День звільнення Слов'янська від терористичних формувань РФ
- 06.07.21, 23:26
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2911780602484009&id=100009562940918
Близько 9 ранку 12 квітня до будівлі Слов'янського міського відділу МВС України під'їхали автобуси, що доставили близько 20 озброєних невідомих чоловіків, які захопили установу.
Під час штурму бойовики використали димові шашки та сльозогінний газ, стріляли у повітря. Метою захоплення міліцейського відділку було заволодіння вогнепальною зброєю: бойовики захопили 20 автоматів та 400 пістолетів Макарова.
За всим цим спостерігали місцеві мешканці. Деякі з них із захопленням скандували: "Россия, Россия".
Під будівлею міського відділку міліції з підручних матеріалів (мішків з піском, шин, міліцейських щитів тощо) бойовики побудували барикади, біля установи закликали місцевих жителів провести мітинг на підтримку проросійських сил.
У той же час, друга група озброєних бойовиків вирушила на захоплення місцевого відділу СБУ.
З озброєними людьми зустрілася тодішня голова міста Неля Штепа. Після чого вона заявила, що невідомі у міліцейському відділку є «нашими ребятами», яких у будівлі близько 1000 осіб, а їхньою метою є захист жителів міста від «київської влади». Штепа висловила підтримку вимогам сепаратистів провести референдум про статус Донецької області та відмову «воювати з Росією».
У ЗМІ повідомлялося, що захоплення міського відділку МВС здійснювалося за участі особового складу спецпідрозділу «Беркут». Пізніше було ідентифіковано багатьох учасників захоплення — серед них були російські «козаки» та мешканці Криму.
Станом на ранок 13 квітня диверсанти контролювали усі виїзди з міста.
Згадаємо ці події, щоб не допустити повторення.
Місто знаходилося в окупації 84 дні.
Смолоскипний марш на честь дня народження Степана Бандери у Слов'янську є вже традиційним. Вперше День народження провідника ОУН смолоскипною ходою у Слов’янську відзначили 1 січня 2016 року.
Читайте: Слов'янськ відзначив день народження Степана Бандери (відео)
О 18:00 на Соборній площі зібралися небайдужі мешканці міста. На газоні стояли запалювачі, людям роздали смолоскипи. Перед тим була проведена невеличка консультація з приводу того, де і як люди мають тримати факели, щоб не нашкодити оточуючим. Захід супроводжували представники поліції.
Центральними вулицями хода попрямувала до пам'ятника Тараса Шевченка. Під час маршу лунали вже звичні українцям гасла "Слава Україні", "Донецьк - це Україна", "Штепу на нари" та інші.
Серед тих, хто взяв участь у марші, були і батьки з дітьми, і молодь, і колишні та діючі військові.
Як проходила сама хода, ми показали у прямому етері.
Сьогодні, 1 січня, у Слов'янську відбулась смолоскипна хода на честь дня народження лідера українського націоналізму Степана Бандери.
Організаторами ходи виступили Слов'янська громадська організація "Слов'янська Січ" та місцева партійна організація ВО "Свобода". Учасники запалили смолоскипи на Соборній площі та, скандуючи патріотичні гасла, вирушили урочистою ходою по вулиці Шевченка.
Біля пам'ятника Тарасу Шевченку патріоти Слов'янська провели невеликий мітинг та виконали державний гімн України.
1 грудня 2011 року Слов'янська міська організація Всеукраїнського об'єднання "Свобода" змонтувала партійний намет у мікрорайоні Артема. Націоналісти поширювали свободівську газету, вітали земляків з пам'ятною датою, запрошували їх до розмови.
"Приємно було, що нас, наш намет і газети люди вже впізнають, – говорить свободівець Сергій Лілеєв. – Деякі слов'янці вже роблять свої зауваження чи уточнення до матеріалів газети ВО "Свобода" попередніх номерів, а значить – читають уважно. На вітання з 20-ю річницею проведення референдуму про незалежність України почули цілий перелік негараздів, з якими стикаються люди. Однак спогади про Совєцький Союз та бажання до нього повернутися – поодинокі. Трапився прикметний випадок. До намету одночасно підійшли два чоловіка і взяли газети. Літній чоловік сказав, що зараз стало краще жити, бо Янукович добавив до пенсії 20 грн., а Ющенко в 2002 добавляв по 50 копійок. Ми уточнили: Ющенко-бо став Президентом в 2004. Розмову перервав другий чоловік: "Гордість треба хоч якусь мати. Тягнибока треба – він порядок наведе!". На цьому і розійшлись".
