Ландик. Повна версія відео
- 09.07.11, 20:17
Проплачені не будемо казати ким коментатори на відосюжети про Ландика завили буцім-то він правий, вона перша нчала і так далі.А ось вашій увазі повний запис камери!
10
хочу сюди!
-
-
41 рік, риби, познайомиться з хлопцем у віці 42-48 років
Замітки з міткою «роман»
"Татуиро" в магазинах
- 10.01.11, 23:09
Сегодня из издательства мне написали, что книга должна быть в книжном "Books" на Сумской (Харьков), в "Буклете"(Донецк).
В Киеве роман будет в инет-магазине "Якабу". А может и уже есть.
Еще можно заказать книгу почтой прямо в издательстве, по смешной цене 30 грв плюс пересылка.
О прочих магазинах потом расскажу, когда узнаю )
В Киеве роман будет в инет-магазине "Якабу". А может и уже есть.
Еще можно заказать книгу почтой прямо в издательстве, по смешной цене 30 грв плюс пересылка.
О прочих магазинах потом расскажу, когда узнаю )
10
И снова с Новым Годом )
- 14.01.11, 00:19
Спасибо прекрасной Дельте за подарок, она стала первым покупателем моей первой настоящей книги. Я теперь просто, как большая...
В Харькове, в книжном магазине "Букс", она не только ее купила, но и сфотографировала!
..
(две штучки на верхней полке рядом с желтой книжкой)
Цена в магазине 44 грв.
А в киевском инет-магазине "Якабу" книги будут после 20 января.
Вот снова ссылка на книги издательства "Шико" в этом магазине, они и без моей очень хороши
http://www.yakaboo.ua/ru/catalog/value/496763
Кстати, там есть чудесный роман Александра Грина "Джесси и Моргиана"
Постскриптум: в одном прибывает, в другом, соответственно... Я бы хотела, чтоб сегодняшний старо-новогодний вечер сложился по-другому. Еще раз спасибо Дельте за то, что он не полностью пропал, а даже стал радостным.
В Харькове, в книжном магазине "Букс", она не только ее купила, но и сфотографировала!
..(две штучки на верхней полке рядом с желтой книжкой)
Цена в магазине 44 грв.
А в киевском инет-магазине "Якабу" книги будут после 20 января.
Вот снова ссылка на книги издательства "Шико" в этом магазине, они и без моей очень хороши
http://www.yakaboo.ua/ru/catalog/value/496763
Кстати, там есть чудесный роман Александра Грина "Джесси и Моргиана"
Постскриптум: в одном прибывает, в другом, соответственно... Я бы хотела, чтоб сегодняшний старо-новогодний вечер сложился по-другому. Еще раз спасибо Дельте за то, что он не полностью пропал, а даже стал радостным.
8
Пробуюся у письменництві.
- 05.01.24, 10:30
Остання зустріч
(засновано на реальних подіях)
Субота. Теплий сонячний день жовтня. Навіть не день. А ранок…
Любити важко. А ще важче любити на відстані. Любити і знати, що ніколи ти не будеш з ним. Але серцю не накажеш. Воно любить і вірить. Тільки у що вірить? Не відомо.
У цю суботу вранці вирішувалося одне важливе питання: поїде вона до нього чи залишиться вдома? Вона я дуже хотіла туди поїхати, дуже.
Мобільний сповістив мелодією «соні еріксон» про те, що прийшла смска. Дівчина натиснула «Переглянути» і прочитала повідомлення. «Доброго ранку, мала. Просто надсилаю поцілунок.» І посміхнулася. Приємно, коли кохана людина надсилає тобі смски з такими словами. Одразу на душі тепліше стає. Звісно, вона відповіла йому: «Доброго ранку. Мені приїздити?» І так вони переписувалися. Вже зневірившись, дівчина сіла за комп’ютерний стіл. По радіо на кухні сповістили, що «В Києві десята година». І рівно о десятій їй прийшла смска. Знову «Переглянути» і читає: «Я йду у звільнення». Її радості не було межі. Але показувати цю радість при мамі дівчина не хотіла.
Вона вимкнула комп’ютер і пішла до своєї кімнати. Щойно за нею зачинилися двері, їй захотілося підстрибнути до стелі від радості. Це почуття розпирало її зсередини.
Вона почала збиратися, швидко в голові перебираючи варіанти одягу. В результаті довелося одягнути спортивний костюм і кросівки. Швидко написала смску подрузі і відправила. У відповідь отримала коротке і тверде «Ок». Мама теж збиралася йти з дому. Майже одночасно з нею вийшли з будинку. Мама в одну сторону, а вона в іншу. Їй так хотілося кричати від щастя. (Адже цілий місяць не бачити його… Це так важко.)
