Нещодавно з’явилася інформація про просування українських військових на Донбасі. Майже кілометр території звільнили на Світлодарській дузі в Донецькій області. Утім, це далеко не перший подібний випадок цього року. Військові експерти запевняють, що з 2015 року українські бійці повернули вже десятки квадратних кілометрів української території. «Донбас.Реалії» розбиралися, як і чому відбувається так званий «повзучий» наступ.

Сенсаційна новина: українські військові просунулися на передовій. Про це першим на своїй сторінці на Facebook написав волонтер з Дніпра Юрій Мисягін.

«З причини безперервних провокацій і обстрілів з боку супротивника деякий час назад піхота 53-ї бригади була змушена добряче пройти вперед. Дебальцеве стало ще ближче на 1 кілометр», – написав волонтер.

Хоча потрапити на нові позиції Збройним силам України поки не вдалося, у Міністерстві оборони не спростовують інформацію про просування.

«Якщо підрозділи вступають у бій з противником – можлива контратака. І тоді можливо, що певні території можуть переходити з рук у руки і це абсолютно зрозуміла річ для тих людей, які знаються на цій справі. А загалом же хочу зазначити, що мова йде про Світлодарську дугу», – прокоментував представник Міністерства оборони України з питань АТО Олександр Мотузяник.

Світлодарська дуга – стратегічно важлива територія

Це не перший прорив вперед українських військ на цьому фронтовому відрізку за останні півроку. Зураб Чихелідзе – заступник командира «Грузинського легіону», зараз перебуває у військовому госпіталі у Києві. Але в грудні 2016 року був на фронті: звільняв нову ділянку української землі.

«Це було зроблено без пострілів. Складність була в тому, щоб зробити це непомітно й раптово, а вся та територія була замінована», – каже військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

Тоді, згадує військовий, контроль над новими висотами на Світлодарській дузі значно спростив роботу його підрозділу на передовій.

«Це висота, яка дає нам можливість спостерігати за територією і вже стовідсотково мати уявлення про ворога. Спостерігати за їхніми пересуваннями. Щоб у нас була інформація про те, що вони роблять і як вони це роблять», – каже військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

Військові експерти ж пояснюють: просування українських бійців на передовій відбувається за рахунок «сірих зон» – територій, які раніше не були зайняті жодною зі сторін конфлікту. Цей процес розпочався взимку 2015 року.

Тоді в лютому спеціальний підрозділ Національної гвардії України «Азов» провів «Широкинську операцію». У результаті – лінію фронту від Маріуполя відсунули і відгородили приморське місто від обстрілів.

Чотири напрямки наступу ЗСУ

Всього ж експерти виділяють чотири основні напрямки, за якими просунулася українська армія.

Найбільша з чотирьох ділянок, які зайняли українські військові, –Приазовська, зауважують військові аналітики. Їм вдалося взяти під повний контроль село Широкине на півдні Донецької області і змістити лінію фронту на схід від Водяного, Пищевика і Павлополя.

Друга ділянка – район Докучаєвська. Бійці фактично впритул наблизилися до цього міста, підконтрольного бойовикам. Третя – Авдіївка. Тут військові повністю відбили у бойовиків так звану промзону. Також під вогневий контроль потрапила стратегічно важлива Ясинуватська розв’язка.

Остання важлива ділянка – Світлодарська дуга. Тут військові повернули Новолуганське, на кілька кілометрів просунулися в напрямі окупованого Дебальцева і зайняли сіру територію в районі Попасної. У Луганській області таких маневрів практично немає. У цьому регіоні дві сторони розділяє природний бар’єр – ріка Сіверський Донець.

Дані про так званий «повзучий наступ» української армії журналісти програми «Донбас.Реалії» отримали від військового експерта Михайла Жирохова. За його підрахунками, загальна площа територій, звільнених таким чином – від сорока до п’ятдесяти квадратних кілометрів.

«Увечері, якщо це стандартна тактика, висуваються до найближчої посадки, яка не контролюється бойовиками, наш взвод, або два взводи і окопуються. Вранці бойовики опиняються перед фактом, що це вже наша територія», – пояснює військовий експерт Михайло Жирохов.

