хочу сюди!
 

YuLita

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 43-55 років

Замітки з міткою «праця»

Молитва

Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
 
  1. Боже, великий єдиний,

    Нам Україну храни,

    Волі і світла промінням

    Ти її осіни.

  2. Світлом науки і знання

    Нас, дітей просвіти!

    В чистій любові до краю

    Ти нас, Боже, зрости.

  3. Боже, великий єдиний,

    Нам Україну храни,

    Мужню, українську владу

    Обрати свій люд надихни.

  4. У захисті слави і мови

    Завдання еліті постав!

    Народ, щоби силу і працю

    до власної ниви приклав!

  5. Молимось, Боже єдиний,

    Нам Україну храни,

    Всі свої ласки, щедроти

    Ти на люд наш зверни.

  6. Дай йому волю, дай йому долю,

    Дай доброго світа!

    Щастя дай Боже, народу

    На многая, многая літа!


Відома з 26 березня 1885

За виключенням 3 та 4 куплетів.

Музика М. Лисенка

Слова ( ледь не всі)  О. Кониського















Вітаю Вас з Весною!

Шановні друзі і Подруги!


Будьте щасливими і здоровими та вірними нації!

Перпрошую, за думки)))

Українці розумні люди, але кожен має свою правду. Аби змінити життя на краще:

  1. треба поважати Бога, якого істина: „Україна!”
  2. уважно скласти власні правди таким чином, аби не зробити кривди істині, це розумніше, ніж чубатися, чия правда гладша)))
  3. вдумливо прочитати „Южнорусский букварь” Тараса Шевченка, хоча б „його” народні прислів’я, наприклад: „Ледачому животові і пироги вадять)))
  4. Берегти власне здоров’я, для нації. Плекати власну силу. Дружити лише з тими, хто і Вас другом вважає!
  5.  Тримайте свій настрій в бойовому стані)))

Освіта і праця за С. Квітом



Стаття Міністра освіти і науки України Сергія Квіта в газеті "Дзеркало тижня" від 30 жовтня 2015 року
02.11.2015 | 11:12
 

Беззахисна інтелектуальна власність, або Як подолати «долину смерті»

Сьогодні в нашій країні у понад 1100 наукових установах та організаціях працюють десятки тисяч кандидатів і докторів наук. 

Станом на кінець 2014 р. є чинними понад 26000 патентів на винаходи. Усе це свідчить про значний інноваційний потенціал України, що відповідно до світових тенденцій, повинен стати рушійною силою для інноваційного розвитку економіки. Водночас частина інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції за період з 2007 по 2014 р. скоротилася з 6,7 до 2,5%, тобто більше ніж удвічі. Як бачимо, в Україні відбуваються процеси, протилежні декларованим у сучасному світі бажанням переходу до інноваційної економіки та суспільства знань.

За даними Всесвітнього економічного форуму, у 2014–2015 рр. за показниками технологічної готовності Україна посідає лише 85-те місце серед 144 країн (серед пострадянських країн мають показники кращі, ніж Україна: Молдова — 51-ше місце, РФ — 59-те, Казахстан — 61-ше, Грузія — 67-ме, Вірменія — 71-ше, Азербайджан — 72-ге). За інноваційними чинниками відповідно: Україна — 92-ге місце, у той час як РФ — 75-те, Азербайджан — 76-те, Казахстан — 89-те місце. Значний інноваційний потенціал з одного боку і вкрай низький інноваційний рівень виробництва — з іншого незаперечно свідчать про те, що цей потенціал украй слабко використовується промисловістю. Тобто між наукою і виробництвом існує прірва — і це для держави проблема, що потребує негайного розв'язання.

Результати інтелектуальної праці як визначальний і невичерпний ресурс розвитку економіки

У минулому столітті зростання як економіки в цілому, так і окремих компаній задовільно пояснювала економічна теорія К.Маркса, згідно з якою загальна вартість, а в підсумку прибуток, створювалися працею (робочою силою) і фізичним капіталом (знаряддями праці, фінансами тощо) (див. рис.1).

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/1-131181.jpg

Проте у ХХI ст. ця теорія не в змозі пояснити стрімкий прогрес таких компаній, як Apple, Microsoft, IBM, Google та інших, що не мають великої робочої сили й фізичного капіталу у традиційному розумінні. А тим часом вони є світовими лідерами за ринковою вартістю компаній.

У таких компаніях за останні десятиріччя спостерігається експонентне збільшення співвідношення між їхньою ринковою вартістю і вартістю їхніх активів. Так, для 500 найбільших компаній США це співвідношення збільшилося від одиниці в 1980 р. до семи в 2000-му. Тобто в семи доларах вартості компаній їхні активи становлять лише один долар (див. рис. 2).

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/2-131187.jpg

Причину виникнення цього феномену неокласичні економісти (Р.Солоу, П.Ромер) пояснюють тим, що в цілому тільки 50% приросту внутрішнього валового продукту можуть бути забезпечені збільшенням трудових ресурсів та фізичного капіталу. Інші 50% відносяться переважно до інноваційних продуктів — результатів інтелектуальної праці, які мають нематеріальну форму і які в сукупності визначають як знання (див. рис. 3) або як інтелектуальний капітал.

