Феномен «крепостного права» - это феномен истинно московский, и он многое объясняет. Во всем мире рабами были представители других народов и рас. И только в России рабами было свое же население.

МИФ 1. „РОССИЯ”

Все народы именуют и называют себя сами. Изменения названий стран и народов бывают довольно часто. Но почему России потребовалось брать себе иностранное название? Это парадокс, который встречается редко. Ведь было бы странно, если бы немцы вдруг стали называть себя не «Deutsche», а взяли бы себе название «Allemand», т.е. как их называют соседи французы. Но в случае с Россией это считается нормальным. Почему?

Да потому что просто выгодно. Это еще можно было бы понять, если бы, допустим, греки в определенный период называвшие Русь «Руссией», открыли ее для Европы и мира, т.е. все другие народы узнали Русь именно как «Руссию» от греков – это было бы понятно. Но все не так. Царь Петр в 18 веке берет для Московии заморское название Русссия, которое не употреблялось уже сотни лет, а к землям московским вообще никогда не применялось, и называет им страну. Зачем? Ответ прост.

Для того, чтобы Московию стали считать Русью, для предания «древности» московскому царству и, что более важно - для создания основы проведения политики мифического «собирания земель Руси» – а на самом деле откровенной захватнической войны, порабощения и разграбления соседних народов. Именно поэтому Петр и переименовал Русь-Землю Руську исконную в какую-то МалоРоссию и ВеликоРоссию, которую никто так не называл уже более 400 лет.

Зачем Петру I именно после покорения Руси – Киева потребовалось брать греческие названия, объяснять не нужно никому – в средние века была Русь и была Московия, а при Петре стала Великороссия и Малороссия, т.е. как бы Русь не исчезла, а в новом качестве появилась. Исторические же основы придумали позже.

В первом издании Британской энциклопедии 1771 года нет никаких упоминаний о Российской Империи. Там написано, что самой большой страной мира, занимающей почти всю Евразию, является Великая Тартария. А Московское княжество, куда к этому времени уже посадили править Романовых, является лишь одной из провинций этой огромной империи и называется Московской Тартарией. Там же представлены карты Европы и Азии, на которых всё это хорошо видно. А уже в следующем издании Британской энциклопедии вся эта информация отсутствует полностью.

МИФ 2 „КУЛИКОВСКАЯ БИТВА”

Это миф об „освобождении” русских от монголо-татарского ига. Однако Московское княжество перестанет платить дань и обретет реальную самостоятельность только после развала Орды и разрыва с ханствами. А произойдет это только в 16 веке, т.е. через несколько сот лет.

МИФ 3 «КИЕВ МАТЬ ГОРОДОВ РУССКИХ»

Как и многие другие исторические штампы, является мифом, который имеет центральное значение в создаваемой мифической истории России. Даже если допустить, что Олег сказал эти слова, то никакого отношения к Московии, и уж тем более к современной России они не имеют. В те времена не было ни первой, ни второй. Была Русь. А основными территориями Руси в те времена были земли современной Беларуси и Украины. Даже Новгород и Суздаль входили в понимание Русь только в очень широком смысле этого понятия.

МИФ 4 „ИСТОРИЯ РОССИИ”

Несмотря на то, что в 18-19 веке придворными историками усиленно создается и пишется история новой России, в плоть до 1946 года в академической истории не было единого мнения о том, что история России берет начало именно в Киеве. Карамзин, писатель, романист, татарин по национальности (из рода Кара Мурзы), первым сочинил «официально» новую версию истории России.

У Татищева все было по-другому, но татищевские архивы исчезли почти бесследно. Переписывая историю, старую «версию» нужно было обязательно уничтожить. Что и сделали… Многие историки придерживались точки зрения, что история России начинается с 13-14 века с формирования Московского княжества и позже - в 14-15 в. - русской народности. И это исторически правильно и справедливо.

Но в таком случае существует другая историческая основа, и по мнению партийного руководства - нехорошая основа, особенно в условиях усилившегося национального самоопределения в Украине и Белоруссии. Возникает вопрос – что же происходило на 70% территории современной России до того, как появилось Московское княжество? Загадка и тайна, покрытая мраком. В «советской школе» этого не учили. Не учат в российской и сейчас. А зачем? Досточно мифа Карамзина. Учили же мифам имперским и советским.

Почему нет реальной истории большинства территорий т.е. коренных народов современной России, да и самого русского народа? Есть много вариантов истории России, но это все история царей и империи, но правдивой истории русского народа нет!!! Реальная история и культура народов России сведена на уровень местного фольклора.

Почему историю Урала и Зауралья, Сибири, Алтая и Дальнего Востока российские школьники изучают именно с периода завоевания Ермаками, Дежневыми и т.д.? А что, до этого там ничего и никого не было? Не было русских – значит не было!? Да, потому что нет места в истории России ничему «нерусскому», нет места реальной истории народов, которые и есть эта самая Россия сегодня.

В тему: Одна из первых депортаций Российской империи. Как крымскими греками заселили Дикое Поле

Как не было места реальной украинской и белорусской истории, культуре и языку народов Средней Азии в царской России и в СССР. А если что и упоминалось, то либо в уменьшительном значении, либо только о роли выходцев их этих народов в Российском государстве, которых сразу же спешили объявить или сделать русскими.

При этом эти выходцы не имели ни права писать на своем родном языке, ни учиться, а часто и даже называться именем своего народа. Н.В.Гоголь, путешествуя по Европе и останавливаясь в одном из пансионов, при заполнении анкеты в графе национальность собственноручно по-французски записал «ukrainien». Вряд ли великий писатель мог бы себе позволить это в Петербурге или Москве.

Подобную „наглость” ему бы не простили. Это отличный пример того, какой была внутренняя политика в царской России и что чувствовал сам Гоголь. Не зря лозунг „Россия – тюрьма народов” был известен всей Европе. Да, сегодня на Кубани в некоторых школах, да и то факультативом, преподают украинский язык, только изучается он там как «местная балачка», т.е. даже не как диалект украинского языка, а как «недоразумение». Упоминание об украинском языке – табу.

В тему: Самостийная Кубань. 94 года провозглашения независимости

Почему российский школьник – башкир или татарин, народ которого имеет не менее, а более древнюю историю, культуру, письменность, литературу, чем „русский”, должен учить в школе историю своей страны как берущую начало со времен создания Киевской Руси? Это не их история, и не история карелов, мери и т.д., которых уже фактически стерли с этнической карты в угоду образования под названием Россия.

Да, в Татарстане и других регионах России изучают историю родного края – но это, скорее, уровень этнографических кружков, а не изучения реальной истории своего народа. Настоящую же историю этих народов пытаются подменить на большой и сильно распухший за последние 300 лет «великороссийский миф». Уже фактически подменили.

МИФ 5 „ДРЕВНЕРУССКИЕ И МОСКОВСКЯ РУСЬ”

Термин активно вводится в 19-20 в. То, что таким образом Россия пытается вести преемственность и показать «древность» своей истории, это понятно, но интересно другое. Как эти князья могут считаться „древнерусскими”, если слова «русский» они не знали!? Да и не было тогда такого слова. Было слово Русь и Руський – но на Руси отношения к территории современной России оно точно не имело.

Российский филолог Даль подчеркивал и неоднократно настаивал на том, что слово «русский» правильно писать с одной «с» – руський, именно это слово производное от Русь. Закрепление же названия страны как «Россия», народа как «русского», а граждан как «россиян» – только лишний раз подчеркивает искусственность данных названий и понятий. А появление в современном обороте названия «русскоязычные», т.е. отдельной культурно-лингвистической единицы, это фактически признание появления некой национально обезличенной массы, которая есть результат «советской руссификации» народов бывшего СССР.

