який рік, такі й першоквітневі типу жарти, хай йому грець та усілякі негаразди персонажу цього доволі невдалого жарту

Пані Юліє Володимирвна, ви забанили мене на своїй сторінці у фб, і це огидно. Але я знаю, що ви тишком-нишком підчитуєте мій бложок. Підчитуєте і ридаєте. Ось що я вам скажу! Як ви думаєте що посмоктавши сосіску на камеру ви стали ближче до наріду, ви стали однією з нас, то то є помилка. Згідно з вашою ж парадигмою суцільного зубожіння, нарід хотдоги так не їсть. Ви маєте запихнути його до пельки, та хрумати за обидві щоки, хижо плямкаючи, гучно відригуючи, та в процесі випльовуючи залишки упаковки. Ви повинні відчути як холестерин струменем б'є у вашу кров, як мегакалорії гарують на животі та сраці. Тож запам'ятайте, та не переплутайте, можете не дякувати. Смачного.

Сподобалася замітка

    Цю статтю мене спонукала написати невелика перепалка з одним із "місцевих" користувачів, яка зав'язалася в розділі "Кіно" де я залишила невеликий коментар до фільму "Голодні ігри: Переспівниця" провівши аналогію деяких подій у фільмі з теперішньою війною на Сході, ну і додала деякі свої міркування що до того як має здохнути Путін... За це мене охристили "кровожерливою вівцею"... Так-так, зараз хтось скаже, що моє порівняння тупа спекуляція на подіях, уявлення про які я не маю... Читайте далі, і зрозумієте в чому "фішка" моїх слів, не треба робити передчасних висновків. Тож, почну з того, що мій двоюрідний брат зараз на передовій, нещодавно він приїздив на ротацію, хотів зробити сюрприз рідним, але передчасно був помічений у містечкові де сідав в автобус, і жінка яка його побачила відразу ж зателефонувала його матері, в зв'язку з чим мої тітки почали активно різати птицю і разом з бабцею і його дружиною готувати бенкет. Зрозуміло-що радості жінок родини описати не можливо, так само як і болю... Брат мій має досить спокійну, і на перший погляд навіть трохи апатичну вдачу, і коли йому прийшла повістка, ніхто не очікував, що він вирішить воювати, а не сховатися або відкупитися як це зробили деякі мої і їхні односельчани. Тітка моя (його матір) відправляла сина на війну б'ючись в істериці і на колінах благаючи не йти... Але він пішов... А повернувся геть іншою людиною. Такого навіть я не очікувала... Він виходив на вулицю і просто дивився на ще зелену де-інде травичку з такий захватом, ніби дитина... Він здається цілком нормальним, тільки-от відчуття світу в нього змінилося, ніби в людини яка дізналася що в неї смертельна, невиліковна хвороба... За весь час свого перебування в дома жінки безперестанку годували його і просто не могли натішитися, що він живий... Та щойно опинялися самі починали плакати, адже він збирався їхати назад, і навіть не думав про те, щоб якось "відкосити"... Знаєте, мені не віриться, що в мене є такий брат, адже я не можу похвалитися щляхетністю чоловіків нашого роду, а він став справжнісіньким виключенням!.. З тих пір як почалася ця війна, багато моїх знайомих з навколишніх сіл відправилися туди, і є ті хто повернувся з війни завчасно і назавжди... Війна, це страшна, просто унікальна за своєю кривавістю епідемія... З тих пір, як вона почалася я можу на пальцях порахувати ночі коли я спала нормально, все решта - це нічні, криваві марення... Ви колись чули запах вивернулих людських нутрощів?.. Оскільки я з села, то знаю запах нутрощів різної скотини, а ось людські... Роки зо два тому мені довелося відчути цей запах... Я ніколи в житті його не забуду... Але останні пів року я змушена переживати його в своїх снах частіше, ніж хотілося б... У снах, на мінах підриваються мої рідні люди, їх смертельно калічать, розривають... Я вже безліч разів була свідком загибелі своїх батьків і сестер, і кожного разу це ніби вперше... Так вийшло, що колись я пережила втрату рідної людини, і я пам'ятаю це відчуття, коли тіло б'ється в істереці, з горлянки виривається щось схоже на рев, а мозок не може зрозуміти, що відбувається... І ці сни... Це не можливо описати... Та ще страшніше, знати, що по всій Україні тисячі матерів ховають своїх синів, а материнське горе, воно в мільйони разів страшніше... Коли померла моя однокласниця, її матір кілька днів безперестанку кричала, і цей крик божевільного горя примушує кров холонути в жилах... І вони все це відчувають, переживають... І все через тих "північних сусідів"... Я кажу в множені, бо це не провина однієї людини, Путін - то лиш верхівка айзбергу, під ним багатомільйонний народ - Росія... Якби Росія справді не хотіла війни, то на мітинг в Москві вийшла б не якась жалюгідна купка в кілька тисяч, а багатомільйонний потік обурених росіян!.. О, і так - тіште себе надіями, ніби то початок, то був і кінець! Бо на більше ці ниці створіння, серед яких і тисячі наших колишніх співвітчизників, не спроможні... Через них, гинуть наші хлопці, наше майбутнє... Там, на Сході - кров нашої Землі, - найкращі зпоміж нас, наша опора, наші жили, наші світлі голови, - сік нашого народу... Сини, які б могли дати Україні гідне потомство безстрашних воїнів і прекрасних дівчат, гордих і відданих Батьківщині... І зараз, вони там, гинуть через дурний і дикий північний народ, і через наших зрадливих очільників... І знаєте, що я хочу понад все - відплати. Я хочу, щоб той народ вразила чума, щоб вони вмивалися власною кров'ю, щоб тонули в блювотинні п'яного угару, щоб вони горіли живцеми і вдихали полум'я смертельної кари, корчилися і борсалися у власному лайні, як черви... А для наших зрадливих чільних, всіх тих продажних генералів і дешевих лицедіїв-політиків, хочу побажати пережити те, що переживають зараз матері нашої землі - втратити дітей... Побажати їм смерті? Я вас прошу, - це жалюгідна плата, після смерті вони нічого не відчуватимуть, а ось якщо вони поховають власних дітей, оце буде рівноцінний обмін... А головне, щоб вони знали, за що покарані... Хочу почути завтра в новинах, що одного з синів Януковича розстріляли, а післязавтра, почути про автокатастрофу в якій загинув і інший його нащадок, і так почути про втрати в родині кожного, хто промисув страждати наших матерів, сестрер, дружин... Хочу, щоб вони ридали і билися в істериці... Ви скажете, що цими побажаннями я тіпа карму собі зіпсую, та я не хочу щоб ті, хто вмили Україну кров'ю платили більше ніж треба, я прошу в Небес одного - баш-на-баш... Щоб вони відчули те тремтіння, яке охопило всю Україну і всіх небайдужих українців; жах - який переживають ті, хто змушений бачити як снаряди розривають їхніх друзів; щоб вони почули цей запах смерті який стоїть над Східною Україною, і щоб вони збожеволіли від нього... А Путін... Хм-м, для нього й так приготована смерть, пекуча, довга, в муках, і весь цей час він буде лишатися при тямі... А так-звана "вата", - купка дрібних пацюків, хай роблять що хочуть, за те, що через них гинуть люди вони й так отримають по голові рукою господньою, кожен з них... А особливо дістанеться тим, хто за сраних двісті гривень продає місця дислокації наших солдатиків, яких потім б'ють градами... Наші солдатики... Скільки їх вже пішло, молодих і гарних, таких позитивних і віруючих, скільки їх згоріло, скільки пожертвувало собою... Я підписана на сторінку де кожного дня викладають фотографії наших павших воїнів... Знаю, що накручую себе, та деякі з цих фотографій я зберігаю, аби пам'ятати, цих мужніх чоловіків та парубків зі щирими усмішками, тих які боряться за нас... Іноді я плачу за ними (без понтів, я справді плачу), іноді, вони приходять в мої сни одягнені у вовчі шкури, такі збентежені, і розгублені... Як же, це боляче... Як страшно усвідомлювати, що ми живемо в ці страшні часи, а для декого морока те, що в нас доллар подорощав... Побійтеся Небес! Там люди гинуть, а ви переживаєте, що суші мать вашу подорожчало! Особливо бісить, коли їдеш в метро, а там двометрові громили-качки розсідаються на два місця, і вони тіпа мужики, ще й бороди собі відпускають... Які ви в біса мужики?! Мужики Батьківщину захищають! А ви так - побічний продукт попдемагогії... Таким качкам, треба забитися в куток і не показуватися, їм треба визнати, що вони лише накачаний планктон, який не збагатить наш ганофонд світлими думками і гідними членами суспільства... 

