хочу сюди!
 

Лана

51 рік, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 40-57 років

Замітки з міткою «небо»

віршування в окупації.

46. в осінній оповіді біль...

так кажуть, все йде по спіралі...
куди ж нас виведе крива?..
у смерть і злидні зараз граєм,
золою мокрою слова.

ця у вибоїнах дорога -
куди веде? ніхто не зна.
іржаво-чорна від порога
зникає в темряві вона.

і хмарне небо із землею
зійшлися обрієм на згуб.
уздовж дороги, понад нею
дими палаців і халуп.

і брязкалами жовкле листя
гримить на розі всіх стихій,
з гілля злітає наче з вістря
як фатум, сполох в долі злій.

і дощ спаде холодний мжею,
з вітрами сіє на окіл.
а за туманною межею
в осінній оповіді біль

і сум важкий, жалі, печалі...
краси вже в осені нема.
о, так! усе йде по спіралі.
за заворотом,
там -
зима...


чиєсь обличчя у сльозах...

...чиєсь обличчя у сльозах
і звідкись лине сміх веселий
надії квіточка в руках
піском просипалась на землю -
чи то поезія була
лунає піснею тривожно
і давить неба синя мла
і слово вимовить не можу...

Воістину !


Фото з вільних джерел.

* * *

сижу угрюм за писменным столом
чужой себе и мир весь непонятен -
то вверх то вниз качается мой дом
как будто он подвешен на канате -
то небо вдруг передо мной сверкнёт
а то вдруг погружаюсь я в болото
и - снова ввысь но задом наперёд
стекает грязь с души моей и плоти -
и вновь болото небо сердца боль
и шум и гам и скрип переворота
и ветра стон и звон высоких сфер -
а я сижу наедине с собой
рука дрожит и мысли без полёта
и за спиной со скрипом бъётся дверь...

1977г.?

Луганск, вечер, закаты

Выйдя вечером, просто любуешься красками закатного неба. Благо - телефон под рукой - можно запечатлеть :)
  Свято-Владимирский собор-13-08-2015-1.jpg

Свято-Владимирский собор.
  Храм Александра Невского-13-08-2015-1.jpg

Храм Св. Александра Невского.
  Печерской иконы Божией матери-12-08-2015.jpg

Храм-часовня Печерской Иконы Божией Матери. На ул. Королёва, возле "Лелеки"
  Стальная паутина.jpg

Стальная паутина. Дом на ул. Херсонской.
   Закат на Херсонской 13-08-15.jpg

И закат где-то там недалеко, на Херсонской или Ватутина фотографировал

віршування в окупації

21. мить.

...клепсидра неба висипала сонце
піском червоним поміж хмар сипких -
сяйнула іскра, тліючи, погасла -
яскравий спомин невловимий стих.

і обрій звис у мріях невідбулий
на тих шарагах, з місяця в зірках -
у зграї нетлі давній попіл праху
здіймають мов квітковий пил в степах.

то злую гру затіяло минуле
напівтонів, у світло й тінь, з відлунь
і відзеркалень, де в скляних відламах
безликий мім штовхає в ніч валун...

віршування в окупації

12. літачки, кораблики...

літачки кораблики лЕгкі у простОрі
плавають літають в небі і на морі

крила і вітрила з метеликових крил
поведуть у далі подувом вітри

і хмаринки білі у безмежній волі
плавом пропливають в небесах крізь долю

подивом у спогад із дитячих мрій
біль і щем у серці згублених надій

пригадаю юність весняною ранню
квітами тендітними світлого кохання

і серпанок степом в дивній цій порі
осипає очі росами зорі...

віршування в окупації

3. пневмонія.

