Тут в последенее время навеяло детством. Вспомнил старенький стишочичек. Думаю что не Я Один )

Как приятно утром ранним,

Кожу с черепа сдирать,

И жевать, жевать, жевать!

Тёплым гноем запивать! 

Если Кто еще Что вспомнил - калякайте )

1

Плач, без схлипувань і сліз, душив мене. Він, здавалось, підіймався з самісінького серця, а воно розривалося від нестерпного болю. Здавалось, ще трохи, і я вмру від цього. «Немає!... Тебе немає!... І ніколи не буде!... Господи, допоможи мені це пережити! Як мені бути???!!!!.....»

2

Я прокинулася від невимовного, щемного почуття втрати. Сльози були на моїх щоках, а на серці туга…..туга….

Ти солодко спав поруч, і тепло твого тіла та подих привели мене до тями.

«Це лише сон! Яке щастя, що ти поруч мене, коханий!»

Нахилившись, і легко торкнувшись своїми вустами твоїх, я прошепотіла:

-Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!

3

Я спав без сновидінь. Які можуть бути сновидіння після цілоденної біганини та виснажливої роботи напередодні? Я просто впав у ліжко, витративши залишки сил на миття рук та вмивання, навіть не повечерявши.

Пробудило мене відчуття чиєїсь присутності в кімнаті. Ніби хтось доторкнувся до моїх вуст і я почув ніжний голос:

-Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!

Розплющив очі. Порожньо.

«Дивно…», - зринула спантеличено думка. Наступна думка, в’їдлива та сердита, не забарилась: «Нічого дивного! Кого ти сподівався побачити в своїй парубоцькій кімнаті?!»

26.10.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

ну от.. якщо раніше ви могли читати мене уривками.. то тепер все міняється - кожна наступна замітка - є продовженням попередньої... Респект  Мурр 

Продолжаю тему, начатую в предыдущем посте (заметке),  Общение на ай.ю.эй. дает свои Плоды.. Мне нравится то, что происходит... - Спасибо Вам Всем, за то, что Вы Есть! Общение помогате нам самим открыть себя самих.. до этого я, на пример,  не знала, что могу писать хокку или что-то на подобие белых стихов.. .. так.. бывало писала стихи - иногда... когда сильное перживаение случалось у меня.. на этот раз, Респект Пантере - Pantera466 (.... пришло только что  - здесь уже давно повелась традиция дарить своим друзьям обои, анимашки и проч. ....гг... ну а я ..гг.. как всегда оригинальна.. - у меня пошла полоса стихов... ) ее Обоина - Радуга - http://oboi.i.ua/user/704428/2/233113/?p=1#advA_advC_233113_416125 , кто захочет Радугу на Стол

Что Радуга?

Ученый скажет: "Физика простая".

А кто-то скажет: " Красота Земли и Неба -

В Ней Суть Всего"...

Вот так и мы,

Сливаясь воедино,

Становимся Божественной Красой

иль просто Белым Светом -

Жизнью!

(13.07.09)

С  Любовью,

Ваша Ружа

попутне проханнячко!

(див.ком.3)

Хто шось зна з цього приводу:

Ми знаємо. що в українській мові Радуга - Веселка

Спасибо  raduga-duga

за подсказку!!!

Отже маємо -

Ра- Світло. Бог. Сонце - Абсолют. Споконвічне Світло.

й -  поєднання,

Ду - Думка!!! (з відси - Дух, Душа),

Га - рух, доро-га:

Споконвчний Рух Світла й Думки.....

цікаво....

Общение в нете бывает разное. Кто-то любить пофлудить (тупое набивание коментов- иногда на форумах за количество посов дають звания, бонусы и проч. это и стимулирует некоторых людей на такой вид общения), кто-то поспамить (спам - интеренетный мусор, чем-то похож на флуд.. - своею бесполезностью, наверно) , кто-то жить не может, если не нахамит или не поспорит с кем-то... Не согласна с теми, кто считает общение в нете - неживым, ненастоящим.. И как наглядно видно наличие паралельных миров , в котором каждый прибывает здесь... Это видно и в реальной жизни.. но может для кого-то не так четко различимо... Но я не об этом хотела сказать, а о том, как часто в коментах к заметке  бывает больше интересного откроешь, чем сам пост (замека). В одной из предыдущих заметок я выложила свое хокку, которое само по себе родилось в ходе общения на ай.ю.эй. Но в коментах  оно превратилось в маленькую поэму, которую я так и назвала Диалог (написано в со-авторстве с Giyan )

Куда ведет эта Дорога?

Быть может в глубину Себя?

Иду по ней

И услыхать пытаюсь

Хлопок одной ладони...

Нас двоє, ми творимо світ.

Світ яскравий, неповторний. Світ , в якому кожен звук має свій колір, слова  відразу перетворюються на образи, які кружляють навколо, злітають над нами,  і ми самі стаємо легкими, кольоровими, мінливими, яскравими.... Ми підносимось угору на незбагненну донині височінь, занурюємось один в  одного, всотуємо: ти - мене, я - тебе, зливаємося в єдиний, потужний океан. Світло, колір, звук - все відчувається на дотик, смак і запах. І вони такі несхожі на ті, що ми знали колись. Ми творимо світ і ніхто не може бути втаємниченим в процес творення. Лише ми двоє. Ніч... Зорі...Шепіт... Океан... 24.05.2009 Copyright 2009 ©Степанська Марина (SMG) Всі права захищені

Запропонуйте мені вибрати матеріал, в який я бажала би вбратися,

і найперше, що спадає на думку - повітря. Чисте, свіже, що пестить тіло ніжно-ніжно, як коханець, огортає мене  і цілує так, ща дух забиває, і вимагає віддатися йому і летіти з ним, у ньому , над ним, вище...вище... Повітря тепле, напоєне пахощами весняного цвіту, землі і молодої травиці, скупаних першою травневою грозою, повітря, що бринить ніби струна від  запаху озону!.. Повітря літнє, гаряче і пристрасне, в якому вирує, кипить суміш ароматів скошеної трави, меду, польових квітів, суниць; повітря, сонячно-золоте і яскраве на дотик!.. Повітря морського узбережжя, ледь солонувате, грайливе і спокусливе, аж надто спокусливе!.. І я сама стаю повітрям, всотую його, розчиняюсь в ньому, лечу над цілим  світом вільно у високості..... 07.05.2009 ©Степанська Марина (SMG)

Героїня оповідання Михайла Коцюбинського.
Так звучить правильна відповідь на питання в заголовку до цього запису.
Але прочитавши мій новий вірш, ви, можливо, засумніваєтеся в конячій невинності.
Вйо!

КОБИЛА ВИННА
Не любо - не слухай мене через силу,
До лампи Некроту твоя похвала,
Та дядько Микола рябу мав кобилу,
І капосна раптом до лісу втекла.

А там з'ясувалось - та шкапа феномен!
Ну як про таку не складати пісні?
Не здохлою впала і навіть не в кому -
Забулася враз в летаргійному сні.

Не віриш, читачу, що сталось це диво?
Та я доведу, що усе насправжкИ.
В хероїв Майдану все мудро і криво,
Ті Пасічник з д'Арком побили горшки.

Тепер одне одного $еруть обоє,
Хоч це для держави ганьба і біда.
Так весь цей "базар" - сон кобили рябої!
І винна в усьому та шкапа. Да, да!

Нема за що жити? Конайте* до бору -
Шукати конячку, будити зі сну.
А д'Арку з месійкою дзуськи докору!
Спростовую я їхню в кризі вину!

_______
*Конати, або канати (жарг.) - іти.

Ось, написав цими днями новий вірш російською.
(Буває...)

Стишочек о презике

Аленка, зря пшикаешь спреевым дезиком -
Скорее купи "шаровую" Рексону.
Некрот, зря используешь Музу ты с презиком -
Бесить больно умных немного резону.

Нужон геморрой от рифмощного бремени?
Приятно, когда возмущение гложет?
На презика жалко усилий и времени,
А людям стихальня твоя не поможет.

Ты Божие чадо, душа христианская;
Блаженством великим является кротость...
Прошла пятый год как афера майданская -
Не трать, кумэ, силы, лети-ка ты в пропасть.

А может, не всё еще даже потеряно,
Беспочвенны муки - душевные рези...
Стишочку сему больше строк не отмерено -
Забудьте же думать, какой такой "презик".

Мережа інтернет це безліч можливостей які не можна втрачати і от з огляду на це вирішила викласти свою творчість  - ліричну! Ну, що ж  ось мої вірши на тему кохання.

"Він пішов"
Він пішов і не повернеться
А ти дившься в зачинені двері
Серце твоє на шмаття рветься
І здає по троху залізо-нервів

І пішовши, грюкнув дверима,
А ти просто мовчки стояла
І сльоза мов самотня дитина
На твої білії щоці слід проклала.

Він пішов лунає в душі
- Це мов звір тебе роз*їдає!
Та ти кажешь мовчи, мовчи -
Так і не зрозумівши що ж ти втрачаєш...
****

"Я марила...."
Я марила все небом
Летіла птахом за цією мрієї
Я у доща питала де він
Мії коханий ,мії милий

Я падала сто тисяч раз
Але навколішки ніколи не ставала
Нестримно біжав неминучий час
А я?! Я все одно його кохала

Я марила....
****

"Навіть не думай..."
Навіть не думай
піти назавжди
Не залишивши жодного сліду
Не виправдовуй знову ти
На моїх очах мрїеубивцю

Але ти знову зруйнуешь
Усе до чого торкнешься
Ти нічого не любишь
В тебе кам*яне серце

Та сльози солоні мов сіль землі
Котятся у долоні
Але знову відвертаешься ти
Я кричу тобі вслід що не можу

Не можу без тебе жити
Жити без тебе не можу
Не можу вільно дихати
Хоча цього так хочу....


А ось і я автор! ВЕЛИКЕ прохання до Вас читачі не робить плагіату-не тирьте в мене вірши, а якщо взяли вказуйте автора, а саме мене!