хочу сюда!
 

Лилия

45 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 42-53 лет

Заметки с меткой «абсурд»

Новий номінал у привіт-банку

...спостерігаючи хвилин п'ять якийсь силует, що злився у любовному екстазі із зеленим кеш-дозатором у невідомих мені операціях, моє нутро, хоч загартоване у совкових чергах, повстало і підійшло ближче і трохи навскоси: гляну, думаю, може я дарма тут стою. Екран зараз не той, ну, почекаю потрібного мені... тут силует затурбувався, став відволікатися і крутити головою (ну звісно, я ж аферист, і мені треба вивідати пін). Бачачи таке, аби швидко заспокоїти, звертаюся до двох насторожено-чорних цяток за вікнами на переніссі:
- Підкажіть, які тут номінали.
Зазвичай мені на таке питання давали адекватну відповідь, хоча це і бувало рідко - скоріше я сам встигаю завжди то вгледіти на відповідному кадрі.
Може, слід було сформулювати питання "Який максимальний номінал?", але ж зара у приваті і без того, один чи два номінали, майже стандарт... і от
- Атайдітє пажалуста...
"Яка ввічлива нелюдь", - подумалося мені. Ну, а шо ше може сплисти на думку такій поганій людині, як я. Раптом наступні хвилини стали мені дорогі, і я відійшов. Лекцію з правил людського співжиття не почитаєш - клієнт не сприйме, зайнятий важливими фінансовими операціями... Зараз подумалося, може її вуха, ті що у мозку, було закладено якимись подушками, що не пропускали логічні зв'язки у фразах, чи просто не зрозуміла іншопланетця...

Вона попросила мене відійти без найменшої тіні роздратування. Скоріше у її голосі вчувалася надія на мою поблажливість.

А (не) сходить ли на работу?


Утро как-то сразу не задалось. Не понедельник, чай?

Проснулся за полтора часа до будильника, поэтому не стал тратить время на завтрак, а сразу побежал на работу.

По дороге вспомнил, что вроде-как уходя не зажег ни одной конфорки. Возвращаться – проверять было лень и я радостно побежал домой.

Но опасения оказались напрасны. Утюг включен - рубашка дымит.

Тут вдруг громогласно замолчал телефон. Наверное, начальник видеть меня не желает. Нужно поторапливаться. Очень быстро в течении получаса прошел к кровати – лег.

На работе аврал – уснул.


Ну навіщо я новини читаю?!?

Я навіть не можу вирішити, це смішно чи сумно...



https://apnews.com.ua/ua/news/u-rosii-vpershe-proishov-konkurs-zi-shvidkisnogo-kopannya-mogil/

Але, якщо вже вони додумалися до такого, мабуть таки стане у нагоді...

Хармс Шоу. Выпуск колбасный

Хармс Шоу Сезон 2


В ролях: Айрин Сафарли, Герман Гошкадор, Екатерина Черняг, Назарий Боденко Инстаграм: https://www.instagram.com/harms_show Фейсбук: https://www.facebook.com/harms.show

Португалия? Не знаю...

Театр Жуй представляет! Четвёртая серия Хармс Шоу - Португалия.


Абсурд

Иногда для того чтобы выйти из ситуации, нужно довести её до абсурда) 

Она сидела на кухне, била орехи и прокручивала в голове прошедший день. 
- Позвонить? - вдруг пришедшее смс отвлекло её от размышлений... 
- Ты что не видишь я в печали) 
- Мне так нравится, когда ты это пишешь - "видишь"... Где я, а где ты... Что я могу видеть?
- Я знаю, что ты видишь больше, чем говоришь... 
- Ты тоже так умеешь... 
- Я просто знаю, я не вижу... 
- Может и я просто знаю?) 
- Может,- летели одна за другой смс... 