Очень бы удивились князья Киевские, если бы вдруг узнали, что через тысячу лет государство, находящееся за тысячи километров, будет считать их исключительно своими “русскими” древними предками. А народ, культуру и язык современной Украины, на земле которого эти самые Киевские князья жили и кем сами были – типа как «историческое недоразумение». No comments.

А ведь на этой основе построена вся история России!!! На самом деле историческое недоразумение именно Россия – ибо нет другой такой страны в мире, где смешано столько культур и народов, а история которой столь искусственна, надуманна и неправдива, создана сначала в угоду политики империи царской, а позже в угоду идеологии империи советской.

МИФ 6 «СЛОВО О ПОЛКУ ИГОРЕВЕ»

(и др. письменные памятники) – документ был „найден” при странных обстоятельствах, но парадоксально, как мог быть «утерян» столь важный исторический документ? Еще более интересен тот факт, что копия, которая осталась, написана в 18 веке, т.е. именно в тот период, когда цари Московские усиленно писали и создавали историю «государства Российского». Тот текст, который существует сегодня - это адаптированная и прилизанная копия 18-19 вв., которую упорно выдают за древний оригинал и образец «древнерусского языка». Именно так преподают в российских школах.

МИФ 7 «РОССИЯ СОБРАЛА ЗЕМЛИ УКРАИНЫ»

“От Сяна до Дона” – так требовали Винниченко и Грушевский у временного правительства Керенского закрепления границ украинских земель – именно по этно-географичекому принципу. Но это было невозможно, ибо возникал вопрос: „А где же тогда, собственно, исторические этно-географические земли русских?”

А ответа на этот вопрос не существует. Очень часто можно услышать еще один миф о том, что Россия собрала украинские земли для Украины. Возможно, и то отчасти. За что же должна быть благодарная Украина? За то, что подарили полякам Холмщину и Подляшье? Или за то, что исчезли миллионы украинцев Курска, Воронежа, Кубани, Рязанщины, Курщины, части Смоленщины, Брянщины, Орловщины?

Эти территории имели большое украинское население. По переписи в России в 1926 году на этих землях проживало более 2,2 миллионов этнических украинцев. Но уже в 1939 упоминаются лишь тысячи. Да что там говорить – процесс идет и сегодня: перепись 1989 года в России – 4,3 млн. украинцев, перепись 2001 - уже украинцев 2.4 млн. Вот так…

В тему:
Все переписи населения в Украине: карты, цифры и мифы
«Русский Крым»? Национальный состав полуострова в 1897, 1926, 2001 годах

МИФ 8 «УКРАИНА – ОКРАИНА, А СЛОВО ПРИДУМАЛИ В 19 ВЕКЕ.»

Если следовать логике, то слово “милиция” произошло не от греческого слова, а от словосочетания „милые лица”, а „Россия” - от слова „рассеять”? Впрочем, здесь, скорее, как из той оперы – „кому что хочется, тот то и слышит”… Достаточно открыть европейские карты 16-19 века, чтобы увидеть, что слово „Украина” как обозначение земель и страны давно известно в Европе.

Почитайте, например, Боплана (уж ему можно доверять), который в 17 в. сам был на украинской земле и назвал ее на своей карте не иначе как „Украина – земля козаков.”, потому что так себя и свою землю и называл народ Украины еще задолго до появления Боплана в Украине 17 в. И наоборот: те же европейские карты 16-19 века изображают Московию как часть Большой Татарии. Это факты, с которыми спорить сложно…

МИФ 9 „ДРЕВНЕРУССКИЕ БЫЛИНЫ”

Существует миф о том, что это былины 11-13 веков якобы записанные в центральной европейской и северной части России. Начнем с того, что в северной части России даже в 15-16 веке мало кто говорил на понятном русскому языке, там проживали совсем другие народы. На самом деле, все они написаны и записаны в 18-19 веке, причем адаптированы для массового «народного» чтения на усредненном великорусском наречии.

Интересен пример «истинно русской» сказки «Колобок» – в русском языке даже слова «коло» нет, но есть в украинском и руськом, оно означает «круг», и только в таком случае сразу становится понятен сам персонаж данной сказки. Интересен и Пушкин. Руслан у Пушкина – это русский (!) витязь. С таким же успехом «русский витязь» мог носить имя Аслан или Нурсултан.

И это бы не вызывало вопросов у современников Пушкина. Это не вызывает сомнений у Пушкина, это нормально, он ведет речь именно о русском (!) витязе. И это правда – именно такими часто и были те, кого называли «русские» витязи в Московском княжестве. Кирюше Миненбаеву (Кирилл Минин) вместе с Пожарским стоит памятник, как истинно «русской» личности.

МИФ 10 „ВОССОЕДИНЕНИЕ УКРАИНЫ И РОССИИ”

Как мог быть утерян договор – документ столь огромной важности? Остались только копии. Ну а когда нет оригинала, то и ребенку понятно, что можно рассказывать любые сказки и создавать очередные легенды и мифы об „воссоединении”. Никакого „воссоединения” не было, а был военный и религиозный союз. А Московия позже, поправ все условия договора, просто-напросто захватила власть.

В тему: «Украинская земля насквозь пропитана кровью». Украина и ее место в Европе глазами британца

МИФ 11 „ВОЛГА – РУССКАЯ РЕКА”

Исторически Поволжье - это татарское ханство и родина волжских булгар, имевших там свое государство задолго до появления Москвы и формирования т.н. «русских». Окончательное покорение Поволжья происходит только в 18-19 в. При этом и сегодня 60% жителей Поволжья - это „луноликое” население, т.е. с явно не с руським разрезом глаз и в большинстве исповедующее ислам.

МИФ 12 «РУССКИЕ И РОССИЯ»

Интересно, кто из мери, веси, мордвы, вепсов, коми, удмуртов, пермяков, мещеры, чуди и др. народов, которые населяли большую часть России в средние века, считал себя русским или говорил по-русски? Никто. Может неоднократно насильственно крещенные татары Казани, Поволжья, Сибири были русскими? Тоже нет. Так где же «исконные русские земли», где их русские исконные территории? Где какноническая Россия? Ее нет.

Эти земли лежат вокруг Москвы? Возможно. Россией всякие «ученые» жириновские и леонтьевы называют и Украину, и Белоруссию, но считают и Коми, и Бурятию, и Якутию тоже Россией. Парадокс? Получается, что России нет. А где же именно сама она Россия? Где ее «русское сердце», так сказать? Где ее этно-географическая родина? В Киеве? Смешно… и печально одновременно, потому как не правда. Почему невозможно на карте показать, где же, собственно, исконная этнокультурная земля русских?

Потому, что такой земли нет. Возможно, кто-то скажет, что Новгород, Суздаль, Ростов дали жизнь Московии и России, что после Киева и туда «переехала» Русь. Но это же откровенное вранье и миф, созданный имперскими «историками» в 19 веке. Новгород и Суздаль становятся частью Московии только при Иване Грозном после рагрома и разграбления.

А до этого они считались отдельными княжествами, со своими укладами жизни, специфическим языком, культурой и менталитетом, который отличался от московского. А если отбросить весь этот «великороссийский» шовинистический бред... Давайте посмотрим прямо и реально, кто, где жил и на какой земле? Что получится? А получится вот что.

1. Меря, весь, мурома, вепсы и т.д. не Русь – эти народы где жили в 8-10 веке, там жили и в 12-14, но там их уже НЕТ сегодня, ибо все они в 15-16 веке и позже «русские» стали.

2. Кривичи, дреговичи, сиверцы, поляне – Русь, позже все эти земли руськие – люд руський, язык руський, себя русины называли и там, где жили в 9-10 веке, ТАМ И ЖИВУТ СЕГОДНЯ, в 21 веке – и сегодня называются украинцы и белорусы. Новгород и Суздаль были захвачены и практически уничтожены, вольности и порядки, существовавшие в них, были запрещены специальными указами Московских князей.

