Вот  год уже, как без тебя. Я не живу.

Горю – сгорая.

Тебя любя, себя кляня, дни в клочья рву.

С начала и до края.

 

Жить без тебя привыкнуть не могу.

Учиться, переучиваться поздно.

Я каждый день по краю пропасти бегу,

Питаясь успокоенностью ложной.

 

Бегу, с размаху бьюсь о стену боли,

Которая  вместо тебя, мой Бог.

Не нужно мне такой свободы, воли.

Жизнь без тебя – не жизнь – подлог.

 

В моей душе любви и нежности полно

К тебе. Так много, прямо до небес,

Но, к сожалению, тебе все это не нужно,

Нет в этом мире для меня простых чудес.

 

Прошли и осень и весна и лето,

А для меня все это кажется зимой

В которую ушли мы. И все это –

На голове моей белеет сединой.

 

Свою я душу на алтарь любви повесил.

Там рана в сердце, и ее не исцелить.

И без тебя не радуюсь, я не бываю весел.

Виню себя. Мне больше некого винить.

 

Прости меня: за боль, за слезы, за разлуку,

 За нерешительность, за правду и за ложь.

Хочу, чтоб никогда ты не испытывала муку

Жить болью. Эта мука – в сердце нож.

 30.12.10

Навіяне побаченим вранці

 

Дівчатко невеличке

В рожевому. Мов квітка!

Завбільшки з себе ляльку тримає на руках.

 

В обох – рум’яні личка,

І золоті лелітки

Танцюють і сміються  в здивованих очах.

 

Так, ніби мати доню,

Дівчатко пригортає                 

Рожевокосу ляльку, до неї лебедить,

 

За щось малу картає…

Та ж знає, що долоні

Дівчати -найніжніші, і здатні захистить.

 

02.02.1011

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

Дитино! Знай, що бездуховне тіло –

Колодязь висохлий, з якого не напитись. 

Ані спочити біля нього, ані вмитись;

Він мертвий, дно давно закам’яніле.

 

Одухотворення – насущний вміст тілесний,

Змістовна суть, освячення і свято.

Твердий та милосердний, чистий, чесний,

Дух  - Богу слава, світові присвята.

27.01.2011

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

ЕПІГРАФ:Брати Капранови читали три вірші на Книжковій Країні Мрій у Києві. Один із них – «Любіть українок» . «Це фінальний вірш нашого третього «Я», який повинен об’єднати Україну, – усміхаються брати Капранові. – У нас всі говорять патріотизм, Сосюра написав любіть Україну, а як любити ніхто не розповідав. Вчора не любив Україну, як її маю покохати. І ми вирішили, для того, щоб полюбити нашу країну, треба почати з любові до українок. І ми написали вірш «Любіть українок», який присвячується пам’яті Володимира Сосюри і шкільній програмі з української літератури»:

Р.S. Велике ДЯКУЮ за можливість розмістити комент у вигляді епіграфу одному із загадкових жителів I.UA  Pete_

Любіть українок, як сонце любіть, Як землю батьківську - без тями. Не бійтеся щирість свою проявить Словами, губами, руками... За карії очі, за вигин спини, За коси русяві - як жито. За викот глибокий, і те, що за ним... За все, що зуміли вхопити У спальні, на кухні, у свіжій траві, В машині, в коморі, у гаю Любіть українок, де стрінете ви - І хай вам Господь помагає!

Любіть українок - щотижня, щодня А буде можливість - і двічі Бо жінку (та ще й не одну) вдовольнять - Робота така чоловіча Життя в Україні дає нам урок - Затямте, Тарасові діти: Єдина можливість приборкать жінок - Це їх РЕГУЛЯРНО любити

Мне нужен Ты,
Твоя улыбка,
Твое дыхание на ушко.
Хочу быть я
Твоей любимой,
А не какой-то там подружкой.
Хочу быть я
Твоим Цветочком,
Сиянием твоих счастливых глаз.
Мне нужен ты,
Твоя улыбка. Тебя
Хочу сегодня...Здесь...Сейчас...

 

 

Неодночасно, в самості безмежній

Межу тонку останню перетнувши,

Позатілесний вимір-світ бентежний

НеВідчуттям неТіла враз відчувши,

Ми впізнаватимемо тих, кого любили,

Споріднених нам серцем і душею?

Чи усвідомлення та пам’ять загубили

За життєрозділом – останньою межею?...

 

17.12.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)