коли відлічуєш час не миттєвостями
не секундами
а годинами у дні
лежачи у простирадлах строкатих на топчані -
дивишся тупо в вікно крізь грати
в якому видніється небо -
чекаєш появу птаха в польоті у волі
або ж хоча б почути спів його у вербі
яка привітно хитає вітами у вікні... -
але то марна справа,
птахи у волі така рідкість нині
...окупація бо...
то прсто лежачи на топчані
слухаєш вітер бурхливий і бунтівний -
він то сумний, у задумі
а то веселий, усміхнений
злий і грозний (як у грозу)... -
такий різмаїтий у настрої він!
весь час його бачиш рудоволосим хлопчиськом
зоводіякою
і з обличчям у ластовинках -
бодьоро кличе тебе
вчепився за грати вікна
- виходь!
я знайшов твою люльку
чекаю на тебе у двОрі, віходь
повеселимся на славу!
вип"єм вина
зацілуєм до шалу дівчат
заблукаємо з ними у полі...
досить валятися на топчані!.. -
ледь здіймешся на лікті
з великим зусиллям скинеш ноги
торкнешся ними підлоги
шукаючи ними капці
накинеш піджак
і зійдеш сходами в ніч
у двір...
тихо шепоче листя про щось
про сумне і печальне
місяць то осяє усе
то сховається раптом за хмару -
тернеш сірником (наче блискавка в тишу!)
запалиш
закахикаєшся
й викинеш геть недопал
...тихо навкруг
лише чути звуки віддалених вибухів
і стрілянину
...війна...
вертаєш до хати
під простирадла строкаті
лягаєш на топчані
а вітер... - вітер сміється
мов, як я ткбе піддурив
не вітер
зрадник за гратами у вікні...
кахикнеш
- ...та ну його... -
і заснеш
без надії на завтра...


Небо - це абсолютно безкоштовне джерело...



Небо - це абсолютно безкоштовне джерело приголомшливої краси і нескінченного натхнення. Ви коли-небудь замислювалися про те, як часто дивитеся вгору і просто насолоджуєтеся блакитною безтурботністю? Потрібно робити це якомога частіше... lol[ Читать дальше ]

Откуда берутся ангелы?



Ночью он неожиданно проснулся.
Было еще совсем темно. Ему стало чуть не по себе от этой кромешной тьмы, хотя даже в детстве он ее не боялся.
Часы на стене отсчитывали мгновения времени, идущего темной ночью тоже.
И тут он почувствовал под левой лопаткой что-то. Заворочался на кровати. Ощущение инородного тела не уходило.
Он нащупал пальцами бугорок.
«Странно, – подумал он, что это?»
Бугорок увеличивался у него прямо под пальцами.
Он не на шутку испугался.
Вскоре то, что разбудило его, уже не вмещалось в его ладони. Он повернул голову назад, пытаясь разглядеть то, что находилось у него за спиной. Но было слишком темно.
Он вздохнул и включил лампочку на прикроватной тумбочке…и… увидел крыло. Самое настоящее.
«Я сплю, –  подумал он, – это всего лишь сон».
Сердце стучало, ему было неприятно слышать его громкий стук.
«Надо проснуться, – думал он, – наверное, я просто очень устал днем. Вот и снится всякая глупость».
Но проснуться не получалось.
«Интересно, а почему у меня только одно крыло?»
Только он подумал об этом, как почувствовал, как уже под правой лопаткой растет бугорок. Он встал с кровати, взволнованный. Стоял босыми ногами на прохладном полу, вцепившись пальцами в его поверхность.
«Вот для чего людям нужны пальцы на ногах, – подумал он и улыбнулся, – они, оказывается, помогают удержать равновесие в особых случаях… Как в моём  сейчас… никогда не думал, что крылья растут по очереди…»
Теперь у него за спиной было уже два крыла. Больших, тяжелых. Это было очень непривычно – ощущение крыльев, он даже чувствовал боль.
«Я, наверное, крепко сплю и неудобно лежу. У меня болит спина, потому снится этот необычный сон».
Серый глаз окна начал немного светлеть. Он подошел к окну и выглянул на улицу.
Пустынная дорога была еще влажной после ночного дождя. Стояла тишина, такая, какая бывает перед рассветом. И небо… удивительного оттенка, которого он не видел никогда… оттенка  перламутра…
Он вдохнул полной грудью прохладный утренний воздух и вдруг почувствовал, что готов… к чему? Он не мог объяснить сам…
Утром пришла женщина, которая каждую субботу убирала его жилье. Она открыла своим ключом дверь.
Квартира была пуста.
Распахнутое настежь окно, скомканная постель…  на подоконнике – легкое перо… странного  перламутрового цвета… Женщина растерянно посмотрела по сторонам…
… Так вот, откуда берутся Ангелы… ангелы с перламутровыми крыльями, от которых поначалу болит спина…
---------
фото - инет


© Copyright: Ирина Лазур, 2015
Свидетельство о публикации №215071001232