хочу сюди!
 

Вікторія

37 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Замітки з міткою «пласт»

У Краматорську курінь імені Галини Гордасевич

Знаменна подія: у Краматорську пластунки заснували курінь на честь репресованої поетеси Галини Гордасевич
  • 31.03.2021, 16:34
  •  294
  •  0
У Краматорську Донецької області юначки згуртувалися у курінь імені Галини Гордасевич — поетеси, борчині за українську справу, яка була репресована за часів сталінізму.
Галини ГордасевичГалини Гордасевич

У Краматорську в осередку національної скаутської організації «Пласт» юначки заснували дівочий курінь імені Галини Гордасевич. Про це розповів керівник Краматорського осередку Пласту Максим Потапчук, передає «Вчасно».

Він зазначив, що це дуже важлива подія для Донеччини, адже подібних юнацьких дівочих куренів за майже 28 років діяльності на цих теренах Пласту створено тільки два: в Авдіївці й тепер у Краматорську.

«Курінь в Пласті — це організаційна структурна одиниця. Пластуни гуртуються в куренях, котрі, своєю чергою, об'єднуються в Улади за віком. За традицією Пласту — курінь повинен мати свого патрона чи патронесу, себто мати ім’я відомої діячки або діяча. Юначки вирішили знайти для куреня свою, місцеву патронесу, котра народилася на Донеччині або жила та працювала на наших теренах», — зазначає Максим Потапчук.

Пластунки з Донеччини вирішили назвати свій курінь на честь борчині за незалежність України у XX столітті, поетеси Галини Гордасевич.

Дитинство Галини Гордасевич минуло на Поліссі, в Рівненській області. У 1946 році був заарештований і засуджений до 10 років ув’язнення її батько. Донька відразу потрапила під пильний нагляд органів КДБ, і через півтора року теж була заарештована. Хоча її «зв'язків з бандерівцями» довести не вдалося, їй все ж винесли вирок — десять років «за складання націоналістичних віршів».

Після смерті Сталіна була амністована, відбувши неповних три роки.

Більша частина життя пані Галини минула саме на Донеччині. Спочатку вона працювала робітницею на будівництві й навчалась у вечірній школі. Потім — на труболиварному заводі, одночасно вступила на металургійний факультет Донецького інституту, однак після смерті сина залишила навчання.

На початку 1960-х років працювала керівницею драмгуртка в Палаці культури у Ханжонковому, вступила на заочне відділення Донецького культосвітнього училища на спеціальність «режисер народних театрів». Але тоді ж переїхала до Донецька, де спочатку працювала у друкарні, згодом — на комбінаті «Донпобутреклама».

Була однією із засновниць Товариства української мови, Народного Руху України та Демократичної партії України. У 1996 році за повість «Соло для дівочого голосу» стала лауреаткою літературного конкурсу «Шістдесятник», а Спілка письменників України та Міністерство інформації присудили їй премію ім. Олександра Білецького за роботи в царині літературної критики.

Галина Гордасевич була членкинею Спілки письменників України з 1983 року. Останніми роками працювала над великим мартирологом пам’яті жертв сталінського терору в Україні.

Підготовчий юнацький курінь ім. Галини Гордасевич у Краматорську вже офіційно зареєстрований і згодом матиме своє знамено, прапор та унікальні курінні хустки.

Як розповідає пластунка Емілія Гончарова, роль, котру грає Пласт у повсякденному житті, є неоціненною, а особливо в такі часи, коли національна свідомість є дезорієнтованою. Важливо пам'ятати і вивчати творчий доробок таких постатей як Галина Гордасевич, які жили та працювали над розвитком української культури, попри гніт радянської влади.

«Коли мене питають, що для мене Пласт і взагалі: чому я туди ходжу, моя відповідь доволі проста: я — українка, і не маю допустити, щоб моє майбутнє і моїх дітей мало такі страшні події, що відбуваються зараз, — зазначає дівчина. — За підтримки небайдужих патріотів ми дізнаємося про історію виникнення особливих найчастіше трагічних подій, котрі зараз вшановуються днями пам'яті та й просто державних свят. А це, як я вважаю, і є головною зброєю — розуміти, хто з давніх-давен є ворогом, а не, так би мовити, «братським російським народом»

Юних українців ПЛАСТ навчає розвиватися, ставати кращими

Леся Федоренко усім серцем прийняла принципи та ідеї ПЛАСТу і навчає цьому юних українців – Олег Володарський (відео)

 

ГІМН МАЛЕНЬКИХ ПЛАСТУНІВ

Новаки, разом із іншими пластунами, співають Пластовий гімн але також мають свою новацьку пісню.

