хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «українська мова»

Допоможіть розшифрувати напис староукраїнською/руською

Настінний надпис у церкві св. Михаїла, с. Вівся

Зліва, здогадуюсь, написано: "Ся церкова зачата 1818". По правій стороні: "Оуконче(а)на [Оусвяче(а)на] року [?] 1870".

Я нічого не пропустив? Адже здається, що там ще є якісь літери після "року" і також не впевнений чи "Оуконче(а)на" чи все-таки "Оусвяче(а)на"? Дуже вдячний за допомогу!



Отакі перекладачі:)))

Ось такі перекладачі... "З добавленням".
Одразу помітно, що з російськомовного регіону. Дніпропетровщина.


Три причини вживати фемінітиви в українській мові

Фотографка, i фотографиня i фотографеса — усi три варiанти правильнi. Вони не суперечать словотвору української мови. Але який з них залишиться в мовi, а який вiдiйде в небуття — це ми побачимо з часом

Ода мові

Halyna Starchevska
31 травня о 12:16  · 
Михайло Івасюк ( батько Володимира Івасюка): «Бо в кожнім чужинецькім слові Є вирок українській мові!”
Батько Володі Івасюка, Михайло Івасюк за кілька днів до смерті народжує геніальну «Оду українській мові», як заповіт, яку уперше зачитав в церкві біля труни священик. 
Ода українській мові
                     І
Повів мене до церкви Тато
У світле Великоднє свято
Він нахиливсь мені до вуха
Й сказав: «Ти добре слухай, 
Щоб слово Боже в твоїм серці
Цвіло, як квітка на стебельці.
Ти ж народивсь у вірі давній,
Хрестився в церкві православній»
                       ІІ
І я стояв, і пильно слухав,
Щоб благодать Святого Духа, 
Засіяна у рідне слово,
Сіяла в думах барвінково.
Аби в роки важкі, похмурі, 
Коли я буду у зажурі, 
Душа не лізла ув окови
Чужих богів, чужої мови.
                      ІІІ
Та із високого амвона
Не падали слова, як грона, —
Не линула, немов обнова,
Священна українська мова,
Така, як Матір Божа в храмі,
Всевладна пані над серцями,
І мудрості широке море —
Бурхливе, ніжне, неозоре.
                      ІV
Там замість золотого слова
У груди сипалась полова
Чужих словес незрозумілих
І від пихи аж потемнілих.
Вони, нещирі і холодні,
Немов пливли із преісподні.
З очей ікон святих одразу
Скотилася сльоза образи.
                      V
І я спитав: «Чому це, Тату,
У гойне Великоднє свято
Пан отець править службу Божу,
А я збагнути слів не можу?
Чи сила Господа звеліла,
Щоб наша мова заніміла
У нашім прадідівськім храмі,
Що вже віки стоїть між нами?!»
                        VI
Мій Тато більше не молився.
Він спалахнув і розгнівився,
Й серед людей словами сіяв:
«Цей піп не наш, його привіяв
Ворожий вітер, аби пилом
Туманних слів, як дим кадила, 
Зміцнити рабськії вериги
І в пеклі мовної хурдиги.
                        VII
Він знає добре по-вкраїнськи, 
Та мовить тільки по-чужинськи, 
Бо в кожнім чужинецькім слові
Є вирок українській мові. 
Якщо її у нас не буде,
То нас історія забуде,
Прийшлюк назавжди стане паном
Над нашим лісом, нашим ланом.
                         VIII
Гей, люди, чом це наша мова,
Така шляхетна й гонорова, 
Тремтіти має, наче сарна,
Як мчить за нею ціла псарня
Хортів? Чом неукам-забродам
Й копилюкам свого ж народу
Дозволено чинить розправу —
Душити мову величаву?!
                          ІХ
Таж українська дивомова —
Похідний марш і колискова,
І жайвір під травневим сонцем,
Щедрівка в Батька під віконцем,
Гірських потоків дзюркотання,
І соловейкове лещання,
І шелест жита і пшениці,
В ній ритм дощу і громовиці.
                        Х
У нашій українській мові
Живе освідчення в любові
І люта ненависть до ката,
Погорда і гнів до ренегата,
Поезів степів і моря,
Жага незвіданих просторів,
Державний гімн і і спів молитви,
І гук війни і скрегіт битви.
                        ХІ
В ній — доля наша, в зло закута,
І клич Дніпрового могуття, 
І духу нашого твердиня,
Краси скарбниця і святиня,
Що працю осяває і дозвілля, 
У свята наші і весілля,
Сторожева несхитна вежа, 
І єдність нашого безмежжя.
                        ХІІ
У світі ми окрадені і бідні,
А в церкві ранять нашу гідність
І оскверняють нашу душу, 
Я нині всім сказати мушу,
Що нам не честь і нам незмога
Молитись до такого «бога»,
Який не знає і не хоче знати,
Що славна українська мова —
Це наша люба рідна Мати.
(Михайло Івасюк, 1995 р.)

