Жінки створені для того, щоб їх любили, а не для того,щоб їх розуміли

О. Уайльд

а хіба ні?

«Україна в

небезпеці»

Я це відчуваю, я це знаю. Читаю новини, розумію, що відбувається щось значне, щось, що буде записане в підручниках історії разом з оцінкою мудрих заднім числом «експертів». Я намагаюся, але загальної картини не бачу, не відкривають мені очі ні експерти, ні націонал-патріотичні чи ще якісь політичні сили. І пояснень два, принаймні в мене: або вони самі нічого не знають, або дехто з них знає, але з якихось причин приховує інформацію. Це ні в якому разі не означає, що я сам не думаю. Я думаю постійно, але мені не вистачає якихось фрагментів для утворення цілісної картини. При цьому я не тільки хочу отримати статичну картину, ніби фото історичного моменту, типу малюнків в підручнику, а відчути її динаміку, побачити важелі впливу, відчути свою участь у тому, що відбувається, свою здатність вплинути. Я б сказав, що зараз я як солдат в очікуванні команди, але не будь-якої. Можливо зараз люди перегоріли, а можливо просто так само очікують, коли хтось підніметься над натовпом і скаже: «Батьківщина в небезпеці! Нема часу на пустощі та на ледарство!» Коли хтось дасть мені ті фрагменти, яких не вистачає і я стану не просто слухняним виконавцем чиєї-то волі, а сам стану приймачем та водночас творцем цієї волі. А поряд піднімуться такі ж як я. Але чомусь нема нікого. Люди займаються маячнею, своїми власними справами, люди втратили контакт один із одним. Кожен відчуває себе одним єдиним і чекає. І вся країна так чекає.

А можновладці чи так звані націоналістичні сили або ділять владу, або граються в свої ігри, міняють маски. Сьогодні «Вона» з трибуни каже: Слава Україні! Бо знає, що на цьому можна зіграти. А свободівці зайняті якоюсь галичанською маячнею, а не справами всієї нації та України. Недарма у них на сайті замість аналізу того, що відбувається у владі, того, що стосується всіх, ось ця нікому не цікава справа про урок в дитсадку та ще якась регіональна інформація. Та чхати я хотів на цю Ірину Фаріон з її ідіотськими жартами про валізи, які аж ніяк не зможуть об’єднати наше суспільство.

Хто підніметься і скаже: «Україна в небезпеці! Їй потрібен саме ти!» А хто поряд скаже все те саме російською? Хто заради нашої держави відмовиться від хоча б частини своїх дикунських вірувань та забобонів? Хто перестане чіплятися за мову, перегортати без кінця знакових покійників, а побачить, що Україна в нас одна?

                            © Mike911

Весна розпочалась, хоч і не погодою, але якимись внутрішніми своїми проявами. Я став активнішим, веселішим, міцнішим, дійовішим. 

І ще з дівчатами навколо щось відбувається - вони всі такі гарнюні, такі приємні, милі, гарні  

Глаз радіє, гормони грають... хоч і не думаю, що пійду за покликом інстинктів, стримувати компліменти досить складно - так і сиплються з мене, так і сиплються. Й не стільки словами, скільки своїм закоханим поглядом та засмученою безсовісною посмішкою на обличчі (-:

От тільки не розумію, навіщо мені ця застуда з нежиттю та кашлем зараз? Адже точно не час почуватись хворим та знесиленим!!! Геть від мене, зараза, геть!

Прийдіть до мене краще злагода, тепло та спокій. Стільки ще добрих і цікавих справ я маю встигнути зробити вже зараз. Не хочу вже нічого відкладати на потім!

І читачам всім теж хай прийде все добре! А я пійду спати, щоб скоріше настало завтра - із всіма своми можливостями та шансами змінити життя на краще!  

Коли було мені десь років 11 , до дір зачитала " Ромео і Джульєтта " . " Оце кохання ! " - думала , і мріяла про прекрасного принца . З часом смаки змінювались . Який принц , хоч би один нормальний чувак знайшовся !! 

- Чом плачеш, моя зіронько,

Так гірко та невтішно?

- Не йди від мене, мамонько,

Будь поруч завжди, рідна!

