хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «історії з життя»

Про козу Дерезу історія життя

        Розповім ще одну екстрім історію з сільського життя smile
        На другому році мого життя в селі, наші гарні приятелі подарували нам козенятко-кізочку. Вона була маленька, гарненька, без ріжок але з сережками. Ми з нею любили одна одну і жили дружньо. 

       Ця кізочка була розумна, порядна і майже не шкодлива. Вона дала нам два потомства, але потім трапився не гаразд і кізочки не стало unsmile
       А так як діти були ще малі і козине молоко їм було корисне, та і я вже звикла до такої господарки, то потім була ще одна кізка. Ця була більш менш нормальна, щоправда норовливіша за першу. Теж побула у нас пару років. А потім, коли я вже й не хотіла мати козу, знову навіщось завели. Але цього разу купили вже дорослу козу, та ще й з рогами і з не добрим поглядом. Так трапилось, що я не приймала участь в оглядинах і повіривши на слово про її молочність і кротість, її привели до нас.
         З першого ж дня, з першого погляду я зрозуміла, що з цією Дерезою у мене не вийде милих стосунків.
        Один її не добрий погляд говорив про те, що вона буде робити те, що захоче сама і ніхто їй не указ. Очі були якісь злі і наче вона дивилась і думала: ну ви у мене попляшете devil
        Чесно, навіть хотілось одразу повернути її назад до попередніх господарів. Але таки залишилось це створіння жити у нас.
         


          Шкоди від неї я дочекалась на першому тижні. Вона відірвалась і обгризла маленькі деревця. А всі хто тримав кіз одразу скажуть, що після такої обрізки-обгризки дереву капець. Може листки воно і буде гнати, а от з плодами нічого гарно не чекай. Я їй це простила і намагалась з нею подружитись, але вона все одно дивилась на мене не добрим поглядом.
         А саме найгірше було те, що ця коза постійно мене намагалась бити своїми великими рогами. Мені приходилось її доїти, а як тільки я нахиляюсь, або навіть просто підхожу до неї вона одразу нахиляє голову і намагаєтьмя мене стукнути. Вже навіть наставила мені синців. Як потім ми з"ясували, у минулих господарів її доїв чоловік, отже тому вона і не хотіла мене до себе підпускати. Короче я вже стала боятись йти до неї, ну звичайно нікому не сподобається чекати, що тебе будуть бити... Стала я бунтувати і жалітись чоловіку. А він каже: "то вона бачить, що ти її боїшся і тепер командує тобою. Візьми лозинку і трохи дай їй по задниці". Ну я собі і думаю: не піду ж я просто так її лупцювати, а як буде нагода провчу цю аферистку uhmylka
     Довго чекати не прийшлось. Пройшло три дні. Вихожу я у двір, а ця зміївна вже відірвалась і хазяйнує у садку. Я дістала лозину і йду до неї. А вона, побачивши ворожий наступ, зі своїм чортячим характером, звичайно ні крапельки не злякалась, а навпаки почала двигатись на зустріч devil .   

       А я думаю: повинна ж я їй в кінці кінців показати хто тут хазяйка beat Я відступати не збираюсь і зараз точно буде битва, в якій і вирішиться Ху із Ху  umnik
       Ну що? Підбігла вона до мене підтюпцем. Я її шморг, шморг по бокам куди дістала. А тю-тю... врагу нє сдайотся наш гордий Варяг. Вона наступає і відтісняє мене задкувати. Я знову намагаюсь наступати, знову шморг, шморг куди дістала. Дереза мекає під ніс і знову мене двигає. А далі почалась серьозна битва Титанів sila
         Дереза наче почала здавати позиції, відійшовши на декілька кроків назад. Я зраділа: О-о-о-о думаю я перемагаю. Ага, розмріялась....
Відійшовши, коза стала на задні ноги, піднявшись в устрашаючій стійці, очі її аж заблищали від ярості, вона видала зле і гучне Ме-е-е-е-е-е-е і наставивши рога ринулась на мене. 


       Я вже відбігла ще далі. Маневр повторився. І я бачу, що я стою біля фіртки. Тобто ця Наполеонівська наволочь з рогами намагалась мене вигнати з двору. І коли вже втретє коза наступила, я вискочила за двір і швидко зачинила калітку. Стою і міркую що ж робити далі?  А Дереза продовжує свої атаки з тим же напором, але тепер вже розганяється і б"ється рогами у калітку. А я стою як бідна сирота казанська. help  Коза захопила територію і вигнала мене на вулицю. Ну точна Дереза із казки.