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/3-131182.jpg

Інтелектуальна власність як результат інтелектуальної, творчої праці людини

Існує багато теорій інтелектуального капіталу, що мають різні підходи до його структури і наповнення. Але загальним для них є розуміння того, що інтелектуальний капітал є результатом інтелектуальної праці людей і що ці результати можуть брати участь у створенні цінностей. У широкому розумінні, з погляду права, результати інтелектуальної, творчої діяльності людини, за винятком тих, що не відповідають нормам законів про інтелектуальну власність, визнаються об'єктами права інтелектуальної власності.

Усі результати інтелектуальної праці умовно можна розділити на три групи: знання, інформація та інтелектуальна власність (див. рис. 4).

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/4-131184.jpg

Знання — це результат інтелектуальної праці людини, який вона безпосередньо створює. Звідси випливає правовий наслідок: знання належать тільки людині і можуть бути використані іншими фізичними або юридичними особами тільки за згодою власника цих знань. Інформація — це відтворені на матеріальному носії (паперовому, електронному тощо) знання людини, що вийшли з її голови у формі, доступній для сприйняття іншими людьми. Інтелектуальна власність у вузькому розумінні — це інформація, що відповідає вимогам законодавства про інтелектуальну власність. 

Усі ці три категорії діалектично пов'язані між собою: людина сприймає органами чуття дані з навколишнього середовища (явищ природи, інформації, інтелектуальної власності) і виробляє знання, що вперше виникають і зберігаються в її голові. Наступний крок — закріплення знань їхнім власником на матеріальному носії, тобто перетворення знань на інформацію. І, нарешті, частина інформації, що відповідає законодавству про інтелектуальну власність, набуває юридичного статусу інтелектуальної власності.

Основні етапи перетворення інтелектуальної власності на інноваційну продукцію або інноваційні послуги

В Україні більшість об'єктів інтелектуальної власності створюється в університетах і наукових організаціях (див. етап 1 на рис. 5). Далі ці об'єкти передаються розробникам, які розробляють на основі об'єктів інтелектуальної власності нові вироби або технології виробництва (етап 2). На третьому етапі здійснюється виробництво продукції, на четвертому — її ринкова реалізація. Зауважимо, що за експертними оцінками фінансові витрати на всіх трьох етапах співвідносяться як 1:10:100.

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/5-131189.jpg

На рис. 5 показано принципову схему руху від інноваційної ідеї до реалізації інноваційної продукції на ринку. Але на практиці цей процес, який зазвичай називають трансфером технологій, набагато складніший. Об'єкт інтелектуальної власності може виникнути не тільки на першому, а й на другому, третьому і навіть четвертому етапі. 

Комерціалізація інтелектуальної власності також може здійснюватися на кожному етапі. Так, університет або наукова організація може продати права на створений об'єкт інтелектуальної власності ліцензіату. Розробник може також продати технологію як складений об'єкт інтелектуальної власності, що містить у собі винаходи, корисні моделі, промислові зразки, об'єкти авторського права, ноу-хау й інші об'єкти інтелектуальної власності. Коли продається виробництво (бізнес) за угодою комерційної концесії, то разом із приміщеннями і технологічним обладнанням передаються також права на об'єкти інтелектуальної власності, що використовуються у цьому виробництві.

Однак найвигіднішою є комерціалізація інтелектуальної власності на четвертому етапі у складі інноваційної продукції або інноваційних послуг. Хоча додана вартість, що була генерована інтелектуальною власністю в одиниці продукції, може бути малою, але, будучи помноженою на кількість продукції, вона досягає великого значення. 

Бар'єри, що заважають перетворенню інтелектуальної власності на інноваційну продукцію

Відсутність в Україні національної інноваційної системи. 

Національна інноваційна система (НІС) — це сукупність національних державних, приватних і громадських організацій, а також механізмів їхньої взаємодії, в рамках яких здійснюється діяльність зі створення, зберігання та поширення нових знань і технологій. НІС формує таку систему відносин між наукою, промисловістю і суспільством, за якої інновації виступають основою розвитку економіки і суспільства. В усіх розвинених країнах така система діє, в Україні ж існують тільки її фрагменти. Хоча маємо протягом останнього часу окремі "історії успіху" (як-от діяльність Наукового парку НТУУ "Київський політехнічний інститут", де обсяги продажу інтелектуальної власності обчислюються протягом двох минулих років уже десятками мільйонів гривень і де цей інтелектуальний продукт доходить до виробництва високотехнологічної продукції у спектрі від наносупутників до безпілотників), вони лише увиразнюють загальну невтішну ситуацію. І тому інтелектуальна власність, що є підсистемою НІС, не може працювати на повну силу. 

Відсутність в Україні Стратегії розвитку галузі інтелектуальної власності.

Всесвітня організація інтелектуальної власності в 2008 р. оприлюднила "Посібник з розроблення стратегії в галузі інтелектуальної власності в країнах з перехідною економікою". Такі країни, як Молдова, Грузія, Казахстан тощо, вже розробили свої національні стратегії. Україна — ні. Якщо немає розуміння бажаних результатів, на досягнення яких повинна бути спрямована інтелектуальна власність, важко повною мірою використати її потенціал. 

Бажаним результатом, у широкому розумінні, є створення середовища, в якому інтелектуальна власність дає можливість новаторам і авторам отримувати економічну вигоду від їхньої роботи і зміцнювати економічні досягнення країни на благо бізнесу, вчених, авторів і суспільства в цілому, а також підвищувати економічну конкурентоспроможність.

Незбалансованість системи фінансування інноваційно-виробничого процесу (трансферу технологій).

Два з чотирьох етапів процесу (див. рис. 5) перетворення об'єктів інтелектуальної власності в інноваційну продукцію (етап науково-дослідних робіт, у результаті яких створюються об'єкти інтелектуальної власності, а також етап розробки нового продукту або технології його виробництва на основі об'єктів інтелектуальної власності) та її реалізація належать до сфери відповідальності науки. Інші два етапи — до сфери відповідальності бізнесу (див. рис. 6). 

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/6-131185.jpg

Наука отримує, переважно з державного бюджету, приблизно 1% коштів, що необхідні для реалізації повного інноваційного циклу. Ці кошти витрачаються на наукові дослідження. Далі в науки не залишається ресурсів для фінансування другого етапу — розробки, — який потребує, за оцінками експертів, 10% загального обсягу потрібних коштів, тим більше на фінансування третього етапу — виробництва (100%). 

Бізнес заходить зі своїми грошима переважно на етапі реалізації, коли бачить готову продукцію. Він не має намірів фінансувати етапи виробництва, а тим більше — розробки, оскільки це пов'язано з великими ризиками, а завдання бізнесу — отримати максимальний прибуток при мінімальних ризиках. Отже, наука хоче, але не може фінансувати етапи 2 і 3, оскільки не має для цього коштів. А бізнес має, але не хоче фінансувати ці етапи, бо це пов'язано з великими ризиками. І тому між наукою і бізнесом виникає провалля, так звана долина смерті. Через це результати наукових досліджень осідають "на полиці", а інноваційний процес припиняється. 

Тому насамперед потрібно створювати державні фонди (підтримувані також приватними інвесторами), які б фінансували прикладні дослідження та підтримували малий інноваційний бізнес. Частково розв'язання цієї проблеми пропонується у проекті ЗУ "Про наукову і науково-технічну діяльність", яким передбачено створення на місці нинішнього малопотужного Державного фонду фундаментальних досліджень значно потужнішого Національного фонду досліджень, який фінансуватиме на грантовій основі як фундаментальні, так і прикладні дослідження. В рамках реалізації програми уряду міністерство розробило й проекти змін до чотирьох законів, які регулюють інноваційну діяльність і трансфер технологій. Ці проекти, що проходять нині стадію громадського обговорення, передбачають відновлення можливостей венчурного фінансування і визначають шляхи наповнення коштами відповідного державного інноваційного фонду. Подібні фонди мали би створюватися в регіонах. Важливо, щоб виконувалося показане на рис. 7 співвідношення фінансових потоків.

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/7-131186.jpg

Відсутність у вчених і наукових працівників мотивації створювати конкурентоспроможні об'єкти інтелектуальної власності та вводити їх у господарський оборот.

Хоча вітчизняне законодавство передбачає право науковця і винахідника на отримання винагороди за створені ними об'єкти інтелектуальної власності, прозорий механізм отримання цієї винагороди та визначення її розміру відсутній. Відтак системного розвитку потребує українське законодавство та механізми реалізації відповідних норм захисту інтелектуальної власності.

Хибна стратегія набуття прав інтелектуальної власності на результати наукових досліджень.

Одна з патентних стратегій, а саме стратегія іміджу компанії, полягає в отриманні якомога більшої кількості сильних патентів, що робить компанію привабливою для інвесторів і партнерів, дає перевагу під час участі в конкурсах. Однак в Україні ця стратегія спрямована на отримання якомога більшої кількості нікому не потрібних патентів на тій підставі, що цей показник є одним з індикаторів при оцінюванні ефективності результатів наукових досліджень. 

Збільшенню кількості слабких патентів сприяє і та обставина, що в Законі України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", на відміну від практики Європейського Союзу, об'єкти винаходів і корисних моделей тотожні. Оскільки за наявною процедурою патент на корисну модель можна отримати значно простіше й швидше, ніж патент на винахід, науковці подають більше заявок на корисні моделі, ніж на винаходи (9384 і 4813 відповідно у 2014 р.), попри те що патент на корисну модель набагато слабкіший, ніж патент на винахід.

Згідно із законом патентовласник, починаючи з другого року дії патенту, повинен сплачувати збір за підтримання патенту в силі. В університетах і наукових установах недостатньо грошей для цього. І тому вони відмовляються від сплати зборів, унаслідок чого патент визнається недійсним. Статистичний аналіз показує, що в середньому за останні 10 років частка діючих патентів на винаходи становить усього 65% від кількості отриманих патентів. Попри витрачені сили, час і гроші, а в підсумку більшість результатів наукових досліджень залишаються незахищеними.

Мало того, за міжнародним законодавством, патент, отриманий в Україні, діє тільки на території України. Відповідно, нашим інтелектуальним продуктом можуть користуватися в інших країнах без дозволу правовласника, тобто ми даруємо результати своєї інтелектуальної, творчої праці іншим країнам. 

Тому офіси трансферу технологій університетів і наукових установ повинні оцінювати всі результати наукових досліджень на предмет доцільності набуття прав інтелектуальної власності на них. Замість використання кількості отриманих патентів на винаходи як показника ефективності наукової роботи, потрібно враховувати кількість проданих ліцензій на винаходи, а також кількість створених стартапів компаній на основі цих винаходів.

Неконтрольоване патентування винаходів в інших країнах.

