хочу сюда!
 

Лола

40 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 38-50 лет

Заметки с меткой «інтелект»

Освіта і праця за С. Квітом



Стаття Міністра освіти і науки України Сергія Квіта в газеті "Дзеркало тижня" від 30 жовтня 2015 року
02.11.2015 | 11:12
 

Беззахисна інтелектуальна власність, або Як подолати «долину смерті»

Сьогодні в нашій країні у понад 1100 наукових установах та організаціях працюють десятки тисяч кандидатів і докторів наук. 

Станом на кінець 2014 р. є чинними понад 26000 патентів на винаходи. Усе це свідчить про значний інноваційний потенціал України, що відповідно до світових тенденцій, повинен стати рушійною силою для інноваційного розвитку економіки. Водночас частина інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції за період з 2007 по 2014 р. скоротилася з 6,7 до 2,5%, тобто більше ніж удвічі. Як бачимо, в Україні відбуваються процеси, протилежні декларованим у сучасному світі бажанням переходу до інноваційної економіки та суспільства знань.

За даними Всесвітнього економічного форуму, у 2014–2015 рр. за показниками технологічної готовності Україна посідає лише 85-те місце серед 144 країн (серед пострадянських країн мають показники кращі, ніж Україна: Молдова — 51-ше місце, РФ — 59-те, Казахстан — 61-ше, Грузія — 67-ме, Вірменія — 71-ше, Азербайджан — 72-ге). За інноваційними чинниками відповідно: Україна — 92-ге місце, у той час як РФ — 75-те, Азербайджан — 76-те, Казахстан — 89-те місце. Значний інноваційний потенціал з одного боку і вкрай низький інноваційний рівень виробництва — з іншого незаперечно свідчать про те, що цей потенціал украй слабко використовується промисловістю. Тобто між наукою і виробництвом існує прірва — і це для держави проблема, що потребує негайного розв'язання.

Результати інтелектуальної праці як визначальний і невичерпний ресурс розвитку економіки

У минулому столітті зростання як економіки в цілому, так і окремих компаній задовільно пояснювала економічна теорія К.Маркса, згідно з якою загальна вартість, а в підсумку прибуток, створювалися працею (робочою силою) і фізичним капіталом (знаряддями праці, фінансами тощо) (див. рис.1).

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/1-131181.jpg

Проте у ХХI ст. ця теорія не в змозі пояснити стрімкий прогрес таких компаній, як Apple, Microsoft, IBM, Google та інших, що не мають великої робочої сили й фізичного капіталу у традиційному розумінні. А тим часом вони є світовими лідерами за ринковою вартістю компаній.

У таких компаніях за останні десятиріччя спостерігається експонентне збільшення співвідношення між їхньою ринковою вартістю і вартістю їхніх активів. Так, для 500 найбільших компаній США це співвідношення збільшилося від одиниці в 1980 р. до семи в 2000-му. Тобто в семи доларах вартості компаній їхні активи становлять лише один долар (див. рис. 2).

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/2-131187.jpg

Причину виникнення цього феномену неокласичні економісти (Р.Солоу, П.Ромер) пояснюють тим, що в цілому тільки 50% приросту внутрішнього валового продукту можуть бути забезпечені збільшенням трудових ресурсів та фізичного капіталу. Інші 50% відносяться переважно до інноваційних продуктів — результатів інтелектуальної праці, які мають нематеріальну форму і які в сукупності визначають як знання (див. рис. 3) або як інтелектуальний капітал.

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/3-131182.jpg

Інтелектуальна власність як результат інтелектуальної, творчої праці людини

Існує багато теорій інтелектуального капіталу, що мають різні підходи до його структури і наповнення. Але загальним для них є розуміння того, що інтелектуальний капітал є результатом інтелектуальної праці людей і що ці результати можуть брати участь у створенні цінностей. У широкому розумінні, з погляду права, результати інтелектуальної, творчої діяльності людини, за винятком тих, що не відповідають нормам законів про інтелектуальну власність, визнаються об'єктами права інтелектуальної власності.

Усі результати інтелектуальної праці умовно можна розділити на три групи: знання, інформація та інтелектуальна власність (див. рис. 4).

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/4-131184.jpg

Знання — це результат інтелектуальної праці людини, який вона безпосередньо створює. Звідси випливає правовий наслідок: знання належать тільки людині і можуть бути використані іншими фізичними або юридичними особами тільки за згодою власника цих знань. Інформація — це відтворені на матеріальному носії (паперовому, електронному тощо) знання людини, що вийшли з її голови у формі, доступній для сприйняття іншими людьми. Інтелектуальна власність у вузькому розумінні — це інформація, що відповідає вимогам законодавства про інтелектуальну власність. 

Усі ці три категорії діалектично пов'язані між собою: людина сприймає органами чуття дані з навколишнього середовища (явищ природи, інформації, інтелектуальної власності) і виробляє знання, що вперше виникають і зберігаються в її голові. Наступний крок — закріплення знань їхнім власником на матеріальному носії, тобто перетворення знань на інформацію. І, нарешті, частина інформації, що відповідає законодавству про інтелектуальну власність, набуває юридичного статусу інтелектуальної власності.

