А в небі високо літає кохання, десь там біля Сонця, воно мов Ікар.
Все ближче до мрії, яку ти леліяв, та знову цей жах:
чомусь білі крила у світлі надії втрачають свій мах...
І ти мов пір'їна, понесена вітром, несешся від неї, все дальше від світла,
втрачаєш її, мов Ікар.

Чим ближче у небі стає ця хвилина - польоту за вітром, польоту від світла,
тим менше надії на здійснення мрії, і вже нецікавим є світло довкола.
Все глибше, чорніше стає ця безодня, куди ти летиш мов промені Сонця.
Все менше думок і меншає віра, зупиниться серце на дні цієї прірви:
і втратиш життя, мов Ікар.

А далі, за тьмою, проблискує світло і те що здавалось кінцем є початком.
І ти як дитина, важкі перші кроки, проте все навколо є дуже цікаве.
Віддаєшся чуттям, віддаєшся коханню, воно візьме на руки, підхопить, понесе:
у світ де немає законів природи, у світ де існує лиш радість і спокій
Там зустріне Ікар.

                                                                                 варіант 1


Блискучим, модним черевиком –
Напевно, з шкіри крокодила, -
Над-Cамовпевнена горила
Мені на мізки наступила.


Прорікши безапеляційно,
Що думка – розкіш завелика.
Від мізків втерши черевика,
Пішла, замріяна, граційно…



05.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112060232

Іди на штурм
Під звуки сурм!
Підкоп під мур.
І підкуп джур.

"Я пе-ре-міг!.."
Тремтіння ніг.
Серцебиття.
І – забуття…

"Зламав.!.. Здолав…"
Десятки лав.
І сотні джур.
Спалив мій мур.

Пильнуй! Вартуй!
Спис, меч ґартуй.
Ще сильна я,
Бо  вільная!

02.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112029780

Галантний і немолодий - а п'яний

Від ранку вже самого!.. – кабальєро Без шпаги і коня (а втім - які манери!);

Розчулений собою – аж рум'яний!

  Своє плече мені – прекрасній леді – Підставив. " Вибачте ведмедя, Нахабного незграбу, хто чарівну даму

Підтримати  бажав - уважно, яма! –   І допомогу пропонує…" "Панно!

Як можна вашим ніжним ручкам Тягар нести!!! Та ж цілувати пучки

Такі!.. " Ця зустріч вранці рано   Зі мною трапилась. Торбинку я тримала Й ваги в ній, як на лицаря, замало… На думку спало (з сумом): "Є ще кавалери…

Без шпаги… напідпитку… втім! – які манери!.."

Жовтень – 01.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112020461

Торкнутись ніби випадково,

Тебе вдихнути наче бриз

Той свіжий, сонячно-ранковий. Скупатись в сяйві оксамитнім, Хапати жадібно смак бризок. По вінця напоїти свої очі тим золотаво-млистим жаром, Зімліло простягнутись горілиць Під неосяжним небом літнім; В прибій вслухатись, що лоскоче, Відчути лоном його міць. Всім тілом всотувати хвилі Та борсатись з веселим шалом; Нуртуючій твоїй віддатись силі

І розчинитися в тобі самітнім....

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112010433

Знаете ли вы
	украинскую ночь?

Нет,
	вы не знаете украинской ночи!

Здесь
	небо
		от дыма
			становится черно,

и герб
	звездой пятиконечной вточен.

Где горилкой,
	удалью
		и кровью

Запорожская
	бурлила Сечь,

проводов уздой
	смирив Днепровье,

Днепр
	заставят
		на турбины течь.

И Днипро
	по проволокам-усам

электричеством
	течёт по корпусам.

Небось, рафинада

и Гоголю надо!

 

---

 

Мы знаем,
	курит ли,
		пьёт ли Чаплин;

мы знаем
	Италии безрукие руины;

мы знаем,
	как Дугласа
		галстух краплен…

А что мы знаем
	о лице Украины?

Знаний груз
	у русского
		тощ —

тем, кто рядом,
	почёта мало.

Знают вот
	украинский борщ,

Знают вот
	украинское сало.

И с культуры
	поснимали пенку:

кроме
	двух
		прославленных Тарасов —

Бульбы
	и известного Шевченка, —

ничего не выжмешь,
	сколько ни старайся.

А если прижмут —
	зардеется розой

и выдвинет
	аргумент новый:

возьмёт и расскажет
	пару курьёзов —

анекдотов
	украинской мовы.

Говорю себе:
	товарищ москаль,

на Украину
	шуток не скаль.

Разучите
	эту мову
		на знамёнах —
			лексиконах алых, —

эта мова
	величава и проста:

«Чуешь, сурмы заграли,

час расплаты настав…»

Разве может быть
	затрёпанней
		да тише

слова
	поистасканного
		«Слышишь»?!

Я
	немало слов придумал вам,

взвешивая их,
	одно хочу лишь, —

чтобы стали
	всех
		моих
			стихов слова

полновесными,
	как слово «чуешь».

 

---

 

Трудно
	людей
		в одно истолочь,

собой
	кичись не очень.

Знаем ли мы украинскую ночь?

Нет,
	мы не знаем украинской ночи.

1926

                                                         

 

Здивуй мене, а ну ж! Уяву полони!

Ввійди, фортецю захопи, чи зможеш?!

Боїшся, я сприйматиму вороже,

Що ти оратимеш мої лани?

Пручатимусь… Здасися?  Чи відступиш?

 Тримай якнайміцніше!  Й ніжно… Ти…

А втім… Можливо, вартових підкупиш?

О, переможцю мій! Не відпусти!..

08.11.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11111090897

Низько над храмом хмари… Похмурі,

Сині, дебелі… Не стримують гнів,

Кидають бризки небесних вогнів

В баню безхресту, колись білі мури…

 

 

Плесо посивіло, зморшками вкрите;

В шибку надщерблену шибеник-грім

Бамка… Старий, павутинням сповитий,

Іконостас … Поруч тінь – пілігрим -

 

 

Я; сам-на-сам розмовляю з Всевишнім;

 Тиха молитва підноситься вгору -

Гуркіт і ревище грізного хору

Перекриває…  

                                            Скуйовджені вишні

 

 

Квіт осипають додолу змокрілий…

Зблідле, знесилене втратами хмарне

Воїнство геть відступає… Ех, марно!..

 

*************************

Янгол величний летить білокрилий…

 

 

Жовтень 2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №111103110044

Важка, велика, чорна булька надулася та луснула,

І над гнилим болотом рознісся звук.

І в звуці тому,

Почулося наймення місця, міста - ЛУЦЬК.

Брудозелена плівка повернулась в звичний стан,

Ворони й сірководень,

Як згадка про життя,

Яке у місці цьому більш не родить

Переродились ритми в нафту небуття,

Хоч іх, можливо, зовсям не було, І мої рими, Дарма ярами морщили чоло.

                                                                                   

Сни просочені самотністю.
Сюжетні лінії у відчаї
павутинами обмотують
героя. Ранок ще на відстані
кількох хвилин, годин... За вічністю.

Чорно-сіра тиша сутінків
густа і тепла. Спокій рідного.
Очі в стелю. Сумнів "бутім-то
вже тут" немовби 30 срібників
блисне десь натяком на схибленість.