"Всякому городу нрав и права;  Всяка имеет свой ум голова; Всякому сердцу своя есть любовь; Всякому горлу свой есть вкус каков, А мне одна только в свете дума, А мне одно только не йдет с ума..."

Випадково натрапила на слова, від істинності яких самій відняло мову. Вони належать Гарсіа Маркесу і писав він це, коли знав, що невиліковно хворий, але, на щастя, живий і у свої 80 з гаком навіть знову пише, хоча не планував більше братися за перо... 

 «... Якби на одну мить Бог забув, що я всього лише лялька з ганчірки, і подарував би мені шматочок життя, я б тоді, напевно, не сказав усього, що думаю, але точно б думав, що говорю.                                                                                                                                        Я б цінував речі не за їх вартістю, а за значенням. Я спав би менше, більше б мріяв, розуміючи, що кожну хвилину, коли ми заплющуємо очі, ми втрачаємо шістдесят секунд світла. Я б ішов, поки всі інші стоять, не спав би, поки інші сплять. Я б слухав, коли інші говорять, і насолоджувався б божественним смаком шоколадного морозива.

... Якби Бог подарував мені ще одну мить життя, я б одягався просто, валявся б на сонці, підставивши теплим променям не тільки моє тіло, але й душу. Господи, якби у мене було серце, я б написав всю свою ненависть на крижині і чекав би, поки вийде сонце. Я б намалював мрією Ван Гога на зірках поему Бенедетті, і пісня Серрат стала б серенадою, яку б я подарував місяцеві. Я б полив сльозами троянди, щоб відчути біль їх шипів і яскраво-червоний поцілунок їх пелюсток...

 Боже мій, якби мені залишилося ще трохи життя, я б НЕ ПРОВІВ ЖОДНОГО ДНЯ, НЕ СКАЗАВШИ ЛЮДЯМ, ЯКИХ Я ЛЮБЛЮ, ЩО Я ЇХ ЛЮБЛЮ. Я б переконував кожну дорогу мені людину в моїй любові і жив би закоханий у любов. Я б пояснив тим, які помиляються, вважаючи, що перестають закохуватися, коли старіють, що це вони старіють, коли перестають закохуватися! Дитині я б подарував крила і навчив би її літати. Старих я б переконував у тому, що смерть приходить не із старістю, а із забуттям. Я стільки всього навчився від вас, люди, я зрозумів, що весь світ хоче жити на вершині, не розуміючи, що справжнє щастя у тому, щоб підніматися вгору. Я зрозумів, що з того моменту, коли немовля вперше стискає у своєму маленькому кулачку палець батька, воно його більше ніколи не відпустить. Я зрозумів, що одна людина має право ГЛЯНУТИ НА ІНШУ ЗГОРИ тільки тоді, коли СХИЛЯЄТЬСЯ НАД НЕЮ, АБИ ДОПОМОГТИ ПІДНЯТИСЯ. Є стільки речей, котрих я б міг ще навчитися у вас, люди, але насправді вони навряд чи стануть у пригоді, тому що, напакувавши усім цим свою скриню, я помираю.

 Завжди говори те, що відчуваєш, і роби, що думаєш.

 Завжди є завтра, і життя дає нам ще одну можливість, щоб усе виправити...     Ніхто не може бути певен, що для нього настане його завтра. Сьогодні, можливо, останній раз, коли ти бачиш тих, кого любиш. Тому не чекай чогось, зроби це сьогодні, оскільки якщо завтра не прийде ніколи, ти жалкуватимеш про той день, коли у тебе не знайшлося часу для однієї усмішки, обіймів, одного поцілунку, і коли ти був надто зайнятий, щоб виконати останнє бажання.

 Підтримуй близьких людей, шепочи їм на вухо, як вони тобі потрібні, люби їх і поводься з ними дбайливо, знайди час для того, щоб сказати: "мені шкода", "пробач мене", "будь-ласка і "спасибі" і всі ті слова любові, які ти знаєш.

НІХТО НЕ ЗАПАМ'ЯТАЄ ТЕБЕ ЗА ТВОЇ ДУМКИ. Проси у Бога мудрості і сили, щоб говорити про те, що відчуваєш. Покажи твоїм друзям, які вони важливі для тебе. Якщо ти не скажеш цього сьогодні, завтра буде таким же, як учора. І якщо ти цього не зробиш ніколи, ніщо не матиме значення. Здійсни свої мрії. Ця мить прийшла».

