Памятаймо...

8 січня 1935 - 13 грудня 1963

Я і в думці обняти тебе не посмію, А не те, щоб рукою торкнутися смів. Я люблю тебе просто — отак, без надії, Без тужливих зітхань і без клятвенних слів.

Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе, Захмеліть, одуріти від твого тепла. Я кохаю тебе. Мені більше не треба,

Адже й так ти мені стільки щастя дала.

Не вір мені, бо я брехать не вмію, Не жди мене, бо я і так прийду. Я принесу тобі свою надію, А подарую смуток і біду.

Слова ясні, лише мені відомі, У бурмотіння скучне переллю, Свою усмішку у холодній втомі Бездумно, безголово утоплю.

І буду нерозумно обридати, І недоречно скиглити чомусь, Але, як треба буде заридати, Я гомерично, тупо засміюсь.

Не вір мені, бо я брехать не вмію, Не жди мене, бо я і так прийду, Я принесу тобі свою надію, А подарую смуток і біду.

Не бажаю я нічого, хочу тільки одного: Стуку серця дорогого біля серденька мого. Хай мене, немов пилину, носить доля по землі. Подаруй мені хвилину — і забудуться жалі. І минуле зле розтане, ніби привиди сумні, І лице твоє кохане буде сяяти мені.

Спади мені дощем на груди, Пустелю-душу ороси – Я стану жить. Я мріять буду Як мріють ранками ліси,

Коли салютами-громами Гуркоче небо навесні. Ти тільки спокою ні грама Не дай воскреслому мені.

Якщо ж ти хмара, а без грому, Якщо ти буря без води – Пливи у далеч невідому, А душу збоку обійди…

Коментарі

Гість: Dobrova

19.01.10, 23:36

Якщо ж ти хмара, а без грому,
Якщо ти буря без води –
Пливи у далеч невідому,
А душу збоку обійди…
...То виявляється, Симоненко, як і Шевченко, любив таких жінок, щоб і земля у них під ногами горіла?