Майже бігцем пішла на зупинку. І все одно не встигла – «одиничка» поїхала без неї. Тож дівчині довелося чекати «шість а». Чекала якихось нещасних кілька хвилин, а здалося, що цілу годину.
Незабаром вона вже їхала на автовокзал. Здавалося, що маршрутка навмисно їхала повільно. Подумки вона вже мчала у Дніпро, до нього. Хоча насправді була ще в Нікополі. Так завжди буває, коли довго чекаєш чогось, а дочекавшись – не можеш наздогнати у часі. Здається, що час завмер. Але час не може зупинитися. Він йде своїм ходом, і його неможна ні обігнати, ні зупинити, ні сповільнити його хід.
За вікном проносилися люди, зупинки, повороти, дерева. Вона все ближче під’їжджала до потрібної їй зупинки. «Ще трохи і я буду виходити», - думала вона. Що було правдою. А душа веселилася, хоча було трохи тривожно. Вона боялася, щоб її телефон не задзвонив. Тільки не це.
«Восьмий квартал», «Некрасова», «Автовокзал». Нарешті. Дівчина вийшла і попрямувала до пішохідного переходу. Ще трішки, ще крапельку. Швидко перейшла дорогу і ось вже будівля автовокзалу. Увійшла і – о, жах! – черга в обидві каси одночасно. Ну нічого. Вони швидко зникнуть. Вже майже перед віконцем у неї задзвонив телефон. «Тато викликає».
- Ало? – відповіла вона
- Привіт! – сказав голос брата.
- Мама вже поїхала туди, - випалила дівчина.
- А ти де?
- Гуляю, - відповіла і поклала трубку.
Він, правда, ще раз дзвонив, але вона не стала відповідати. Вже її черга підійшла і потрібно було купувати квиток.
- На Дніпро, найближчий, один, - сказала вона і поклала у комірку двадцять гривень.
З-за скла касирка назвала суму. Дівчина не очікувала її почути…
- Двадцять чотири п’ятдесят.
Довелося додати ще п’ять гривень. А що поробиш, усе дорожчає в країні. (Гади!) Проте ціна не перешкода для її радості. Касирка штовхнула комірку з квитком і рештою. Вона глянула на час – одинадцять годин рівно. Подумки прикинула, о котрій буде там і скільки часу у них із ним буде на те, щоб побути вдвох. Вийшло, що о тринадцятій приїде, і п’ять годин погуляє з ним. Не погано. Щоправда, хотілося побути з ним трохи більше, але і за це вона була вдячна. (Проти часу не попреш. Це сильний вартовий.)
Дівчина вийшла на платформу і відшукала свою маршрутку. Увійшла і сіла на своє місце. От і все, тепер діло за водієм і часом. І стала чекати.
Далі буде...
9
Пофантазувала
- 17.01.24, 09:46
"Вона приїхала до нього несподівано. Подзвонила і сказала, що чекає на нього біля будинку. Він посміявся і попросив її не жартувати так. Але вона сказала, що не жартує і він сам може переконатися в цьому, подивившись у вікно. Що він і зробив. Це було справді несподівано... Ну, коли вона приїхала і стоїть біля його будинку, довелося запросити її... Не добре вийде, якщо він протримає несподівану гостю на вулиці.
Вони увійшли до квартири. Вона озирнулася, посміхнулася своїм думкам, що випливли на мить у пам'яті, і сказала:
- Давно я тут не була. Наче в іншому житті це було все.
Він запросив її на кухню, запропонував чай-каву. Вона подивилася на нього і з усмішкою сказала:
- Пам'ятаю, що ти на свій день народження вино з черешні пив. Пригостиш?
Він глянув на неї і на його вустах промайнула лукава посмісшка, ніби він усміхнувся до своїх думок. Але вона у відповідь усміхнулася так само, даючи зрозуміти, що не він один про це подумав. Сходивши за вином і наливши у келихи (не буде ж вона сама пити), він сів за стіл навпроти. Вони чокнулися, келихи брязнули і вона сказала невеличкий тост:
- За тебе, за твій день народження, що минув. Шкода, що ти один його відсвяткував.
Випивши вино, вона глянула на нього і в її очах затанцювали вогники.
