хочу сюди!
 

Sveta

33 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «воля»

Готуюсь до подорожі...

З самого ранку 1 червня Я маю намір вирушити в подоріж

Маршрут такий:

Дніпропетовськ - Москва - озеро Байкал - Владівосток - Магадан - Норильськ - Архангельск - Санкт Петербург - Москва - Дніпропетровськ

Умови пересування: автостопом повністю весь маршрут. Деякі проміжки шляху прийдеться подолати пішки.

Умови ночівлі: В спальному мішку(можливо в наметі). В містах ночівля має бути в гостях у друзів. Інакше нема сенсу заїзджати в місто.

Умови харчування: Всим, що дає природа (-: Пити воду, їсти плоди дерев, овочі, фрукти, ягоди, зелень... мабуть пару тижнів прийдеться поголодувати, але це тільки на користь.

Фінансові умови: 100-200 долларів для витрат на загальні потреби за весь час подорожі.

Мета поїздки: Пізнати свої слабкі сторони та позбутись їх. Розвинути витривалість, наполегливість, віру в себе та в свої сили. Подивитись на світ своїми очима, відвідати дику природу різних широт, навчитись відчувати живу природу. Відпочити від життя в мегаполісах. Надбати якийсь унікальний досвід, який можна буде впровадити по поверненню додому. Нові знайомства та отримання відповідей на всі ті питання, які хвилюють.

Прошу писати всі думки, які можуть бути мені корисними в цій подорожі.

(якщо знайдеться хтось бажаючий приєднатись, я здивуюсь, але з радістю прийму пропозицію) (-:

 Рейтинг блогов 

МВ (Мысли Вслух) РЕМОНТ

Как сказал знакомый: РЕМОНТ можно начать, окончится это счастье - не может. Как я теперь его понимаю. Когда покупала квартиру, знала, что там надо делать ремонт. НО одно дело знать, другое – осознавать все масштабы грядущей катастрофы. Какая же я была тёмная и дремучая тундра. Только теперь, когда там почти всё готово, сравниваю фотки «до» и «после», и понимаю, что таки да. Мои родители - святые люди! Два месяца тотального наблюдения за бригадами ремонтников-мастеров и куча вложенного... И труда и финансов. Святые... Как пить дать!

Выбор всего: от плитки, до дверных ручек, предоставили мне. Это было занятно. Понравилось, и я вошла во вкус)

Уже мысленно разложила вещи, убрала в квартире и пью кофе на уютной кухне.

При выборе рулила моя бурная фантазия. Нет, ну ограничения, конечно, были. Брались к сведению и моральные  и материальные аспекты (в стране, между прочим, идёт война), НО рулила - не по детски. Моральные… Так провинция и не все поймут. Мне-то по боку, а папу жалко (я ведь «замочу» его репутацию). Иногда родители вносили коррективы, когда меня зашкаливало и фантазия теряла управление. НО в основном всё мне понравилось.

Преимущество было за спокойными и светлыми тонами, НО во всём была какая-то фишка. На кухне сразу ясно, что кофе – мой друг. Уже теперь я увидела, что на уровне подсознания создала картину мыслей. Пишу вслух, как думаю, а творю мозаику. С порога ясно, что я собираю камни, которые набросала вокруг себя. В своём эссе про «Камни» я писала об этом.

Комната большая и длинная. Наличие двух окон и балкона разрешает поделить её стеной-купе пополам. А пока – это здоровое помещение с диваном. Телевизор и тот висит (на креплении). Я его и так смотрю крайне редко. Второй, что был на кухне, даже цеплять в облом. Куда? На кухне он мне нужен, как рыбе зонтик. По поводу отсутствия мебели я не огорчаюсь. Желающие смотреть телик - сядут на пол smile

Кстати пол… Только в комнате он не утеплённый. Да ещё на балконеsmile

В коридоре планируется шкаф-купе, на всю длинну. Спрячу максимум вещей туда. Со временем будет всё другое. Я же не спешу)))

Высказывалка...




Не рабство є ганьбою - ми всі раби тих систем, в яких живемо - а почуття волі в цьому рабстві.

нежность

несносная нежность
скопилась стомилась
рвет оболочки
на волю
на волю
где нет границ
хрупкое сердце
оставить в груди
пусть бьется
еще пригодиться

(PuLeS - 4.06.2012)


Зберегти

про страх

Про страх, про єеси брехливі, та ще много цікавих моментів...

автор: Олександр Косвінцев

Ввівши в Україну війська, Путін виклав останній козир. Такий висновок недавно зробив керівник інформаційного центру «Правого сектора» Борислав Береза. Активіст навіть виніс ці слова в заголовок статті для видання «Новий час».

