хочу сюди!
 

YuLita

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 43-55 років

Замітки з міткою «любов»

На узбережжі

Торкнутись ніби випадково,

Тебе вдихнути наче бриз

Той свіжий, сонячно-ранковий. Скупатись в сяйві оксамитнім, Хапати жадібно смак бризок. По вінця напоїти свої очі тим золотаво-млистим жаром, Зімліло простягнутись горілиць Під неосяжним небом літнім; В прибій вслухатись, що лоскоче, Відчути лоном його міць. Всім тілом всотувати хвилі Та борсатись з веселим шалом; Нуртуючій твоїй віддатись силі

І розчинитися в тобі самітнім....

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112010433

Любимые глаза любимого мужчины ...

Любимые глаза любимого мужчины...
Любимые глаза лишь так глядят.
На женщину глядят, как на картину
И кажется порой - боготворят.

И никогда мне в них не наглядеться,
И никогда, быть может, не понять...
Но никуда от них уже не деться,
Не повернуть мне всё, что было вспять,

Да и зачем…Я столько лет искала
Любимые глаза, чтоб отражаться в них
И вот нашла! Взглянула… и пропала…
И в целом мире нет других таких!

Сімейні узи

 

Вова, так звали водія, уже звик до таких витівок своїх начальниць… Та був людиною залежною від них, і тому не міг здати їх фараонам. Як не як, а сімейні узи були сильніші… Ну не на стільки сильніші, як жага грошей. Сімейка в них була досить багатою. Та від померлих батьків все багатство досталося старшеньким, а меншому нічого не припало, тому сестри і тримали його на короткому повідочку, постійно приманюючи його грошима. Та і до збочення своїх сестер він ставився пофігістично… так як людей не любив, особливо лицемірно віруючих, які і були жертвами дівчат…

            Понеділок у нього був вихідним. І взявши достатньо грошенят, він пішов розслаблятися… Друзів він не мав. А до дівчат (без сестер тут не обійшлося) він мав особливе відношення. Генетика сильна штука, особливо, коли підігрівається спілкуванням з психами.

            Прокинувся він пізно, бо ніяк не міг відірватися від своїх солодких снів. Ліжко ніколи не застеляв, але подушку виставляв гарно, трикутничком, як колись було у спальні його бабусі. Перед подушкою він саджав свого ведмедика, якого подарувала йому його улюблена бабуся. Він був дуже старий, та Вова ставився до нього дуже обережно. У його спальні висів величезний мальований портрет його бабульки. Це була єдина обожнювана їм жінка. Хоча жінкою назвати її було дуже важко. Зараз вона нагадувала висушену жабу.  Вона жила в притулку-лікарні.

            Близько другої години він поїхав її навідати, так як робив це кожен день. Купив їй її улюблені орхідеї, фруктів. Прийшов до неї в палату, на вході розминувся з молоденькою медсестрою. Вова був зовні дуже гарненьким хлопцем,  через це всі дівчата звертали на нього увагу, що дуже його бісило. Ось і цього разу не обійшлося без звабливого фліртуючого погляду, що стало причиною незадоволеної гримаси і плювка через ліве плече. Він пішов до бабусі, поцілував її, і тримаючи її руку, розповідав про те, як пройшов його день.

 Потім пішов до дому, по дорозі нажерся в Макдональдсі, хоча кошти в його кишені дозволяли б йому поїсти в шикарному ресторані. Та він був дуже жадібним.              Годин у 10 вечора він поїхав у його улюблене вечірнє місце.  Він як завжди накидався віскі, випивка – це  одне з не багатьох, на що він грошей не жалів.

