Отже, як розуміти вислів:
Можлива віра на основі знань, але не можливі знання на основі віри...

1. Ми можемо розглядати знання про Бога, який дає знати про себе людині від самого її народження, коли вона ще не вміє ні говорити, ні мислити достатньо, щоб осягнути поняття, набагато простіші, ніж поняття Бога.
         Такий Бог забезпечує свою невідворотну цілковиту /тотальну/ присутність в житті людини. Завдяки цьому людині не світить рано пізнати поняття порожнечі, але від початку для неї очевидне поняття онтологічної даності: людина перебуває там, де так само перебуває Щось крім неї.
         Яке воно це Щось, щось дане, існуюче? Бог подбав, щоб відповідь на це питання постійно, щосекунди надходила до свідомості людини. Цікаво, що Бог не називає людині перш за все своє ім'я, як годилося б при знайомстві ) Та й не має Він, видно, потреби в тому, щоб мати ім'я. Зате від самого початку життя людині Він вважає за необхідне повідомити їй, наприклад, про свої кольори.
         Людина пізнає зелене, червоне, синє, чорне,          і тд, вона усвідомлює, що це неоднакові кольори. У свідомості людини можуть існувати як істинні, так і хибні уявлення. То може уявлення про зелене, червоне, синє, чорне хибні? Не може ж одна людина перевірити, що відчуває інша людина, що вона розуміє під зеленим, червоним, синім та чорним. Може зелене для мене, виглядає для іншої людини зовсім не як зелене? Але в певний момент ці дві людини доходять згоди, що один і той самий предмет /хай це буде листя дерев від весни до осені/ має зелений колір. Все інше такого ж кольору визнається теж зеленим. Визнається кожною людиною. Так само червоний - це колір крові, наприклад, що з'являється на шкірі при порушенні її цілісності. Синє - небо. А чорна - земля.
          Минають сотні, тисячі, мільйони років, але незмінно листя лишається
зеленим, кров - червоною, небо - синім, а земля - чорною для багатьох поколінь істот, що пізнаЮть.
          Висновок.
          Знання людини про зелене, червоне, синє, чорне і тд істинні. Так! Це Щось, яке існує, без сумніву саме таке! Воно зеленого, червоного, синього, чорного і тд кольорів, однакові уявлення про які є в свідомості різних людей. Віра на основі таких знань - обґрунтована. Знання - достоВІРне.

2. Також ми можемо розглядати знання про Бога як надприродної істоти, яка є продуктом людської свідомості.
          І не просто істоти, а особистості, яка чує, бачить, піддається емоціям, мотивує свою діяльність, відгукується на молитви, чинить чудеса, втручається у події життя. Про цю істоту людина дізнається найчастіше через посередність впливового людського оточення з так званих священих книг. Це знання з'являється в житті окремої людини не від самого народження, а у певному віці, коли навики мислення досягають рівня, достатнього для розуміння абстрактних понять.
          Своєму уявленню про вищезгадану особистість людина приписує об'єктивне /поза свідомістю/ її існування, тобто вірить в її існування. Але уявлення про надприродну істоту, яке поселяється в свідомості людини, їй немає з чим порівняти в навколишній дійсності /адже на те вона і НАДприродна) ця істота/. Людський апарат абстрактного мислення не може залишатися без роботи. Найскладніший інструмент, який дозволяє вигадування і оперування поняттями про неіснуючі речі /а це основа будь-якого проектування, планування,творчості тощо/, обробляє уявлення про надприродне до стадії, наприклад, його об'єктивації, уособлення - зображення у вигляді особистісної істоти.
           Впродовж тисячоліть різні люди пробували уявляти собі такого Бога в багатьох варіантах. Який він?

Такий?


Такий?

Чи такий?

Може такий?



А чи навіть такий?