Ми діти українські

Ми юні, мов квітки,

Маленькі жовтодзюби,

Пластові новаки.

Як виростем великі,

Хоробрі вояки,

Відстоїм Україну

Від вражої руки.

Ми любим рідні хати,

Широкий степ і гай.

Від Сяну до Кубані

Лежить наш рідний край.

Як виростем...

Новацька рання молитва

Сині дзвіночки молитву дзвонят,

Зложім в молитві широ долоні.

Ніч проминула і сонце світить.

Вислухай, Мати, що просять діти.

Нехай цей вітер, що в хмарі лине,

Принесе запах квіток Вкраїни.

Нехай ця днина додасть нам сили,

Щоб ми Вкраїну завжди любили.

 

Леся Федоренко, пластунка сеніорка довір’я, головна булавна уладу Пластового сеніорату, гніздова гнізда УПН ч. 41 «Нічний патруль»

Ще одна неймовірно приємна згадка, овіяна ніжним сумом за людською красою Квітки-Буковини. В той морозний зимовий вечір в Чернівецькому осередку ПЛАСТу нас зустріли гостинно та привітно. Леся Федоренко, Андрій Федоренко, Ігор Гангала. Вони почувалися впевнено, адже за їх спинами стоїть потужна організація, котра давно вже стала їхньою родиною.

 

Леся Федоренко привела маленького сина в ПЛАСТ. А потім Андрій привів і свою маму в ПЛАСТ, в якому ця родина залишилася на довгі роки. Тепер у пані Лесі більше дітей і більше турбот, як у матері і українки. Виховавши гідного сина, вона спрямувала свої жіночі і материнські сили маленьким українцям, розквічуючи їх дитинство, навчаючи їх дорослому життю, виховуючи в них любов і повагу до України та українства.

 

Наш діалог видався легким та спокійним. Нам вдалося знайти спільну мову і година запису промайнула непомітно. Я із задоволенням і цікавістю слухав про все, що пов’язано з ПЛАСТом. Про дух, думки та прагнення цієї організації. Леся Федоренко усім серцем прийняла принципи та ідеї ПЛАСТу. Як мати, котра виховала власну дитину в дусі організації, вона продовжує навчати цьому юних українців.

 

Виховувати не словами, а власним прикладом, навчати й водночас навчатися. Постійно розвиватися і ставати кращими. Завдяки такій ідеології, у недобитків червоного режиму немає жодного шансу перетворити ще одне покоління на «гвинтики системи». Юних жовто-синіх ПЛАСТ навчає безперервно розвиватися, ставати кращими, надихає щодня робити хоча б одну добру справу. А ще вчить знати та усвідомлювати Україну та українство. І ці знання допомагають їм пишатися своєю країною і любити її.

 

Після «Сповідей» Ігоря Гангали, Лесі та Андрія Федоренків мені не просто яскравіше мріялося, мені стало ще простіше вірити у величне майбутнє України, адже вихованням українців з такою любов’ю та відданістю займається потужна, принципова організація, якою є ПЛАСТ.

 

Того сніжного передріздвяного дня я вийшов з осередку ПЛАСТу із відчуттям дитячого захоплення і вірою в диво. Цими відчуттями я завдячую героям моїх програм. Нам подарували вогонь надії. Він і досі палає вдома під іконами, біля портрета Євгена Коновальця, біля картини вечірнього міста, подарованої Володимиром Теутом, осяює коловрат, подарований нам Дмитром Куриком і оживляє ілюстрації з книги Оксани Драчковської…

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Леся Федоренко, пластунка сеніорка довір’я, головна булавна уладу Пластового сеніорату, гніздова гнізда УПН ч. 41 «Нічний патруль»

https://youtu.be/pyl2a41-MuY

Андрій знає справжню історію держави, в якій народився

Я щасливий тим, що можу розповісти українцям про ПЛАСТ на прикладі таких українців, як Андрій Федоренко Олег Володарський

 

Що ми знаємо про скаутську організую Пласт?

Пласт — це гра. Для ідеї Пласту характерний ідеалізм життєвих цілей і реалізм у засобах їхнього досягнення. Ідейні основи Пласту як виховної української організації накреслено у Пластовій присязі: «Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб: бути вірним Богові та Україні; допомагати іншим; жити за пластовим законом і слухати пластового проводу». Це і є три головні обов’язки пластуна.

Що ж означає жити по-пластунському? Для цього слід дотримуватися чотирнадцятьох правил пластуна: бути вірним слову, сумлінним, точним, ощадливим, справедливим, ввічливим, доброзичливим, врівноваженим, корисним, пильним, слухатися пластової старшини, берегти своє здоров’я, любити красу і дбати про неї, завжди залишатися доброзичливим.