Заступник голови обласної організації ВО "Свобода" Михайло Нечипоренко пояснював слов'янцям, що українська нація продовжує свій шлях до свободи і незалежности: "Наші предки вважали, що краще загинути в бою з ворогом, ніж потрапити в полон і померти рабом. Проте воля до життя і неспроможність себе захистити змусили більшість українців терпіти століттями рабське ярмо. Можемо згадувати якісь приємні моменти для українців при польській окупації чи австро-угорській, чи московській, проте окупант - завжди окупант. Тому українські лицарі духу завжди бажали свободи своїй нації, ставали на шлях боротьби за незалежність України. Наші предки казали: "За свободу платять кров'ю". Тому здобуття у 1991 році незалежности України шляхом референдуму багато хто сприймає як бутафорну перемогу. Бо українці так і не прийшли до влади в Україні, на разі влада – окупаційна, а тому боротьба триває.
Українці мають усвідомити: проблема – не в незручностях і труднощах, а в тому, хто дає цьому раду і для чого. Адже коли молода сім'я вирішує жити окремо від батьків, проблем у їхньому житті не меншає, проте молоді радо господарюють самі. Так і ми – не боїмося труднощів і негараздів. Ми хочемо бути господарями у своїй, Богом даній країні".
26 листопада у Слов'янську на Донеччині на площі Революції українці вшанували пам'ять жертв голодоморів і геноциду українців 1932–33 років. Організувала захід міська "Просвіта", у заході також взяли участь Всеукраїнське об'єднання "Свобода", члени товариства політв'язнів та репресованих. Учасники запалили свічки, вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання. Священик Української Автокефальної Православної Церкви провів молебень за душі жертв голодоморів. Від Слов'янської міської "Свободи" виступив Михайло Нечипоренко: "Голодомор 1932–33 років, як і 1921–22, і 1946–47, було навмисно організовано совєцьким режимом проти українського народу, адже голод поширювався на етнічно українські території. Цю трагедію не визнають лише ті, хто причетний до цього злочину. Моя мати родом з села Богородичне, що неподалік Слов'янська, розповідала, як її односельців розстрілювали за мерзлий буряк чи дрібку пшеничних насінин, знайдених взимку на полі. Як вона збирала з іншими дітьми жолуді, з яких робили "хліб", як раділи весняній траві чи знайденим грибам. Документи у всіх селян забирали, а довкола села їздила кіннота, щоб ніхто не втік у місто. Чому українська нація зазнала ці трагедії? Через байдужість. До рідної землі, народу, до своїх захисників. В той час, як герої України, справжні лицарі проливали свою кров за українську землю і свій рід, – більшість відсиджувались у теплій хаті. А коли людожери розправились з опором українських повстанців, вони добрались і до теплої хати, і до комори, і до господарів. Так і тепер – чимало українців охоче повірили обіцянкам "покращення життя" і віддали владу до рук окупантів, і тепер ми всі відчуваємо, як покращується їхнє життя за рахунок нашого. Українська нація продовжує народжувати лицарів, вони не припиняють боротися за свою землю, за свій рід, за свободу. Нам потрібна підтримка і допомога. Бо тільки згуртовано українська нація зможе вибороти собі світле майбутнє". Свободівець Віталій Киркач-Антоненко в інтерв'ю місцевому телебаченню підкреслив: "Геноцид 1932–33 років – це трагедія і моєї родини, і родин мільйонів загиблих українців. І ті, хто кажуть, що голодоморів не було, нахабно брешуть, прикриваючи брехнею злочини проти української нації".
Переглянути відео стосовно теми та суті дисертації мають всі, хто не боїться вмерти від сміху.
Більше про талановитого науковця можна довідатись тут.