Основні етапи перетворення інтелектуальної власності на інноваційну продукцію або інноваційні послуги

В Україні більшість об'єктів інтелектуальної власності створюється в університетах і наукових організаціях (див. етап 1 на рис. 5). Далі ці об'єкти передаються розробникам, які розробляють на основі об'єктів інтелектуальної власності нові вироби або технології виробництва (етап 2). На третьому етапі здійснюється виробництво продукції, на четвертому — її ринкова реалізація. Зауважимо, що за експертними оцінками фінансові витрати на всіх трьох етапах співвідносяться як 1:10:100.

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/5-131189.jpg

На рис. 5 показано принципову схему руху від інноваційної ідеї до реалізації інноваційної продукції на ринку. Але на практиці цей процес, який зазвичай називають трансфером технологій, набагато складніший. Об'єкт інтелектуальної власності може виникнути не тільки на першому, а й на другому, третьому і навіть четвертому етапі. 

Комерціалізація інтелектуальної власності також може здійснюватися на кожному етапі. Так, університет або наукова організація може продати права на створений об'єкт інтелектуальної власності ліцензіату. Розробник може також продати технологію як складений об'єкт інтелектуальної власності, що містить у собі винаходи, корисні моделі, промислові зразки, об'єкти авторського права, ноу-хау й інші об'єкти інтелектуальної власності. Коли продається виробництво (бізнес) за угодою комерційної концесії, то разом із приміщеннями і технологічним обладнанням передаються також права на об'єкти інтелектуальної власності, що використовуються у цьому виробництві.

Однак найвигіднішою є комерціалізація інтелектуальної власності на четвертому етапі у складі інноваційної продукції або інноваційних послуг. Хоча додана вартість, що була генерована інтелектуальною власністю в одиниці продукції, може бути малою, але, будучи помноженою на кількість продукції, вона досягає великого значення. 

Бар'єри, що заважають перетворенню інтелектуальної власності на інноваційну продукцію

Відсутність в Україні національної інноваційної системи. 

Національна інноваційна система (НІС) — це сукупність національних державних, приватних і громадських організацій, а також механізмів їхньої взаємодії, в рамках яких здійснюється діяльність зі створення, зберігання та поширення нових знань і технологій. НІС формує таку систему відносин між наукою, промисловістю і суспільством, за якої інновації виступають основою розвитку економіки і суспільства. В усіх розвинених країнах така система діє, в Україні ж існують тільки її фрагменти. Хоча маємо протягом останнього часу окремі "історії успіху" (як-от діяльність Наукового парку НТУУ "Київський політехнічний інститут", де обсяги продажу інтелектуальної власності обчислюються протягом двох минулих років уже десятками мільйонів гривень і де цей інтелектуальний продукт доходить до виробництва високотехнологічної продукції у спектрі від наносупутників до безпілотників), вони лише увиразнюють загальну невтішну ситуацію. І тому інтелектуальна власність, що є підсистемою НІС, не може працювати на повну силу. 

Відсутність в Україні Стратегії розвитку галузі інтелектуальної власності.

Всесвітня організація інтелектуальної власності в 2008 р. оприлюднила "Посібник з розроблення стратегії в галузі інтелектуальної власності в країнах з перехідною економікою". Такі країни, як Молдова, Грузія, Казахстан тощо, вже розробили свої національні стратегії. Україна — ні. Якщо немає розуміння бажаних результатів, на досягнення яких повинна бути спрямована інтелектуальна власність, важко повною мірою використати її потенціал. 

Бажаним результатом, у широкому розумінні, є створення середовища, в якому інтелектуальна власність дає можливість новаторам і авторам отримувати економічну вигоду від їхньої роботи і зміцнювати економічні досягнення країни на благо бізнесу, вчених, авторів і суспільства в цілому, а також підвищувати економічну конкурентоспроможність.

Незбалансованість системи фінансування інноваційно-виробничого процесу (трансферу технологій).

Два з чотирьох етапів процесу (див. рис. 5) перетворення об'єктів інтелектуальної власності в інноваційну продукцію (етап науково-дослідних робіт, у результаті яких створюються об'єкти інтелектуальної власності, а також етап розробки нового продукту або технології його виробництва на основі об'єктів інтелектуальної власності) та її реалізація належать до сфери відповідальності науки. Інші два етапи — до сфери відповідальності бізнесу (див. рис. 6). 

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/6-131185.jpg

Наука отримує, переважно з державного бюджету, приблизно 1% коштів, що необхідні для реалізації повного інноваційного циклу. Ці кошти витрачаються на наукові дослідження. Далі в науки не залишається ресурсів для фінансування другого етапу — розробки, — який потребує, за оцінками експертів, 10% загального обсягу потрібних коштів, тим більше на фінансування третього етапу — виробництва (100%). 

Бізнес заходить зі своїми грошима переважно на етапі реалізації, коли бачить готову продукцію. Він не має намірів фінансувати етапи виробництва, а тим більше — розробки, оскільки це пов'язано з великими ризиками, а завдання бізнесу — отримати максимальний прибуток при мінімальних ризиках. Отже, наука хоче, але не може фінансувати етапи 2 і 3, оскільки не має для цього коштів. А бізнес має, але не хоче фінансувати ці етапи, бо це пов'язано з великими ризиками. І тому між наукою і бізнесом виникає провалля, так звана долина смерті. Через це результати наукових досліджень осідають "на полиці", а інноваційний процес припиняється. 