Пласт ставить за мету виховати активних патріотів. Тому кожен пластун намагається бути корисним своїй державі і тим, хто поруч. І всі разом пластуни щодня роблять добрі справи.

Є у пластунів своє гасло «Готуйсь!» (до добрих справ). При зустрічі пластуни вітають один одного словом «Скоб». Це назва скельного орла і в той же час абревіатура: літери цього слова є початковими літерами чотирьох слів: сильний, красний, обережний, бистрий (швидкий). Сильний розумом і тілом, красний душею, обережний у задумах, швидкий у справах. Вітаючись, пластун пластунові подає ліву руку від щирого серця, як братові за ідеєю, за способом життя.

Українські пластуни так само, як і скаути інших країн світу, своєю відзнакою обрали лілею. Пластовим гербом став символ всесвітнього братерства — трилиста біла лілея, гармонійно переплетена із українським тризубом — символом української національної ідеї. Три пелюстки лілеї нагадують про три головні обов’язки пластуна, визначені в пластовій присязі, а тризуб вказує на те, що Пласт — це суто українська організація. Своїм опікуном пластуни обрали святого Юрія, який був патроном княжих дружинників і одним із опікунів козаків.

Пласт називають рухом молоді. Рухом тому, що спосіб життя у Пласті являє собою ланцюг дій, безперервних ігор, навчання чомусь і гра у щось. Гра, що виховує добрих громадян і щасливих людей. І, водночас, це осередок з певними обов’язками і самодисципліною його членів. Серед цікавих і захоплюючих занять є пластові сходини (гутірки). Під час сходин пластуни обов’язково дізнаються про щось нове. А на закінчення ще й грають у рухливі ігри. Вершиною пластування є літні спеціалізовані табори. В одних із них діти вивчають морську справу, ходять на катамаранах, літають на дельтапланах, мандрують горами; для тих, хто любить мистецтво, відкрито мистецькі табори. А ще пластуни влаштовують різноманітні прогулянки, люблять екскурсії, майструють, їм подобаються інтелектуальні змагання. На спеціальних іспитах вони демонструють, чому навчилися. Виховання і самовиховання у Пласті уже майже за 100 років склалося в ефективну систему.

Зараз практично немає жодної дитячої організації, яка б не використовувала у своїй роботі пластову (скаутську) методу. Що ж це за унікальна методика, яка дозволила виховати вже мільйони добрих громадян, добрих християн, лідерів у різних країнах світу і дала поштовх розвитку іншим не менш цікавим дитячим та молодіжним організаціям та педагогічним системам? Пластовий метод — це комплекс взаємозалежних елементів, які творять одне ціле. Кожен з цих елементів сприяє загальному виховному процесу і кожен елемент доповнює вплив інших: дотримання Пластової Обіцянки і Пластового Закону, навчання через працю, виховання в малій групі, символічна основа, особистісний розвиток, життя в природі, підтримка дорослих.

Те, в якій послідовності або в якому поєднанні ці елементи застосовуються під час виховного процесу, відповідає рівню зрілості молодої людини. Не кожен з цих елементів рівночасно присутній або помітний сторонньому спостерігачу, однак під час довготривалих заходів, як, наприклад, пластовий табір, усі вони застосовуються одночасно, що й дозволяє отримати найкращий результат.

Кілька слів про кожен з елементів пластової методи. Пластова Обіцянка і Пластовий Закон — це те, без чого неможливо уявити пластування як виховну організацію. Пластова обіцянка («Обіцяю робити все, що в моїй силі, щоб бути вірним Богові та Україні, допомагати іншим та жити за Пластовим Законом») складається підлітком добровільно в присутності товаришів, батьків, виховників. Цей урочистий церемоніал стверджує юнака у його власних очах і додає йому сил для подолання взятої на себе ініціативи. До моменту офіційного складання Обіцянки, її текст багато разів обговорюється з друзями і виховником, і кожна її частина стає для підлітка максимально зрозумілою. Віра в Бога є невід’ємною складовою виховної програми скаутингу і «Пласту». Кожен пластун шанує Бога згідно зі своїм віровизнанням і одночасно шанує право кожного на своє віровизнання…

Джерело: https://shvedlm7.wixsite.com/vyhovnyprostir/single-post/2017/09/22/%D0%A9%D0%BE-%D0%BC%D0%B8-%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%94%D0%BC%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82

 

Андрій Федоренко, старший пластун СКОБ — голова Чернівецького осередку ПЛАСТу, виховник

Це був насичений знімальний день. Квітка-Буковина демонструвала нам дивовижне розмаїття яскравих барв. Волонтери, медики, письменники, добровольці й на останок, наче вишенька на торті, такий маловідомий, навіть трохи загадковий для мене, ПЛАСТ.