Она увидела входящий звонок. 
- Не выдержала душа поэта? - ответила на него она... 
- Чего печалишься девица? - парировал он... 
- Шутку юмора не понял? Да? - улыбнулась она... 
- Ну и шуточки у вас, миледи ... 
- А шо такое? - засмеялась она... 
- Ну что то же тебя напрягает, я же чувствую... 
- Приятие не хочет заходить, - продолжая смеяться ответила она... 
- Не хочет - заставим! 
- Шурик, насилие не наш метод! - продолжала хохотать она... 
- Сама ты - Шурик... 
- Ага... Я Шурик и мне пофиг... 
- Ну судя по состоянию то не очень пофиг... 
-  Абсурд застрял, мешает - отрыгнуть не получается... 
- Так в чем абсурд? 
- Ну знаешь... - она замолчала подбирая слова, - люди такие потешные что ли... Приходят, звонят, пишут, сами не зная за чем... Ну или как они говорят "хочется" - задавая им вопрос "и что дальше?" - они снова не знают что ответить и начинаются такие какие то странные "письмена" или действия... 
- Ты путано рассказываешь, детали давай... 
- Детали вряд ли помогут, но ладно - три диалога - слушай... 
1)
- Чего ты психуешь? 
- Я? Где? 
- Там... 
- Я спокойна видишь? Сейчас... 
- А тогда? 
- Ты додумал... Не видел же - не можешь знать... 
2)
-  Как ты? 
- Плохо... 
- Не надоело? 
- Я не знаю что делать... Почему так? 
- Как сам захотел - так и есть... 
3)
-  Я выжил... 
- Смысловая нагрузка какая для меня была? 
- Просил... 
- Что? 
- Не важно... 
- Не важно - не проси и не пиши... 
- Да ты никто и ничто... Что с тебя взять? 
- На этом и остановимся... 

- Всё равно не понимаю... 
- Да тут нечего понимать, когда есть вопросы - на них есть простые ответы...  Они и показатель реальности каждого смотри - примеры:

- Ты как? - плохо... 
- А ты?  - хорошо... 
- Ты где был? - в дурке, в реанимации, в больнице, в... 
- А ты?  -  на море, в горах, в кино, в цирке... 
- Как здоровье? - обсыпало, чешусь, кашляю, сопли ... 
- А твоё? - здорова... 
- Кто вокруг?  - идиоты и дебилы - все чего-то хотят... 
- А у тебя?  - близкие, родные и любимые - всем рада... 
- Что ты хочешь? - хз... 
- А ты? - список показать? 

- И что здесь абсурдного? 
- Что эти люди пытаются говорить мне кто я и что у меня ничего нет и что я ничего не могу... 
- Так тебя это волнует? 
- Нет, это то как раз меня давно не волнует. Волнует почему они думают, что мне важно их мнение? Когда я открытым текстом уже не раз говорила об обратном... 
- А послать и забить? 
- Прикинь - была послана... 
- Абсурд... 
- Да нет) - защитная реакция морально нестабильной личности - кидаться на людей, для них это норма... 
- Это твоё окружение? 
- Слава богу нет... Но для сумашедших  - счастливые всегда раздражитель и они их ищут... Так кофе хочется... 
- Двери открывай... 
- Моя ж ты радость, - она открыла дверь... 
- Ой, кого я нашёл - рыжик... привет, - он чмокнул её в щеку... 
- Спасибо тебе, за то что рядом когда нужно... 
- Аааа.?
- И за кофе отдельное спасибо, - и она потянулась к нему - поцеловать... 

Не той мед...

          Соціальна реклама з'явилася у Британії "Ви фінансуєте криваву армію". Картинка несе ту ідею, що кожна пляшка водки відомих російських брендів, придбана британцями, обертається на міну чи ракету. Так, це на підтримку України. Так, розуміємо і дякуємо. Знаємо, тьма-тьменна цього вбивчого металлу вивергається з жерл псячої москальської навали не лише на позиції українських військ, а й мирні міста і села. Закономірно, що солідарні з ідеєю наші люди схвально поширили картинку, наголошуючи, що це стосується і України.
           Так от. А чи не є безглуздям, що це і досі стосується України? Те, що у Британії, може, доречне зараз, коли зусиллями навіть невидющого ОБСЄ (а радше розвідувальних спецслужб) до них нарешті доходить уявлення про Мінське "перемир'я", те в нас, в Україні, вже давно мало б бути з'їденим, вибачте на слові, висраним і забутим. Хіба зараз 2014 рік, щоб здіймати ті хвилі бойкоту російських товарів типу "46 вбиває"? Те, що в 14-му році для маси невинної простоти було вчасною дієвою окуляроскидаючою пропагандою, те у 17-му році тягне тільки на наївний заяложений "баян", як кажуть у нас тут на блогах.
           Питання: а чому ми і сьогодні купуємо 46? Чому взагалі товар окупанта знаходиться на прилавках наших магазинів і торгових точок... на третьому році війни? І дати виготовлення там не 13-го року, не 14-го, а свіженькі, га? Чому цей дядько, наш славний український імпортер, прослухавши вечірні новини зі Сходу "стільки-то обстрілів, стільки загиблих, стільки поранених", вранці укладає черговий контракт на оптову поставку товара зі штрих-кодом 46? За таке не тільки по шиї наклепати, а й громадянства позбавити не гріх! Чому в нас вільно діють торгові представництва окупанта і срать вони хотіли на ці наші так звані санкції проти ерефії?
           Дехто радить: в чому проблема, дивись на цифри штрих-кода. Тому далі хочу показати, як вишукано та професійно іноземні і доморощені бізнесмени впарюють зараз товар окупанта тим, хто добре розбирається у цифрах штрих-кодів. Намагатимусь передати все повно і точно.
           В магазині гігієнічної та побутової хімії черга звично пливе вздовж ряду прилавків до каси і розпадається на атоми зразу за нею. На прилавках під склом акуратно зразки товарів, всією палітрою кольорів закликають покупців купувати себе. Пливемо і ми в цій субстанції, мимоволі даємо працю очам, а заодно і голові на предмет того, чи не додати побачене до раніше складеного списку придбань.
          Полиця із зубними пастами: ряди аквафрешів, колгейтів, лакалутів... Далі охочим надається можливість фінансування доблесної російської армії: рядок паст СПЛAT, жемчугов, лєсних бальзамів etc... На коробках, як належить, мовою переможців пишеться, які хороші ті пасти. Пасти, може, і хороші але й ми достобіса грамотні, а не якісь старі діди і баби. Тож хай лежать там і далі.
            Аж тут щось новеньке (принаймні для мого ока). Рядок паст biomed. Закінчується він найближчою до мене коробкою в положенні, що на полиці висотою до метра бачиться мені саме у такому ракурсі, як на картинці нижче.