Після того, як всі функції організму почали трохи тормозити, то він зробив дзвінок, на номер, який обслуговує його раз на тиждень, в понеділок. Йому навіть говорити не треба було нічого. Сказав, що зараз буде,  йому відповіли, що все вже готово, і він поїхав…

            Зайшовши в підвальне приміщення не дуже нового будинку, він пройшов метрів 50 по темному коридору. Потім, не розвертівши корпус, грюкнув правою рукою в стіну, де якраз були двері, які помітити було вкрай важко. Йому відкрив двері величзний бугай, привітався з ним і, впустивши, замкнув за ним двері.  Він пішов через кімнату освітлену червоним світлом до старої жінки, років 50 з жахливим макіяжем. Намальовані чорним олівцем брови були не однакові, мало того ще права була трохи розтерта сухою рукою в нервовому жесті, побачивши клієнта. Малесенькі свинячі очиці, нафарбованими зеленим, виблискували страхом і жадібністю. Картину доповнювали намальовані червоною помадою губи, які шевелилися не зважаючи на те, чи говорить вона, чи ні. Вона лестиво посміхнулася йому, він скривився в награній посмішці. Поклав їй на столик штуку баксів і пішов по давно відомому йому маршруту.

  Заходячи в кімнату, він знімав куртку. Зайшов, замкнув двері. На ліжку лежала гарна, струнка гола дівчина. Видно було по її очам і по її стану, що вона точно не твереза. Більше всього, що вона під кайфом. Та йому було все одно. Він крикнув на неї і вона поповзла до нього на колінах, і почала роздягати його. Коли вона стала перед ним на коліна і намагалася взяти його причинний орган в рота, то отримала сильного ляща по обличчю. Та це її не зупинило, і сплюнувши трохи крові від розбитої щоки вона намагалася повторити те, що збиралася. Та такий сценарій прокручувався ще разів чотири. Коли розбиті були губа, щока, вона вже обільно плювалася кров’ю, і її гарненьке обличчя перетворилося на мєсіво з макіяжу і крові, він дозволив їй закінчити її справу.

Коли він спустив все їй на обличчя, то єхидно усміхнувся і пнув її ногою в живіт. Потім в азарті він пинав її ногами по ногах, руках, по спині… він аж завивав від задоволення, і коли взяв в руки шкіряну тоненьку пльотку і вдарив її перший раз і при вигляді бризок крові з її спини, він кончив. Він гамселив її доки не отримав ще пару раз надзвичайного задоволення. Коли дівчина вже мало нагадувала ту красу, яка була на початку, він взяв з своїх штанів 100 баксів і, нагнувшись над нею, засунув їх їй між ноги…

З широкою посмішкою і задовольною мордою він вийшов з кімнати. Помахав рукою старій дамі, постукав по плечу охоронця, і пішов геть. Потім пішов знову в бар. Сьогоднішня забава сподобалася йому, як ніколи. Він накидався своїм віскі з льодом прокручуючи в голові всю сьогоднішню забаву. На радощах напився він в дризг.

Кохаючи свою машину так само, як бабусю, він відкинув думку про те, щоб залишити авто на парковці і поїхати на таксі. Тойоту було шкода залишати надворі в підозрілому кварталі, та і грошей на таксі йому було шкода.

Він ледве бачив дорогу, коли мчав за сто до рідної домівки. Йому хотілося швидше в ліжко. Він обганяв кволі напівсонні нічні автівки. Їхавши по зустрічній, він бачив яскраве світло, він згадав про улюблену бабусю. Він переймався, що це його кінець, а він не попрощався з бабцею.

Та один ривкий рух керма, і він на своїй полосі… Приїхавши до дому, він прийняв душ, хотів відмити від себе запах тієї дівчини, і тільки зараз помітив, що його тіло було заляпане її кров’ю.

Він розправив подушку, ліг н бік, обійнявши обережно старого ведмедя. Та сон у нього був не спокійний, йому снилася бабця, яка лаяла його за нічні витівки, і ніби злих собак, напускала на нього голих гарних жінок, які намагалися роздерти його. Він борсався у вісні, і різкими рухами розірвав стареньку іграшку. І жовта, стара вата потрапила йому до носа… І він задихнувся. В останні моменти задухи йому снилося, що його душила люба бабця, і він заплакав…

Так і помер із сльозами на очах.

Моє щастя

            Моє Щастя – в Теплих Морях. Щастю було мало місця в нашому містечку, воно тьмяніло, марніло. «Я помандрую світом – а ти дочекайся мене. Я приїду до тебе великим і сильним. Я – лиш твоє щастя, і повернусь тільки до тебе, ти дочекайся!» І полетіло далеко-далеко. Мені лишило тільки два маленькі Щастячка, про які я повинна дбати. Я би полетіла вслід за Щастям, але маленькі мої Щастячка ще не вміють літати, і я їм потрібна тут, вони без мене пропадуть.

           
Без Щастя важко, тим більше, коли вже звик бути щасливим. Раптом Щастя зникає – і ти не вмієш вже без нього жити, борсаєшся в житті, як сліпе кошеня. Тримають на плаву маленькі Щастячка, але вони такі маленькі, їх самих ще треба тримати…

           
Я пишу своєму Щастю послання, але вони не долітають до теплих морів. Деколи моє Щастя виходить на потрібну хвилю і його голос запевняє, що повернеться, що воно тільки моє. Цих промінчиків мені вистачає, щоб бути веселою аж до вечора. Перехожі дивуються: чому вона посміхається в такий темно-сірий, холодний і сумний день, коли у світі криза, коли в гаманцях і кишенях свище вітер… 
          
Моє Щастя не може без нових вражень, не може сидіти на місці, йому потрібен простір. Це зовсім особливе Щастя, одне на ввесь світ, моє.

           Я жила багато років, навіть не здогадуючись про його існування.
Я не шукала його, думала, що його нема.  А воно – є. Його в мій дім привели з собою друзі, просто познайомити мене зі Щастям. Щастя прийшло, зігрілось і вирішило тут зі мною і поселитись. Воно мене відразу впізнало. Воно мене шукало по світах, приміряло на себе багато панночок і поважних дам, а підійшла йому саме я. Така, як є, без прикрас і масок. Я пригледілась добре – і також зрозуміла, що воно саме моє. Моє єдине Щастя.

            Моє Щастя – непросте. Воно норовисте. Воно волелюбне, як дикий кінь. Воно легкозаймисте і вибухонебезпечне. Зате як же з ним буває добре, коли просто його обняти і бути з ним наодинці… Воно тоді лагідне і муркотливе, м`яке і тепле. Моє Щастя – це моє продовження і доповнення. Ми перетікаємо з ним одне в одного, як пісок в пісочному годиннику, ми – з одного матеріалу. Я не зможу вже повноцінно жити без Щастя. Я мушу його дочекатись. Я мушу бути сильною, красивою і цікавою, коли воно повернеться, щоб Щастя впізнало в мені мене.

           
Щастя моє, я тут! Я чекаю на тебе. Я буду сильною, я буду достойною тебе. Щастя моє, добре, що ти є на світі. Ми нарешті знайшлись, і ми більше не загубимось. А якщо тобі знову треба буде полетіти у світ – я тебе відпущу, бо знаю – ти повернешся тільки до мене. Ти – крилате, моє Щастя, ти – особливе. За це я тебе і люблю.

Здивуй і полони

 

Здивуй мене, а ну ж! Уяву полони!

Ввійди, фортецю захопи, чи зможеш?!

Боїшся, я сприйматиму вороже,

Що ти оратимеш мої лани?

Пручатимусь… Здасися?  Чи відступиш?

 Тримай якнайміцніше!  Й ніжно… Ти…

А втім… Можливо, вартових підкупиш?

О, переможцю мій! Не відпусти!..

08.11.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11111090897

Мильна опера ПРіБЮТ!!! 2009 серія!!!

ФІЛЬМ ПЕРШИЙ....."А Я Ж ЙОГО ЛЮБИЛАЯ, А ВІН МЕНЕ ПОКИНУВ":

ТИСНІТЬ НА КАРТИНКУ , ТУ ЩО КОЛЬОРОВА, ЗГОРИ,   І ДИВІТЬСЯ ВІДЕО (приємного перегляду)

ФІЛЬМ ДРУГИЙ:  ТАК  ЩО ЗАБУВ СЛАВКО? Й ЧОГО ВІН НЕ ЗАБУВ? БО НАСТАВЛЯВ, ЩО ЗАБУВАТЬ НЕ ТРЕБА!!!

"Коли ми створювали коаліцію, ВОНИ (ТЮ І ЯВ) вже домовлялися"


83%, 30 голосів

3%, 1 голос

3%, 1 голос

11%, 4 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Молитва.

Я люблю тебе,Боже,найпалкіше за все.
Я люблю тебе,Боже,як ніхто і ніде.
Я люблю тебе,Боже,всім бідам наперекір.
Я люблю тебе,Боже,я ж твій образ і твір.

Я люблю тебе,Боже,бо не можу не любить.
Я люблю тебе,Боже,кожен день,кожну мить
Я люблю тебе,Боже,із любов’ю бажаю я жить,
хоч і від неї дуже, моє серденько болить.

З любов’ю жити мушу,про неї лише говорить,
щоб свою грішну душу у її полум’ї зцілить.
Я мушу,мушу свою душу любов’ю причастить,
бо з любов’ю,шлях до Бога,навпростець лежить.

Без любові,повірте,навіть мить
не варто на цім світі жить.
Ця любов – свята,я знаю,вона все зможе,
в тяжку хвилину,нам завжди допоможе.

Боже,я люблю тебе,бути хочу з тобою.
Боже,я люблю тебе,завжди,всією душею.
Боже,я люблю тебе і почуття це не мене,
бо в святій любові,вся суть життя є у мене.

Боже,я люблю тебе,хоча складне й мінливе моє життя.
Боже,я люблю тебе,бо немає йому вже вороття.
Боже,я люблю тебе і щоб знову не було каяття,
я люблю,люблю тебе,і любові,святе це почуття.

Все,що доля нам дає,воно від тебе,Боже,йде.
Легка дорога завжди є,вона в духовні злидні нас веде.
Сильні духом туди не йдуть,бо там гріхи одні живуть,
а вони найтяжчу ношу на себе беруть
                         і за собою інших до святості ведуть.

Боже,Ти сам страшенні муки покірно всі стерпів,
отак і нам,хрест долі,нести смиренно всім велів.
Ближніх всіх своїх,Ти безкорисно любити вчив
і власним прикладом,наочно,слова ділами підтвердив.

Тому для тебе,Боже мій
і для тебе,народе мій
любов моя безмежна,
любов моя сердечна.

І сила в мене є, і розум, врода,
щоб нести хрест свій до кінця.
Не страшна мені життя негода,
коли іду я, до небесного Отця.

Боже, веди мене й надалі
дорогОю дорОгою любові,
а все зайве,прошу подалі
заховай, Ти від моєї долі.

Боже, цій молитві, сердечній, щирій,
благаю,хоч крапельку уваги своєї приділи,
щоб на моїй життєвій ниві,серед безлічі подій,
лиш добра й любові,пахучі квіти,рясно зацвіли.

Я люблю тебе, Боже, найпалкіше за все.
Я люблю тебе, Боже, люблю... От і все.

АМІНЬ, 

АМІНЬ,

АМІНЬ.



Доні. Мамина любов

Доню, Квітко найніжніша!

Посміхунко найрідніша!

Моє щастя надвисоке,

Сонцесяйне, зореоке!

 

Не існує слів у мові

Жодній, здатних передати

Ніжність й глибину любові

Мами до свого дитяти.

 

Притулись до мене, доню,

На мої свої долоні

Поклади – любов безмежна,

Віддана, беззастережна,

 

Животворна й незрадлива

В серці матері. І втішить,

 І врятує найсвятіша

Сила  ця.

                                                         Тож будь щаслива

 

Доню!

*******

                  Безліч слів любові

В будь-якій існує мові!..

Тук…-тук…-тук… Серцебиттями

До дітей тече від мами

 

Найпотужнішим потоком

Невичерпна, надглибока

Річка вічної любові.

*******

Не існує слів у мові…

14.10.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11110149622