Що може об'єднати нашу країну?
- 08.10.09, 11:44
- Ми любимо тебе, Україно!





Уже не перший раз згадую, що цього року я так і не скуштував справжніх домашніх вареників... Мами вже 1.5 року нема
, а сестричка і дівчина не хотіли возитися з тістом, мають мало часу та бояться що не вийде, бо самі ніколи цим не займалися... А тьотя, яка теж їх гарно готує, живе у Москві і не має власних вишень...
Ось так, потроху, і вимирають традиції, разом з людьми, від покоління до покоління...
Сумно. І це лише один з прикладів... З усієї маминої записної книжки з рецептами концервацій та кондитерських виробів користуєося мабуть 3-ма-5-ма... Вже не співаємо на вечорницях народних пісень під гармошку, а саме за віртуозне виконання на баяні
моя бабця покохала мого діда
...
Здається технічний і науковий прогрес це добре
, але у ньому не передбачені затишок та комфорт
...
І все-таки до тебе думка лине, Мій занепащений, нещасний краю, Як я тебе згадаю, У грудях серце з туги, з жалю гине. Сі очі бачили скрізь лихо і насилля, А тяжчого від твого не видали, Вони б над ним ридали, Та сором сліз, що ллються від безсилля. О, сліз таких вже вилито чимало,— Країна ціла може в них втопитись; Доволі вже їм литись,— Що сльози там, де навіть крові мало! ( Леся Українка ) 1895
Я із надій будую човен, І вже немовби наяву З тобою, ніжний, срібномовен, По морю радості пливу.
І гомонять навколо хвилі,
З бортів човна змивають мох,
І ми з тобою вже не в силі
Буть нещасливими удвох.
І ти ясна, і я прозорий,
І душі наші мов пісні,
І світ великий, неозорий
Належить нам — тобі й мені.
О море радості безкрає,
Чи я тебе перепливу?
Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.
( Василь Симоненко ) 1961