Тому насамперед потрібно створювати державні фонди (підтримувані також приватними інвесторами), які б фінансували прикладні дослідження та підтримували малий інноваційний бізнес. Частково розв'язання цієї проблеми пропонується у проекті ЗУ "Про наукову і науково-технічну діяльність", яким передбачено створення на місці нинішнього малопотужного Державного фонду фундаментальних досліджень значно потужнішого Національного фонду досліджень, який фінансуватиме на грантовій основі як фундаментальні, так і прикладні дослідження. В рамках реалізації програми уряду міністерство розробило й проекти змін до чотирьох законів, які регулюють інноваційну діяльність і трансфер технологій. Ці проекти, що проходять нині стадію громадського обговорення, передбачають відновлення можливостей венчурного фінансування і визначають шляхи наповнення коштами відповідного державного інноваційного фонду. Подібні фонди мали би створюватися в регіонах. Важливо, щоб виконувалося показане на рис. 7 співвідношення фінансових потоків.

http://mon.gov.ua/content/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2015/10/29/%D1%80%D0%B8%D1%81/7-131186.jpg

Відсутність у вчених і наукових працівників мотивації створювати конкурентоспроможні об'єкти інтелектуальної власності та вводити їх у господарський оборот.

Хоча вітчизняне законодавство передбачає право науковця і винахідника на отримання винагороди за створені ними об'єкти інтелектуальної власності, прозорий механізм отримання цієї винагороди та визначення її розміру відсутній. Відтак системного розвитку потребує українське законодавство та механізми реалізації відповідних норм захисту інтелектуальної власності.

Хибна стратегія набуття прав інтелектуальної власності на результати наукових досліджень.

Одна з патентних стратегій, а саме стратегія іміджу компанії, полягає в отриманні якомога більшої кількості сильних патентів, що робить компанію привабливою для інвесторів і партнерів, дає перевагу під час участі в конкурсах. Однак в Україні ця стратегія спрямована на отримання якомога більшої кількості нікому не потрібних патентів на тій підставі, що цей показник є одним з індикаторів при оцінюванні ефективності результатів наукових досліджень. 

Збільшенню кількості слабких патентів сприяє і та обставина, що в Законі України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", на відміну від практики Європейського Союзу, об'єкти винаходів і корисних моделей тотожні. Оскільки за наявною процедурою патент на корисну модель можна отримати значно простіше й швидше, ніж патент на винахід, науковці подають більше заявок на корисні моделі, ніж на винаходи (9384 і 4813 відповідно у 2014 р.), попри те що патент на корисну модель набагато слабкіший, ніж патент на винахід.

Згідно із законом патентовласник, починаючи з другого року дії патенту, повинен сплачувати збір за підтримання патенту в силі. В університетах і наукових установах недостатньо грошей для цього. І тому вони відмовляються від сплати зборів, унаслідок чого патент визнається недійсним. Статистичний аналіз показує, що в середньому за останні 10 років частка діючих патентів на винаходи становить усього 65% від кількості отриманих патентів. Попри витрачені сили, час і гроші, а в підсумку більшість результатів наукових досліджень залишаються незахищеними.

Мало того, за міжнародним законодавством, патент, отриманий в Україні, діє тільки на території України. Відповідно, нашим інтелектуальним продуктом можуть користуватися в інших країнах без дозволу правовласника, тобто ми даруємо результати своєї інтелектуальної, творчої праці іншим країнам. 

Тому офіси трансферу технологій університетів і наукових установ повинні оцінювати всі результати наукових досліджень на предмет доцільності набуття прав інтелектуальної власності на них. Замість використання кількості отриманих патентів на винаходи як показника ефективності наукової роботи, потрібно враховувати кількість проданих ліцензій на винаходи, а також кількість створених стартапів компаній на основі цих винаходів.

Неконтрольоване патентування винаходів в інших країнах.

Згідно ЗУ "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" будь-яка особа має право патентувати винахід в іноземних державах за умови попереднього подання заявки до патентного відомства України. Після цього, якщо протягом 12 місяців не буде заперечень відомства, можна патентувати винахід за кордоном. На практиці цю норму закону заявники ігнорують, бо законом не передбачено ніякої відповідальності. Як наслідок — розробник часто втрачає майнові права на найцінніші об'єкти інтелектуальної власності. 

За останні 10 років українські заявники в іноземних державах запатентували 12154 винаходи, з яких на патентування в РФ припадає 47%, у США — 15,5, Південній Кореї — 9, країнах ЄС — 8, на Тайвані — 4%. За той самий час до патентного відомства України було подано 3356 заявок на винаходи, які потім було подано до патентних відомств інших країн. Таким чином, з невеликою похибкою можна вважати, що 8798 патентів є "патентами-втікачами", такими, що порушили п.1,2 ст. 37 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі". Кількість таких патентів становлять 22% від загальної кількості отриманих патентів в Україні, але їхня потенційна "вага" безумовно вища за цю цифру.

