Частина дев'ята. "Превентивний удар, план Шліффена та трошки про карму"

Після закінчення Першої світової війни країни – переможниці зібралися на Паризьку мирну конференцію, щоб звинуватити Австро – Угорщину та Німеччину в агресії та розшматувати ці імперії. Пікантність ситуації в тому, що практику приниження, звинувачення в усіх гріхах і розшматування супротивника започаткував…австрієць Клемент Меттерніх, який зізвав Віденський конгрес після Наполеонівських війн задля того, щоб зробити з Францією та Наполеоном те саме, що на Паризькій конференції зроблять з Австро – Угорщиною. Певно кожна держава, як і людина має свою карму і за все доводиться платити…

            Клемент Меттерніх, міністр закордонних справ часів Наполеонівських війн

За підсумками війни були зруйновані три імперії, народи Росії та угорці відчують на собі «переваги» комунізму, німці руїну та анархію веймарської демократії, в той час як США вийде на світову арену у якості найпершого гравця, Британія позбудиться усіх конкурентів, а найбільше дарунків отримає Сербія, котра інкорпорує до себе всіх балканських слов’ян і створить Короліство сербів, хорватів та словенців, що надалі буде перейменована в Югославію і стане однією з найбільших держав Європи.

По прошестю багатьох років  в 1998 році, західні «союзники і друзі» Сербії, ті самі які її обдарували в 1919 році, почнуть цинічно розпинати Югославію, розривати її на шматки, А в кінці кінців НАТО буде бомбити Белград. І знову нам може бути шкода братів слов’ян, шкода Слободана Мілошевича та Радко Младіча, котрі винні лише в тому, що захищали свою Батьківщину. Проте тут ми знову можемо говорити про карму. Белград заплатив за те, що він зробив на початку ХХ століття. За все доводиться платити…

            Белград, після бомбардування силами НАТО

Багато зараз з’явилося тих, хто намагається увести імператора Миколая ІІ у ранг героїв. Навіть кажуть, що «він зійшов на Голгофу за народи Російської імперії». Проте все насправді навпаки. Саме народи Російської імперії «взійшли на голгофу» через слабкодухість, піддатливість і повний брак хисту до управління в останнього російського імператора.

Говорячи про винних в Першій світовій, слід сказати наступне. Багато хто тоді й зараз керується тезою «напав – значить агресор». Проте всі забувають (а декотрі роблять вигляд, що забувають) прописні істини військового мистецтва, котрі ще знав Сунь Цзи. А саме те, що «найкращий захист – то превентивний удар». Тому що по-перше він дозволяє застати супротивника зненацька, по-друге виключає варіант нападіння супротивника в момент, коли ти не готовий, по-третє дозволяє вести війну на ворожій території, що дає плюс в ресурсах та зменшує ризик руйнації власної країни. Це все нівелювалося для очей мас в міжнародній політиці з часів Віденського конгресу, а потім цей цинізм буде не раз застосований і на Нюрберзькому судилищі, і на судилищі югославський злочинців і т.п. Подумайте над тим, що я сказав.

            Альфред фон Шліффен, керівник німецького військового штабу у 1891 - 1905 роках.

 Одним з основних доказів агресивних намірів Німеччини був так званий «план Шліффена». Його розробив начальник військового штабу ІІ Рейху Альфред фон Шліффен і він складався з варіанту війни на два фронти проти Франції та Росії (без участі Англії, що важливо і про що говорили в попередній частині). Але виставляти військовий план як доказ агресії було верхом цинізму. Адже військовий штаб покликаний розробляти стратегії і тактики на ВСІ можливі випадки. Німецький штаб мав багато військових планів і на випадок війни проти однієї Франції, і проти суто Росії, і навіть проти Австро – Угорщини, адже якщо він не буде розробляти плани на випадок війни, то навіщо він взагалі потрібен. Ось така вона справедливість переможців. Все списали на переможених, ограбували їх і залишилися білими та пухнастими.