Згідно ЗУ "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" будь-яка особа має право патентувати винахід в іноземних державах за умови попереднього подання заявки до патентного відомства України. Після цього, якщо протягом 12 місяців не буде заперечень відомства, можна патентувати винахід за кордоном. На практиці цю норму закону заявники ігнорують, бо законом не передбачено ніякої відповідальності. Як наслідок — розробник часто втрачає майнові права на найцінніші об'єкти інтелектуальної власності. 

За останні 10 років українські заявники в іноземних державах запатентували 12154 винаходи, з яких на патентування в РФ припадає 47%, у США — 15,5, Південній Кореї — 9, країнах ЄС — 8, на Тайвані — 4%. За той самий час до патентного відомства України було подано 3356 заявок на винаходи, які потім було подано до патентних відомств інших країн. Таким чином, з невеликою похибкою можна вважати, що 8798 патентів є "патентами-втікачами", такими, що порушили п.1,2 ст. 37 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі". Кількість таких патентів становлять 22% від загальної кількості отриманих патентів в Україні, але їхня потенційна "вага" безумовно вища за цю цифру.

Зважаючи на те, що патенти-втікачі потенційно значно сильніші за патенти, отримані в Україні, хоча б тому, що патентування за кордоном набагато дорожче, ніж у нас, можна стверджувати, що це явище є неконтрольованим відпливом інтелектуальної власності з України. Відповідно, Державна служба інтелектуальної власності України, а також офіси трансферу технологій університетів і наукових установ повинні відслідковувати патентування винаходів від України в інших країнах.

Відсутність в університетах і наукових установах дієвого механізму введення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту.

Створені в університетах і наукових установах відповідно до ЗУ "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" структурні підрозділи з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності фактично є механічним об'єднанням під однією вивіскою кількох радянських підрозділів: патентно-ліцензійного, науково-технічної інформації, виставкової діяльності тощо. Їхня робота не відповідає сучасним викликам. Здебільшого вони не здатні налагодити дієвий механізм введення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту, і це є однією з причин низької ефективності української науки — навіть попри можливості, що їх надає нова редакція Закону "Про трансфер технологій", де права інтелектуальної власності на результат, створений за бюджетні кошти, нарешті однозначно закріплено за розробниками. 

Відсутність структурних підрозділів, для яких введення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту було б головним завданням, призводить до того, що наукова робота закінчується написанням звіту, що осідає "на полиці". Рушійною силою для комерціалізації результатів наукових досліджень (інтелектуальної власності) можуть стати такі офіси трансферу технологій, для яких введення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту було б головним завданням, зокрема через ліцензійні договори або через створення стартапів компаній. 

Недосконалі критерії оцінювання ефективності наукової та науково-технічної діяльності університетів і наукових установ.

Наукова установа може мати велику кількість наукових публікацій, багато докторів наук, сучасне наукове обладнання тощо, але суспільство не отримуватиме ніякої віддачі від результатів її прикладних досліджень. Тобто використання недосконалих критеріїв оцінювання не дозволяє оцінити ефективність наукової і науково-технічної діяльності університетів та спеціалізованих дослідних установ. Обов'язково слід пам'ятати про необхідність змінити структуру українських університетів через інтеграцію з академічними установами, зближення наукових досліджень і навчального процесу, збільшення науково-дослідного сегмента в діяльності університетів.

Нині МОН працює над створенням прозорішої системи критеріїв та оцінювання наукової діяльності в частині прикладних досліджень, в основу якої буде покладено результати введення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту. Наприклад, для технічних університетів, це буде не тільки традиційна кількість публікацій і захищених дисертацій, а й насамперед кількість ліцензійних договорів, створених стартапів компаній, а також сума отриманих від цього платежів роялті. Такі критерії важко фальсифікувати і легко перевірити. Звичайно, вони можуть бути доповнені оцінкою незалежних експертів. 

Що потрібно зробити?

1. Створити Національну інноваційну систему з чітким визначенням у ній місця підсистеми інтелектуальної власності. Концепцію відповідної державної програми Міністерство освіти і науки вже розробило і винесло на експертне обговорення.

2. Розробити Національну стратегію розвитку сфери інтелектуальної власності відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації інтелектуальної власності. За нинішнім розподілом урядових функцій це завдання Мінекономрозвитку, але МОН готове взяти найактивнішу участь у цій роботі, оскільки саме воно опікується процесом створення інтелектуальної власності на "наукових" стадіях.

3. Створити дієву систему фінансування введення інтелектуальної власності до господарського обороту (трансферу технологій). Цьому слугуватимуть розроблені МОН зміни до чотирьох законів, які регулюють інноваційну діяльність і трансфер технологій і які, сподіваюся, уряд невдовзі розгляне і подасть до парламенту.

4. На рівні законів і підзаконних актів мотивувати вчених і наукових працівників до створення конкурентоспроможних об'єктів інтелектуальної власності та сприяти їх комерціалізації.

5.Систематично відслідковувати процес патентування українських винаходів в інших країнах, щоб унеможливити незаконне патентування.

6. В університетах і наукових установах створити систему введення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту та підготувати для цього персонал, здатний виконати ці завдання в сучасних умовах.

7. Переглянути критерії оцінювання ефективності наукової роботи університетів і наукових установ, наголошуючи на введенні інтелектуальної власності до господарського обороту та їх корисності для українського суспільства.

Сподіваюся, що ухвалення нової редакції Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" полегшить виконання цих завдань, і наука в Україні реально повернеться до перелічених державних і суспільних пріоритетів. І насамкінець хочу наголосити, що захист інтелектуальної власності для України не обмежуватиметься блокуванням піратських сайтів, реєстрацією товарних знаків і розподілом авторської винагороди через організації колективного управління. 

Не применшуючи значення цих питань, переконаний, що головним завданням для нас є побудова неперервного ланцюжка від лабораторії дослідника — до інноваційного виробництва. Тільки його вирішення наблизить Україну до престижного клубу високотехнологічних розвинутих держав, багатство яких створюють люди, що творчо мислять. А така діяльність тісно пов'язана саме зі сферою вищої освіти і науки, де й створюються найцінніші об'єкти інтелектуальної власності.  

 

P.S. Висловлюю щиру подяку за допомогу у підготовці публікації кандидату технічних наук О.Васильєву, доктору технічних наук В.Пархоменку, доктору фізико-математичних наук М.Стрісі, доктору технічних наук П.Цибульову.

 

 
Постійна www-адреса статті:
http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=248597023

Краща музика для вищої продуктивності

 
bikeriderlondon/Shutterstock.com   Дослідження вчених Бірмінгемського університету, Англія, показали, що музика є ефективним помічником при виконанні монотонної роботи. Бездумна перевірка електронної пошти або заповнення таблиці, наявність музики сприяє підвищенню швидкості виконання подібних завдань.
 
Якщо ж мова заходить про складну, творчу, інтелектуальну роботу, що вимагає активної участі мозку, то будь-яка музика вже не підійде. Тут потрібен особливий плей-лист.
 
Звуки природи
 
Нещодавні дослідження вчених з Політехнічного інституту Ренсселера показали, що присутність «природних елементів» в музиці підвищує загальний настрій і допомагає зосередитися.
 
Звуки природи подібно білому шуму добре маскують людську мову, на яку ми легко відволікаємося, а також позитивно впливають на когнітивні функції і концентрацію. Завдяки природним звукам загальна задоволеність випробовуваних під час роботи стабільно росла.
 
До речі, крім щебетання птахів і звуків дощу, які найчастіше асоціюються з природними, благотворний ефект викликає дзюрчання струмка. Згідно з тими ж дослідженнями, шум гірського потоку також входить в розряд сприяючмх підвищенню уваги звуків.
 
Не має значення, будете ви слухати запис виключно звуків природи або увімкнете музику, яка містить в собі ці елементи: позитивний ефект дадуть обидва варіанти.
 
Знайти звуки природи досить просто за відповідним запитом, наприклад, на YouTube.
 
Улюблені пісні
 
У кожного з нас знайдеться певна кількість треків, які подобаються нам більше за інші. Складати такий плей-лист корисно, адже саме улюблена музика допомагає багатьом з нас працювати краще. До такого висновку прийшла і Тереза Лісіюк (Teresa Lesiuk), що працює в рамках програми музичної терапії в університеті Майамі:
 
"Стрес змушує нас приймати поспішні рішення, а зона уваги при цьому значно звужується. Поліпшення настрою через музику дозволяє дивитися на речі ширше і розглядати більше варіантів."
 
Цікаво те, що улюблена музика надає найбільший ефект у випадках, коли людина ще не стала профі у своїй роботі: прослуховування улюблених композицій дозволяло таким випробуваним виконувати завдання швидше і генерувати кращі ідеї.
 
Музика, яка вам байдужа
 
Сприйняття оточення змінюється від людини до людини. Це підтверджують дослідження одного тайваньського університету. Певна кількість людей при прослуховуванні найбільш і найменш привабливої для них музики реагують зниженням концентрації. Це якраз той випадок, коли, почувши улюблений трек, ви забуваєте про все і повністю йдете в нього. Якщо ви спостерігаєте у себе схожу реакцію на улюблену і ненависну музику, то включайте максимально нейтральні композиції, що не викликають у вас виражених емоцій.
 
Інструментальна музика
 
Слова відволікають. За даними досліджень Cambridge Sound Management, звинувачувати за падіння продуктивності весь шум в цілому не можна. Саме слова відволікають нас, тому що людина, чуючи мову, неминуче переключається з поточного заняття і починає прислухатися до теми розмови. Така наша соціальна природа, і даному явищу виявилися піддані 48% піддослідних.
 
Нас можуть відволікати будь-які вимовлені слова незалежно від того, чуємо ми їх в офісному шумі або в тому, що грає в навушниках . Ви ж помічали, як іноді ви ловите себе вслухаючись в текст треку? Це саме той випадок. Схильним до залипання на текстах допоможе інструментальна музика. Немає слів - немає відволікання.
 
 
 
Музика бароко
 
Ефект від прослуховування музики залежить від її темпу. Канадські дослідники виявили, що випробувані краще здають IQ-тести під більш динамічну музику, і фаворитом тут є музика епохи бароко. До такого ж висновку прийшли групи дослідників з університету і госпіталю Балтімора, а також університету Філадельфії. Музика бароко дійсно допомагає краще працювати.
 
 
 
Інше дослідження вчених малайзійського інженерного коледжу виявило помітне зниження стресових відчуттів і ознаки фізичної релаксації при прослуховуванні музики з темпом в районі 60 ударів на хвилину. У музичному лексиконі такого темпу приблизно відповідає термін «ларгетто».
 
