хочу сюди!
 

Алиса

41 рік, діва, познайомиться з хлопцем у віці 32-52 років

Замітки з міткою «поезія»

Тричасся

 

1.

Простору випнутий лук.

Несамовите затишшя.

Землю накрило надвишшя.

Світ розіп'яв інфразвук...

*****

Час народився... Тук-тук...

 

 

2.

Знову

Слово.

Бог - це любов.

Підґрунтя основ,

Надвишшя основ.

Тіло. І Кров.

 

 

3.

Склепіння

З глибінню -

Кипіння,

Голубіння,

Голублення.

Люблення...

 

08.05.2012

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика мистика и эзотерика

Свидетельство о публикации № 11238

ВІТЕР /зредаговано/

Чудовий той травневий вечір
Зірками небо рясно засівав.
Хилив вітер берізоньку за плечі
У бліді щічки ніжно цілував

Залицявсь, косички гладив,
До грудей могутніх пригортав її,
А про кохання і його принади
Заливались голосисті солов”ї

І всі пташки подібно солов”ю,
Ще гучніш акордами вторили
А вітер шепотів про любов свою
Та птахи той шепіт заглушилиІ 

ось вже вітер над широким ставом
Кохається з плакучою вербою
Колише пишним її ставом
Обнімає   листя над водою

Ніжно, як берізоньку цілує,
Колише і гілками її грає,
Радіє, що ніхто його не чує,
Тож вже ніхто не помішає

Та недовго він кохався і гравсь,
Дмухнув і подався до калини,
Та йому вся віддалась,
А він повіявсь до рябини

Не дуй вітре, не дуй щоднини,
Будь не злим, тихеньким.
Бува так в хлопця і в дівчини,
Поки юні, молоденькі

ВІТЕР


Чудовий той травневий вечір Зірками небо рясно засівав. Хилив вітер берізоньку за плечі У бліді щічки ніжно цілував
Залицявсь, косички гладив, До грудей могутніх пригортав її, А про кохання і його принади Заливались лунко солов”ї
І всі пташки подібно солов”ю, Ще гучніш акордами вторили А вітер шепотів про любов свою Та птахи той шепіт заглушили
І ось вже вітер над тихеньким ставом Кохається з плакучою вербою Колише пишним її ставом Обнімає   листя над водою
Ніжно, як берізоньку цілує, Колише і гілками її грає, Радіє, що ніхто його не чує, Тож  вже ніхто не помішає Не дуй вітре, не дуй щоднини, Будь не злим, тихеньким. Бува так в хлопця і в дівчини Поки вони юні, молоденькі

Не забути


Не забути; коли небесною ходою
Сходить місяць над водою.
Коли срібний місяць, ясні зорі
Підтанцьовують в просторі

Коли місяць в річку заглядає,
Свою підкову умиває,
Коли тихий вечір в лузі знову
Збира трави на розмову

Не забути і світанки,
Коли у лузі дзвенить сінокіс
І такі смачні сніданки,
Коли трави накосиш цілий віз

Коли літо дарує квіти,
Щедро віддає свою любов,
Коли теплий, босий вітер
Хвилює у річці блакитну кров

Коли ранковими струмками
Сонце щедрим золотом тече
І мечами - блискавками
Гроза темряву січе

Коли хвилюється діброва,
Зупинивши легкий вітерець,
А сопілочка вербова
Щемно будить трепет у сердець

Бо ж моє це сонце і моє це літо,
Моя земля і юності вишневий цвіт
І нічого вже мені не треба,
Лише спокійних і здорових літ

Я, вже молодість не кличу,
Лиш у згадці хлопчик постає,
Вдивляється в моє обличчя,
Вдивляється і не впізнає

Допоможу

Мені зозуля старість накувала
І, якби, знов у поліський рай

Та щаслива юність повертала, Я б із цим погодивсь  і по всьому край

Моя радянська юність, доля злая, Вона не варта, щоб за нею я тужив, У мене  внучки є – Таня й Тая Вже не знаю, як без них я жив

Не дають вони упасти в тугу, Давно  я звик до ймення “дід”. Таку вже долю маю і на ніяку другу Не поміняю у передпенсійний вік

Вони попросять і я розкажу казку, де з добром воює зло. Ця добра казка з ними спати ляже,  А щастя щоб не лише у сні жило

Допоможу їм я зрозуміти Щоб не ждали задарма щедрот, Що єдині тато й мама в світі Одна у них Вітчизна і народ…

Боже, дякую Тобі!


Боже наш, Всесильний Отче,
Дякую Тобі за сонце,
І за весь Твій любий світ,
За повітря, воду, хліб,
За одежу й теплу хату.
Дякую Тобі, наш Тату!

Кость ВАГИЛЕВИЧ



Православний молодіжний веб-портал www.hram.lviv.ua

Чудовий дім

Я дивуюсь дому цьому,

Так багато друзів в ньому. Хто ж його нам збудував? Хто порядок в ньому склав? Так старанно і уміло Хто людей, звірят створив? Хто посіяв мох, квітки? Хто деревам дав листки? В ріку хто води налив? І в них рибок запустив? За весною дав нам літо? Хто ж придумав це, ну хто? Ну звичайно, тільки Бог!
В. І. ГЕНСЬОРСЬКИЙ

Православний молодіжний веб-портал www.hram.lviv.ua

Научи меня, дед

«Научи меня, дед, - как по-божески жить,
Как мне сад посадить, как мне деток растить,
Как из дому родимого в ночь уходить…

Научи меня, дед, - как молчать и терпеть,
Только кровью блевать да зубами скрипеть,
Только стоном стонать, только хрипом хрипеть…

Научи меня, дед, - как от всех не отстать,
Как те сосны валить, как те шпалы пластать,
Как, спиною к метели, могилу копать…

Научи меня, дед, - как обиды сносить,
Низко голову гнуть да пощады просить,
                                  как вздохнуть перед смертью....
Вздохнуть и простить.

Ничему ты, мой дед , не научишь меня. 
Срок твой вышел, ан нет - не отпустит земля.
Вон он, близенько, свет, да могила темна...

Тесно, тёмно там, дед, да тебе-то - уют,
И в глаза не плюют, и ногами не бьют, 
И во веки веков отоспаться дают.
                                                            В.Артемов

Юрій Федечко. Серця...

Відкриваєм серця) 

Часом досить промінчика з добрих очей
Щоб зробити щасливою поруч людину…
Свічка в змозі розсіяти мряку ночей
Й простелити до доброї справи стежину…
Слово лагідне може розмити в душі
Ту фортецю, що гнів будував в ній роками
Вчасно вилиті іншій людині вірші
Виліковують тугу й журбу нашу з Вами…
Посміхнеться назустріч Ваш погляд мені..
І забуду про те що дощить і без сонця…
Довго жив в непроглядній холодній пітьмі
Досить в серці закриті тримати віконця…
Відкриваєм серця… визволяючи іншим..
Те що час накопичив, неначе скарби…
Пропадає чомусь те собі що залишив…
Що віддав повертається знову мені…
Так приємно себе відчувати потрібним…
Так приємно – що поруч лицем до лиця…
Сотні, тисячі променів сонцеподібних…
Що шепочуть…: « Вже час … ВІДКРИВАЄМ СЕРЦЯ!!!».

 

Кульбаба

 

                                          Жовте і чорне –

Кульбаба в багні. Сяє…

Хто кинув тебе

В чорне лиснюче багно?

Як ти сонячно сяєш!..

 

 

27.04.2012

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: восток: рубаи, хокку, танка

Свидетельство о публикации № 10991