- А я тобі боржок хочу повернути, - сказала вона. - Пам'ятаєш, коли ти поїхав від мене без поцілунку? Я лише в щоку тебе поцілувала тоді. Я ще з такими кумедними та смішними хвостиками була.
- Пам'ятаю, - відповів він.
- Так ось, - продовжила вона. - Ось саме цей поцілунок я тобі і хочу віддати. Сподіваюся, він не запізнілий?
А далі вже було без слів. Вона вийшла із-за столу, підійшла до нього і сіла йому на руки обличчям до обличчя. Йому нічого не залишалося робити, як обійняти її. Вони дивилися одне одному в очі, потихеньку зближуючи обличчя. Вони були так близько одне до одного, що відчували гаряче дихання одне одного. Її очі дивилися в його очі, і це тяжке очікування зростало, розпалювалося. Дихання ставало дедалі частіше. Його руки все сильніше і сильніше притискали її до нього... Її груди все частіше підіймалися від частого дихання... І ось нарешті вона легенько доторкнулася до його вуст. Потім ще раз... Потім провела язиком по його губам і більше він не зміг чекати. Він притягнув її до себе настільки близько, так міцно обійняв, і вп'явся своїм ротом у її вуста, запускаючи язик у її рот. Так вони цілувалися кілька хвилин.
Він підхопив її під сідниці, вона обійняла його ногами і він поніс її до спальні. А там на ліжку вона знову взяла гору. І в них у пам'яті спливли спогади, де вона, дражнячи, гралася з ним, то наближаючи свої вуста до його, то віддаляючись. І знову все повторилося. Вона тримала його руки на ліжку біля голови і дражнила, наближаючи вуста до його губ, проведе по них язичком своїм і віддалить голову, не дозволяючи йому поцілувати її. Але гра тривала не довго. Вся ця ситуація, ця гра настільки сильно його збуджувала, розбудивши в пам'яті всі ті почуття, що він відчував тоді... Вон, така ж дражливо спокуслива, була зараз поряд, не в спогадах, а в реальності. Він може її обійняти, погладити, поцілувати... І в її очах такі самі вогники, як і тоді. І не гаючи часу, він вирвав з її захоплення свої руки, схопив її і перевернув на спину, притиснувши своїм тілом до ліжка. Він вп'явся в її вуста і вони цілувалия так, поки їм вистачало повітря..."
9
Роман в письмах или куриные мозги.
- 22.08.14, 21:05
РОМАН В ПИСЬМАХ ИЛИ КУРИНЫЕ МОЗГИ
Он:
Моя анкета http://love.i.ua/user*
Раньше много работал с немцами и американцами,в частной
беседе они спрашивали...почему у ваших женщин такой
менталитет что мужчина еще не встретился с женщиной,а уже
должен))). Но тогда меня это не касалось и я не знал как
правильно ответить))....а теперь самому пришлось искать
спутницу...смотрю анкеты и ХРЕНЕЮ!!! и действительно
понимаю что уже должен))) А вот с какой причины.., Вообще то я
обеспечен,здоров,в здравом уме,не скряга по натуре,...но!!!
девочки...сначала на морковку и уборку картошки...а там
посмотрим))
Она:
Здравствуйте.
Начну с того что НИКТО НИКОМУ НИЧЕГО НЕ ДОЛЖЕН,
но может, если хочет. Или не может не...
Если Вы именно так воспринимаете инфу в анкетах, то это
Ваша проблема. Что же касается женщин то, любая нормальная
среднестатистическая женщина, предпочтёт мужчину способного(!).
Но, как я понимаю, у Вас претензии конкретно к моей анкете...
Могу доложить: "уборка морковки и картошки" давно пройденный и
не интересный этап. Каждый должен заниматься тем, что он хочет,
без ущерба для окружающих... Желаю Вам хорошего вечера.
Будут ещё вопросы или желания поделиться ощущениями
You are welcome!
Ladybug
Он:
сейчас все мужчины способные(!) а вот женщины нет(?) но за то
знают кому идти лесом,а кому мимо,а кто отдыхает,а кто лузер.
А вот мой друг в данный момент тяжело ранен на
востоке,и государство его бросило,а он потратил все
сбережения и его друзья тоже да бы он жил...и теперь он
лузер...а 60 летняя карга у которой цилююююлитишко от ушей
и до подошв хочет обеспеченного,а раненый мужик в 48 лет теперь
на свалку. есть один способ дать себе цену ..стать на
четыре кости попой к зеркалу и без трусиков и посмотреть
повернув голову...это видит каждый мужчина без зеркала у женщины,
и тогда будет ясно что требовать,и как себя поведет(!)