 
 
Середня гучність
 
Ідеальна гучність - середня гучність. До такого висновку прийшли вчені відразу чотирьох університетів: дослідження виявили позитивний вплив прослуховування музики на помірному рівні гучності на творче мислення.
 
Згідно з цими дослідженнями, як помірна, так і гучна музика допомагає абстрактному мисленню, проте зайва гучність заважає мозку обробляти інформацію


7381АК

Активно дописуємо до української Вікіпедії!

Посібник з редагування Вікіпедії відтепер доступний українською

Посібник «Редагуймо Вікіпедію».
Переклад та адаптація українською мовою Ата,Юрій Булка та Ilya).
Ліцензія: CC BY-SA 3.0.

Ілюстрований посібник «Редагуймо Вікіпедію»відтепер доступний українською мовою. Цей ілюстрований, компактний посібник з редагування вільної енциклопедії, створений Фондом Вікімедіа, щоби дати можливість будь-якій людині легко і швидко перейти від пасивного читання енциклопедії до її редагування і поліпшення. Українці стали шостою мовною спільнотою, яка переклала цю брошуру.

Про цю знаменну подію в житті української спільноти вікіпедистів інформує блог громадської організації «Вікімедіа Україна».

Як зазначається, деталізовна й розгалужена довідкова система Вікіпедії може бути ненайзатишнішим місцем для початківця. Посібник «Редагуємо Вікіпедію» створений саме для того, щоб у простій і компактній формі, на конкретних прикладах пояснити основні засади Вікіпедії і надати необхідні для «легкого старту» знання. Його переклад та адаптація українською мовою стала можливою завдяки волонтерській праці українських вікіпедистів.

Посібник знайомить читача з різними аспектами вільної енциклопедії — від опису інтерфейсу, перемикання мов і пошуку інформації до конкретних покрокових інструкцій з редагування статті — як візуальним редактором, так і в режимі редагування коду. Посібник також описує ключові правила, які застосовуються до вмісту статей, і показує їх застосування на конкретному прикладі.

Не менш важливим аспектом Вікіпедії є взаємодія між редакторами. У брошурі можна знайти інформацію про те, як звернутись до іншого учасника по пораду, як створити власну сторінку користувача і як користуватись сторінками обговорень. Також у посібнику згадуються й інші цікавинки — тематичні тижні й місяці, вікіпроекти, а також досвід редакторів з інших країн.  У ньому також можна побачити світлини вікіпедистів, серед яких є й адміністраторка української Вікіпедії користувачка Erud (на обкладинці).

Редакторами Вікіпедії є волонтери, які у свій вільний час долучаються до поліпшення онлайн-енциклопедії. Кожен може долучитись до її редагування, зокрема й Ви. Тільки спільними зусиллями можна створити вільну енциклопедію на високому якісному рівні, — йдеться у повідомленні.

Ознайомитись та завантажити PDF-версію посібника відтепер можна на Вікісховищі (ліцензія CC BY-SA 3.0). В той же час, щоб отримати друковану версію, Вам необхідно звернутися до громадської організації «Вікімедіа Україна».

Як також зазначається, у квітні 2012 року побачив світ посібник  «Як редагувати Вікіпедію»(упорядник – Сергій Петров, за загальною редакцією Євгена Букета), який став  першим посібником з редагування Вікіпедії, що був виданий українською мовою.

Джерело:  блог громадської організації «Вікімедіа Україна» (текст доступний за ліцензією CC BY-SA 3.0)

Чому ми працюємо більше, ніж потрібно

Нові технології змушують людей працювати в будь-який час. 

Можливість попрацювати з планшетом в кафе, капсула сну в офісі і чат з колегами в мобільному мессенджері, здавалося б, повинні зробити роботу більш комфортною, але це зовсім не так. Завдяки інтернет-технологіям працівники тепер на зв'язку майже цілодобово. Сидячи на пляжі, люди перевіряють пошту. А ледве прокинувшись, відкривають папку повідомлень Facebook. За даними Pew Research Center, 35% співробітників визнають, що нові технології збільшили тривалість їх робочого дня.
 
«Гнучкий графік роботи» у багатьох вакансіях означає зовсім не можливість раніше піти з офісу на фітнес або сходити на денний сеанс в кіно. Як правило, це означає необхідність працювати над проектом по 12-14 годин на добу, затримуючись на роботі допізна. 
 
 
 
Смертельно працьовиті
 
Поки  роботодавці згадують в оголошеннях «ненормований робочий день» і необхідність постійно бути на зв'язку, американські компанії вже вираховують втрати від можливого введення нового закону про переробки. За нинішніми правилами, вони зобов'язані платити за наднормативні робочі години тільки тим працівникам, які отримують менше 23660 доларів на рік, або 455 доларів на тиждень. Цього літа норматив можуть переглянути, піднявши планку до 50 тисяч доларів на рік.
 
Щорічно в Японії сотні людей вмирають від причин, так чи інакше пов'язаних з переробками (у цього явища навіть з'явилася назва - «Кароса»). У цій країні найбільш поширена практика позаурочної роботи: 22% зайнятих в економіці працюють по 50 годин на тиждень, замість повноцінної відпустки тут воліють брати неоплачувані вихідні або тільки частково використовувати належні відпускні дні.
 
 
 
Нещодавно уряд Сіндзо Абе прийняв закон, що звільняє високооплачуваних співробітників від необхідності засиджуватися допізна. У країні, де сон на робочому місці і догляд з офісу опівночі вважається проявом старанності, тепер можна буде «працювати на результат». Ті, хто закінчує роботу швидше, зможуть піти додому раніше або, навпаки, прийти в офіс пізніше.
 
Кар'єрний трудоголік
 
Але законодавчі ініціативи не допоможуть, якщо компанії самі мотивують співробітників затримуватися на роботі і залишатися завжди на зв'язку. Найчастіше такі переробки ніхто не оплачує, люди по своїй волі працюють більше домовленого часу з таких причин.
 
 
 Багато хто вважає, що, залишившись в офісі допізна, можна більше встигнути. Це правило може працювати в галасливих оупенспейсах: рано вранці або пізно ввечері тут дійсно простіше зосередитися на складному проекті і нарешті завершити його. Але неможливо весь час обманювати біологію: тривале перебування в офісі може негативно позначитися на здоров'ї.
 
 Менеджери самі часто засиджуються на роботі і тим самим мотивують людей працювати довше. У таких компаніях співробітник йде з роботи о 7 вечора під осуджуючими поглядами колег.
 
 Люди вважають, що для просування по службі треба старанніше працювати, а найкращим доказом старанності їм здається переробка.
 
 Цифровий етикет ще не до кінця сформувався, тому, отримавши повідомлення по роботі в позаурочний час, співробітник не знає, коли варто на нього відповідати, і часто вирішує зайнятися цим питанням прямо тепер.
 
 
 
Справи почекають
 
Джо Степлс, фахівець з маркетингу Workfront (ця компанія вже 15 років навчає корпорації працювати ефективніше), вважає, що можна вирішити проблему переробок, змінивши культуру в колективі.
 
Щоб працювати менше, але краще, вона радить відмовитися від статусних зустрічей, де по суті нічого не вирішується, обговорити зі співробітниками їх час роботи, запитавши, чи не потрібна комусь допомога, дати їм інструменти для підвищення ефективності, сфокусуватися на результатах роботи, а не на часі, проведеному в офісі. «І не живіть у своєму смартфоні, - радить вона, - ви зможете відповісти на важливі листи, коли повернетеся в офіс».


