життя....
- 10.06.16, 13:31
- На вершині слова - Вірші
Звичайно зараз вже майже зима,але настрій ще той осінній,не сумний але і не веселий,щось саме те середнє.Відчуття такі ,так ніби завис між небом і землею,нікуди не тяне і ніде не поспішаю,просто слухаю музику і відпочиваю.В такі моменти немае нічого приемнішого як відчувати і розуміти що ти не самотній в цій осені.
Ви ще не тут?
Відпустіть хочаб на мить все тяжке,і просто спробуйте розслабитись,вслухайтесь в слова автора якій чудово вміе робити це.Здавалось просто музика,і просто уривки думок, мрій, бажань,надій,і чогось ще там,але якщо ви дійсно відверті самі з собою то ви відчуете,себе, свое життя,і ту саму нейтральну легкість,на крилах якої піднімитися над всіми негараздами, турботами і навіть смертью,знаючи що все було,є,і буде з нами,допоки -"Господи, тихо, люби всех нас"
Одним словом,чудового настрою вам всім!!
Слова осінньої пісні.
Небеса на коне
На осеннем параде
Месят тесто из тех, кто представлен к награде.
А по ящику врут о войне...
Я живу на весах
В это качество года
Моя песня, конечно, дождливого рода.
Моя песня не спета...
И не одета
Моя песня- ответ письмам Анны и Лизы.
Брызги ветра висят на промокших карнизах.
Собрала их губами весна...
И исчезла она...
Я с бедой на плечах доползу до дороги.
Умереть- ничего, если выпить немного.
Но мешает уйти от тебя
Наше Я.
Где опасности бред, там живые могилы.
Нас за верность и хлеб
Поднимают на вилы.
Этой осенью платим за свет...
Пляшем на виражах, повороты веками
И никому нет конца, даже тем, кто не с нами.
Наша песня с тобой в облаках...
И пока ничего, ничего не случилось
Я вчера еще помнил,
Что жизнь мне приснилась
Этой осенью стала она...
И если вокруг одно лихо, и если кругом слишком тонко- люби всех нас,Господи, тихо, люби всех нас,
Господи, громко.
Иногда наша жизнь зарастает цветами.
Это значит, мой друг, он прошел между нами, но увидеть его нелегко...
И если вокруг одно лихо, и привычное нам слишком тонко- люби всех нас,
Господи, тихо, люби всех нас,
Господи, громко.
Люби всех нас,
Господи, тихо, люби всех нас,
Господи...
Пустка.Беззмістовність.
Хаос. Планети. Де ти?
Комети-карети
По небу без коней
Повезли надію,
І вже не догониш.
Погасне комета
У швидкості болю.
Де є та планета,
Що зветься Тобою?
А небо густе,
Що й руки не пропхати.
Там тільки кометам
Під силу літати.
Там темрява синя
І холод вологий.
Там зорі безсильні
Шукають дороги
І падають, гаснуть,
Сльозою стікають.
Від болю дочасно
В нікуди тікають.
Болить яма ночі
І далеч світанку.
І всі ми охочі
Дожити до ранку.
Гірчить нам у горлі
Темрява бездонна.
Під куполом ночі
Ридає Мадонна.
Беззвучно, невтішно.
І сльози ковтає.
Рукою неспішно
Вуста прикриває.
А очі наповнені
Жахом і болем.
Повіки натомлені.
Голосом кволим
Щось мовить, щось просить.
До нас промовляє.
Та голос заносить
Десь в даль. Він зникає.
Лювлю я вуста її
Скривлені з болю.
І тихою тайною
Прошу і молю.
Благаю:"Прости!"
Й молитви забуваю.
Словесні мости
Із трудом я складаю.
По них мої думи
І болі і жалі
Зі серця як з трумни
Тікають. І далі
Летять, прориваються
У вись, ген до світла.
У вітрі звиваються
Й посять у вітра
Вірного лету
І легкокрильного
На дивну планету
До Бога всесильного.
Геть рвати тенета
До щастя й спокою!
Де є та планета,
Що зветься Тобою?