Це було давно і не правда
      Було нам тоді по 18 років, навчались ми на 2 курсі технікума і звичайно ж були беззаботні, веселі і авантюрні, в хорошому смислі цього слова .
       Прийшла наша класна керівничка і сказала: "Хто хоче поїхати вожатими в дитячий табір, треба дати через урок (45 хвилин) відповідь, завтра швидко отримати заліки і екзамени по 5 предметам, а післязавтра з чумайданами прибути до центрального входу в технікум"
       Ми з подругою, 2 дівчини з нашої  групи і 2 хлопця з інших груп на післязавтра стояли в указану місті і чекали чартерний аХтобус на табір.
Попередні два дні ми звичайно ж не заморочувались куди нас завезуть, хоча попередньо було говорено, що їдемо на край географії (області) в село. І от вже тут, сміючись і спілкуючись між собою ми все таки  зрозуміли, що їдемо ми таки далеченько від домівок.
       По доріжці до технікума під"їхало чудо совєтского автопрома. І з"ясувалось, що це і є наш зафрахтований корабель в ЛЄТО 


       За рульом сидів червонощокий веселий молодий дядєнька. Всю дорогу він чудив, а ми з радості, що вирвались на волю, та ще й з супер бонусом - зданими іспитами, веселились і розглядали у вікно поля і пробігаючі села. Їхали ми більше 2-х годин.
      На другий день по приїзду нас закріпили за отрядами і корпусами і дали  завдання готувати кімнати до приїзду дітей.
А які там у нас в голові діти, як ми ще самі діти  
    Ми з подругою побачили у вікно, що за нашим корпусом є качелі. І гайнули трішки покататись  


      
       Трішки мабуть длилось не так мало, бо нас вже подали в розшук   Вже дехто впорався з підготовкою кімнат і пішов отримувати постільну білизну, а у нас ще ой-ой-ой скільки до білизни було роботи.
Ну ми ж не могли впасти в грязь ліТСом і ускореними темпами ринулись доганяти прокатаний на качелях час.
     На наступний день ми зустрічали майже братьєв по разуму , своїх дітей подопічних на 1 лагерну зміну.
Час проведений у лагері з дітками був чудовий, цікавий, яскравий на емоції, щодня ми придумували якісь конкурси, грали у войнушку з хлопцями, плели коси дівчатам і плели з ними віночки, змагались за звання кращого отряда, ходили у міні походи, брьохались в одній з чистіших річок Європи - Орілі. Чудили між собою зі своїми однолітками.

ЛІТО В ТОМУ РОЦІ БУЛО ТЕПЛЕ,
АЛЕ Я, З РАДІСТЮ, В ТІ ДНІ ПРАЦЮВАЛА  


 

Вчора була у мене остання на той день заявка на ремонт телевізора десь там у кінці Дмитровичів. Вийшов від замовника, а воно вже сонце геть сховалися і тільки західна частина неба ще ледь-ледь багровіла. Зорієнтувавшись на місцевості, вийшов на центральну дорогу.
Зупинка автобуса освітлювалася, але останній автобус у будь - якому напрямку вже давно проїхав. Подумки перебираю варіанти подальших дій.
Ночувати на лавці до ранку? Нудно і нецікаво.
Йти пішки? Пішки я можу пройти багато. Цілий день зранку на ногах, вже і находився чимало, але рушив у бік Обухова.
До Обухова 11 кілометрів. Дорога освітлюється лише у населених пунктах. А так - поля, ліси, і хто знає що. Взагалі то мені треба на Київ, але до Києва у кілька раз далі, ніж до Обухова...
Дуже рідко їдуть автівки, але пробую їх зупиняти. Вони прискорюються ще дужче і пролітають повз. Невже я такий страшний?
Роблю чергову спробу зупинити попутку. Воно стало стишувати швидкість, а я правою рукою поправив сумку. Хто зна, що собі подумав/ла/ керманич, але піддав газу і почав зигзагами їхати прямо на мене! Ледве шуснув від нього в ліс, задки, прудко, ніби заєць. Ну де оце таке воно навчилися, щоб отак робити? Ну темно, ніч, ліс, але ж я людина порядна, просто так склалися обставини...
Це дійство змусило шукати далі якийсь вихід. Вихід виявився супергеніальним - знайти номер телефону таксі Обухова. Таксі швидко примчало і завдяки його прудкості встиг втрапити до останнього автобуса з Обухова до Києва, і зовсім скоро радів ліжку у хостелі на проспекті Лобановського.
Так що таксі і хостелу браво!
А переляканим автомобілістам ганьба.
Жлоби перелякані :)

Хто в чому одягнеться і як буде в цьому одязі виглядати?
Чужі лосіни, труси, носки, кеди??? Навіщо Вам таке в голові?
Головне не те, що зверху, а те, що в середині! Головне те, яка душа у людини, яке її наповнення . Головне не лосіни, чи носки в босоніжках, а головне те, що людина в цих лосінах робить, Її вчинки! Живіть своїм життям і своїми лосінами    








Добра Вам люди!  

- вже т0ді тре бул0 й0му ввалити пизди за це.....за таке...

Існує понад 70 описаних рецептів борщу. Але то таке… Я вам розкрию таємницю рецепту справжнісінького українського борщу!

У нас – борщ,  у москалів бліда подоба борщу – щі. Та й назва звучить якось по-бідному, немов слово «ні-щі-і-і-й». Недаремно це було відображено народом у приказці: «Щі - хать оващ растовскій палащі!»

Нема нашого овоча…  на експорт пішов… покращувати москалям щі.

Для того щоб приготувати гарний борщ, треба взяти міцний казан обов’язково бренду «Україна». Будь-який казан не витримає таку варку, щоб не тріснути і зовсім не розвалитись.

Коли полум’я старанно оближе боки посудини та підігріє розчин патерналізму та підліткового максималізму, тоді для наваристості борщу потрібно покласти декілька огрядних олігархів, попередньо замочивши їх… замочивши їх для пом’якшення в офшорній олії.

Бульйон закипає, бурлить, кришку  з казана зриває, то вона працює, готується до вибору. То й вибираємо її – піну – великою шумівкою. Популізму в нашому казані розводити не треба!

За олігархами в казан кидаємо жменю засушених комуняк – ну, які вже є, не сезон. Перед варкою, для набухання, краще їх замочити серед своїх лозунгів на години три.

Потім в бульйон додаємо багате овочеве українське різноманіття: ватників та вишиватників, яничар та козаків, гомосовєтікусів та патріотів.

Не забудьте додати гетьманів…  краще брати одного на казан, щоб не побилися, та забрати на всякий випадок у нього булаву. Якщо немає гетьмана, то замінити його можна  отаманами, щоправда в кожному регіоні рецепт борщу трохи зміниться. 

Додадуть пікантності борщу трохи сєпарів та любителів русскага міра. Їх спочатку потрібно нашаткувати, а потім підсмажити на соняшниковій олії – це придасть страві особливий неповторний смак.

Щоб в казані овочевий народ не створював корупційні схеми та не розводив кумівство, його треба гарно перемішати великим ополоником, а краще москальським черпаком.

Овочевий народ загуде, забулькає: «Всьо пропало… це зрада… зрада зрадная!»

Не панікуйте! Приправте страву спеціями «Слава борщу –  смерть щям!», «Борщ понад усе!», «Це перемога!».

Український борщ вариться, кипить, булькає, вирує, кришку підриває. Пройде час, і варіння страви буде завершено. Борщ буде настоюватись в спокої, натягуватись різноманіттям смакових відтінків. Він буде смакувати не тільки українцям, а й кожній людині з усього світу.

Борщ – то є всьо, у ньому сила!

Смачного!

Росіяни сідають на пляшку пластикову.