Зважаючи на те, що патенти-втікачі потенційно значно сильніші за патенти, отримані в Україні, хоча б тому, що патентування за кордоном набагато дорожче, ніж у нас, можна стверджувати, що це явище є неконтрольованим відпливом інтелектуальної власності з України. Відповідно, Державна служба інтелектуальної власності України, а також офіси трансферу технологій університетів і наукових установ повинні відслідковувати патентування винаходів від України в інших країнах.

Відсутність в університетах і наукових установах дієвого механізму введення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту.

Створені в університетах і наукових установах відповідно до ЗУ "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" структурні підрозділи з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності фактично є механічним об'єднанням під однією вивіскою кількох радянських підрозділів: патентно-ліцензійного, науково-технічної інформації, виставкової діяльності тощо. Їхня робота не відповідає сучасним викликам. Здебільшого вони не здатні налагодити дієвий механізм введення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту, і це є однією з причин низької ефективності української науки — навіть попри можливості, що їх надає нова редакція Закону "Про трансфер технологій", де права інтелектуальної власності на результат, створений за бюджетні кошти, нарешті однозначно закріплено за розробниками. 

Відсутність структурних підрозділів, для яких введення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту було б головним завданням, призводить до того, що наукова робота закінчується написанням звіту, що осідає "на полиці". Рушійною силою для комерціалізації результатів наукових досліджень (інтелектуальної власності) можуть стати такі офіси трансферу технологій, для яких введення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту було б головним завданням, зокрема через ліцензійні договори або через створення стартапів компаній. 

Недосконалі критерії оцінювання ефективності наукової та науково-технічної діяльності університетів і наукових установ.

Наукова установа може мати велику кількість наукових публікацій, багато докторів наук, сучасне наукове обладнання тощо, але суспільство не отримуватиме ніякої віддачі від результатів її прикладних досліджень. Тобто використання недосконалих критеріїв оцінювання не дозволяє оцінити ефективність наукової і науково-технічної діяльності університетів та спеціалізованих дослідних установ. Обов'язково слід пам'ятати про необхідність змінити структуру українських університетів через інтеграцію з академічними установами, зближення наукових досліджень і навчального процесу, збільшення науково-дослідного сегмента в діяльності університетів.

Нині МОН працює над створенням прозорішої системи критеріїв та оцінювання наукової діяльності в частині прикладних досліджень, в основу якої буде покладено результати введення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту. Наприклад, для технічних університетів, це буде не тільки традиційна кількість публікацій і захищених дисертацій, а й насамперед кількість ліцензійних договорів, створених стартапів компаній, а також сума отриманих від цього платежів роялті. Такі критерії важко фальсифікувати і легко перевірити. Звичайно, вони можуть бути доповнені оцінкою незалежних експертів. 

Що потрібно зробити?

1. Створити Національну інноваційну систему з чітким визначенням у ній місця підсистеми інтелектуальної власності. Концепцію відповідної державної програми Міністерство освіти і науки вже розробило і винесло на експертне обговорення.

2. Розробити Національну стратегію розвитку сфери інтелектуальної власності відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації інтелектуальної власності. За нинішнім розподілом урядових функцій це завдання Мінекономрозвитку, але МОН готове взяти найактивнішу участь у цій роботі, оскільки саме воно опікується процесом створення інтелектуальної власності на "наукових" стадіях.

3. Створити дієву систему фінансування введення інтелектуальної власності до господарського обороту (трансферу технологій). Цьому слугуватимуть розроблені МОН зміни до чотирьох законів, які регулюють інноваційну діяльність і трансфер технологій і які, сподіваюся, уряд невдовзі розгляне і подасть до парламенту.

4. На рівні законів і підзаконних актів мотивувати вчених і наукових працівників до створення конкурентоспроможних об'єктів інтелектуальної власності та сприяти їх комерціалізації.

5.Систематично відслідковувати процес патентування українських винаходів в інших країнах, щоб унеможливити незаконне патентування.

6. В університетах і наукових установах створити систему введення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту та підготувати для цього персонал, здатний виконати ці завдання в сучасних умовах.

7. Переглянути критерії оцінювання ефективності наукової роботи університетів і наукових установ, наголошуючи на введенні інтелектуальної власності до господарського обороту та їх корисності для українського суспільства.

Сподіваюся, що ухвалення нової редакції Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" полегшить виконання цих завдань, і наука в Україні реально повернеться до перелічених державних і суспільних пріоритетів. І насамкінець хочу наголосити, що захист інтелектуальної власності для України не обмежуватиметься блокуванням піратських сайтів, реєстрацією товарних знаків і розподілом авторської винагороди через організації колективного управління. 

Не применшуючи значення цих питань, переконаний, що головним завданням для нас є побудова неперервного ланцюжка від лабораторії дослідника — до інноваційного виробництва. Тільки його вирішення наблизить Україну до престижного клубу високотехнологічних розвинутих держав, багатство яких створюють люди, що творчо мислять. А така діяльність тісно пов'язана саме зі сферою вищої освіти і науки, де й створюються найцінніші об'єкти інтелектуальної власності.  

 

P.S. Висловлюю щиру подяку за допомогу у підготовці публікації кандидату технічних наук О.Васильєву, доктору технічних наук В.Пархоменку, доктору фізико-математичних наук М.Стрісі, доктору технічних наук П.Цибульову.

 

 
Постійна www-адреса статті:
http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=248597023

Знову ділимо людей на типи!

Де там недоігнорені ватні коментатори? 


Японський тест

Ось які люди, виявляється, розумні! Ті, хто здатний перевезти плотом з одного берега ріки на інший групу людей з певними обмеженнями.
Власне сам тест
Кажуть, що такий тест складають претенденти на роботу в японські IT-компанії. Час на розв'язання дається 15 хв максимум.

Місце там мені не світить) Мені знадобилося  22-23 хв.
Сюди не входить час, протягом якого я розбирався, як діє тест, і хто там є хто.



           Мабуть тест було розраховано на те, що людина мимоволі схильна буде керуватися правилами, тобто встановленими обмеженнями, а не знаходити правильну послідовність простим, машинним, можна сказати, перебором варіантів перевезення. Останнє було б швидше. І тест це допускає.

Чи живе розум в генах?

          За останніх років 100 ця штука, IQ-тести, стала на стільки модна і поширена, що які тільки соціальні і етнічні групи вже не виміряні цим мірилом у наш час. Я промовчу поки про своє ставлення до iq-тестів. І не буду розмірковувати, що саме вони вимірюють. Але от що тут, виявляється, цікаве!
          Відомо, що результати тестування на інтелект IQ корелюють з соціальними, економічними та етнічними відмінностями тестованих індивідів. Загалом білі учні демонструють суттєво кращі показники, ніж чорношкірі. Азіати за рівнем IQ сильніші за білих, але ця різниця відносно мала.
           Часто цю різницю в інтелекті пояснюють генетичними відмінностями різних рас. Наприклад, негри мають такі особливості будови скелета, структури волосся, шкіри, м'язів і таке інше, які наближають їх до давніх людей. Тобто такі свого роду релікти, що відстають від сучасної білої людини років тисяч на двісті. Відповідно і рівень інтелекту негрів відповідає інтелекту печерної людини. Десь так вважають прихильники тієї теорії, що розумові здібності регулюються геном.
           В той же час нижчий середній показник IQ чорношкірих американців дуже схожий на результати незаможних представників етнічних меншин в інших країнах, таких як "недоторкані" в Індії, маорі в Новій Зеландії та буракумін в Японії. Діти з цих груп демонструють загалом показники IQ  на 10—16 пунктів нижчі, ніж учні з груп етнічної більшості.
           Буракумін — нащадки людей, які внаслідок локальних війн у XVIII столітті втратили свої земельні ділянки і перетворилися на вигнанців та волоцюг, і, як не дивно, піддаються і в наш час суттєвій дискримінації (див. хоча б Вікі) — є особливо цікавим прикладом. У фізичному та генотипному відношенні вони ніяк не відрізняються від решти японців, хоча століттями страждали від упередженого ставлення та дискримінації. У цьому випадку різниця середніх показників IQ не може виводитися з генетичних відмінностей, оскільки між ними та більшістю населення їх немає; і все-таки різниця в IQ така сама, як між чорними та білими. Діти буракумін в Америці, де до них ставляться, як і до решти японців, мають такі самі показники тестування IQ, як інші японці.
            З таких спостережень випливає, що різниця в  IQ між афроамериканцями та білими американцями пояснюються культурно-історичним контекстом, сталими традиціями і не більше.

Соціальна партія України «Гарт» (СПУ «Гарт»)