вот этот знак увидев такое..и будет ли он способен.
Я знаю что это грубо...но за то правда..и из песни слов не выбросить.
Желаю и Вам хорошего вечера.
Будут ещё вопросы или желания поделиться ощущениями
You are welcome!
Она:
На счёт всех мужчин и женщин Вы ошибаетесь.
Вам, похоже, отказывают не только молодые,
но и 60-летние... сочувствую.
Может быть Вам надо посмотреть на себя
со стороны, более критично?
"Кто мало видел, много плачет..."
Кроме того, если Вы общаетесь с женщинами
в подобном тоне, то успех от Вас очень далеко.
Страх, иногда, играет с людьми...
Улыбнитесь. Всегда есть повод для радости.
Ladybug
Он:
Кыцюня..пойди на рынок и купи хоть куриные мозги,и тогда
поймешь что мне отказывают только 60 летние)))).... моей
женщине 37 лет,и вот..если бы у меня были куриные мозги,
то я бы на ней женился,но у меня есть свои...и я даже взял
бы в жены Вас...если бы у Вас были хоть куриные мозги.
Она:
Спасибо. Очень лестное предложение,
но мои мозги не готовы его даже осмысливать.
Они не любят грубости и всего что с ней связано.
Желаю счастливого оргазма.
Ladybug
Он:
это точно что мозги должны что то осмысливать))) ели они
есть... оргазм у меня и у моей подружки всегда счастливый и
так,но за пожелания спасибо!
Грубость дармовой не бывает))) выскочка и
квецька....получите и распишитесь))) а то ..я такая крутая...
все мимо,мальчики в сторону....а это первый признак что старуха
хочет мальчика...а мальчик денег хочет))) а у квецьки нет)))
вот она и злится... читай свою анкету между строк...там вся
правда)))..а у меня все в порядке)) и не выдрепывайся,а на
пиши...согласна на кого угодно,Бог увидит и лучше даст чем
просила)))
Она:
Спасибо, но мне Ваша анкета не интересна.
Я умею читать между строк... не заглядывая в анкеты...
То что я увидела, к сожалению, не в Вашу пользу...
Не утруждайте себя более, Ваши письма уходят в "спам".
С неуважением и брезгливостью
Ladybug
*Номер удален по соображениям конфеденциальности.
Он:
Моя анкета http://love.i.ua/user*
Раньше много работал с немцами и американцами,в частной
беседе они спрашивали...почему у ваших женщин такой
менталитет что мужчина еще не встретился с женщиной,а уже
должен))). Но тогда меня это не касалось и я не знал как
правильно ответить))....а теперь самому пришлось искать
спутницу...смотрю анкеты и ХРЕНЕЮ!!! и действительно
понимаю что уже должен))) А вот с какой причины.., Вообще то я
обеспечен,здоров,в здравом уме,не скряга по натуре,...но!!!
девочки...сначала на морковку и уборку картошки...а там
посмотрим))
Она:
Здравствуйте.
Начну с того что НИКТО НИКОМУ НИЧЕГО НЕ ДОЛЖЕН,
но может, если хочет. Или не может не...
Если Вы именно так воспринимаете инфу в анкетах, то это
Ваша проблема. Что же касается женщин то, любая нормальная
среднестатистическая женщина, предпочтёт мужчину способного(!).
Но, как я понимаю, у Вас претензии конкретно к моей анкете...
Могу доложить: "уборка морковки и картошки" давно пройденный и
не интересный этап. Каждый должен заниматься тем, что он хочет,
без ущерба для окружающих... Желаю Вам хорошего вечера.
Будут ещё вопросы или желания поделиться ощущениями
You are welcome!
Ladybug
Он:
сейчас все мужчины способные(!) а вот женщины нет(?) но за то
знают кому идти лесом,а кому мимо,а кто отдыхает,а кто лузер.
А вот мой друг в данный момент тяжело ранен на
востоке,и государство его бросило,а он потратил все
сбережения и его друзья тоже да бы он жил...и теперь он
лузер...а 60 летняя карга у которой цилююююлитишко от ушей
и до подошв хочет обеспеченного,а раненый мужик в 48 лет теперь
на свалку. есть один способ дать себе цену ..стать на
четыре кости попой к зеркалу и без трусиков и посмотреть
повернув голову...это видит каждый мужчина без зеркала у женщины,
и тогда будет ясно что требовать,и как себя поведет(!)
вот этот знак увидев такое..и будет ли он способен.