 

Юний привітний хлопець із щирою посмішкою привітно простяг мені руку, спокійно дивлячись в очі. По-чоловічому впевнене та стримане привітання. На нас чекали три програми із членами цієї організації, знайомство з якою стало одним із найбільш захоплюючих моїх відкриттів.

 

Більше сотні років на теренах нашої країни процвітає потужна організація, котра виховує наших дітей, молодь і навіть дорослих бути гідними людьми, гідними українцями, а багато хто з нас навіть не має уявлення про її існування. Усвідомленість, відповідальність, почуття дружби та братерства, любов до України та українства це лише незначна, проте значуща частина того, чому навчає ПЛАСТ.

 

І я щасливий тим, що можу розповісти українцям про це фантастичне явище на прикладі таких українців, як Андрій Федоренко. Маленького Андрійка багато років тому до ПЛАСТу привела мама. Невдовзі вони разом прикипіли душею до цієї організації, членами якої являються вже понад 10 років.

 

Ми почали розмову і я, як батько двох синів, непомітно навіть для самого себе виступив в ролі екзаменатора. Ніяких провокацій чи прискіпливості, просто хотілося повною мірою відчути духовні та моральні якості мого співрозмовника. Чоловік навпроти мене спокійно поставився до цього. Жодних вагань чи хвилювань. Лише спокійна, виважена впевненість людини, котра свідомо обрала свій життєвий шлях і гідно ним іде.

 

Його мама, Леся Федоренко, сиділа навпроти й з гордістю спостерігала за своїм таким дорослим, проте для неї назавжди маленьким, сином. Андрій практично ровесник України, ровесник моїх синів. І моє серце переповнювала гордість за це покоління Українців. Покоління, котре не знає та не сприймає іншої України, аніж вільної та незалежної.

 

Я вів діалог з усвідомленим, небайдужим українцем. Він знає історію держави, в якій народився. Справжню, а не викривлену. І чудово усвідомлює, яку величну державу зуміли передати нам наші предки. Він вдячний воїнам, волонтерам, капеланам, котрі рятують від ворога наше сьогодення. І щиро захоплюється митцями: музикантами, художниками, поетами, котрі наповнюють барвами своєї творчості наше буденне життя. Саме тому, усвідомлюючи минуле та сучасність, він своєю щоденною працею вже сьогодні розбудовує наше майбутнє, використовуючи власні можливості, та всі ті можливості, котрі дарує ПЛАСТ.

 

Я дивився на нього і всіма своїми запитаннями, як батько і як українець, намагався знайти відповідь на найважливіше для мене: «Чи зможемо ми довірити цим таким вже дорослим дітям майбутнє нашої крани?». І після нашої «Сповіді» впевнено можу відповісти собі: «Так, можемо!».

 

Мої сини ровесники з Андрієм. І чим більше я спостерігаю за цими українцями, тим більше розумію, що ми виховали покоління українців, котрі розділять хліб з нужденним, простягнуть руку допомоги тим, хто її потребує. Війна виховала це покоління дітей тими, хто завжди буде на стороні правди і ніколи не покориться несправедливості, яким би могутнім не здавався ворог.

 

Їх виховували не тільки ми, їх виховувала Ненька-Україна, дорослішаючи разом з ними у своїй незалежності, усвідомленості, самобутності. Вони виросли непереможними. А нам залишається лише молитися про те, щоб вони мали змогу бути не войовничими, а мирними, добрими та людяними.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Андрій Федоренко, старший пластун скоб — голова Чернівецького осередку ПЛАСТу, виховник

https://youtu.be/Zfdrp9OXu0s

Тетяна виховує в українських дітях українство, мужність та честь

Олег Володарський: «Тетяна Кочергіна – переконана ПЛАСТунка. Від самого серця. Від Бога»

Тетяна Кочергіна, волонтер, член проводу Кременецькоі станиці ПЛАСТу. Той день для нашої знімальної групи видався складним, проте насиченим і продуктивним.

 

Втомлені ми приїхали у Кременець, щоб зняти «Сповідь» із Тетяною. І застали її за облаштуванням дитячого класу, в котрому вона нещодавно завершила ремонт і тільки почала обживатися. Заклопотана, вона не стала метушитися через наш візит, а навпаки, спокійно завершувала свої справи, поки ми налаштовували апаратуру. А я, сидячи в оточенні дитячих стільчиків, зошитів та яскравих плакатів, відчував себе неймовірно затишно, по-домашньому. Сама собою на обличчі з’являлася посмішка.