Історія і філософія задуму як його вбачаю я, Богдан Гордасевич.Всім відома формула ринку: попит народжує пропозицію. Але що є первинним? Ясно, що пропозиція, бо інакше звідки має виникнути попит на те, чого нема. Інше питання, наскільки пропозиція є актуальною, щоб мати попит.У даному варіанті є просто пропозиція створити партію нового характеру, а саме таку, яка не виражає інтереси окремої верстви суспільства, але є універсальною і об’єднавчою інтересів всіх членів суспільства. Яким чином це можна зробити? От над цим і спробуємо задуматись.Нормальне вільне суспільство в демократичній державі характеризує його багатошаровість і розпорошеність інтересів людей на противагу тоталітарним чи монархічним державам, де все уніфіковано під певний ідейний стандарт керуючої влади.  І що цікаво: кожна влада своїм основним критерієм існування й панування виставляє добробут народу як своє головне завдання, але майже завжди то є облудою для самої влади і бідою для людей.  Проблема в тому, що не можна ощасливити кожну окрему людину без врахування її суб’єктивної волі інакше, аніж надавши їй свободу вибору в тому пошуку особистого щастя. Свобода - це є право вибору! Вільного і розмаїтого. І особистого!Ось чому я вважаю за можливе і навіть необхідне творити суспільство з різних ідейних форм співжиття позитивного характеру, тобто щось приблизно як у Давній Греції, коли міста-поліси мали свої порядки, тільки, зрозуміло, в осучасненому варіанті. Далі можна буде деталізувати, але наразі зупинимось на цьому. В принципі теперішні державні федерації досить непогано демонструють варіантність місцевих норм співжиття.За своїм задумом Соціальна партія України «Гарт» (СПУ «Гарт») - це партія інтелекту, отже в ній можуть бути люди різних соціальних груп від бомжів до олігархів, хоча в результаті діяльності цієї партії не повинно бути не бомжів - ні олігархів, як взагалі повинно зникнути протистояння типу експлуатованих та експлуататорів, соціальні антагонізми і глобальні конфлікти. Все це не є якоюсь нездійсненною мрією - світ неухильно до того йде, а я просто конкретно обумовлюю цей процес. Інше питання, що для виникнення об’єднання потрібно мати в достатній наявності що об’єднувати. Якщо за рівень інтелекту брати показник, який наявний зараз у Верховній Раді України згідно діяльності народних депутатів, то він занадто низький, щоб йти туди з партією інтелекту.  Ще важче, щоб таку партію оцінили виборці, які більше полюбляють обирати різноманітних «гречкосіїв», а не таких, які кажуть просту правду: щоб мати - потрібно працювати. Задурно тільки ярмо видають. Одним з моїх особистих розчарувань під час процесу відомої «горбачовської перебудови» яка призвела до розвалу СРСР було усвідомлення наскільки нікчемна інтелектуальна потуга є у всій нашій країні, особливо провідній верстві, якою на той час була компартія СРСР - КПРС. На мою думку тільки це стало першочерговою причиною розвалу держави СРСР - убогість інтелекту починаючи від найбільш елітного апарату КДБ і до низу по всіх структурах партійних і державних. Якщо комусь здається, що я не правий, то після того, як він перехреститься і буде й далі так вважати, тоді най спробує і спростує мої закиди. Зокрема, коли мені говорять, що розвал СРСР має зовнішні причини типу дій ЦРУ чи масонів, то прошу ласкаво вказати, де були наші розумники, які все оте підступне дійство прогавили? І т. д. Особисто я був в часи перебудови Горбачова його прихильником, як і був проти розвалу СРСР, тобто не надто переймався ідеєю повної незалежності України. І думаю будь-яка розумна людина була б проти руйнації того громадного соціально-економічного комплексу, який вже склався в СРСР, якби вчасно було реформовано політичні важелі суспільного буття, але не вистачило на те розуму - однозначно. Спробую пояснити, як би мало бути тоді на мою думку. В Радянському Союзі була спотворена система влади, яка була зосереджена фактично в абсолюті у структурі компартії як єдиної партійної сили в державі, а інші державні органи були чисто номінальні за значенням десь як дублери. Від такого «сумісництва» економіка в СРСР ставала суцільним волюнтаризмом-самодурством, а ніякою не плановою та розумно скерованою, через що і зайшла в повний ступор і «штопор», з якого так і не змогла вийти. Китай зумів завдяки інтелекту Ден Сяопіна, а ми - ні. Хоча сам задум був правильний, але коли Горбачов почав свої реформи з того, що став передавати всю владу від компартії до виконкомів рад різних рівнів, то єдиною формою збереження керованості країною стало масове переобрання чиновників компартійної номенклатури до всіх рад і їх виконкомів. Але при тому громадна інфраструктура державного керівництва через партійні ланки виявилась спустошена і тим автоматично зліквідована, замість того щоб всіма засобами треба було намагатись її зберегти і надати нової форми дії, а саме перетворити їх на осередки інтелектуальних штабів перебудови, своєрідні мозкові центри без ідеологічної упередженості. Тепер через 25 років я вже розумію наскільки це було малоймовірною задумкою, хоча і гарною: як виявилось, у СРСР не було  не тільки сексу, але й інтелекту, тобто через відсутність інтелекту не було і сексу.  Десь так. Одночасно варто звернути увагу, що комсомольська організація в Україні зробила спробу подібного переформатування своєї структури і створила обласні так звані «ресурсні центри» за рахунок своїх коштів та майна, але вони себе абсолютно не проявили як прогресивні осередки, тому що займались виключно поглинанням різноманітних грандів й подібних програм, або легалізацією грошей в якості конвертаційних центрів тощо. Один комсомольський  за генезою Центр Разумкова діяв глобально в інтелектуальній сфері, проте і він скорше перетворився у соціологічну службу, а не потужний центр прогресивних ідей. Таким чином в Україні, як і в цілому по СРСР, кількісно значний прошарок освіченого люду не перейшов у якісний формат - це варто визнати. Тому перші 10 років в Україні пішло на встановлення хоч якоїсь подібності до державного апарату й влади. Можна нагадати, що в Україні вже на цей час відбулось коло 12 змін державного устрою кардинального характеру, а різних малих переподілів влади - не зрахувати. Тому не дивно, що після скасування Конституційної реформи 2004 року без легітимного затвердження іншої Конституції, навіть відновленої, ми живемо в позаправовому полі, не кажучи, що фактично жоден закон чи постанова Верховної Ради України не була прийнята конституційно, тобто щоб всі голоси депутати виявляли особисто і безпосередньо під час голосування. Голосують карточки депутатів, але не їх власники, причому це робиться публічно, то кого ми такою законотворчою діяльністю дуримо окрім самих себе? Де тут розум й інтелект? Нема. Друга важлива річ: для кого визбирувати перла інтелекту? Особисто я ніколи не погоджусь з поділом суспільства на провідну правлячу еліту і сіру масу з обивателів. Який сенс у найвидатнішій еліті, яку не може зрозуміти народ? Ніякого. Перли не розкидають перед свинями. Тобто еліта повинна мати розуміння у масі людей, щоб продуктивно керувати нами як свідомою соціальною сутністю, а не стадом худоби. І знову натикаємось на парадоксальну ситуацію, що начебто цілком освічені люди діють абсолютно всупереч розумній логіці. Для прикладу, на нашому виборчому окрузі 117 в Львові двічі підряд обирали в народні депутати відомого ультрас-дисидента Степана Хмару виключно тому, що він «морди комуністам б’є».  