Знать и купцов либо просто убивали, либо заставляли переезжать в Москву. Дикое Московское царство формировалось огнем и мечем, жило войнами. Войны и были той мясорубкой, которая переваривала малые народы и создавала новый народ «московско-русский».

Иначе говоря, “русский человек” – это носитель „русской культуры и придуманной истории”, сформировавшейся в 15-17 веке и искуственно „систематизирвоанной” благодаря политике Петра I, и позже, в 18-19 веке - благодаря деятельности мужей российской науки и культуры; а позже при советской власти - благодаря «правильному» образованию народов СССР.

В СССР всем были известны образовательные интернаты в Средней Азии и Сибири. Детей забирали из семей на многие месяцы. Вдали от дома, под видом бесплатного обязательного (!) образования проводилась обычная русификация.

Дети теряли язык, культуру, навыки ремесел, хозяйствования своих предков, отрывались от традиционного образа жизни – таким образом, под «благой» вывеской доступного образования была уничтожена идентичность многих народов России. Печальная участь и судьба народов Севера и Сибири известна всем – почти поголовное пьянство, исчезновение идентичности, традиционных промыслов и изменение традиционного образа жизни. Что дальше? Вымирание или полная русификация.

Письменность татар, чувашей, калмыков? Нас учили в школе, что такой никогда не было, а русские научили их писать и читать. Почти так… Только сначала русские отобрали у этих народов собственную грамоту на основе арабского письма, потом в 1920-х заставили писать по латыни, ну а потом в 1930-40-х перевели плавно на кириллицу. Понятно, что их историческое наследие как бы стало и не их… потому что написано по другому. Уже давно в России “русским” считается тот, у кого родной (первый) язык – русский.

Т.е. “русский” и “русскоязычный” – понятия эквивалентные. «Русскими» сегодня являются очень многие татары, удмурты, башкиры, чуваши, колмыки, якуты, буряты и т.д., которых насильственно крестили, начиная еще со времен Ивана Грозного, Петра I и до Столыпина. Вся система образования и общественно-политического уклада также работала на появление «русских» среди тех народов, которые даже славянами не являются. Сегодня трудно сказать, сколько «русских» в самой России являются славянами по происхождению. Очевидно меньшинство, менее 50%. Официальная статистика не отражает этой действительности.

В этой связи очень интересны заявления политиков и даже президента России о защите прав «русскоязычных» в соседних странах. Не так ли? А по сути, это новая версия старого мифа о «собирании земель русских». Только сегодня речь идет о собирании людей и земель «русскоязычных». За этим стоит обычная попытка прикрыть неоимперские агрессивные намерения, ни больше, ни меньше.

Перепись 1926 года – в России на территории Брянской, Курской, Смоленской, Рязанской областей насчитывается более 2 млн. украинцев. Но уже в 1939 году их менее 400 тысяч. По переписи 1989 года в России проживало 4.6 миллиона украинцев, в 2001 уже только 2.4 миллиона. Куда же делись 2 миллиона?

За период с 1900х по 1990х на территории европейской и южной части современной России, а также в Сибири было ассимилировано около 10-15 миллионов украинцев – и это только по официальным данным переписей России. А сколько было таких ассимилированных белорусов, татар, башкир, бурят, калмыков и детей из смешанных браков, которые по «заведенному правилу» становились, конечно, русскими!? Десятки и десятки миллионов. Вот это и есть современный русский народ т.н. россияне.

В тему: Россия хочет стать СССР. Без террора и репрессий не получится

Феномен «крепостного права» - это феномен истинно московский, и он многое объясняет. Во всем мире рабами были представители других народов и рас. И только в России рабами было свое же население. Впрочем, это не удивительно, князья Московского царства относились к народу не иначе как к чужестранцам, а название «чернь» было названием собственного народа, что отлично демонстрирует отношение к этому самому народу. Но и сам народ вынужден был относиться к князьям, как раб к хозяину.

Рабское поклонение перед знатью и чиновниками характерно для Востока, это всё элементы азиатской культуры, которая и стала неотъемлемой частью Московии. До заключения союза Украины с Россией в 1654 крестьяне в Украине были свободны – жили не легко, но они не были ничьей собственностью и работали на себя. А в городах действовало Магдебургское право.

Городам Московии такое было неведомо. Именно поэтому постепенно народ, проживавший на территории истинной Руси (в большинстве своем это современная Украина и Беларусь) и который называл историческую веру свою, язык свой и себя – руськой и руським, позже, при более тесных контактах с Московским государством в 17 веке понял, что сам он может быть кем угодно, но только не тем московитом, москалем «русским», т.е. не в том понимании «русским», которое в это слово вкладывали в Московии.

Именно в этот период складывается четкая самоидентификация жителей Украины как народа Руси, который не являются «московскими русскими». Именно поэтому выходит на свет старое название «моя крайина, вкрайина» – Украина. Этим самым противопосталялось название “вкрайина” как моя страна - “общему” для русских и украинцев названию Великороссия. Московия же, напротив, начинает усиленно ассимилировать народы.

Насильно крестить татар и язычников севера. Указом Петра татарам, принимавшим христианство, полагалось даже освобождение от налогов на 3 года. А Столыпин даже землю бесплатно давал, правда, в Сибири… Возможно, в те времена 17 в. и берет свои корни украинская идея противопоставления себя России. Ну не желал народ Руси-Украины называться по-московски «русским» – он таковым не был, он был всегда руським, но это разные вещи, которые Россия пытается подменить и смешать. Русь Малая и Русь Большая – так переводится название Руссия Минорис, но никак не малороссия.

Знал это и царь Петр, и именно поэтому вновь появилось на свет слово «Великороссия» и «Малороссия». Которые уже почти потеряли за сотни лет свои значения. Сами российские крестьяне, как писал посол Австрии в конце 16 века, на вопрос, кто они по национальности, отвечали – крестьяне или христиане, т.е. абсолютно не идентифицировали себя русскими. А о названии своей страны «Россия» говорили, что земля их называется «Рассея» потому, что «народ наш рассеялся по сей земле много».

МИФ 13 «РУССКАЯ ДУША»

Загадочная, как еще любят говорить в России. На самом деле данная «загадочность» весьма условна и не является секретом. Ответ прост: это плод взаимодействия азиатской и европейской культуры, ведь именно на стыке этих двух культур появилась и создавалась так называемая русская нация и государство. Русские – азиаты в Европе и европейцы в Азии. Москва столица – «Азиопы»?

МИФ 14 „РУССКИЙ ЯЗЫК”

Великий и могучий, именно так нас учили в школе, это он «первый», а все остальные славяне вокруг него. Русский сформировался в 16-17 веках, а грамматика и строй созданы еще позже уже Ломоносовым, который, взяв за основу учебники и книги Руських княжеств, создавал, шаг за шагом, грамматику и строй русского языка. А Пушкин привнес в сей язык много интересного и нового.

При этом сегодня усиленно подается мысль, что украинский - это „ополяченный” русский язык потому, что в нем как будто много польских слов. Но этим просто пытаются объяснить его отличие от русского для самих же русских – чтобы не задумывались о лишнем. На самом деле, за этим скрывается попытка прикрыть огромное количество заимствований в русском языке из тюркских языков, особенно татарского, языков фино-угров, мери, веся, чуди, т.е. русифицированных народов уральской и северной части современной России.

А на самом деле, слов в украинском больше не польских, а общеславянских, именно поэтому белорус и украинец лучше русского понимает польский и чешский, сербохорватский, и еще лучше - словацкий. Ну а словацкой оккупации Украины уж точно не было. Лексика же с белорусским языком совпадает на 60%. И это четко показывает, какой именно народ имеет настоящие, а не вымышленные, исторические и культурные корни, и на какой территории – на территории истинной Руси, а не выдуманной “Московии”. Потому что эти два народа и есть наследники и продолжатели Руси.