«Крах проекту «Новоросія» нікого не дивує. Він і не мав бути реалізований до стану незалежної держави», – міркував Береза. За його словами, спочатку задумка кремлівських «інтриганів була на рівні створення серйозної дестабілізуючої ситуації в Україні та відстоювання своїх інтересів в торгах із Заходом за вплив у нашій державі». Україні в цій грі, на думку автора, належала роль не гравця і навіть не фігури, а шахової дошки.

Такі оцінки зараз висловлює багато аналітиків. На мій погляд, вони не цілком влучають у ціль. Навряд чи Кремль хотів створити «Новоросію» тільки заради торгів із Заходом. І це – теж, але не єдине. Швидше за все, Путін спочатку затівав варіативну і безпрограшну гру: вийде відразу створити нову підконтрольну «державу» – добре, не вийде – буде зона нестабільності й плацдарм для наступу на Україну в майбутньому.

Кінцева мета кремлівського бандита – не міфічний «договірняк» зі західними країнами. Вся логіка його дій підказує, що основною мрією російського агресора щодо України є її знищення як незалежної держави. Лідери провідних країн Євросоюзу могли б на це піти, адже іржа путінщини глибоко проникла в їхнє середовище. Та досягти такої домовленості зі США практично неможливо в силу хоча б не дуже міцних позицій президента Обами в американському Конгресі, а він не дозволить це зробити.

Утім, достовірно дізнатися плани колишнього кадебешника ми не зможемо ніколи. Практично всі основні рішення Путін ухвалює одноосібно, як абсолютний монарх, і досить непередбачувано. За оцінками низки фахівців, ця людина має серйозні психологічні і почасти психічні відхилення. А найбезрадісніше те, що у нього в запасі є й інші великі козирі, а не тільки банди найманців і регулярні війська.

Вважається, що головним козирем кремлівського свавільника є наявність у Росії ядерної зброї та балістичних ракет. Створював їх не Путін; у колишніх господарів «атомної валізки» ніколи не виникало бажання нею скористатися. Путін же знахабнів настільки, що став відкрито погрожувати зброєю масового знищення країні, яку росіяни ще недавно вважали братською. Країні, що розташована майже в центрі густонаселеного континенту.

Напередодні саміту НАТО, що відбувся 4-5 вересня в Уельсі (Велика Британія), біснуватий фюрер виступав на форумі прокремлівської молоді. Звідти він знову пихато нагадав світові про те, що «Росія – одна з найпотужніших ядерних держав». Світова преса відразу почала гадати: мовляв, насправді Путін ніколи б не застосував ядерну зброю, чи не так? На жаль, точної відповіді на це питання не може дати ніхто.

Багато що залежить від оточення «царя», вважає відомий російський вчений і публіцист Андрій Піонтковський. За його інформацією, в оточенні Путіна є і «партія миру», і «партія війни». «Голуби» пропонують йому зараз, в момент оголошеного в Мінську перемир'я, заявити про перемогу в Україні і вийти з конфлікту, і це могло б зняти гостроту протистояння. Але на цьому шляху Путін буде виглядати переможеним. Імідж непогрішного і рішучого правителя – одна з основ його влади.

«Яструби» радять своєму господареві піти іншим шляхом: провести показову «конвенціональну війну з НАТО». На думку експертів, у цьому разі в автократа буде тільки один варіант: ядерний удар.

Уельський саміт НАТО показав, що лідери західних країн всерйоз сприймають цю гіпотетичну загрозу. Або принаймні використовують її для якихось своїх політичних маневрів.

На саміті українському президентові було надано найповажніший прийом. З ним зустрічалися глави найсильніших держав-членів Альянсу. Порошенко отримав обіцянку, що буде створено кілька фондів для модернізації української армії. Крім того, НАТО ще раз підтвердило, що повністю солідарне з Україною в конфлікті, який розгорнувся. Прозвучали також чергові вимоги до Росії про виведення її військ з української території, припинення постачання терористів зброєю і грошима.

Провальним, як писали деякі видання, саміт назвати ніяк не можна, але і проривним – теж. Основні члени Альянсу фактично ухилилися від обіцянок постачати в Україну сучасну летальну зброю, здатну зрівняти сили протиборчих сторін. Не почула країна, яка зазнала нападу, й зобов'язань про її прийом в оборонний блок колись у майбутньому. Питання ніби зависло в повітрі.

«НАТО занадто побоюється погроз Росії, щоб допустити до своїх лав Україну», – пояснив впливовий американський тижневик Time. Багато публікацій світової преси з цього приводу були значно уїдливішими.

Справді, допомога Україні фінансами (а вона могла бути і більшою в умовах війни) та військово-технічною продукцією нелетального призначення з боку розвинених країн – це дуже благородний жест. Щодо всього іншого, то тут лідери країн-членів НАТО, очевидно, виходять з хибних уявлень. Прагнучи вберегти світ від ядерної пожежі, Альянс чомусь відмовляє Україні в прямій військовій допомозі нестратегічного характеру. Це розпалює військовий свербіж Путіна, який бачить перед собою економічно ослаблену країну, що спливає кров'ю.

