хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «галина гордасевич»

Галина Гордасевич. Степан Бандера: людина і міф

Галина Гордасевич. Степан Бандера: людина і міф
Редакція Критики Листопад 2002
Львів: Піраміда, 2002.

Галина Гордасевич розраховувала на вихованого радянським режимом читача, який не знає про Організацію українських націоналістів та її провідників нічого або ж має про них цілком викривлене уявлення. Це біографія, а не політичний маніфест, і письменницю цікавили насамперед людські риси її героя, тож тут немає пустопорожніх патетичних фраз, як це часто буває в авторів, котрі звертаються до постаті провідника ОУН (байдуже, зображають вони його як народного вождя а чи ворога народу й іноземного найманця). Авторка Бандери ніколи не бачила й до ОУН не належала, й послуговується лише документами й опублікованими вже працями, проте до жодного джерела не підходить із безоглядною довірою і наводить різні, навіть суперечливі дані, щоби читач зміг сам зробити висновки.

У додатках наведено документи з колишніх архівів гітлерівського райху, що їх професор Володимир Косик, українець із Парижа, опублікував у книжці «Націонал-соціялістська Німеччина й Україна».

Галина Гордасевич цього річ мала б 85-ть, але її немає 19 років

На згадку про Галину Гордасевич
11.03.18, 12:10 Слава Україні! україна,пам'ять,галина гордасевич

Сьогодні 11 березня 2018 року виповняється 17-та річниця з часу смерті відомої української письменниці Галини Гордасевич (Леонідівни). А ще просто моєї мами, яка народилася 31 березня 1935-го року у місті Кремянці за Польщі, а померла 11 березня 2001-го у місті Львові за Вільної і Соборної України.
Відстань у 17-ть років досить вже значна у людському вимірі, але попри те я і далі не знаю, як і що робити, розповідати, поширювати чи ще щось потрібне зробити на вшанування пам'яті Галини Гордасевич.
З одного боку я, як син, доробив усе те, над чим працювала мама. Зокрема я докінчив багаторічну поважну працю мами про українських жінок-політв'язнів комуністичного тоталітарного режиму під назвою "Нескорена Берегиня", що є своєрідним мартирологом героїчних жінок України 20-го століття. 
Завдяки моїм старанням у кількох видавництвах почергово масовим тиражем було видано і  перевидано декілька раз документальну розвідку Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф". 
Вийшла завдяки моїм особистим коштам перша посмертна книжка Галини Гордасевич з її автобіографічним романом "Соло для дівочого голосу", а також 4-ри поетичні збірники. Завдяки меценату Володимиру Кашицькому та енергії Ореста Бокайчука побачила світ збірка перекладів Галини Гордасевич з іноземних мов "Українка йде по світу".
До 80-річчя Галини Гордасевич у державному видавництві "Каменяр" на чолі з Дмитром Сапігою побачив світ тритомник "Вибраного" Галини Гордасевич, до чого доклався увагою і сприянням Микола Горинь.
Також до цієї дати в м. Кремянці, де на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових Стрільців похована Галина Гордасевич, у Кременецькому педагогічному інституті завдяки старанням Романа Дубровського була проведена конференція, присвячена дослідженню творчості Галини Гордасевич. Матеріали з конференції опрацював, доповнив і видав книгою "Силует Галини Гордасевич на тлі історії" академік Сидір Кіраль з Києва, що зараз опрацьовує епістолярну спадщину письменниці.
Завдяки старанням журналістки Львівського телебачення п. Ауріки Стратан в циклі передач "Народжені вільними" минулого 2017-го року було випущено документальний фільм про Галину Гордасевич, що вже набрало в Ютюбі 22 перегляди і один мій "одобрямс" (https://www.youtube.com/watch?v=YRSxf3ctHhQ)
Дуже плідно поширює доробок Галини Гордасевич її давній побратим "по-долі і недолі" Ярослав Гелетій у своїх численних різноманітних виданнях. Також з великою вдячністю згадую видавця Миколу Пшеничного з міста Дубно, завдяки якому у дуже важкий час економічної скрути в Україні попри все було видано невеличкі книжечки з творами Галини Гордасевич ще за її життя, чим мама дуже тішилась.
На цей 2018-тий рік навіть не знаю, що й загадувати щодо пошанування Галини Гордасевич, бо як слушно зауважила на мої бідкання відносно забуття мами, як і ще багатьох видатних людей минулого, інша Галина Гордасевич (Володимирівна) і моя жінка: - Зараз у нас повно своїх героїв, а вони були героями у свій час, тому все йде природньо.
В тому є своя рація. Як і я не раз у своїх виступах наголошував, що мама писала не для мене, а для людей, тому нехай люди і вирішують, як її вшановувати та пам'ятати. На тому і амінь.

Заповіт Галини Гордасевич

Коли помру, — колись-таки помру, —
Хоч вірю,що це станеться нескоро, —
То дайте спокій сивому Дніпру,
Де кручі і високі осокори.