І тут мені приходить гарна думка umnik  Коли коза вдаряється у калітку, вона зовсім не дивиться на мене. А у ней на шиї від ошийника тягнеться шматок цепка і на кінці величенький карабін. Я її зараз вхоплю за той цепок і накину карабін на штахетину забору і так я зупиню її напади і зможу зайти у двір. А коза почала заспокоюватись, але в даний момент мені це було як раз і непотрібно lol. Я почала знову її дражнити лозиною. Звичайно горда Наполеонівка цього не стерпіла і зловилась на мій тактичний хід. З другого разу я її вхопила і льогкім двіжєнієм рукі зачепила на штахетину. 
        У кози розширились зінниці, вона дьорнулась і зрозуміла, що не має свободи, видала мекання на подобі злого рика і обмякла. 
       Мій розрахунок вдався, коза могла спокійно стояти і дихати, але не могла відійти від місця свого тимчасового ув"язнення.  devil Думаю, нехай приходе її адвокат (чоловік) і вирішує як далі буде діло.....


 
        Відкрила калітку, чуть не дала їй під ніс дулю і з переможним настроєм пішла далі хазяйнувати sila
        Коза простояла наказана десь біля півтори години, іноді мекаючи, але вже жалібно, неначе просила пробачення. З моєю доброю душею, мені навіть стало її жалко, але відпустити її означало здатись. 
Коли прийшов додому чоловік, він зайшовся сміхом, бо думав, що вона зі своєю паталогічною шкодливістю сама туди зачепилась. Але коли почув розповідь про битву під Полтавою, то сміялись ми вже разом lol.
В общому вирішили ми дати їй ще шанс і якщо вона буде продовжувати так себе вести піде на шашлик tost  
        Треба Вам сказати, що Дереза трохи притишила свою норовливість і навіть перестала мене бити коли я її доїла. Лише іноді, по своїй звичці, намагалась наче напасти, але потім коли я підвищувала голос, вона спохвачувалась і стримувала свої випади. Але ж як воно вредне, то все одно рано чи пізно гидота вийде. І хоч вона перестала нападати на мене, а все таки одного разу кинулась з розгону на малого (йому тоді було 5-6 років), збила цепком з ніг і пішла в розгін, щоб напасти на нього. Добре що ми були тут поряд і одразу спинили цю наволочь. І в цей день , без суда і слідства було винесено приговор - шашлик  beat umnik   
Після цієї злюки ми кіз більше не тримали.
От і казочки кінець. Той хто слухав молодець bravo  lol  


        

Безглузді вишневі очі




Переламним у моєму з нею знайомстві став момент, коли той самий хлопчина дуже грубо обійшовся з нею на очах у всього класу. Ця ситуація була неочікуваною. Більшість тоді затаїли свої задоволені посмішки тріумфу. Адже так їй і потрібно! Нарешті поставили на місце.

 

Не знаю як в кого, а ось в кожній зі шкіл, які мені пощастило знати, лідирували «чурки» - люди кавказької (чи щось наближене) національності. Саме діти зі смаглявою шкірою, чорняві, тримали в напрузі цілі школи, а інколи й цілі райони. Ірма була однією з таких.

От вже ж складне дівчисько! Хоч і не одна вона була складною. Просто саме вона запам’яталася більше. Можливо тому, що в мене що до неї та її стилю життя назавжди навис знак питання від нерозуміння.

 

Я ще не знала, що Марат «перший хлопець на всю школу». Була новенькою. Проблема новачків полягає в тому, що вони ніколи не в курсі хто що собою являє, і до всіх відносяться однаково. Так було й зі мною. Якась абсолютно безглузда, непримітна, тривалістю в якихось три хвилини, не більше, розмова з Маратом стала причиною цілого ряду причинно-наслідкових проблем з дівчатами з усієї школи. Після чого я «порозумнішала» і більше «не торкалась» до того, що тільки богам дозволено (хаха! Як же смішно!).

От саме Марат і поставив на місце Ірму. Грубо обізвавши її тупою пи*дою, і, на всю пельку, спеціально демонстративно, щоб всі чули й усвідомили, пообіцяв наступного разу скрутити їй в’язи, якщо ще хоч раз його торкнеться.

А вона торкала. Бо була закохана.

Коли я зрозуміла, що має місце закоханість, то по-іншому вже сприймала їх обох.