Коли ж у Львові почали масово закриватись великі виробництва, якими керували оті самі комуністи - тільки тоді люди почали задумуватись чи правильно вони чинять. Дивна політична деструкція мислення навіть наче розумних людей з науковими званнями мене завжди дико шокувала, бо раціональний зміст справи постійно поступався перед особистими ірраціональними й суто суб’єктивними бажаннями. Виключенням з правил був хіба що тільки Ігор Юхновський, але один він в полі не воїн. Ясно, що не морди комуністам треба було бити, як завдання №1, а шукати виходів спільно з кризової ситуації після розвалу СРСР і наявної економічної стагнації в Україні. Прогавили ми цей момент державного єднання і тепер маємо антиукраїнську буржуазну еліту з колишньої партноменклатури, яка абсолютно антинародна й антидержавна за своїми устремліннями.Моя позиція на період 1991 р. була проста і однозначна: починаємо з чистої сторінки, з повного нуля незалежно від того хто і ким був до цього часу. Так: повна і всеохоплююча амністія всім комунякам, комсомолії, номенклатурі та кедебістам з усіма їх стукачами – прощення в ім’я розбудови Української Держави. Міг би сказати, що на жаль, мої ідеї не були актуальні, однак не скажу, тому що життя пішло більш складним і розумнішими шляхом. Саме так: розумнішим. Потрібен час, щоб відбулась психічна переміна в масовій свідомості соціуму, який за своїм головним принципом надзвичайно консервативний, що і добре. Спрацював принцип: «Біда вимучить – біда й виучить!» Не буду викладати та аналізувати всі процеси, які пройшли в Україні за часи панування президентів Кравчука – Кучми (двічі) – Ющенка – Януковича, але скажу одне – всі вони були дуже корисними для нас всіх, бо ми пройшли важку і важливу школу від рабів до свідомості вільних людей. Пройшли всі: і хто хотів, і хто не хотів бути вільною людиною, але мусів нею стати. Будемо відверті: Україна свободи не завоювала – нам її нав’язали через розвал СРСР в першу чергу за ініціативою Росії. І скажу, як на мене, на той час це було дуже мудре рішення державників Росії: скинути баласт і виплисти з економічної кризи позбавивши з себе відповідальності за всі союзні республіки, перед тим викачавши через  Ощадбанк з них всі грошові ресурси. План розвалу СРСР був оприлюднений урядом Росії на чолі з Сілаєвим ще у 1988 році! Зверніть увагу: за 3 роки до фактичного розвалу СРСР, в якому вже ніхто не сумнівався! Більше того, знаю інформацію, що коли 1980 р.помер голова кабміну СРСР Олексій Косигін, то Леонід Брежнєв запропонував цю посаду Володимиру Щербицькому, першому секретарю ЦК компартії України, але той відмовився! Відмовився! І сказав щиро чому саме це зробив своєму помічнику: «Цю махіну вже не витягнути – воєнка все з’їла» Рекомендую, щоб не було сумнівів, прочитати чудову за своєю об’єктивністю книгу Нурсултана Назарбаєва «Без лівих і правих» – розвал СРСР є передусім внутрішня причина цього державного утворення, а не суто зовнішня провокація, як це багато хто намагається подати. Не смішіть цапа: агресії проти Росії 1918 – 1920 та 1941 – 1944 років були куди глобальніші – і Російська імперія встояла! Тож ні ЦРУ та США з своїми сателітами тому винні – виключно зсередини прогнило все в СРСР. Але нас цікавить інше: свободу нам нав’язали буквально давши копняка під зад! Не тільки Україні, а всім так званим союзним республікам включно з Прибалтикою,  бо невже хтось має сумнів, що якби могли втримати – то б відпустили? Щоб отак хутко пішли з Східної Європи, якби могли далі утримувати війська й уряди цих країни? Я особисто в те не вірю, що добровільно і за власним бажанням Михайла Горбачова. Криза економічна і соціальна в СРСР за часи так званого «застою» набула настільки глобального характеру, що можна подякувати Горбачову та Єльцину, що все ще досить гарно пройшло з тим розвалом, а не як в Югославії. Менше всього я також вірив у швидке процвітання України після того, як вона з колонії стала незалежною державою. Просто знаю з історії, що ніколи, наголошую: ніколи не траплялось такого, щоб колишня колонія швидко ставала прогресивним мобільним державним утворенням – на все потрібен час. Держава – це надскладний соціальний формат суспільного буття, тому це все одно, що вірити у побудову великого міста всього за кілька років. Неможливо таке: ні Мадрид, ні Санкт-Петербург, ні Бразилія, ні Астана не будувались за коротку мить, а що вже казати про державу. Зауважу, що дуже не люблю, коли починають про Україну казати з погляду порівняння з іншими країнами як Прибалтійські чи Грузія – це абсолютно не співвідносні порівняння, як не можна порівнювати гарний хутір чи містечко з великим містом – це надто різні речі. Україна – величезна держава і розбудова її досить складний процес,  який ми тяжко-важко проходимо й долаємо. І ще хочу зауважити на одному важливому моменті, який часто використовують в політичних процесах, що ось це наче «єдиний та останній шанс» кудись там вийти чи все врятувати тощо. Коментар може бути тільки один: «єдиний та останній шанс» це може і так, але виключно для вас, хто про це галасує та репетує, тоді як для України все це просто епізод історії людей, що живуть в цей час на її землі. Були до них інші, як дасть Бог – будуть інші й після них. Україна – це земля, де ми гості і дещо паразити. Думаю, це варто сказати і усвідомити кожному. Тому що це головна причина, яка дає мені заспокоєння від того, що життя складається не зовсім так, як би мені хотілось. Власне весь проект Соціальної партії України «Гарт» присвячено тому, що я хочу з одного боку зібрати важливі матеріали як базові для того, щоб виразити якою би я особисто хотів побачити Українську Державу: – Державу честі, спільної справедливості і благополуччя. Мрія? Звичайно. Але ж мрії мають властивість здійснюватись! Особливо, якщо мрія стає масовою. По-друге, моя ідея дії досить проста і її назва «Мозковий штурм» – це процес, коли люди з певним рівнем ерудиції та досвіду, збираються задля вирішення конкретних проблем і висловлюють всі можливі способи їх вирішення включно до найдивніших. Головне в цій дії хотіти вирішити проблему, а не прославитись особисто, отже не потрібно бути весь час мудрим і логічним, постійно слідкувати за власним реноме. Не кажучи вже про особисту вигоду, що так процвітає в лже-«мозкових штурмах» сучасних народних депутатів ВРУ, як і всіх інших депутатів місцевого рівня по всій Україні. Соціальна партія України «Гарт» має постати з мережі осередків «інтелектуальних штабів» місцевого рівня з відповідним делегуванням своїх обраних представників до вищих рівнем інтелектуальних об’єднань. Така партія не потребує масового членства, тому що головним в її діяльності є продукування інтелектуального процесу як ідейної константи, і який добровільно підтримується або ж ні суспільством – це основа діяльності СПУ «Гарт». Принцип простий: розумні люди завжди знайдуть порозуміння. Дурні ж завжди знайдуть причину посваритись. Так само спокійно можна одночасно (!) діяти і власним шляхом без участі в СПУ «Гарт» – тут якраз важить оте Шевченкове «єдиномисліє подай», а не структурна підпорядкованість. Кожен повинен зрозуміти: які ми – така і Держава! Інакшого не буває. Будуймо державу через себе, свою дію і свою волю!
З повагою – Богдан Гордасевич
9 липня 2012 р.Детальніше: СПУ "Гарт"http://gartua.io.ua/

92%, 12 голосов

8%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Реформ в Україні не буде

Всі давно знали, що в цієї влади не вистачає інтелекту, втім багато хто сподівався, що в них вистачіть рішучості і волі проведення реформ. Проте, виявилося що партія рецидівістів просто не знає що робити - вони виявилися настількі тупими, що досі не знають що саме робити. Проведення реформ передбачає потужної інтелектуальної і законодавчої роботи, але досі не існує навіть концепцій реформування, не кажу вже про реформаторські закони.

Прочитав оцю статтю "Админпонты" і зрозумів що РЕФОРМ В УКРАЇНІ ЗА ЦІЄЇ ВЛАДИ НЕ БУДЕ.

Реформи ще не починалися, але й не почнуться. Їх нема кому здійснювати, вони не знають що треба робити.

Тому вони вдаються до єдиного що вони вміють - до провокацій і розколу України.

Вони зруйнували економику, через відсутність реформ МВФ перестал давати їм кредити (на яких вони протримались рік), тому злочинці Янукович та Азаров включили друкувальний станок.

Ціни почали стрімко зростати, скоро обвалиться гривна.

Восени вже вся країна зрозуміє, що у владі знаходяться нікчеми, здатні лише грабувати Україну.

Я не вижу интеллекта в глазах президента и его холуев…



 Видя украинских чиновников, от большинства мелких полуклерков до президента, очевидными становятся некоторые явления. 

Одно из них — отсутствие в глазах оных интеллекта. Это отсутствие интеллекта, причем полное, никак не связано ни со временем года, ни с погодой, ни с происходящим в стране. 

[ Читати далі ]

Україна має знати своїх справжніх та кращих науковців

Робоча група Української Громади з питань науки та інтелекту нації на своєму черговому засіданні 24 червня вирішила провести рейтинговий конкурс «ТОП 100 кращих науковців України», приурочивши його до Всесвітнього дня науковця 2010.

Головним критерієм відбору кращих науковців стане практичне значення досягнень для суспільства.

Запрошуємо всіх, хто цікавиться наукою та хоче взяти участь в організації «ТОП 100 кращих науковців України», долучатися до діяльності робочої групи Української Громади у цій сфері! Пишіть нам на електронну адресу intelekt@ukrhromada.org.