На Личаківський також не несіть:
Там надто пишно і, до того, тісно.
Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!
Сказала так — хай буде нині й прісно.

На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні.
Нікому йти туди не бороніть
Нехай то будуть кози або півні.

Вони зчиняти бійки мастаки,
І я малою трохи їх боялась.
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».

Богдан Гордасевич
12:08 11.03.2018
м.Львів-Рясне 

Галина Гордасевич у спогадах друзів по долі й недолі

Колега Арсена Каспрука поетеса Галина Гордасевич
Дата публікації 20 Червня, 2018 | Автор kaspruk

img395img396

Галина Гордасевич

Галина Леонідівна Гордасевич (31 березня 1935, м. Крем’янець на Тернопільщині — 11 березня 2001, м. Львів, похована у Крем’янці) — відома українська поетеса, член Спілки письменників України, співзасновниця Донецького Товариства української мови та Донецького Крайового Руху. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.

Нагороджена почесною відзнакою-хрестом «За заслуги в боротьбі за волю України» від Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, орден «За вірність» ім. В. Стуса від товариства «Меморіал» (посмертно).

Народилася 31 березня 1935 року в м. Кременці на Тернопільщині в родині священика і політв’язня Леоніда Гордасевича (1912–1990) та Олени (1912–2000) з родини Хомчуків. Дитинство письменниці пройшло на Волині, де вона жила і вчилась у с. Городці, м. Дубровиці, с. Кричильську, м. Острозі, м. Костополі.

Після закінчення 7-річки навчалася в Острозькому педучилищі. У 16 років була арештована і засуджена на 10 років таборів, як було написано у вироку: «… за антирадянську агітацію серед студентів».

Звільнилася через неповних 3 роки і приїхала на Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Навчалася в школі робітничої молоді. Вступила до Донецького індустріального інституту, потім на театральне відділення культосвітнього училища. Працювала в Макіївці (тоді народила сина Богдана[2]) на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в Ханжонково, друкарем у Донецькій обласній друкарні.

У середині 1960-х років знову почала писати вірші, трохи пізніше — прозу і критичні статті. 1971 року закінчила Літературний інститут ім. Горького у Москві.

У серпні 1989 р. була членом «ініціативної трійки» зі створення Товариства української мови на Донбасі. Як делегат Всеукраїнського установчого з’їзду ТУМ в січні 1990 р. була обрана до Великої Ради. В червні 1990 р. стає членом оргкомітету зі створення Народного Руху України; в серпні 1990 р. — учасник установчого конференції зі створення НРУ в м. Донецьку, де була обрана до обласного Проводу; у вересні 1990 р. — учасник Установчого з’їзду НРУ в м. Києві. У 1991 р. послідовно член оргкомітету зі створення Демократичної партії України, делегат Установчого з’їзду ДемПУ, де була обрана до Національної Ради.

Автор поетичних збірок: «Веселки на тротуарах» (Радянський письменник, 1966), «Наречена сонця» (Донбас, 1976), «Високе полум’я дня» (Радянський письменник, 1980), «Слід зірниці» (Радянський письменник, 1986), книжок прози «Вицвіла шипшина» (Радянський письменник, 1974), «Твій тихий дім» (Донбас, 1980), «Двадцять років і один день» (Радянський письменник, 1984 та Донбас, 1985), «Прекрасні імена жіночі» (Донбас, 1990), а також публіцистичної книжки «Письма к другу» (Донбас, 1989) і літературних портретів українських поетес «Силуети поетес» (Радянський письменник, 1988). Автор публіцистичних та критичних статей у ряді українських журналів. Лауреат премій ім. О. Білецького та ім. В. Марченка. Галина Гордасевич була активним громадським і політичним діячем — у 90-х роках вона була членом багатьох новітніх громадських організацій України, народжених демократією.

ВБФ імені Галини Гордасевич вдячний людям

Вельмишановне панство в Україні і поза нею, повідомляю вас, що в зв'язку з обов'язковою заміною картки відбулась зміна мого рахунку і тепер він має такий вигляд:
ПриватБанк
5363 5420 1632 6861
Гордасевич Богдан Олексійович

Всі надіслані на цей рахунок кошти витрачаються виключно на діяльність Видавничо-благодійного Фонду імені Галини Гордасевич
На 07.08.2021 на старий рахунок надійшло 950 грн., які і є в наявності на новому рахунку 5363542016326861 у ПриватБанку.
Всі уточнення можливі через електронну пошту [email protected]



Тепер дещо про минуле, сучасне і майбутнє руху Видавничо-благодійний Фонд ім. Галини Гордасевич

