хочу сюда!
 

Наталия

48 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 40-50 лет

Заметки с меткой «друга»

Перша чи друга

Чудова народна мудрість почута вчора.
І над якою думаю вже цілий день.

Якщо у тебе постає питання: 
"Яка перша чи друга?" 
Відповідь однозначно "друга!", бо була б перша такою як треба, друга б не з'явилася. 

Як вам така дилема? 
+++++++++++++++++++++++++
після трьох днів роздумів
"перша чи друга"? Відповідь насправді до банального проста і очевидна - "кохана". =) 

Помню горжусь…P.S.

Великовітчизняний ажіотаж трохи спав. І поки наші харківські керманичі готуються до другого наступу на Львів 22 червня, аби «подарувати» свідомим свою пам’ять про ВО. То тут варто розібратись наскільки ця «пам’ять» основана на правді.
На дні гніву у Харкові до мене підійшов чоловік який власноруч зробив дослід на даних книзі пам’яті ІІ світової.
І ось які висновки робе пересічна людина якій в руки попалась ця книга.
Поміркуємо над інформацією яку надає книга пам'яті (КНП) щодо кількості жертв П СВ. – пише Віктор Леонтійович
Дані райвійськкоматів (РВК) щодо загиблих (ХарківськаКНП Харків т. 1)
Дзержинський район – 4062
 Жовтневий район – 4892
 КИЇВСЬКИЙ район – 7265
 Комінтернівський район - 1746
 КНП"Харків т.2 ст. 10
Ленінський район - 6350
Орджонікідзедський район-4165
Московський район - 2106
Фрунзенський район - 320
Червоно заводський район - 5500
Це означає, що армійські втрати у ІІ СВ. По м. Харкову склали - 36506 чоловік і військкомати видали 36506 похоронок в 1941 - 1945рр..
А органами НКВД було видано щонайменше - 167,5 тис.(204-36506) неврахованих (липових) похоронок на мобілізованих Польовими військкоматами (IIВК) на протязі 1946-1949рр.
Німецька армія втратила на території України 300 тис. чоловік. Втрати українців 20 млн., співвідношення у героїчній боротьбі 1 : 66,6. Книга пам'яті часто посилається на те , що втрати які несла Сов. армія часто були більшими в 2 а то і в 3 рази. Представники (ПВК) під час голодомору 1932-1933рр. блокували село і якщо голодомор, репресії - це геноцид, тоді чому ми вважаємо закінчення війни великою перемогою і святом, а не геноцидом!? Адже творцями історії були в усіх цих в трагічних подіях органи НКВД.
Розглянемо книгу пам’яті „КНП"- „ никто не забьіт ничто не забито". Книга пам'яті друкугться на підставі картотеки райвійськкоматів (РВК). Після друку, картотеку з усіх (РВК) відправляють в обл. архів (довідка РВК). Обласні архіви відправляють картотеку в Київ для того щоб розмістити її в музеї, що збудують (довідка з архіву). А чи була в (РВК) картотека?
Книга пам'яті в супереч указу президента друкується без біографічних даних. Рік народження або відсутній або вказаний приблизно, а дата смерті вказано в похоронці не співпадає з датою записаною в (КНП). А для того щоб роздути (КНП) одних і тих самих загиблих, вносять в списки сільрад по 2 і більше разів.
Книга пам'яті може бути доказом, що українці перебільшили свої втрати в рази, а може бути і доказом, що ІІ СВ. це - геноцид українського народу.

