Нашла на компе. Не знаю кто автор, но цепляет... Я тоже так хочу)))

А давай наперегонки до горки? – предложил он ей, предвкушая победу.
- Неа. – отказалась она – Воспитательница сказала не бегать. Попадет потом.
- Струсила? Сдаешься? – подначил он ее и засмеялся обидно.
- Вот еще. – фыркнула она и рванула с места к горке.
Потом они сидели в группе, наказанные, под присмотром нянечки, смотрели в окно как гуляют другие и дулись друг на друга и на воспитательницу.
- Говорила тебе – попадет. – бурчала она.
- Я бы тебя перегнал обязательно – дулся он – Ты нечестно побежала. Я не приготовился...

- А спорим я быстрей тебя читаю? – предложил он ей.
- Хахаха. – приняла она пари – Вот будут проверять технику чтения и посмотрим. Если я быстрее – будешь мой портфель до дому и до школы таскать всю неделю.
- А если я – отдаешь мне свои яблоки всю неделю! – согласился он.
Потом он пыхтел по дороге с двумя ранцами и бурчал:
- Ну и что! Зато ты не запоминаешь что читаешь и пишешь медленнее. Спорим?...

- А давай поиграем. – предложил он – Как будто бы я рыцарь, а ты как будто бы дама сердца.
- Дурак. – почему-то обиделась она.
- Слабо? – засмеялся он – Слабо смущаться при виде меня? И дураком не обзываться тоже слабо.
- И ничего не слабо. – повелась она – Тогда вот чего. Ты меня тоже дурой не обзываешь и защищаешь.
- Само собой – кивнул он – А ты мне алгебру решаешь. Не рыцарское это дело.
- А ты мне сочинения пишешь. – хихикнула она – Врать и сочинять – как раз рыцарское дело.
А потом он оправдывался в телефон:
- А не надо было себя как дура вести. Тогда никто бы дурой и не назвал. Я, кстати, и извинился сразу...

- Ты сможешь сыграть влюбленного в меня человека? – спросила она
- С трудом. – ехидно ответил он – Я тебя слишком хорошо знаю. А что случилось?
- На вечеринку пригласили. А одной идти не хочется. Будут предлагать всякое.
- Нуу.. Я даже не знаю.- протянул он.
- Слабо? – подначила она.
- И ничего не слабо. – принял он предложение – С тебя пачка сигар, кстати.
- За что? – не поняла она.
- Эскорт нынче дорог. – развел руками он.
А по дороге домой он бурчал:
- Сыграй влюбленного, сыграй влюбленного. А сама по роже лупит ни за что... Влюбленные между прочим целоваться лезут обычно…

- Что это? – спросила она.
- Кольцо. Не очевидно разве? – промямлил он.
- Нибелунгов? Власти? Какая-то новая игра затевается?
- Угу. Давай в мужа и жену поиграем. – выпалил он
- Надо подумать. – кивнула она.
- Слабо? – подначил он.
- И ничего не слабо. – протянула она - А мы не заигрываемся?
- Да разведемся если что. Делов-то. – хмыкнул он.
А потом он оправдывался:
- А откуда мне знать как предложения делаются? Я ж в первый раз предлагаю. Ну хочешь еще раз попробую? Мне не слабо.

- Сыграем в родителей? – предложила она.
- Давай. В моих или в твоих? – согласился он.
- Дурак. В родителей собственного ребенка. Слабо?
- Ого как. – задумался он – Не слабо, конечно, но трудно небось..
- Сдаешься? – огорчилась она
- Не,не. Когда эт я тебе сдавался? Играю, конечно. – решился он.

- Усложняем игру. Ты теперь играешь в бабушку.
- Правда? – не поверила она.
- 3900. – кивнул он – Пацан. Слабо тебе в бабушку сыграть?
- А ты в данном случае во что играешь?
- В мужа бабушки. – засмеялся он – Глупо мне в бабушку играть.
- В де-душ-ку. Как бы ты тут не молодился. – засмеялась она – Или слабо?
- Куда я денусь-то...

Она сидела у его кровати и плакала:
- Сдаешься? Ты сдаешься что ли? Выходишь из игры? Слабо еще поиграть?
- Угу. Похоже что так. – ответил он – Неплохо поиграли, да?
- Ты проиграл раз сдаешься. Понял? Проиграл.
- Спорное утверждение. – улыбнулся он и умер.

 

Набридло читати замітки, насичені фобією та ненавистю. Їх й так вистачає у нашому повсякденному житті. Хочеться чогось теплого, яскравого - насиченого любов'ю.

Давайте шукати позитив і писати про нього, хоча його й не так багато. Давайте писати про любов. Давайте любити Україну і голосно заявляти про це на весь Світ. Будьмо!!!

Любов. Кохання. Кохання з першого погляду. Існує чи ні? І що це взагалі? В кожного знайдеться своя відповідь. Можливо природний інстинкт до продовження роду? Закохались-одружились-діти. Чому ж тоді часто буває так що:" Вибач,я закохався в іншу",чи "Я зустріла іншого"? Потім "Я зустрів другу...Третю...Четверту... Вибач! Вибач! Вбач!". Чому ж цей інстинкт ніяк не зупиниться,штовхає далі і далі? А може це хвороба? Полюбив одну. Зустрів другу,першу покинув. Зустрів третю-покинув другу. А були б ліки ніхто нікуди не бігав би. Випив таблетку і ніхто тобі вже не треба,окрім тієї єдиної чи єдиного. Хіба ж може здорова людина переступити через сім'ю,дітей,спільні прожиті роки і заради любові піти до іншого-іншої? А може тоді це не була любов? А просто стан "алкогольного сп'яніння"? А що,схоже! П'яна людина здатна на речі,які б тверезою ніколи б не зробила. Тут і тяга до подвигів, веселощів,безумств. Закохані теж готові на будь який подвиг,чинять безумства, від радості готові кричати на весь світ. На другий день -похмілля! А коли дізнаєшся,що виробляв вчора: "Ой як соромно! О це я дав жару. Як людям в очі дивитися?" Так само і з любов'ю. Проходить,залишаючи "похмілля". А тоді "І навіщо я за тебе вийшла? І що я в тобі знайшов? Якби я знала що ти такий..." Отож любов чи з першого погляду чи з сотого має бути любов'ю,яка не помічає вад,яка пробачає провини,яка не примушує підлаштовуватись одне до одного...Любов'ю яка яка сумує,коли ви хоча б секунду не разом,яка хвилюється,коли ви хоча б секунду не разом,яка чекає ,коли ви на секунду не разом...
Моя "половинка" проста українська дівчина. Не кінозірка, не модель "плейбоя",не має багатих батьків,але з першої ж зустрічі я відчув до неї, те що відчувають до брата чи сестри. І з кожним днем вона стає мені все ріднішою і ріднишою. То може це і є основою чистої відвертої любові? Може треба шукати серед натовпу рідну душу,а не кидатися на шикарних дівчат з ідеальними формами чи на супер мачо з крутим авто? Рідну душу,з якою просто і легко, з якою ти сам собою. Багато скажуть що це маючня божевільного,а дехто буде зі мною згоден. Хай там як, а справжню любов я бачу саме такою.

                                                                                            Любові всім нам побажаю,
                                                                                            Все буде добре...Вірю...Просто знаю...

       

                          Мої  надії, мої  сподівання
                          У  Новому році - це наші надбання...
                          Щоб краще нам усім жилося
                          В братерстві,мирі,та  вдалося
                          Перемогти    наші  незгоди...
                          Немає  кращої  "погоди"
                          Ніж любов,єднання,злогода і сміх
                          Нехай єднають  нас усіх,
                          Від Карпат  до Сум,
                          А потім Харків і  Одеса...
                          Позбавимось невдалих дум,
                          В епоху інтернет прогреса
                          Не вистачає людяності нам,
                          Так сумно,гидко,просто срам...

                          Не ображай ти іншого,собі оцінку дай...
                          Ти  еталон??Напевно ні...Та знай,
                          Що ти потрібен...Країна зачекалась на твій крок:
                          Рішучий, впевнений...і буде толк...
                          Тому бажаю витримки, везіння,
                          Наснаги...витривалого,шаленного  терпіння...

                          ЛЮБОВІ ВСІМ НАМ ПОБАЖАЮ!!!
                          ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ...ВІРЮ...ПРОСТО ЗНАЮ!!!

P.S.Якщо Вам сподобалось,зробіть розсилку....Дуже дякую!!!

 

Зміни йдуть постійно

то швидко,то повільно,

то дуже важко і гамбітно,

то майже непомітно.

Надіятись –  даремно,

що минеться все,напевно,

бо вони для нас навмисно,

щоб для душі було корисно.

Любов міняє кардинально,

хоч скажите,що це банально,

але вона змінити може,неймовірно

і це не буде благодійно.

За все сповна прийдеться заплатить,

щоб могли цим потім дорожить,

і сил прийдеться доложить,

щоб мати право далі жить.

Щоб далі жити і жити вільно,

треба з любов’ю все робити спільно,

тоді і каятись не треба буде слізно,

що вже змінити щось,занадто пізно. 

Міняймося на краще,міняймося завжди,

звикаймо як найшвидше,щоб не зазнать журби,

любов’ю в серці дорожить

і щедро іншим її дарить!

давня замітка, перероблена

Ти тілу любий, серцю милий,

Я не любить не маю сили.

До тебе - всі думки птахами.

Що відстань їм, яка між нами!

Мед на вустах, крізь мряку промінь,

В мені - бажання, спалах, пломінь!..

Як розлюбити?! О, мій милий!

Лише кохати маю силу.

16.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112040930

Іди на штурм
Під звуки сурм!
Підкоп під мур.
І підкуп джур.

"Я пе-ре-міг!.."
Тремтіння ніг.
Серцебиття.
І – забуття…

"Зламав.!.. Здолав…"
Десятки лав.
І сотні джур.
Спалив мій мур.

Пильнуй! Вартуй!
Спис, меч ґартуй.
Ще сильна я,
Бо  вільная!

02.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112029780