             

 

коли Ти обираєш ЩОСЬ
     і переконуєш себе – це класно…
     чи просто: то ВОНО ж на краще…
а чи лукаво: що ж мені робити…
чи змушено: бо треба ж жити…

Тоді – вмираєш ТИ
     і віддаєшСЯ на поталу,
     про краще так і не дізнавшись,
обмежуєш сама себе, і більше
сама собі Ти відмовляєш володіти
тим,
     що подаровано Тобі поправу…

не відмовляйтесь у Любові ЖИТИ!

До вступления в Университет, я всего несколько раз был в Киеве, хоть и живем мы рядышком. И во время учебы вполне возможно было ездить домой после занятий, но было принято решение поселиться в общежитии, о чем я ни капли не сожалею, так как это давало определенную степень свободы, учило самостоятельности и давало возможность ближе сойтись с однокурсниками и просто соседями по коридору. Это действительно были классные годы жизни. И возможно я слишком много души оставил в том прекрасном прошлом. Как говорит мой бывший сокомнатник: "я просто застрял в том времени. Возможно это не правильно, но так уж есть". У него тогда уже была мечта построить или купить большой многоквартирный дом и жить там в таком же мире,согласии и я бы даже сказал, в коммунизме, вместе со студенческими друзьями... Частично его мечта сбылась... Он до сих пор снимает квартиру с парнем со старшего курса. Живут в спартанских условиях, из мебели в квартире две кровати, пара стульев и стол с компьютером. Но тем не менее он всегда рад гостям, с ним всегда интересно поговорить, попить пива и частенько можно вкусно поесть... Хоть и видимся с ним не часто, но он искренне считает меня, и еще пол этажа нашего 6-го общежития своими друзьями, а не просто знакомыми или теми с кем когда-то пересекались... Приезжаешь к нему иногда просто окунуться в ту ностальгическую атмосферу студенчества. Многие же обзавелись семьями и как-то внутри строят свою ячейку общества... И я завис где-то посредине: и в детство не упал и взрослым семьянином становиться не спешу... Так и болтаюсь... А сейчас и общежитие стало не тем... поставили пластиковые окна, сделали ремонт, поставили двуярусные кровати и поселили по 4 человека в комнату...  Даже ту, угловую комнату, где я жил первые 2 года перестроили в душевую... Стало не то чтобы плохо, но тесно, и не так! Да и Киев уже не тот, пропала в нем душевность, вокруг суета и пробки, о которых в конце 90-х мы только слышали. Слышали что они есть в Нью-Йорке, Лондоне и уже появляются в Москве. А еще вокруг кучи мусора. И если в центре еще как-то с ним борются, то старые спальные районы и подъезды к городу уже просто потопают в нем...

Раніше я досить часто писав в блог щось типа "думка години", і трішки розгорнуті роздуми стосовно якоїсь теми, яка на досить тривалий час мене зацікавила своєю незвичністю, нестандартністю чи абсурдністю. Частіше за все, такі думки приходять в голову вже ввечорі, коли я розслаблений, відпочиваючий, дозволяю собі думати не про буденнощі-побутовощі, а про що завгодно.

Цього разу майже одночасно прийшли до мене 3 думки, і почали між собою "сперечатись", яка ж з них найцікавіша, на яку слід звернути більше уваги (-:

Перша думка була така: "Здається, взаємозв'язок між ранковими пробіжками (зарядками, зайняттям спортом, та взагалі фізично-активним стилем життя) і стрункістю та підтягнітістю людини зв'язок зовсім не такий, до якого я звик. Раніше я думав, що людина стає стрункою та фізично досконалою, коли займається пробіжками (спортом, фітнесом...). Тепер я думаю, що людина займається пробіжками тоді, коли вона є фізично досконалою." Ця думка народилась через мої спогади мого "спортивного дитинства", коли я, спочатку будучи товстим та незграбним, ненавидів будь-які фізичні навантаження... Потім у підлітковому віці трішки підтягнувся, а ще так співпало, що на цей час окрім спорту зайнятись просто не було чим, і щоб не сумувати - я цілий день проводив на турніках та тренажерах. З усього можливого "зла" - це було найменше. В результаті я отримав суперове тіло, яке аж палало здоров'ям та міццю... З того часу я полюбив спорт у будь-яких проявах - катався на всьому, що могло котитись, бігав повсюди, де можна було пробіжатись, плавав, стрибав, підіймав... і кайфував від цього. Потім потрапив до режиму, в якому не було зпочатку такої ж самої свободи займатись спортом коли мається бажання, в результаті, спортивний запал почав зникати, і врешті зовсім зачах... Я повернувся до того-ж рівня, з якого і починав - товстий, незграбний, і задоволення від спорту отримую лише умовне... Для того, щоб перейти на рівень справжніх ранкових пробіжок, потрібно зпочатку довести себе до стану класної спортивної форми... ; До того-ж, ця думка позначилась мною як думка з серії "життя задом-наперед", які я люблю відзначати останнім часом особливо багато... Стільки всього виявляється зовсім не тим насправді, яким я собі це уявляв... Але в цьому є і добра сторона. Тільки про цю "добру сторону" якось потім...

