В 16, думал, что в 40 жизнь уже заканчивается. Ан нет. Глаза блестят, но уже с красными прожилками сосудов. Уже бродит ностальджи, опрокидывая недопитые бокалы. Заставляя память сверкать отражённым светом луны и проецировать на белый экран черно-белые фильмы моего прошлого. Хоум-видео... да ладно, чё там умничать - домашнее порно. Не ссыте, я такой же как вы.

     Самое время поставить на кухне черный престол, усесться, достать из памяти химеры прошлого и расставить их на кухонном столе. Цепные птицы усядуться на плечи, чёрный пес Кандалакша ляжет на немецкий паркет, а мне положено изобразить шахматную партию, в которой все ходы можно сделать по-новому. Типа понять - где же я проепал.

    Не буду. Давно понял - мне нечего переигрывать. Мне нечего делать на встречах выпускников - собраниях алкоголиков, лузеров, "научных светил", "крупных предпренимателей",  "первых красавиц нашего курса"... я вижу жизнь отчётливо, но в каком-то другом разрезе....  мерзкое чувство, когда потухшие, "жирные" глаза нехорошо вспыхивают при взгляде на меня... 

    А нечему особо завидовать. Рекомендую: "мешайте дешёвый портвейн с дорогим какаином". Поверьте, штурмбанфюрер Время лизнёт вам руки. Возьмите у него кредит доверия, купите билет на старый баркас, до маленького острова, по имени Счастье.

   Неужели так трудно понять простую вещь. То, что ты не успел сделать - ты уже НИКОГДА не сделаешь. Ключевая фраза: ЗАВТРА - НЕ БЫВАЕТ. Мы не в состоянии вернуть прошлое и не в наших силах заглянуть в будущее. Жизнь происходит каждую минуту и длится ровно эту минуту. Ровно минуту ты чувствуешь. Ровно минуту длится этот кайф (упоение). Для умных - " in between". Для остальных - сосите член.

   Молодость души (ремейк, два стакана Агдама). Толкните дверь, шагните и вдохните её обжигающий вкус. Поцелуйте тёплые, чуть обветренные губы незнакомой девчёнки (самой красивой конечно). Дайте ей 100 баксов просто так - пусть она улыбнётся, думая, что поняла "секрет буржуазных мистерий". Включите, наконец, в голове этот тумблер. Не надо быть кем-то (хорошей мамой, примерным затравленным мужем, поганым зятем, Буратино в гестапо), будьте самим собой...

   А штурмбанфюрер Время по-любому затянет стропы на вашей шее, независимо - возьмёте вы у него кредит или нет. Жалко будет баркас, на берег списанный.

Штирлиц шёл по улице и увидел блоговку. "Блогеры" - подумал Штирлиц. "Хуевый закос под бундеса" - подумали блогеры. (с)

 

 

      Жизнь устроена так хитро, что нас – романтических мужчин, непременно тянет к девушкам. Влечёт, бльоо. Никак не можем мы сосредоточиться на пиве, тараньке, утреннем беге трусцой, ретроспективе Тарковского + Феллини и здоровом онанизме (не путать с нездоровой маструбацией). Хочется чего-то ещё, живого тёплого тела с запахом застарелого женского пота, мокрых трепетных подмышек. Яркой - невкусной помады, слизать её с нарисованного лица. Тянет почувствовать губами ловкий женский язычок. Такая ленивая полусырая пластинка рыбного балыка, забивает тебе рот и мешает дышать. Ну почему у девочек во рту живут такие длинные скользкие языки? Язык любознательно исследует твой кариес, откалывает любимые зубные камни, а его хозяйко-о цепко, жадно держит тебя за уши и внимательно заглядывает тебе в глаза на манер известного гипнотизёра-уринотерапевта Кашпировского.

  Целоваться приятно, поцелуи - шёлк, помада съедается быстро и закусывается тональным кремом дикой трупной расцветки (та ещё гадость), главное - научиться не дышать. Ибо кажется, что внутри этого кораллового ожерелья размазанной помады, в сапфировой пещере со вкусной слюной, кто-то умер. Какой-то маленький грустный скунс, который долго болел и много курил в школе. Умер давно - смерть его была нелёгкой. Перед смертью он укакался. Девочка – остроносый тонконогий сколиозный тушканчик в модных красных валенках, стучит стаканом по цветному пластику стола и громко хохочет как пятнистая рысь, растягивая тонкогубый рот в собачьем оскале. Сладкий дурман возбуждения, подогреваемый неприличным количеством левой водки с экзотическим названием «Палёная с дымком», мирит тебя с покойным скунсом. И страсть немыслимая, рождённая в мутном бокале, выплёскивается пожаром очищения на грязные ступеньки в ближайшем подъезде (капец, опять забыл снять презерватив).

  Встречаю утро, под лаской плюшевого пледа. Сквозь головную боль, веет зыбкой рябью привкус вчерашнего счастья. Безликий подъезд утрачивает запах гниющего мусора, сменяя его ароматом хвои. Струится сиреневый туман. Капризное перо воображения рисует прелестные контуры вчерашней незнакомки. Умна, тонка, воздушна, сладострастна. Шагане, ты моя Шагане… Взгрустнулось, что-то не сбылось вчера… Мечта, бльоо, трогательная и дурацкая, не сбылась. Вдохнуть жизнь в постную глину очередного голема, в это буратинко с красной пиздёнкой. Трудно быть романтичнОЙ мужчиной с нормальной ориентацией, трудно быть богом…

я очень застенчивый, нежный и хрупкий мужчина - это видно на фото

Слышал будто бы на Львовщине (да и на всей галичине) собираются запретить красный цвет. И даже светофор будет теперь не с красным светом, а после желтого - сразу ПОМАРАНЧЕВЫЙ

Я вот чё не пойму - сократили штат СНБО и АП. Убрали себе льготы. Собираются вернуть деньги 18 человек в казну, ЕС заморозила счета.  То же самое с маетками.

В 1976 году землетрясение в Гватемале предоставило Соединенным
Штатам возможность нагрянуть в эту страну со своей помощью.
Для облегчения участи пострадавших Америка даровала 27 тысяч тонн
зерна. В Гватемале как раз закончилась уборка самого большого за
многие годы урожая зерновых. Полученный дар столкнул цены на зерно
в бездонную пропасть...

Высший балл за неэффективность надо выставить полковнику Джону
Финнису, командовавшему британскими войсками в Индии. В 1857 году
солдаты убили его сразу же после того, как он прочитал им нотацию
о вреде неподчинения начальству.


Уго Мамоло был призван в армию США в 1959 году. "С английским
у меня было туговато, - рассказывал этот гражданин итальянского
происхождения, - поэтому они назначили меня писарем-машинисткой".

Командиры подразделений в американской армии ежегодно составляют
характеристики на подчиненных им офицеров. Вот несколько подлинных
извлечений из этих документов:
"Этот офицер обладает талантами, но умело это скрывает".
"Всегда может двумя абзацами выразить любую фразу".
"Спокойный, сдержанный офицер. Изобретательный, упорный, вдумчивый
и аккуратный. Hи при каких условиях я не хотел бы видеть его
в составе вверенного мне подразделения".
"Обладает остроаналитическим, высокоразвитым умом, который лучше
всего было бы использовать в области научных исследований.
Здравый смысл ему неведом".

В 1956 году на занятиях в лагере на берегу острова Парис сержант
морской пехоты приказал взводу новобранцев двигаться вперед по дну,
когда вода уже накрыла их с головой. Шесть человек утонули,
поскольку не умели плавать.

В 1948 году полковник израильской армии Давид Маркус был убит
собственными солдатами, принявшими его за араба. Закутавшись
в простыню, он вышел из своей палатки помочиться.

Выступая с докладом о проблемах ядерной войны, Т.К.Джонс,
заместитель помощника министра обороны по отделу тактического
ядерного оружия, высказал следующие соображения: "Выройте яму,
прикройте ее парой дверных досок, а сверху накидайте грязи,
эдак метровый слой...Все дело в этой грязи. Так что, если хватит
лопат, каждый сможет о себе побеспокоиться."

ЭТО НАДО ВИДЕТЬ

http://www.youtube.com/watch?v=xoHU0lrG-Fw

У этой истории есть продолжение:http://blog.i.ua/user/4957936/1437018/.Захожу в аптеку,а навстречу мой знакомый,с торбой лекарств,сияет.

-Что случилось?

-Младшего под Краматорском подстрелили!

-Извини,как-то не вяжется твоя радость с такой бедой!

-Им выдали бронежилеты и он высунулся.Снайпер попал ему в бедро.Кость перебило.Слава богу не наступление,оказали помощь,лежит в харьковской больнице.Одна нога короче другой будет.Теперь точно комисуют,брата не убьёт и у моей внучке отец живым будет!

-Понял.

Пришёл,сидел и думал:что произошло в нас,что отец радуется ранению сына?Заблудились и заигрались мы.

Вчора побачив у новинах прецікаву новину, де міністр освіти Табачник вже вкотре видав продукт, що схожий скоріш на черговий цвях в поховальний "ящик" національної складової начання та й взагалі освіти в Україні

Зокрема, готується новий підручник з історії України, співавторами якого будуть...?!!! історики сусідніх країн. От жеж дійсно, нехай українські діти вчать, що про їх історію скажуть російські спеціалісти або ж польські чи турецькі. Тоді і справді вже й Богдана Хмельницького можна оголошувати вже зараз бунтарем і розбійником, Українську Національну Республіку початку 20 століття - вогнищем сепаратизму, Шевченка взагалі на смітник викинути, бо що не вірш то камінь в город сусідів по кордонах.

Історія ніколи й ніде не була об`єктивною наукою і не буде. Історики - творці національних державних ідеологій. Залишається надіятись, що даний маразм не пройде. Хоча останнім часом найтупіші і найдурніші речі у нас за кермом

(зображення взято із сайту http://games.tsn.ua/)

Питання актуальне - що ж буде далі?!!!

Нещодавно почув новину, яка стосувалась прийняття багатостраждального столичного бюджету-2013 Київською міськрадою, де мене вразило наступне повідомлення: "...до бюджетних витрат було внесено пункт щодо поховання учасників бойових дій та безхатченків"...
Класика! Безперечно, що подібне поєднання так званих "учасників бойових дій" з досить не так званими "бомжами-безхатченками" є випадковим збігом, але досить і досить символічним збігом!
Подивляючись, з яким завзяттям всі оті  УБДешники видирають-вибивають по усіх-усюдах з держави гроші на свої чималі потреби, складається чітке враження, що всі вони ще бідніші за всіх українських бомжів-безхатченків, які, до речі сказати, грошей на свої похорони не випрошували ніде і ні в кого!
Не раз вже писав на теми військові, де визнаю однозначно повагу до людей, які пройшли випробування війною і не були боягузами, а були саме героями і тоді, і після, включно і зараз. Серед мої знайомих, яких я називаю правдивими афганцями, на противагу фальшивим афганцям, - не було жодного, який би хвалився участю в тій війні, щоб хизувався нагородами або посвідченням учасника бойових дій. Соромились вони і своїх пільг, коли потрібно було ходити оформляти якісь субсидії чи зменшення комунальних платежів. Соромно їм було це робити, бо вони були правдиві герої, а це не сумісно з жебранням і мародерством. Не кажучи про якісь святкування. Що святкувати?
Хтось може розумно пояснити, яке має відношення Держава Україна до всіх інтервенцій СРСР і війни у Афганістані з грудня 1979 - по лютий 1989 років, зокрема? Жодного! Жодного стосунку Україна до цієї злощасної війни не мала і не має! Як не має нічого спільного Україна з усіма подібними неоголошеними війнами в Кореї, В’єтнамі, на Ближньому Сході, в Анголі, в Нікарагуа і ще безліч аналогічних "гарячих точках" світу, куди засилав своїх військових спеців імперіалістичний монстр - комуністичний СРСР.
То що ми в Україні святкуємо 15 лютого і ще й так урочисто на найвищому державному рівні? Здачу Афганістану? Переможний драп радянських військ? Ще одну блискучу перемогу щодо втьоків, яку Росія цілком могла провести своїми силами, як і самостійно перемогти у Велику Вітчизняну, за словами одного з теперішніх чільних керманичів оної.

