Опять упал лицом я в грязь Да, был я там уже не раз, Но буду снова подыматься С ударами жизни надо сражаться! Да, будут еще такие дни: Печали, грусти и тоски. Не дам уничтожить я себя Кулак вверху мой, большое сердце у меня. Пускай ботинок мой протертый И руки в мозолях затерты. Одежда тоже износилась, А время, как вода пролилось. Друг мой лучший - нож мне в спину, А другие вовсе уже забыли. Нет квартиры у меня большой И не стоит автомобиль там дорогой. Крест тяжелый мой однако Да, в чем-то сам я виноватый. Но остануся всегда Человеком с большой буквы я. Душою лишь только я богатый, А это много что значит! Буду идти, сражаясь, до конца

С низов я - такая уж судьба моя.

Відповідальність - це визнання того, що тільки ми самі є причиною наших дій та їхніх наслідків. Чим більше людина нарікає на оточуючий світ, звинувачуючи його у своїх стражданнях і радостях, тим більш вона безвідповідальна. Вона визнає те, що не може вибирати свої слова, вчинки, а отже — долю. Це також означає, що вона нібито не винна у своїх поганих вчинках, тому страждання, які вона приносить іншим, нібито не лежать на її совісті. Тобто такі люди можуть зробити будь-який злочин і при цьому себе повністю виправдати. Більшість страждань, які ми відчуваємо від інших, здійснюються через безвідповідальність людей до власних вчинків, до власного життя.

Моя любов – ти й моя наруга,

Американские ученые выяснили, что будущее человека напрямую зависит от его массы при рождении. По этим данным, неприятности практически гарантированы детям, которые весили менее 2500 граммов.

Об этом сообщает The Washington Profile со ссылкой на исследование University of Michigan Institute for Social Research. Дети, имевшие при рождении малую массу тела, имеют на 30% меньше шансов в детстве обладать хорошим или отличным здоровьем. Причем, в большинстве случаев, эта проблема только усугубляется с течением времени - шансы на плохое здоровье в зрелом возрасте для них увеличиваются на 70%.

В начальных классах школы подобные дети хуже успевают по математике, чтению и иным основным предметам. Для ребенка с подобным малым весом шансы на окончание средней школы уменьшаются на одну треть.

Еще одно последствие: годовой доход человека, весившего при рождении менее 2,5 кг, в возрасте 25 лет будет меньше дохода его «нормальных» сверстников на 10,2%. В 35-летнем возрасте разрыв только увеличивается - до 15,6%, а в возрасте 37-56 лет достигает 22%.

Одно из объяснений этого парадокса заключается в следующем: младенцы с малым весом чаще появляются на свет в бедных семьях. Это отражается не только на здоровье ребенка (подобные семьи, как правило, не имеют медицинской страховки и, поэтому, реже посещают врачей), но и на его питании, образовании и развитии.

-------------------------------------

І що ви про це думаєте? Хтось хоче оскаржити результати американського дослідження?

 

   

Чи це моя доля,чи ти моя доля
Я нашла себя.
Я ещё тот Нарцисс :-)))

Організація корпоративів, вечірок, ведення весіль, ювілеїв та інших урочистих заходів.

З використанням сучасної української пісні, української народної пісні, гумору, різноманітних ігор, віршованих творів.

Розповсюдження та втілення українських звичаїв, обрядів та традицій.

Телефонуйте: 050-20-67-558 - МТС, 096-80-26-828 - Київстар, 066-62-76-668 - МТС

Адреса: м. Луцьк

Над селом Немовичі лунає жалібний голос церковного дзвону. Завтра Маковія.
З
букетом польових квітів  на кладовище іде поволі  , до часу посивілий
чоловік. Іде на зустріч з Нею, з тою,яку кохав коли була живою,яка ніяк 
не покидає його в тривожних теперешніх снах і яка пішла від нього в
інші неземні світи в такий же спекотний день напередодні Маковія.
   На пам"ятнику її фотознімок -усміхнена. І йому здається,що Вона
посміхається і радіє,що прийшов. Допитливі ,примружені очі,мовби
запитують,як його справи,як живуть сини,чи женився старшенький і як
справляється з роботою меншенький?...
  Кладе на гранітну плиту квіти,запалює свічку. Мерехтить,похитується
вогник. Навколо серпневе багате і щедре на урожай поле,високо в голубому
безхмарному небі кружляє яструб,з ближнього від кладовища лісу чути
перегукування грибників,на полі,на своїх "сотках" длубаються
жінки-звичайний літній сільський день.
   Присідає біля могили. Мимоволі у пам"яті зринає минуле.Те минуле,яке
так швидко пролетіло,що й не віриться,чи воно було. Було, звичайно
було.Зринають спогади туманні і яскраві. Всього було в житті; туманних
не менше,ніж світлих, але пам"ять зберегла більше
приємних і яскравих, може тому, що вже така людська природа-здатність запам"ятовувати
тільки приємне і добре.Та й негоже недобре згадувати про тих кого вже ніколи не побачиш,і які вже предстали на Божому суді.
   ...Повернувся з армії. Прийшов провідати хрещену матір і там
зустрівся з Нею, з миловидною дівчиною-гуцулкою. Припала до душі її щира
вдача та гуцульська співуча говірка.
    Невдовзі справили весілля і Вона перейшла жити до його батьків. Роки
були тяжкі.Обоє працювали зранку до ночі щоб жити самим і щоб жили
літні  батьки,а потім і його діти.
Увечері зустрічалися і від втоми не хотілося навіть вечеряти ,але Вона
зустрічала його такою,властивою тільки їй посмішкою.Пройшов час. Купили
квартиру в будинку для місцевої інтелігенції.Щастю не було меж, але Вона
тужила за своїм Верховинським краєм.І як приходило літо, а з ним і
канікули, бо ж працювала вчителькою, їхали в її рідні краї. Подовгу
бродили полонинами й лісами,не могли намилуватися Верховиною.
   Минали роки. Вже батьки пішли у Вічність. Порідшало між близькими та знайомими. І вже приходили до покійників.
      Щеміло від туги серце і здавлювали горло спазми...Тепер Він на
могилі коханої людини,своєї дружини і згадує,згадує... Не може без
душевного трепету думати про той серпневий день,коли разом поїхали  у
Рівне на черговий медичний огляд.Ніщо не віщувало біду. Вона з надією на
краще зайшла до лікарні, а з того огляду забрали її в труні. Прийшов
той страшний день. Довкола все почерствіло, зів"яло і почорніло.Стояла
немилосердна спека, а Вона... лежала в труні,ніби
посміхалася.Здавалося,що Вона у глибокому спокійному сні.
   На похорони зійшлося все село; родичі,знайомі й незнайомі люди.У
дворі не було де стати. Попереду труни йшли діти з вінками,у яких Вона
була "класним" керівником,в школі
надривисто дзеленчав останній дзвоник...
    Повернувся з кладовища в опустілу хату.Все,що в хаті є,нагадує про неї.Так і хочеться
спитати "де ти?... А Вона посміхається  йому із збільшеного аматорського
фото і йому здається,що вона вибігла через дорогу-в школу на уроки й
ось-ось повернеться.
     А може це сон? Ох! Якби добре було б,що це так... Але на превеликий жаль,то не так.