 

Складно буде описати цю «Сповідь», адже людина така – величезна. Душа, котра виховує в українських дітях українство, мужність та честь. Переконана ПЛАСТунка. Від самого серця. Від Бога.

 

Людина, котра, спостерігаючи темряву війни та зросійщеного невігластва, випромінює стільки світла, що зігріває всіх навколо. Вона бачить, розуміє та відчуває горе та біль, проте не поринає в них, не тоне, а навпаки, всім теплом своєї душі намагається його зменшити, замінити якомога більше темряви світлом. Світлом любові та турботи. Їй болить. Неймовірно болить кожен удар і зовнішніх  і внутрішніх ворогів. Але, розділяючи той біль своєї нації вона все одно продовжує випромінювати любов та світло.

 

Серце. Серце України. Материнське серце. Такі Матері, як Тетяна Кочергіна, не розуміють, що таке чужі діти. У неї всі діти свої. Українські. Вона велика мати. Величезна. І душа її, наче берегиня, прагне обійняти всю Україну, аби захистити, підтримати, розрадити кожного. Ця любов – її суть. Вона лікує чужий біль, забуваючи про власний. Саме таким людям ми спокійно можемо довіряти найдорожче – виховання та душі наших дітей.

 

Тетяна зачепила якісь струни в моїй душі. Вона нагадала, як треба любити – самовіддано, усім серцем. Нагадала, що кожен з нас – частинка майбутнього України і що тільки від нас залежить, яким воно буде. Вона стала для мене іскрою.

 

Після виходу перших програм Тернопільського циклу пролунав телефонний дзвінок. Відповівши на нього, я почув стривожений голос Тетяни:

– Не показуй мене. Не випускай програму.

– Ні!

– Будь ласка, не роби цього, адже ти напишеш правду.

– Так, напишу.

– Ти маєш мене почути – не показуй програму.

– Ні. Я покажу все, що побачив. Я не маю права не показати того, хто так свято та щиро любить нашу країну.

– Ти думаєш?

– Я знаю. Нас усіх не стане, якщо ми раптом опустимо руки і дозволимо собі здатися. Навколо забагато ворогів. Зовнішніх і внутрішніх. Наша сила в єдності. Ми повинні знати одне одного.

– Роби так, як хоче твоя душа!

– Такі як ти несуть нас до світла. Завдяки вам жива моя Нація.

– Я дуже поважала Олега. Це був справжній патріот і герой моєї країни.

– Дякую, рідна! Ми обов’язково повернемо його чесне ім’я і проведемо його в останній путь. Це питання честі.

– Думаєш все ж таки потрібно?

– Впевнений у цьому.

 

Ми попрощалися. Я ще довго дивився на метушливий Київ за вікном, згадуючи Кременець. Щось там є таке, що я відчув, проте ще не можу усвідомити і пояснити. Ірина Мельник. Віктор Панфілов. Андрій Біндас. Андрій Любунь. Наталя і Богдан Неділі. Володимир Буграк. Тетяна Кочергіна. Юрій Камаєв… І Почаївська святиня, котра все одно буде українською. З Божою допомогою.

Тетяна Кочергіна. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/XTi-W2h9xR4


Дмитру Дзвінчуку чесне ім’я та повага людей — не порожній звук

Дмитро Іванович нічого не доводить в суперечках та конфліктах, у нього головним аргументом є власне життя — Олег Володарський

 

«ПЛАСТ» — дитячо-молодіжна організація, покликана виховувати молодь на морально-християнських засадах, плекати почуття лідера та виховувати почуття українського патріотизму. При зустрічі пластуни вітаються словом «Скоб». У назві цього орла, що живе над великими водами, переплетені початкові літери чотирьох слів «сильно», «красиво», «обережно», «бистро», кожне з яких має свої символи (дубовий листок, кетяг калини, мухомор і блискавка). Перша українська організація виникла при філії Академічної гімназії у Львові в 1911 р. за допомогою І. Франка та І. Чмоли. Відразу була взята назва «Пласт» (у запорізьких козаків пластунами називали розвідників — тих, хто вистежував ворога в прикордонних болотах). Відділи «Пласту» існували в Галичині в усіх українських і багатьох польських гімназіях. Пластові організації виникали в Білій Церкві, Кам’янці-Подільському, Харкові, Києві, на Волині, Буковині й Закарпатті. Але польська влада в Західній Україні і радянська в Східній провели рішучий наступ на скаутський рух. Його активісти були фізично знищені, з 1930 р. «Пласт» працював у підпіллі, а з 1939 року — за кордоном.