Ідея ВБФ Галини Гордасевич виникла ще за життя письменниці і була досить простою: не мати основного центрального осередку, а сприяти створенню окремих обласних, районних, міських осередків ВБФ ГГ з самостійною реєстрацією та фінансами, тобто повністю автономні осередки, що символічно об'єднанні під егідою ВБФ ГГ, як координаційну та інформаційну централь.
На період 1995 року був сильний економічний занепад в Україні, а з того і виникла ідея створювати осередки культурологічного спрямування, але і з можливістю підприємницької діяльності. Досить нагадати, що могутня на цей час торгова інтернет-імперія "Амазон" починала з продажу книжок з доставкою по-пошті і саме десь в той час. На жаль, в силу різних причин, зокрема хвороби та передчасної смерті у березні 2001 року Галини Гордасевич, - ідея не набрала належного поступу і залишилась там, де і починалась. Хоча, якщо хтось схоче спробувати цей варіант - ласкаво прошу.
Все доволі просто: від ВБФ ГГ надаються твори різноманітні за авторства Галини Гордасевич з усіма правами, окрім суто авторського прізвища, які осередок видає і реалізує, а отримані кошти залишає собі на власне існування та розвиток. Зрозуміло, що має бути звернуто увагу на місцевих культурних діячів та події з минулого і сучасного, а контакти з іншими осередками ФБФ ГГ сприяли б поширенню їх творів по всій Україні. Тобто був би активний процес взаємореалізації видань, творчих зустрічей та представлень, взаємообмін і навіть спільні видання в складчину з розподілом тиражів тощо. Ідеологію діяльності Фонду гарно було викладено в статті Галини Гордасевич "Пора почуватись великими".
Письменниця Галина Гордасевич була готова пожертвувати всі свої гонорари на створення такого культурологічного середовища в Україні, як і я, будучи спадкоємцем авторських прав давно визначився і оприлюднив де міг, що дозволяю довільне використання, публікування і поширення творів Галини Гордасевич і моїх особистих без жодної авторської винагороди чи ще чогось. Зберігається тільки суто авторство! Всі інші права делегую віртуально, а хто захоче - і реально через договори передачі авторських і суміжних прав щодо поширення та фінансових чинників.
Панове, все опублікована на мої сайтах чи деінде за підписом Гордасевич Галини Леонідівни та Гордасевича Богдана Олексійовича - може бути використано в довільному варіанті як суспільна спадщина не вичікуючи обов'язкових 50 років від смерті автора. Як пишуть в сайтах: поширення з посиланням - вітається.
Уточнення можливі через електронну пошту [email protected]
Отже, усе під брендом Богдана Гордасевича можна і варто скопіювати для особистого архіву, можна виводити на папір та інші носії, видавати друком і поширювати за власним бажанням.
Буду сприяти отримати тексти, світлини і всіляку допоміжну інформацію бажаючим видавати і поширювати твори Галини Гордасевич. Моє різне також не бороню поширювати: робіть що захочете.
Збір коштів на цьому рахунку я проводжу виключно щоб перевидати і безкоштовно передати до бібліотек України особливо важливі книги, першою з яких є Мартиролог "Нескорена Берегиня", а далі вже буде видно.
Факсимільне перевидання буде коштувати 30-40 євро в залежності від тиражу, отож процес буде непростий.
Мушу ще зазначити, що жодними фінансовими оборудками я займатися не буду, бо не хочу. Мав справу зі сферою книготоргівлі, що дуже голову засмічує своїми процесами та ексцесами, тому схема моя так: зібрав гроші - видавництво - тираж - розсилка. Амінь.
Скрізь і завжди буду оприлюднювати подяку тим людям, які були благодійниками руху Видавничо-благодійний Фонд ім. Галини Гордасевич

1.   Перша однозначно є Леся Храплива-Щур, яка багато років опікувала над нашою родиною. Причому суто на життя надавала регулярно кошти, а теми видань обминала.
2.   Микола Горинь чимало посприяв покращенню достатку Галини Гордасевич у важкі для неї часи і на видання потужно зафондував особисто.
3.   Володько А. К., гендиректор ДБКБ "Автонавантажувач" першим допоміг у важкі часи економічної скрути в України видати важливу книжку Галини Гордасевич "З сімейного альбому".
4.   Володимир Снітинський, будучи ректором Львівської Аграрної академії в м. Дубляни багато уваги приділив Галині Гордасевич, а за його вказівкою у співпраці з директором музею Степана Бандери при академії п. Петром Гоцем було здійснено перевидання книги "Степан Бандера: людина і міф" Галини Гордасевич у дуже якісному вигляді з додатковими важливими матеріалами.
5.   Кузьма Хобзей багато помагав.
6.   Михайло Ониськів з м. Тернополя.
7.   Гаврило і Валентина Чернихівські з м. Кремянця.
8    Іван Потій оплатив встановлення гарного надгробку на могилі Галини Гордасевич у м. Кремянці.
9.   Валентина Вікарчук та її донька Оксана Вітвицька.
10. Сидір Кіраль.
11. Дмитро Павличко.
12. Зиновій Суходуб.
13. Роман Дубровський.
14. Емма Бабчук.
15. Дмитро Сапіга.
16. Анатолій Тищенко.
(список не є остаточним і сподіваємось на його продовження)

Всім цим людям велика подяка і пошанівок від родини Гордасевичів, як і шанувальників творчості Галини Гордасевич..
Ще величезна подяка всім тим, хто придбав і має книги авторства Галини Гордасевич, бо то є головне - читач! Покупець! Шанувальник!
Будьмо! Щасти всім!
З повагою, син письменниці Галини Гордасевич - літератор Богдан Гордасевич.
07.08.2021

Галина Гордасевич 31.03.1935 - 11.03.2001



Галина Гордасевич в Херсонесі 1970-ті роки

Галина Гордасевич

Спокуса

Рано-вранці, ще передсвіту, –
В небі сяла ранкова зоря, –
На найвищій вершині світу
Стояли – Диявол і я.