- О, донечко! Любов моя

З тобою повсякчас,

Як море, невичерпна.

Це – оберіг твій, люба!

24.02.2010

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111110510116

«Щоб тебе любили, будь гідним любові,
А тобі цього не дадуть винятково красива зовнішність
Або струнка фігура – 
ти повинен фізичну красу поєднати з розумом.
Краса ненадійна перевага:
 чим більше стараєшся, тим сильніше блідне вона,
Час змушує її в’янути.
Не завжди цвітуть фіалки і фіолетові лілії;
 на квітковому стеблі троянди,
 коли з неї опадають пелюстки, залишаються одні шипи. 
І в тебе, красунчику, незабаром з’явиться сиве волосся, 
обличчя покриється зморшками.
Намагайся сформувати розум 
– основу основ – 
і зробити з нього помічника красі:
 тільки розум залишиться з нами до могили».
             
                                                                                                       Овідій

Непревзойденный голос Тамары Гверцители превратил красивый стих в трепетный романс. ну оооочень красиво. чесно-чесно

В гибельном фолианте

Нету соблазна для Женщины. - Ars Amandi* Женщине — вся земля. Сердце — любовных зелий Зелье — вернее всех. Женщина с колыбели Чей-нибудь смертный грех. Ах, далеко до неба! Губы — близки во мгле...

— Бог, не суди! — Ты не был

Женщиной на земле!

                                       Марина Цветаева

Коли рядилась
Пристрасть у вбрання,
з чеснот зіткане,
і кликала
кудись нас серед ночі,
           Кохання
намагалось нам
                відкрити очі…

Хіба ж ми слухались Його?… 

Стихотворение, от которого так тепло веет детством с его беззаботностью, воздушними замками и серебряными мечтами. а еще вспоминаеться киношный герой Шурик в исполнении Александра Демьяненко.   

                         

                                       Смеляков Ярослав 

             Вдоль маленьких домиков белых акация душно цветет. Хорошая девочка Лида на улице Южной живет. Ее золотые косицы затянуты, будто жгуты. По платью, по синему ситцу, как в поле, мелькают цветы. И вовсе, представьте, неплохо, что рыжий пройдоха апрель бесшумной пыльцою веснушек засыпал ей утром постель. Не зря с одобреньем веселым соседи глядят из окна, когда на занятия в школу с портфелем проходит она. В оконном стекле отражаясь, по миру идет не спеша хорошая девочка Лида. Да чем же она хороша? Спросите об этом мальчишку, что в доме напротив живет. Он с именем этим ложится и с именем этим встает. Недаром на каменных плитах, где милый ботинок ступал, "Хорошая девочка Лида",- в отчаяньи он написал. Не может людей не растрогать мальчишки упрямого пыл. Так Пушкин влюблялся, должно быть, так Гейне, наверно, любил. Он вырастет, станет известным, покинет пенаты свои. Окажется улица тесной для этой огромной любви. Преграды влюбленному нету: смущенье и робость - вранье! На всех перекрестках планеты напишет он имя ее. На полюсе Южном - огнями, пшеницей - в кубанских степях, на русских полянах - цветами и пеной морской - на морях. Он в небо залезет ночное, все пальцы себе обожжет, но вскоре над тихой Землею созвездие Лиды взойдет. Пусть будут ночами светиться над снами твоими, Москва, на синих небесных страницах красивые эти слова. 1940

Ось на тому й ущухла злива,
Розійшлися з під’їзду всі.
Ти брела по струмках, щаслива
В загадковій своїй красі.

Били блискавки ще тривогу,
Розтинаючи небосхил,
І веселка тобі під ноги
Опустилась, чудна, без сил.

Довго вітер уперто віяв,
Але чомусь і він тепер,
Зазирнувши тобі під вії,
У волоссі твоєму вмер.

Через вулиці нахололі
Повз очей зачарований хміль
Йшла ти в сонячнім ореолі
Невідомо куди й звідкіль.

Йшла, та й годі. Може, з роботи,
В магазини чи на базар.
Дріботіли маленькі боти
Об розчулений тротуар.

Не дивилася ні на кого,
Йшла й не чула, напевне, ніг.
Але щастя твоє ще довго
Голубіло з очей у всіх. 
                                  Василь Симоненко