Я знаю что это грубо...но за то правда..и из песни слов не выбросить.
Желаю и Вам хорошего вечера.
Будут ещё вопросы или желания поделиться ощущениями
You are welcome!
Она:
На счёт всех мужчин и женщин Вы ошибаетесь.
Вам, похоже, отказывают не только молодые,
но и 60-летние... сочувствую.
Может быть Вам надо посмотреть на себя
со стороны, более критично?
"Кто мало видел, много плачет..."
Кроме того, если Вы общаетесь с женщинами
в подобном тоне, то успех от Вас очень далеко.
Страх, иногда, играет с людьми...
Улыбнитесь. Всегда есть повод для радости.
Ladybug
Он:
Кыцюня..пойди на рынок и купи хоть куриные мозги,и тогда
поймешь что мне отказывают только 60 летние)))).... моей
женщине 37 лет,и вот..если бы у меня были куриные мозги,
то я бы на ней женился,но у меня есть свои...и я даже взял
бы в жены Вас...если бы у Вас были хоть куриные мозги.
Она:
Спасибо. Очень лестное предложение,
но мои мозги не готовы его даже осмысливать.
Они не любят грубости и всего что с ней связано.
Желаю счастливого оргазма.
Ladybug
Он:
это точно что мозги должны что то осмысливать))) ели они
есть... оргазм у меня и у моей подружки всегда счастливый и
так,но за пожелания спасибо!
Грубость дармовой не бывает))) выскочка и
квецька....получите и распишитесь))) а то ..я такая крутая...
все мимо,мальчики в сторону....а это первый признак что старуха
хочет мальчика...а мальчик денег хочет))) а у квецьки нет)))
вот она и злится... читай свою анкету между строк...там вся
правда)))..а у меня все в порядке)) и не выдрепывайся,а на
пиши...согласна на кого угодно,Бог увидит и лучше даст чем
просила)))
Она:
Спасибо, но мне Ваша анкета не интересна.
Я умею читать между строк... не заглядывая в анкеты...
То что я увидела, к сожалению, не в Вашу пользу...
Не утруждайте себя более, Ваши письма уходят в "спам".
С неуважением и брезгливостью
Ladybug
*Номер удален по соображениям конфеденциальности.
10
Сетевой роман! ПИШУТ ВСЕ!!!
- 13.01.08, 16:51
ВАШИ ТРИ предложения - и есть начало ВСЕГО. Они станут первыми - но и то, чем история продолжится, зависит только от вас. Ну и от меня, естественно:-)
Ваша задача - начать повествование ТРЕМЯ ПРЕДЛОЖЕНИЯМИ. Что это будет - триллер, драма, любовная история, эссе - абсолютно неважно. Самое удачное начало (на мой, субьективный, но смею надеятся, не самый замыленный взгляд) станет ОФИЦИАЛЬНЫМ. История продолжится по вашему велению и хотению. Потом я снова допишу к уже готовому тексту ТРИ СВОИХ предложения - и снова отдам историю вам.
Основные требования к написанию текстов:
1) грамотность. все ошибки не будут считаться элементами авторского стиля и будут исправлены.
2) компактность. не растекаться мыслями по древу.
3) максимальная информативность и динамичность. при минимуме описаний - максимум действия.
На написание начальных предложений будущего романа у нас есть ровно ДВА ДНЯ!!! ДО 15 ЯНВАРЯ!!!
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
10
Пробуюся у письменництві. Ч.2
- 05.01.24, 18:22
"Остання зустріч"
Продовження.
Час, як на зло, йшов повільно. Тягнувся, мов резина. Вона вирішила подзвонити йому і сказати, що виїде об одинадцятій годині з автовокзалу. Напам’ять знаючи номер, її пальці швидко забігали по кнопках. Прослухавши гудків п’ять - скинула. Через декілька секунд телефон заграв мелодією Олексія Хворостяна «Бросок на небеса». (Саме ця мелодія стояла на виклик, коли дзвонив Павло. Адже він солдат, сержант. Коли вони познайомилися, а це було на її день народження, він був у званні молодшого сержанта.) Дівчина натиснула кнопку «Відповісти» і піднесла телефон до вуха.
- Ало, - трохи кокетливо промовила це ненависне і набридле їй стандартне слово.
- Привіт! – Почувся його голос.
Такий ніжний і приємний, зовсім інший, голос. (Вона завжди намагалася уявити його обличчя, коли говорила з ним по телефону. Але його голос був відмінністю від його ж голосу вживу. Здавалося, що вона балакає з іншою людиною.)