            "План Шлиффена"

Це все писалося не просто з любові до історії чи справедливості. Розуміння механізмів, аналіз фактів з точки зору логіки допоможе всім розібратися в ситуації сьогодення, зокрема арабської «весни народів», війни в Лівії, подій в Сирії та Білорусі, подій навколо України. Дякую всім, хто осилив велику кількість тексту і послідував за автором в аналізі фактів і подій з точки зору логіки. Велике дякую Вам за увагу!

Частина перша "Четем Хаус"

Частина друга "Боснійська криза та Столипін" 

Частина третя "Франція.Російсько-британський договір"

Частина четверта "Балканські війни"

Частина п'ята. "Постріли в Сараєво"

Частина шоста. "Липневий ультиматум"

Частина сьома. "Смерть у Белграді"

Частина восьма. "Дипломатичні гойдалки"

25 липня 1914 року закінчувався термін ультиматуму. Зібравшись 24 липня сербський уряд під керівництвом Ніколи Пашича другу добу обговорювали, що їм власне робити. Кабінет був налаштований дати відмову, проте Пашич намагався схилити до компромісного рішення – заарештувати винних у сараєвських подій власними силами і видати їх Австро – Угорщини. Безумовно це наштовхувалося на протидію уряду, особливо штабу. Але аргумент в Пашича був серйозний – відповіді з Петрограда не було чи підтримає їх Російська імперія. На час закінчення строку вже була складена позитивна відповідь на ультиматум. Проте сталася майже детективна історія.

           Прем'єр-мінстр Сербії Нікола Пашич 

З  Петрограду в російське посольство в Белграді імперський уряд надсилає запит – чи задовольнить Сербія ультиматум. Майже в той же час урядовці схилили Пашича зробити запит до того ж таки посольства з питанням: чи підтримає Петроград Сербію в разі негативної відповіді на ультиматум. Отут і криється фатальна роль смерті Гартвіга. Посольство Російської імперії надсилає в Петроград запит, що має казати російська сторона в разі відхилення ультиматуму. Петроград дає відповідь, що в разі відхилення Росія підтримає Сербію, проте радить рекомендувати їй просити винесення цього питання на конференцію чотирьох держав, котру вже готували статс секретар відомства іноземних справ Німеччини Готліб фон Ягов та міністр Великої Британії Едвард Грей. Але ось тут незрозуміло чи то з-за помилки, чи то спеціально, але в Петроград посольство надсилає повідомлення, що Белград ультиматум відхилив, а сербському уряду повідомляє, що Російська імперія за будь-яких умов підтримає Сербію.

Поміркуємо над інформацією яку надає книга пам'яті (КНП) щодо кількості жертв П СВ. – пише Віктор Леонтійович
Дані райвійськкоматів (РВК) щодо загиблих (ХарківськаКНП Харків т. 1)
Дзержинський район – 4062
 Жовтневий район – 4892
 КИЇВСЬКИЙ район – 7265
 Комінтернівський район - 1746
 КНП"Харків т.2 ст. 10
Ленінський район - 6350
Орджонікідзедський район-4165
Московський район - 2106
Фрунзенський район - 320
Червоно заводський район - 5500
Це означає, що армійські втрати у ІІ СВ. По м. Харкову склали - 36506 чоловік і військкомати видали 36506 похоронок в 1941 - 1945рр..
А органами НКВД було видано щонайменше - 167,5 тис.(204-36506) неврахованих (липових) похоронок на мобілізованих Польовими військкоматами (IIВК) на протязі 1946-1949рр.
Німецька армія втратила на території України 300 тис. чоловік. Втрати українців 20 млн., співвідношення у героїчній боротьбі 1 : 66,6. Книга пам'яті часто посилається на те , що втрати які несла Сов. армія часто були більшими в 2 а то і в 3 рази. Представники (ПВК) під час голодомору 1932-1933рр. блокували село і якщо голодомор, репресії - це геноцид, тоді чому ми вважаємо закінчення війни великою перемогою і святом, а не геноцидом!? Адже творцями історії були в усіх цих в трагічних подіях органи НКВД.
Розглянемо книгу пам’яті „КНП"- „ никто не забьіт ничто не забито". Книга пам'яті друкугться на підставі картотеки райвійськкоматів (РВК). Після друку, картотеку з усіх (РВК) відправляють в обл. архів (довідка РВК). Обласні архіви відправляють картотеку в Київ для того щоб розмістити її в музеї, що збудують (довідка з архіву). А чи була в (РВК) картотека?
Книга пам'яті в супереч указу президента друкується без біографічних даних. Рік народження або відсутній або вказаний приблизно, а дата смерті вказано в похоронці не співпадає з датою записаною в (КНП). А для того щоб роздути (КНП) одних і тих самих загиблих, вносять в списки сільрад по 2 і більше разів.
Книга пам'яті може бути доказом, що українці перебільшили свої втрати в рази, а може бути і доказом, що ІІ СВ. це - геноцид українського народу.