Известный российский лингвист Даль писал, что не мог полноценно общаться с крестьянами в Подмосковье. Они не понимали тот язык, на котором он говорил и изучал. И это происходило всего в 100-150 верстах от Москвы, что же можно говорить о российской глубинке!? Неоднократно Даль заявлял, что язык Руси называется руським, и пишется именно с одним «с», но Даля никто не слушал, прислушивались к указам Петра I.

А ведь именно руським называли свой язык и старики в Украине даже в 20-м веке, но четко противопоставляя его языку московскому, который есть новопридуманный „русский” с 2-мя „с”. О происхождении многих «исконно русских» слов, в „русскости” этих слов, сегодня не возникает сомнения даже у преподавателей русского языка в самой России. Однако если проанализировать лексический состав русского языка, то оказывается, что от славянских языков осталось в нем не очень много.

Но осталось достаточно от искусственного и использовавшегося только для письма и службы церковнославянского. И это не удивительно, ибо Ломоносов брал за основу именно церковнославянский и, используя учебники ученых руських мужей Руси средних веков – в то время части Великого Княжества Литовского, создавал и систематизировал московский русский язык. Именно поэтому современный русский язык пронизан многими заимствованиями из церковнославянского, который на Руси до конца 17 века выполнял функцию письменного языка.

Огромное количество слов пришло в русский из языков уральских народностей и из финно-угорских языков северной и европейской части России – вепсов, мери, коми, веси, муромов, финов, угров. По мере завоевания и заселения этих территорий люд Московского княжества сталкивался с явлениями, названиями предметов у местных народов и перенимал их для обозначений в собственном языке.

Так, например, «русская» околица происходит от карел. okollisa, волость от карел. volost, фин. volosti, округ(а) от карел. okruuka, коми oukruga, деревня от вепс. deruun, deron, derevn, погост от вепс. рagast и карелс. pogostu, поселок от карельск. posolku, гряда от карельск. kriadu(a), капуста от карел-финск. kapustahuuhta, нива от карел-финск. niiva, огород от карел. ogrodu и коми akgarod, пусто, пустошь от карел. puustos и вепс. puust, усадьба от карел. и коми usat’bu, участок от карел. ucuasku, поляна от карел. pluanu, роща от карел. roshsu и коми rossha, roshta, тундра от прибалт-финск. tunturi, tuntur, канава от карел. kanoava, konuava, пруд от карел.и ср.финск. pruttu, pruudu, брод от карел. brodu и коми brцdu, верста от коми vers и карел. virsta, путь от карел. puwtti и коми „PUTINA” (происхождение фамилии Путин), телега, тележница от карел. telegu и коми telezhnei, тропа от карел. troppu и коми trioppu, крюк от карело-финск. kruwga, kruwkka, волок от коми vцlek, vцlцk, место от карел. и коми mesta, кряж (крутой берег) от вепс. krдz, krez, омут от коми-карел. omutta, плешь от карел. plesatti, родник от финск-карел. rodniekku, rodikka, бугор от карел. buguriccu и т.д. и т.д.

Кто-то может возразить, что эти слова, наоборот, пришли из русского в карельский, вепс. и т.д. Но, увы, это не так: похожих с ними однокоренных слов почти нет в других славянских языках.

Для русского человека именно такие слова звучат особенно «по-русски», он с ними живет веками, при этом белорусские и украинские слова кажутся чужими (отсюда версия об ополячивании) – а ведь именно эти народы всегда жили и живут на Руси-истинной, и являются носителями ее культуры.

Позже некоторые слова северных народов попали и в украинский и белорусский языки уже через русификацию. Но происходил и обратный процесс. Например, такие слова как билет, станция, могила, село, хутор, и т.д. были заимствованы в коми, карельский и другие языки из русского языка.

О многих тюркских, иранских и европейских заимствованиях в русском языке также знают лишь лингвисты: ТОВАР, ЛОШАДЬ, САРАЙ, КАРАВАН, АРБУЗ, СОБАКА, ХЛЕБ, КРУЖКА, ЗОНТИК, КОТ, ОБЕЗЬЯНА, БЛОКНОТ, ГАЛСТУК, КОМПОТ, МУЗЫКА, ТРАКТОР, ТАНК, ГАВАНЬ, ПАРУС, ИКОНА, ЦЕРКОВЬ, СПОРТ, РЫНОК, ВОКЗАЛ, МАШИНА, ГОЛ, ИЗБА, СТЕКЛО, СЕЛЕДКА, СУП, СТУЛ, СТОЛ, ОГУРЕЦ, КОТЛЕТА, КАРТОШКА, КАСТРЮЛЯ, ТАРЕЛКА, САХАР, ХОР, ИДИЛЛИЯ, ПОЭЗИЯ, ГОСПИТАЛЬ, ЯРМАРКА, ШАНС, АЗАРТ, ТЕНТ, МАЙОНЕЗ, ДОМ, ШАМПУНЬ, ПРОБЛЕМА, СИСТЕМА, ТЕМА и многие тысячи других, и это без учета латинизмов и ранних заимствований из греческого языка.

Научно-технический лексикон русского языка почти на 100 % состоит из голландских, немецких, английских заимствований. Общественно-политическая лексика состоит почти на 100% полностью из греческих, французских и английских заимствований. Так где же, собственно, сам «великий и могучий» русский язык? И о какой «древнерусскости» можно вообще говорить?

Русский язык, как ветвь восточнославянского – по сути, гремучая смесь письменного церковнославянского (искусственного, не разговорного языка!) с десятками различных языков завоеванных, порабощенных и ассимилированных народов. Это естественный процесс – при тесном контакте не только завоеватель насаждает свое, но и сам заимствует чужое.

Имперские же и советские историки везде, где только можно, термин „восточнославянский” заменяли на мифический «древнерусский». Но не было такого народа, не было никогда языка такого. В Киеве говор был свой, в Новгороде совсем другой. Писали по-церковнославянски, но на этом языке никто никогда не говорил! Зачем же врать и создавать миф о «древнерусскости»? Очень уж царям московским древности хотелось.

МИФ 15 „БОГАТСТВО РОССИИ”

Чем владеет русский народ, кроме земель и богатств других захваченных народов? Ничем. Что имеют коренные народы России от такого владения? Ничего. А вот Кремль имеет, и имеет не мало…

В «злой», «капиталистической» и «западной» Канаде – не только индейцы, а все жители „добывающих провинций” получают ежегодную ренту за использование ресурсов и недр земли, на которой они живут. Государство делится прибылью с теми, кому эта прибыль принадлежит по праву!

Например, в 2005 все жители провинции Альберта в Канаде после скачка цен на нефть получили дополнительно выплату по 400-500 долларов каждый, включая младенцев. Вот так делают в реально цивилизованных, демократических странах. Что сделали в России, получив сверхприбыль? Увеличили расходы на вооружение. И за нефте-газо-доллары стали еще больше угрожать соседям и устраивать газовые и торговые войны. „А чё, деньги чай есть, можно и поиграть в политэкономию”. А на народ плевать, как и всегда.

Что имеют реально малые народы России от эксплуатации их недр? Северную надбавку к зарплате и тут же наценку по II и III категории!? Как и в царские времена, как и в советские, так и сегодня – ничего не имеют. Один треп имперский. А это и есть показатель реальных целей государства, и того, куда оно идет.

Светлана Тараненко, основатель и руководитель проекта SMM4YOU, опубликовано в блоге SvetОnline

Львів у День перемоги прикрасили чорними стрічками10:33, 09.05.2010 Сьогодні, 9 травня, у День перемоги близько 7 ранку у центральній частині Львова група молодих осіб прикріпила до декількох сотень державних прапорів чорні стрічки.

Відтак, міліціонери затримали шість осіб, хлопців відвезли у Галицький райвідділ міліції Львова, а комунальники зняли чорні стрічки із Державних прапорів України.

У райвідділ міліції, куди відвезли затриманих, відмовили у написанні скарг та відмовились називати причину затримання.