З самого ранку 1 червня Я маю намір вирушити в подоріж

Маршрут такий:

Дніпропетовськ - Москва - озеро Байкал - Владівосток - Магадан - Норильськ - Архангельск - Санкт Петербург - Москва - Дніпропетровськ

Умови пересування: автостопом повністю весь маршрут. Деякі проміжки шляху прийдеться подолати пішки.

Умови ночівлі: В спальному мішку(можливо в наметі). В містах ночівля має бути в гостях у друзів. Інакше нема сенсу заїзджати в місто.

Умови харчування: Всим, що дає природа (-: Пити воду, їсти плоди дерев, овочі, фрукти, ягоди, зелень... мабуть пару тижнів прийдеться поголодувати, але це тільки на користь.

Фінансові умови: 100-200 долларів для витрат на загальні потреби за весь час подорожі.

Мета поїздки: Пізнати свої слабкі сторони та позбутись їх. Розвинути витривалість, наполегливість, віру в себе та в свої сили. Подивитись на світ своїми очима, відвідати дику природу різних широт, навчитись відчувати живу природу. Відпочити від життя в мегаполісах. Надбати якийсь унікальний досвід, який можна буде впровадити по поверненню додому. Нові знайомства та отримання відповідей на всі ті питання, які хвилюють.

Прошу писати всі думки, які можуть бути мені корисними в цій подорожі.

(якщо знайдеться хтось бажаючий приєднатись, я здивуюсь, але з радістю прийму пропозицію) (-: