Зараз, три роки по тому,
місто сповнене українських прапорів, соціальних проектів і потихеньку
змінюється. На жаль, для багатьох свобода залишилась формальним поняттям
— горизонт сприйняття залишився тим самим, як і питання «ну і що?».
Активісти з бажанням контролювати владу — є, але їх небагато, натомість у
більшості залишилась патологічна прихильність до политиків-«кидал», які
обіцяють усі блага, й одразу, з позбавлених смаку бігбордів, і традиції
колосального досвіду локального феодалізму. Нікуди не дінешся — силами
АТО не звільниш окуповані за довгі роки російської пропаганди голови.
Шлях до свободи лежить через тривалу і системну роботу.
«День» цієї весни вперше
приїхав до Слов’янська з XVIII Міжнародною фотовиставкою, презентацією
Бібліотеки «Дня» і комплектами книжок для всіх шкіл та бібліотек міста
(а просто зараз Дні «Дня» тривають у Маріуполі, до 14 квітня встигніть
відвідати Центр сучасного мистецтва і культури імені А. І. Куїнджі, вхід
вільний. — Прим.). Приїзд нашого «інтелектуального десанту» був
сприйнятий у Слов’янську «на ура», в день відкриття в Центральній
бібліотеці міста, де експонувалися кращі фотороботи України, було не
пробитися, а викладачі місцевих шкіл водили на фотовиставку цілі класи
учнів, викладаючи за фотографіями новітню історію України... (Детальніше
читайте у статті «Слов’янськ: пізнання українського світу», «День» №48 від 21.03.2017).
Пам’ятаєте дитячу задачу
про кілограм вати і кілограм заліза? Вага однакова, поки не впустиш на
ногу... Свідомі городяни Слов’янська, незважаючи на програш у кількості,
дивують своєю активністю і самовіддачею. Дивлячись на них, про майбутнє
Донеччини думаєш з оптимізмом.
У третю річницю трагічного початку «російської весни» на Донбасі «День» запитав у журналіста,
солдата-добровольця ЗСУ, упродовж тривалого часу єдиного опозиційного
кандидата і, нарешті, мера Слов’янська 2014—2015 рр. Олега ЗОНТОВА
про захоплення міста, причини реваншу старих політичних еліт,
інформаційну ситуацію на Донбасі і значення приїзду Фотовиставки «Дня».
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
«МАЛИ МІСЦЕ ЗЛОЧИННА ЗМОВА І ЗДАЧА»
— Три роки тому, 12 квітня 2014 року, відбулося захоплення
Слов’янського міськвідділу міліції. На тлі тогочасних подій у Донецьку,
Луганську і Харкові, де тоді ще так звані сепаратисти захоплювали
будівлі обласних державних адміністрацій та інших держструктур, ніхто не
міг припустити, що ця подія слугуватиме початком активних бойових дій
на Донбасі. Що ви спостерігали в ті дні?
— Ми одразу поставились до
цього серйозно, передусім тому, що у всіх попередніх захопленнях, які
здійснювалися в Донецьку або Луганській області, не брали відкритої
участі професійні військові. А ось 12 квітня у Слов’янську вперше
з’явилися під час захоплення спеціально навчені росіяни. Це було чути і
видно за говором, інтонацією, поведінкою, розмовою, а найголовніше —
виправкою й амуніцією. Тоді ми з журналістами висаджували алею на честь
трагічно загиблого Ігоря Александрова в міському парку, а одразу після
того — побігли висвітлювати події. І побачили, що відбувається щось
серйозне.
Антитерористичну операцію
було оголошено буквально наступного дня після захоплення Слов’янська, а
точніше — двох адміністративних будівель: міськвідділу міліції й СБУ. 14
квітня до міста сепаратистам надійшло військове підкріплення, і був
зайнятий виконком.
— Чому не спрацювало СБУ, правоохоронні органи в Слов’янську?
— Швидше за все, це були
злочинна змова і здача. 12 квітня о 5-й ранку найбільш боєздатна частина
міськвідділу міліції в кількості 40 осіб у повному озброєнні, зі
стрілецькою зброєю, і навіть БТР-ом, який був у Слов’янську, була
відправлена на захист до Донецька. А вже о 8-й ранку розпочався штурм.
Як потім підтвердили очевидці, на той момент підрозділ Стрілкова-Гіркіна
був уже два дні в місті — ночували під прикриттям церкви в будівлі
«Вілли Марія» (священики Московського патріархату відіграли рокову роль у
захопленні міста і відкрито підтримали сепаратистів. — Авт.). Там же в
ніч перед захопленням вони зібрали кілька десятків місцевих маргінальних
осіб — чи то наркоманів, чи то з кримінальним минулим, які потім і
стали основою так званого ополчення. Також у цей час у нас не було
керівника міськвідділу міліції. Буквально за тиждень до подій
він перевівся в Мелітополь, і в Слов’янську було призначено виконувача
обов’язків. Коли, прибувши на місце, я поставив йому запитання, що
відбувається і чому ви здали зброю, надійшла команда мене заарештувати.
Надалі підтвердилося, що він був у змові із сепаратистами. Склалася
взагалі парадоксальна ситуація, коли міська міліція зброю здала
бандитам, а на патрулювання вони її отримували у цих же бандитів.
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»
«ДЛЯ СУСПІЛЬНОГО РУХУ І ПАТРІОТИЧНОГО АКТИВІЗМУ ПОТРІБНО СТВОРЮВАТИ УМОВИ»
— Що змінилося в Слов’янську після трьох років звільнення?
— Слов’янськ — перше місто,
яке трагічно потрапило в окупацію, але й першим було звільнене. Коли в
перші два-три місяці після цього я почав керувати містом, то не міг не
створити своєрідні «інкубаторські», тепличні умови для розвитку
суспільного руху в місті і патріотичного активізму. Ця війна сколихнула
розумові процеси, відчуття самоідентифікації, сприяла груповій
згуртованості, кількісному і якісному зростанню громадських організацій і
активістів. В інших містах залишились керувати ті самі люди, які були і
до, і під час окупації. Звичайно, до «тепличних умов» там ще далеко.
— Але чому в Слов’янську все-таки не відбулося якісного оновлення еліт?
— Його не відбулося скрізь.
Тому що не створюються умови для цього. Еліту потрібно ростити, і не
важливо, скільки їй буде років — 20 чи 50. Дехто приходить до
усвідомлення, що може щось дати своїй державі, в 40—50 років. Малий і
середній бізнес, який раніше був індиферентним до політики, нині в неї
пішов на хвилі війни, і їх необхідно підтримувати. Донбас — український,
але, на жаль, не даремно був обраний як ґрунт для розпалювання
ненависті. Частина населення досі живе ще принципами і посттравматичними
синдромами Радянського Союзу. І тому тема Росії там досить популярна.
Плюс завжди визрівала невдоволеність відносинами регіону і центру. Те ж
саме, коли зараз є труднощі з відновленням Донецької області, нарікають
на Київ, що влада там не розбереться. Хоча зараз усе робити можна і на
місцях, і коштів вистачає, але потрібна, що називається, політична воля.
Важливо нашу громадськість підтримувати. Не лише щоб міжнародні донори
давали гроші на розвиток громад, створювали хаби і креативні простори,
але й сама держава створювала умови для активізму. Важливо доводити
будь-які дії до кінця. Спочатку було багато розмов про впровадження
військово-цивільних адміністрацій на всіх рівнях у Донецькій області. А
зараз у нас вийшло три рівні керівництва: з одного боку,
військово-цивільні адміністрації, з другого боку — ті міські ради і
мери, яких не переобирали з 2010 року, і з третього — ті, яких
переобрали, але які створюють лояльне поле для реваншу «прорегіональних»
або проросійсько орієнтованих сил.
Можливо, впровадження
військово-цивільних адміністрацій дало б час на «нарощування м’язів»
патріотичним організаціям і рухам. Адже до війни у них на це не було
часу. За Януковича будь-яка опозиція піддавалась пресингу, гонінням, на
декого заводили кримінальні справи. Режим старої партійної еліти,
зрощеної з криміналітетом, час знищити.
«ЗА ІНФОРМАЦІЙНУ ПОЛІТИКУ В ОБЛАСТІ НІХТО НЕ ВІДПОВІДАЄ»
— Наскільки змінився зараз інформаційний простір на Донбасі?
— Помітно, що знизився
рейтинг російських каналів на підконтрольній території. Завдяки
прийнятій стратегії і зникненню з кабельних каналів у великих містах
російських каналів зник і ефект пропаганди. Хоча в сільській місцевості
«за старою звичкою» багато хто через супутник продовжує дивитися. Туди, в
умовах майже тотальної відсутності інтернету, актуально доносити
друковану пресу, але таких видань із проукраїнською позицією в Донецькій
області майже немає. Державних дотацій або грантів на проукраїнську
тематику в публікаціях теж немає, хоча це постійно обговорюється. ДонОДА
зараз запустили комунальну газету «Вісті Донеччини», її завозять на
блокпости, в адміністрації, але до людей вона не потрапляє. Є просування
в радіомовленні — після відновлення телевежі на Карачуні з’явились нові
частоти і станції — «Радіо Донбасу», «Армія.FM».
За великим рахунком, за
інформаційну політику в області ніхто не відповідає. Є чимало суб’єктів,
хто хоче на це впливати — Мінінформполітики, Нацкомітет з телемовлення,
Інформаційний департамент в ОДА, але координації дій немає. Зокрема
немає координації і з міжнародними організаціями, які цим займаються.
Нині створено міжвідомчу комісію на рівні уряду, одне з поставлених
завдань якої — скоординувати питання інформаційного забезпечення, але
поки що результатів немає. Так само не регулюються культурні заходи, не
«розводяться в часі», належним чином не висвітлюються. Гадаю, це багато в
чому залежить від позиції обласного керівництва. У військово-обласній
адміністрації достатньо повноважень, щоб узяти це під контроль.
«День» ЧЕКАЄ БАГАТО ВДЯЧНИХ СЛОВ’ЯНЦІВ»
— Фотовиставка «Дня» є, по суті, безпрецедентним
волонтерським проектом. Цієї весни з експозицією ми поїхали одразу до
двох міст у Донецькій області. Якою була реакція на неї у Слов’янську?
— Є кілька аспектів —
особовий і суспільний. Почнемо з особового — мені фотовиставка
однозначно сподобалася. Змістовно, візуально привабливо, яскраво і
по-філософському. Як психолог, вважаю, що саме такі заходи якраз
найбільш ефективні для світоглядної роботи. Адже не менше 70 відсотків
усіх людей — візуали. Тобто вони приймають рішення, обдумують дії, коли
дивляться на це, або мають візуальний образ. Великі фото — якраз той
сигнал, який може запустити «броунівські» розумові процеси в головах.
Було багато робіт, які нестандартно виводили на осмислення подій долі
країни, про війну і про Майдан. І взагалі про українську ідентифікацію. А
в суспільному плані — так, фотовиставка мала великий суспільний
резонанс, адже газета «День» є великим шанованим виданням із давньою і
заслуженою репутацією, тому це стало подією №1 у місті. Багато хто її
відвідав, було багато відгуків, насамперед — у розмовах. Отже,
обов’язково продовжуйте цю традицію і приїздіть наступного року, на вас
чекає багато вдячних слов’янців.