          Згідно з уявленнями складалися описи Бога в усних сказаннях, пізніше - у літературних творах, що ставали священими книгами різних релігій. Кожна з цих релігій, церков, сект уявляють Бога, який більшою, меншою мірою або зовсім не схожий на Богів інших релігій, церков, сект.    Встановлення істинності Бога апріорі виключено через неможливість порівняти людське уявлення про Нього з чимось реально існуючим, адже Богу приписується НАДприродність. Ці обставини змушують віруючих час від часу відмовлятися від одних богів і складати уявлення про нових. Але й нові уявлення про надприродного Бога часто виходять не кращими за попередні. Завжди в однієї людини є що уточнити, доповнити, заперечити в уявленнях іншої людини.
           Тому кожна релігія кінець кінцем розтікається на безліч течій, розколів, сект. Так наприклад, вшановуючи нібито одного й того самого Бога, читаючи одну й ту саму священну книгу, визнаючи засновником віри одного й того самого Ісуса Христа, католики, православні, протестанти, адвентисти, баптисти, свідки Єгови, старообрядці, ..... теде, тепе.... вважають саме себе /свою групу/, і нікого іншого, істинними християнами, тобто претендують на істинне знання предмету своєї віри.
            Сотні і тисячі років пишеться історія релігій, яка насправді є великою мірою історією відмови самих віруючих від Богів, які деякий час вважалися "істинними", а згодом ставали "неістинними". Очевидно і логічно, що історія ця ставить під сумнів також і сучасні знання про надприродного Бога, на яких базуються актуальні в наш час монотеїстичні релігії.
            Висновок.
            Уявлення про надприродне, про неіснуюче - є нормальною здатністю в рамках абстрактного мислення людини. Це цілком допустимий в людській практиці прийом у пізнанні дійсності, творчості тощо. Але апріорна віра людини в об'єктивне існування надприродного не породжує певного безсумнівного сталого знання людини про це саме надприродне - про Бога.

Хотів би запитати атеїстів і агностиків: за яким моральним кодексом Ви живете? З віруючими ясно: вони живуть за настановами своїх божеств, виконуючи які після смерті вони отримають блекджек і шльондр перехід в кращий світ. А от що впливає на мотивацію дій невіруючих?

Особливо доставляють деякі коментарі під відео на ютубі. Наприклад:

Російський академік Володимир Арнольд ще наприкінці ХХ століття сказав, що у майбутнє дивиться похмуро, тому що бачить настання нової ери обскурантизму і невігластва. З кожним роком видно, як слова вченого збувається - навколо повальна дебілізація населення і настання ери повного мракобісся, з яким скоро навіть вигадкам буржуазії про Середньовіччя буде важко зрівнятись.

Після розвалу совка люди, стомлені науково-марксиським матеріалізмом, кинулися на вчення духовності. В цей час на благодатному ґрунті людського пошуку почали плодитися усілякого роду течії "духовних пошуків" - "крішнаїтнуті", "свідєтєлі по справі Єгови", "реріхнуті на всю голову" та інші. І грець би з ними з тими полудурками "ери Водолія", якби дехто не почав пристьобувати це невігластво до слов'янської культури, кажучи, що ці всі "егрогори", "нова ера", "п'ята корінна раса", "божествена уфологія" має якесь відношення до слов'янської культури. 

Нещодавно знайома моєї подружки прийняла постриг в монахині. Так як моя подружка і її сім'я досить віруючі люди, вони дуже серйозно сприйняли ту подію. Одна фраза мене досить вразила.

" Вона (тобто новопострижена монашка) зуміла відмовитись від мирського життя. Це важкий шлях"

Свою точку зору наразі я розголошувати не буду.

Московські попи не можуть жити без церковнослов’янської мови вони,як можуть,так і вихваляють її. Але вони не кажуть всієї правди,про історію створення цієї мови і якому народу вона ближче!
Діло в тому,що в давнину написання слів,як для русичів,так і для московитів було однаковим,оскільки писемність Москва запозичила з Києва, але вимова була різною, приміром,візьмем такі слова давньослов’янською,як: ОТЕЦЬ, ХЛ(ять)БЪ,  Р(ять)КА, ПРИОД(ять)ТИ, Л(ять)ТО.
Русичі в Київграді вимовляли окремі звуки так: Е=Е, (ять)=І, И=И, О=О.
А московити – так: Е та (ять)=Є, И=І, О=А.
А тепер прочитаємо по-київському:ОТЕЦЬ, ХЛІБ, РІКА, ПРИОДІТИ, ЛІТО – це наша українська мова!
А прочитаємо те саме на московський лад:АТЕЦ, ХЛЄБ, РЄКА, ПРІАДЄТІ, ЛЄТО – виходить російська.
Тож в українських церквах запроваджували московське читання,а на справді це угро-фінський діалект української мови,бо саме ці племена склали кістяк московії і послуговуючись нашою мовою перекрутили її на свій лад.
   З фінської МОСКА – це брудна вода, болото, а москалі – це ті,які там живуть. А хіба в болоті може щось добре водитися?
   І тепер вони цю угро-фінську говірку видають нам за нашу давню мову. І ці політики в рясах, цього перекрученця називають канонічним в догоду своїм імперським зазіханням,Бог все бачить.
   Ці фарисеї турбуються про якісь канони,а заповіді Божі порушують – не вкради, не обмани, не побажай чужого.
   Вони зі своєї пастви формують манкуртів,які не знають чиї вони діти, які відрікаються від своєї мови,культури,звичаїв, не знають не то що видатних людей,які прославили нашу землю, але й навіть правдивої історії України! А від манкуртів до яничарів один крок, а яничари це ті хто здатний накинути зашморг на шию своїй матері – Україні.
   Якщо ми хочем жити у вільній і багатій державі, то манкуртів і яничар взагалі не повино бути,тим більше при владі!

   СВОБОДА ВИБОРУ – ПОЧИНАЄТЬСЯ З ВИБОРУ СВОБОДИ!

Зараз я вам розповім про одну цікаву церкву, яка заходиться приблизно у півгодини пішки від мого дома. Знаходиться  вона в селищі Краматорівка, котре розташоване на території теперішнього місті Кривий Ріг. Колись Краматорівка була заповнена людьми та досить активно розвивалась. Але діяльність шахти Гвардійська утворила під селищем величезні пустоти, які в будь-який момент можуть посісти та все піде під землю, що й сталося в деяких місцях. Тому з Краматорівки людей повідсиляли. Як і в кожному населеному пункті повинна бути церква. Тут це була церква Олександра Невського. Збудована була у 1909 році та представляла собою хрестово-купольний храм з прямокутною аспидою та невеличкою дзвіницею. Всередині до купола здіймалися восьмигранні стіни. Церква була під покровительством В.Г. Мухіна, відомого на той час гірничого інженера. Церква була зруйнована у 60-ті роки комуністами. Але віряни залишились, "свята" земля теж, і ось у 2004 році на поприщі старого храму, від якого навіть фундаменту не лишилось, було вирішено збудувати його заново. Але тут була одна проблема - будування тут суворо заборонено, бо за 100 м від були великі провалля у землі глибиною до 100м. Не довго думаючи там просто забетонували підлогу, поставили тин, хрест та ікони. Так звана open-air церква. Священик освятив, все як треба, цивільно. Чим вам не святе місце? Ось фотопідбірка того місця, яка надана моїм братом isodeska

Церква Олександра Невського, фото 50-х років.

Ось такий вхід у теперішню версію церкви


Головна святлиця

Алтар

Іконостаз




Який висновок ми можемо зробити? По-перше, якщо люди дійсно вірять, ніщо ім не завадить, навіть думка про те, що одного разу можуть опинитися на дні 50-ти метрової ями, закиданої камінням. По-друге, для таких місць не обов'язково виділяти мільйони, навіть бюджету в тисячу гривень інколи може вистачити.