«Жаб’ячі стрибки» крізь «сірі зони»

Тактика «жаб’ячих стрибків», як ще називають подібні дії військових, дозволяє зберегти життя бійців, оскільки просування зазвичай відбувається без застосування зброї. Але сьогодні, як зазначають аналітики, така тактика практично вичерпала себе.

«Зараз такі «сірі зони» майже скінчилися. Тепер, щоб десь щось змінити, ти маєш посунути супротивника. Саме тому і виникають ці бої під Світлодарськом в районі висоти 220 і під Авдіївкою, в районі Ясинуватського блокпосту», – зауважує військовий журналіст Юрій Бутусов.

Авдіївська промзона – бойова точка, яка стримує противника – військовослужбовець

Журналісти програми «Донбас.Реаліі» побували на одній з передових позицій в Авдіївській промзоні, де українській армії якраз і вдалося відсунути бойовиків. Сталося це під час останнього масштабного загострення цієї зими.

Кілька місяців тому ця територія перебувала під контролем бойовиків. Зараз це передовий рубіж захисту, який ще на кілька сотень метрів відсунув бойовиків від будинків мирних жителів.

«Це саме така бойова точка, яка стримує противника і обороняє місто Авдіївку», – говорить військовослужбовець ЗСУ Антон.

Утім, бойовики не припиняють спроб повернути втрачений клаптик землі. Калібрами, дозволеними Мінськими домовленостей, не обмежуються, кажуть військовослужбовці.

Військовий: це дуже важливо, хоча б метр своєї землі людина повернула

На відміну від Авдіївської промзони, визнають опитані нами експерти, більшість «сірих зон» не мали особливого стратегічного значення. Але у військових свій погляд на це питання.

«Це дуже важливо, тому що це дає мотивацію: хоча б метр своєї української землі людина повернула. Це дає дуже велику мотивацію і для нього це важливо. І що він не дарма там сидить», – зауважує військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

У Міноборони України просування української армії в «сірій зоні» порушеннями Мінських домовленостей не вважають. Аргумент – нові позиції не порушують меж, встановлених угодою. Крім того, військові контролюють навіть менше, ніж дозволено, адже окуповане бойовиками місто Дебальцеве, згідно з документом, теж повинно залишатися під захистом українських бійців.

https://www.radiosvoboda.org/a/28514775.html

Наша чарівна Міс підштовхнула http://blog.i.ua/community/79/1746534/згадати ще одну книгу

14.12.11 11:11 Жители Донецка о гуцулах: Это наши братья из России - в распашонках и с топорами. ВИДЕО. http://censor.net.ua/video_news/191264/jiteli_donetska_o_gutsulah_eto_nashi_bratya_iz_rossii_v_raspashonkah_i_s_toporami_video

Ініціативні мешканці Донецька, що вирішили ніяк не оформлюватися організаційно і не вигадувати собі ніяких назв, розповсюдили заяву і розклеїли листівки із закликом звільнити президента Януковича за не виконані ним передвиборчі обіцянки.

«ЗВІЛЬНИ ПРЕЗИДЕНТА!

Де і як? Стереотипне уявлення про Донбас, як про базове електоральне поле Віктора Януковича скоро відійде у минуле. Всі, хто ще сприймають президента за свого, роблять це скоріше за інерцією, не зважаючи на протести здорового глузду. Ми поставили за мету посприяти припиненню інерції, нагадавши землякам, що обіцяв кандидат у президенти Віктор Янукович. Прогнозовано виявилося, що програма Віктора Федоровича не коштує навіть паперу, на якому надрукована. Чому? Чим більше влада говорить про евроінтеграцію та реформи, тим більше вона ізолюється та консервується. Все те, що державне телебачення називає реформами, більше нагадує гру в наперстки. Чергове „переміщення“ кульки під стаканчиками не збільшує шанси довірливого громадянина отримати зиск. Єдина причина, чому наша країна все ще не є дев’ятим федеральним округом Російської Федерації полягає в тому, що Янукович підсвідомо розуміє, що сидіти у Донецькій області буде значно комфортніше, ніж на Магадані, а Ахметов, незважаючи на нерухомість у Лондоні, не хоче опинитися там на правах Березовського або Чичваркіна. Хто? Ми могли б якось назватися. Пафосно: „Люди Донбасу“, іронічно: „Donbass Homo Sapiens“ або жартівливо: „Антиананасова ініціатива“. Але це все лише слова, що спрощують розуміння реальності. Ми ж проти спрощення. У нас і так максимально спрощений президент. *** Єдина надія, яку ми плекаємо, полягає в тому, що коли Україна буде забивати цвяхи у політичну труну Януковича, перший з них буде забитий саме Донбасом».

 Площа Леніна.

 Офіс ПР.

 Донецька ОДА.

 Главкорпус ДНУ.

 Філфак ДНУ.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ІА "Поряд з вами".

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Днями українські військові взяли в полон пораненого офіцера одного із загонів проросійських сепаратистів на Донбасі, який виявився кадровим старшим лейтенантом російської армії на ім'я Олексій Седиков, родом з Архангельської області. Це підтверджують і його власні свідчення, і знайдені при ньому документи. Відеозапис допиту Седикова і його розмову з українськими журналістами показали кілька українських телеканалів.

Розповідь Олексія Седикова про те, як він потрапив на схід України, його оцінки обстановки і настроїв на території, підконтрольній бойовикам, становлять великий інтерес, каже журналіст, військовий кореспондент українського телеканалу «1+1» Андрій Цаплієнко, який був серед тих, з ким полонений росіянин (який спочатку назвав себе Олександр) погодився спілкуватися.

– У районі села Троїцьке, Луганська область, у ніч на 11 липня був обстріл наших позицій з боку бойовиків. Обстріл почався десь о 22:20, а о 22:45 спостерігачі помітили трьох озброєних чоловіків, які рухалися до українських позицій. Їх дочекалися і запропонували їм здатися. Вони відмовилися. Тоді українські військові відкрили вогонь, в результаті чого всі троє були поранені. Один із них, як з'ясувалося, його звали Натан Цакіров, був поранений смертельно і помер на місці. Другий трохи пізніше помер, отримавши поранення в груди. Олексій Седиков отримав поранення в область стегна, і його вдалося врятувати, і ми змогли з ним поговорити.

– Ви вже довго працюєте в зоні АТО на сході України, при цьому пишете, що це було одне з найскладніших Ваших інтерв'ю за весь час. Чому?

– По-перше, коли ти спілкуєшся з військовополоненим, це вкрай важко, знаючи, що ця людина воює проти твоїх товаришів. У мене на фронті дуже багато друзів за роки війни з'явилося. І знати, що ця людина могла стріляти в них... Другий момент – ця людина поранена, з пораненими спілкуватися також досить складно. По-третє, він від самого початку відмовився від інтерв'ю, кричав: «Я не буду з вами спілкуватися! Мені потрібні тільки російські журналісти! Я хочу бачити консула!». У нього була істерика. Дуже складно було перечекати цю істерику і переконати людину піти на розмову. Ми не можемо спілкуватися з людиною всупереч її бажанню і коли вона перебуває у такому стані.

    Він ніяк не хотів розуміти, що перебуває на території іншої держави, що він прийшов на територію цієї держави зі зброєю в руках як окупант і агресор

Довелося, по-перше, його переконати. По-друге, було вкрай складно спілкуватися з ним, розуміючи ступінь зазомбованості цієї людини. Він абсолютно не хотів визнавати очевидних речей. На фразу «ви воюєте проти нас» він відповідав фразою «а ви воюєте проти нас». І він ніяк не хотів розуміти, що перебуває на території іншої держави, що він прийшов на територію цієї держави зі зброєю в руках як окупант і агресор. Десь всередині нього, напевно, Україна – це не окрема країна, а якась територія, яка за волею провидіння якось випадково опинилася самостійною, і її терміново потрібно повернути в стійло.