- Як ти? – Спитав Павло.
- Нормально, - відповіла вона.
- Ти де? – Поцікавився він.
- На автовокзалі. Ми виїжджаємо об одинадцятій годині рівно, - сказала дівчина і, глянувши на час, додала: - Скоро будемо їхати.
- Це ти приїдеш о тринадцятій?
- Так.
- Отже я встигну сходити на ринок. Коли приїдеш, набереш мене, - дав він вказівку мені.
- Гаразд, - відповіла вона и вони роз’єдналися.
У ті хвилини вона була найщасливішою. «Ми побачимося. Побачимося», - думала дівчина і, не приховуючи радості, усміхалася. Їй було дуже добре. Дуже добре.
А час, як на зло, йшов повільно. Через кожні дві хвилини вона дивилася на годинник і подумки просила: «Ну поїхали вже». І ось жіночий голос оголосив відправлення її автобусу з автовокзалу Нікополя. Вона ледь не закричала від радості. В її очах спалахнув вогник немаленького щастя, яке відчуває закохана людина. Душею і подумки вона пролітала ті місця, які запам’ятались їй найбільше. Проте дівчина знала, що тепер їй треба довіритись часові і водієві, і спокійно чекати.
Вони виїхали з міста, минувши університет, проїхавши через міст. Вона відчувала, як в по венах вирує адреналін. Емоційне напруження дасться взнаки тільки ввечері,коли вона буде вже вдома. Невідомо, з якою швидкістю вони їхали, але їй здалося, що автобус їде не достатньо швидко. Їй хотілося хоч якось згаяти час, але не знала як. Можна було б поспати. Але їй не вдалося заплющити очі через збуджений стан. З тих пір, коли вона почала їздити до нього у Дніпро, знаком пройденої половини шляху був міст, що завертав на Запорізьке шосе. І поки вони до нього не доїхали, їй доводилося дивитися на минаючі за вікном голі поля, котрі по-своєму були прекрасні, особливо вдалині; на дерева, що ростуть недалеко від дороги вздовж шосе. Це було так нудно, що хотілося вити. Проте, коли вона побачила покажчик з написом «Січ», їй стало веселіше. Вона знала, що недалеко той самий міст.
Невдовзі транспорт досяг того моста і вони з’їхали на Запорізьке шосе. У ці хвилини їй не було нудно. Дівчині здавалося, що ще декілька кілометрів і вони будуть на місці. Увесь шлях – від Нікополя до Дніпропетровська – вона думала про нього, про свого сержанта. У той день, такий радісний для неї, вона навіть і не підозрювала, що це їхня остання зустріч.
Їй згадалися попередні зустрічі. Вона уявляла майбутні зустрічі, серед яких була і ця. Вона думала, що вони повинні зустрітися з ним до дембеля ще максимум два рази, тобто, без цієї, вона мала поїхати до нього ще один раз. Проте доля розпорядилася інакше.
Дівчина знала, що ця радість зустрічі повинна скінчитися. Але не думала, що так швидко. Вона їхала до коханого з посмішкою на вустах, і повинна розпрощатися з ним теж з посмішкою.
Невдовзі вони досягли мети. Залишилося лише пройти невеличку перешкоду – доїхати до автовокзалу. Немає нічого гіршого, ніж їхати по великому місту, де можуть виникнути затори. Але найбільше за все її дратувало те, що вони зупинялися на світлофорах. А у великому місті на широких дорогах, розділених на три-чотири полоси в одному напрямку і стільки ж в іншому, ці зупинки на червоне світло не дуже радують. Адже світлофори передбачені для усіх напрямків. Тому і стояти доводилося трохи довше, ніж у її маленькому містечку. Але це лише невеличка перепона, яка закінчувалася, коли вмикалося зелене світло.
Дніпропетровськ – велике місто, яке є областю для маленького Нікополя. Дніпро велике і галасливе місто. Його жителі дуже метушливі люди. Навіть сама аура в ньому не дуже приємна. Восени, особливо у дощові дні, місто здається сірим і холодним. Холодні вітри доповнюють його відчуженість. А влітку тут спекотніше, ніж де інде. Адже в місті дуже багато авто, від яких йде багато викидів вихлопних газів, що забруднюють і так задушливе повітря. А ще тут є один вид транспорту, який неможливо побачити в Нікополі – це трамвай. І вона достатньо наїздилася трамваєм.
Далі буде...
