7.01.2022 р. (Ч.2)
У сусідньому дворі жила баба Матря
(здається так її звали). Біля її двору стояла лавка і всі бабусі там
збиралися потеревенити. З ню жили тітка Марина (не впевнена, що вірно
згадала її ім'я), дядько Льоня і дві їхні дочки - Марина і Оксана, з
якими я також дружила і чісто гралася у них у дворі. Найбільше мені
подобалася гойдалка, що висіла у їхньому дворі. Вона була така класна,
зручна.
Навпроти цього двору жила тітка Ніна. Як потім
виявилося, у неї є онук, з яким я дружила пізніше. Поряд двір - там жила
сім'я з двома дітьми - Антон і Марія. Теж товаришували. Навпроти них
хтось жив, проте я не пам'ятаю хто. Зараз біля цього двору усе залито
бетоном і жодного дерева немає. А колись там росли дві вишні, паркан був
дерев'яний і була стежка, по якій ми ходили інколи. У сусідньому дворі
жила дівчина Аліна. Проте я її мало знала. Навпроти теж якась бабуся
жила, але як її звали - не пам'ятаю. Знаю, що біля її двору є гараж і
колись туди ставив свою машину мій хрещений. Поряд жила якась сім'я, вже
точно не згадаю хто саме, але був у них син Андрій. Навпроти них жили
дві дівчини Галя і Валя. До 2005 року я не дуже товаришувала з ними.
Проте потім із Валею я навчалася у медичному училищі. Згодом, вже в
училищі, я дізналася, що мама Валі померла. А вже коли пройшли роки
після випуску з училища, помер її тато.
В сусідньому дворі
жила бабуся, до якої приходив онук, з яким ми (я і подруга) грали. У них
у дворі була велика купа піску і ми там радісні рились, щось
будували-ліпили. Ми ж були малими. Навпроти них теж хтось жив, але я
пам'ятаю лише залізні ворота і абрикос біля двору. Стежина із цегли
вимощена під парканом. Більше нічого про цей двір не пам'ятаю і не знаю.
Якийсь він загадковий був для мене. Поряд будинок, до якого із
Донецької області переїхала сім'я з двома дівчатами - Настя і Оксана.
Пам'ятаю, як ми з моєю найкращою подругою, проходячи мимо них, радилися,
чи варто нам підійти до цих дівчаток і познайомитися з ними. Такі
невпевнені були, але все таки підійшли і познайомились.
Навпроти двір, де були найсмачніші черешні. Жив там якийсь дядько Микола
і росли у його дворі біля самого паркану дві черешні. І коли вони були
стиглі - ми намагалися якомога більше нарвати тих черешень, адже вони
були такими смачними. А у сусідньому дворі жила моя найкраща подруга, з
якою я дружу вже багато років, і яка стала хрещеною моєї донечки. З нею
пов'язано дуже багато спогадів. Навпроти у дворі жила якась тітка, яку я
не пам'ятаю, але у неї хвіртка була не така, як у всіх інших. У неї
вона була з двох половинок і не дуже широка. Мені подобалася та хвіртка.
Поряд жила бабуся Марія. Хороша була жіночка. На її похорон, непевно,
уся вулиця зібралася. Сусідами моєї подруги була сім'я з хлопчиком,
якого звали Родіон. Ніколи б не назвала таким дурнуватим ім'ям свого
сина. Дім поряд з ними мені запам'ятався тим, що там була пожежа. От не
можу згадати, чи то будинок горів, чи гараж, проте біля двору тоді була
купа горілого сміття, в якому мій брат знайшов непоганого ножа. Тепер
той ніж з оплавленою ручкою десь у гаражі валяється.Двір навпроти - теж
не пам'ятаю, проте мої батьки знали тих хазяїв. Два сусідні двори - там
живуть мої знайомі, принаймні, хлопці з тих будинків тепер є чоловіками
моїх подруг. Біля будинку, що горів, живе начебто двоюрідний брат моєї
подруги. У сусідньому дворі - якийсь дядько. Ніколи не знала, хто такий.
А біля цього будинку, у сусідньому, жили два хломці, з якими в
дитинстві я дружила."
... От і дійшла я до краю вулиці, на
якій минуло моє дитинство. А звідси мені відкривалися напрямки. Можна
було піти чи поїхати на велосипеді у будь-яку сторону...
І
після такої подорожі у минуле, коли згадувала ці двори, тих людей, ті
дні - мені здалося, що те минуле і це теперішнє неначе наклалися одне на
одне. Коли згадувала двір баби Мотрі у літній день, на мить здалося, що
я перенеслась у той теплий і сонячний день і знову побачила усіх живих,
радісних. Наче почула їх голоси, побачила їх обличчя. І відчула сонячне
тепло.
Здається, що я побачила усе знову, до найменшої дрібнички...
Ця подорож у минуле дала зрозуміти, що наша пам'ять може зберегти
набагато більше, ніж ми собі уявляємо. Достатньо лише почати згадувати
крок за кроком і ми згадаємо усе...
P.S. Зараз,
коли писала про Валю і Галю, стало сумно. Дуже сумна доля у цієї сім'ї.
Спочатку їхня мама померла, потім тато. Потім Валя померла від пухлини.
А потім і Галя померла. Проте, з їхньої сім'ї залишилася маленька
дівчинка (донька Галини), яка тепер зі своїм татом десь за кордоном.
Сумно і боляче думати, що ця дівчинка ніколи не знатиме ніжності і
любові своєї мами. Це страшно. Але нехай у неї життя складеться набагато
щасливіше.
Сама мама і думка про те, що моя доня може залишитися без мене, лякає.
!