Характерно, що США, Великобританія, Німеччина та інші західні держави, висловлюючи занепокоєність діями Росії, жодного разу не поставили перед ООН питання про введення в зону збройного протистояння «блакитних шоломів». А чому? Світ знає чимало прикладів застосування миротворчих сил ООН у значно менш кривавих конфліктах, і це є одним з головних завдань Об'єднаних Націй. Відмовляючи Україні у міжнародній миротворчій допомозі, Захід фактично підштовхує Путіна до форсування військових дій на її території.

Попри досягнуту в Мінську угоду про перемир'я підконтрольні Кремлю бойовики вели обстріл житлових кварталів і позицій української армії. Самопроголошений «народний губернатор» так званої Донецької народної республіки Губарєв презирливо заявив, що він і його бойовики «плювати хотіли» на оголошений режим перемир'я. Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбуці.

Не менш «наплювально» поводиться і кремлівський покровитель терористів. За його наказом через міждержавний кордон в Україну продовжує проникати російська бронетехніка. На кордоні накопичуються елітні путінські війська...

Екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі, котрий непогано вивчив повадки правителя Росії, застерігає українців від потрапляння у політичну пастку. «Треба розуміти, що перемир'я саме по собі не означає мир. Головне – не попастися в цю пастку про довгостроковий мир. Путін бреше кожен раз, коли справа стосується тактичних питань, і практично не приховує, що бреше», – говорить Саакашвілі. За його оцінками, Путін прагнутиме пробити сухопутний коридор до Криму, для чого буде потрібно взяти Маріуполь і низку інших населених пунктів...

Переговори в Мінську відбулися. Папери про перемир'я підписані. А війна фактично триває. Надходять відомості про нові жертви серед українських солдатів і цивільного населення. Така ціна нерішучості чи завуальованої пропутінської позиції низки країн Заходу.

Власне кажучи, нерішучість Заходу і його панічний страх перед війною в Європі – ось головний козир кремлівського пахана в цьому затяжному конфлікті. Такий козир у цій грі навіть грізніший за ядерну зброю.

Утім, задіявши стратегічний потенціал, Путін поставить під загрозу власні території. А це навряд чи сподобається росіянам. І російський лідер це не може не розуміти. Ось чому, демонстративно розмахуючи ядерним кийком, путіністи роблять ставку на десантні й танкові війська, артилерію і загони найманих убивць.

Що може протиставити цьому Україна? Перш за все потрібно вибивати козирі у противника.
Заявивши про відмову від позаблокового статусу (відповідний законопроект вже внесено до Верховної Ради), уряд України зробив сильний хід, але запізнілий і тому вже недостатній. Лідерам держави слід дати чітко зрозуміти світовій спільноті, що Україна починає у форсованому темпі відновлювати свій ядерний статус через невиконання Будапештського меморандуму. Весь необхідний науково-технічний потенціал у країни є.

В умовах фактичної капітуляції Заходу перед обличчям свавільної путінщини Україні потрібно рішуче і безповоротно вибити головний козир господаря Кремля: перестати боятися війни. Боятися її безглуздо: вона вже йде.

Путін – затятий негідник. Замисливши захопити, як мінімум, частину України, він може відступитися від своїх планів, та й то тимчасово, лише за однієї умови: якщо отримає рішучу і тверду відсіч. Не тільки словесну, зрозуміло.

Росія підло вбиває найкращих українських хлопців і чоловіків. Україна має повне моральне право завалити Росію «вантажами 200», щоб тамтешні батьки й матері збунтувалися. Як пишуть російські ЗМІ, вони вже починають хвилюватися. Колись чаша людського терпіння лусне...

Україну від початку вторгнення путінських «зелених чоловічків» переслідував страх війни. Це вилилося в здачу Криму практично без жодного пострілу. Кажуть, хотіли уникнути кровопролиття. Допомогло? Як бачимо, не дуже.

Україну переслідував страх війни й після вторгнення російських диверсантів на Донбас та Луганщину. Це виразилося, наприклад, в односторонньому припиненні вогню, яке в червні оголошував президент Порошенко. Допомогло? На жаль. Під час «перемир'я» бойовики отримали можливість відпочити, запаслися боєприпасами і вбили близько двадцяти українських бійців.

Україну й досі переслідує страх війни. Це виражається в тому, що повномасштабну війну називають антитерористичною операцією. Вона йде десь далеко, на околиці країни. Решта регіонів, звісно, зазнають моральний дискомфорт, але загалом живуть своїм звичним життям.

