Дуже давно, "воюючи" на різних форумах з приводу мовного питання, збиралась написати замітку. Нарешті викроїла для цього хвилинку, щоб не втратити лейтмотив на хвилі усвідомленого.
Давно точаться суперечки з приводу того, що виникло раніше "українська мова" чи "русский язык". Звісно, вчені-лінґвісти
обґрунтовано і змістовно уже дали свої пояснення стосовно безпідставних зазіхань наших північних сусідів на пальму першості у цьому питанні. Сама ж я не претендую на якусь геніальність моєї скромної праці, але досконале володіння як українською, так і російською, в поєднанні з чудовим мовленнєвим чуттям, наштовхнули мене на певні думки.
Кожна мова - це лексика(словниковий запас, який можна зобразити візуально у вигляді знаків і символів) та їх вимова, тобто перетворення зображених написів слів в аудіоінформацію, яку сприймає наше вухо. На їх порівнянні й спробую провести свій аналіз і зробити узагальнення та висновки.
Що носії обох мов добре розуміють одне одного - не дивно, бо вони мають спільне слов'янське коріння. Та все ж є суттєві відмінності. І нам цікаво, коли ж вони почали виникати і за яких умов. Зрозуміло, що ми не зможемо почути вимови давньоруської мови, але цілком природньо, що співставивши дві характерні ознаки мови, вказані вище, з іншими слов'янськими мовами східної, центральної і південної гілок, прийдемо до цікавих спостережень і вердиктів.
Слухаючи білоруса розумієш все, але дивуєшся, що переважно всі українські слова у нього звучать з російськомовним акцентом. Також неозброєним оком можна помітити ближчу спорідненість "русского языка" з болгарською, аніж із українською. Чому так? А все дуже просто. Після Великого розселення народів слов'яни східної гілки почали колонізувати землі від Подніпров'я на північний схід, де слов'ян до цього не було, зверніть увагу! Автохтонами в цих землях були різноманітні угро-фінські племена. Процес колонізації йшов складно через величезні території і сповідування місцевими народами політеїстичних язичницьких релігій. Край цьому поклав праукраїнський київський князь Володимир, який хрещенням Русі сприяв зміцненню і централізації своєї влади й державності та поширенню культурної традиції православ'я. Вона до нас прийшла з книгами Кирила і Мефодія, перекладами Євангелія з грецької на староболгарську разом із новою абеткою кирилицею. Цілком логічно, що служби велися тією мовою, яка була в книгах канонізованих церквою. Чи були спроби перекласти Святе письмо живою розмовною мовою, надписи якою у вигляді графіті знайдено в Софії Київській та багатьох інших храмах, нам невідомо. Можливо що християнське вчення і питання віри було прерогативою церкви і тлумачити їх могли лише посвячені в це люди, а головне - освічені, яких на той час було не багато. Тому асимільовані племена угро-фінів вимушені були переймати мову і культуру вищих за рівнем розвитку прийшлих слов'ян, в іншому випадку їх би чекало винищення. Поступово мова релігійних служб і обрядів входила до повсякденного вжитку місцевих, які водночас запозичували міссіонерам протягом тоивалого часу свою вимову, діалекти і лексично-образні звороти. На основі староболгарської мови, мови угро-фінів й фонем носіїв мови Подніпров'я зароджується нова спільнота(не етнос, не народ, а як сказали б в наш час - суржикомовні) зі своїми морфологічними мовними ознаками, які вже значно відрізнялися від початкової мови праукраїнців, тобто саме тоді за таких обставин, що склалися, і зародилася російська мова, як своєрідний суржик, який лунав або сходив із язика новоявленого конгломерату етносів. Хоча він і далі представниками ерзя, ханти, мансі, мордви та безліччю інших мокшан продовжував називатись руською мовою, принесеною русичами-праукраїнцями, але вже з практично другою семантикою став іншим мовним новотворенням від похідної української мови та писаної церковної староболгарської із поєднанням міцевих діалектів.

https://uainfo.org/blognews/480107-mova-chi-yazyk-rosyska-yak-spotvoreniy-dalekt-ukrayinskoyi.html

https://www.erepublik.com/en/article/2548057 https://suspilne.media/culture/342502-fantomni-boli-rosijskoi-istorii-v-ukraini-sprostuvanna-falsifikacij-ta-propagandi/

Початок був таким ....  на мій коментар там так і не відповіли, спишемо це на зайнятість авторки малою лялькою, і зовсім не на журналістську вибірковість.

Час захопливих історій.

Полтава. Центр міста. Шукаю в аптеці індійську хну. Обходжу всі стелажі, але не знаходжу. Зрештою, звертаюся до кремезного охоронця-консультанта, що задумливо буцає ногою нижній ряд баночок з вітчизняними шампунями:

- Не підкажете, де стелаж із фарбами?

- Што? По-нормальному, по-нашему спроси.

- Тобто?

- Я тебя не понимаю!

- У вас продається хна?

- Ты сыш, не понимаю я тебя!

- Ааа... - до мене нарешті доходить. Тож, підвищую голос (тепер мене почують всі відвідувачі і продавці) і намагаюся максимально чітко проговорювати слова:

- Я ду-же ра-да (поплескала його по руці), що у нас на-реш-ті по-ча-ли БРАТИ НА РОБОТУ ЛЮДЕЙ З РОЗЛАДАМИ РОЗВИТКУ!

- Шооо?



Це був єдиний раз, коли мені довелося тікати з аптеки.



Джерело: Ніка Новікова





Тут по лінку ще є відео


http://viche.net.ua/index.php/blohy-2/item/poltava-tsentr-mista

Олесь Олексійович Бузина (1969-2015) – вважав себе письменником. Він написав 6 книжок („Вурдулак Тарас Шевченко”, „Поверніть жінкам гареми”, „Таємна історія України- Русі”,  „Революція на болоті”, „Вурдулак Тарас Шевченко, або Підроблений Кобзар”, „Ангел Тарас Шевченко”).

Усі книжки російською, судячи з назв, одна книжка ображає українських жінок, а три, є намаганням очорнити українського живописця-маляра, філософа, поета і вчителя, навіть царем визнаного академіка гравюри – Тараса Шевченка.

 

Олесь героїчно і нахабно здійснив замах на все найсвятіше, що залишилося в Україні, що існувало в офіціозі навіть рабовласницького Есересеру.

Тому його залюбки кришували як російські спецслужби, так і українські сракоохоронні органи. Останні сподівалися виловити на нього екстремістів з українських радикальних партій.

Російські спецслужби високо оцінили талант Олеся паплюжити українські стрижалі і, через агентів в українській владі, добре оплатили його працю, що критично відгукнулося на самооцінці „письменника”.

Він перестав чути оточуючих, які по-дружньому намагалися повернути його на землю, закликаючи „писати книжки. Не займатися критикою Путіна з Обамою”. Про що його, просто у прямому ефірі, просять по телефону в останньому інтерв’ю!

Чим Олесь зачепив ВВП, закликом відпустити, знайшовши будь-який привід, Надію Савченко, інших полонених, чи намаганням довести українофобам, що Україна Є?!

Про то, дізнаємось з мемуарів прислуги Путіна по його смерті. Як вони, звернуть увагу на цей випадок.

Ще з сімнадцятого століття стало зрозуміло завдання загарбника-ворога. Використати українця, по можливості на повну і знищити.

Його доля – наука! Українцю, не допомогай ворогові! Не паплюж своє! Не будуй власне ім’я  на паплюженні великих українців! 

 

Последнее интервью Олеся Бузини 13 апреля 2015 года https://www.youtube.com/watch?v=erSD2W3OJn4

Радио „Вести”

/* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman";}

Normal 0 MicrosoftInternetExplorer4

Більше тисячи років назад князю Володимиру вдалося винищити українських священиків (волхвів) і охрестити Київську Русь. З того часу церквою довгими десятиліттями стали опікуватися чужинці (греки і болгари). Внаслідок того була знищена руська (українська) мова, натомість запанувала мова придумана, наближена до болгарської. Зусиллями чужинців руські князі частіше стали знищувати одне одного, але паралельно була знищена українська культура, руський пантеон Богів, звичаї, традиції. Занепала військова потуга Київської Руси та її економіка. Дикуни навіть Києвом заволоділи.
Дикуни склали українцям молитви. Ну не було, в дикунів звернення на Ви. Тому українці і в незалежній Україні продовжують по дикунські „тикати” Богові, навіть, молячи його про щось.
Але найбільшим гріхом є звернення до Бога мовою загарбника.
Культурні надбання нації здобуті за тисячоліття невтомної праці кращих її синів стали занедбані. Навіть ознака культурної нації - її мова занедбана.
Підваживши мову на величезних теренах Криму і Донбасу, загарбник відновив гарячу фазу двухстолітньої Україно-російської війни.
Прикордонники РФ у ясну погоду бачаться з прикордонниками США. Та Путін не з доброї волі воює американців на Україні.
Біда українців, що американці не розуміють російської мови. Аби воювати Америку, Путіну, як мінімум треба навчити велику кількість вояків англійської мови. А це немалі кошти, та ще більше часу.
Тобто перша причина відновлення збройного протистояння РФ і України є економічною, бо українці знають російську мову.
Другою причиною відновлення збройного протистояння РФ і України є постійне, багатовимірне вживання російської мови. Це дозволяє агентам Кремля непомітно втиратися в довіру до українців і вести антидержавну пропаганду.
Третьою причиною відновлення збройного протистояння РФ і України є довіра українців до носіїв мови загарбника. Велика частина українців вважає російську мову рідною. Тобто довіра до мови непомітно переноситься в довіру до мовців, агентів Кремля одягнених у церковні ризи чи озброєних журналістськими посвідченнями.
Четвертою причиною відновлення збройного протистояння РФ і України є втрата більшої частини українців власної української культури. Українська культура - це складена протягом тисячоліть кращими синами нації технологія славного життя нації на власній землі чи поза нею.
Дерево має крону, стовбур та коріння. Культура теж має зовнішні, внутришні та перехідні частини. Тобто частини, що бачимо, ті, що впливають на організм людини безпосередньо, і ті, що і органами відчуття сприймаються і на організм впливають.
Зовнішні прояви культури, то культура землеробства, військова культура, одяг, взуття, ложка, кухонні причандали, будівельна культура, культура лісо-полеведення, бджолярство, та т.і..
Внутрішні прояви культури, то правила і традиції у приготуванні їжі, вживанні її.
Перехідна частина культури (як стовбур дерева, що має деревину і кору ) складений з мови і похідних від неї атрибутів, таких як музика, пісні, танці, фізичних і розумових вправ, спортивних ігор.
Культурні дідьки світу нас переконують, що мову можна перекласти. Так! Але чужа мова не може фізично стати перехідною частиною культури. Чужа мова не є подразником внутрішніх сил організму. Вона не лише не здатна органічно поєднати внутрішні прояви культури з її зовнішніми проявами.  Вона вступає у борню з перехідними частинами культури.
Позбавлена рідної мови людина є хворою. Її хворобливо дратує звучання рідної мови, яку вона не знає. Такі нюанси використовувалися для виховання яничарів з українських дітей полонених у Османській імперії, та для виховання сволоти з українських дітей полонених у Російській імперії.
П'ятою причиною відновлення гарячої стадії війни з РФ і є бажання розжитися сволотою, бо в РФ з нею є велика проблема. Тобто, вона ніби є, але жар загрібати воліє чужими руками. Тому гарматне м'ясо в ціні.
Шостою причиною війни РФ саме з Україною є те, що на дворі вже 3-тє тисячоліття, а це не лише ІТ-технології, але й зростаючий попит на запчастини для людського організму. Як вдасться "втихомирити" українців, обирати жертву стануть не за партією, або грошовим статусом. За аналізами у карточці поліклініки.
То ж святкуймо, поки живі!!!

Українцям нема іншої ради як перемогти Путіна, разом зі сколотою! Так буде)))

/* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman";}

Ввімкнув радіво
А там сесія
А в ній     Чєчєтів !
Обіжаїться, що опузиція пана Арсенка підглядала в туалеті, як він там з кимось ( ) вирішував важливі державні справи. Чим, ясна річ , збила його з непримиренної державотворчої позиції, ї тепер невідомо коли ще захочеться вчинити-сотворити щось корисне для народу.

А він же на чолі...

Повторюю свою публікацію від листопада 2011.

Без мови немає народу, як сонця нема без тепла.

Згадаймо слова В. Сосюри: Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема.

В землі віки лежала мова І врешті вибилась на світ. О, мово, ночі колискова! Прийми наш радісний привіт. Навік пройшла пора безславна. Цвіти і сяй, моя державна.  ( О.Олесь) 

Відомий український письменник XIX ст. Панас Мирний писав: „Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздум, досвід, почування”.  Отже, мова — це наш всенародний скарб і найважливіший засіб спілкування , її треба берегти, розмножувати і передавати нащадкам. В 10 статті першого розділу Конституції України записано: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Мова – один з найдивовижніших скарбів, що людина створила за свою історію. Тому кожен народ береже і плекає свою мову, бо без мови немає народу. ‘’ Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог-Людина, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа скверноти, злого духа виродження, злого духа ганьби. І висвячувала душі козацького роду. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і божого знамення. Мово моя! Дзвонково кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б"ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювача Ти стомлених духом, давала силу, здоров"я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе. І невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Словo’’. Так писала у ‘’Молитві до мови’’ Катерина Мотрич. Рiдна мова . Вона така неповторна, мелодiйна i спiвуча, бо ввiбрала в себе гомiн дiбров i лукiв, полiв i лiсiв, духмяний, пянкий запах рiдної землi. У народу немає бiльшого скарбу, нiж його мова. Бо саме мова - це характер народу, його память, iсторiя i духовна могутнiсть. У нiй вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу, його розум i досвiд, краса i сила душi, вона його, народу, цвiт i завязь. Ще в дитинствi рiдна мова допомагає нам пiзнавати свiт, вiдкривати для себе великий i чарiвний свiт життя. Без мови не може iснувати i розвиватися суспiльство, бо вона допомагає людям обмiнюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозумiння, створювати духовнi цiнностi. Слово надто багато важить в життi, як вiдомо, воно може впливати на долю, воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному iз словникiв. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не вартий уваги i поваги. I це болить нам, тим, хто любить рiдну Україну, рiдну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звiряємося у дружбi, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами гострими i твердими, "мов криця", даємо вiдсiч вороговi. Не можна ходити по рiднiй землi, не зачаровуючись рiдною мовою, не знаючи i не вивчаючи її. Наша рідна мова. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ми зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили свої перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім свідомим українцям, так як полякам — польська, німцям — німецька, англійцям — англійська . Бо без мови немає народу. І так само, як у кожній людині є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова. Українська мова - це барвиста, запашна, невянуча квiтка, яка вiчно квiтне, долаючи час, кидаючи барвисту стрiчку iз давнини у майбутнє. Вона виткана i червоною калиною, i синiм барвiнком, i вишневим цвiтом та запашною рутою-мятою. Вiдомий поет i композитор Юрiй Рибчинський iз захопленням говорить про мову: Мова наша, мова - Мова кольорова.  В нiй гроза травнева,  Й тиша вечорова .  Жодна країна свiту, мабуть, не дозволила б нiкому зневажувати, принижувати, визнавати другорядною свою мову. Українська мова - це неоцiненне духовне багатство, з яким народ живе, передаючи iз поколiння в поколiння мудрiсть, славу, культуру i традицiї. Наше українське слово, хоча i вмирало з голоду, i бiдувало, переслiдувалось i заборонялось, але вистояло i вiдродилося та продовжує хвилювати серця багатьох. Нашiй мовi потрiбен саме зараз вогонь любовi й духовна мiць. Калиновою, солов’їною називають українськi поети нашу мову. Кожен поет по-своєму, але, водночас, щиро, з синiвською любов’ю звеличує рiдну мову. Ось як В.Сосюра захоплюється мовою: О мово рiдна! Їй гаряче серце  Вiддав я недарма,  Без мови рiдної, юначе,  Й народу нашого нема.  Людина може володiти кiлькома мовами, залежно вiд її здiбностей, нахилiв i прагнень, але найкраще, найдосконалiше вона має володiти, звичайно, рiдною мовою. I це не тiльки тому, що цiєю мовою користується повсякденно, а й тому, що рiдна мова - це невiдємна частка Батькiвщини...

НІКОЛИ В ЖИТТІ НЕ ПОДУМАВ Б, ЩО ДОВЕДЕТЬСЯ В УКРАЇНІ, СЕРЕД УКРАЇНЦІВ УКРАЇНСЬКУ МОВУ ВІДСТОЮВАТИ

(про утіскі расіського в Україні й не пишіть, краще факти наведіть, а ще краще факти щоденної пропаганди могольської в ЗМІ за кошти держави УКРАЇНА, моголам краще не писати тут, вони моголи питань нема).