А за вікном зима,
Сніжить в моєму серці,
Так тяжко дихати сповна,
Воно з грудей до тебе рветься.

До тебе, де б ти не блукав,
Воно весь час, щоднини лине,
Де б щастя своє не шукав,
Воно в мені твоє єдине.

Ту радість наших почуттів,
І ту солодку муку...
Ну як пережити, скажи мені, як
Таку нашу довгу розлуку.

Де сили знайти, усміхатись щодня,
Щоб мріяти, жити, творити
І як відпустити тебе мені, як,
Скажи, як  тебе розлюбити?

Я і в думці обняти тебе не посмію, А не те, щоб рукою торкнутися смів. Я люблю тебе просто — отак, без надії, Без тужливих зітхань і без клятвенних слів.

Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе, Захмеліть, одуріти від твого тепла. Я кохаю тебе. Мені більше не треба,

Не вір мені, бо я брехать не вмію, Не жди мене, бо я і так прийду. Я принесу тобі свою надію, А подарую смуток і біду.

Слова ясні, лише мені відомі, У бурмотіння скучне переллю, Свою усмішку у холодній втомі Бездумно, безголово утоплю.

І буду нерозумно обридати, І недоречно скиглити чомусь, Але, як треба буде заридати, Я гомерично, тупо засміюсь.

Не вір мені, бо я брехать не вмію, Не жди мене, бо я і так прийду, Я принесу тобі свою надію, А подарую смуток і біду.

Спади мені дощем на груди, Пустелю-душу ороси – Я стану жить. Я мріять буду Як мріють ранками ліси,

Коли салютами-громами Гуркоче небо навесні. Ти тільки спокою ні грама Не дай воскреслому мені.

Якщо ж ти хмара, а без грому, Якщо ти буря без води – Пливи у далеч невідому, А душу збоку обійди…

[ Читать дальше ]

Я кохатиму тебе безмежно. Без надії на твоє кохання. Я у мріях до тебе порину Серед ночі і з самого рання. Буду вітром твоїм я і полем, І дощем серед пекла пустелі. Буду хвилею теплого моря, Або птахом, літає, що в скелях. Ти мене покохала даремно… А чи саме того ти хотіла?! Пам’ятаю любов ту шалену, Що у серці твоїм пламеніла. Ти, як хмарка, до мене… летіла… Ти, як зірка, що в небі палала, І Любов’ю яскраво світила, А для мене було це замало... Ми кохали обоє нестримно, Ми від болю того шаленіли… Ти пішла, я тебе не затримав, Але очі чомусь… запітніли. Мої руки бажали летіти, Мої ноги до тебе зривались. Але з місця не міг я ступити… Бо кохання тоді заблукало. І з тих пір ми Кохання … шукали… І чи є та Любов… сумнівались. Скільки ми тих шляхів … подолали.

ВИ… з Любов’ю… не зустрічались?!

 

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

[ далі... ]

 

Друзі мої! Від щирого серця вітаю зі святами, що наближаються!

Новий рік – лише календарна дата, та впустімо казку в домівку, станемо дітьми в душі, загадаймо бажання…

Нехай все здійсниться, злагоди та радості Вашим домівкам, здоров’я сім’ям,  ЛЮБОВІ у всіх проявах.

Мала бажання подарувати пісню (єдину на мої вірші), та десь в касетних записах загубилась вона, і вірш не зберігся, на жаль.

Тому дарую вірша, якого я написала ще 8 років тому. Простенького. Майже дитячого.

І, звісно, класична новорічна пісня від “ABBA”.

*******

Пришёл на землю Новый год,

Во все дома стучится.

В душе надеясь, каждый ждёт,

Что лучшее случится.

Пускай тревоги отойдут,

Печали и разлуки,

И с неба звёзды упадут

В протянутые руки.

Их имена – Любовь и Свет,

И Жизнь, как дар небесный.

Имён недобрых просто нет

У этих звёзд чудесных!

Теплом согреются сердца –

Друг другу улыбнитесь!

И черт любимого лица

Вы с нежностью коснитесь.

Отбросив груз обиды прочь,

В Добро и Счастье веря,

Встречайте праздничную ночь,

Откройте сказке двери!

 

декабрь 2001г.

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Проживши неповних 29, він залишив яскравий слід в українській культурі. Його поезія давно хрестоматійна, а багато віршів стали піснями.

Та серед усіх творів Симоненка є вірш, якого одного вистачило б, щоб зробити безсмертним ім’я поета. Його слова, звернені до найглибшого «Я» кожної людини, пробуджують свідомість і нагадують, навіщо ми живемо на цій землі.

«Простір свободи» закликає Тебе оживити цю поезію в своєму серці.

Почуй ці слова і зроби так, щоб їх почули інші. Прочитай цей вірш коханим та друзям. Надішли його іншим людям.

Якщо у Тебе є можливість – постав цей вірш на сайт, у форум, у розсилку.

Якщо Ти журналіст – надрукуй його в пресі, дай прозвучати по радіо чи телебаченню (наприклад, у чудовому виконанні «Пікардійської терції»).

Якщо Ти вчитель чи викладач – прочитай його своїм учням або студентам.

Якщо Ти з Полтавщини, згадай свого славного земляка. Якщо Ти живеш у Черкасах, сходи на його могилу. Якщо Ти українець, перечитай тексти Симоненка.

Якщо Ти людина, ці слова – для тебе: * * * Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Любити спішити треба — Гляди ж не проспи! Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.

Бійся данайців, о, Серце моє, -
Мають шляхетні обличчя.
Кожен данаєць і в душу плює,
Ним так підштовхує відчай.

Хук зліва знизу і просто - в ребро,
О, ця шляхетна відвага !
Крові націдить із_серця_в_відро -
От, погуляє ватага.

Бійся данайців, о, Серце моє,
Адже бувають і добрі.
Кожен данаєць і душу проб'є -
Так помирають хоробрі.

Я невмируща, о, Серце моє,
Цього не знають данайці..
Ніжний світанок вже Сонечко п'є -
Я воскресаю уранці...

Життя - це посмішка уранці, Це фотографія у рамці, Життя - це посмішка крізь сльози,

Життя - це сонце і морози! Життя - це квіти навесні, Життя - це жарти і пісні. Життя - це кайф, як не крути, Його нам варто перейти! Життя - це щастя, що навколо, Це біль, що серце всім колола. Життя - це вулиці, це люди, Життя -природа, що усюди. Життя - це віддане кохання, Життя - це мрії, сни, зізнання. Життя - любити до останку, А не любити до світанку! Життя - це бачити себе В очах, що люблять лиш тебе! Життя - це інколи образи, Життя - обірвані всі фрази! Життя - це ревнощі, сумління, Життя - це страх, це рух,горіння... Життя -це все ж таки й страждання.. Але і дружба, це палання! Життя - це погляд несміливий, Це погляд ніжний і звабливий! Життя - прогулянки до ранку, Життя - це поцілунок зранку! Життя - це сонечко зимою, Трава покритая росою. Життя - холодні грози літом, Життя - це бути з цілим світом! Життя - це страх перебороти, Це щось зробити, як всі проти! Життя - побути десь самому, Життя - поспати не удома! Життя - побути в небезпеці, Життя - це вижити у спеці... Життя - це плавати вночі, Життя - згубити десь ключі! Життя - кричати досхочу, Життя - зізнатись "так. брешу!" Життя - протанцювати ніч, Здолати будь-що пліч-о-пліч! Життя - це когось врятувати, Життя - комусь коханим стати! Життя - залізти на гору, Життя - злітати на зорю! Життя - побитися із кимось, Щоб серце швидче все ж забилось! Життя - це сильно полюбити, Життя - це згодом розлюбити! Життя - це просто заблудитись... Це на коліна опуститись! Життя - гуляти під дощем, Бути з заплаканим лицем. Життя - в собі знайти все ж сили, Щоб просто жити...мати крила! Життя - це полюбити те, Що ненавидів більш за все!!! Життя - пробачити образи, Не згадувати більш ті фрази! Життя - це витерпіти біль, Не сипати на рану сіль... Життя - це полюбити все, І захід сонця, і себе!

Спалахнуло -
згоріло -
зітліло...
Димом
в небо пішло.
Схаменулося
серце!
А тіло -
Загубило
роздерте крило.
Те, що зліва.
А справа -
тріпоче іще.
Та з одним -
не злетіти.
І судомить,
сочиться
роздерте плече...
Не смертельно.
Буду ще жити!
Притрусити
попелом
сивим
Свіжу рану
гарячу...
Не ячіти
над цим
розривом...
Я - сміюся!
Не плачу!
...не плачу...