хочу сюди!
 

Наталия

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років

Замітки з міткою «політика»

Основний Закон «Наддержавної Королівської Реєстраційної Служби»

™ Nadderzhavna Korolivska Reiestratsiina Sluzhba*;Основний Закон «Наддержавної Королівської Реєстраційної Служби» .

™ Наддержавна Королівська Реєстраційна Служба *, з 2017 року працює в сфері наданні юридичних послуг ,це : реєстрація будь-якого існуючого виду дозволу, також:

(Ось існують два типи реєстраційної форми ); «Наддержавна форма», і «Державна форма 


Ексклюзивні літні новини про ліквідацію !

Ексклюзивні літні новини про ліквідацію !

Ось є підготовлена в Наддержавному Законопроекті Службова стаття про Ліквідацію Закарпаття і ця стаття буде поширена на сайті в інет-газеті Голос України та іншій Ужгородські газеті. Дивись статтю на персональному «Королівському веб-сайті» в рубриці («Службові Статті) .

http://korolivska-sluzhba.ukit.me/sluzhbovi_novni (заходь)

Ekskliuzyvni litni novyny pro likvidatsiiu !

Os ye pidhotovlena v Nadderzhavnomu Zakonoproekti Sluzhbova stattia pro Likvidatsiiu Zakarpattia i tsia stattia bude poshyrena na saiti v inet-hazeti Holos Ukrainy ta inshii Uzhhorodski hazeti .

Pres-sluzhba "Nadderzhavnoho Korolivstva". 22.07.2018

Колись буде Дев’ята сесія Верховної Ради

Девятая сессия Верховной Рады

Менш ніж за місяць, 4 вересня, стартує дев’ята сесія Верховної Ради. Враховуючи, що в повітрі все виразніше витає запах виборчої кампанії, в парламенті буде жарко. Торгуватися стануть практично по кожному питанню.

Дев’ята сесія Верховної Ради: зміна ЦВК

«З наближенням президентських виборів в депутатському середовищі істотно зростають і міжпартійні протиріччя, і взаємна недовіра, і банальна політична нервозність», – зазначає політолог, керівник Центру політичного аналізу «Пента» Володимир Фесенко

Цю нервозність ми в повній мірі могли спостерігати під час торгів щодо перезавантаження Центральної виборчої комісії. Нагадаємо, що повноваження у діючого складу ЦВК, де сидять ще «кадри Янковича», давно минули. Але поміняти їх ніяк не можуть: то перебір кандидатур, то – недобір представників тих чи інших фракцій. По суті – політичні ігрища за контроль над Центрвиборчкомом.

До літніх канікул утрясти питання не вдалося. Так що торги за ЦВК відклали на осінь.

«У жовтні залишиться рік до парламентських виборів. До президентських – ще менше. Тому одним з перших законів важливо буде упорядкувати виборче законодавство. Тому важливим буде ЦВК, Виборчий кодекс», – заявив 4 серпня голова парламенту Андрій Парубій під час поїздки у Львівську область.

Політолог Володимир Фесенко називає головною рушійною силою блокування процесу формування нового складу ЦВК фракцію «Народний фронт».

«Судячи з інформації з парламентських джерел, ця ситуація пояснюється тим, що «фронтовики» досі побоюються дострокових парламентських виборів, – зазначає він. – Чутки про можливість таких виборів циркулювали з лютого до початку липня і стали головною перешкодою для оновлення складу Центрвиборчкому. Якщо цей фактор буде діяти і восени, то формування складу ЦВК може потенційно блокуватися до кінця року. Справа в тому, що президент України не може достроково припиняти повноваження Верховної Ради лише в останні 6 місяців повноважень президента України або Верховної Ради України (згідно ст. 90 Конституції України)».

У той же час, за словами керівника Центру політичного аналізу «Пента», парламентські фракції, лідери яких є фаворитами президентських виборів, об’єктивно зацікавлені в оновленні складу ЦВК. Адже якщо президентські вибори буде проводити нинішній склад цієї комісії, абсолютну більшість членів якої, включно з керівником, давно вичерпали термін своїх повноважень, то легітимність виборів може бути поставлена під сумнів.

У будь-якому випадку, залишається проблема боротьби за кількісний та якісний контроль над Центрвиборчкомом.

Фесенко вважає перебільшеними є побоювання щодо того, що ЦВК може штучно забезпечити перемогу одному з кандидатів. «Як показує електоральна практика, підтасовування голосів на виборах може відбуватися в дільничних або в окружних комісіях, але не в Центрвиборчкомі, – пояснює експерт. – Значущу роль ЦВК може грати тільки при реєстрації кандидатів на пост президента, і в разі виникнення конфліктних ситуацій в ході виборчого процесу. Але ніякий «свій» голова і «свій» склад Центрвиборчкому не допоможе, якщо офіційні результати голосування не визнає суспільство (як це було в листопаді 2004 р.). Саме для забезпечення легітимності президентських виборів доведеться сформувати оновлений і легітимний склад ЦВК, інакше виникне ризик політичної кризи під час президентських виборів або за їх підсумками».