«Пласт» перебуває поза школою, не прагне масового захоплення, тому значною мірою є елітарним. Система виховання умовно розмежовується на духовну та фізичну. Перша — це вивчення історії, традицій, культури рідного народу. Друга — мандрівки рідним краєм, веселі змагання та ігри у виїзних таборах. Щоб бути здоровим, пластун повинен утримуватися від куріння, алкоголю та наркотиків. «Істина пізнається через практику» — гасло пластунів. Вік пластунів від 7 до 25 років.

Ерстенюк М. «Пласт», «Довідник з історії України»

Дзвінчук Дмитро Іванович (https://nung.edu.ua/person/дзвінчук-дмитро-іванович). Є люди, для котрих їх чесне ім’я та повага суспільства не просто порожній звук. Вони свято та гідно бережуть свою честь. Не тому, що бояться осуду, а лише тому, що не можуть, не вміють інакше. Це їх суть. Внутрішній закон їх життя.

Всі ми інколи помиляємося, приймаємо неправильні рішення. Ніхто не безгрішний. Та коли людина усвідомлено і цілеспрямовано працює над своїми помилками і йде до своєї мрії, вона вдосконалюється. І як же важливо та мудро, що у кожного з нас є Бог. Як же правильно, коли все, що відбувається з тобою, відбувається в єдиній і прекрасній Україні. Саме тоді, коли ти укріплюєш ВОЛЮ, приходить ДУХ і робить твої переконання святими. Саме тоді ти не зможеш не почути Бога, тому що із самого серця, із самої глибини душі лине така щира та важлива Молитва.

 

Спілкуючись з Михайлом Січкою відчував, що нове, молоде покоління в його особі вже не стане повторювати ті помилки, котрі ми собі дозволяли, не замислюючись про наслідки. Спілкуючись з Дмитром Дзвінчуком, відчував вдячність за те, що саме його покоління зберегло і передало нам ту Україну, якою її нам заповідали наші предки. За те, що пам’ятали все своє життя ту науку, що передавалася в їх родинах з покоління в покоління, увібрали в себе культуру та історію нескореної та вільної Нації, не прийняли ту химерну «правду», котру нам нав’язували загарбники.

Вони не пробачили. І не забули. Вони пам’ятали та чекали. І як тільки замайоріли перші знаміння Волі, одразу, наче по команді узгодженої генетики, розпочали священний бунт крові. Такі, як Дмитро Дзвінчук, не будуть нічого доводити в суперечках та конфліктах. Не словами, а справами. Власне життя – головний аргумент на підтвердження своїх переконань. Всередині них сталевий каркас істинних українців.

Воля або смерть. Нас навчали любити «піонерів» нації. Навчали комсомольцям ющенкам, тимошенкам, комуністам порошенкам… При тому нас постійно змушували забути про свою генетику – непримиренність вільного Духа. В цьому національному переконанні, у справжніх націоналістів відсутній пафос. Вони зміцнюють ці переконання найпростішими вправами – спорт, природа, діти, книги. Заземлюють його любов’ю до того, що знаходиться і живе навколо нас.

Та ті, хто перебуває в захваті від самих себе не здатні на людське щастя. Для них жага влади – це вершина усвідомлення буття. І коли ми проміняли «хороших» Кучму і Кравчука на «гарненьких» Порошенко Ющенко і Тимошенко, нам намагалися підсунути «легітимного» Януковича… Але він не витримав. В розпалі веселощів, під час кульмінації вистави в театрі політичного абсурду з нього почав стікати грим. А потім ми всі побачили, що король насправді голий.

Україну треба любити душею. Безумовно. Є люди, яким ця любов передається з молоком матері. Та є і ті, хто готовий любити лише – якщо високі зарплати, якщо хороші дороги, якщо в них буде час та настрій на любов до Батьківщини. Ось для таких потрібен закон і порядок. Для маніпуляції ними і працює пропагандистська машина – Україна без Кучми, Україна понад усе, Мова-Армія-Віра, Шлях до майбутнього.

З тими, хто живе Україною політтехнологічні маніпуляції не працюють. Вони не потрібні. Це інформаційне сміття. Девізи пропутінської імперії.

Україна починається з молитви Господу в Храмі і ніколи-ніколи не закінчується. Україна – це пісня, це подих весняного вітру, це дитячий сміх, це Чорне море, це Карпатські гори… Україна скучила за цокотом кінських копит по бруківці Інститутської та Хрещатика. Україна сумує за всім козацьким, вільним, нестримним… Сумує за ароматом ожини. За сніжинками, що падають на криваво-червону калину.