Висновок
Героїчна боротьба чи геноцид українського народу?
Львів не друкує Книгу Пам'яті України (КнП) він увіковічує героїв визвольного руху ОУН-УПА. Донецьк зрозумів неправильно і друкує, щось подібне до „КНП" наводить списки тих, хто повернувся з війни і які отримав нагороди.
Харків видає два тома "КнП" на 40 тисяч, в які вписує близько 15 тисяч Харків'ян, а решта збірна СССР і це при офіційних занижених втратах 204 тисячі. $ЛА?& А про села і говорити нічого, втрати деяких сіл 1,5,7,11 чоловік. І невідомо на підставі чого друкується КНП, якщо у всіх військкоматах України без винятку постраждала картотека до окупації і не збереглася після визволення.
Спеціальні дослідження 1993 що вийшли друком у Москві:" Обсяг безповоротних втрат Червоній Армії і флоту в період ВВВ (включаючи компанію на Далекому сході) 11 285 000 радянських воїнів " "КнП"Харків 2т.ст.54. Повіримо словам Путіна про 70% втрати російського народу визволителя це буде 7899500 чол. Решта республік;(національностей) 30% - 3,385,500 чол. Але українці отримали похоронок більше від кількості загальносоюзних втрат.
А як же рахували кількість жертв II С.В.? До списку втрат у ІІ СВ. потрапили тільки ті, на кого була видана "похоронка" з військкомату, на форматному бланку, з печаткою військкомату і підписом воєнкома. Військкомат видавав "похоронки" протягом 41 -45 років. А мобілізованих органами НКВД, без права на переписку, до втрат у П СВ. не враховували. "Похоронки" на них ~~ '
військкомат не виламав, цим займалися органи НКВД. їхні похоронки відрізнялися від похоронок військкоматовських і видавалися вони протягом 46-49 років, без підпису воєнкома, без печатки військкомату, на підробленому бланку із іншою нумерацією.
Ще раз зауважу, що Книга пам’яті - офіційний документ державного рівня! І «такої» пам’яті 17 томів(до речі, 17-й том повна копія 15-го!!!). Хочеться спитати у Харківських  активістів «Ось цією пам’яттю ви прагнути наповнити львів’ян?»
А може спочатку самі очиститесь від столітньої та наглої брехні самостійними пошуками правди ,як робить це Віктор Леонтійович!?
Бо якщо нема пам’яті, то не буде майбутнього. Мені стає страшно за майбутнє харків’ян,бо більшість з них лишили пам’яті, а вони  навіть
не прагнуть її повернути.

Історія без міфів.

«Перша есесівська частина, сформована в Україні, - це севастопольське відділення „русской криминальной полиции". Взагалі, Севастополь - унікальне місто: кожний 8-й севастополець служив німцям, а не кожний 30-й, як загалом по Україні...", - Вадим Махно.

 

Задля політичної доцільності історіючасто перетворювали з науки на пропаганду. Друга світова війна з трагедії мільйонів людей ще до її закінчення стала міфом. Усі ці російсько-радянські фільми про героїчних оборонців Сталінграда, Ленінграда чи Москви і штандартерфюрера Ісаєва-Штірліца, які безперервно транслюються на російських і українських каналах з нагоди річниці форсування Дніпра, початку війни, звільнення Жмеринки тощо, - яскраве тому підтвердження. Радянський міф ВВВ, який плекався десятиліттями, мав на меті об'єднати необ'єднуване, створити радянський народ. Сучасний російський міф тої війни використовується як засіб пропаганди і всередині РФ, і за її межами.

Російський міф стверджує: героїчний радянський, він же російський, народ звільнив Європу і світ від фашизму. Тоді як деякі народи колишнього СРСР - у першу чергу, прибалти, кримські татари, а також Західна Україна - у той час воювали на боці німецького рейху. І, мовляв, зараз у цих країнах історію намагаються переписати: возвеличити зрадників та принизити подвиг радянських солдатів.

Як і в кожному міфі, тут є частина правди. Але лише частина - насправді, більшість так званих зрадників батьківщини - етнічні росіяни.

Містечко Корсунь-Шевченківський на Черкащині. Тут на початку 1944 року відбулася одна з найкровопролитніших битв Другої світової війни. Зараз про це нагадує лише музейна експозиція. Донедавна у музеї жодного слова не було про те, з ким саме воювала радянська армія. Нинішній директор Корсунь-Шевченківського заповідника Парасковія Степенькіна вирішила виправити помилку. Працюючи в архівах, вона з'ясувала, що на боці німців під Корсунем воювали також інші народи. Фламандська дивізія «Валонія» і ще кілька дивних, таємничих формувань: „За радянськими даними, які зберігаються в центральному архіві міністерства оборони РФ в місті Подольську, то там єсть в окремих документах, що в оточення потрапили 5-й полк кубанських козаків і 55-й полк зрадників, тобто такі дві одиниці, які були сформовані з числа радянських людей".