Друга думка з'явилась в ситуації, коли декілька людей святкували день народження колеги, розлили шампанське по пластикових стаканчиках, і після "чьокання" лідер із справжньою печаллю в голосі сказав "Ну, хоть 'дзынькните', кто-нибудь". Звісно, стало цікаво, чому ж йому так не вистачає цього "дзыньканья"? І потихеньку почала вимальовуватись така відповідь: Якщо уявити собі процес "чьокання" без чарок, то це виглядатиме як синхронне піднесення рук людей друг до друга. Така синхронність дій, а також спільний їх вектор, має викликати резонанс в псі-просторі, який підсилює енергетичний рівень кожного з "чьокальщиків" (навіть, якщо їх лише двоє... чим більше людей - тим сильніше ефект). Відповідно, людина на якусь мить отримує незвичне задоволення від відчуття сінергії на ментальному рівні, яке, до того-ж, супроводжується галасом, сміхом, і "ДЗЫНЬКОМ" на фізичному... Доза цього сінергічного підвищення зовсім невеличка, її ефект минає практично відразу, але хочеться відчути це знову і знову! І люди знову "чьокаються", хоча, можна обійтись і простим протягненням рук друг до друга. Такий самий ефект властивий будь-якій синхронній дії - будь це сінхронний танець, або просто дитяча гра в долоньки... Для відчуття синергії необхідні лише 3 складники: - декілька людей; - маючий однаковий намір; - діючих сінхронно. 

Після того, як я все це собі уявив, відразу з'явилась відповідь на питання, нащо просити оголосити "дзинь" - це ж "ефект Павлова"... бо насправді однакових намірів в тому колективі вже давно не було. Люди були втомлені, їм по-чесному не хотілось нікого вітати, а тим більше, вислуховувати від лідера групи довгі та нудні промови на теми, які і так за день всіх дістали. Дії були хоч і сінхронні, але вимушені, і кожний думав про різне. Відповідно, ніякої сінергії, ніякої "дози кайфу"... Правда-ж, чогось не вистачає? Точно - це все через те, що пластикові стаканчики не роблять "ДЗЬІНЬ" гггг (-:

Третя думка пов'язала попередні дві, і звичку аналізувати все підряд. Ось я подумав, як так сталось, що замість звичної однієї думки я став розмислювати одночасно над двома, і чому це я взагалі звик до однієї думки за один раз? Адже, бувало і більше! Від чого залежить ця "кількість думок на годину" ("швидкість")? Але на це запитання відповіді я так і не отримав. Є слабкі здогадки, але ще не сформовані в чітку думку, тому можна вважати, що відповіді поки-що нема. Виходить, що ця думка враховується тільки наполовину. 

Чекаємо на "прискорення"? (-:

   Ну что, сходил 14.11.2009 на фильм "2012" В "Правду-Кино". Таки есть что написать.
Немного про фильм с сайта самого кинотеатра: Согласно календарю индейцев Майя, в 2012 году планеты солнечной системы окажутся на одной линии друг с другом, что приведет к глобальным природным катаклизмам: сильнейшие землетрясения, цунами и извержения вулканов превратят страны и целые континенты в руины. Недавно ученые подтвердили, что этот миф может стать реальностью.

   1. Я понял что это фильмы не про Меня точно. Практически пустой сюжет, при условии что Вы не егерь или рейнджер, или футурист.
   2. Фантазия человеческая безгранична, или вернее ограничевается только тупо материальным сырьем.
   3. Я не смотрел фильм "После Завтра" (если Я правильно написал его название), и заню что не посмотрю ТОЧНО. Это скорее хорошо, чем плохо.
   4. Фильму, из 5 баллов" Я дал твердую 4-ку. И второй раз его не буду смотреть даже по телевизору.
   5. Фильм сподшная реклама автомобилям "Линкольн", украинским Деувшкам и Самолетам (по-моему на девушке опасней летать, чем на самоеле ), ноутбуков и мобильных (просто не помню как они называются, но кунгом одна TM), ну и конечно нашему украинскому боксу.
   6. Фильм явно "русский" по духу, пока что.
   6. Фильм "держал" только два раза: в начале при бомбардировке землей и лавой и когда этот писатель типа чуть не утопился.
   7. Если через пару лет будет все ТВ "виратульным", то не удивлюсь. С такими спциальными эффектами это просто естественный ход событий.
   9. Советую таки раз его посмотреть именно на большом экране, ибо стоит того.
Остальное за Вами

Не смог удержаться. Тут, вообщем, по ICQ выслали. Мне похожий момент рассказывал мой очхорзнак. Но это настоящая жемчужина:

Парень провожал свою девушку домой. Он очень любил свою девушку, обожал просто, и...не мог дождаться, когда свиданию наступит конец. Спросите, почему? Нет, не в предвкушении любовных ласк и нежных чувств, просто у него ОЧЕНЬ пучил живот. Приходилось улыбаться, держаться удаким ухарем, но холодный пот то и дело выступал на его юношеском челе и предательски в кишечнике всё пузырилось.  Около своего дома девушка пригласила парня к себе в гости, мотивировав сие отсутствием родителей. Глупо не согласиться, правда? И, парень из проследних сил, собрав свою волю и свой предательски урчащий живот в единый комок нервов, смело шагнул в спасительную темень, надеясь в скорейшем облегчиться от проклятого метеоризма.  Войдя в прихожую, девушка шепнула любимому, чтобы он заходил в комнату, а сама, мол, пойдёт на кухню приготовит чего-нибудь к чаю.  Парень, в полуобморочном состоянии нащупал в темноте какую - то дверь и буквально ввалился в тёмную комнату, глубоко набрав в лёгкие воздуха, он присев выпустил из своего кипящего вулкана протяжный дребезжащий звук оркестрового геликона. И, начиная мелко приседать, он нервно пытался выдавить из своего нутра все долго мучившие его газы. Это было похоже на какой-то дикий африканский танец, с собственным акомпанементом. Затем, чтобы скрыть следы, то бишь жуткий зловонный запах, он ничего не придумал более, как снять со стены картину и размахивать ею по комнате. После утомительного творческого действия, когда он последний раз взмахнул, как альбатрос крылом картиной, включился свет... Со словами:- а чего ты свет не включил? Его подруга щёлкнула выключателем и... "Ревизора" Гоголя читали? Помните, в конце немую сцену? Представьте : Стоит парень посреди комнаты, держит в руках картину... А на диване, с вытаращенными от ужаса глазами лежит сладкая парочка -её сестра с мужем, тесно прижавшись друг к другу, с видом, будто они летят вниз в горящем самолёте. Сами представьте, какой шок они испытали, когда только начав засыпать ворвался некто в полной темноте в комнату, приседая начал громко бздеть и, потом сорвав со стены картину, начал ею размахивать, как будто проводил какой-то сатанинский ритуал.

Ну и далее чуть по теме: 1. В среднем, один выброс газообразных продуктов жизнедеятельности из кишечника содержит 59 процентов азота (нитро! ;-) ); 21 процент водорода; 9 процентов углекислого газа; 7 процентов метана; 4 процента кислорода. Менее 1 процента составляют компоненты, создающие неприятный запах. 2. Температура газов в момент ”обстрела” составляет 98,6 градусов по Фаренгейту. 3. Скорость выброса газообразных продуктов жизнедеятельности из кишечника составляет более трех метров в секунду. 4. Человек производит около полулитра газообразных продуктов жизнедеятельности кишечника в день. 5. Женщины пукают столько же, сколько и мужчины. 6. Газ, который создает зловонный запах, - сероводород. Чем больше вы едите продуктов, содержащих серу (яйца, чеснок, лук, фасоль, капуста, сыр), тем сильнее вы ”испортите воздух”. 7. Большинство людей пукают около 14 раз в день. 8. Люди пукают даже после смерти. 9. Газ, выходящий из заднего прохода, действительно может воспламениться. 10. Пукают все: черепахи, рыбы, змеи и другие рептилии, а также собаки и кошки. 11. Некоторые экологи считают, что выброс газообразных продуктов жизнедеятельности из кишечника наносит непоправимый ущерб окружающей среде. В частности, одна из причин глобального потепления - пуканье коров, считают некоторые ученые. Как относиться к подобным заявлениям - решать вам, конечно же. Ну естественно НА ЗДОРОВЬЕ

Теперь немного о самом фильме...