Україна страждає болем воїна, що перед відбуттям на фронт цілує дружину та з сумом дивиться на дітей, що мирно сплять в своїх ліжечках. Україна ненавидить всією своєю зболілою душею папуг-політиків і сарану-корупціонерів, негідників-мерів, та хамів в ЖЕКах. Україна втомилася від недореформованих судів, поліції та фсбу…

Україна зовсім інша. Просто дурна сарана жере та не може зупинитися. Та жодному з тих шести вигнанців нашого суспільства так і не вдалося зламати хребет тій більшовицькій мерзоті. Продажній. Гнилій, від якої смердить рабством. Ситим, проте неймовірно принизливим.

Раби рабів… І лише мудрі від епохи волхви, тихо та ніжно виховуючи маленького укра, можуть пошепки йому заповісти: «Воля або смерть, синку…» Тихо… шепотом Карпатських гір, де живе Символ Віри – Повна Чаша. Подивиться тобі в очі, перевірить тебе екзаменом, суворо спитає, наче з пластуна і помолиться на дорогу… Саме це я почув в «Сповіді» спокійного та вихованого, проте такого запеклого і водночас скромного українця Дмитра Дзвінчука.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Дмитро Дзвінчук

https://youtu.be/m-4jmEe2iNw

Стежками героїв - 14

Щойно перед Великоднем завершилися щорічні змагання з пішого мандрівництва "Стежками Героїв - 14" (2013 р.Б.). Представляю невеличкий музичний фотозвіт про участь нашої команди ФМТ (файне м. Тернопіль) у цих змаганнях: http://youtu.be/et5i9qPMN2g

Детальна інформація про ці щорічні патріотичні змагання ось тут: http://www.steger.com.ua/

Маршрут - 135 км: с.Стара Гута - г.Буц - г.Станимир - плн.Вівчина - хрест провіднику ОУН «Морозу» - г.Максимець - ур.Прилуки (с.Бистриця) - вершина 1074,4м. - вершина 1082,0м. - пер.Яблуницький - г.Кукул - г.Кострича - г.Кострич - пер.Кривопільський - г.Китулівка - г.Горді-Доброкиївська - г.Кукінлива - с.Татарів (фініш).


Холодноярська проща 2012

Відбувся міжстаничний юнацький
мандрівний табір "Холодноярська проща"

31.07.2012
Міжстаничний юнацький мандрівний табір «Холодноярська проща» став для юнацтва зі станиць Донецьк та Авдіївка підсумковим етапом історичного вишколу.
27 липня закінчився десятиденний мандрівний юнацький табір «Холодноярська проща» (комендант пл. сен о. Олександр Воловенко, Тисовці).
У червні 2012 р. в межах програми міжстаничного юнацького табору «Земля велетнів» (комендант ст. пл. вірл. Валерія Хорошилова, Княгині) пл. сен. о. Олександр Воловенко провів десятигодинний історичний вишкіл, основними темами якого були визвольні змагання українського народу ХVII - XX ст., зокрема історія Козаччини, гайдамацьких повстань, Коліївщина, боротьба за українську державність в період Холодноярської республіки. [ Читати далі ]

Беззаперечне — задокументоване — 100-ліття Пласту


Ґрунтуючись на польських, а також німецьких і англійських джерелах, Олександер Тисовський почав адаптацію ідеї скавтінґу для української молоді. Часто радився з проф. Іваном Боберським, який був ідейним натхненником Петра Франка, та іншими вчителями. Багато хто схвалював нову систему, але ніхто не виявляв бажання втілювати її в життя. Зрештою О. Тисовському рекомендували самому реалізувати свої ідеї. Згодом у звіті за 1911/1912 академічний рік він зазначав:

«На жаль, по причині недостачі потрібної скількости поручників, познайомлених з сутию пласту, можна було занятись лиш небогатьма учениками і то лиш з одної кляси. Охота однак і серйозність, з якою ті ученики заняли ся пластом, позваляє надіятись, що невдовзі вони самі стануть помічниками у веденю вправ з більшою скількостию учасників».