Дізнатися більше Парасковії Степенькіній не вдалося. Уся інформація про ці формування - у закритих архівах міністерства оборони Росії. Що ж це за такі таємні військові підрозділи з числа народів колишнього СРСР у складі німецького вермахту?

З 1942 року Німеччина через брак людського ресурсу почала залучати під знамена своєї армії добровольців з окупованих територій. Були створені естонські, литовські, латвійські, кримськотатарські підрозділи. На Західній Україні у 1943 році почалося створення 14 гренадерської дивізії «Галичина». Після репресій 39-41 років, вчинених НКВС на Західній Україні, німецьку армію в окремих селах зустрічали як визволителів. «Позбирали люди, думали, прийшли визволителі, позбирали яйця, кури, бо вже знали, що таке радянська влада, скільки поарештували... Мій тато, січовий стрілець, був за дивізію. Він військовий. Сказав - ну що ти в лісі будеш робити з тим обрізом? Німець така махіна і не розбила радянську владу. А ти хочеш обрізами воювати. Іди до дивізії, там вишколишся і тоді при нагоді перейдеш в УПА..» - згадує ветеран дивізії франківчанин Михайло Мулик.

У 44 році дивізію «Галичина», так звану Вафен СС, або ж СС зброя, німецьке командування кидає під Броди.

Під Бродами дивізія «Галичина» була вщент розбита радянськими військами. Згодом її намагалися відновити уже під виглядом Української національної армії. Нюрнберзький процес, до речі, не знайшов у діях «Галичини» військових злочинів чи злочинів проти мирного населення.

Однак дивізія «Галичина» була далеко не першим військовим формуванням німецької армії з числа громадян Радянського Союзу. У Севастополі, який ще полюбляють називати містом «руской слави», я зустрівся із відставним моряком, військовим істориком Вадимом Махном. Він стверджує, що ще влітку 42 року, одразу після здачі міста німцям, у Севастополі була створена російська допоміжна поліція СС. Кожен 8-ий мешканець «города руской слави» співпрацював з німцями - чи то в поліції, чи у військових формуваннях: „Перша СС-ка частина, сформована в Україні, - це севастопольське відділення „русской криминальной полиции". Взагалі, Севастополь - унікальне місто: кожний 8-й севастополець служив німцям, а не кожний 30-й, як загалом по Україні...".

Вадим Махно - автор книги-довідника «Повний перелік об'єднань та з'єднань третього рейху з громадян СРСР і емігрантів». Називаючи десятки російських дивізій і корпусів, сотні батальйонів і полків, Вадим Махно послуговувався винятково даними російських істориків. Одного з них - Сергія Дроб'язка - я відшукав у Москві. Дроб'язко підтверджує: переважна більшість із тих, хто воював на боці німців, - росіяни: „У складі східних легіонів вермахту служили представники всіх національностей Радянського Союзу... Можна сказати, що близько 50% становили росіяни, 20% українці, 7% білоруси, ну і решту - це кавказці, середньоазійці...»

Відносно відкритою є інформація лише про частину російських формувань, які діяли на боці Німеччини. Більшість людей при розмові на цю тему згадують прізвище радянського генерала Власова. Про створені ним дивізії дозволялося говорити навіть у Радянському Союзі. І на це були причини. Генерал Власов був захоплений у полон у 1942 році. Після зустрічі з німецьким командуванням і особисто з Гімлером Власов дає згоду на формування з числа радянських військовополонених, з мешканців окупованих територій та емігрантів так званої Російської визвольної армії, також відомої під іменем РОА. Дроб'язко каже: роль РОА в роки війни перебільшувалася: „З початку 43 року починає розгортатися повним ходом пропагандистська кампанія під знаменом російської визвольної армії. У Радянському Союзі серйозно починають вірити в цей фантом. У партизанських звітах вже можна зустріти повідомлення, що в такий-то район перекинуто 3 дивізії РОА, чисельність її визначають в мільйон. Хоч насправді ніякої РОА тоді не було. Були тільки частини німецької армії, які називалися східними легіонами...»

Реально ж дивізії РОА були сформовані аж у 1944 році. Тут була і авіація, і танки. У 45 році, розуміючи невідворотність поразки Третього рейху, дивізія Власова просто втікає з фронту.

Частині вояків РОА вдається здатися американцям, частина потрапляє в полон до радянської армії. Власова і ще кількох його офіцерів на закритому процесі в Москві у 45 році засуджують до страти через повішання. Дивізії СС Власова наприкінці війни перестали виконувати накази німецького командування, і тому згадки про них в радянський час і в сучасній Росії хоч і не бажані, проте дозволені. Інша справа - Російська визвольна національна армія, так звана РОНА, заснована росіянином з польським та німецьким корінням Броніславом Камінським. Сергій ДРОБ'ЯЗКО: „РОНА спочатку виникла як невеликий загін міліції чи самооборони в селищі Локоть... Камінському вдалося розширити своє формування і поширити контроль на декілька районів. Місцеве німецьке командування, підтримавши цю ініціативу, передало в управління Камінському 8 районів Брянської та Орловської областей, дозволило створити фактично власні озброєні сили, які до літа 43 року виросли до 12 тисяч, мали артилерію, навіть танки."

У 1943 році стається унікальна в історії Другої світової війни подія: німці дозволяють Камінському створити на території сучасної Брянської області державне формування - Брянськ-Локотську республіку. З відступом німецької армії відходять на Захід і дивізії СС РОНИ. У 44 році їх кидають на придушення Варшавського повстання. Там, за словами Дроб'язка, каміньці особливо „відзначилися": „Там «камінці» відзначались мародерством, звірствами стосовно громадянського населення, в тім числі й німецьких підданих. Це переповнило чашу терпіння німецького командування. Камінський був викликаний з Варшави у Лодзь. Постав перед судом, трибуналом СС і був розстріляний...„

Вояки РОНИ чинили злочини проти мирного населення. Десятки тисяч убитих мирних жителів - це доведений факт. На Нюрнберзькому процесі німецькі генерали навіть наводили розстріл Камінського у своє виправдання.

Третім великим формуванням СС з етнічних росіян був 15 кавалерійський козачий корпус. Саме козачі формування найбільше «відзначились» на території України.

Як кажуть історики, внаслідок певних маніпуляцій в середині Рейху російські козаки були оголошені майже німецьким народом, нащадками готів, які не мали нічого спільного з слов'янами, і їх можна було набирати в легіони... У 42 році в російському місті Новочеркаськ за згодою німецької влади відновлюється напівдержавне утворення Козачий стан. Паралельно на окупованих територіях Росії та України з усіх, хто називає себе козаками, формуються військові частини. В Україні російські козачі частини формуються в Криму, Херсоні, Кіровограді, на Черкащині; кожен, хто називає себе козаком, звільняється з переповнених таборів для радянських полонених і одягає німецько-козацьку форму. Більше інформації про це - у галузевому архіві Служби безпеки України. Між стелажів зі справами потрібна №65668. Олександр Пагіря, головний спеціаліст Центру вивчення документів з історії визвольного руху галузевого державного архіву СБУ, розповідає: „Ось, зокрема, ця справа - на учасників 570-го козачого батальйону, який розташовувався на території Волині. Один з його членів, Борсуков, росіянин, він був в складі 2-го донського козачого полку, сформований у травні 43 року для боротьби проти радянських партизанів та українських повстанців на території Волині. Ось він описує одну з акцій проти повстанців, він говорить, що 12 чоловік з групи виїхало в село Майків Рівненської області для реквізиції худоби. Однак на них тут напала озброєна група місцевих жителів, очевидно, це свідчить про повстанців або групу самооборони, яка існувала в селі, з якими ця група вступила в бій.

За рік бойових дій цей полк скоротився з 10 до 4 рот і був виведений. Він був повністю розбитий і розкладений..."

Інші козачі частини мали завдання конвоювати українську молодь для примусових робіт у Німеччині. Живих свідків цих подій мало. Проте у містечку Городище на Черкащині мені вдалося знайти місцевого краєзнавця Володимира Чоса, якому колишній остарбайтер Микола Василенко, нині покійний, розповідав про свої невольницькі будні. Зокрема, за словами Миколи Василенка, облави на українців для примусової відправки в Німеччину організовували саме російські козаки. Перед новим 44 роком донські козаки повели майбутніх остарбайтерів пішки з Городища на Умань. Чос дослівно записав таке: „Дорогою ночували в сараях, їли сніг... І нас охороняли, супроводжували ті ж самі донські козаки, вони були на конях, при собі мали кулемет. Хто відставав, того пристрілювали. Убитих клали на сани і везли з собою, бо їх треба було здати для звітност".

У 44 році триває відступ німецької армії територією України. За кільканадцять кілометрів від лінії фронту відступ прикривають козачі частини польової поліції.

Автор книги про російські дивізії СС і вермахту Махно стверджує: палили українські села не німці, а росіяни в німецькій формі: „У групі армії «Південь і Південна Україна» була бригада і дивізія польової поліції, і вони відповідали за те, щоб солдати не тікали з фронту, і за те, щоб при відступі земля була знищена. В Україні знищено 1377 сіл. З них 1000 сіл на совісті східних частин. Палили не німці, палили свої ж. Ось мою Черкаську область теж спалила російська козача дивізія". Дві російські козачі бригади польової поліції при відступі німецьких військ знищили, за даними Вадима Махна, приблизно 1000 українських сіл разом із мирним населенням. Зупинився терор лише на Волині, «а потім ці хлопці дійшли - 9 тисяч чоловік в дивізії, 5 тисяч в бригаді - вони дійшли до бандерівських сіл. Є така звичка російська, козацька, фашистська - спалювати українські села, а цьому хлопці в схронах не зраділи. Від дивізії фон Шуленбурга залишився один полк, три полки розформовані через втрати. Від бригади Духопельнікова із 5000 чоловік до Львова добігло 500. Хлопці спіткнулись на бандерівські села. Їх почали тупо різати. І вирізали».

Нещодавно на екранах кінотеатрів з'явився російський фільм «Адмірал», який героїзує російського імперського флотоводця Колчака. Мало хто, однак, знає, що син Колчака під час Другої світової війни був майором вермахту. Вадим Махно: „Колчак-майор вермахту, Колчак молодший, командував 813 вірменським батальйоном. Він звірів на півдні України, в Херсонській, Полтавській, Донецькій областях. Карателі. 813 вірменський батальйон вермахту. Командир Колчак-молодший. Ну карателі, що тут казати."

У 45 році рештки козачих формувань здалися англійським військам у Австрії. Згодом більшість із них була видана Радянському Союзу. У 47 році козачі генерали Краснов, Шкуро і фон Панвіц були засуджені до страти і повішені. Зараз ставлення до кількамільйонної армії радянських і російських колаборантів різне. Від засудження до цілковитого схвалення. Офіційна російська влада існування десятків російських дивізій у складі СС, вермахту та навіть розвідки Абверу просто замовчує. Водночас у Москві на території Храму Всіх Святих встановлено пам'ятник - борцям «солдатам і офіцерам 15 кавалерійського козачого корпусу, за вєру і отєчєство!». Ініціатором будівництва цього знаку, кажуть, був нині покійний Патріарх Російської Православної Церкви Алєксій Второй. Є ще один такий пам'ятник - у Ростовській області. Про все це російська пропаганда у міфі Другої світової війни не згадує. Як чомусь не згадують і українські ЗМІ, які продовжують тиражувати „героїзацію" сталінської перемоги над гітлеризмом. Утім, можливо, український міф (чи його відсутність) Другої світової сформує нове покоління українців. Яким прізвище Сталіна чи Гітлера взагалі нічого не каже.

                                                                                                                                 http://www.gk-press.if.ua