А земля перед нами лежала,
Як Адам її успадкував.
Ще жниця в полі не жала.
Ще в кузні коваль не кував.

Ще спокійно спали всі діти,
Хоч затихли вже птахи нічні.
– Хочеш цим усім володіти?
Я сказала Дияволу: – Ні!

Він мене спокушав уміло,
Обіцяв усі блага земні,
Я ж дивилась спокійно і сміло
І на все говорила: – Ні!

– Що ж, у тебе міцна основа.
Мабуть, приклад береш з Христа.
Ну, а хочеш – я дам тобі Слово?
Я здригнулась і мовила: – Так.

– Ну, а хочеш, я дам чоловіка,
Що у справі кохання мастак?
...Перший промінь спочив на повіках.
Я змигнула і мовила: – Так.

Чаша неба бездонно-синя.
Що там в ній: чи птах, чи літак?
– Ну, а хочеш, я дам тобі сина?
Я зітхнула і мовила: – Так.

І тепер я каратись мушу
На семи пекучих вітрах.
Віддала Дияволу душу
За привид, за тінь, за міраж.

Бо любов була, наче іскра,
Бо у сина свої шляхи,
Тільки слово ще зрідка блиска
Покутою за гріхи.

Бо з жорстоким двадцятим віком
Відпливає усе земне.
Що ж, Христос – Він був чоловіком.
Я – лиш жінка. Простіть мене.


Молитва

Ангеле Божий, хоронителю мій!
Бережи мене і вночі, і вдень,
Коли сонце пече і коли сніговій,
Від хижих звірів і злих людей.

Ангеле Божий, Хоронителю мій!
Коли горе чорний день принесе,
Коли сльози пекучі підступлять до вій,
Дай мені силу знести усе.

Ангеле Божий, хоронителю мій!
Над  Тобою небо ж таке голубе!
Коли в серці моїм загніздиться змій,
Дай мені силу здолати себе.


Дуже сумний вірш

Чи сидів за столом,
Чи робив у полях,
З металом дружив чи з музами –
Колись попливеш
В свій останній шлях
На руках
І на хвилях музики.

Чи знав твердо:
Живеш як слід,
Чи вічно сумніви мучили, –
Над тобою
Низько схилиться світ
Неба обличчям засмученим.

Чи було яскравим
Твоє життя,
Чи було сіреньким і звичним,
Тебе,
Як своє найдорожче дитя,
Прийме в обійми
Вічність.

І скільки буде людей і вінків
На це останнє побачення,
Сьогодні,
І завтра,
Й навіки-віків
Для тебе не матиме значення.

23:54 11.03.2017


Похована у рідному Кремянці 13 березня 2001 р.

19 років тому Галина Гордасевич похована у рідному любому її серцю Кремянці 13 березня 2001 р.


На фото: Галина Гордасевич разом з сином Богданом і онукою Соломією

Після похорону у багатьох було здивування, чому Галина Гордасевич обрала Кремянець місцем свого вічного спочинку, бо перебувала тут всього нічого часу в кілька місяців, коли на кілька тижнів приїжджала в гостину до друзів, але відповідь досить проста: де народилася - там і захотіла бути похованою. Дуже мудре рішення. А ще в тому велика правда життя, що жодні життєві напасті не в силі переінакшити волю і долю людини, яка сильна духом! 
Якби не проклята радянська влада, не прокляті "визволителі", що запроторили Галину Гордасевич в 16-ть років за грати після того, як повезли на каторгу ГУЛагу аж на Колиму її батька - священника Леоніда Гардасевича, - то і вчилася б вона у Кремянці обов'язково, а за тим і жила та писала тут, а не промучилася 30-ть років в здеградованому зрусифікованому Донецьку. Так само діти письменниці виростали б не в середовищі бандюковичів-януковичів, а посеред нормального освіченого люду Кремянеччини, Острога і цілої Волині - серед панів, а не пролетарів-злидарів Донбасу. Чи ж не тому перша дитина Галини Гордасевич - син Сергій помер немовлям через убогу медичну допомогу сповна безоплатну, як і я, друга дитина, дивом вижив за тих умов Донбасу з його дикої соціальної убогості, засилля дегенератів та аморального суспільства. Для нормальної людини СРСР був як тотальний жах! А Донбас - як його найвища еволюція людо-ненависницького комуністичного устрою! 
Там була мука, виснаження і безнадія. Навпаки,  у рідному Кремянці відпочивала і раділа душа Галини Гордасевич у рідкісні моменти перебування тут, а планувалося і мати тут житло, як і ще багато було планів та задумів. Галина Гордасевич дуже сподівалася, що за вільної України зможе мати такий достаток зі свого творчого доробку, аж стане меценатом. Зокрема, вона мріяла спільними зусиллями відкрити у Кремянці мистецький пансіонат значно кращий за той, що в Ірені для письменників, бо тут мали бути різні митці, що творчо б проводити свої вакації: письменники, музиканти, малярі, науковці тощо. Пленери, фестивалі, конференції і просто зустрічі різноманітні прийшли б до Кремянця на постійно і це б зробило його центром культури місцевого, регіонального і всеукраїнського значення. Отже і дало значний поштовх економічному та соціальному розвитку і процвітанню. Всесвітньо відомі Канни були довгий час убогим занедбаним містечком, а ідея проведення там кінофестивалю стала золотою жилою для цього всього краю. Для могутнього історичним минулим Кремянця його оновлення було цілком реальним, як вважала Галина Гордасевич. Але, як сказав Іван Багряним і ще дехто, а тепер і я: "Маємо те, що маємо..."

Повернення в дитинство

Пострибаю по доріжці
На одній ніжці –
я в дитинство повернулась!
В мене бантики рожеві
і сандалики дешеві,
та ціна не має значення.
Головне, що я весела
і що недалекі села –
це для мене землі невідомі,
а життя переді мною
озивається луною
і, звичайно, обіцяє радість.
Півстоліття пролетіло,
зупинитись не хотіло,
і було там всього і усякого.
Але я лиш усміхнулась
і в дитинство повернулась:

– Добрий день, Дібровице!
 

Повернення на Батьківщину

Повернутись на батьківщину
        – не така вже оригінальна мрія,
особливо, коли тобі за полудень береться.
Щось тонко і ніжно щеміло побіля серця,
коли я в’їжджала в Тернопіль
          по вулиці Малишка Андрія.

День був хмарний і зимний.
          Чи ж би гнів на мене земля моя мала,
що я так довго чужими стежками ходила?
Ну, що ж, як бачиш, настала ота хвилина,
що я вернулась до тебе
          і сльозу на льоту спіймала.

Не все воно в житті виходить, як мріється,
і далекі дороги не стеляться рушниками.
Підгинаються ноги з утоми, а треба іти та іти.
І побачиш: на місці стоїш,
          хоч здавалось –  сягаєш мети.

І одна хвилина руйнує все,
          що будувалось роками.
Та за куряву тих нелегких доріг,
          що на скроні і серце впала,
як повернення в юність,
          колись нагорода прийде:
щастя ще раз вернутись на землю, де,
рідна мати моя, ти ночей не доспала.

 
                            * * *
А коли мене спитають:
              – Де на світ родилась ти?
Я скажу:
              – Це там, де гори
не якої й висоти,
та коли на кручі станеш,
та коли з гори поглянеш –
то такий довкола простір,
що зривайся і лети!

А коли мене спитають:
         – Де на світ ти народилась?
Я скажу:
              – Це там, де Іква,
що Словацькому любилась,
в’ється межи берегами,
ще там билась з ворогами
мужня і чарівна Ірва,
що в потік дзвінкий розбилась.

А коли мене спитають:
              – Де родилась ти на світ?
Я скажу:
              – Там, де катальпи
жовтувато-білий цвіт,
де пісні дзвенять усюди,
де веселі й добрі люди.
Я у Кремянці родилась –
кремянчанкою зовіть!

Місто мого дитинства Дібровиця

Тихо долає простори,
Ледве колише рінь.
Може, то річка Гуринь...
Може, вона – Горинь...

Місто моє чорноброве,
Як дівчину, приголуб.
Може, воно від “діброви”...
Може, від слова “дуб”...

Тут люди, душею близькі,
А тілом міцні, як дубки,
Говорять вони по-поліськи,
Милі мої земляки.

Тут доля мене причастила
Великої тайни життя.
Тут серця лишилась частина,
Хоч була я ще зовсім дитя.

Знову церква біліє,
Звільняючись бруду й іржі.
Князівно Іуляніє,
Місто моє бережи!

Хай бігають по Воробинській,
Де пісня моя розпочата,
Хлопчики, мов горобчики,
І мов синички, дівчата.

Будинки в разок, мов намисто,
І з бджілкою квітка кожна.
Як це потрібно – місто,
В яке повернутись можна.

 © Галина Гордасевич

"І сказав Ісус" Галини Гордасевич (ч.1)

Галина Гордасевич

І СКАЗАВ ІСУС

Поезії

Присвячується світлій пам’яті двох прекрасних українок,  що
передчасно трагічно пішли з життя: Аллі Горській та Соломії Павличко 

Від автора

Коли мені ще й двох років не було, – я цього, звичайно, не пам’ятаю, це згадувала мама, – отож, коли мама приходила в церкву зі мною на руках, я, ще не вміючи як слід вимовляти слова, вже тягнула за хором:”Осі, милю!” – що мало означати:”Господи, помилуй!”
По батькові я належу до спадкового роду духовенства. В Острозі в церкві служив мій прадід Павло. Священиком був мій дід Олександр; арештований в 1940 році, він не повернувся додому. Священиком був мій батько Леонід, якого арештували в 1946 році, і в Україну він повернувся  з Колими лише через 23 роки. Він і помер від інфаркту в дорозі до церкви, де мав правити службу.
Біблію, – і то церковно-слов’янською мовою, – я прочитала, коли мені було років десять. Звичайно, я тоді ще не була в змозі осягнути всю мудрість цієї геніальної книги, але дитячий розум міцно запам’ятав зміст, і колись я вже писала, що Біблія – це одна з чотирьох прочитаних в дитинстві книг, на яких базується вся моя  освіта.
Тому мої вірші релігійної тематики – це не данина моді, вони виношувалися в моїй підсвідомості все життя, щоб у потрібний момент появитися на світ. В більшості випадків народження цих віршів не пов’язане з якимись конкретними подіями. Хоча “Звізда Полин” таки викликана Чорнобилем, але написана через три роки. “Остання вечеря” написалася мені незадовго після “Різдва”, а вірш “Кажуть: пустеля цей ниций світ” прийшов до мене в березні 1991 року, коли я була в Литві і слухала концерт місцевої єврейської молоді.
В збірку ввійшли також кілька віршів, які просто є роздумами над сенсом життя і його минучістю, бо такі роздуми обов’язково приводять нас до вічного питання: то ж чи є над нами якась Вища Сила?


Молитва

Ангеле Божий, хоронителю мій! 
Бережи мене і вночі, і вдень, 
Коли сонце пече і коли сніговій,
Від хижих звірів і злих людей.

Ангеле Божий, Хоронителю мій! 
Коли горе чорний день принесе, 
Коли сльози пекучі підступлять до вій, 
Дай мені силу знести усе.

Ангеле Божий, хоронителю мій! 
Над  Тобою небо ж таке голубе! 
Коли в серці моїм загніздиться змій, 
Дай мені силу здолати себе.


Каїн виправдовується

Хіба я сторож брата свого? 
Він десь в дорозі загубився, 
Коли натомлений відстав.

Хіба я сторож брата свого? 
Я й сам заледве не загинув 
У тій дорозі без кінця.

Хіба я сторож брата свого?

Та й сам Ти, Господи,  казав, 
Що без Твоєї волі й волос, 
Єдиний волос, не спаде. 
Чи ж міг я йти супроти Тебе?

Хіба я сторож брата свого?


Перстень царя Соломона

Поверни, царю, 
круг пальця мене. 
Повір, премудрий, –
і це мине,

Образливо?.. Гірко?.. 
Біль серце тне? 
Треба потерпіть –
і це мине.

А цариця Савська 
була ж наче пальма... 
А цар персня 
зриває з пальця. 
А з персті земної 
ще раз змигне:
– І це мине!


Дружина Лота

Покірно ішла за Лотом –
За мужем своїм і паном. 
Пісок засмоктував ноги болотом,
І небо гуділо мідним тимпаном.

– Стомилась... На мить присяду... 
Лот квапить: – Хвилина кожна...
– А позаду?.. Що там позаду?..
– Озиратись, – Лот каже, – не можна.

А пісок засмоктує ноги.
Вже давно згубила сандалі.
Лот каже: – Погибнуть многі...
І все далі веде, все далі...

А позаду – там рідне місто, 
Батько, мати, брати і сестри, 
Як грішили – то не навмисно,   
А тепер мають кару понести?

Зойк розпачний лунає у вухах. 
Світ багряним палає в зіницях.
– Доню! Донечко! Хоч послухай!
– Сестро! Сестронько! Хоч озирнися! 

Не стерпіла. І повернулась 
Обличчям до тої бурі, 
І бачить: земля прогнулась, 
Крутять смерчі криваво-бурі.

Там шаліють – помітити встигла –
Пекла жар і страшна мерзлота.
...І навіки в пустелі застигла 
Неслухняна дружина Лота.

Ну, а Лот? Він не стишив кроку, 
Навіть коли хлинули зливи. 
Він заказ не порушив нівроку. 
Він завжди був богобоязливий.

Хібащо згадав про комори, 
Що були джерелом достатку.
... Після згину Содому й Гомори 
Оце б хоч малісіньку хатку!

Уставали тумани білії,
В небі місяць просвічував злотом. 
І навіть упорядники Біблії 
Не знають, що сталося з Лотом.


Різдво

А як зірка зійшла – народила Марія,
Так, без болю, без муки, 
лиш зітхнула глибоко.
Тоді над пустелею вітер повіяв, 
І зірка дивилась, як Боже око.

А воно ще таке мале й безпомічне, 
Бо яке ще зміститься в жіночому лоні?
Та вже на личку святе щось і вічне 
І хресна дорога на маленькій долоні.

А Марія злякалась: звісно – мати. 
Сказала: – Не треба ні влади, ні слави. 
Я буду його при собі тримати, 
А зросте – хай майструє столи і лави.

А віку дійде – ожениться гарно,
Я буду тоді доглядати онуків.
...Та знаку підтвердження ждала намарно,
Хоч ніч була повна таємних звуків.

А до першої зірки сходились інші,
Темряву ночі розганяли старанно, 
Наливались червоним, неначе вишні
Або майбутні Христові рани.

А Марія дитя загортала в ряднини, 
Казала: – Нічого, мій синку, не бійся. 
Ось в цій яскині діждемося днини
І підем додому, до свого обійстя.

Там хата вікнами нам зазоріє, 
Там сад зустріне в зеленім вітті. ... 
Ти так над Христом молилась, Маріє, 
Як донині усі матері на світі.


Вхід Господень в Єрусалим 

І дорогу встеляли гіллям пальмовим, 
І співали йому: – Осанна! 
Зір вертався сліпим і слово – немовам, 
І вабила мета осіянна.
На малім віслючку, а шати – білі 
Їхав цар новий Іудеї. 
Ах, як вони його всі любили –
Втілення їх ідеї,
Що прийде і справедливо розсудить, 
Всемогутній і всеблагий,
І стане страви поверх посуди,
І отримає одяг нагий,
В багатого праведника побільшає злота,
А грішному в пеклі горіти.
І жінки, – згадайте дружину Лота –
Збігались Його узріти.
Все стало минулим: Соломон і Давид,
І хтиві старці і Сусанна.
Він Їхав, трохи сумний на вид,
І співали Йому: – Осанна!
І радо гукали усі прочани:
– Радість – добрим! Погибель – злим! 
Ще жодного царя так не зустрічали, 
Як вступав Він в Єрусалим.

...І день минув, і другий, і третій,
А життя все ж таке убоге.
І питають його, нетерплячі і вперті:
– Де ж обіцяне царство Боже?
А Він їм каже: – Отець мій на небі.
Тут й самі збудувати б могли...

І стали вони від гніву вишневі,
І на суд Його потягли.
І найняті синедріоном за плату,
І безплатно, немудрі, вони
З такою злобою кричали Пілату:
– Розіпни його! Розіпни!


Остання вечеря

І сказав Ісус: – Накрийте стiл
На дванадцять чоловiк!
А на скатертi вiзерунок з хрестiв
І у нього печаль з-пiд повiк.

– Раввi, таж маєш дванадцять учнiв!
Вам мiсця не вистачить всiм.
І сказав Ісус: – На сій учтi
Я слугуватиму їм.

Поставили тарiлки з дзвiнкої глини,
Обпаленої на вогнi.
І нестерпно довго тягнулись хвилини:
Прийдуть усi чи нi?

Поклали хлiб i дванадцять рибинок –
Скромною учта була.
І лише вино дорогоцiнним рубiном
Іскрилося серед стола.

Учнi входили один за одним –
Їх шлях нелегкий стомив.
І Ісус їм, стомленим i голодним,
Ноги з любов'ю обмив.

За стiл сiдали, берегли мовчання,
Чекали премудрих слiв.
А їм Ісус замiсть повчання
Подав переломаний хлiб.

– Їжте,– сказав їм,– се моє тiло,
Бо в ньому любов моя.
І щось таке над столом пролетiло –
Ангел а чи зоря.

Вино наливав, і рука затремтіла.
– Пийте! Се кров моя.
І знову щось над столом пролетiло –
Ангел а чи зоря.

– Раввi, щось дуже збудженi люди,–
В тривозi сказав Петро.
Щоб усе записати, в учня Іуди
Було наготовi перо.

Ісус мовчав. Йому все болiло
Вiд чола до пiдошов:
Мiсце одне за столом темнiло,
Учень один не прийшов.

Той наймолодший, найбiльше любий,
Що був, як на серцi печать.
В Ісуса знову здригнулися губи,
І знов з-пiд повiк печаль.

Галiлеянки прекрасної очi
Вчинили, що все вiн забув.
Учень один останньої ночi
На останнiй вечерi не був.

О, як вiн буде потiм ридати,
Собi не простить повiк,
Бо саме йому мав Ісус передати
Останнiй свiй заповiт.

Пам'яті Галини Гордасевич

Сьогодні виповнилося 20-ть років, як не стало моєї мами, видатної української письменниці Галини Гордасевич, доньки священника Леоніда Гардасевича і матінки Олени з роду Хомчуків.


ГАЛИНА ГОРДАСЕВИЧ

“ВИБРАНЕ СИНОМ”
поезії
Коли восени 1988 р. у м.Тернополі на зібранні громадськості в залі педінституту ім.Я.Галана вперше в Україні було утворено обласний осередок Товариства української мови, то під час обирання проводу було запропоновано ввести до нього і мене. Аж раптом одна дівчина, з якою ми вчились разом на курсі української філології, заявила про відвід моєї кандидатури, мотивуючи це тим, що "бути сином письменниці ще нічого не означає". Я не виправдовувався, а лише подумав:"Звідки тобі, дорогенька, знати вагу того тягару відповідальності, який завжди і скрізь тяжіє на мені якраз через те, що моя мама – Галина Гордасевич".
Оце і все, що б я хотів сказати у передмові до цієї книжки. До речі, до проводу ТУМу мене тоді було обрано. Додам лише, що моїм життєвим кредо давно стала одна віршована мініатюра моєї мами:

Будь вимогливим і нещадним.
Раз живи за сотню життів.
Не вдовольняйся крихтами щастя,
Не вижебруй огризки почуттів.
Бо сам на якомусь світанку
Зрозумієш: прийшла біда!
Океан, зачерпнутий в склянку,–
Просто солона вода.

Богдан Гордасевич

Упорядкування Богдана Гордасевича

УКРАЇНО МОЯ

Україно моя, Україно,
Калинова моя, тополина!
Тож дiвчата твої, мов тополi,
Не було їм щастя i долi.
Їхня доля стелилась туманами,
Обвивалась круг шиї арканами,
У гареми вела султанськi,
В осоружнi покої панськi.
Україно моя, Україно,
Та спiвоча ж моя, солов’їна!
Над полями та над ярами
Тужно пiснi бринять вечорами.
Та чи ж є iще де така мова,-
Що барвиста вона та шовкова,
На свiтi усьому прославлена,
Та не раз у колисцi задавлена!
України моя, Україно,
Це ж не пiсня твоя лебедина!
Там, у полi, де вiтер вiє,
Квiтнуть роки твої молодiї.
Твої пiснi простору треба,
Тож беруть її хлопцi в небо,
I лунає вона безупинно...
Україно моя, Україно!

ТОВАРИСТВО

Яке товариство зiбралось!
Яке товариство, братове!
Давайте пiднiмемо чарки,
Щоб вiчною дружба була!
Ти нас не лишай нiколи,
Наша незрадна любове!
Ти ж, чорна, недобра думко,
Нам не затьмарюй чола!
Яке товариство зiбралось-
Добiрне, немов перемите!
Давайте сядемо ближче,
Тiснiше плече до плеча!
Пройшли ми крутi дороги,
Нелегке сплатили мито,
Не марно в очах наших ясних
Навiк залягла печаль.
Та зараз про це не будем.
Нам зараз не до печалi.
Ви чуєте: на гiтарi
Вже забринiла струна!
Давайте усi заспiваєм!
Ми надто довго мовчали,
Ми маємо право на пiсню –
Нехай зазвучить вона!
Це пiсня вiри й надiї,
Любовi й гiркої муки,
Це пiсня про тих, хто вижив
І хто не вийшов з пiтьми.
З’єднаймо руки, братове,
Подайте сусiдам руки!
Жили ми нелегко, та чесно,
Нiкого не зрадили ми.
Хай судять нас нашi дiти,
Хай судять нас нашi внуки,
Та правнуки зрозумiють,
Як воно справдi було.
Ми долю собi вибирали
По совiстi, не з принуки,
Ми вiрили в те, що правда
Колись переможе зло.
І хоч сивина на скронях,
Та серце й зараз готове
Туди, де з-за темної тучi
Майбутнього сонце встає.
Яке товариство зiбралось!
Яке товариство, братове!
Дякую, що зiбрались!
Дякую, що ви є!

МІЙ СИН ЗАСНУВ...

Мій син заснув,
Уткнувшись носиком в подушку.
Немов метеликові крила, темнії вії
Притихли над рум'янцем щік.
Він спить і посміхається крізь сон.
І що тобі приснилось, сину?
Чи кішка, за якою вчора
Ти бігав цілий день?
Чи той хороший дядько, що тебе
Катав на моторолері? Чи, може,
Отой великий жовто-синій м'яч,
Що бачив у вітрині магазину?
Спи, сину, спи. Я буду біля тебе
Сидіти довго. Може, цілу ніч.
Я буду мріяти, як виростеш ти, сину
(Про це всі матері на світі мріють!)
Пройдеш мої несходжені дороги,
Закінчиш те, чого я не скінчила.
А може, й ні... А може, ти вже сам
Собі і справи, і дороги знайдеш.
Та тільки знаю: справи будуть гідні,
Щоб я могла гордитися тобою.
Та тільки знаю, що твої дороги
Вестимуть прямо, а не манівцями.
Ти будеш сильним і розумним, сину,
Ти не лякатимешся втоми і негоди.
Ну, а якщо ти все-таки відступиш,
Здасися ти на милість переможця,
Коли ти перед правдою покривиш,–
Я не сховаюся за людські плечі,
Я не скажу, що це моє нещастя.
Тоді мене судити будуть люди,
Бо я тебе родила і ростила,
І я скажу: – Судіть. Моя вина.