    У нього були психологічні проблеми через розлади в сім'ї. Мабуть, це теж його підштовхнуло до того, щоб виїхати на Донбас

Тому доводилося з ним говорити акуратно, наводити такі аргументи, з якими він не міг би сперечатися, щоб ця людина трошки зрозуміла, що вона перебуває в іншій країні, що він – окупант. Мені здається, що в якійсь мірі це вдалося. Плюс у нього певна культурна обмеженість була присутня. Він аргументував свої вчинки так: «Пам'ятайте фільми «Троя», «Триста спартанців»?». Весь його культурний горизонт був обмежений ось такими дитячо-голлівудськими поняттями про добро і зло. Проте все-таки ми з ним поговорили. Вдалося з'ясувати, що у нього були психологічні проблеми через розлади в сім'ї. Мабуть, це теж його підштовхнуло до того, щоб виїхати на Донбас.

– У його зізнаннях і розповідях про те, що відбувається на землях, захоплених «ДНР» і «ЛНР», щось принципово нове для Вас прозвучало?

– Спочатку з ним вдалося поговорити співробітникам Служби безпеки України, на камеру. Частина цього інтерв'ю потрапила в інтернет. Потім він поговорив з нами. І це були ніби дві абсолютно різних розмови за настроєм.

    Нам вдалося з'ясувати деякі загальні факти: що на командних посадах у збройних структурах бойовиків числяться російські офіцери (це він підтвердив і в першому, і в другому інтерв'ю), що ці люди приїжджають і виїжджають, що це – відрядження

У першому інтерв'ю він був більш податливий, мабуть, розумів ситуацію. Йому потрібна була допомога. Він був готовий дякувати кому завгодно. З нами він був спочатку агресивішний. Інформація, яку він дав у другому інтерв'ю, дещо відрізнялася від попередньої. Але при цьому нам вдалося з'ясувати деякі загальні факти: що на командних посадах у збройних структурах бойовиків числяться російські офіцери (це він підтвердив і в першому, і в другому інтерв'ю), що ці люди приїжджають і виїжджають, що це – відрядження.

Він підтвердив, що досить велика кількість озброєних людей з «підрозділів збройних сил» «ДНР» і «ЛНР» підведені в район Дебальцева. Це, зокрема, ті речі, які нас цікавили. Тому що ми не розуміємо, з чим пов'язана нинішня активізація бойовиків уздовж лінії фронту. Чи то це готується наступ, чи то це чергове розгойдування ситуації – при тому, що Україна дотримується Мінських угод. Звичайно ж, самі бойовики цього не роблять. Власне, він не зміг нам пояснити причину. Він говорив, що «це не мій рівень, я всього лише старший лейтенант, командир взводу».

– Як ми зрозуміли, він скаржився на те, що сам він отримує гроші, що місцеве населення з того боку фронту дивиться на таких, як він, як на диких звірів. Чи було відчуття, що цей російський військовослужбовець пішов воювати просто за гроші, як найманець?

    «Місцеві», які воюють за «ДНР» і «ЛНР», отримують, на рівні рядового, приблизно 15 тисяч рублів (і то нерегулярно) – це десь 5 тисяч гривень

– Я точно знаю, що «місцеві», які воюють за «ДНР» і «ЛНР», отримують на рівні рядового приблизно 15 тисяч рублів (і то нерегулярно) – це десь 5 тисяч гривень. Ми цю інформацію і від Олексія отримали, і з інших джерел. Крім того, настрої на тому боці ми теж дуже непогано знаємо. І розуміємо, що, навіть якщо люди на тій стороні ще не стали любити Україну, вони вже щосили страждають від нескінченної кризи, яка викликана війною. Тому що ціни на тій стороні приблизно в 2 рази вищі, ніж на решті України. Зарплати, звісно, менші, оскільки промисловість, в основному, не працює. Для багатьох єдиний спосіб заробити – це піти служити в ці незаконні збройні формування і отримувати ось ці жалюгідні 5 тисяч гривень, тобто 15 тисяч рублів.

    Росії цей Донбас не потрібен

Специфіка цього регіону в тому, що вони від самого початку хотіли «по-тихому віддрейфувати» до Росії, як Крим, – і в цьому була головна мета всіх цих маніпуляцій, які згодом призвели до війни. А цього не вийшло, Росії цей Донбас не потрібен! Це абсолютно депресивний регіон, з величезною кількістю кримінальників, які взяли в руки зброю. Те, що нам розповів Олексій, швидше, пов'язане з його якоюсь особистою проблемою, можливо, сімейною, яка його виштовхала на Донбас. І він вирішив стати «героєм», «звільняти «русский мир» від злісних «укров». Гроші не були головною для нього причиною.

– Чи не було відчуття, що цей російський старший лейтенант після всього вважав себе якось зрадженим російською державою?

    Цих хлопців, ось цю трійку, зупинену на українському опорному пункті, відправили на завдання як смертників, як гарматне м'ясо. Звичайно ж, це була зрада! І він це розуміє

– Коли я йому сказав, що за ним ішла ще група в кількості 20 осіб, він так розхвилювався! Він сказав: «Та ви що?! Ви розумієте, що ви говорите?! Якби нас було 20, ситуація б взагалі обернулася по-іншому». А наші спостерігачі з різних пунктів відзначили, що за його групою йшла більш підготовлена група в кількості приблизно 18-20 осіб. Олексій про це не знав. Це говорить про те, що цих хлопців, ось цю трійку, зупинену на українському опорному пункті, відправили на завдання як смертників, як гарматне м'ясо. Звичайно ж, це була зрада! І він це розуміє. І його злість пов'язана, мені здається, саме з цим – з розумінням того, що їх просто кинули на українські позиції вмирати, відволікати від основного удару. Ту групу, до речі, теж помітили, і їм не дали пройти.

– У настрої і в поведінці цієї людини ви не побачили якоїсь перспективи завершення конфлікту на Донбасі – що сепаратисти здуваються, що з того боку ніхто не бачить ні сенсу, ні мети?

    Ніякої жалості і співчуття до українців ці люди не відчувають. Мета їх була – зробити диверсію

– Коли цих хлопців затримали, вони лежали в кущах, стікаючи кров'ю, і просили про допомогу. І їм почали надавати допомогу, дуже професійно. Повірте, я уважно дивився ці кадри, щоб побачити, чи не було якихось знущань над військовополоненими. Цього слід було, можливо, очікувати. Так ось, українські лікарі дуже коректно виконували свій обов'язок, оскільки перед ними були поранені. При цьому запитували: «Що ви тут робили? Навіщо ви сюди прийшли?». Вони говорили, що вони випадково забрели на українські позиції. А коли їх відвезли в госпіталь, під залишеним ними боєкомплектом була виявлена бомба-«розтяжка», тобто вони встигли поставити розтяжку для того, щоб підірвати цей боєкомплект і нас! І коли їх уже затримали, вони про це не сказали! Це показує, що ніякої жалості і співчуття до українців ці люди не відчувають. Мета їх була – зробити диверсію. Ну, про що можна говорити? Я думаю, що нічого у свідомості цих людей так радикально, на жаль, не зміниться.

    Їхні свідчення будуть взяті до уваги в майбутньому суді щодо злочинів на Донбасі. У тому, що такий суд буде, я навіть не сумніваюся

Упевнений, що ці військовополонені, зокрема Олексій, ще зіграють свою роль. Їхні свідчення, мені здається, будуть взяті до уваги в майбутньому суді щодо злочинів на Донбасі. У тому, що такий суд буде, я навіть не сумніваюся. На тому боці є наші полонені, дуже багато. З ними поводяться не так, як з Олексієм. І окрему палату не виділяють, а найчастіше просто залишають гнити без медичної допомоги. А ще є українські політв'язні в російських в'язницях. І є велика надія, що цю людину зможуть поміняти на будь-кого з цих людей, про яких я говорю. Взагалі ще показовий момент – склад цієї групи. Їх було троє, і з цих трьох у двох були російські документи. Третій був без документів. Я б, звичайно, не хотів екстраполювати процентне співвідношення росіян у цій групі на загальне процентне співвідношення росіян серед бойовиків, але, повірте, їх достатньо.

– Українці, які воюють на Донбасі, які сидять безпосередньо в окопах, не роздратовані тим, що таких свідчень того, що відбувається все більше і більше, очевидних для них, але в Києві, в Брюсселі або де б то не було ще їм уваги якось не приділяють? Чи немає якоїсь зневіри?

    Українці в окопах роздратовані, швидше, політикою подвійних стандартів країн ЄС

– Українці в окопах роздратовані, швидше, політикою подвійних стандартів країн ЄС, які декларують свої союзницькі наміри щодо перспектив возз'єднання України, але нічого не роблять для допомоги нашій воюючій країні. Яка, по суті кажучи, захищає європейські ідеали, яка декларує своє прагнення жити за європейськими законами – нормальне, людське, цивілізоване. Роздратування є. Я після говорив з командиром батальйону, який затримував цю диверсійну групу, Олексієм, і він сказав дуже просто: «Треба, щоб ця людина була цілою і неушкодженою, тому що у мене на тій стороні троє полонених. І є шанс, що завдяки обміну вони повернуться». А роздратування з приводу високих політичних матерій в окопах немає. Наші військовослужбовці зараз виконують роль «замка на дверях», який не дозволяє зламати ці двері і ввійти злодієві в будинок. Це зараз їхня головна функція. У Кремлі, мені здається, вирішили поставити питання ребром: або є Україна, або нема України. Ну, що ж, ми прийняли ці умови гри! Ми теж розуміємо, що від результатів цієї війни залежить буде у нас країна чи не буде.

http://www.radiosvoboda.org/a/27879542.html

Наша рідна земля (Східний фронт)

1. А він і не мав вишиванки, народних пісень зовсім не знав.
Коли на Донбасі зайнялись світанки, він мамі на кухні спокійно сказав:
Десь там також наша земля,
Десь там також наша земля,
Десь там

також наша земля.

Наша рідна земля.

2. Він знав, що Аллах не покине, коли на війну вирушав.
Вони у Криму раптом стали чужими. Дружині і дітям спокійно сказав:
Десь там також наша земля,
Десь там також наша земля,
Десь там

також наша земля.

Наша рідна земля.

3. Весілля вони не гуляли, їх просто отець повінчав.
Коли побратимів на Сході стріляли, своїй нареченій він тихо сказав:
Десь там також наша земля,
Десь там також наша земля,
Десь там

також наша земля!

Наша рідна земля.

слухати

Криваві гроші війни, або чому АТО – це надовго?

Пам’яті чергової заяви ВР про агресію Російської Федерації присвячується.

Крайню заяву ВРУ «Про гідну відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (№ 2332) було підписано учора, 27.04.2015 р.

Ймовірно, це сталося через те, що попередні постанови давали не таку «гідну відсіч»… Мова «Про Звернення ВРУ до ООН, ЄП, ПАРЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання РФ державою-агресором» від 27.01.2015 р. та про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької й Луганської областей тимчасово окупованими територіями від 25 березня 2015 р.

Чи змінилося щось у стосунках з агресором та окупованими територіями після схвалення чергових заяв? За своєю силою ці постанови є політичними документами та носять декларативний характер, тобто не містять норм прямої дії. Їх ухвалення нічого не змінює ні на війні, ні у господарській, ні у правозастосовчій практиці, а лише дає політичну оцінку ситуації. Отже… не змінює нічого.

Далі розглянемо уважніше саме господарську складову відносин Україна-ЛДНР, оскільки саме вона є самою непублічною на цей час.

На окупованій території Донбасу наразі проживають близько 3 млн. осіб та зосереджено до 20% промислового потенціалу України. Енергетика, промисловість та транспорт інтегровані в економіку України. Це великий споживчий та промисловий ринки.

Де факто, економічні стосунки з ЛДНР ніколи не припинялися. Лінію фронту перетинали і перетинають як люди, так і товари. При цьому «побори» до структур ЛДНР платять абсолютно всі суб’єкти, що знаходяться на окупованій території: від ДТЕК до копанки. В них просто немає вибору. Навіть якщо підприємство перереєєструвалося в Україні – воно платить ще й місцевим хазяївам. Тому на практиці абсолютно УВЕСЬ бізнес на території псевдореспублік на даний час фінансує діяльність бойовиків.

Це факт, на який ми не можемо вплинути, оскільки суверенітет України в ЛДНР не діє. Тому давайте з’ясуємо, чому навіть за умов подвійного оподаткування та хаотичних поборів, на лінії розмежування з ЛДНР стоять черги з фур, що шукають найменшої можливості потрапити до бойовиків і назад.

І справа не лише в тому, що Донецьку та Луганську потрібні харчі. Торгувати з Донецьком ризиковано, мутно і… вигідно. Настільки вигідно, що є люди, які зацікавлені в продовженні мутного статусу: «ані війни, ані миру». Саме для збереження схем збагачення на ухиленні від оподаткування. Головна «тема» – прихований від оподаткування прибуток.

Схема працює наступним чином. Як правило, виробник з України продає свій товар дистрибутору, який також має українську реєстрацію та працює легально. Дистрибутор знаходить покупця на окупованих територіях. Зазвичай, дистрибутор і покупець пов’язані через одних й тих самих фізичних осіб.

Укладається угода на поставку продукції, бажано з відтермінуванням оплати поставленого товару. Товар з документами та товарно-транспортними накладними їде до ЛДНР. Все легально, підстав відмовити у перетині лінії розмежування немає, окрім особливого режиму в зоні АТО, про який йтиметься нижче.

Покупець отримує товар, продає його з неймовірною націнкою до середньої роздрібної вартості товару в Україні – тобто приблизно у 30% та ще й виключно за готівку, оскільки українська банкова система в ЛДНР не працює. Уся націнка прихована від фіскалів. Тому вже на цьому етапі Покупець отримує приблизно 40 % неоподатковуваного прибутку від вартості товару. Навіть за відкатів на війну для терористів такий бізнес залишається золотим.

Існує можливість і для більш грубих, але ще прибутковіших оборудок. При наближенні термінів оплати Покупець звертається до штабу АТО (СБУ) й легально отримує документ, що підтверджує проведення АТО на території його реєстрації (господарської діяльності) і заявляє, що не може сплатити за отриманий товар, оскільки йде АТО. При цьому уся готівка залишається у Покупця. Звідси стільки повідомлень про затримання кур’єрів з грошима, що прямують з готівкою зі «стрьомної» ЛДНР в Україну.

Окремо стоїть питання відшкодування НДС при зовнішньоекономічних операціях. На території ЛДНР знаходяться виробництва низки найбільших експортерів України: Алчевський металургійний, АВК тощо. Що робити, якщо експорт здійснюється до Росії, митницю ми не контролюємо, а документи оформлюємо на території, підконтрольній Києву? Як прослідкувати, що товар перетнув державний кордон?

Чому в ЛДНР така неймовірна націнка? Плата за ризик – так, безумовно. Але, окрім іншого, система доправлення вантажів на окуповані території запрограмована на виникнення дефіциту. Особливий режим у районі проведення антитерористичної операції запроваджує Закон «Про боротьбу з тероризмом» (ст.14). Відповідно до ч. 4 цієї статті, «перебування в  районі  проведення  АТО осіб,  які не залучені до її проведення,  допускається  з  дозволу керівника оперативного штабу». У нашому випадку – це штаб АТО. Частиною цього режиму є також «Тимчасовий порядок здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів і вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей». Відповідно до нього перевізник повинен мати ще й «дозвіл» не проїзд встановленого зразка, який видається однією з чотирьох координаційних груп в зоні АТО. Діяльність цих груп підпорядкована Координаційному центру при штабі АТО, який складається виключно з силовиків.

Керівництво АТО для проведення «відсіву» претендентів має у своєму розпорядженні підстави на вибір:

1)    наявна інформація правоохоронних органів про можливість використання такого товару у злочинних цілях та/або використання такого товару терористичними організаціями на неконтрольованій території;

2)    наявна інформація про порушення отримувачем та/або постачальником вантажу (товару) вимог податкового та/або митного законодавства;

3)    наявна інформація про використання коштів за поставлений товар з метою фінансування тероризму;

4)    наявність інформації про причетність власника або отримувача товару до терористичної організації.

Підкреслю, що усі ці підстави є оціночними, до того ж їх неможливо перевірити. Пам’ятаєте, що абсолютно всі в ЛДНР фінансують бойовиків та псевдореспубліки? Пам’ятаєте, що ніхто не платить податків з кінцевої ціни продажу?

Власне, це все… Нічого кращого для створення дефіциту та черг бажаючих отримати жаданний дозвіл, годі й уявити. Не важливо, хто прийматиме рішення: генерал СБУ чи архистратиг Гавриїл, – корупційною є сама схема. Корупціонерами є усі, хто в ній задіяний.

У підсумку маємо таке:

1. Побори, зібрані на території ЛДНР, використовуються для подальшого фінансування власне ЛДНР.
2. З операцій, проведених на окупованій території Донбасу податки в бюджет України не сплачуються.
3. При перетині «лінії розмежування» створено легальні корупційні схеми.

Найнеприємніше, що йдеться про схеми з мільярдними оборудками. Отримані кошти, наче наркотик, отруюють відразу увесь організм держави: правоохоронців, фіскалів, урядовців та парламентарів. Тих самих урядовців і парламентарів, яких ми обрали рік тому й матимемо нагоду змінити лише за чотири роки. Виникає риторичне запитання: скільки місяців потрібно вести АТО за сьогоднішими правилами, щоб корупція поглинула усю державну систему України?

 Володимир Полевий,

експерт з національної безпеки Інформаційно-аналітичного центру

http://mediarnbo.org/2015/04/28/krivavi-groshi-viyni-abo-chomu-ato-tse-nadovgo/

З часу початку війни з Москвою, Всеукраїнське об'єднання "Свобода" за приблизними підрахунками тільки силами активістів було виділено допомогу для армії на суму понад 37 598 000 млн. грн., а з врахуванням коштів місцевих бюджетів, залучення яких ініціювали депутати-свободівці, ця сума становить понад 51 млн. грн.

Інформація станом на 12 вересня 2014 року

Військове спорядження: 

1. Бронежилети 2175 шт 7 745 000 грн.

2. Шоломи 400 шт 800 000 грн.

3. Прилади нічного бачення 50 шт 750 000 грн.

4. Тепловізори 21 шт 945 000 грн.

5. Берци 987 пар 1 480 500 грн.

6. Розгрузки 800 шт. 680 000 грн.

7. Тактичні окуляри 500 шт. 500 000 грн.

8. Форма 2500 шт. 2000 000 грн.

Предмети побуту

9. Карімати, матраци, спальники, намети, засоби від комах,

предмети гігієни, шкарпетки, футболки, ін. 2 929 933 грн 

Харчове забезпечення

10. Крупи, цукор, консерви, приправи, питна вода, ін. 582т 6 377 842 грн

Засоби медичного забезпечення

11. Ліки, кровоспинні, знеболювальні препарати, ін. 880 761 грн.

12. Передано готівки 9 910 964 грн.

Військова техніка

13. Вантажні машини 2 шт. 140 000 грн.

14. Швидкі допомоги 3 шт. 210 000 грн.

15. Позашляховики 6 шт. 672 000 грн.

16. Екскаватор 1 шт 50 000 грн.

17. БРДМ 1 шт 102 000 грн.

Зброя

18. Кулемети КМ – 7, 62 + укомплектування до них 4 шт. 192 000 грн

19. Великокаліберний кулемет ДШКМ 12,7 мм + укомплектування 1 шт 232 000 грн 

20. Стрілецька зброя кілька десятків 1000 000 грн.

ЗАГАЛЬНА СУМА ВИТРАЧЕНИХ КОШТІВ 37 598 000 грн.

Слава Україні!