Вчора сходив на екскурсію в Експоцентр України (колишній ВДНГ). Сподобалось. Витрачених грошей не шкода — ексрурсія виявилась цікавою, насиченою і тривалою.
Подивився павільон №1, макет вугільної шахти, оранжерею. І бонусом — закинуте кафе і павільон №2.

Картинка для привертання уваги.


А якщо цікаво, повний звіт можна переглянути ТУТ. Про абандони ВДНГ напишу згодом.

Сьогодні ламається ілюзорна міць стабільності мого буття і настає час невизначенності, експериментів, спроб і помилок, аналізу певного відтинку життя і спроб відділення дійсно цінного від лушпиння.

Якось швидко минув рік з хвостиком життя в цій орендованій квартирі. Але хочеться змінити краєвид за вікном.

Поїду у провінцію, до Кременчука, на 'легкие труды'.

Вже і квиток на потяг купив. Так що Київ на якийсь час залишається без мого нагляду :)

У столиці України встановили меморіальну таблицю Володимиру Івасюку

04.03.2017



У Києві на Будинку звукозапису встановили меморіальну дошку українському композитору Володимиру Івасюку.
4 березня 2017 року йому б виповнилося 68 років.
 
Володимир Івасюк однин із засновників української естрадної музики. Автор понад сотні пісень, інструментальних творів і музики до вистав.
Загинув Івасюк у 30-річному віці у лісі поблизу Львова за загадкових обставин. Офіційна версія радянської влади – самогубство. Після загибелі композитора на його творчість наклали неофіційну заборону, а кримінальну справу засекретили. Але три роки тому розслідування поновила українська Генпрокуратура. Слідчим вдалось довести, що смерть композитора - то справа рук радянського КДБ.
Звання Героя України геній української музики отримав посмертно – за 30 років після своєї трагічної смерті, а лауреатом Національної Шевченківської премії став також посмертно у 1994 р.

Читайте більше тут: http://expres.ua/news/2017/03/04/231104-stolyci-vstanovyly-memorialnu-tablycyu-ivasyuku


 Як Володимир Івасюк з друзями пам’ятник Леніну скинули

    04.03.2017

Народився композитор у Кіцмані на Буковині, де навчався у середній школі та у класі скрипки у музичній, відкритій багато в чому завдяки старанням його батька Михайла Григоровича, шкільного вчителя французької мови. Атестат зрілості отримав 1966 року у Чернівцях, куди переїхала родина Івасюків, коли її глава став доцентом української філології Чернівецького університету.



4 березня генію української пісні Володимиру Івасюку виповнилося б 68 років.

ЯК Володимир Івасюк поступив у Чернівецький медінститут.

Улітку приїхав у Кіцмань, щоб разом із друзями відзначити закінчення школи і початок нового життя. Святкували щиро, подавшись увечері у міський парк. Там на невисокому постаменті самотньо стовбичив Ленін – стандартний гіпсовий бюст-штамповка з лисою голівкою. Друзів здивувало, що вождь – з непокритою головою, причому навіть під час дощів і снігопадів. До того ж на багатьох пам’ятниках і картинах Ілліч зображений у кашкеті. Хтось із друзів заявив, що це непорядок, і поліз натягати на гіпсову голову свого картуза. Картуз упав на землю разом з  Леніним, який до п’єдесталу був прикріплений абияк. Картузу хоч би що, а Ілліч – на друзки. Звісно, хтось винюхав, доніс. Компанію «пов’язали». Запахло статтею, і не просто адміністративною за хуліганство, а кримінальною, з політичним підтекстом за наругу над святинею.

Але обійшлося лише адмін­арештом на 15 діб, протягом яких майбутній геній підмітав кіцманські вулиці. У тому, що справу, по суті, спустили на гальмах, вирішальними стали два фактори. По-перше, беззаперечний авторитет Михайла Григоровича, якого у Кіцмані  глибоко шанували. А ще за «хулігана» Володю перед місцевою владою замовив уклінне слівце Іван Миколайчук – також буковинець. На той час він уже був знаменитим кіноактором, зігравши Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та головну роль у легендарних «Тінях забутих предків». Він високо цінував перші композиторські кроки юного Івасюка.

1 вересня 1966 року Володимир Івасюк отримав студентський квиток медінституту, а наступного дня був відрахований за вчинок, який ганьбить високе звання радянського студента, — знову хтось «настукав», підсунув у ректорат копію міліцейського протоколу.

Студентом медінституту Володимир Івасюк став наступного року, але для цього цілий рік був на «виправних роботах» — працював слюсарем на чернівецькому заводі «Легмаш» (ідеальні вправи для пальців скрипаля!). Та нема лиха без добра. Довідавшись, що новий робітник – музикант, йому доручили створити і очолити заводський хор, який невдовзі почав перемагати на оглядах художньої самодія­льності.

Саме там Володя познайомився і подружився з композитором і музикантом Валерієм Громцевим, який очолював заводський самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль «Карпати» (з ним виступала і студентка Чернівецького музучилища Софія Ротару). Друзі разом написали пісню «Залишені квіти», яка у виконанні Софії Ротару стала знаменитою під назвою «Жовтий лист»: «Не знаю я, чи знов сюди прийду, та залишаю замість себе ті квіти, що знайшла в саду для тебе…». Це єдиний прижиттєвий твір Володимира Івасюка, де виступає тільки як автор віршів. Музику (до слова, вона була створена першою, вже на мелодію Володя писав слова) написав Валерій Громцев.

Сьогодні у Кіцмані, звісно, немає ніякого Леніна. Зате є пам’ятник Володимирові Івасюку на повний зріст – перший в Україні і, далебі, найкращий з тих, які вже встановлені. Його автори – львів’яни: скульптори — заслужений діяч мистецтв Украї­ни Микола Посікіра і заслужений художник України Любомир Яремчук та архітектор Михайло Федик.

В день народження композитора у Києві – урочисте відкриття меморіальної таблиці Володимирові Івасюку на Будинку звукозапису Національної радіо­компанії України, що на вулиці Леоніда Первомайського, 5-а, на Печерську. Тут композитор бував безліч разів, записував зі знаменитими виконавцями свої твори, без яких ті не стали б тими, ким є сьогодні.

 Максим Міщенко
   
Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua/far-and-near/194194-yak-volodymyr-ivasiuk-z-druziamy-pamiatnyk-leninu-skynuly

 Сьогодні День народження у відомого композитора Володимира Івасюка

    04.03.2016



    Івасюк, ДН, Львів

Сьогодні, 4 березня, відомому українському композиторові та автору низки пісень, які окреслили народними, Володимиру Івасюку мало би виповнитися 67 років.

Володимир Івасюк мав безліч талантів,які він встиг проявити за своє коротке життя. Автор написав 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі,гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.

Найвідоміші пісня композитора: «Водограй», «Капелюх», «Мила моя», «Пісня буде поміж нас», «Тільки раз цвіте любов», «Червона рута», «Я піду в далекі гори» та інші.

18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія - самогубство - підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 року у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади.

Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно», можливо, тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій. Самі ж родичі Івасюка вважають, що Володимира вбили.

26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка, але в листопаді 2012 року справу було закрито нібито через відсутність складу злочину.

12 червня 2014 року Генеральна прокуратура України знову поновила закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка.

Володимир Івасюк був вбитий «співробітниками» КГБ — заявив прокурор Львівщини Роман Федик у лютому 2015 року.

Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua/news/162616-sohodni-den-narodzhennia-u-vidomoho-kompozytora-volodymyra-ivasiuka

Міжнародний ліцей МАУП – один з найсучасніших навчальних закладів Києва, що забезпечує комплексну підготовку дитини від дитячого садочку до старшої школи, з величезною увагою як до інтелектуального, так і до особистісного розвитку учнів. Особливістю закладу є те, що діти, закінчуючи Ліцей, повністю усвідомлюють свої таланти та здібності. 
Партнер Ліцею, американська компанія ЕТS (EducationalTestingService) D’eliteSchool, світовий лідер у тестуванні в освіті та бізнесі, забезпечуєтьюторськийсупровідкласнихколективівангломовнимвихователем, викладання в старшійшколіокремихпредметіванглійськоюмовою, практику за кордоном та підготовку до здачі іспитів IELTS, TOEIC, TOEFL. 

Особливу увагу в Ліцеї приділяють польській мові – задля отримання подвійного, українсько-польського атестату про повну середню освіту. Польська мова вивчається з 2-го класу у формі „Польського клубу”, а з 5-го класу - як друга іноземна. Викладачі – носії мови. Польський клуб забезпечує мовну практику в Польщі, співпрацю з навчальними закладами та міжнароднимигромадськимиорганізаціями, підготовку до сертифікаційнихіспитівщодознанняпольськоїмови, а також дистанційне навчання з метою отримання польського атестату про середню освіту. 
Найбільші цінності Ліцею – це комфортні умови навчання, здоров’ятаіндивідуальнийпростірдитини: 
- обов’язковими є фізкультурні хвилинки та щоденна година спорту; 
- надзвичайна увага приділяється гігієні; 
- еко-харчування. Також передбачена можливість вибору страв із двох меню та дієтичне харчування; 
- меблі від ведучих європейських виробників: ортопедичні, сучасні, виготовлені з екологічно чистих матеріалів; 
- еко-майданчики на свіжому повітрі, обладнані безпечними каруселями та гойдалками, із покриттям виключно з еко-матеріалів; 
- цілодобова фізична охорона та відеоспостереження. 

Познайомитися ближче з Ліцеєм і педагогами, а також отримати вичерпну інформацію про навчальний процес, можна буде в суботу, 4 березня, за адресою: Фрометівська, 2, корпус 16. 

Реєструйтеся за телефонами: (098) 227-54-04, (067) 232-39-62, (044) 494-47-44 або на сайті: http://od.ilmaup.com.ua/! Чекаємо на Вас!

 

Зібрався в столицю, полазити по одній, давно приміченій, заброшці. Кінотеатр «Маяк», знаєте такий? Але фігушки! Стільки років будівля стояла відкритою — а тепер всі входи перекрили. З відчаю вирішили поїхати подивитись ще один закинутий кінотеатр. «Диск», на Корчуватому. Однак й там полазити не вдалося. Абандон загородили парканом. А за парканом — сліди. Супутниця спробувала поломитись в хвіртку. Добре, що я подивився в щілину — бачу мужик йде до хвіртки. Місце неочікувано виявилось обжитим. Цікавитись шо то був за мужик: бомж, чи сторож не стали. Кажу: «Йдемо звідси».

Кінотеатр «Диск».


Все більше й більше розчаровуюсь у київських заброшках. Полазити ніде. Лишилося ще декілька столичних заброшок, які хотілося дослідити. Але не впевнений, що це можливо. Цікавих і доступних заброшок в Києві майже не лишилось.

Причому це не означає, що абандонів нема. Просто вони маленькі і нудні.
[ Читати ще ]

Живете на Лівому березі Києва?

Давно бажаєте кинути палити?

А навіщо?

Пали собі «на здоров’я» або підпиши петицію про перенесення «Фанплиту»!!!

https://petition.kievcity.gov.ua/petition/?pid=5280

У Києві відкрили меморіяльну дошку Євгенові Коновальцю
22 Січ. 2017

На будинку, в якому була казарма Київських Січових Стрільців відкрили дошку їхньому командирові – полковнику Євгену Коновальцю.



Євген Коновалець був одним з найуспішніших командирів Української Революції 1917-21 рр., створив Курінь Січових Стрільців, який доріс до розміру дивізії (під назвою Корпус Січових Стрільців). Після поразки Визвольних Змагань продовжив боротьбу, створив підпільну Українську Військову Організацію, пізніше – ОУН. Загинув від руки агента НКВД у Роттердамі 23 травня 1938 року

http://ukrpohliad.org/news/u-kyyevi-vidkryly-memoriyalnu-doshku-yevgenovi-konovaltsyu.html

Прекрасний фоторепортаж зі свята Соборності України в Києві. Роздивляючись ці світлини радості, якось мимоволі згадую 22 січня 2014-го і всі подальші події Революції Гідності аж по надтрагічні дні 18-20 лютого, і тоді стає урочисто піднесено усвідомити, що все було не даремно! Жертви були не марні: ми відстояли свою свободу і гідність! І право вільно святкувати!

Світ сприймається у образах. Які ми пропускаємо через призму свідомості, рівня культурного розвитку, та сублімуємо у вербальну мову. Якщо простими словами – немає нічого швидшого за мислення, але для утворення думки придатної до вираження словесно – проходить час. Ось саме цим я собі пояснюю чому творчі люди думають швидше. А творчі люди думають таки швидше, що ми можемо легко спостерігати на прикладі вузькооких.

Якщо не зациклюватися на словах, на мові – все відбувається швидше, і ми це називаємо «інтуїтивно».

 

Спостерігаючи український київський світ на відчуттях (у образах) мені вимальовується картинка, якої я довго не могла розгадати, і здається тільки тепер можу.

Хтось колись цікавився тваринним світом? Світом живої природи? Є приклади істот, які здатні перетворюватися з одних в інші, вбирати у себе середовище і розчинятися у середовищі.

Так на сприйнятті українського київського світу мені вимальовується якась жива істота, біленька з гладкою шкірою, яка потрапила до багна. Багно те навіть більше схоже до перегнію, що в селі стікає до спеціального місця з-під хліву. А істота ця на фоні цього багна виглядає блідою, навіть блакитнуватою кольором шкіри.

У дитинстві мені довелося бачити як одна з нашої компанії дитина впала до тієї ями. Можливо це стало прообразом того, що вимальовується в моїй уяві що до навколишнього українського київського світу тепер.

 

Та істота у багні увібрала в себе багато багна. Вона у ньому розчинилася майже. Наковталася того багна і пропустила через себе наскрізь. Але вона не стала багном. Вона просто сприймає багно як саму себе і не реагує на нього. Я бачу цю картину: біла-білісінька до непізнаваності розчинена у багні істота живе, я бачу як пульсує її серцебиття. А через її оболонку де-не-де просвічує багно, що вона увібрала.

І задаюсь постійно питанням – а чи можливе життя цієї істоти без багна? Чи не здише воно після повного очищення? Чи не мутувало воно вже до неповоротності?

 

А тепер перетранслюю все те у слова.

Люди розчинилися у обставинах, і вже не можуть здоровим чином реагувати на них. Люди «наковталися» всього того, чим кормить їх нездоровий світ, і вже не супротивляються, а навпаки – розчиняються, пропускають через себе, вбирають у себе.

Ось що є таке та байдужість про яку часто чутно.

Лишається лише оболонка. Всередині ж майже в усіх каша з багна світу цього. Кого не візьми. Прекрасних зовні багато – прекрасних всередині одиниці.

Наприкінці минулого року вирішив полазити по «Ремдизелю». Але схоже, що запізнився. Завод в стадії демонтажу.
Полазити так і не вдалося: на території бігали собаки, було чутно звук розпилювання металу. Пощастило тому, хто лазив на завод раніше. Зараз там робити нічого. Чи може все-таки щось цікаве там залишилось?



[ Читати далі ]