Іноді починає здаватись, що ми в Україні живемо в якомусь ірраціональному світі, де все до гори дригом: зеків величають "злодій в законі" і вони стають не чолі держави, яко правової і демократичної; інтервенти і мародери вдягають личину героїв і влаштовують свята в честь себе, а що вже знущаються над країною і співвітчизниками - то взагалі героїзм винятковий! Напевно, що саме так себе б поводили чеченці, якби захопили владу в Росії! Інакшої аналогії до поводження так званих "учасників бойових дій" включно з "афганцями" в Україні важно віднайти, бо це навіть гірше за всяку ворожу окупацію, аніж ці натуралізовані герої в нашій державі!
В голові не вкладається, як подібне може бути, але воно є! Як реальність! З того виникає пропозиція, щоб ввести фразеологічний зворот "учасники бойових дій та безхатченків" як усталений в усі правові документи нашої держави, як і свято 15 лютого доповнити в назві "День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та безхатченків нашої держави" - цілком логічно для подібного маразму, яким є на тепер це Свято інтервентів у нашій Україні. І медальку давати всім ветеранам УБД -  "За здачу Афганістана", а особливо заслуженим - орден "За зраду Наджибули". А всіх УБД посмертно нагороджувати поіменно як героя-руйнівника СРСР зіркою в траурній рамці. Живим не можна, щоб не показились, бо всі вони оті УБД рахують себе великими патріотами "се-ру-се-ру", який вони ж по-суті і просрали...
Важко передати, як це все набридло: цей маразм здеморалізованої держави з натуралізованими героями іншої держави. І пригадую слова знайомого правдивого афганця: "Часом так шкодую, що я там в Афгані не загинув..." І я його досить добре розумію, але хтось має в обов’язок - жити. Жити і робити так, щоб в країні Україна не було ні вшанувань натуралізованих героїв інтервенцій, ні знедолених безхатченків.

Богдан Гордасевич
м. Львів

"У вас краще виходить писати про творчість матері і на патріотичну тематику. А це не ваше, ви не володієте питанням, перепрошую" блогер Слідопит
Спеціално на замовлення додаю вірша Галини Гордасевич написаного ще у часи СРСР, коли Червонописький розпочав з трибуни в Кремлі травлю А. Сахарова


НАРДЕПОВІ СРСР ЧЕРВОНОПИСЬКОМУ
(Інвалідові війни в Афганістані)

Де ти втратив ноги – відомо,
Та хіба ти в тім винуватий,
Що послали з рідного дому
“Мусульман-братів визволяти”?

На жорстоку афганську землю
Ти ступив не другом, не братом,
Ти на ній пригинався низенько,
Прикриваючись автоматом.

І летіла з чужого Кабула
На Вкраїну вість невесела
Чи з віддаленого аула
(Як там звуться афганські села?).

І ридала зболена мати,
Плакав ти над убитим другом,
І вишкірювались автомати
Смертоносним вогненним пругом.

Ти би вмер, а в полон не здався,
Ти розплачувався з боргами.
Ти питанням не задавався:
За що платиш своїми братами?

За чиєсь безвір’я і тупість
Кров у землю афганську стікала,
І хололи під сонцем трупи,
Смерті хижа коса не стихала,

У той час, як нахабний зайда
За столом розперезував паса,
І не втерши масного заїда,
На повій задивлявся ласо,

У той час, як онук Герострата
Душу твого народу топче.
Знаєм ми, де ти ноги втратив.
Де ж ти голову втратив, хлопче?