Висновок
Героїчна боротьба чи геноцид українського народу?
Львів не друкує Книгу Пам'яті України (КнП) він увіковічує героїв визвольного руху ОУН-УПА. Донецьк зрозумів неправильно і друкує, щось подібне до „КНП" наводить списки тих, хто повернувся з війни і які отримав нагороди.
Харків видає два тома "КнП" на 40 тисяч, в які вписує близько 15 тисяч Харків'ян, а решта збірна СССР і це при офіційних занижених втратах 204 тисячі. $ЛА?& А про села і говорити нічого, втрати деяких сіл 1,5,7,11 чоловік. І невідомо на підставі чого друкується КНП, якщо у всіх військкоматах України без винятку постраждала картотека до окупації і не збереглася після визволення.
Спеціальні дослідження 1993 що вийшли друком у Москві:" Обсяг безповоротних втрат Червоній Армії і флоту в період ВВВ (включаючи компанію на Далекому сході) 11 285 000 радянських воїнів " "КнП"Харків 2т.ст.54. Повіримо словам Путіна про 70% втрати російського народу визволителя це буде 7899500 чол. Решта республік;(національностей) 30% - 3,385,500 чол. Але українці отримали похоронок більше від кількості загальносоюзних втрат.
А як же рахували кількість жертв II С.В.? До списку втрат у ІІ СВ. потрапили тільки ті, на кого була видана "похоронка" з військкомату, на форматному бланку, з печаткою військкомату і підписом воєнкома. Військкомат видавав "похоронки" протягом 41 -45 років. А мобілізованих органами НКВД, без права на переписку, до втрат у П СВ. не враховували. "Похоронки" на них ~~ '
військкомат не виламав, цим займалися органи НКВД. їхні похоронки відрізнялися від похоронок військкоматовських і видавалися вони протягом 46-49 років, без підпису воєнкома, без печатки військкомату, на підробленому бланку із іншою нумерацією.
Ще раз зауважу, що Книга пам’яті - офіційний документ державного рівня! І «такої» пам’яті 17 томів(до речі, 17-й том повна копія 15-го!!!). Хочеться спитати у Харківських  активістів «Ось цією пам’яттю ви прагнути наповнити львів’ян?»
А може спочатку самі очиститесь від столітньої та наглої брехні самостійними пошуками правди ,як робить це Віктор Леонтійович!?
Бо якщо нема пам’яті, то не буде майбутнього. Мені стає страшно за майбутнє харків’ян,бо більшість з них лишили пам’яті, а вони  навіть не прагнуть її повернути.

Прошу прокоментувати цю замітку. Дякую! Серед десятків мільйонів загиблих радянських громадян - німці вбили лише невелику частину, більшість-же була знищена сталіном.

Світла пам'ять всім українським воїнам, що боролися в роки другої світової по всі сторони баррикад - і в складі Вермахту, і в складі Червоної армії. і в складі УПА, а також всім загиблим українським мирним мешканцям, що загинули від рук коричневої або червоної чуми. Всім живим ветеранам здоров'я та довголіття!

От пишуть щось пнуться, а думати хоч трохи як було б добре і не було б цих парадоксів теперішніх, цього приниження України на всі часи й народи. Може хтось попросити пробачення в народу спроможеться, це буде поступок, проте це питання наступної теми.  А зараз ближче до суті.