год: 2009 режиссёр: Роланд Эммерих   сценарий:  Роланд Эммерих, Харальд Клозед   жанр:  фантастика, боевик, триллер, драма время: 158 мин. Мировая премьера 11 ноября 2009 МОГУТ ЛИ СИЛЬНЫЕ  МИРА СЕГО ПОДГОТОВИТЬ 6 МИЛЛИАРДОВ ЖИТЕЛЕЙ ЗЕМЛИ К КОНЦУ СВЕТА... А ТЫ ГОТОВ К КОНЦУ СВЕТА.... Заметку написал не для паники... Просто фильм наверняка стоит того что бы посмотреть, это один из вариантов нашей с вами жизни. И если это всё таки случится - то всех доставший грипп покажется лёгким недомоганием и вообще все ежедневные проблемы ничто в сравнении С ЭТИМ...   Вот тут стоит вспомнить о том что мы люди...  Когда мы перестанем бороться друг за друга мы перестанем быть людьми -вот это факт в момент истины. И не важно можно или нельзя подготовится к такому событию, будем мы знать  или не будем когда это случится...

Видеоклип Adam Lambert - Time for Miracles

He deals the cards as a meditation  And those he plays never suspect  He doesn't play for the money he wins  He don't play for respect  He deals the cards to find the answer  The sacred geometry of chance  The hidden law of a probable outcome  The numbers lead a dance  Chorus:  I know that the spades are the swords  of a soldier  I know that the clubs are weapons of war  I know that diamonds mean money for  this art  But that's not the shape of my heart  He may play the jack of diamonds  He may lay the queen of spades  He may conceal a king in his hand  While the memory of it fades  Chorus:  I know that the spades are the swords  of a soldier  I know that the clubs are  weapons of war  I know that diamonds mean money  for this art  But that's not the shape of my heart  (*)That's not the shape, the shape  of my heart  And if I told you that I loved you  You'd maybe think there's  something wrong  I'm not a man of too many faces  The mask I wear is one  Well, those who speak know nothin'  And find out to their cost  Like those who curse their luck in too  many places  And those who fear are lost

Сдача карт для него как медитация.  И те, кто играют с ним, даже не подозревают,  Что играет он не ради денег,  Не ради престижа.  Во время игры он хочет разгадать  Великую Тайну Случайностей,  Скрытый закон возможного исхода…  И цифры пляшут в его руках  Припев (дословно)  Я знаю что пики - это  оружие солдат,  Я знаю что дубинки (крести) тоже нужны  для войны,  Я знаю что бриллианты (бубны) - это плата  за такое искусство,  Но моё сердце (черви) не лежит к этому.  Он может пойти с бубнового валета,  (В разговорной речи это значит "козырной  валет" во всех значениях этого выражения)  А может и с пиковой дамы  (В разговорной речи имеет значение  "роковая женщина")  И в его рукаве может прятаться король,  О котором все уже давно забыли  (Вероятно, ссылка на английскую идиому -  "An ace in one's hand (или sleeve)",  буквально - "Туз в рукаве", которая  значит "нечто (аргумент, довод, уловка и  т.д.), оставленное "про запас")  Припев (по смыслу)  Я знаю что пики - это  оружие солдат,  Я знаю, что крестами благословляют  на войну,  Я знаю, что бубнами приветствуют  победителей,  Но моё, червонного цвета, сердце не лежит  к этому.  И если бы я сказал, что люблю тебя,  Ты, наверно, подумала бы, что я не  искренен…  Я отнюдь не лицемер,  И маска у меня на все случаи одна.  А те, кто вечно говорят - не знают ничего,  И понимают горькую правду:  Они, как и те, кто слишком много клянёт  свою судьбу,  И как те, кто испытывает страх, безнадежно  потеряны.