Політолог Кирило Молчанов не виключає, що президенту Порошенко, у разі невдачі спроби протягнути більшість «своїх» людей в Центрвиборчком, буде вигідний старий склад ЦВК. «Він може навмисно зволікати з голосуванням ЦВК, щоб у випадку незадовільних результатів виборів їх оскаржити, заявивши про нелегітимність Центральної виборчої комісії», – припустив Молчанов.

Дев’ята сесія Верховної Ради: новий Виборчий кодекс

Розгляд проекту Виборчого кодексу – ще один камінь спотикання. У першому читанні законопроект про новий ВК був прийнятий ще в листопаді 2017 року. І «завис» через величезну кількості редагувань (близько 4,5 тис.), що гальмують розгляд і прийняття закону в цілому.

«Я вважаю, що Виборчий кодекс повинен бути прийнятий за рік до парламентських виборів. Тобто, я вважаю, що він повинен бути поставлений на розгляд в залі у вересні, максимум – на початку жовтня. Я розумію, як непросто буде знайти голоси, але я переконаний, що повинен бути дуже професійно підготовлений законопроект», – заявив Парубій.

Відзначимо, що новий ВК передбачає введення єдиної пропорційної системи з відкритими регіональними списками. Україна ділиться на номінальні 27 виборчих округів. При цьому до Херсонської області буде прикріплений виборчий регіон Криму, Київ буде виступати окремо, а Дніпропетровська область, у зв’язку з географічно непропорційною кількістю проживаючих виборців, буде поділена на дві частини.

Планується, що при формуванні списку кожна партія створить свій окремий загальнонаціональний список кандидатів (своєрідне «обличчя партії»), так і поіменний регіональний виборчий список кожної з областей України. Кількість мандатів політсили і кількість народних депутатів від області у майбутньому парламенті залежатиме від загального числа голосів.

Нардепи не особливо прагнуть просувати зміни, тому що пропорційна система влаштовує як мажоритарників (умовна роздачі гречки на місцях), так і великі партії, які торгують місцями в прохідній частині списку. Вся надія – на тиск колективного Заходу, який минулої осені і підштовхнув ВР прийняти законопроект про ВК в першому читанні.

Голова аналітичного центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов вважає, що проведення виборів за новим виборчим законодавством не входить в плани нинішньої влади, так як вона може залишитися за бортом української політики. А після цього деякі можуть навіть опинитися за ґратами. На думку аналітика ВК або не буде прийнятий, або буде значно змінений.

Дев’ята сесія Верховної Ради: прощання знедоторканністю

Не обійде парламент увагою і тему депутатської недоторканності. Її традиційно піднімають «під вибори». Піднімуть і цього разу, тим більше, що Конституційний Суд схвалив проект президента (№7203, передбачає зняття з парламентаріїв недоторканності з 1 січня 2020 року), і проект ряду нардепів (№6773, що передбачає зняття з депутатів ВР недоторканності після вступу документи чинності, тобто, можливо, навіть до нових парламентських виборів, намічених на осінь 2019 року).

Між тим, парламентський комітет з питань правової політики та правосуддя незадовго до літніх канікул повідомив, що вирішив доопрацювати законопроекти про скасування недоторканності. Мовляв, Конституційний суд вказав на деякі ризики після ліквідації парламентського імунітету. КС, дійсно, застеріг ВР про небезпеку повної відміни депутатського імунітету в умовах наших далеких від досконалості політичної і правової системи України. Але, як ми вказували, в цілому схвалив обидва законопроекти. І все ж у ВР вирішили з ними не поспішати.

Профільний комітет рекомендує встановити термін розробки пропозицій і поправок в документи іншими комітетами до 19 вересня, а термін опрацювання цих поправок і пропозицій – до 5 жовтня. Тобто, лише у середині осені нардепи можуть спробувати набрати конституційну більшість (300 голосів) і проголосувати за давно обіцяне зняття з себе, улюблених (або зі своїх наступників), недоторканності.

«З урахуванням рішення профільного комітету ВР і очікуваних нових уявлень про зняття депутатської недоторканності від генпрокурора, складається враження, що скасування імунітету знову стане не більше ніж темою для розмов під час виборчої кампанії. Адже ще до відправлення законопроекту до Конституційного суду в кулуарах ВР ходили розмови, що боротьба з недоторканність цього разу – це серйозно», – зазначає парламентський кореспондент Ярослав Конощук.

Як би те ні було, законопроекти обов’язково винесуть в зал засідань. І буде дуже цікаво подивитися, хто і як проголосує.

Дев’ята сесія Верховної Ради: Донбас, нацбез, авто і кадри

Практично будь-який законопроект з тих, що спробують розглянути восени нардепи, буде проектуватися на прийдешні вибори.

Це стосується і рішення про те, чи продовжувати ще на один рік закон про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей (ОРДЛО), навколо якого вже почалися дебати. Відповідне рішення потрібно буде прийняти в жовтні. Багато хто в парламенті з різних причин виступає різко проти.

«Перед закінченням терміну в цьому році будемо радитися – є необхідність ще на рік продовжувати, або такої потреби вже немає. Це буде у великій мірі залежати і від позиції наших міжнародних партнерів. Адже зрозуміло: нам вкрай важливо утримати санкції проти Росії. Для міжнародного позиціонування України, для захисту українських інтересів не тільки на внутрішньодержавному, але і на міждержавному рівні, наскільки це важливо», – зазначив спікер Парубій.

Попіаритися на цій темі (у різному її ракурсі) напередодні виборів захочуть багатьох. Те ж саме стосується розгляду законопроектів, які імплементують закон про національну безпеку. Той був прийнятий ВР 21 червня і важливий для зближення України і НАТО.

Але в документі є чимало слабких місць, а прийняття профільних законів про СБУ, розвідку і про створення у Верховній Раді комітету з питань розвідки обіцяють нові торги і чвари під парламентським куполом.

Дасть привід для піару і закулісних ігор і спроба прийняти в цілому законопроект №8487, який значно знижує вартість розмитнення автомобілів. У першому читанні ВР прийняла його 13 липня.

«Ще однією темою виборчої кампанії, яка може отримати розвиток під куполом восени, стане зниження ставок акцизів на машини на іноземній реєстрації та нові авто. Перед парламентськими канікулами депутати в першому читанні підтримали законопроект про зниження ставок акцизів на нові і б / у автомобілі, згідно з яким передбачається більш ніж дворазове зниження акцизу. Цьому передувала не одна акція протесту під парламентом водіїв машин на іноземній реєстрації та представників «АвроЕвроСили», які вимагали дешевого розмитнення б\у машин з країн ЄС», – зазначає парламентський кореспондент Ярослав Конощук.

Просування цієї ідеї джерела 112.ua у складі фракції «Блок Петра Порошенко» пояснюють виборами і боротьбою за цей сегмент електорату між прихильниками президента Петра Порошенка і олігарха Ігоря Коломойського, з оточенням якого пов’язували протести т. н. «євробляхерів»

І ще. Крім ЦВК, будуть підніматися інші кадрові питання. Так, за парламентом залишилися дві квоти в суддівському корпусі Конституційного суду України. БПП посилено лобіює ідею створення Міністерства з питань ветеранів (це дасть можливість «підсісти» на гроші Мінсоцполітики, яке зараз перебуває під контролем прем’єра Володимира Гройсмана. Досі з приставками в. о. працюють очільники МОЗ та Мінфіну. Подали у відставку, але так і не звільнені голови Мінагрополітики та Міністерства інформаційної політики. Можна не сумніватися, що за всі ці пости розгорнеться неабияка драчка. І головним шоу осені, щоб там не готували телеканали, стане зал засідань Верховної Ради.

http://marker.ua/ua/politicheskij-blok/vybory/5129-devyataya-sessiya-verhovnoj-rady-nas-zhdet-bolshoj-torg/

Лист американських Сенаторів Президенту Трампу.

 

17 липня 2018 р

  
 Пане Президент:

 Вчора був приголомшливий день для американської демократії. Американські громадяни та весь світ спостерігали, як лідер вільного світу приєднується до авторитарного лідера, який організував напад на нашу власну демократію. Тим самим ви повернули свою спину до нашої власної розвідувальної спільноти, яка одностайно погоджується з тим, що російське уряд здійснив атаки, спрямовані на зрив, перешкоджання нашим виборам та вплив на громадську думку.

 Ми, як нація, повинні тепер точно поставити під сумнів те, що ви обговорювали і, можливо, пообіцяли президенту Путіну. Конгрес і американська громадськість мають право знати. Президент Путін та його уряд не витрачають часу на використання вчорашньої зустрічі та їх використання для просування своїх національних інтересів. Ми не можемо дозволити собі бути сліпими або недалекоглядними. Сьогодні російське міністерство оборони публічно заявило, що готово розпочати реалізацію угоди, яку ви, очевидно, вклали в Гельсінкі з президентом Путіним, угодою про яку ні конгрес, ні американський народ не були поінформовані.

 Ваш побіжний опис того, що обговорювалося протягом двох з половиною годин зустрічі, мало, щоб усунути ці проблеми. Щоб адекватно захистити інтереси Америки, ми повинні знати, які зобов'язання ви могли зробити Президенту Путіну. Зокрема:

 1. Який повний перелік тем, про які ви обговорювали?

 2. Які були "пропозиції", зроблені вам президентом Путіним?

 3. Чи обговорювали ви будь-які зміни до міжнародних угод про безпеку?

 4. Ви виступали за виїзд до США 12 російських розвідників, звинувачених у минулу п'ятницю?

 5. Ви взяли на себе зобов'язання щодо майбутнього військової присутності США в Сирії?

 6. Чи ви закликали президента Путіна дотримуватися зобов'язання Росії, погоджені на рівні президента минулого року в Дананг, В'єтнам, щодо зони деесселяції в південно-західній Сирії, особливо наявність сил Ірану та іранських сил?

 7. Чи ви тиснули на Росію про повернення до дотримання договору INF та припинення своєї ядерної загрози проти Європи?

 8. Ви обговорювали розслаблюючі санкції США щодо Росії, включаючи санкції CAATSA? Якщо так, то, що було сказано, і які поступки, якщо такі були, були зроблені вами та / або президентом Путіним?

 9. Ви закликали президента Путіна вийти з Криму та Східної України, щоб обидві області були повернуті під контроль уряду України?

 10. Ви обговорювали військові вправи НАТО, заплановані на цю осінь? Ви погодились відмовитися або змінити характер цих вправ?

 11. Чи ви обговорювали Україну з питань безпеки України або ж робили якісь поступки щодо її продовження?

 12. Ви підняли питання про політичних в'язнів з президентом Путіним, у тому числі з Олегом Сенцовим, українським режисером, який був затриманий протягом чотирьох років та голодує?

 13. Що, чи нічого, ви взяли на себе зобов'язання?

 Пане Президент, відповіді на ці питання мають вирішальне значення для національної безпеки США. Відповідаючи на них у повному обсязі, не соромлячись, продемонструйте, що ви все ще зберігаєте інтереси Америки в першу чергу. Деякі з нас будуть тиснути на Секретаря Помпео про ці питання наступного тижня. Крім того, ми настійно закликаємо Вас негайно відправити в посольство США в Росію відповідне високопоставлене посадове співтовариство розвідки та міністерства оборони, щоб дати свідчення перед Конгресом і пояснити, як вони будуть продовжувати просувати інтереси Америки у світлі вчорашнього саміту.

 Ми з нетерпінням чекаємо вашої відповіді.

 Лист підписано американськими сенаторами

Боб Менендес (D-N.J.), ранг Член Комітету з зовнішніх зв'язків Сенату;

Чарльз Шумер (D-N.Y.), керівник меншин Сенату;

Дік Дурбін (D-Ill.), Демократичний кнут Сенату;

Марк Уорнер (D-Va.), Заступник голови Виборчого комітету Сенату з розвідки;

Джек Рід (D-R.I.), ранг Член Комітету з питань Збройних Сил Сенату; і

Sherrod Brown (D-Ohio.), Член Сенатського комітету з банківської справи.

 

https://aillarionov.livejournal.com/1074873.html?utm_source=fbsharing&utm_medium=social

Cувенір з Мондіалю


facilite le glissement des reformes 
en vue de reduire la friction

Закарпаття – це угорський край?

Закарпаття – це угорський край?  

 

Це замість відповіді на коментар.

Якщо є закарпатці, то було б цікаво почути Вашу думку і висновки =)

 

Ну, тут є два чисто угорських райони. Для когось - це вже перебір, а для когось - не такий вже й угорський край. Там навіть не розуміють української, якщо треба, вживають російську.

Деякі закарпатці не хочуть з місцевими угорцями й мати справи, через те, що ними кілька раз був колись обдурений. Інші про їхні поселення відгукуються, що то сум та печаль (мовляв, то такі собі, місцеві здирники-євреї).

Щодо інших районів... Періодично я живу на Заході, отримую політичні листи під назвою "Київ нас не чує".

 

Щодо людей, то бувають різні. Дуже різні.

 

Якщо спитати старших 40 років, то переважно (не всі, значить) вони будуть говорити, що коли Закарпаття входило до складу Чехо-Словаччини, то жилось набагато краще і будуть говорити, скільки інші народи тут зробили

Насправді, історично, цей край був тривалий час відірваний від України і тільки в радянські часи його змогли повернути. Тим часом Закарпаття входило в склад різних імперій. Навіть архітектура і будова вулиць відповідає європейським зразкам. Не знаючи під ким будемо завтра, народ сформувався аполітичний, лояльний до всіх націй. За це, до речі, його можуть недолюблювати інші представники Заходу України - войовничі і патріотичні львів’яни, волиняни і т.д., мовляв: «Як можна бути такими пасивними до своєї країни?». Ворожнечі нема, просто їм це незрозуміло.

Тож старші люди будуть говорити, скільки інші краї зробили для Закарпаття. При чехах (насправді тоді ще чехословаках, але кажуть «чехах»), було збудовано і електростанції, і заводи, і мости, і різна інфраструктура. Будувалось якісно, і ці всі споруди стоять і користуються ними донині. Навіть без жодного ремонту. Чехи справді вірили, що цей край залишиться з ними і серйозно сюди вкладали гроші. Що ж сучасна Україна? Не спромоглась навіть відремонтувати те, що є. Населенню на зарплату виділяє копійки, зате платити треба все більше. Якби не можливість їздити і заробляти десь у західніших країнах, то невідомо як би й жили.

 

 

Якщо спитати молодше покоління, то тут є справжні патріоти. Коли приходила повістка про АТО, багато хто не ховався і відкрито їхав захищати свій край на Схід. Люди тут полюбляють вивішувати українські прапори у себе на будинках (хоча, це мабуть скоріше відноситься до цілої сім’ї, ніж до просто молодшого покоління). Вишиванка – це святковий одяг. Пам’ятаю був якийсь серіал про Захід, де показували, як тут щодня ходять в народному українському одязі. Насправді, це не так. Але прийшовши на якесь свято у місто, можна побачити чималу кількість вишиванок на вулицях чи почути українських пісень на сцені або від вуличних музик. В такий час будь які сумніви щодо  того, Україна це чи ні, зникають, а сусіда ще й скаже: «Як тобі таке взагалі прийшло в голову?»

Є, звісно, й такі, що щороку платять величезний хабар, аби не бути в армії (і де вони стільки грошей беруть? 1000$ за кожен рік). Чимало просто злодіїв, заздрісників, підлабузників, пияків, двуликих, боягузів. Цигани – місцеве повалля, яке промишляє крадіжками, з самого народження вчаться красти й обманювати. Чимало селян люблять лазити через паркан до своїх сусідів, щоб забрати, шо там росте чи залишилось лежати надворі. Наприклад, є людина, що вже 30 років живе в Словаччині, але не може позбутись цих звичок. Приїжджаючи на пару днів на свою батьківщину, можна його побачити раптом у себе в саду. Може навіть твій друг, високопосадовець, попросити підписати якийсь папір по дружбі, а потім майся з цією проблемою.

Схоже, через таке населення до українців ставляться з осторогою в ЄС. Ті, що вже добре вивчили мову і їдуть на заробітки віддають перевагу навіть не говорити, що вони українці. Лише тоді, коли вже деякий час попрацюють і тамтешні побачить, що це хороша людина, можна спокійно повідомити, що ти з України.

Звісно, є такі, що якби таких була хоч десята частина українців, то Україна б процвітала і звідти нікуди б не хотілося їхати. Вони будуть відстоювати те, що на їхню думку є справедливим, працюватимуть стільки, скільки треба, пожаліють, якщо треба.

Пам’ятаю навіть діалог десь на парковці базару часів початку АТО.

- Які?

- П’ятірку, як завжди. Скільки то коштуватиме?

- (думає-думає) 400

- Доларів?

- Тобі гривень.

І пішли за бронежилетами.

 

Є й такі люди, яким більш важливо, як у них огірки ростуть, а ця вся визначеність якої нації і ця ваша війна – це щось далеке і ніяким чином не стосується. Вони собі мирно живуть, нікого не чіпають, закон не порушують – що вам ще треба? Вони можуть навіть зі свого села ні разу не виїхати. Думаю, така пасивність спричинена безгрошів’ям.

 

Це, власне те, що я можу сказати… =)

У підсумку: 

при всіх своїх гріхах тутешні люди ніколи не будуть кричати: "Угорщино (чи інша країна), введи війська!", навіть згадуючи як раніше було добре.

Тут поважають релігію і традиції (а традиційно тут головною є Україна).

Щодо побуту тут теж є +/- різниці з іншими регіонами. 


 

Бонус:

Деякі мої фото з велопрогулянок


повний розмір чомусь не вставляється. Читайте тут https://drive.google.com/file/d/1_54Q8lN0udFGGGsvbAFHMvvGXAlcIUyx/view?usp=sharing

Сурогат від Суркова про Рефію

Одиночество полукровки 
9 апреля 2018
Владислав Сурков



Резюме: Россия четыре века шла на Восток и еще четыре века на Запад. Ни там, ни там не укоренилась. Обе дороги пройдены. Теперь будут востребованы идеологии третьего пути, третьего типа цивилизации, третьего мира, третьего Рима...

Статья опубликована в новом номере журнала "Россия в глобальной политике".

Разные бывают работы. За иную можно браться только в состоянии, несколько отличном от нормального. Так, пролетарий информационной индустрии, рядовой поставщик новостей это, как правило, человек со всклокоченным мозгом, пребывающий как бы в лихорадке. Неудивительно, ведь новостной бизнес требует спешки: узнать быстрее всех, скорее всех сообщить, раньше всех интерпретировать. 

Возбуждение информирующих передается информируемым. Возбужденным их собственная возбужденность часто кажется мыслительным процессом и заменяет его. Отсюда – вытеснение из обихода предметов длительного пользования вроде «убеждений» и «принципов» одноразовыми «мнениями». Отсюда же сплошная несостоятельность прогнозов, никого, впрочем, не смущающая. Такова плата за быстроту и свежесть новостей. 

Мало кому слышно заглушаемое фоновым медийным шумом насмешливое молчание судьбы. Мало кому интересно, что есть еще и медленные, массивные новости, приходящие не с поверхности жизни, а из ее глубины. Оттуда, где движутся и сталкиваются геополитические структуры и исторические эпохи. Запоздало доходят до нас их смыслы. Но никогда не поздно их узнать. 

14-й год нашего века памятен важными и очень важными свершениями, о которых всем известно и все сказано. Но важнейшее из тогдашних событий только теперь открывается нам, и медленная, глубинная новость о нем теперь только достигает наших ушей. Событие это – завершение эпического путешествия России на Запад, прекращение многократных и бесплодных попыток стать частью Западной цивилизации, породниться с «хорошей семьей» европейских народов.

С 14-го года и далее простирается неопределенно долгое новое время, эпоха 14+, в которую нам предстоит сто ( двести? триста?) лет геополитического одиночества. 

Вестернизация, легкомысленно начатая Лжедмитрием и решительно продолженная Петром Первым, за четыреста лет была испробована всякая. Чего только ни делала Россия, чтобы стать то Голландией, то Францией, то Америкой, то Португалией. Каким только боком ни старалась втиснуться в Запад. Все оттуда поступавшие идеи и случавшиеся там трясения наша элита воспринимала с огромным энтузиазмом, отчасти, может быть, и излишним.

Самодержцы усердно женились на немках, имперские дворянство и бюрократия активно пополнялись «бродяжными иноземцами». Но европейцы в России быстро и повально русели, а русские все никак не европеизировались. 

Русская армия победоносно и жертвенно сражалась во всех крупнейших войнах Европы, которая по накопленному опыту может считаться наиболее склонным к массовому насилию и самым кровожадным из всех континентов. Великие победы и великие жертвы приносили стране много западных территорий, но не друзей. 

Ради европейских ценностей ( в то время религиозно-монархических ) Санкт-Петербург выступил инициатором и гарантом Священного Союза трех монархий. И добросовестно выполнил союзнический долг, когда нужно было спасать Габсбургов от венгерского восстания. Когда же сама Россия оказалась в сложном положении, спасенная Австрия не только не помогла, но и обратилась против нее. 

Потом евроценности сменились на противоположные, в Париже и Берлине в моду вошел Маркс. Некоторым жителям Симбирска и Яновки захотелось, чтобы было, как в Париже. Они так боялись отстать от Запада, помешавшегося в ту пору на социализме. Так боялись, что мировая революция, будто бы возглавляемая европейскими и американскими рабочими, обойдет стороной их «захолустье». Они старались. Когда же улеглись бури классовой борьбы, созданный неимоверно тяжкими трудами СССР обнаружил, что мировой революции не случилось, западный мир стал отнюдь не рабочекрестьянским, а ровно наоборот, капиталистическим. И что придется тщательно скрывать нарастающие симптомы аутического социализма за железным занавесом. 

В конце прошлого века стране наскучило быть «отдельно взятой», она вновь запросилась на Запад. При этом, видимо, кому-то показалось, что размер имеет значение: в Европу мы не помещаемся, потому что слишком большие, пугающе размашистые. Значит, надо уменьшить территорию, население, экономику, армию, амбицию до параметров какой-нибудь среднеевропейской страны, и уж тогда нас точно примут за своих. Уменьшили. Уверовали в Хайека так же свирепо, как когда-то в Маркса. Вдвое сократили демографический, промышленный, военный потенциалы. Расстались с союзными республиками, начали было расставаться с автономными... Но и такая, умаленная и приниженная Россия не вписалась в поворот на Запад. 

Наконец, решено было умаление и принижение прекратить и, более того, заявить о правах. Случившееся в 14-м году сделалось неизбежным. 

При внешнем подобии русской и европейской культурных моделей, у них несхожие софты и неодинаковые разъемы. Составиться в общую систему им не дано. Сегодня, когда это старинное подозрение превратилось в очевидный факт, зазвучали предложения, а не шарахнуться ли нам в другую сторону, в Азию, на Восток. 

Не нужно. И вот почему: потому что Россия там уже была. 

Московская протоимперия создавалась в сложном военно-политическом коворкинге с азиатской Ордой, который одни склонны называть игом, другие союзом. Иго ли, союз ли, вольно или невольно, но восточный вектор развития был выбран и опробован. 

Даже после стояния на Угре Русское Царство продолжало по сути быть частью Азии. Охотно присоединяло восточные земли. Претендовало на наследие Византии, этого азиатского Рима. Находилось под огромным влиянием знатных семей ордынского происхождения. 

Вершиной московского азиатства явилось назначение государем всея Руси касимовского хана Симеона Бекбулатовича. Историки, привыкшие считать Ивана Грозного кем-то вроде обериута в шапке Мономаха, приписывают эту «выходку» исключительно его природной шутливости. Реальность была серьезнее. После Грозного сложилась солидная придворная партия, продвигавшая Симеона Бекбулатовича уже на вполне настоящее царство. Борису Годунову пришлось требовать, чтобы присягая ему, бояре обещали «царя Симеона Бекбулатовича и его детей на царство не хотеть.» То есть, государство оказалось в полушаге от перехода под власть династии крещеных Чингизидов и закрепления «восточной» парадигмы развития. 

Однако ни у Бекбулатовича, ни у потомков ордынского мурзы Годуновых не было будущего. Началось польско-казацкое вторжение, принесшее Москве новых царей с Запада. При всей мимолетности правлений Лжедмитрия, задолго до Петра огорчившего бояр европейскими замашками, и польского королевича Владислава, они весьма символичны. Смута в их свете представляется не столько династическим, сколько цивилизационным кризисом – 
Русь отломилась от Азии и начала движение к Европе. 

Итак, Россия четыре века шла на Восток и еще четыре века на Запад. Ни там, ни там не укоренилась. Обе дороги пройдены. Теперь будут востребованы идеологии третьего пути, третьего типа цивилизации, третьего мира, третьего Рима...

И все-таки вряд ли мы третья цивилизация. Скорее, сдвоенная и двойственная. Вместившая и Восток, и Запад. И европейская, и азиатская одновременно, а оттого не азиатская и не европейская вполне. 

Наша культурная и геополитическая принадлежность напоминает блуждающую идентичность человека, рожденного в смешанном браке. Он везде родственник и нигде не родной. Свой среди чужих, чужой среди своих. Всех понимающий, никем не понятый. Полукровка, метис, странный какой-то. 

Россия это западно-восточная страна-полукровка. С ее двуглавой государственностью, гибридной ментальностью, межконтинентальной территорией, биполярной историей она, как положено полукровке, харизматична, талантлива, красива и одинока. 

Замечательные слова, никогда не сказанные Александром Третьим, «у России только два союзника, армия и флот» – самая, пожалуй, доходчивая метафора геополитического одиночества, которое давно пора принять как судьбу. Список союзников можно, конечно, расширить по вкусу: рабочие и учителя, нефть и газ, креативное сословие и патриотически настроенные боты, генерал Мороз и архистратиг Михаил... Смысл от этого не изменится: мы сами себе союзники. 

Каким будет предстоящее нам одиночество? Прозябанием бобыля на отшибе? Или счастливым одиночеством лидера, ушедшей в отрыв альфа-нации, перед которой «постораниваются и дают ей дорогу другие народы и государства»? От нас зависит. 

Одиночество не означает полную изоляцию. Безграничная открытость также невозможна. И то, и другое было бы повторением ошибок прошлого. А у будущего свои ошибки, ему ошибки прошлого ни к чему. 

Россия, без сомнения, будет торговать, привлекать инвестиции, обмениваться знаниями, воевать (война ведь тоже способ общения), участвовать в коллаборациях, состоять в организациях, конкурировать и сотрудничать, вызывать страх и ненависть, любопытство, симпатию, восхищение. Только уже без ложных целей и самоотрицания. 

Будет трудно, не раз вспомнится классика отечественной поэзии: «Вокруг только тернии, тернии, тернии... б***ь, когда уже звезды?!»

Будет интересно. И звезды будут.


Вибори наближаються

Про політику пишу дуже рідко. Але тут не втримався. Вибори наближаються. Це помітно не лише по телевізійній рекламі, а й по листівкам. Якщо політики вищого ранку засипають гаслами і обіцянками, то чиновники понижче вихваляються здобутками. Ось, наприклад, депутат районної ради прозвітував про здобутки в благоустрої і ремонті міста. Причому приписав собі все гарне, що змінило місто: нові дитячі майданчики, спортивний майданчик, ремонт навчальних закладів, мощення тротуарів плиткою, асфальтування вулиць і ще багато чого.

Але якщо стільки всього зробив депутат районної ради, то що повинен був зробити мер міста? Після того, як депутат перерахував всі покращення в місті, чим тепер вихвалятись меру? rofl

Залишив би якісь перемоги іншим чиновникам. Буде смішно, якщо різні можновладці різного рівня будуть вихвалятися одним і тим же.

Як думаєте, які заслуги припише собі мер?

"Ех раз, та іще раз…"


Відразу відкину закиди деяких толерастів і інформую блого-спільноту, що практично не маю якихось радикальних ксенофобських поглядів! 
Тому відношусь доволі толерантно до негрів, євреїв, азіатів всіх мастей та циганської спільноти. 
Тому що і по моїх праукраїнських судинах, ганяють декілька крапель кочівницької циганської крові)))

Але толерантно, це не значить толерастично! А от наша державна влада, чомусь зовсім не розуміє різниці між цими поняттями? 
Чи може вона все розуміє, але не хоче виконувати свої прямі обов’язки? Бо по факту, наше "славетне" МВС та інші каральні органи, практично усунулись від їх виконання…

Чому усунулись, чому вони саботують свої службові обовязки? Може тому, що в декого з наших державних поводирів з’явилася мета погіршити суспільні взаємовідносини всередині країни. 
І за рахунок бездіяльності уповноважених на застосування сили органів, пересварити корінне населення зі знахабнілими кочівниками.
Пересварити і таким чином відвести наростаючий соціальний гнів нашого народу від олігархічних кланів та елітних казнокрадів.

Інакше незрозуміло чому вона, влада – демонструє театральну толерастію до різноплемінних зайд та бродяг різних мастей? І спекулюючи на терпимості до так званих етнічних меншин – нахабно плює на інтереси корінних українців.

Поліція замість того щоб боронити своїх громадян, кидає всі сили на супровід парадної ходи жменьки збоченців-содомітів. І тепер, згідно останніх гулянок ЛГБТ та інших пиарасів по Києву, наша держава вже доходить до рівня світового "терпіли" і розплідника пройдисвітів…

А тут ще звалилися нам на голову, оці скандальні циганські погроми. Тепер українську державу дипломатично осудять різноманітні європейські ліберасти і вкрай нахабно заплюють всілякі етно-пройдисвіти…

Хоча, можливо я помиляюсь і ці пройдисвіти-таборити приїхали чесно працювати на полях чи будівництві? 
Може вони мріють не пограбувати когось і щось-десь вкрасти, а відремонтувати порушені будівлі чи заасфальтувати наші дороги?

Очевидно ж, що це не так! 
В такому разі чому проти цих кочових приблуд, правоохоронці не порушують кримінальних, чи хоча б адміністративних проваджень? Чому різноманітних самоселів, шахраїв чи розповсюджувачів наркоти – не арештовують і не садять на нари?

Чому не було жодної офіційної правової реакції від наших "професіоналів"? Чому вони чекали і не упередили доволі спонтанні дії молодих людей?!

Може тому, що ці погроми – запланована провокація самих правоохоронців, направлена на дискредитацію і знищення руху патріотичної української молоді?! 
Бо в чому вина отих пацанів? В тому що вони хотіли захистили свої домівки і очистити їх від чужинців? 


А де ж була поліція яка уповноважена на такі зачистки? 
Чому прості громадяни повинні приборкувати подібних кочівників і громити їхні табори? 
Чому ж активна молодь вимушена йти на подібні протизаконні дії? 
Тільки тому, що на злісні порушення зі сторони цих приблуд, практично не реагували і не реагують органи, уповноважені на необхідні силові заходи...

зі… на жаль – фахова бездіяльність поліції зайшла дуже далеко і тому привела до молодіжного самосуду над нахабними самоселами. 
Вбита людина, будуть зламані долі активних молодих людей.... І на жаль, це ще зовсім не кінець…

Та засуджувати треба не патріотичну молодь, а отих забронзовілих кабінетних саботажників, які нехтуючи своєю службовою діяльністю фактично провокують подібні погроми!

І до речі, не треба владі робити громовідводом своєї злочинної недбалості, отой треклятий "російський слід"? 
Може цей слід і був, але високопоставлені чиновні бездарі так його затоптали, що тепер навіть найкраща поліцейська лягава собака його не знайде…

26.06.18