Суспільство практично не напружується. Українське телебачення рясніє передачами окупантів. В країні діють прокремлівські ЗМІ. У владних структурах – чимало хабарників. Є й новенькі: замасковані саботажники. Підготовка до оборони на більшій частині території країни пущена на самоплив. Рідкісні міста будують захисні споруди. Населення масово не готують до партизанської війни... Україна пручається, але ніби упівсили, не по-справжньому. Бери її й роби, що хочеш.

«Якби я захотів, взяв би Київ за два тижні», – нахабно заявив кремлівський бандит в недавній розмові з головою Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу. Це – реакція агресора на нерішучість державного керівництва України, його половинчастість в реалізації військової стратегії. Якщо, звичайно, така взагалі є.

Україні потрібно вибити головний козир Путіна: перестати боятися війни. Як не гірко це усвідомлювати, але тривала війна, швидше за все, неминуча, якщо заздалегідь не погодитися з втратою частини території.

 Українцям давно слід зрозуміти, що вони мають справу з досвідченим злочинцем, руки якого – по лікоть у крові. Він не зупиниться ні перед чим: ні перед сльозами жінок, ні перед смертями дітей, ні перед вбивством тисяч українських і російських хлопців. Зупинити збожеволілого сусіда можна, тільки чітко давши йому зрозуміти, що ви бажаєте миру, але готові до сутички.

звідси

Інший день - "Скажи". Нова пісня про нову українську реальність

Якою ціною здобувається свобода? І чи варто за неї боротися, коли ціна – більша за життя?

Володимир Омельченко, соліст гурту «Інший день»: 

«Ця пісня, по суті, і є повноцінне життя. Ліниве у часи добробуту і бурхливе у часи викликів. Ми не хотіли тісно прив’язуватися до Майдану, хотіли лише відштовхнутися – думкою, словом, римою, гітарним перебором. І зробити щось позачасове. Актуальне за будь-яких обставин. А що може бути актуальнішим за одвічне прагнення людини до свободи?»


Скажи, чом ти спиш, мій Сизиф
як долом лунають гармати?
Скажи, на якій межі камінь твій лежить,
Той, що не підняти
Ти мені скажи,
З нами ти чи ні?
Разом чи самі?

Скажи, чом ти, Пірре, не спиш,
Рахуєш кривавії рани?
Скажи, на якій межі той солдат лежить,
Що не зняв кайдани
ти мені скажи,
З нами ти чи ні?
Разом чи самі?

Ти впізнаєш напевно, де життя, а де міф,
Як прозрієш з розпачу і болю...
Яку міру платити, як не має ціни
Воля твОя, доля твОя, воля?!


86%, 12 голосів

14%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Слово – меч духовний

Ірина Фаріон: 

23 лютого 2011

Смерть і життя у владі язика  Біблія

Ірина Фаріон на урочистій академії у Львові

 У Конфуція запитали: "Якщо Повелитель покличе тебе керувати країною, з чого почнеш?". Учитель відповів: "Із реформи мови". Щоб реформувати українську мову в Україні у всіх смислах цього слова – потрібно щонайменше дві речі: Конфуція та ментальну революцію… З огляду на сьогочасну українофобську та мовоненависницьку орду при центральній владі – Конфуція шукаймо у собі. Джерело ж ментальної революції – в усвідомленні мови як меча .../http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/019701/ 


29%, 4 голоси

14%, 2 голоси

43%, 6 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

7%, 1 голос

7%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Современная Украина - Триумф не-Воли

Вот я только что вернулся с такого закрытого сборища, где
только констатировали угасание Украины. Были известные люди, депутаты,
аналитики и т.д. Но это было собрание констатаций. Смотришь на человека. Добрый, милый, пушистый, но уже живой труп. Потому что все поступки, жесты, действия, точнее бездействие дышит угасанием, разложением, отсутствием воли.

А нужно не
констатировать, а действовать, сначала в плане выработки идеологии и
организации группы захвата власти, а потом как политическая сила. Будущее есть у того, кто действует. Пуская даже неправильно, пускай ошибается, но потом есть шанс исправить ошибку. Кто действует, тот живет. Все остальные вопли и сопли по поводу нашей несостоятельности, есть личная импотенция.

Потому, камрады, идите ко мне. Все, кого заебало это ипанутое государство, конченные жлобы у власти и вечный стон по поводу неудач. Балаганчик пора заканчивать

Вся жизнь прошла перед глазами...

Блин, минут 40 не было интернета. Так стало страшно и одиноко, и за эти 40 минут вся жизнь прошла, нет пронеслась перед глазами, но они пошли мне на пользу, наконец-то начала писать вторую часть своей очередной нетленки.
Мысль об этом меня посетила уже давно, но никак не получалось написать начало, и вот свершилось Чудо. Сдвинулось с мёртвой точки и я снова в творческом процессе. 
Но всё же, "Воле" объявляю догану... ибо пришлось пить валерьянку, чтобы успокоить нервную систему.