Ввсиль Симоненко в нашому часі



28 коротких років Василя Симоненка. Подорож місцями поета

28 коротких років Василя Симоненка. Подорож місцями поета
16:07, 8 січня 2022
Радомир Мокрик
науковий співробітник Інституту східноєвропейський студій, Карлів Університет (Прага, Чехія)

“Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень”
Тарндинці і Біївці – рідні місця поета. У Біївці стоїть сільська хата, в якій народився Василь Симоненко. Сьогодні там – його музей. А в селі Тарандинці, що неподалік, є школа, де Симоненко завершував навчання, і яка сьогодні названа його іменем. Табличка висить неподалік головного входу. 

Село справляє враження невеличкого, охайного населеного пункту. На порозі сучасної будівлі вже очікує Світлана Борисівна. Вона проводжає мене на другий поверх, саме там знаходиться кімната-музей. Насправді це три просторі зали. У першому – збірка шкільних артефактів: Симоненкові нотатки, зошити, дипломи, учнівські журнали.

З будь-якої біографії Василя можна дізнатися, що він закінчив школу з золотою медаллю. Одне зі свідоцтв на стенді в першій кімнаті музею. З нього дізнаюся, що навіть у відмінника Симоненка протягом навчання таки були “плями на сонці”: завершуючи семирічку в 1949 році “при відмінній поведінці”, учень отримав три четвірки – з фізичної підготовки і, як це не парадоксально, з української та російської мови. 

В останній залі на мене чекав справжній дослідницький скарб: оригінальні рукописні листи матері Симоненка Ганни Щербань до Миколи Сома, одного з найближчих друзів поета. Поки я фотографую, на порозі кімнати-музею з’являється акуратно вдягнений чоловік середнього віку. Виявляється, один з моїх співрозмовників, з якими довелося зідзвонюватися у пошуках Симоненкових слідів.

Це Василь – шкільний психолог, працює в ліцеї містечка Глобине. Він буде моїм провідником до Біївців. Шлях між двома селами – це окремий розділ в біографії Василя Симоненка, його варто пройти пішки. Сам Василь щоденно долав близько дев’яти кілометрів від рідного дому в Біївцях до школи в Тарандинцях.

Місцева вчителька Уляна Демченко згадувала: “Якось зарядили хуртовини. В такі дні наша школа затихала, бо підвозу ж тоді не було. І раптом на шкільному порозі з’явилась снігова баба. Це з усіх чужосельців прийшов до школи один Василь. На уроках він був серйозний – аж занадто. Ніколи не сміявся, не ганяв по шкільному подвір’ю. У класі Вася виділявся серед учнів, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень”.

У часи учнівства Симоненка дороги не було, його шлях пролягав полями. Ми ж з моїм новим другом Василем користуємося перевагами цивілізації – сьогодні два села з’єднує пряма асфальтова дорога, по якій ми і рушаємо.

Василь декламує на пам'ять вірші Сосюри і розповідає історії про Симоненка. Краєвиди навкруги справді чудові, м’які осінні пастелі полів, цілковитий спокій навколо. Можна собі уявити, як тут юнак ходив купатися на річку Удай. “Культу” Василя Симоненка на його малій батьківщині точно немає. Таке враження, що більшість місцевих лише “щось чули” про свого співвітчизника. Однак є група ентузіастів, які бережуть спадок та пам’ять про поета, тому його історія досі тут.  

“Найбільше люблю землю, людей, поезію і село Біївці”
Біївці – мініатюрне село на Полтавщині (не плутати із Біївцями в Київській області, які промайнули в “Кайдашевій сім’ї” Нечуя-Левицького та серіалі “Спіймати Кайдаша”). Згідно з останнім переписом населення у 2001 році, тут проживало 272 особи. При вході в село стоїть пам’ятник Василю Симоненку. Бюст поета на високому п’єдесталі, загороджений невисоким парканом. Навколо нього – кілька дітей на велосипедах. Загалом вулиця майже безлюдна.

20210831_144057.jpg
Пам'ятник Симоненку у Біївці

Фото автора
Однак саме це маленьке село було для Симоненка “місцем сили”. “Найбільше люблю землю, людей, поезію і село Біївці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя”. Ці слова Василя досі можна не лише прочитати, а й почути – коротке інтерв’ю з “живим голосом” опубліковане у мережі. Василя запросили на радіо після виходу поетичної збірки “Тиша і грім” у 1962 році.

“Вкоріненість”, відчуття дому і рідної землі є одним з головних мотивів його творчости. Він був патріотом України в найкращому сенсі цього слова. Але Україна Василя Симоненка – це не абстракція. Джерело цих почуттів він узяв з Полтавщини, зі своїх маленьких Біївців. 

Хата-музей поета розташована метрів двісті далі по прямій дорозі. Мене зустрічає Валентина Іванівна – енергійна місцева жінка. Саме вона є володаркою ключів від будинку, де понад 80 років тому народився Василь Симоненко.

Хату збудував його дід Федір Щербань у 1920-х роках. Будинок простий і доглянутий. На подвір’ї кущ калини, біля дверей меморіальна таблиця з фотографією Симоненка та роками його життя. Справжніх речей поета та його родини в хаті не залишилось. Коли випускник Київського університету Василь Симоненко переїжджав у Черкаси, він забрав маму з села. Тоді ж хату продали, в ній оселились інші люди. Лише згодом, після Симоненкової смерті, цей будинок перетворили на музей.

Василь народився тут у 1935 році і ріс з мамою – Ганною Щербань та її батьком – дідом Федором, з козацького роду. Федір Трохимович був освіченою людиною і передавав знання внукові. Працював писарем у сільській раді, завдяки йому сім’я не бідувала поки Василь був ще геть малий. 

20210831_140032.jpg
Хата, де народився Василь Симоненко. Нині там музей

Фото автора
20210831_141005.jpg
20210831_140936.jpg
“Був такий начитаний, що до нього приходив поважний суддя із сусіднього села Тарандинці, щоб погомоніти про се, про те, – згадувала його дочка Ганна. – Я пам’ятаю, що якось вони пів дня сперечалися про історію утворення Пруссії. Коли ні з ким було поговорити, мій батько нудьгував”.

До слова, зображення діда Федора, зроблене Аллою Горською, та фотокартку батька Андрія зберігають у шкільному музеї у Тарандинцях. Саме старий Щербань був для малого Василя найкращим другом і вчителем. Батька ж у поета “не було”: “В мене була лиш мати, та був іще сивий дід, нікому не мовив – тату, та думав, що так і слід”.

Про Андрія Симоненка можна зустріти різні історії. Валентина Іванівна розповідає, що той був гульвіса і вирізнявся неабиякою харизмою, чим зловживав. З її слів, того ж року в селі народився не лише Василь, а й Григорій Симоненко, звідний брат поета. Григорій працював трактористом і неабияк пишався тим, що його брат – знаменитий поет. Втім відносин з батьком у Симоненка справді не було. Тим сильніша була його любов і відданість матері. Мама Ганна Щербань – червоною ниткою проходить через усю творчість поета.

Поступивши на навчання в Київський університет, ще на першому курсі майбутній “шістдесятник” занотував у своєму щоденнику: “Знайомство з курсом збентежило мене ще більше. Зрозумів, що щирості і невимушеності тут не буде. Вечором кидався в постіль, втикався в подушку, кусав губи, щоб не плакати. Тепер невблаганно тягло в село. Хотілося кинути все, примчати додому, піти з Гришею збирати жолуді, ритися в осінньому сухому листі, пекти в багатті картоплю і гонитися в кущах за дівчатами. А вечорами. Ех, осінні вечори на Полтавщині, як я нудьгував за вами!”.  

Василь Симоненко остаточно поїхав з Біївців у 1952 році – сімнадцятирічним юнаком, абітурієнтом Київського державного університету. Про власні “проводи” в столицю майбутній журналіст залишив колоритний запис у щоденнику: “За тиждень перед від’їздом звільнили мене від усяких турбот по господарству. Мати намагалася тримати мене побільше біля себе і часом крадькома плакала. А мені не сиділося, тягло кудись далеко в невідоме.

А за кілька днів наша хата наповнилась шумом – прийшли виряджати, принесли пляшки, заткнуті качанами. Запахло самогоном, потягло на співи – і закрутилося. Мені всі трохи заздрили і разом жаліли. Потім ходили селом – кричали, варнякали, дратували псів і цілувалися з дівчатами. Гриша міцно тримався за мене. Певне тому, що самостійно не міг рухатися. А двоюрідний брат Альоша – здоровило і силач – жартома витягав кілки з тинів і діловито трощив їх об телефонні стовпи. По щирості, я побоювався, щоб він у приливі ніжності не поліз мене обнімати. Боявся не тому, що не вірив в медицину – просто не хотілося їхати в Київ з поламаними ребрами”.

“Я став у Черкасах ще самотнішим”
Після війни Черкаси набули нового дихання. В 1954 році місто стало обласним центром, відкрили кілька заводів. Новий статус означав, що в Черкасах буде виходити й власна газета – “Правда”. Саме туди скерували Василя Симоненка після закінчення університету в 1957 році.

Красивий будинок у центрі Черкас за адресою Хрещатик, 251, зберігає чи не найбільш вагому пам’ять про поета. Тут діє кімната-музей його імені. Світлий вхід крізь сецесійні двері одразу дає зрозуміти, що тут “місце Симоненка”: ліворуч перед сходами стоїть бюст, на стіні акуратно виведений текст “Лебедів материнства”. Підйом сходами на другий поверх – і я на місці – сьогодні це редакція газети “Черкаський край”, колишньої “Черкаської правди”.

Будинок, у якому працював Симоненко, на вул. Хрещатик, 251 звели у 1914 році

У Симоненковому кабінеті мене зустрічає Ніна Іванівна. Вона нещодавно працює в музеї, однак про Василя Симоненка, здається, знає набагато більше за мене.

Василь працював у “Черкаській правді” недовго. Через декілька років перейшовши (дослівно, майже через дорогу) в редакцію “Молодь Черкащини”. Спогади його друзів сповнені веселих історій з редакційного життя. Симоненко мав відмінне почуття гумору та любив розіграші. Однак його власні щоденники не передають радості журналістських буднів: “Сьогодні проїздом у наших Черкасах був Микола Вінграновський. Вперше я зустрівся з ним у 1958 році. Будьте прокляті ви, нікчемні гроші! Ви зробили мене рабом газети, і я не зміг поїхати разом з Миколою до Канева. Давно в мене не було такої втрати бо, по правді кажучи, нікого було втрачати”.

Газетна рутина була пов’язана не лише з малою зарплатою, але й передусім із специфікою роботи в радянських ЗМІ. Для Симоненка, який завідував відділом пропаганди та агітації, це означало також обов’язкове написання віршів до комуністичних святкових дат. Саме ці низькопробні “агітки” закидають Симоненкові як знак відданости радянським ідеалам. Хоча для Василя, судячи з його спогадів, йшлося про неприємний обов’язок, який належав йому “за посадою”. Окрім цього, радянські газети проходили сувору цензуру, яка іноді переходила в самоцензуру. Втім з плином часу він писав все більше текстів, які підпадали під означення “буржуазного націоналізму”.

Симоненко вів щоденник, виданий під назвою "Окрайці думок"

У спорадичних щоденникових записах Симоненка, які стали відомими під назвою “Окрайці думок”, часто зустрічається слово “самотність”. Особливо гіркі рядки написані протягом останнього, 1963 року: “Ні, не так я мріяв жити як живу”, “Тепер я став у Черкасах ще самотнішим”, “Ціле літо я сидів на дикому острові. Якби не поїздка в Канів до «Жайворонка», то й згадати нічого було б”. 

За рік до смерти поета партійні органи закрили редакцію “Молодь Черкащини”, Симоненко пішов дописувачем у “Робітничу газету”. Того середовища однодумців та відчуття співдружності, яке сформувалося паралельно в Києві, у Симоненка в його провінції не було.

Ми рухаємося крізь його життєву історію: дитинство, студентські роки, редакторська робота, перша збірка, знахідки в Биківні, побиття міліціонерами після конфлікту на вокзалі в Черкасах. Останній пункт традиційно викликає різні спекуляції і навряд чи будь-яка ґрунтовна розмова про Василя Симоненка може обійтися без тієї історії, яка завершилась для поета-журналіста ночівлею у відділку міліції на вокзалі в Смілі.

“Відчуваю, ніби щось там обірвалося усередині”
Ось як її вже в 1991 році описував друг Симоненка Віктор Онойко. У 1962 році до Симоненка приїхав погостювати товариш з Біївців. Друзі поспілкувались і випили вина. Симоненко пішов проводжати товариша на вокзал. Усвідомивши, що в нього скінчились цигарки, він вирішив придбати їх у вокзальному буфеті. Продавчиня, попри те, що ще не настав час обідньої перерви, відмовилася впускати поета. Мабуть, він відреагував гостріше ніж звичайно. Підійшли міліціонери і наказали показати документи. Посвідчення журналіста партійної газети, здавалося б, мало заспокоїти їх. Однак реакція була протилежною. Симоненка заштовхали в службову машину і відвезли на станцію імені Шевченка в Смілу, де він провів цілу ніч у відділку.

Наступного дня лише після втручання секретаря Смілянського міськкому друзям вдалося вияснити, що трапилось. Витягати Симоненка з відділку поїхали троє журналістів, одним з них був саме Віктор Онойко. Він і переповів Симоненкову розповідь.

Симоненко помер через півтора року після побиття міліціонерами

“Побачивши мене, він одразу попросив закурити (знав, що з нас трьох лише я курю). Я перед самим від’їздом купив пачку і віддав її. Він жадібно накинувся на цигарку. “Більше доби не курив”, – пояснив поки прямували до нашого червоного “Москвича”. І додав: “Не їв і не спав”. Коли сів на переднє сидіння поруч із шофером, повернувся до нас і закотив рукави сорочки.

– Ось, подивіться…

Ми жахнулися, всі руки були в синцях.

– А на тілі, здається, жодних слідів.  Хоча били. Чим били – не знаю. Якісь товсті палиці, шкіряні і з піском, чи що. Обробили професійно. І цілили не по м’якому місцю, а по спині, попереку. Я, бачте, не сподобався їм. Коли везли туди – погрожували: ну, почекай, ти ще будеш проситися, на колінах повзати. Я ж їх поліцаями обізвав іще. Вони затятими виявилися. Як же: потрапила до рук така птиця. Та, мабуть, і звикли ставитися до людей як до бидла. А ще кортить владу свою показати. Ви думаєте, хто на себе ту форму нап’яв?

Василь вилаявся і викинув за дверці ще один бичок. Потім додав:

 – У тому казематі мене зачинили. Я почав грюкати у двері. Довго не відчиняли. Я ще дужче. З’явився один здоровило, як лещатами скрутив за спину руки, на зап’ястя наче зашморг накинув, штовхнув обличчям донизу на дерев’яний лежак і прив’язав до нього поясами, що там були. Тепер я вже не міг і ворухнутися. Руки пекло як у вогні. Кажу: що ж ти робиш, гад? Ото він і почав мене лупцювати. І зараз відчуваю, ніби щось там обірвалося усередині”.

Дотепер поширена думка, що побиття поета було наслідком знахідки у Биківні. У 1962 році він разом із Аллою Горською та Лесем Танюком виявив там місця поховання розстріляних жертв НКВС, і намагався надати цьому розголосу. Є різні версії, чому у ту ніч Симоненка так жорстоко побили: від цілковитого заперечення “політичного підтексту” до абсолютної впевнености, що з поетом цілеспрямовано розправились, і що цей інцидент можна вважати першим сигналом майбутніх репресій. Василь Стус у розмові з рідними тоді лаконічно констатував: “Замордували хлопця”. 