7381АК

ВЛАДА – НЕ ВАДА 1. Пільга – не честь




1. Пільга –  не честь

Знаю одну людину, яка проблему недолугості сучасної української влади домагається вирішити засобом імпорту урядовців всіх рівнів з країн Євросоюзу. Ідея має раціональну основу, тому що відучити українського професійного урядовця від корупції та інших зловживань владою просто неможливо, бо це його основа-основ: використання державних повноважень для власного збагачення. Але й ідея запрошувати іноземних фахівців керувати державними структурами в Україні за високу винагороду дуже легко спростувати, якщо узяти й уявити, що для перемог у автоперегонах треба просто набрати найкращих гонщиків з Формули -1, посадити їх на творіння Запорізького автозаводу і вимагати перемог у замганнях. Навіть не для фахівця буде ясно, що це безглуздо. Талановитий пілот боліда на змаганнях Формули -1 є тільки вершинкою величезного фінансового і технологічного айсберга, значна частина якого прихована від стороннього ока. Навіть найкращий пілот за найкращим болідом за найталановітіших інженерів та автомайстрів не зможе досягти перемоги, якщо погано спрацює команда простих техніків на піт-стопах. Власне те і є головною проблемою державного керівництва в Україні: не фаховість окремих людей, а вся структурна деструкція української влади. Сучасна влада в Україні сформована як рудементарна структура колишнього тоталітарного СРСР– «Совка», що є принципіально феодальна! Коли верхівка влади контролює все і вся з життя підданих, коли щось можна робити тільки за найвищого одобрення і дозволу «з гори» –  від влади, тоді життя і завмирає на рівні економічної потуги феодалізму. До речі, порівнняння СРСР з «совком», як інструментом для збирання сміття є дуже точним, тому що коли все-все збирають до однієї купи, то це інакше, як сміттям не назвеш, як і всі найгарніші продукти, зібранні до купи, стають просто помиями, мало приємними для вжитку.
Знаю також вже не одну, а досить багато людей переважно пенсійного віку і про-комуністичних поглядів, що озлоблено фиркають фрази типу:  «Ось вам ваш капіталізм!», «Ось вам ринкова економіка!», «Ось бачите, яке зубожіння навколо, а як раніше було добре» тощо. Не стану сперечатись щодо того, «кому на Русі жити добре» було, бо і рабство має свої суб'єктивні переваги. Наразі зазначу, що в Україні нема і не було всі ці 22 роки ринкової економіки, тобто капіталізму. Не має і не було! Є тоталітарна феодальна економіка з поділом на феодальні уділи та вотчини, де є свої багатії-феодали і бідна безправна чернь, але немає взагалі вільних людей! Навіть багатії не є за станом життя як абсолютно вільні особи, тому що всі вони залежні від вищих за них феодалів з владних структур. Де тут вільна суспільна активність особи, без якої неможлива вільна ринкова економіка, тобто –  капіталізм?! Нама! Вся сучасна економіка України пов'язана феодальними повинностями-поборами з низу до гори скрізь в усіх регіонах нашої держави. Капіталізм у нас ще тільки, як потрібна необхідність, маячить попереду, але називати економічне минуле і сучасне України капіталізмом –  це є або тупістю, або то є підступна комуністична брехня найвищого рівня. Всі розумні люди чудово свідомі того, що всі наші сучасні злигодні беруть свій початок у нерозумному достатку часів «застою» в СРСР, коли проживали-транжирили економічне майбутнє заради достатку сьогодення, що і спричинило розвал держави. Так само і зараз накопичені державні борги України вже обумовлюють і обмежують достаток майбутнього української нації, тобто наших дітей та онуків, яким треба буде ці всі борги повертати! Але як нам без значних запозичень утримувати величезну кількість соціальних пільг та інших субсідарних виплат в державі? Неможливо, тому що пільги давно втратили у нас головну свою  функцію допомоги нужденним. В Україні давно значну частина пільг отримують ті, хто є заможними! Зачасту завдяки саме тим пільгам і стають заможними! Не завдяки праці, як би це мало бути за нормальної ринкової економіки, а завдяки соціальному паразитизму! Причому наш соціум є схибленим психічно «совковим» минулим, тому що наявність пільг багато людей вважають за честь! Бути державним паразитом, соціальним утриманцем –  і то є честь!? Жахливо! Честь має бути у намаганні жити незалежним, самодостатнім і не жебрати й не красти з чужих кишень, а мати свій заслужений достаток і ще іншим допомагати –  ось що є справжня честь!
За що я люблю Галичину і Львів зокрема, так за оте бажання мати справжню честь і бути дійсно панами. Тому тут дуже легко визначити корінного мешканця від навезених «совків», що не є обов'язково москалями, але ці останні на сто відсотків пишаються своєю пільгою і з гордістю в голосі заявляють для всіх присутніх, сідаючи в громадський транспорт: «Посвідчення!!!». Місцеві галичани говорять це дуже стишено, виключно для водія і щоб не почули інші пасажири, а затим часто додають гривню, щоб не їхати зовсім задурно, як якась рагульня.
Не секрет, що найбільші пільги отримують державні службовці, силовики та депутати, а вже потім інші верстви, причому найменше отримує пільг власне найчисельніші безпосередні виробники державного достатку – робітники і селяни. На жаль, вони і найбільш байдужі до скасування подібної псевдо-соціалістичної системи пільг та державних субсидій на противагу тій зграї, яка ними користається. І тут важко щось зарадити, тому що люди праці думають переважно про працю і свій заробіток, але мало цікавляться підступністю надання пільг за їх рахунок, бо то все хитро приховано соціальними паразитами при владі.
За тим і кажу, що влада – не вада, якщо влада існує не заради себе самої, а виробляє правдивий управлінських продукт. Коли влада реально працює на спільне суспільне добро, звідки дістає свою заслужену частку, а не загрібає все-все добро виключно під себе, неначе курка, що порпається в смітті. Для цього потрібно найперше, щоб держава не була отою купою сміття: не була зібранням добросовісних працьовитих дурнів і розумних підступних паразитів, а була спільнотою, де кожен має те, що сам заробив і з того живе. Тільки так!
Можна багато описувати проектів вдосконалення влади і це потрібно робити, але для початку варто просто позбутись брехні, навіяних псевдо-соціальних стереотипів і найперше, що пільга – то є честь. Соціальний паразитизм не може бути честю! Ось що потрібно всім зрозуміти чітко і однозначно. Всяка соціальна допомога повинна бути чітко індивідуалізована, а не узагальнено-групова.
Я вже писав у статті «З народу до народу», що держава не є продуцентом всезагального добра і щастя, не є держава виробником достатку, а все, що комусь дається від імені держави – все це від імені держави у когось було забрано. Простіше кажучи: якщо хтось користується чужим добром, то навіть якщо він не відбирав його особисто, – він все одно є злодієм. Однозначно злодієм! Порядна людина користається тільки власним добром: заробленим, зробленим, купленим за свої гроші тощо. Допоки цього не усвідомить переважна кількість людей – доти у нас в країні не буде порядку і достатку як в цілому, так і в кожного добропорядного трудівника поокремо.  

Богдан Гордасевич

29%, 2 голоси

29%, 2 голоси

43%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Як не стати жертвою HR-аферистів

Давно не писав нічого у блоги, так як часу не багато. Отже, стаття про аферистів у сфері HR, або, по-нашому, у сфері працевлаштування. Стаття в основному стосується підробних вакансій та роботодавців, про те, на які телефони не слід телефонувати, щоб не лишитись без останніх штанів. Також наводжу кілька порад.

Для того, щоб не плодити однаковий контент, приводжу посилання на джерело в ЖЖ -  http://keedhost.livejournal.com/128609.html

Кохання – ти є!!!

Дмитро Лаба /мрії/

/Невдалий переклад частини твору В. Маяковського. Перепрошую за помилки та склероз, відсутність часу та запис українськими літерами.

Любіть – ето значіт в глубінах двара

Блєстя тапаром рубіть драва

Сілай своєй іграючі./

 

Кохати – це дрова рубати!

Кохати – це користь давати

Роду, родині, сімї!

Кохати – це вибачати,

Кохати – це вчасно змовчати,

Кохати – це відкоша дати,

Кохати – це правду казати,

Кохати – своїх захищати,

Кохати –це Рід зберегти!

16/09/2011