Три дні. Пройшло три дні після того як він повернувся з дачі. Три дні він її не бачив... Ці три для мене текли наче вічні, така ж вічність як і з нею. Але та вічність була сповнена почуттів, бажання, все цілого злиття наших почуттів.
Я боявся. Боявся що після всього що відбулося вона осмислить і більше не зустрінеться зі мною. І ось сьогодні роздався дзвінок... Це була вона. Я взяв трубку і почув тишу... те що я зробив я зрозумів через кілька хвилин... Я сказав "приїжджай" і поклав трубку. Я чомусь навіть не сумнівався вона буде в мене менше ніж через пів години.
Я пригасив світло - в кімнаті утворилася темрява, але розсіяна світлом - можна було побачити все, але лише в обрисах, а от цент кімнати був освітлений краще...

Дзвінок  двері - мене трясло від страху і бажання. Я заспокоївся, принаймні зовнішньо, і відкрив двері. Вона зайшлі і дивилася в підлогу - було видно що вона не знає з чого почати. Я заспокоївся і знову відчув ті почуття: Сильний, спокійний, ніжний... в мені знову з'явилася впевненість і рішучість...
Я підійшов до неї, від її волосся пахло вологою - схоже вони навіть не встигли висохнути. Я ніжно, але спокійно і впевнено сказав: "Іди в кімнату, стань в її цент і роздінься, закрий очі і склади руки за головою". Я не бачив її очей, але відчув що по її шкірі пройшла хвиля заспокоєння і збудження.

Я зачекав декілька хвилин, зайшовши до кімнати я застив в німому захваті... знову, знову я я любувався її тілом, її лініями і формами. ЇЇ соски торчали - вона була збуджена, але покірно стояла посеред кімнати...
Вона повернулася в мою сторону - я тільки зараз почув своє дихання, сильне, збуджене. Я швидко перевів дух - я маю бути впевнений і твердий, а вона має відчути цю силу.

Я провів язичком по її хребту - її дихання стало більш частим... мої руки погладжували її бедра з внутрішньої частини, а язичок блукав по її спині...
Я зав'язав їй очі, взяв її руки і зв'язав їх перед нею, шепнув на вушко: "роздінь мене". Я відійшов на крок назад  - вона явно була схвильована... Потягнувши руки вперед вона доторкнулася моєї рубашки, почала розщіпкати її і водити руками по моєму животу... потім вона перейшла до штанів.... труси... я стою голий, а вона трохи відійшла і завмерла - я ж просив її лише роздягнути мене і вона правильно зробила, але я хотів дати їй сьогодні трохи свободи. Я стояв і мовчав - через декілька хвилин вона нерішуче протягнула руки і взяла мою тверду плоть, я продовжував стояти. Зрозумівши що я не проти вона почала діяти - я не заважав, не скривав задоволення - мені було дуже добре!!!!... Оргазм...
Тепер я взяв ситуацію в свої руки, в прямому сенсі... Я підняв її на ноги, завів руки за голову, а вільним кінцем мотузки обв'язав її груди. Прив'язавши до щиколоток по мотузці я потягнув їх в різні боки і одну прив'язав до ніжки шкафа, а іншу до ліжка - її ноги були широко розведені.
Підійшовши з заду однією рукою я взяв за горло, а іншою почав ляскати клітор... Ока з горла поступово спускалася нижче -  до сосків, нижче - пупок,ще!!! вже обидві руки займаються її клітором і губками...
Її стони наповнювали темряву розумінням, почуттям - кімната наповнювалася сенсом...

Коли з ранку, вона ще спала в моїх обіймах - я дивився на стелю і задумувався що в цьому місті будуть чудово дивитися 4 крюка для мотузок...

Как женщине понять, что её любят?
Раньше я думала, что любовь - это вот в как в кино. Она ему: "Ханни, ай лав ю, гив ми плиз шубу-дубу из рашен фокс, энд ещё бьютифул стоун в ауруме 585-й пробы", а он ей: "Йес, мой сладкий бубльгум! Щас метнусь за шубой-дубой, и яхонтов на обратном пути прихвачу"
Вот она, думаю, любовь-то! Настоящая! "Я ей - Санюшка, а она мне - Митюнюшка!"(с) 
Подарки! Шубы! Аурум! Бриллиант Сердце океана на Восьмое марта!
Но нет. Нет, друзья. Не ту страну назвали Гондурасом.
Сегодня в половине третьего ночи приспичило мне гречневой кашки. Антикризисной гречи мне захотелось. С маслом и молоком. Прям чувствую: очень надо. Гречка есть, молоко есть, даже соль и сахар есть (втарилась на случай войны, чо я, хуже всех?), а масла нет. ну вот вообще нет, даже бумажки от него - и той нет. А муж уже спит, ясен пень.
Я его так тихонечко бужу, и говорю на ушко: "Тёмушка, а я кашки хочу".
Тёмушка мне сквозь сон: "Ну и свари себе кашки, а то ведь на ночь не пожрёшь - не уснёшь".
Я ему: "Тёмушка, а маслица-то нету!"
А он мне: "ну и ешь без маслица"
А я ему: "Я без маслица не могу! Это не каша ведь, а дрянь какая-то получится. Тёмушка, сходи в магазин, а? Купи маслица горшочек. И минералочки. И молочка ещё. И сливок - мне для кофе на утро. И..."
"И иди ты в жопу, Лида" - ответил Тёмушка, но проснулся. - "Полтретьего ночи. Мне в семь на работу вставать. Ты издеваешься?"
Я всхлипнула: "Кашки бы мне, Тёмушка. Кашицы немного. Чуть-чуть. И маслица. Ну пожалуйстаааааа!"
Тёмушка встал и пошёл на кухню. Открыл холодильник. Изучил содержимое. Потом спросил: "А оливкое масло не подойдёт? А майонез? А сало вот тут хорошее ещё - не покатит? А вот смотри: икорное масло есть! Тоже не пойдёт?"
Я сделала скорбное лицо, и грустно пошлёпала губой.
Тёмушка закрыл холодильник, пошёл оделся, и в дверях обернулся и спросил: "Так что там ещё надо взять, кроме маслица-то?"
Вот это - любовь. Маслице в полтретьего ночи - это любовь!!!!
А про шубы-дубы ещё в русской народной старинной песне пелось "Ты шубки беличьи носила, кожи крокодила... И перо за это получай!"
Не надо мне шуб. Ничего мне не надо. Всё у меня есть, спасибо тебе, Господи.
И маслице. Это самое главное. И маслице. 