9
Бегемот и другие обитатели «нехорошей квартиры»
- 08.05.13, 08:03
- ХОРОШЕЕ НАСТРОЕНИЕ
3 мая 1891 года родился знаменитый советский писатель Михаил Булгаков. Сегодня ему бы исполнилось 122 года. Ни автор, ни его произведения не нуждаются в лишнем представлении. Приглашаем вас на виртуальную прогулку по первому в России музею Михаила Булгакова, учрежденному правительством города Москвы в хорошо известной всем поклонникам романа «Мастер и Маргарита» «нехорошей квартире» №50, что на 6-м этаже дома 10 по Большой Садовой улице. Квартира пугала местных жителей странными явлениями, а иногда и откровенной чертовщиной. «За мной, читатель! Кто сказал тебе, что нет на свете настоящей, верной, вечной любви? Да отрежут лгуну его гнусный язык!»
1.
2. Музей начинается не в самой квартире на 6-м этаже, а гораздо раньше. Лестница в подъезде раскрашена и исписана поклонниками творчества Булгакова.
3. Тут и любимые цитаты из романов, и рисунки (конечно, самый популярный персонаж – кот Бегемот), и полемика между ненавистниками и любителями «Мастера и Маргариты». Хватает и тривиальных надписей, которые любой турист должен оставить около достопримечательности.
9
Пробуюся у письменництві. Ч.3
- 06.01.24, 18:28
"Остання зустріч"
Продовження.
Нарешті вони досягли місця призначення. Вона з великою радістю залишила маршрутку і попрямувала до виходу з автовокзалу. За ті небагато поїздок вона встигла запам’ятати це місце, як свої п’ять пальців. Та і саме місто Дніпро стало для неї рідне. Вона така радісна, в салатовому костюмі, з посмішкою на вустах, йде по вулиці, і їй байдуже, що думають перехожі. (Ще не раз щаслива посмішка буде з’являтися на її маленьких незіпсованих косметикою губах. Ще не раз у карих очах буде спалахувати вогник маленького щастя при згадці про нього.) Дівчина йшла неспішно, знаючи, що Павло й досі десь на ринку. Скільки разів вона ходила цим шляхом на Привокзальну площу, проходячи повз усіх цих крамниць, бутиків, яток з пресою, повз бабусь, що торгують насінням і горішками. Їй здавалося, що вони вже запам’ятали її і звикли до неї. Коло бордюрів стояли маршрутки з табличками з назвами містечок, селищ і сіл. Коло цих маршруток стояли водії і пасажири. Посеред дороги пролягала колія у два напрями. По цій колії ходять трамваї. Їй особливо подобалося, коли проїздив трамвай і земля під ногами дрижала. Одразу відчувалося, що трамвай дуже важкий. Звісно, що усі вони важкі, але цей був найважчий і важив, певно, більше за інші. Вона обожнювала, коли він проходив повз, змушуючи землю дрижати. По ліву руку від неї розташувалися будинки в три-чотири поверхи. В них усі перші поверхи були віддані під крамниці і бутики. З усіх цих магазинів її найулюбленішими були лише два – «Книги» і «Дім фараона». Особливо останній. Вона обожнювала туди заходити. Їй подобалася аура, створена ввічливими і приємними продавцями.
Коли заходиш всередину, тебе огортає тиша і благодатний спокій. Ти немов потрапляєш в інший світ, більш кращий. Де час не має влади ні над ким і ні над чим. Де твоя душа розслаблена і ти ні про що не турбуєшся і нікуди не поспішаєш. Де змішались одразу кілька древніх світів, націй, божеств. Усі ці статуетки, кулони, вироби з металу, дерева, скла і каменів наближають тебе до вищої ступені насолоди і спокою – до нірвани. Там є фігури різних тварин, фігури людей і птахів. Там можна придбати кулон-талісман для чого завгодно – від кар’єри до кохання. Є дармовіси-талісмани. Але туди мало людей заходить. Напевно, не усі цінують те, що можна відчути, зайшовши у цей дивовижний світ спокою.
Вона пройшла цей магазин і попрямувала до супермаркету електроніки «Фокстрот», щоб там присісти на лавку. Привокзальна площа – це місце має декілька призначень. По-перше, тут розташована кінцева зупинка трамваїв номер один і номер одинадцять. Тут вони розвертаються і знову слідують по своєму маршруту до другої кінцевої зупинки. Ось так вони і їздять по замкнутому колу, який не в змозі розірвати. По-друге, тут є маршрутки, які слідують кудись за межі міста. По-третє, перед площею розташована будівля залізничного вокзалу. Це і є головний пунктик, через який площу назвали Привокзальною. Саме за цією будівлею знаходиться безліч колій, які ведуть у різні напрямки. Тут, на площі, перед «Фокстротом» тиняються цигани, пропонуючи перехожим поворожити на руці. Вона завжди намагається не говорити з ними.