Зі слів затриманих, чорні стрічки розвішувались у знак жалоби за жертвами Другої світової війни, оскільки "для українців це не свято Перемоги, а траур за загиблими" - сказав один зі затриманих.

http://www.zaxid.net/newsua/2010/5/9/103333/

У Львові міліція затримала юнаків, які прикріпляли чорні стрічки до державних прапорів

Львівський портал / 09.05.2010 12:12

Сьогодні, 9 травня, близько 7 ранку у центральній частині Львова група молодих осіб прикріпили до кількох сотень державних прапорів чорні стрічки. При цьому, шість осіб, двоє з яких неповнолітні, було затримано нарядами міліції. Як стверджують учасники акції, затримання відбвалося з порушенням прав затриманих: застосувували фізичну силу, забороняли говорити по телефону, співробітники міліції відмовлялись назватись, а у Галицькому райвідділі міліції, куди відвезли затриманих, відмовили у написанні скарг та відмовились називати причину затримання. Зі слів затриманих, чорні стрічки розвішувались у знак жалоби за жертвами Другої Світової Війни, оскільки «для українців це не свято Перемоги, а траур за загиблими» - сказав один зі затриманих.

http://portal.lviv.ua/news/2010/05/09/121217.html

http://news.lvivport.com/content/view/29558/100/

У Львові затримали молодих осіб, які чіпляли до державних прапорів чорні стрічки

09.05.2010 14:10

Сьогодні, 9 травня, близько 7 ранку у центральній частині Львова група молодих осіб прикріпила до кількох сотень державних прапорів чорні стрічки. При цьому шість осіб було затримано нарядами міліції. Про це повідомив представник затриманих. За його словами, хлопців затримали з порушенням їхніх прав: із застосування фізичної сили, забороняли говорити по телефону, співробітники міліції відмовлялись назватись, а у Галицькому райвідділі міліції, куди відвезли затриманих, відмовили у написанні скарг та відмовились називати причину затримання. Водночас  керівник прес-служба ГУ МВС у Львівській області Денис Харчук у коментарі Гал-інфо, факт затримання підтвердив, однак запевнив, що міліція діяла відповідно до закону. «Ніхто нікого не бив. На цей час усі хлопці відпущені, складено аміністративні протоколи про дрібне хуліганство, які вже скеровано до суду», - зазначив Денис Харчук. Зі слів затриманих, чорні стрічки розвішувались у знак жалоби за жертвами Другої світової Війни, оскільки «для українців це не Свято перемоги, а траур за загиблими». Серед затриманих були неповнолітні. Коментар Богдана Гордасевича: Отже маємо висновок: жалоба по полеглих у війні - є хуліганством за визначенням львівських міліціянтів! Дожились! Виявляється дозволено тільки радіти, що стільки людей помордовано! Щиро вітаю і підтримую цих молодих хлопців, які доказали конкретними вчинками право на власну гідність і честь. На їх боці сила права! А міліція продемонструвала, що навіть у Львові це покірні раби "чево изволите?" Дорогі громадяни України, подивіться і уважно обдумайте цю подію у Львові! І зрозумійте, що є дві України, але це зовсім не поділ на Схід і Захід! Вся Україна єдина за територією, а поділ проходить по душах людей на дві України: одні - громадяни України вільної і справедливої, а другі - громадяни України рабів і їх начальників. Іншого поділу не існує!

[ Читать дальше ]

Звернення Президента України Віктора Ющенка (2005-2010 р.р.) з нагоди Дня Незалежності України

13:44, 24 Серпня



24 серпня 1991 року - це найбільше свято моєї нації. Велич цього дня полягає в тому, що найбільша мрія наших дідів-прадідів - це бачити свою землю незалежною, а націю - суверенною.
Наше становлення починається не з Радянської України. Ми одна з древніх європейських націй. Наша земля, безумовно, була колискою світової цивілізації. Ми європейська історична нація, яка пережила геноциди, тоталітарні імперії, переслідування. Жодна нація в світі стільки не заплатила за своє визначення.
Ми пережили геноцид-голодомор, який забрав у нас 10 мільйонів українців. Ми пережили небачені політичні репресії. Сибір наш найбільший цвинтар.
Сьогодні відбувається те, що найбільше забирає нашу силу, - це знищення всього українського. У нас сьогодні забирають три базові речі - національне усвідомлення, що ти українець, що у тебе є власний національний світогляд, що з тобою твоя рідна мова, твоя культура, твої герої, а не чужі. Це забирають, починаючи з мови.
Те, щоб відбувається сьогодні у мовній політиці - це геноцид. Безумовно, це антинаціональне, антидержавне рішення. У ХХІ столітті небезпечна гуманітарна окупація, коли у тебе спочатку забирають мову. У нас забирають вільну думку, вільне слово. Право фундаментальне, яке існує в демократії, - це право твого вибору. Тяжка дискусія в Україні, бо дві третини нації до цього ставляться помірковано. Мене це не тішить. Бо тут іде водорозділ - що ти обираєш, що є твоїм світоглядом. Ти можеш обрати вклади ощадного банку, пенсію, зарплату. Але я гарантую, що не буде реалізована жодна програма, яку я назвав. Тому що це - високі соціальні і економічні стандарти - відбуваються тоді, коли ти виконав інше своє призначення - сформував цільну об'єднану помісну націю. Націю, яка не живе в протиріччях. Найвища пенсія, зарплата, соціальний захист там, де обрали демократію. Не пенсію обрали, а демократію. Завжди демократія дає високі стандарти.
Свобода - це поняття не тільки політичне. Це поняття економічне, раціональне. Мені боляче, що часто нація знаходиться у виборі між хлібом і свободою. І дуже часто ключові політичні гравці сьогодні вам говорять про хліб.
Нам треба обирати свободу. Нам треба обирати демократію у найширшому значенні цього слова. І третя позиція - це європейськість. Це є спосіб формування твого світогляду. Це не говорить про те, що ти повинен бути позбавлений свого рідного, автохтонного. Ти просто повинен бутив вільним, ти просто повинен бути толерантним, ти просто повинен будувати своє життя на засадах патріотизму.
Подаймо один одному руки, продемонструймо, що ми одна нація. І цей урок якраз і вимагається обставинами і Господом Богом у тих викликах, які ми зараз переживаємо
Сьогодні час гордитися Україною, гордитися своєю нацією. Пора стати українцем. І не менш важливо - захистити Україну. Захистити українське.
З кожним роком ми будемо переоцінювати у ліпшу сторону день нашого суверенітету, тому що подія, яка сталася 21 рік тому, - це подія, яку будуть краще розуміти наші діти та онуки.
Я бажаю українській нації процвітання і довгих років життя у цих здобутках .
Один раз назавжди засвоїти уроки, які проходила будь-яка інша нація в часи свого становлення. Вирішення національного питання - це по суті є національна ідея. Станьте нацією. Нація - це спільнота. Нація - це не населення. Ніхто, хто не вирішив тему національної свідомості, консолідації і єдності, не проводив успішних економічних чи соціальних реформ. Жодна нація. Нема домінанти економічної над домінантою національною. Для більшості політичних сил це не на порядку денному.
Коли сьогодні дивишся на Україну, на політичну дискусію, від чого серце пече? А найбільше пече від того, що ми починаємо звикати до війни, нас закликають до ударів. І боляче. що мова йде про українця з одної сторони, і українця з іншої сторони. Я хочу змін, але я не хочу війни. Нам треба навчитися полемізувати, вести дискусію, але не забувати, що пріоритет номер один - це нація, це держава, і те, як ми разом можемо розробити план завтрашнього дня для 46 мільйонів.
Завершити полеміку у цьому питанні можна одним - мрією, думкою Тараса Шевченка, у саму гірку хвилину коли він звертався. що він хотів просити в Бога, про що він благав - єдиномисліє і правдолюбіє пошли. Якщо ми це питання вирішуємо, якщо ми стаємо одне ціле - українцями, і для нас немає будь-кого дорожчого, ніж один для одного, і всі ці імперські розводи, на яких ми живемо вже 350 років - це злочин проти моєї нації, чим швидше ми відмежуємося, вирішимо його, тим швидше ми вирішимо питання пенсії, зарплати і високих стандартів.
Одномоментно це не робиться. можливо нам цілі покоління треба віддати щоб ми дійшли до базових консолідуючих питань національного становлення. але саме головне - просто рухатися, іти в цьому напрямку, не лукавить із собою. Сповідувати ті аксіоми, на яких відбувалося становлення щасливих націй. Для мене це аксіома.
Нація знаходиться у своєму становленні. У нас є суверенна держава - нам треба створити націю. Тому я живу в світі цих аксіом національних, бо переконаний, яку б оцінку хто не давав, ми є найкраща нація, яка пройшла самі великі муки і яка цьому світу дала багато начал, засад, починаючи від свободи, демократії...Українська земля породила десятки ознак. які стали потім надбанням світової цивілізацією. Я зажди пишаюсь своєю нацією і я зажди буду необ'єктивний до неї, бо занадто люблю.
http://www.razom.org.ua/news/14630/