Гурток, заснований в Українській академічній гімназії, мав назву «Крук» і складався з 12 членів. У вже згаданому гімназійному звіті наприкінці навчального року О. Тисовський писав:

«Всі ученики мали поки що степень прихильників, що йно під кінець шк. року приготовило ся кількох з них до іспиту на учасників. Пластові занятя почались 21. IV. та відбувались дальше правильно: що суботи сходини для теоретичних пояснень, що неділі й сьвята прогульки получені з пластовими вправами й забавами. Забави відбувались в околиці: Кульпаркова, Цісарського лісу, Галицких пасік, Личаківских пасік, Козельник, Кортумівки, Погулянки, Лисинич, Голоска, Брухович, Гамульця і Сокольник, пізнано отже притім майже цілу околицю Львова. Вправи мали на ціли виробляти здібність ориєнтувати ся в терені, пізнавати скоро й точно окруженє, вміти читати мапи і пляни, вміти слідити і підходити, виробляти бистроту ума і т. и. Вправи й забави укладано так, що давали ученикам нагоду всесторонно користати з вроджених здібностий та їх розвивати. Труди й недогоди, яких нераз довелось зазнати, зносили ученики з гідною признаня витревалостию й охотою».

Поки що імен всіх пластунів, які стали учасниками ще у 1911/12 академічному році, як і дату цього іспиту, яка б не викликала жодних сумнівів, встановити не вдалося. Однак можна з певністю стверджувати, що саме члени цього гуртка стали першими пластунами учасниками і першими склали Пластову Присягу.

У січні 1913 року до гуртка належали: Яків Булаєвич, Семен Букайло, Лев Копистянський, Денис Монастирський, Петро Мандзик, Євген Лициняк, Володимир Федак, Володимир Матвіяс, Богдан Попович. Орієнтовно навесні 1913 року до гуртка приєднався Михайло Пежанський, який єдиний з усіх перерахованих дожив пластуном до глибокої старости.

Серед збережених в Центральному державному історичному архіві України у Львові пластових посвідок знаходимо декілька документів членів гуртка “Крук” в Академічній гімназії (зверніть увагу: гімназійний полк на той час ще не мав назви; вона з’явилася наприкінці 1916 року).

Бланки цих “червоних” посвідок виготовив Іван Боберський. Тут бачимо пластове гасло, запропоноване ним, і дещо іншу, ніж у “Житті в Пласті”, редакцію Пластового Закону (пластовий устав). У своїх пізніших спогадах О. Тисовський писав, що був незадоволений друком цих документів, оскільки таку акцію ніхто з ним не узгодив, внаслідок чого і з’явилися “не ті” тексти. Натомість для дослідника історії Пласту цей документ дуже цікавий: він наочно демонструє процес формування пластової ідеї. Що ж стосується посвідок конкретних пластунів, то ми зараз маємо бути лише вдячні Дротові, що не відкинув “несвоїх” посвідок, а використовував їх для членів своїх гуртків.

Всі дані в посвідках вписані рукою Олександра Тисовського. Бачимо тут тричі зазначену дату прийняття до Пласту: 21 квітня. Ця дата відповідає тій, що вказана у звіті Олександра Тисовського за 1911/12 шкільний рік (див. Звіт дирекції ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1911/12. — Львів: НТШ, 1912. — с. 21).

Поиграем в ассоциации: Кого они вам напоминают?

Довелось как-то исследовать спектр украинских общественных организаций, и, скажу честно , унылое это было занятия. Однообразие в программах, в деятельности, какие-то непонятные цели... скукотища одна. Я бы, наверное, умер от зевоты, если бы не воинственные украинские скауты из организации "Пласт", которые оставили в моем сознании самые яркие, и, в то же время, самые неоднозначные впечатления...

Интересно, это только у меня слишком бурная фантазия, или эти ребята действительно кого-то напоминают. Уж слишком характерное у них все: от программных целей до жестов и даже внешности.

Предлагаю вашему вниманию выжимки из программы этой замечательной организации, а также фото для, так сказать, визуального ознакомления… нет, ну кого-то они мне точно напоминают… а вам?

 Цели «Пласта»(переведены на русский язык):

…способствовать всестороннему, патриотическому воспитанию и самовоспитанию украинской молодежи на основах христианской морали; опираясь на идейные основы Пласта, воспитывать молодежь на сознательных, ответственных и полноценных граждан местного, национального и мирового сообщества, лидеров общества.

Для достижения этой цели Пласт развивает духовные, умственные, социальные и физические качества своих членов; возрождает среди молодежи традиции ее предков, передачи и понимания ее истории, культуры и национальных традиций.

…Пластуны и пластунки (члены организации «Пласт», - прим.) стараются расти и становиться каждый раз лучше не только ради собственного успеха и счастья, но также ради добра общества, народа, государства. Украинские пластуны лелеют любовь к украинскому обществу и готовы работать для его добра. Пласт воспитывает граждан, которые совестно выполняют гражданский долг, и учит своих членов брать инициативу в усовершенствовании общества и становиться лидерами в обществе и государстве.

Фото: