В серці торгівельного життя міста Львова на магдебурзькому праві був Ринок, в центрі якого розташовувались ратуша, криті торгівельні ряди, кілька житлових кам'яниць, склади, приміщення міри і ваги, криниця, будинок варти та стовп ганьби

Ятки-будки біля Ратуші в яких шевці, золотарі, кушніри, слюсарі, аптекарі, а також інші ремісники та купці продавали свої товари згодом розрослись у середринковий "квартал" з спеціалізованими кам'яницями.

Одну із перших згадок про середринкові кам’яниці знаходимо у "Хроніці" Д. Зубрицького, який біля 1563 року подає відомості про зведення 11 яток-крамниць, які було віддано в оренду ремісникам на певний час чи пожиттєво, щоб ті могли продавати свої товари.

Середринкові кам’яниці утворювали 3 вулиці: 

• найближчою до будівлі Ратуші була вулиця "пасомонників" або "між пасами" (Pasamonnicza, Grtler Gasse). Назва походить від майстрів, що виробляли гаптовані сріблом чи сухозліткою стрічки-прикраси для одягу. 
• у самому центрі торгового кварталу проходила вуличка "багатих крамів" (uliczka bagatych kramw). Її основне призначення - підвіз товарів до тильного боку кам’яниць. 
• у північно-західному куті розміщувалася невеличка "вуличка" (uliczka), яка забезпечувала доступ до кількох кам’яниць.

Квартал середринкових будинків можна поділити на дві групи: кам’яниці багатих купців та міські кам'яниці Cassa Civilіs, зведені у 1608 р. для розміщення міських слуг. Часто ці будівлі здавалися частково чи повністю в оренду.

Станом на 1712 рік в середринковому кварталі розташовувалися 28 кам'яниць, які у переважній більшості були мурованими з двома поверхами (партером та першим поверхом). Як виняток, два будинки з трьома поверхами та один - наполовину виконані з дерева.

Найпопулярнішими товарами, якими тут торгували були горілка, сукно, хутро, металеві вироби. Майже у кожній кам’яниці знаходився шинок, де продавали різноманітні трунки (мед, горілка, пиво).

Власниками чи наймачами середринкових кам’яниць були представники різних станів, різних національностей та статей. Власниками так зв. "багатих крамів" могли бути лише багаті купці (institas dives), які представляли окрему конгрегацію з власними внутрішніми правилами і традиціями.

Незважаючи на заборону громадам некатолицького віросповідання володіти нерухомістю поза межами національних кварталів міста Львова, русини (кам'яниці- Лавришевичівська, Прокоповичівська, Савичівська та інші), вірмени (Матіашовська, Тлумача, Сужиковська) та євреї (винаймали приміщення для торгівлі) в той чи інший спосіб користувалися нерухомою власністю в середринковому кварталі.

Більшість середринкових кам'яниць мали назви похідні від імен їх власників або ж від характерної деталі будинку чи специфіки його розташування. Певні спроби пронумерувати будівлі поряд з Ратушою зустрічаються у податкових шосах (декляраціях) XVIII ст. Тільки під кінець 18 століття,  із запровадженням конскрипційної нумерації, кам'яниці отримують фіксовані номери.(Конскрипційна (переписна) система нумерацї - це система при якій будинки нумеруються в межах населеного пункту по мірі забудови.Тому поруч на одній вулиці могли знаходитися будинки з номерами 3 і 176 наприклад. Сучасна орієнтаційна цифрова нумерація була впроваджена у Львові тільки  1871 року)

Згідно шосового податку 1767 року можна було  реконструювати розміщення середринкових кам’яниць: 

- з південної сторони - Ратуша, Постригальня;

- зі східної сторони - Міські Третя, Четверта, П’ята, Шоста;

- із західної сторони - Аустеріа, Дзядкєвічовська, Массаровська, Прокоповіча;

- окремо на східній стороні від Ратуші знаходилися Будинок варти та кам'яниці Біля Ваги та Під Вагою;

Серед інших у архівних документах також згадуються такі середринкові кам'яниці як: Капличка, Якуба Лауришевіча, Матіашевічовська, Сужиковська, Зярковська – Тарнавскєґо , Доброцькэґо, Кам’яниця Рурмістра та інші.

Середринкові кам’яниці було розібрано у 1826 році, після того як завалилась стара вежа Ратуші. Тепер на їх місці розташовується чотирьохповерхова будівля міської ради.

     Кожного разу, коли їду кудись сама, думаю - та навіщо той фотік. Ну чого я ще не бачила у Львові і що там можна фоткати ще))) Виявилося, не все.
Кнайпа (боковий вхід до Оперного) це щось романтичне, як Сутінкова сага
та схоже на міфічне підземне царство з древньогрецьких міфів. Під Оперним театром протікає підземна річка Полтва і, спускачись в підземелля, де і розміщена кнайпа, переходиш через неї, помережану дерев"яними містками та освітлену мерехтливими світильниками. Жаль, ні одне фото, зняте мобільним, не вийшло)
     Далі, ратуша. 65 метрів заввишки, 408 сходинок - не марафон звісно,але багато хто, або зупиняється перепочити, або, хоч і з задишкою та зітханнями "І чого мене сюди понесло!" все одно проривається наверх, до вежі). Львів з висоти пташиного польоту чимось нагадує Прагу, але дахи більш різнобарвні.

    Кав"ярні.. Де я ще такої кави спробую)
    Ну і дату виїзду мені переплутали. Залишитись о першій ночі без квитка та місця ночівлі в місті, де нікого не знаєш, те ще задоволення. Але нічого, всі колись вперше ночували на вокзалі. А подорож назад (таки на наступний ранок квитки були),з пивом, горілкою та радіо "Шансон" взагалі не обговорюється))) Правда, я не пила. Пила тільки таблетки від голови. Взяті у провідника.
    Львів - неймовірне місто. Блукала вузькими вуличками під дощем. Якраз на Хелоуін. А вдома під дощ навіть з парасолькою - не витягнеш.
    А на Личаківське кладовище знов не потрапила..

        Колись у ранньому студентстві трапилась цікава історія. Поїхали ми з другом-одногрупником на день поблукати Львовом. Спочатку був натовп бажаючих, як завжди, а потім виявилось, що їдемо таки вдвох... Як шастали по Львову, розповідати не буду, а історія полягає в тому, що забрівши на одну з вуличок, я побачив жовту будівлю в стилі сецесії початку ХХ ст., з блакитною майолікою на фронтончиках і тут почався ступор. За кілька тижнів до цього я уві сні був у цій будівлі. Точно в цій. Принаймні пам"ятаю всі ці деталі на фасаді, її коридори, людей що вешталися ними, хоча це вже досить примарно, от тільки точно вони були музикантами. Я сказав другові, що треба обов"язково туди зайти, і на табличці біля входу я прочитав, що це музичне училище. В коридорах нікого не було, оскільки це був вихідний і канікули між чвертями. Але коридори однозначно ті, ті самі що й в тому дивному сні. До цього у Львові не був ні разу, будівлі цієї на картинках теж ні разу не бачив, її фоток до речі і зараз в інтернеті небагато. Питання інше: як мені таке могло наснитись? Звідки воно взялося в моїй підсвідомості? Деякі люди схильні вважати, що у снах можуть бути уривки з минулого життя людини, і чисто гіпотетично можна прийняти це як варіант пояснення. Цікаво, як багато людей в наш час вірить в реінкарнацію душ і таке подібне?

Порадьте хороший шейпінг-зал у Львові з тренерами професіоналами.

.(... флуд видаляється без попередження)

Юрій Винничук
        
У попередній моїй статті йшлося про вибори на Львівщині, куди зібралася висуватися київська журналістка Тетяна Чорновіл, наївно націлившись обійти місцевого магната. А ось Андрій Шкіль, який уже перемагав у цьому окрузі, навіть сидячи за ґратами, вирішив сховатися за списками. Є така тиха підозра, що місце програшного кандидата було куплено заздалегідь. І в цьому полягав мій крик душі

«Наш атвєт Чемберлену» не забарився. Олексій Шалайський на сайті «Наші гроші» вмить розродився блогом під вишукано дотепною назвою «Юрій Винничук. Тварина. Амінь».
Починає свою репліку він з відвертої брехні у стилі тов. Ґеббельса. Спритно підтасувавши фразу «Сутенер наказав – дівка лягає», яка стосувалася Львівщини, зробив недвозначний висновок: «Чоловік на прізвище Юрій Винничук написав у журналі «Український тиждень»... що журналістка Тетяна Чорновіл – курва».
Чесно кажучи, я навіть про Цибулька нічого подіб­­ного не писав. А Тетяну вважаю прекрасною журналісткою. Але ось друга брехня: «Чорновіл вибрана КОДом як основний кандидат по Городоцькому виборчому окрузі на Львівщині».
Легко переконатися, що це не так. Тетяна впала на Львівщину як сніг на голову і заявила, що йде від опозиції. Але тамтешньому КОДу так і не була представлена.
Депутат Львівської облради від «Нашої України» Олександр Старовойт заявляє: «Ніхто їй не забороняє висуватися в депутати чи проводити агітацію, але називати себе кандидатом від КОДу як мінімум некоректно. Керівники усіх політичних сил, які були присутні на засіданні КОДу, сказали, що ніхто кандидатури Тетяни Чорновіл не подавав. Ніхто з нею перемовин не вів».
Тоді Тетяна змінила версію і стала посилатися на якийсь таємничий список, котрий нібито уклала Юля. Але – от лихо – ніхто того списку не бачив. Однак, погодьтеся, це дуже дотепно: список Юлі! Щось як код да Вінчі. Хто стоїть за цією спритною аферою, незабаром дізнаємося.
А тим часом Тетяна вже на окрузі. Зустрічається з виборцями. Щоправда, зустрічі ті вселяють дуже мало оптимізму. На першій було 8 осіб, на другій – 14!!! Тобто кинули жінку на розтерзання без жодної організаційної підтримки.
Та Шалайський лише брехнею не обмежився, а вважає, що мій «текст можна було би продати братам Дубневичам, які балотуватимуться по цьому ж округу». Тут уже, вибачайте, клініка. Але все стає на свої місця, коли знаєш, на кого працює мій опонент. Тому дискусія зайва.
Здавалося б, чого стільки просторікувати про якийсь там поодинокий випадок? Але, перебуваючи днями в Києві, я довідався, що нахабний продаж округів під слабких кандидатів від опозиції, переважно київських «парашутистів», які не мають жодного стосунку до них, – це вже не якийсь поодинокий випадок, а ціла лавина. Таке відбувається по всій Україні, а проводирі опозиції потрапили в заручники до корупціонерів, які не зацікавлені вигравати вибори.
Влада змогла накопати компромат на добру половину опозиціонерів та їхніх родичів, усі вони тепер у неї на гачку, тому й здають округи деколи і без особливих фінансових вливань, а самі – у списки, у списки... Якщо парламент ще й зніме з депутатів недоторканність, то перед нами у всій красі вишикується опозиційний штрафбат.
Ось нещодавно Печерський райсуд виправдав депутата Київради від фракції «БЮТ-Батьківщина» Владислава Ярцева, якого спіймали на хабарі в розмірі 50 тис. грн. Можна не сумніватися, як зраділа родина. Особливо керівник опозиційної парламентської фракції Андрій Кожемякін. Адже Ярцев – це не просто якийсь там депутат, а зять борця за демократію.
А втім, виправдали. Виправдали, маючи таку чудову нагоду продемонструвати всьому світові справжнє обличчя опозиції і розтрубити на весь Євросоюз: ось де партія хабарників і брехунів!
Що ж їм завадило? Адже зазвичай, коли ловлять на хабарі, то усе обставляють так, аби грало. Тут не пройде варіант, що хабар прийняв посередник або що пакет з грошима підкинули у смітник. Хабарник мусив прийняти гроші в руки. Однак виправдали.
Добре знаючи статистику, що в Україні виносять лише 0,2% виправдувальних вироків, залишається лише потішитися за родича. Хоча ми знаємо ще одне: виправдувальний вирок не вічний. До справи можна ще не раз повернутися, а це вже в традиціях влади. А відтак постають сумніви: наскільки ефективною буде подальша діяльність в опозиції Андрія Кожемякіна?
І так можна рухатися від суб’єкта до суб’єкта. Вочевидь, на опозицію чекає тотальний погром, унаслідок якого вона опиниться на тих самих позиціях, що й тепер. А все матиме цілком пристойний вигляд і буде навіть видимість чесної боротьби. Європа й Америка тільки руками розведуть, бо не буде чим крити. А народ, чого доброго, й не помітить, як його обвели навколо пальця.
Народ щиро вірить, що опозиція зацікавлена, аби Юля вийшла з тюрми. Та, гадаю, її проводирі бачать це хіба у страшному сні. Усім вигідно, коли потенційні вожді сидять. Тоді й «список Юлі» запрацює на повну потужність.
За такої ситуації, якщо опозиція завоює бодай 150 мандатів, то буде велика перемога. З чим я її і привітаю.

http://tyzhden.ua/Columns/50/51108

Коментар: чесно кажучи я не розумів, чому в бійці за мову Кожемякін проявив активність не як боєць, а як захисник Колеснікова, якого Кожемякін власними грудьми прикривав - це мене надзвичайно вразило, а тепер все стало на свої місця.

Рівно три роки тому невеличка група львівських студентів, які не належали до будь-яких організацій чи партій, бо не користувались жодним подібним брендом для прикриття, провели 9 травня свою акцію пам’яті та вшанували всіх жертв великої трагедії, якою була Друга світова війна, тим, що дочіпляли до вивішених державних синьо-жовтих прапорів чорні стрічечки жалоби.
Ось цей матеріал: http://blog.i.ua/community/662/463838/
Тоді, як бачимо, міліція спрацювала ось таким чином: хлопців було заарештовано і складено адмінпротоколи. На жаль, залишились невідомими як прізвища цих студентів, так і наслідки для них від цієї акції, але з перемогою їх вчинку і чину сьогодні я можу всіх їх привітати: значна частина вивішених цього року 9 травня у Львові державних прапорів з причини свята Дня перемоги мали на собі чорну стрічечку жалоби. Ясно, що це було зроблено свідомо і цілеспрямовано не без участі місцевої влади. Однак було чимало прапорів і без чорних стрічок, що досить точно передає духовну боротьбу нової української державної свідомості з старою рабською пострадянською. Якщо хтось хоче зрозуміти це протистояння Людини Волі з рабською натурою, тому раджу прочитати драму "Оргія" Лесі Українки. Ах, як хтось ностальгічно згадує, яким затишним і ситним було його рабство в часи СРСР, ще й молоді подібні спокусливі байки оповідає...
Та дякувати Богу, сучасна молодь  не дурна і робить правильний вибір, як ось ці студенти почали першими справу і перемогли! Молодці! Вітаю з перемогою і бажаю ще багато подібних перемог, які роблять не для власного звеличення, а як справжні патріоти честі - безіменно для держави і суспільства.
Слава Україні! Львівським студентам - слава!

Богдан Гордасевич
9 травня 2012 р.

Жіночність - це осмислене задоволення жінкою своїх природжених потреб, що виражається в її поведінці і якостях. До жіночих якостей можна віднести подібні якості: делікатність, ввічливість, тактовність, терпимість, поступливість, вірність, м'якість, ніжність, врівноваженість, спокій, розміреність, передбачуваність, чарівність, і багато інших. Якості людини - це свого роду цеглинки, з яких формується особистість людини. З чоловічих якостей у чоловіка формується Мужність, з жіночих якостей жінки - Жіночність. Незрілість жінки виражається в її незрілості, як представниці статі, тобто у неприйнятті жінкою своїх Природжених потреб, тобто своєї власної Природи. Говорячи про незрілих жінок, необхідно зараховувати до них і мужніх жінок, у яких, окрім відсутності жіночих якостей, сильно розвинені Чоловічі Якості. На відміну від чоловіків, чоловічими якостями мужніх жінок захопитися неможливо, так як ці якості - збиткова подоба чоловічих якостей, які властиві чоловікам, до яких чоловіки схильні. У чоловіків є захист від власних якостей, він знає, як ними керувати і розпоряджатися, його Чоловічі Якості сильні і різноманітні, так як живляться його Уродженими потребами, його чоловічою Природою. Чоловічі Якості мужніх жінок руйнують їх самих, їх жіночий внутрішній світ і поведінку, заважають формуватися навколо неї сприятливому оточенню. Природа не постачає мужню жінку енергією для непритаманних, чужих їй якостей. У результаті мужня жінка залишається без енергії, виснаженою і розчарованою. Мужні жінки - найбільш руйнівний і відштовхуючий вид незрілих жінок. Мужні жінки судять про благополуччя свого життя за чоловічими критеріями успішності. Вони вважають, що прагнуть до перемоги, щастя, благополуччя, але це їх найбільша помилка. Без створення свого великого і світлого внутрішнього жіночного світу і відповідної поведінки, на них чекає повне розчарування. Жінці потрібно оцінювати себе з точки зору того, що дала їй матінка Природа. Хтось із жінок вважає таку поведінку вимушеною, хтось її вважає «діловою», але насправді справжня причина мужньої поведінки - відсутність Жіночності. Для задоволення власних Природжених потреб жінкам необхідні розвинені Жіночі Якості. Якщо їх не розвивати, то закладені в жінці потреби будуть задовольнятися неякісно, що позначиться не тільки на здатності вирішувати конкретні життєві ситуації, а й на задоволенні від життя в цілому. В душах незрілих жінок панує внутрішня порожнеча, їм постійно чогось не вистачає, вони не можуть знайти в житті спокою і гармонії. Їх мало турбує те, що виходить за рамки власної персони. Вони постійно чогось вимагають, маніпулюють, вередують і відстоюють. Звідси випливає боротьба за нібито порушені права жінок. Саме ці жінки вважають себе самими пригнобленими, обділеними і нещасними. Хоча по суті це так і є. У зв'язку з тим, що незрілі жінки не здатні на повноцінне задоволення Природжених потреб і не прагнуть до цього, вони не готові переживати у стосунках які - небудь труднощі і долати їх. У них немає чітких, поставлених перед собою цілей, заради яких вони були б готові долати перешкоди, переносити дискомфорт і страждання. Вони беруть від життя тільки те, що їм приємно і приносить задоволення. Проблема в тому, що без подолання труднощів людина не розвивається, у неї слабкий особистісний ріст, така людина ніколи не створює Успішних Відносин. Нічого по-справжньому цінне в житті не дається просто так. Незрілі жінки сприймають мужніми тільки незрілих чоловіків, які готові на все заради них. У відносини з незрілими жінками вступають різного роду примітивні чоловіки, для яких задоволення сексуальних та інших найпростіших потреб - надзвичайно важливо. Для найбільш незрілих жінок головне - це отримувати щось від чоловіків «безкоштовно».Незрілі жінки ніяк не помічають мужності в чоловіках, хоча її предостатньо. Мужністю просякнуте все наше суспільство. Вони побачили б це, якби самі були більш жіночними. Мужність, якою просочують самі себе жінки, діє на них руйнівно, руйнуються всі традиційні жіночі цінності, всі жіночі життєві орієнтири. Незрілі жінки замість того, щоб прагнути до жіночих якостей, які їм визначила сама Природа, відкидають їх, відкидають свою Жіночність і захищають в собі якості та цінності, які властиві й притаманні чоловікам. У незрілих і мужніх жінок з часом залишається дуже мало чогось свого. Звичайно ж, такі жінки не відчують Мужність навіть в найкращих чоловіків, їм завжди буде не вистачати чоловічої статі з їхнього боку. Поведінка незрілих жінок не відповідає жіночій Природі, тому їх поведінка моментально віддаляє від них нормальних чоловіків. Чоловік цінує Жіночність і готовий за неї «платити», але ні один повноцінний чоловік не стане по-справжньому цінувати незрілу жінку. Для чоловіків Жіночність - це найкраща приманка, а потім і нагорода. Чоловік завжди в захваті від істинно Жіночної жінки. Жіночні жінки приймають Природу чоловіків, тим самим надихаючи, розуміючи, підтримуючи їх. Жіночності жінок великий опір чинить власний Сценарій Дитинства, в якому з дитинства закладено ставлення до людей в цілому і до кожногої статі окремо. У жінок створюється дуже стійка і негнучка Зона Звичнго Життя. Жінка з раннього дитинства звикає, що в її житті відбуваються одні й ті ж процеси, що вона відчуває одні й ті ж переживання, які з віком змінюються незначно. Під вплив Сценарію Дитинства у незрілих жінок формуються Духовні потреби, які не відповідають їх Природі, а так само помилкове, дисгармонійне ставлення до чоловіків. Від таких протиріч з'являються проблеми у відносинах, неврози, внутрішні конфлікти, фізичні захворювання, ожиріння, травматизм. Помилкові Духовні потреби заважають жінці вивчати чоловіка, його потреби на власному досвіді. Вони сильно обмежують її поведінку і погляди на життя.

Тільки сильна потреба жінки бути Жіночною, розвивати Жіночі Якості може переварити помилкові, чужі для неї потреби, і допомогти вийти з Зони Звичного Життя. Необхідно сформувати глибокі Справжні Духовні потреби, які гармонують з Природою жінки, з її Вродженими потребами.

За матеріалами realisti.ru

---

Православний молодіжний веб-портал www.hram.lviv.ua