Дівчина пройшла повз циганки, яка спробувала заманити її пропозицією поворожити. Але вона не повелася на ці хитрощі. Їй і так було відомо, хто чи що чекає на неї попереду. Знайшовши майже вільну лавку, вона присіла і стала чекати. Біля цієї лавки стояло двійко закоханих. Вони весело про щось розмовляли, сміялися і жартували. Вони очевидно кудись зібрались. Сонечко вирішило порадувати всіх своїм теплом. Поки дівчина сиділа на лавці, їй подзвонив друг. Поговоривши з ним трохи, вона попрощалася. Подумки вона молила бога, щоб більше ніхто їй не дзвонив. Дівчина не бажала, щоб хтось відволікав її у цей чудовий день. Так, як вона була у светрі з короткими рукавами, їй стало трохи жарко. Хлопець, що стояв за спиною, вирішив щось купити і пішов до ларьочка. Дівчина залишилася чекати. Через декілька хвилин він йшов назад, а за ним ув’язалася циганка. Він їй щось казав, але вона не відставала. Вони йшли в їхньому напрямку. Бачачи наполегливість цієї ворожки, вона вирішила залишити місце на лавці і пішла прогулятися по площі. Не знаючи куди піти, дівчина попрямувала до потягів. Потяги – це її слабкість. Вона обожнює їздити ними. Та й взагалі, вона дуже полюбляє подорожувати, будь-яким транспортом, окрім літаків. Їй ще ніколи не доводилося літати літаком. А оскільки вона боїться висоти, то ні за що не зійде на літак.
Віддаляючись від того місця, де вона кілька секунд тому насолоджувалася теплом жовтневого сонця, дівчина наближалася до будівлі залізничного вокзалу, обходячи його зліва, і минаючи кафе з такою теплою і веселою назвою «Пузата хата». Вона йшла прямо на платформу. На першій колії стояв «Столичний експрес». Вона одразу зупинилася ненадовго. А потім пішла вздовж потяга. Її думки раптом здобули меланхолійний характер. А усмішка на вустах то з’являлась, то зникала. Вона навіть не знала, чому пішла туди. День, коли товариш сержант демобілізується і залишить Дніпропетровськ, безжально наближався. Їй так хотілося повернути свій двадцять перший день народження, день їхнього знайомства і всі наступні дні… Вона боялася думати про їхню розлуку, але все ж думала, не в змозі керувати своїми думками. Дівчина повільно йшла по перону, не маючи сил зупинитися. Таким спокійним і розслабленим кроком вона могла йти довго. І хто знає куди може дійти. Це відчуття спокою гіпнотизувало усі її рефлекси і рухи. Їй здавалося, що вона наче літає. Дівчина йшла, уявляючи, як буде проводжати його, дивлячись услід потягу і зберігаючи на губах прощальний поцілунок, а в душі надію на зустріч у майбутньому. Вона знала, що буде плакати, коли він буде віддалятися від вокзалу. Ноги несли її вперед. Вона кинула сумний погляд на будівлю і усередину її. Їй хотілося зайти туди, але якийсь страх не дозволив повернути вправо. Те, що вона побачила через скло, полонило її. Вона порівняла цю красу і велич зі своїм нікопольським вокзалом. «Яка велика і гарна будівля. Не те, що наша. Наша і поряд не стояла», - подумала вона. Тоді дівчина вперше побачила вокзал міста Дніпропетровськ. Зачарована цією красою, вона побрела далі, повернувшись до своїх сумних думок.
Вона вже наближалася до кінця платформи, коли задзвонив телефон. Відповіла. Це був Павло. Він уже звільнився і приїхав на Привокзальну. Вони домовилися, що вона зараз підійде до центрального входу вокзалу і на сходах буде його чекати, поки він не підійде. Обійшовши будівлю з іншої сторони, вона попрямувала на вказане місце очікування. При цьому вони не переривали зв’язок. Через це вона почула слова, які залишили в пам’яті і в душі м’який і теплий слід, а саме: «З’явись, сонце». Вона не знала, спеціально він їх промовив чи вони випадково вирвались, але їй було приємно це почути. Нарешті вони знайшли одне одного. Вони зустрілися.
Далі буде...
9