От один писака який уникає простих логічних запитань, про джерело інформації  про свій політ бурхливої фантазії та реалістичні спогади подій тих часів, правда фантазерам є чого почерпнути в нквдешній пропаганді. Так от цей суб'єкт    http://blog.i.ua/user/3169528/703138/   "Сп фарс" накрапав (копіював) статтю але без розуміння суті питання, що ж він доказав цією писаниною. 

1. Суб'єкт не розуміє, що шкода від фашизму та комунізму була завдана Україні жахлива і вигороджувати один режим, а списувати все на інших є брехнею. Якщо автор взявся таки за порівняння двох людиноненависницьких режимів, що є невдячною справою на справді, кат він є кат і кращий чи гірший кат може роздумувати тільки раб, але від об'єктивності не слід відходити в жодному випадку.

2. "Немцами, для замены обслуги орудий ПВО в оккупированных странах было поручено провести "добровольный" набор молодежи. Таким образом, практически во всех государствах Европы, занятых германскими войсками, появились свои формирования "помощников ВВС и ПВО". Автор доказує що організація протиповітряної оборони міст є негативним явищем, потрібно було давати нищити людей масово, як звикли комуністи що своїх, що всіх інших.   ППО це захист місцевого населення і нічого поганого в цьому нема, люди не винуваті що відбувається боротьба за світове панування між двома людиноненависницькими режимами. Слід згадати як боялось населення окупованих територій червоних партизан які знаючи про каральні операції німців за підривну діяльність спеціально підставляли місцеве населення тим самим виконуючи наказ розпалювати ненависть до німців за каральні операції, це явно поведінка армії окупантів де нема почуття відповідальності за власний народ. УПА на початку війни роззброювало німців, та повертало місцевому населенню пожитки, а окупантів принижувало самим фактом роззброєння, показуючи силу української армії та те, що не можна безкарно обдирати український народ його є кому захистити, що слід боятись українців, а значить поважати, також вдавалось уникнути нищення рідного населення. Після розуміння неможливості здобуття незалежної України УПА нищило коричневу чуму не гірше за червону.

3. "Весной 1944 г. был поднят вопрос о наборе молодых украинцев в формирования «помощников Люфтваффе». Для увеличения их числа немцы добивались поддержки единственной легальной украинской организации в Генерал - Губернаторстве - Украинского Центрального Комитета (УЦК)." а. Слід просто згадати, що "Люфтваффе" це ВПС і робота там була побутова в основному на віддалених від лінії фронту аеродромах. Так німець звик воювати сам і не кидав старих та неповнолітніх не навчених плавати й стріляти під кулемети противника як робили комуністи, що було рівнозначно вбивству.  б. Німець договорювався як свідчить автор з українським керівництвом, а не як комуністи брав сам все силою, а любі українські уряди фізично винищував. в. Німець платив гроші за роботу спочатку в десять раз менші чим своїм, а потім майже зрівняв оплату праці гастарбайтерів з німецькими працівниками, дозволялось вільно гуляти по місту, почитайте свідчення гастарбайтерів. Комуністи заганяли всіх (чужих чи своїх) на каторгу "гулаг" і витискали за баланду всі соки з людини,   поки вона не загине, фактично малоефективно бо не було технологічних засобів для ефективної праці. Поцікавтесь скільки до війни концентраційних таборів мав гітлер для чужих, що нібито готувався до нападу і мирний коба для своїх, Вас повинно здивувати, що мирні комуністи мали більш чим в десять раз більше концентраційних таборів за нацистів.

4. "От УЦК требовалось оказать помощь и подписать воззвания к украинскому юношеству, подготовленные немцами в рекламных целях. Руководство комитета, не приветствуя привлечения к военной службе несовершеннолетних, выдвинуло встречные требования о строгой  добровольности набора, увеличении возрастного ценза до 16 лет, а  также об опеке над подростками во время прохождения ими службы.Поскольку немцы удовлетворили эти требования лишь частично, ни один из членов УЦК воззвания не подписал." Виявляється з німцями можна було проводити переговори, диктувати їм свою волю, не погоджуватись з ними ТАК І ХОЧЕТЬСЯ ПО КОМУНІСТИЧНОМУ ЗАКРИЧАТИ "ВСЕХ РАССТРЕЛЯТЬ", німці були набагато толерантніші за червону чуму, яка налітала на села як татаромонголи і вимітала з відтіля все чоловіче населення та продукти й інші матеріальні цінності, а потім ще й палили село якщо відступали. 