Віктор Ющенко: "Я не переконаний, що правляча партія зможе демократично передати владу"

 Із "мерседеса" виходить 58-річний Віктор Ющенко, президент України 2005-2010 років. Розмовляє по мобільному. На першому поверсі у великій залі партійного офісу "Нашої України" на столичному Подолі його чекають голови обласних штабів. Мають провести нараду.

— Кава, чай, водка, самогон? — жартує до нас Ющенко. Каже, що за часів президентства "підсів" на каву. Замовляє секретарці лате.

Кабінет оздоблений деревом. За склом у шафах багато книжок та журналів. Посередині — дерев'яний стіл, на якому викладені писанки. Стоять пляшки з мінералкою, ваза з цукерками та засушеною калиною. Навпроти — камін, над яким висить портрет Тараса Шевченка.

Як змінилося ваше життя за два з половиною роки після президентства? Про що були ваші думки?
— Коли відходиш від тієї служби, яка була останні п'ять років, природно, береш паузу. Нація зробила вибір. Я його не поділяю, але поважаю свою націю. Далі моє завдання зробити так, щоб вона була мудрішою, жила найдостойніше. У нас має бути один пріоритет — національний. Програєш національне питання — ні пенсія, ні зарплата, ні соціальна допомога — ніщо тобі не буде за радість. Рано чи пізно це все розвалиться.

Що для вас означає підписаний Януковичем мовний закон?
— На поверхні є чисто технологічний прийом, мета якого — найпростішим способом мобілізувати електорат.

Яким було би правильне вирішення мовного питання?
— Дехто так легко каже:"Давайте змінимо Януковича, Табачника, і проблем не буде". Насправді треба копнути глибше. Я дуже критично ставлюся до міністра освіти, але кажу: його породило декілька мільйонів людей, які обрали діючу владу і мають приблизно такі ж думки щодо моєї рідної мови, як пан Табачник. Якщо хочемо вигравати українське питання — треба вигравати не на деклараціях, а в діалозі. Робити таку політику, яка множила б із кожним днем український простір, українців.

Хто цей діалог має вести?
— Влада. Для чого політичні сили? Щоб протиріччя у суспільстві вирішувати не на полі громадянської війни, майданах, революціях, а в діалозі. Однак сьогоднішній діалог між політичними гравцями, особливо першої ліги, не дає прикладу, як тягнутися до кращого. Він мені як громадянину пропонує звикати до мілітарної тематики: фронт, війна, агресія. У дикому суспільстві це може бути. У цивілізованому — є діалог, програма, де сказано: "У мене є гарний план для України". Можливо, у когось є кращий, давайте обговоримо. Так робиться прогрес. А у нас 90 відсотків людської енергії тратиться, щоб показати, що хтось нездара, а той — іще гірший. І тоді може бути Янукович-2, Янукович-3.
Опозиція каже, що ми маємо бездарну неукраїнську владу. Її треба замінити. Згоден. Але це все рівно, що прийти у храм і сказати: "Бог — є". Це зрозуміло. Владу треба змінити, але на кого? Який план нашого життя на завтра? Зараз у демократичному корпусі йде самопоїдання — своїх же братів.

Які основні загрози існують для України?
— Найбільша нас супроводжує вже 22-й рік — слабка національна інтеграція. Проявляється вона в тому, що по більшості ключових, націєутворюючих питань відсутня дискусія.
Ми стали ізольованіші від зовнішнього світу. Таке враження, що стосовно України взяли політичну паузу. Дехто з українських політиків каже, що треба дати уроки владі — закликати Захід до ізоляції, бойкоту спортивних ігор, зовнішньовідомчих зустрічей і так далі. Я не хотів би, щоб стосунки між двома-чотирма-шістьма особами перекладалися на перспективи 46 мільйонів. Якщо сьогодні не втілюватиметься євроінтеграційна політика, майте на увазі, піде зворотний процес. Потрібні будуть не рік і не п'ять, щоб повернутися до точки, в якій ми є зараз. Свідомо чи несвідомо автори такої політики штовхають українців до втрати діалогу з нашими партнерами у Європі, світі. Це підштовхування України до білоруського варіанту.

25 серпня — "екватор" президентського терміну Віктора Януковича. Які його основні помилки?
— У клубі президентів давати оцінки не прийнято, бо це характеризує гірше тебе. Я скоріше говорив би про процес, чому ми програли як нація. Найбільше варто сумувати через те, що всередині країни ми нестабільні, менш інтегровані, з'явилося більше тріщин із різних питань. Ми не такі рідні, як п'ять років тому. "Політика приниження" сягнула загальнонаціонального масштабу.

За чим не зробленим за час президентства жалкуєте?
— Я дуже вірив у свою націю. Вона пройшла такі складні випробування, що ці пласти пам'яті сягають не п'ятьох і не 10 років. Розуміння таких речей штовхає тебе до рішення — або ти як президент ставиш задачу вивести націю на свою стежку, або ти політик-флюгер, що думає, як виграти наступні вибори, — і впадаєш у популізм. Я вибрав першу дорогу, хоч добре розумів, що це не буде оцінене нинішнім поколінням. Це — світогляд, який у тобі. Який приніс твій батько, дали мама, твої колеги, побратими — ті люди, з якими ти проводив цілі шматки свого життя.

Якими словами достукатися до кількох мільйонів "табачників" і відучити бити братів у спину? Треба говорити про історію, релігію?
— Є також інші речі. Економічний прогрес, реформування — це чутлива механіка. Я людина, що зробила національну грошову реформу, яку вважають найкращою в Європі за післявоєнний період. Економіка — проста наука. Потребує одного — клімату. З 1991-го по 2004 рік в Україну було вкладено $6,7 млрд інвестицій. З 2005-го по 2009-й — $36,6 млрд. Економіка не дасть продукцію, якщо в неї не вклали — чи в землю, чи в рухомі або нерухомі активи. Треба привнести кров в економіку, і буде віддача. Будуть робочі місця, буде пристойний валовий продукт. Тоді не треба займатися популізмом. Оці 30 мільярдів прийшли під мій політичний курс. Зараз минає серпень 2012 року, і за ці вісім місяців від нас утекли $4,5-5 млрд.

Експерти не дуже вірять у вашу політичну силу. На що розраховуєте під час виборів?
— Хочемо донести до українців те, що вони до кінця не почули. Але не криком, не біґборди розмальовувати на дорогах. Головне — встигнути пояснити, що у вищій лізі працюють два монстри — Партія регіонів і "Батьківщина". Вони грають на пониження вибору і якості української політики. Це війна. Тому ми звикли, що в нас оці слова "фронт", "агресія" — атрибутика повсякденного політичного життя. Я не переконаний, що правляча партія вже зможе демократично передати владу. Не переконаний, що ті, хто прагнуть влади, — чесно й демократично її можуть здобути. Тому їм потрібні "фронти". Якщо уважно подивитися на історію останніх чотирьох-п'яти років, найболючіші для українського життя рішення, як правило, приймалися "ширкою" (назва широкої коаліції Партії регіонів і "Батьківщини", що не відбулася. — "ГПУ"). Найганебнішу для економічної історії України Московську газову угоду ініціювала і провела "Батьківщина". У нас уже понад $12 млрд штрафів за невибраний газ. Нас називають четвертою країною світу з переддефолтним станом.
А хто прийняв закон про мови? Партія регіонів? Ні. Їй ніколи не вистачало мандатів. 30 голосів додали "легіонери" з так званої демократичної сили, яка була в опозиції. Як третина списку "Батьківщини" стали "тушками"? Суміш опозиції та влади призвела до того, що об'єднали в один виборчий закон гірший варіант пропорційної системи із закритими політичними списками і гірший варіант мажоритарної частини виборів із кримінальним підтекстом. Ми проведемо чесні вибори? Ні!

А якими будуть вибори?
— Не було в нас більшого закону із провокативними можливостями фальсифікацій, ніж цей. Ми не отримали відповіді на питання депутатської недоторканності. Тому в політику далі йде криміналітет, дуже часто рецидивісти. І це рішення підтримала опозиція.
2009 року до мене прийшла прем'єр-міністр і подала текст нової Конституції. За нею 226 депутатів у парламенті призначають президента. По суті — довічна влада. Виборів нема. Другий розділ — таке ж вічне, пожиттєве формування інституту глави уряду. Прем'єр каже: "Пане президенте, можливо, ви подасте проект цієї Конституції? А якщо — ні, то це зроблять інші". Мої слова приблизно були такі: "Доки я президент України, ви ніколи не будете обирати майбутнього главу держави "ширкою" в парламенті". Через певні канали я попередив обидві сторони: тільки-но в українському парламенті з'являється ця макулатура, я оголошую дострокові президентські вибори. І через кілька днів, як відомо, у Києво-Печерській лаврі одна зі сторін сказала: "Та де вона взялася, ця ідея? Та ніколи". І так далі.
Я переконаний, що українська демократія у своїй основі безповоротна. Але сьогодні ми у такому стані, що дуже важливий голос патріотичної сили. Питання, почують його чи ні, приватно для мене не таке важливе.

Тобто чи пройдете ви до парламенту, чи ні — неважливо?
— Так. Хоча я й сам себе запитую: якщо українцеві це байдуже — жити у своїй державі, говорити своєю мовою, ходити у свою церкву, мати своїх героїв, проводити економічні реформи, солідаризуватися з Європою, бути відкритими й демократичними, — тоді як можна досягти того, чого хоче кожна людина? Не буває високої зарплати в країні тоталітарного режиму. Хочеш добробуту — потурбуйся про демократію. Вільна людина набагато продуктивніша й цікавіша, ніж раб. Якщо ви обираєте свободу — демократія дасть вам і хліб, і волю.

Ющенко входив до шістки найкращих банкірів світу
Віктор Ющенко народився 23 лютого 1954 року в селі Хоружівка Недригайлівського району Сумщини. Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Працював у Держбанку та банку "Україна". З 1993-го по 1999 рік — голова правління Національного банку. За його керівництва замість купонокарбованців була успішно запущена в обіг національна валюта — гривня. 1997 року за рейтингом журналу "Ґлобал файненс" Ющенко ввійшов до шістки найкращих банкірів світу.
Із 1999-го по 2001 рік на посаді прем'єр-міністра. З його урядуванням пов'язують ліквідацію боргів із пенсій і зарплат, зростання внутрішнього валового продукту та всіх соціальних виплат. Економіка перейшла від бартерних розрахунків до грошових.
2002 року очолюваний Ющенком блок партій "Наша Україна" набрав на виборах до Верховної Ради 24,7% голосів і посів перше місце.
2004-го Віктор Ющенко — кандидат у президенти України. Незадовго до виборів був отруєний. Справу розслідують дотепер. У першому турі переміг головного свого опонента, висуванця влади й тодішнього прем'єра Віктора Януковича. Другий тур виборів позначився численними порушеннями законодавства. Через це на вулиці вийшли сотні тисяч протестувальників. Події листопада — грудня 2004 року дістали назву помаранчева революція.
Перед тим як Ющенко обійняв посаду президента, Верховна Рада проголосувала конституційну реформу. Вона позбавила главу держави значної частини повноважень. Україна перейшла до парламентсько-президентської форми правління.
У вільний час малює картини, колекціонує предмети народного побуту, етнографічні раритети. Одружений. Має п'ятьох дітей та чотирьох онуків.

15:44, 27 серпня
http://gazeta.ua/articles/politics-newspaper/452151

  Эта заметка будет достаточно длинной и достаточно личной. Я ещё и сейчас сомневаюсь нужно ли её писать, но коль начал, то продолжу. Не буду озвучивать, что стало причиной её написания, дабы не затронуть личную сферу человека.

  Когда я был молодым, я был до  одури бескомпромиссным в плане озвучивании правды прямо в глаза. Нет, я не использовал это с целью  обидеть человека. Просто, я считал, что правда не должна быть обидной и её можно озвучить открыто. Моя наивность частенько оборачивалась для меня ощутимыми проблемами.

  Я спорил с учителями в школе. Я спорил с преподавателями в институте. Я спорил с начальниками на работе. Я спорил тогда, когда считал, что я прав, а тот, кто выше меня по рангу, поступает недостойно и ошибочно.

  Я не был коммунистом, но я старался присутствовать на всех их собраниях и всегда брал слово, чтобы на корню раскритиковать их недостойные поступки и озвучить дельные предложения. Поэтому директор старался в день проведения собрания отправить меня в самый дальний уголок леса, чтобы я не смог вернуться до начала собрания.

  Со временем меня жизнь научила понимать, что правда бывает разной. Она бывает и голой, она бывает и горькой, она бывает и обидной. И мне давно хочется отыскать тех людей, которых я сильно огорчил своей правдой, и извиниться перед ними.

  Вспоминается случай, когда в институте на собрании голосовали за кандидатуру профорга. Претенденткой была уважаемая мною девушка, отличница и просто хороший человек. Но я единственный голосовал против и открыто выступил со своим категорическим несогласием. Просто, я искренне считал, что с её мягким характером она не справится на этой должности. А вот сейчас я хотел бы перед ней извинится. Хотя бы потому, что я был один против всех и мог ошибаться, а значит и мог не огорчать уважаемого мною человека своей бестактностью.

  Но знаете, переломным моментом в моей жизни стал случай, когда моя правда убила человека. И это в прямом смысле. И мне приходится до сих пор нести этот крест. Я писал когда-то об этом и не буду повторяться.

  С тех пор я с осторожностью отношусь к применению правды. Я не меняю её на ложь. Если я могу правдой обидеть человека, я предпочитаю быть тактичным и промолчать.     Если я раньше считал комплименты недостойным проявлением полуправды, то сейчас считаю это возможностью сделать человеку приятное. А почему бы и нет? Ведь лучше подарить человеку улыбку, чем огорчение. Наш мир и так полон огорчениями.

  А вот тут я подхожу и ко своим сказкам. Может показаться странным, что человек, умудренный жизненным опытом, вдруг на полном серьёзе пишет сказки. Ну, во первых я мечтатель и мне приятно помечтать о чем-то сказочном. Пусть даже оно далеко от реальности. Знаете, в жизни ведь бывает много случаев, которые иначе, как сказочными и не назовёшь. Значит сказка может иметь место в реальной жизни.

  А ещё я сознательно взял на себя обязанность немного разукрасить этот достаточно серый мир. Возможно это звучит пафосно, но это правда. И если даже одному человеку мои сказки подарят минуты радости и поддержки, то даже в этом случае я считаю свою миссию выполненной.

  Знаете, я ведь и сам верю в сказочность среди реальности. В моей жизни довольно часто были случаи просто сказочные по своей сути, которые нельзя объяснить статистикой. Многие скажут, что это просто удача. Я же скажу, что это сказка, посланная мне за какие-то заслуги перед этим миром. И я стараюсь и дальше это заслуживать. В частности, написанием своих сказок.

Ніхто не може вирішити за українців, як вони вирішують говорити і писати, окрім самих українців. Але як вони можуть вирішувати для себе без знання таких слів, які були заборонені (див. на «Більшовик України», 1933, № 7, де знаходяться цілі списки заборонених слів від 20-х років). Я хочу, щоб хтось колись сів, як я, з вбитими та розстріляними з Інститутів живої і наукової мови. Коли ж будуть оприлюднені результати їх відважної праці, щоб з’явилась можливість використовувати у своєму інтелектуальному поступі напрацьовані варіанти отим втраченим поколінням і почати будувати найелементарніші цеглини думок свого народу? Але перш за все, українці не можуть стати повноцінним народом, повноцінними членами європейської цивілізації без передавання сил від держави до людей, які вміють орґанізувати себе так, що можуть примусити владу зробити те, що вигідно саме для них. Це суть частого нерозуміння поняття «громадянське суспільство». Це не ідеальна система і, може, не зовсім демократична, але ліпшої поки що не знайдено. Ніяка держава ніколи не зможе зробити Україну українською. Тільки самоорганізовані українці поза державними структурами зможуть це зробити. І я твердо переконаний, що це таки буде! Джеймс Мейс (*18 лютого 1952 — †3 травня 2004)

Депортація у Сибір естонців за версією Комісії з історичної правди (Росія)- А що таке "депортація"? - Вас відправлять у подорож. - Ура, діти, ми їдемо в подорож! - А куди? - В Сибір.

Провокаційний ролик "Депортація", виготовлений естонською продакшн-студією Catapult films - схоже, наприкінці 2009-го.

Життєрадісна реклама сімейної подорожі 1941 року на Далеку Північ, яка викликала скандал в Естонії і в Росії. "Калаш" у руках одного з депортуючих робить подію по-сучасному зловісною.

Наприкінці фільму йдуть титри "Знято за фінансової підтримки комісії з історичної правди Держдуми РФ".

Такої комісії в російському парламенті не існує - очевидно, естонці підкололи комісію з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії при президенті РФ, створену у травні минулого року.

Активістку, що смажила яєчню на Вічному вогні, випустили на підписку про невиїзд

Активістку Анну Сінькову, яку було затримано за приготування яєчні на Вічному вогні у грудні 2010 року, звільнено на підписку про невиїзд. Про це у своєму блозі пише журналістка Олена Білозерська.
На сьогоднішньому засіданні суду прокурори заявили клопотання про об'єднання справи Сінькової зі справою Донець — іншої дівчини, яка підозрюється у смаженні разом з нею яєчні. Знову було заявлено клопотання захисту про взяття Сінькової на поруки народних депутатів, обласних депутатів і громадських організацій.
Засідання суду продовжиться о 14:00. Суддя - Родіон Кірєєв.
Як повідомлялося, 20 червня троє молодих людей на знак протесту проти «свавілля влади і чиновників» готували яєчню на Вічному вогні у київському Парку Слави. Таким чином вони висловили підтримку активістці «Братства» Ганні Сіньковій, яка у грудні минулого року здійснила подібний вчинок і перебувала під вартою до 30 червня.
Нагадаємо, 16 грудня двоє інспекторів патрульної служби помітили чотирьох невідомих, які намагалися приготувати яєчню і сосиски на Вічному вогні, при цьому свої дії фіксували на відеокамеру.
22 грудня слідчий відділ Печерського райуправління міліції порушив кримінальну справу за статтею «хуліганство» проти дівчини, яка брала участь у смаженні яєчні на Вічному вогні в Києві.
http://news.dt.ua/articles/83595

Богдан Рясне
Які ж "розумні"-зарозумілі коменти тут зібрало товариство рускоє, що і відповідати немає що і кому.
Відповім невідомому читачу: на символічному вогні смажилась символічна яєчня як знак протесту до влади, а не знак наруги над полеглими. Влада яко шанує мертвих і брутально не шанує ще живих, за яких "щасливе мирне життя" ці герої і погинули. Що тут не зрозуміло?
Три місяці тримати людину в тюрмі за протестну акцію означає тільки одне - влада дійсно боїться.
Я особисто щиро здивований тою бадьорістю духу, яку демонструє дівчина після перебування за гратами - приклад мужності багатьом чоловікам, які тільки патякати здатні.
Молодець Ганна Сінькова! Так і треба! Тому що ми:
Не випрошуємо - вимагаємо! Свого - не чужого!
Знайте: українці - не раби! Не корились зайдам і коритись не будуть!

http://video.i.ua/user/2513455/29281/297203/
відео по темі

За яєчню на вічному вогні затримано двох хлопців

У п’ятницю, 1 липня 2011 року у Києві було затримано виконувача обов’язки прес-секретаря Київської міської організації партії «Свобода» Кирила Бабенцова та активіста «Чорного комітету» Богдана Тицького, повідомляє прес-служба партії.
Хлопців затримано як підозрюваних у справі щодо другого смаження яєчні на вічному вогні у київському Парку слави 21 червня 2011 року.
За повідомленням Олени Білозерської у її блозі, 1 липня близько 14:00 у хлопців були проведені обшуки, вилучено комп'ютери і всю оргтехніку, вилучили навіть сковорідки з кухні і одяг. Після обшуку їх доставили до райвідділку. До них не допускали адвокатів та батьків.
Адвокат Кирила Бабенцова «свободівець» Олег Бондарчук повідомив, що з приводу смаження яєчні на вічному вогні створена слідча група. Її керівником є слідчий Печерського РУГУ МВС Дмитро Цуркан. Також адвокат повідомив, що, за словами заступника начальника Печерського РУГУ МВС, проти К.Бабенцова вже порушено кримінальну справу. Однак міліціонер відмовився показати справу адвокату.
О.Бондарчук у коментарі О. Білозерській зазначив: «У хлопця поки що статус підозрюваного, він затриманий на 72 години. Чи буде слідчий просити про запобіжний захід у вигляді взяття під варту — він сказав, вони ще не вирішили. Ми з Сидором Кізіним через чергову частину подали заяву про негайний допуск нас до зустрічі з нашими підзахисними. Звісно, ніхто її не задовольнив».
О.Бондарчук підтвердив, що все сказане про К.Бабенцова стосується і Б.Тицького. Був ще третій затриманий хлопець, його, за словами пана О.Бондарчука, допитали і відпустили.
Нагадаємо, що 30 червня, Ганну Сінькову, яку 3 місяці утримували у СІЗО за смаження яєчні на вічному вогні, випустили з-під варти.
http://news.dt.ua/articles/83755

Богдан Рясне
Відверто кажучи я не дуже тішусь з подібних акцій громадської непокори над різними некрополями у Києві чи Львові, але тримати три місяці дівчину за подібне правопорушення - це огидно щодо дій наших умовно названих "правоохоронців", які зумисно акції громадської непокори і протесту кваліфікують як акти вандалізму і наруги, що є дуже і дуже різні речі. Тому допоки влада буде застрашувати нас дурістю застосування репресій - я за подібні вчинки громадянського протесту і супротиву.
До речі, підривників справжніх не знайдено ні в Запоріжжі, ні в Макіївці - все покрито туманом, який розвіють нові вибухи. Дуже небезпечний шлях обирає для себе теперішня влада: ремікс Помаранчової скорше всього мирним не буде...