Він: Високий стрункий. Найвищий , найкрупніший у кістці, самий м’язистий та рельєфний хлопець в усій школі (та навіть в інших школах таких не бачила). Розумний. Полюбляв навчатися, відносився серйозно до навчання. Не перший п’ятірочник, але прагнув бути розумним, і це одразу кидалось до очей. Чорнявий. Теж якийсь не нашенський, смаглявий, чорноокий.

Вона: крихітка така вся. Найстрункіші ніжки на всю школу. Найгарніша фігура. В неї було те саме рідкісне дуже сяюче шовковисте пряме волосся. Смаглява. А очі в неї були вишневого кольору. Коли це для мене виявилося – я була в шоці, що такий колір очей існує в природі.

Чим не пара?

Та ось чому:

 

 

Ірма полюбляла порушувати дисципліну. Робити щось, що залякувало інших. Тримати в напрузі і страху. Частенько нахабно ввалювалась до кабінету, демонстративно «змітаючи» всіх інших дітей на смоєму шляху, типу «дайте дорогу королеві». Ніхто не наважувався заперечувати. Навіть її вірна подруга, що постійно супроводжувала, суперечила Ірмі дуже обережно й не часто.

В той день Ірма «припаркувавшись» до свого місця, під захопленими поглядами відкидаючи волосся жестом, яким користуються сучасні травесті-леді (яких тоді ми не бачили й не чули), демонстративно поставила постійно високий каблук на стілець і поправила панчохи на специальному поясі під спідницею. В усіх розширилися очі в шоці. Адже всі носили колготки. Чому в п’ятнадцятирічної школярки панчохи як у проститутки в кіно?

-курва – прошипів якийсь хлопчик. Не стримався.

- Щооо???!!! – загрозливо кричала Ірма. – Хто це сказав!!???

Але коли зрозуміла, що відповіді не буде, бо ніхто не візьметься суперечити, аби не отримати по голові чимось твердим, як вона постійно робила, вона продовжила:

-        Так, я повія. І я цього не соромлюся. – після тривалої задоволеної усмішки додала – Я цим пишаюся.

Ясна річ, що цю дівчинку не поважав ніхто. Але всі чомусь боялися. І при всьому тому вона була улюбленицею. Посмішка, сяйво ідеальних білих зубів, ямочки на щічках, разом з тими самими очима вишневого кольору, робили свою справу. Всі викладачі були скорені її привабливістю. Ласкаво «Ірмочка» - тільки так до неї зверталися вчителі.

 Пам’ятаю, як неможливо було  не милуватися, коли вона йшла попереду до кабінету. Це справді якесь чудо. Волосся її блищало дуже сильно і постійно, навіть в темному коридорі, при слабкому освітленні класу, і в похмурий день, коли в інших волосся здається тьмяним. Настільки тонесенька талія, що це викликало шок: «ну як така талія може бути!!??». Та й хода в неї була навмисно дуже сильно виляючи задом, чим демонструвала ще більше свої вигини.

 

Ми не спілкувалися.

Але я впізнала її одного разу випадково зустрівши в іншому районі багато років після школи.

Вона йшла одягнена у домашнє, очевидно, до магазину. Зовні в ній читалося, що сім’я, діти, чоловік, турботи, замученість, що живе не вдома, а скоріш за все в чоловіка. Було помітно, що успіху вона не досягла. Мала вигляд як звичайнісінька продавщиця базару, або домохазяйка без освіти. З цього можна було догадатися, що заміжня вона не з Маратом, а з якимсь звичайним мужиком. Можливо, він представник дрібного криміналу, бо зі шкільних років саме із такими полюбляла водитися.

 

А хотілось би щоб та симпатична парочка була разом. Адже це не просто  так, коли чужі люди так схожі одне на одного чимось. Я думала, що в них спільна доля. Та після того випадку в класі, я зрозуміла, що Марат цінує себе захмарно високо, що в нього буде кар’єра, і він не візьме із собою до свого майбутнього Ірму, цю маленьку, дуже красиву, але повію.

 

Нещодавно музичний відеоролик на МTV змусив згадати трохи школу. Солістка нагадала мені Ірму в її шкільні роки. Краще би Ірма мала можливість ось як ця американська співачка, так на неї схожа, себе реалізовувати, а не у зневазі на вулиці.

Щиро бажаю, щоб все було інакше, краще, для кожного з нас.