5. "Официальным руководителем молодежи в германских формированиях ПВО стал известный педагог профессор Т. Билостоцкий . 29 июня 1944 г. во Львов для прощания с родителями из Переворска  прибыло 210 украинских подростков. Под звуки оркестра, по улицам города бодро шагала колонна хорошо обмундированных, с национальными отличиями на униформе юношей. Во время торжественной встречи с родителями прозвучало приветствие губернатора Вехтера, членов ВУ и УЦК." Німці виявляється давали молодь під нагляд висококваліфікованих педагогів, проводився добровільний відбір, дозволялось урочисто попрощатись з батьками, влаштовувались проводи, давали добре обмундирування, вводились спеціальні відзнаки, керівні особи виступали на проводах аж не віриться що все це відбувалось в період війни отакі були нацисти. Комуністи ж як татаро-монголи все експропріювали, нічим не забезпечували, куди там батьків питати, а з керівних органів тільки трійки працювали по ярках.

6. "Сын Р. Шухевича вспоминает: « Я тоже хотел вступить в «помощники», но папа отговорил, сказав, что немцам верить нельзя»."  Головнокомандувач УПА як і вся українська армія негативно сприймала любих загарбників на території України, а от "червона чума" не сприймала як державу Україну, а тільки як власний сировинний додаток.

Основний аргумент адекватності суспільства є добробут і порядок в ньому, то все ж таки який з загарбників України є адекватним європейцем а хто татаро-монголом ?

Хто все ж таки більше шкоди завдав Українському народу? Хто зупинив розвиток українського суспільства на сотню років, хто кинув українців на межу існування, хто навчив їх мислити стереотипами дешевої ковбаси раз на тиждень, хто знищив національну самосвідомість, хто продовжує обкрадати й зараз Україну та руйнувати її майбутнє ?

Я чудово розумію абсурдність запитання але раз його вже підняли то цікаво було б з'ясувати думку українців, хто більше шкоди завдав Україні фашизм чи комунізм ?

У пам'ять про загиблих в Другій світовій війні.

Ці слова справжнього, а не підсадного фронтовика, який до того ж мав на плечах голову, а не пристрій для носіння капелюха.

Епіграф: "Біда не втому, що правда гірка, а в тому, що брехня солодка" Фелікс Кривін

Давно переконався, що можу спокійно говорити про війну і щодо неї все, що думаю, не турбуючись про образу когось там своєю нетактовністю висвітлення правди щодо тих чи інших подій. По-перше, правда не може ображати, бо вона є Правда. По-друге, хто не хоче знати правду, тому її казати безтолку, а якщо і скажеш, то не нашкодиш, бо тебе просто не почують, тому що і не хочуть чути такої правди - у них вона своя готова.
Хоча не товариш Ленін винайшов принцип історичної фальсифікації, але він найчіткіше сформулював і втілив в глобальному маштабі принцип так званої "партійності літератури", який звучав просто і однозначно: "Правдою є те, що вигідно нам". Товарш Сталін зробив геніальне доповнення і розвинув геніальну ленінську думку до абсолюту: "Правдою є те, що вигідно нам безпосередньо зараз". Тобто сьогодні влада може говорити цілком протилежне вчорашнім своїм заявам і люди мали сприймати це як істину, чисту правду без жодного сумніву. І тому дуже точною була назва найголовної газети в СРСР "Правда" - органу комуністичної партії, що керувала країною. Кожен свіжий тираж газети "Правда" повідомляв всіх-всіх що є "правдою поточного моменту" в СРСР і упаси Боже комусь у тій правді засумніватись - а концтабори ГУЛагу навіщо?
Вчорашні герої революції і громадянської війни раптом ставала "ворогами народу", а ненависні вороги-фашисти в мить обертались на друзів по зброї тощо. Проте мене турбує не так доказ цього фантому правди-брехні часів "Совка", як утвердження в психиці масової свідомості такого підходу до поняття правди, як: правдою є те, що я хочу! В літературній обробці це звучить наступним чином: "Я ніколи не нав'язую своїх поглядів тому, хто їх поділяє". І що найсумніше, але такого принципу дотримуються не тільки прихильники тоталітарного світогляду, але і значна кількість так званих "демократів" чи "лібералів" тощо, які до смішного тупо ненавидять правду опонентів і не хочуть її розуміти тільки тому, що вона не співпадає з їх хотінням, з їх баченням, якою та правда має бути.
А на мою думку правда - це впершу чергу правда факту! Тобто відтворення чіткої, послідовної і аргументованої доказами з максимальним долученням фактів і свідчень матеріального характеру стосовно хронології перебігу подій, тобто дотримання принципу, на якому базується все досудове слідство зокрема по кримінальних справах тощо. Має бути точно встановлено хто, що і як зробив фактично, а  трактування причин всього того вже є хлібом адвокатів. І тут уже ради нема - брехня має бути. В журналістиці стосовно цього існує байка, що про стакан, наповненний до половини водою, можна написати як позитивне: "Стакан був до половини наповненний водою", а як негативну інформацію: "Стакан був наполовину пустий". Але зміст факту залишається однозначним: стакан і вода у ньому. В сучасних дискусіях рівень аргументації зашкалює на рівнях, коли одні доводять, що стакана на столі взагалі не було, а інші - що був і то не просто стакан, а цілий графін. Звичайно що дошукатись правди у таких вияснененнях стосунків справа нереальна, що і доводять чисельні телевізійні шоу-диспути, де відбувається тупе переливання з пустого в порожнє...
Не можу невіть перелічити кількості диспутів на тему Другої світової війни та її подій у дотичності до України, але фактично всі вони проходили на рівні розмов глухого з сліпим, тобто протилежні позиції представляли люди, які не просто не розуміли опонентів, але що найгірше - і не хотіли зрозуміти!
Простий приклад: скільки вже доводилось чути, як одні казали, що радянські війська є "визволителі", а їх опоненти доводили що вони є "окупанти" - і крапка. " Але шановні,- не один раз хотілось мені сказати,- ви просто робите або підміну понять, або взагалі руйнуєте логічну послідовність, а звідци постає неможливість висновку, як факту правди. Навіть дитині ясно при неупередженому розгляді справи, що радянські війська справді були спершу (!) визволителями, після чого, в другу чергу, стали окупантами - це послідовність! Послідовність, а не  взаємовиключні антитези: або визволителі - або окупанти"
Варто навести кілька прикладів, які виникали у мене в процесі подібних розмов і дискусій про війну. Почну з найсвіжішого: не так давно у телевізійному шоу на російському телебеченні Володимир Путін заявив, що у війні з Німеччиною перемогла обов'язково Росія навіть без допомоги республік СРСР, що тепер стали незалежними державами. Тема не нова, бо стільки вже сказано про "мале значення" допомоги СРСР в часи війни по ленд-лізу з США та інших держав-союзників по антигітлерівській коаліції, як і про нікчемність ваги Другого фронту, а тепер дійшла черга і про мізерність внеску республік СРСР у спільну перемогу...  Коментар тут однозначний: звичайно що пан Володимир Путін цілком правий і Росія спромоглась би перемогти Німеччину, як колись спромоглась скинути панування Золотої Орди - хто б сумнівався щодо "країни-переможниці". Дрібниця за малим: часовими вимірами. Справились з Гітлером гуртом усім світом за 4 роки, а могли б знову десь років за 300 самотужки поборювати світову німецьку імперію - ото й усього. Як сказала одна дитина татові після його оповідей про війну з його участю: "Не можу зрозуміти, навіщо ще якісь війська та армії були там потрібні, якщо війну виграв один мій тато"...
Однозначно це була дуже і дуже неетична заява, що має генезу з відомої промови Сталіна на честь святкування перемоги у 1945 році, де він привітав з перемогою у війні виключно "русский народ", але не даремно кажуть про язик, що він без кісток...
Схожого порядку є загальнопоширене твердження "А що краще, якби переміг Гітлер, а не Сталін?" У мене на це провокаційне запитання було контрзапитання: "А як ви вважаєте, яка хвороба приємніша, краща і гуманніша: чума чи холера?" або "А яка смерть веселіша: розстріл чи від голоду? " Дурні запитання, як і дурним є питати який з тоталітарних режимів кращий: нацизм ніс зло, але комунізм вчинив його не менше для України і світу. Особисто мене шокує рівень соціального безпам'ятсва про голод 1946-1947 років в Україні одразу після отої "великої перемоги", коли застосували принцип "Мир, але смерть" в повоєнній Україні. Здавалось, що може бути жахливішого за війну? Виявляється є таке, що може може бути - радянсько-комуністичне визволення жахливіше за війну, бо у війну все ж гинули вибірково, а в організованому "визволителями" голоді гинули всі поголовно! Гірше від концтабору! І знову, як у голодоморі 1932 - 1933 років у держави хліба було вдосталь, але ешелони і кораблі зі збіжжям йшли від нас до східної Європи для підтримання геополітичних інтересів Сталіна й СРСР... І ось це ми повинні святкувати і з цього приводу веселитись??? Як сказав поет: "Веселитись будемо, як усе забудемо!/ Все, чого не знаємо - ми не пригадеємо!"
Воістину для людини, що хоч трошки обізнана з світовою катастрофою на імення Друга світова війна, святкування якогось Дня перемоги є верхом безпам'ятсва та блюзнірства. Факт перемоги є, але якщо узяти до уваги ту глобальну і непомірну кількість жертв та руйнувань, які зазнали ми у цій війні, то подібна перемога може викликати тільки глибоке співчуття і непомірний жаль. Як не може не викликати прикрого співчуття та глобальна різниця у соціальному і світовому значенні країни, що перемогла у війні - СРСР, і країни, що війну програла - Німеччини. Остання - перша в світі за економікою і соціальними стандартами, а СРСР - зникло, а Росія в такому економічному занепаді і злиднях, що навіть в Україні жити цікавіше стає.
То хто і що святкувати буде  9 травня з червоними прапорами? Свято маразму? Давайте посвяткуємо: одні, що вони хоч і дурні, але переможці, а другі порадіють, що переможці такі дурні... Все це було б весело, якби не було так сумно.
Проте завершити допис хочу на оптимістичній ноті, що стосується червоних прапорів, про які навіть ВРУ щось врушила в розумінні побільшити їх кількість. Анекдот ще з радянських часі: іноземець приїхав до СРСР власним авто і на дорозі попав колесом у вибоїну й розбив машину, а коли повернувся - подав до суду. На суд приїхав радянський адвокат типу Лавреновича з вказівкаю обов'язково виграти процес. Обвинувачення доводить, що їх клієнт зазнав збитків через аварію, бо місце пошкодження дорожного покриття не було огороджено і не мало попередження червоним прапорчиком про небезпеку. Радянський адвокат відповідає у захис: "Коли шановний пан перетинав наш державний кордон, то він не міг не зауважити нашого державного червоного прапора, які є також над кожною заставою по усьому кордону СРСР, отож усе небезпечне місце було огороджене з червоними прапорчиками попередження, а жодними нормами права не передбачено подвійного чи іншого попередження у вже окресленій небезпечній зоні, тому претензії пана є неправомірними"
Для сучасної України цілком слушний випадок: побачите червоного прапорчика - будьте пильні, щоб не вскочити в якусь халепу.

Богдан Горадсеви
м. Львів-Рясне

А дебілоїдам у Верховній Раді треба подякувати, що принаймні вони розуміють всю небезпечність своєї законотоврчої діяльності для України, тому і
вирішили понатикати скріз червоних радянських прапорів у якості застереження про небезпеку. До перемоги і війни це не має жодного відношення.