взагалі хочу запропонувати послухати пісню.

хто хоче, ще подивиться фото.

ВСІМ БАЖАЮ КОХАННЯ!!!

 

Так народжується нищівне, нестримне, жахливе виверження вулкану, прекрасне в своїй стихійній красі.

Ще зовні ледь примітне, воно свідчить про себе лише легким нуртуванням, прихованим глибоко-глибоко; це – слабко відчутне пульсування надр, яке посилюється. Це перейми полум’яні , гарячі; вони народжують вогонь. Вогонь спустошливий, невблаганний; він причаровує око, викликає зойки розпачу та захоплення. Це – сама сутність, сама таїна непізнанних глибин, які ненадовго себе відкривають в повній силі, залишаючи потму руїну…

Кохання – вулкан, кохання – потужний вир шаленіючого полум’я, яке знищує. Знищує, якщо ним неможливо нікого обдарувати, якщо його як дарунок щедрий, найкоштовніший, відкидають. Воно переповнюється саме собою, вихлюпує свої хвилі назовні, вибухає, розкидаючи уламки та бризки пекучі, спопеляючі… І вмирає… вмирає… конаючи жаринами кволими та жалюгідними….

наиисано 26.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270290

Woman
       Жінка

For the other half of the sky
        Другій половині неба присвячується

[ Текст пісні, переклад ]

 

«До зустрічі!» - із вуст в уста цілунком.

Очима красномовно: «До побачення!»

…за мить? за рік? за вічність цілу?..

«Чекатиму! В моєму серці ти віднині.»

«Час птахом пролетить. До зустрічі за мить!»

 

24.12.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Далеко-далеко, на високій недосяжній для
нас Небесній Горі, на її вершині росте з прадавніх часів височенне, могутнє,
розлоге дерево. Древо Кохання. Скільки
людство існує, стільки й росте воно. Непідвладне часу і стихіям, глибоко
вкорінене, товстелезне… На  незліченних
гілках квітнуть впродовж усього року духмяні білі квіти. Малі янголята,
збираючи на квітках медовий нектар до свого столу, запилюють квіти. А ще вони
струшують в торбинки золотий пилок для… Напевне, ми дізнаємося дещо пізніше, для чого янголята збирають золотий
пилок. Щодня безліч плодів зав'язуються з запилених квітів. Щодня достигає
безліч червоних солодких з терпкуватим присмаком плодів. Плоди з Древа Коханя
незвичайні. І насолодитися їх смаком щастить не всім.



 Стиглі плоди розтріскуються на дві частини, з
нерівними лініями розлому. Не буває двох однакових таких ліній. Половини плоду
становлять єдину унікальну пару ключа та замку. І падають на Землю
розполовинені плоди. В долоні чоловікам та жінкам. Кожному по половинці. Вони  доволі тверді
та несмачні. І не пахнуть. Запашними та солодкими стають лише тоді, коли
двоє, чоловік з жінкою, віднайдуть серед багатьох людей на Землі того, хто
тримає частину плоду – пару до тієї частини, яку має він або вона. З'єднуючись,
половини  створюють цільний  плід, лінія розлому зростається і  зникає. Чоловік з жінкою теж з'єднуються, ключ відкриває замок, лунає небесна
неповторна, божественна мелодія… Саме для них. Лише них двох. Отоді-то можна
куштувати плід і насолоджуватись його духмяністю, соковитим, свіжим, солодким
смаком. Отоді-то можна відчути СМАК НЕБЕСНОГО КОХАННЯ. І янголята дарують
закоханим обручки з пилку золотого, зібраного з квіток Древа…


Нерідко бува  так, що єднаються жінки та чоловіки, не
додивляючись до тих половинок плоду, які вони мають. І мулько їм в житті разом.
І відчувають, ніби прірва між ними. Чи вузька
вона, чи широка, та розділяє обох нездоланно. І смак плоду гіркий або
дерев'янистий,
або прісний. І тхне
він чимось неприємним, до відрази… І що то за музика луна?! Дисонуюча мішанина
звуків!..


Найщасливіші серед людей ті, хто з'єднав розполовинені плоди з
Древа Кохання!


А воно росте, квітує, достигають на ньому
червоні плоди… І, розлускуючись на половини, падають в долоні дітям небесним –
чоловікам та жінкам…



28.03.2011


by Stepans’ka Marina (SMG)