А як це, не вшанувати пам'ять загиблих? Вони вже мертві. Будь-яка війна колись закінчується. Будь-які злочини в решті-решт стають відомі. В Німеччині нацизм засуджено. Але вся Німеччина вшановує загиблих з обох боків. Це по-людські, по-християнські. Здавалося би по-іншому неможливо. Ан ні. Ось -

 Предшественником добровольческих частей стала военизированная добровольческая вспомогательная служба, созданная на Восточном фронте по инициативе штабов групп армий осенью 1941 года. Служба
укомплектовывалась советскими военнопленными, дезертирами и добровольцами из числа местных жителей. Этих добровольцев немцы называли«Hilfwillige» или «Hiwi». «Хиви» служили в качестве охранников,
шоферов, работников складов и мастерских и т.п. К весне 1942 года численность службы превысила 200 000 человек, а к концу года достигла 1 000 000 человек.
   Зимой 1941/42 года бывший советский капитан Каминский сформировал так называемую Русскую Освободительную Национальную Армию (РОНА). Гитлеровцы произвели Каминского в генерал-майоры. Летом 1944 года, понеся тяжелые потери, РОНА сняли с фронта и отвели в Восточную Пруссию. Там РОНА передали в ведение Гиммлера и переформировали в бригаду СС.
   Бригада Каминского приобрела самую скверную репутацию. Особенно сильно бригада «прославилась» во время подавления Варшавского восстания в 1944 году. Лишь бригада СС «Dirlewanger», укомплектованная преступниками, набранными в немецких тюрьмах и концлагерях, могла соревноваться в жестокости с РОНА.
  Примерно в то же время, что и РОНА, в Белоруссии сформировали «Дружину Гиль-Родионова», а под Смоленском - Российскую Народно-Национальную Армию (РННА),которая входила в состав СС. В середине 1942 года бывший майор Красной Армии Кононов сформировал из разрозненных отрядов казачий полк, который начал нести службу в немецкомтылу, охраняя дороги от партизан.
   Летом 1942 года фронт на юге выдвинулся далеко на восток к Кавказу и Волге. Немецкая армия заняла казачьи территории. Во время Гражданской войны существовало шесть казачьих республик: Донская, Кубанская, Терская, Оренбургская, Уральская и Астраханская.Казаки встретили немцев как освободителей. Население целых станиц и городов выходило навстречу немцев с цветами и хлебом-солью. Началось стихийное формирование казачьих отрядов. Казаки носили традиционную
униформу, из тайников извлекалось оружие: шашки, пистолеты, кинжалы и винтовки.
   Из подполья вышел старый атаман Кулаков, которого считали погибшим еще в1919 году. В сопровождении сотен казаков Кулаков на коне с триумфом въехал в Полтаву. Тысячи казаков, находившихся в лагерях военнопленных, добровольно шли служить против советской власти.
   Калмыки, численность которых не превышала 80 тысяч человек, сформировали 16 кавалерийских
эскадронов, вычищали степь от отставших отрядов Красной Армии.
   Формирование казачьих отрядов шло при участии Казачьего национального освободительного движения. Задачей Движения было воссоздать казачье государство. Летом 1943 года была сформирована 1-я казачья дивизия, которую возглавил генерал фон Паннвитц. Дивизия насчитывала шесть кавалерийских полков. Вскоре дивизию развернули в XV казачий кавалерийский корпус СС, насчитывавший около 50 000 человек. Кроме того, были сформированы две казачьи бригады, 12 казачьих полков и большое
количество мелких частей. Общая численность казачьих частей превышала 250 000 человек.
   Немцы использовали казаков СС для борьбы с партизанами, охраны тылов и иногда выдвигали их на передовую.
Тем временем начали формировать Русскую Освободительную Армию. В РОА шли служить тысячи русских добровольцев, желавших сражаться с советской властью. Генерал Власов был сыном русского крестьянина из-под Нижнего Новгорода.
Известно, что к концу 1942 года в немецкой 134-й пехотной дивизии более половины личного состава были русскими.).В 1943 году число добровольцев, служащих в восточных частях, достигло 800 000.
   В конце апреля 1943 года началось формирование украинской дивизии. На это немцы пошли из-за ухудшившегося положения на фронте и активизации партизан в юго-восточных районах Польши. Решение сформировать украинскуюдивизию не вызвало большого воодушевления у местного населения,
поскольку немцы уже успели настроить многих украинцев против себя. Украинцы шли служить в дивизию главным образом из-за опасения в противном случае оказаться в числе отправленных в Рейх на работы или призванных во вспомогательные части.В дальнейшем пополнение дивизии шло уже не на добровольной основе, а по призыву (По данным R.J. Bender&Н.Р. Taylor общее число украинских *
добровольцев* составило 80 000 человек. Из этого числа было отобрано 13000человек, имевших лучшую физическую форму.).В конце 1943 года был сформирован небольшой украинский легион, который годом спустя распустили после того, как украинцы отказались воевать с поляками из АК. Командир легиона был расстрелян.
   В Сербии был также сформирован Русский оборонительный корпус, в котором служили русские эмигранты, нашедшие убежище в Югославии. Численность корпуса - около 15 000 человек.
   Русский Национальный Комитет и сам генерал Власов прилагали большие усилия для того, чтобы вызывать у немцев симпатии к антисоветскому движению (Первоначально русские контактировали с Fremde Heer Ost, возглавляемого Райнхардтом Геленом. Потом были установлены контакты с другими офицерами: Вилфредом Штрик-Штрикфельдтом, Свеном Штеенбергом и Эгоном Петерсеном. Еще позже Власов завязал отношения почти со всеми армейскими генералами на Восточном фронте, а также с руководством СС и НСДАП на востоке.)
   В октябре 1944 года Гиммлеру сообщили, что к моменту высадки союзников вНормандии более 800 000 восточных добровольцев служили в вермахте и более 100 000 – в люфтваффе и кригсмарине.
  Генерал Власов подтвердил слова Смоленского Манифеста о том, что «каждый народ получит национальную свободу, включая право на самоопределение. Однако получить эту свободу возможно лишь уничтожив Сталина и его клику».В результате Гиммлер дал согласие на формирование нового комитета – Комитета Освобождения Народов России (КОНР). 
   КОНР была прежде всего организацией русских. Украинцы, белорусы, грузины и казаки отказались присоединиться к Власову.
   С моральной точки зрения, украинцы, белорусы, казаки, грузины, армяне и туркмены не могут считаться предателями, как и представители всех других нерусских национальностей. Россия не может считаться их родиной, поэтому они имели полное право выступить на любой стороне, лишь бы добиться независимости для своих народов. А вот Власов хотя и боролся с большевистским правительством, также он воевал со своим народом, поскольку выступал на стороне Германии.
  Пражский Манифест провозглашал право всех народов России на самоопределение, однако недоверие к русским вызывало сильные сепаратистские тенденции. В результате Комитет Освобождения Народов
России был почти исключительно русской организацией. Еще чище национальный состав был в Армии КОНР.
  В армию КОНР началось массовое вступление русских добровольцев. Только за 20 ноября1943 поступило около 60 000 заявлений (Казанцев, в своей книге «Третья сила» сообщает, что в первый день было подано 62 000 заявлений. В ноябре число заявлений увеличилось до 300 000, а в декабре – до 1 000 000). Власов  сформировал штаб Армии, а также несколько офицерских частей. Для 1944/45 годов части КОНР были укомплектованы очень хорошо (более 20 000 человек в дивизии). Обе дивизии даже имели собственную
бронетехнику: танки Т-34 и истребители танков!). 1-я дивизия КОНР проходит как 600. Infanterie-Division (russ.). На самом деле это была многочисленная дивизия, достаточно хорошо оснащенная по меркам того времени. Основу дивизии составили остатки 30-й пехотной дивизии СС (русская дивизия №2). 2-я дивизия КОНР, возглавляемая генералом Г.А. Зверевым, официально называлась 650. Panzer-Grenadier Division (В некоторых документах дивизию называют пехотной – 650. Infanterie-Division (russ.).
  Казачий кавалерийский корпус генерала фон Паннвитца численностью 50 000 человек, и Русский Оборонительный Корпус численностью 15 000 человек также включили в состав армии КОНР.
   Еще одна часть армии КОНР находилась в Дании. Это был 1604-й русский полк 599-й русской бригады (другое обозначение 714-й гренадерский полк (русс.). Кроме того, части 1-й дивизии КОНР сражались в районе Фрустен-берг-Эрленхоф, то есть 30 километров к югу от Франкфурта-на-Одере. Сахаров командовал своим танковым отрядом с 9 февраля 1945 года и до первых чисел марта, после чего его отправили в
Мюнзинген. Танковый отряд сначала сражался с частями Красной Армии, занимавшими плацдарм в Нойловине, а потом в Померании. Один русский полк подчинили Отто Скорцени, в то время возглавлявшего оборону Штеттина. С 10 марта по 10 апреля полк Сахарова и фон Ламсдорфа сражался южнее Штеттина.
  Плацдарм советских войск в районе Дрездена прежде безуспешно пытались отбить немецкие части. Наступление 1-й дивизии КОНР также провалилось из-за недостаточной артиллерийской и авиационной поддержки. Атака продолжалась четыре часа, после чего было приказано отступить.
   После капитуляции только из казачьих офицеров выдали СССР :  35 генералов, 167 полковников,       283 подполковников, 375 капитанов, 1752 лейтенантов.  2 августа 1946 года в советской прессе впервые появляется упоминание о движении генерала Власова. На последней странице «Правды» сообщалось о казни через повешение Власова, Малышкина, Жиленкова, Трухина, Закутного,
Благовещенского, Меандрова, Мальцева, Буняченко, Зверева, Корбукова и Шатова. «Все подсудимые признали правомочность предъявленных обвинений: Приговор приведен в исполнение.»

Влітку 1943-го року німецькі окупанти оголосили Україну «зоною анти партизанських операцій». Причиною цього рішення став несподівано сильний та ефективний спротив з боку УПА. До боротьби з українськими
повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевскі – командувача німецьких проти партизанських формувань на Східному фронті.
Ці “вдосконаленіші” заходи окупантів не лякали УПА. Вона безперебійно наносила їм усе більш відчутних ударів. На початку червня 1943 р. відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Головне, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.
Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів,якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці
фронту, де зазнавали невдачі. Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ по шляху Рівне-Сарни. В передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону.
Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всякі припаси. Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Зав’язався бій. Поранено Ярему та Дороша. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс .

У травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише на територіях головних шосейних шляхів та залізничних лініях. На початку серпня 1943 р. відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено
населенню. Вночі з 19 на 20серпня відбувся напад повстанців на м. Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тис. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню
пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів. Ворог втратив 100 чоловік вбитими.
   Бій повстанців з гітлерівцями в Новому Загорові став однією із найяскравіших сторінок боротьби українських націоналістів з окупантами. Вдень 8-го вересня 1943-го року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка («Берези») увійшла до Нового Загорова.
    Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони. Довго на «гостей» чекати не довелося. За всипом місцевих поляків німецька адміністрація проти чоти з 44-х повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків
( !!! ) і роту поліції із фольксдойчів – всього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців.
   Німці спробували підпалити смолоскипами монастир і піти на штурм. Однак,все це виявилося безрезультатним – окрім нових втрат, окупанти не домоглися нічого.

Зі спогадів учасників того бою: ” Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати... Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та «фольксдойчі». Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря.”

Вранці 9-го вересня до Нового Загорова були перекинуті додаткові сили жандармерії. Підмога до німців прибула з трьох боків: з Володимира, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, так що відступати було не просто. Але монастир був сполучений з шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися. Тепер проти повстанців виступало понад 700 бійців, що мали на озброєнні міномети та артилерію. Обстріл монастиря тривав цілий день, а увечері до німців прибуло підкріплення – десять легких танків. Також три німецькі літаки розпочали бомбардування монастирю. Повстанці витримали авіаудари, сховавшись у глибоких підвалах святого храму, і відбили нічний штурм.

10-те вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу. Протягомцілого дня німецькі сили штурмували монастир. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників.   З 44-х повстанців живими залишилося всього 18.

З ночі 10-го до середини дня 11-го вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, в тому числі і свого командира Березу, але позицій не здали.

Вночі на 12-те вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьким окупантам одразу у двох напрямах, вирвалися зі смертельного кільця.. . О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, вони кинули на позиції ворога гранати і в безладді пішли на прорив.. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, після того, як затих бій.

Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня. Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві
селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.

Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90–100 чоловік убитими та 150–200 пораненими. За іншими джерелами німецькі втрати оцінюються в 540 чоловік убитими та більше 700 поранених.

Про боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука „Бій під стінами храму ”, та поема-хроніка поета шестидесятника Миколи Холодного “Пям'яті 29”

Дмитро Снєгирьов.

Та виявляє стурбованість зазіханнями на завоювання імперії в царині русифікації українців.
А ще - ознайомлює широку російську публіку з назвами низки історичних українських патріотичних організацій. Але без ьрехні таки не обійшлося.

Узяв тут:
http://www.mid.ru/brp_4.nsf/0/55E758ACEF53576FC3257679002E1937
Всі виділення болдом - мої.

МИНИСТЕРСТВО ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

ДЕПАРТАМЕНТ ИНФОРМАЦИИ И ПЕЧАТИ
______________________________________

119200, Москва Г-200,Смоленская Сенная пл., 32/34
тел.:(499) 244-4119, факс:(499) 244-4112
e-mail: [email protected], web-address: www.mid.ru

Комментарий Департамента информации и печати МИД России к публикации указа В.А.Ющенко «О дополнительных мерах по признанию украинского освободительного движения XX века»

1790-25-11-2009

В последнее время видные представители президентской вертикали в Киеве не устают подчеркивать свою заинтересованность в возобновлении конструктивного диалога с Россией.

Однако ее практическая деятельность, так или иначе затрагивающая проблематику российско-украинских отношений, не привносит в российско-украинские отношения ничего конструктивного.

Публичная риторика на тему языка и истории по-прежнему нацелена на конфронтацию, на демонтаж российско-украинского добрососедства, культурно-языковую ассимиляцию русскоязычных регионов страны в интересах западно-украинского меньшинства, рассчитана на противопоставление Украины и России в угоду планам евроатлантистов.

Во время рабочих поездок по Западной Украине, приуроченных к 67-летию УПА, акценты расставлялись предельно четко: «западные украинцы в годы Второй мировой войны боролись сразу против двух мировых тоталитарных сил – нацистской и советской», боевики УПА провозглашались как борцы с фашизмом – наравне с ветеранами Советской Армии.

На официальном веб-сайте Президента Украины множится число распоряжений, вдалбливающих в сознание граждан страны радикально обновленный перечень «знаменательных дат» из истории Украины.

Свежий пример – указ «О дополнительных мерах по признанию украинского освободительного движения XX века», которым правительству Украины предписывается активизировать работу по признанию организаций, боровшихся за независимость Украины. В этом списке упоминаются Украинская военная организация, Карпатская Сечь, Организация украинских националистов, Украинская повстанческая армия, Украинская главная освободительная рада.

Напомним, что совсем недавно, в третьем квартале с.г., уже был подписан указ «О праздновании 65-летия Украинской главной освободительной рады», сформированной в 1944 году как подпольного всеукраинского парламента, провозгласившего борьбу с «советским режимом и немецкими оккупантами». Говорилось в нем и о мемориальных акциях по случаю 67-летия УПА. Удивительно, что до сих пор не издан указ в защиту И.Демьянюка, ожидающего в ФРГ судебного вердикта по обвинению в уничтожении евреев в гитлеровских концлагерях. Ведь за военного преступника официально ходатайствует Львовский областной совет.

А вот о совместной борьбе народов СССР против гитлеризма, об Украинских фронтах, прокладывавших в составе Советской Армии путь к Победе, о партизанском движении на территории, оккупированной фашистами Украины, русофобы предпочитают не вспоминать. Это не просто «опрокидывание» сегодняшней политики в историю – это оскорбление памяти миллионов погибших и их потомков, в том числе граждан сегодняшней Украины.

25 ноября 2009 года

Кінець цитати :)

Особливу подяку хочеться висловити МідеРеФові за ознайомлення широкої російської аудиторії з назвами низки українських організацій, починаючи з Карпатської Січі, що перша прийняла на себе удар фашистів (союзних Гітлерові угорців), за півроку до спільного нападу фашистської Німеччини та сталіністського СРСР на Польщу. От би ще написали, що керівник Карпатської України вмер у них у Бутирці.

Активізація псевдонаціоналістичного екстремістського руху. Позиція Організації Українських Націоналістів (бандерівців) - ОУН (б)

 

Останнім часом дедалі частішими стають випадки політичного екстремізму, спрямовані проти різних суспільних груп та явищ. Часто екстремісти видають себе за представників націоналістичного руху, зокрема, представляються членами ОУН.

ОУН (б) рішуче відмежовується від будь-яких екстремістських рухів та дій, які завдають шкоди доброму імені українського націоналізму та спекулюють історією національно-визвольної боротьби з метою отримати суспільну підтримку.

Псевдооунівці здійснюють акти насильства та вандалізму проти громадських та культурних установ, прикриваючи свої дії націоналістичною риторикою. Така діяльність має на меті дискредитувати Організацію Українських Націоналістів та український націоналізм в цілому.

Окрім цього, зросла активність відверто нацистських та расистських угрупувань. Представники цих формацій у своїй пропаганді, поряд з Адольфом Гітлером прославляють героїв Української національної революції: С.Бандеру, Р.Шухевича, М.Міхновського та інших. У своїх писаннях нацисти ставлять знак рівності між расовим націонал-соціалізмом і українським націоналізмом.

Акції неонацистів, сповнені безпідставної агресії, ненависті, мілітаризму, виставляють український націоналізм лише в негативних тонах. Екзальтовані молодики ніяк не можуть розібратися в українській історії і усвідомити, що український націоналізм однаковою мірою поборював московський більшовизм і німецький націонал-соціалізм.

Ба більше того, ксенофобія та расизм ведуть цих маргіналів до ідеологічної та організаційної єдності з російськими ультраправими. Спільними темами для них є «слов'янська єдність» та «чистота білої раси». Таким чином, стає зрозумілим, кому вигідний неонацистський рух в Україні – лише режиму Путіна-Медведєва, який прагне дискредитувати український націоналізм, дезорієнтувати українську патріотичну молодь та дестабілізувати соціально-політичну ситуацію в країні.

ОУН (б) відверто заявляє, що неонацистський та націонал-екстремістський рухи та інші структури, організації інспіровані і фінансуються російським державним керівництвом або його маріонетками – олігархічними кланами України. Таким чином, у нашій країні, окрім відверто антидержавної «п’ятої колони», діє псевдонаціоналістична, провокаторська «шоста колона» Кремля. Обов’язком кожного українського патріота є викривати діяльність ерзац-націоналістичних груп та чинити опір неонацизму, який штучно нав’язується Україні ззовні.

У 40-50-х роках ХХ ст. НКВД вже застосовував практику діяльності псевдобандерівських формувань, а саме: переодягнуті в однострої УПА нквдисти нападали на українські села з метою дискредитації повстанців. Тепер цю роль відіграють ультраправі формації, які, прикриваючись націоналістичною символікою, завдають ударів українській державності. Як за першими, так і за другими стоїть Кремль.

ОУН (б) з огляду на президентську виборчу кампанію зобов’язана застерегти українське суспільство про небезпеку, яка йде від підконтрольних Москві праворадикальних маргіналів, метою яких є виконання головної директиви Кремля – внести хаос і розбрат в українське суспільство.

Організація Українських Націоналістів з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних та фашистсько-націонал-соціалістичних програм та політичних концепцій, бо вони є інструментом завойовницької політики імперіалістів (з постанови ІІІ Надзвичайного Великого Збору Організації Українських Націоналістів, серпень 1943 року).

Пробою сил кишенькових псевдонаціоналістів буде дискредитація Української Повстанської Армії та світлої постаті С.Бандери 14-15 жовтня цього року – на свято Покрови і 50-річчя загибелі Провідника ОУН у Мюнхені.

Українці, будьте пильними, відрізняйте зерно від полови, дайте гідну відсіч «шостій колоні» Москви, яка ховається за, на перший погляд, патріотичними гаслами і символікою!

Провід ОУН (б)

 

Джерело: http://www.ukrnationalism.org.ua/news/?n=3833                              

05.10.2009 17:46:57