Нахиляюся, мовою переможених читаю таке.



Відхиляюся, під кутом розрізняю під смуго-кодом цифри 76, такі ж, як колись на банках Nescafe.



Хммм... І що цікаво. Було! Відчуття якогось... чогось такого... ворухнулося у мене десь всередині при слові biomed. Мммм... ну, якось так... невигадливо... знайомо звідкись чи що...  Але враз і зникло. Зрештою це ж корені інтернаціональних слів. А яка симетрія початкової і останньої літер цікава! Європа помішана на eko-, bio-. Маркетологи гав не ловлять. Та й... 76! Зроблено в Швейцарії. Намагаюся уявити, які вони, швейцарські пасічники. Під прапором Конфедерації горде "Випробувано в Швейцарії". Темносиній інструмент швейцарського відділення Боша... Гарний. Лобзик, болгарка... Працювати ними це просто свято. А що ж це за диво таке, швейцарський biomed? Коштує більше за колгейти, менше за лакалути. Традиційна позиція скасовується. Колгейт. Біомед. Питання закрите. Сунемо далі до каси. Наступні полиці - то вже кадри не для цієї історії.
           Вище картинок і букв ніби чимало. Але швидкість думок значно вища за швидкість їх письмового викладу і сприйняття. Тому все описане включно з ухваленням рішення триває трохи довше, ніж касирка сканує смуго-код. Секунд п'ять.
           І от, ближче до півночі настає потреба звільнитися від коробки, щоб скористатися придбаною пастою, і що я бачу?



Ну, ясно. Хто ж іще спроможний на таку назву, як не творці наркомпроса, госполітіздата, елєктротяжмаша та інших неоковирних совкових шедеврів! От я і дожився. Близько на 50 грн профінансував вбивство українських воїнів і мирного населення окупованого Донбасу. Далі читаю газетну статтю, якість друку та розмір букв якої Ви маєте змогу оцінити.



             А тепер питання купа питань. То на кого покласти відповідальність, коли ти просиш туалєтного утьонка, а тобі підсовують пУтьонка? Коли наш славний український імпортер завозить товар, фактично вже ВЖЕ! оптом оплативши військові дії агресора, а ви - бидло - тримайте в головах базу даних кодів, ходіть з мікроскопами на базар, роздивляйтесь, досліджуйте оті "блохи" і - ні-ні-ні!!! - ні в якому разі не купуйте російське, бо воно вбиває? Звідки, яким шляхом прибув сюди цей товар? А швейцарскіє таварісчі знають взагалі, на чиїх товарах ліпиться їхнє 76? А де на упаковці вказано того правовласника, яка його адреса в Швейцарії? А то справді швейцарські таварісчі? А які норми регламентують оформлення упаковки, вид того штампу, інформування споживача? Хочу - поставлю цифри виробника, хочу - правовласника, так?
             Якщо наш оптовий імпортер за три роки війни не спромігся в усьому світі знайти альтернативи російським товарам, якщо наша влада зі своїми численними регулюючими інстанціями і сміховинними санкціями та іншими інструментами розвинутої демократії не хоче перетворити прохідний двір на нормальну державу, то як можна покладати відповідальність на кінцевого споживача?
Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая