Ілюстрація: ФБ/Юрій Назаркевич
Анатолій Переведенцев, батько Марини Порошенко, дружини п’ятого президента України Петра Порошенка, помер 20 серпня на 88 році життя.
Про це повідомив кореспондент «Апострофа», пише “Четверта студія”.
Проводи Переведенцева відбулися увечері 20 серпня у дворі будинку на вулиці Грушевського, де він жив з дружиною, матір’ю Марини Порошенко.
У церемонії взяли участь, зокрема, Марина Порошенко та її сестра Алла.
Анатолій Михайлович Переведенцев народився 13 березня 1933 року.
Він був заступником міністра охорони здоров’я я УРСР, радником посла СРСР в Монголії в 1985-1988 рр.
Коментарі
У Києві в Клубі Кабінету Міністрів у п'ятницю, 19 червня, прощаються із батьком п'ятого президента України Петра Порошенка – Олексієм Івановичем Порошенком. Про це повідомляє кореспондентка "5 каналу" Олена Соловйова.
До будівлі вже прийшла родина Порошенків.
Прощання з Олексієм Івановичем Порошенком"5 канал" / Олена Соловйова
Прощання з Олексієм Івановичем Порошенком"5 канал" / Олена СоловйоваНа прощання з Олексієм Порошенком прийшли ексміністр Євген Нищук, Геннадій Зубко та колишній прем'єр Володимир Гройсман.
Прощання з Олексієм Івановичем Порошенком"5 канал" / Олена Соловйова
Прощання з Олексієм Івановичем Порошенком"5 канал" / Олена СоловйоваПеред цим у Свято-Михайлівському соборі відслужили панахиду.
У Переяслав-Хмельницькому, що в Київській області, цього дня попрощалися з 5-річним Кирилом Тлявовим. Хлопчина помер 3 червня у Києві. Столичним лікарям так і не вдалося порятувати малого, якому 31 травня, як стверджує прокуратура, переяславські поліцейські, перебуваючи в нетверезому стані, поцілили з вогнепальної зброї прямісінько в голову.
Прощання з Кирилом розпочалося біля його рідного будинку, куди прийшли місцеві жителі та усі небайдужі. Всім хотілося висловити своє співчуття рідним хлопчика, було видно, що для місцевих ця подія стала справжнім шоком. Позаяк було чутно, що люди обговорюють деталі цієї резонансної справи: хтось досі не може зрозуміти, як таке могло статися в них у місті, а хтось зовсім не вірить у покарання винних. «Все це замнуть, як завжди, і ніхто покараним не буде», – говорить місцевий чоловік жінці похилого віку.
Десь о 12:15 винесли білу труну з маленьким хлопчиком, родичі не могли стримати сліз. Усі навколо теж відвертають очі від маленької труни, бо стримувати емоції неможливо. Життя Кирила вже не повернеш...
“Кирило вже ніколи не зможе пограти, до його подвір’я вже ніколи не прийдуть його друзі, вже не покличуть його гуляти», – з сумом мовив у своїй проповіді священник.
Священнослужитель відспівав Кирила на подвір’ї будинку, у цей момент довкола повисла цілковита тиша. На початку церемонії прощання бабусі хлопчика стало зле, й стареньку забрала швидка...
Згодом сумовита колона рушила на місцеве кладовище. Здебільшого люди йшли мовчки, понуривши голови донизу. Місцеві, побачивши колону людей, виходили зі своїх дворищ та приєднувалися до ходи.
На кладовищі священник продовжив відспівування загиблого малолітнього Кирилка. У своїй проповіді він зауважив, що на похорон прийшло неабияк чимало людей, адже це стало горем не тільки однієї родини, це стало горем усієї України. «Сьогодні тут зібралася велика кількість людей, але не забуваймо, що ми зараз тут із вами розійдемося, а цій родині з цим і надалі жити”, – нагадав служитель церкви.
Родичі дуже довго прощалися з 5-річним хлопчиком, ніхто не хотів відпускати свого маленького Кирилка назавжди. Місцеві потроху розходилися, комусь ставало зле, а хтось просто не витримував напруги, що панувала навкруги. Здебільшого люди покидали кладовище мовчки і не хотіли давати коментарі журналістам. «Які зараз можуть бути коментарі», – промовила обурена жінка.
Загалом під час цієї сповненої загальним сумом події були присутніми понад 100 людей, один представник від місцевої поліції.
Після церемонії прощання ми під’їхали до відділку місцевої поліції, щоб дізнатися подробиці розслідування. Але, на жаль, нікого з керівництва не виявилося на місці – й ніхто не зміг прокоментувати перебіг останніх слідчих дій. Як нам повідомили, всі вирушили до Києва…
На сходах місцевого відділку поліції мовчазними символами трагічної події лежать м'які іграшки, залишені тут напередодні представниками громадськості, а на прапорі, що висить на поліцейській дільниці – сумовита облямівка в знак жалоби – чорна стрічка туги.
Вікторія Шевченко, Київ - Переяслав-Хмельницький
Богдан Гордасевич: Сьогодні вранці дивився трансляцію з Верховної Ради України, де "хвилиною мовчання" вшанували смерть письменника Юрія Мушкетика, а ось смерть Кирила Тлявова там не помітили і жодного слова не прозвучало в "годині запитань до Уряду" про цей ганебний інцидент. Що тут коментувати? Ментальність "Совка"!
Ініціативна група «Першого грудня»
Найважчою є мить, коли в земному житті відходить від нас Друг, Вчитель, Батько.
Ми зазнали великої втрати. Надійшла гірка, важка хвилина, якої ми завжди остерігалися і яку завжди підсвідомо не приймали.
Любомир Гузар був нашим другом, наставником і духовним батьком.
Він був будівничим.
Молитвою він зводив мости між найвищою ідеєю та людьми. Доброю порадою він прокладав мости між різними суспільними осередками, щоб об’єднувати і творити з нас великий народ. Мудрою і далекоглядною ідеєю він об’єднував береги, відкриваючи масштабний горизонт вільної, духовно сильної і згуртованої України.
Він і сам був мостом. Між часом, ідеями, іменами. Його шлях – це великий столітній зв’язок наших духовних і національних молитов та прагнень, які сягають найглибших часів. Він став послідовним і символічним продовженням чину Маркіяна Шашкевича, Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого. Його ім’я і слово відтепер навічно у цьому великому ряду будівничих.
І він був дорогою. Він був тією великою і чистою дорогою, якою прагнув, щоб рушили ми, продовжуючи і розширюючи простір нашого мислення, пошуків, духовного, національного і державного зростання.
За його ініціативою було засновано Ініціативну групу «Першого грудня» і започатковано інтелектуальний діалог, який охопив дуже багатьох добрих і небайдужих людей.
Першим з українських патріархів він прийшов на Майдан, де пролилася невинна кров студентів, і звернувся до нашого народу з наймогутнішим закликом, з якого розпочинається свобода.
Любомир Гузар був не лише мудрим і понадчасовим мислителем. Він ніколи не був відсторонений від нашої долі, життя народу і тривог України.
Він був точною, гострою і чесною думкою. З притаманною йому батьківською турботою він завжди був непорушною скелею підтримки для спраглих і стражденних, для кожного, хто прагнув добра, для нашої віри, поступу та оборони України.
Він був нашою могутньою опорою.
І він залишається з нами.
Його мудрість, розсудливість, добра і ніжна іронія – увесь його великий образ і спадок залишаються з нами.
Учімося продовжувати його працю.
Саме до нас він промовляв.
Саме нам він сказав: Не біймося. Робімо добро.
Учасники Ініціативної групи «Першого грудня»: В’ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Мирослав Маринович, Володимир Панченко, Мирослав Попович, Всеволод Речицький, Вадим Скуратівський, Юрій Щербак, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків.
Голова Секретаріату Ініціативної групи «Першого грудня» Іван Васюник
Секретаріат: Данило Лубківський, Ярина Ясиневич, Сергій Рохманов, Ольга Сало, Ірина Чулівська, Ігор Бігун, Олена Подобєд-Франківська, Андрій Когут.
Богдан Гордасевич: Любомир Гузар був не просто видатною Людиною - він був як ціла Епоха! З його смертю вона скінчилася. Гузара сповна можна визнати Предтечею Незалежної України, її будівничім, творцем її духовної основи. Вічная і благая пам’ять.
Блаженніший Любомир Гузар був патріархом, якого можна назвати Кобзарем наших днів, а не церковним чиновником чи церковним олігархом.
Про це у проповіді на похованні кардинала Гузара заявив глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук.
"Він був нашим патріархом. Але, знаєте, сьогодні є різні патріархи. Хтось уподібнюється до державного чиновника, хтось до вірнопідданого служаки, хтось до олігарха. А Дух Святий уподібнив нашого блаженнішого до дивного і химерного Перебенді, Кобзаря наших днів. І тому ми вже відчуваємо, що "його пісня, його дума не вмре, не загине", вона вже його пережила, вже стала історією", - сказав Шевчук.
Зацитувавши вірша Тараса Шевченка «Перебендя», предстоятель УГКЦ зазначив, що краще оспівати Кобзаря нової незалежної України неможливо.
За словами Шевчука, тією "кобзою", на якій грав Блаженніший Любомир, була душа кожного українця - незалежно від релігії, конфесії, місця проживання, мови.
"Його кобзарський спів ми ще довго будемо намагатися зрозуміти через його аудіокниги, фільми, звернення та навіть його блоги в інтернеті. Любомир залишає нам у спадок нову підвалину новітньої української християнської цивілізації, яку нам з вами Господь Бог доручає розвинути, зібрати, нею жити і на ній будувати нашу вільну і незалежну Україну", - сказав глава УГКЦ.
Він зазначив, наразі Любомира Гузара "починають слухати ті, хто вчора ще не чув", а духовний зв'язок з ним ніколи не перерветься.
>