Реальну картину могли би показати архівні документи, і, судячи з усього, вже в 1990-х родина Симоненка таки намагалась вияснити через архіви спецслужб, що ж тоді трапилось: побутове свавілля міліціонерів, чи таки акт політичного тиску. Однак результати були невтішні: найімовірніше, документи щодо цього випадку осіли в Москві, як і багато інших міліцейських справ того часу.

Останнє помешкання 
У черкаській кімнаті-музеї зберігають різні видання Симоненкових текстів. Однак справжні скарби знаходяться не на стендах, а в шухлядах столу, за яким сидить Ніна Іванівна. Поступово на ньому опиняються зошити з рукописами, які ще чекають на публікації. Ледь тремтячими пальцями я гортаю сторінки старих блокнотів: “Ти не можеш мене покарати”, “На цвинтарі розстріляних ілюзій”, різні студентські нотатки. Блакитний блокнот з написом “Общая тетрадь” – справжня знахідка. 

Симоненко близько товаришував зі Світличним, Сверстюком, Вінграновським, Танюком, Горською

Фото: vasylsymonenko.org
В соцмережах часто поширюють красиву Симоненкову цитату з листа до дружини Людмили Півторадні: “Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю, дуже скучив”. Але відносини з дружиною складалися непросто і особливої підтримки Симоненка вдома не мав. Тож він часто мандрував – до Одеси, Львова та Києва. Там були не просто друзі, а його однодумці: Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Лесь Танюк, Алла Горська. 

Ці думки крутяться в мене в голові, поки крокую черкаським Хрещатиком. Неподалік від редакції Черкаський обласний краєзнавчий музей – там лаконічна експозиція Симоненка. Тут є його робочий стіл, посвідчення, відзнаки, університетський диплом. Симоненкова вишиванка. Друкарська машинка, на якій журналіст друкував свої статті, вочевидь, ще справна. Телефон, родом з 1960-х років, який виглядає справжньою архаїкою.

Моя остання, і чи не головна мета в Черкасах, – глянути на будинок, в якому мешкав Симоненко. Тому я повертаюся спершу до редакції “Черкаської правди” і йду в напрямку визначеної адреси. Мені завжди видавалося це важливим – йти саме тим шляхом, що й люди, історії яких ти вивчаєш.

Бульвар Шевченка тягнеться, здається, безкінечно. Будинок, в якому з жовтня 1960 року і до смерти мешкав Василь Симоненко, сьогодні має номер 345. Знайти його не складно, одразу навпроти зупинка маршруток. Раніше, в Симоненкові часи, тут був сквер, вільний майданчик. Сьогодні ж будинок оточений напів стихійним базаром.

Будинок, де Симоненко прожив останні роки

Фото автора
Біля входу невелика чорна меморіальна дошка з написом: “У цьому будинку в 1959-1963 роках жив поет Василь Симоненко”. Одразу під табличкою декілька букетиків штучних квітів. Його профіль в коловороті вивісок “італійської білизни” та “дешевих кредитів” виглядає ніби винувато.

Друга поета Микола Сніжко так згадував це помешкання: “Збудований літерою «П», Симоненків будинок мав великий затишний двір, де було роздолля для дітвори, де пенсіонери «забивали козла», грали в шахи, шашки, доміно, «різалися в карти».  Бувало й Василь приєднувався до дідів, спостерігав за грою і сам інколи грав з кимось в шахи. Дуже любив цю гру. Але найбільше йому подобалось слухати дідівську компанію, бо там можна було почути «смачне» слово, цікаву життєву історію, дотепний анекдот, «вловити» тему для вірша.  Діди були веселі, по-козацькому підколювали один одного”.

У черкаській квартирі Василь поселився з дружиною Люсею та сином Олесем

Фото автора
Сюди, у 129-ту двокімнатну квартиру на п’ятому поверсі поселився Симоненко з дружиною Люсею та сином Олесем. Сюди ж переїхала мама на початку 1960-х років. Саме тоді й продали хату в Біївцях. Після Симоненкової смерти квартиру розміняли, і мама залишилась в тому ж під’їзді, лише на першому поверсі.

Я хутко, ігноруючи ліфт, підіймаюся на п’ятий поверх. Мабуть, це може видатись комічним, але я хвилююсь. Ось звідси, цими вузькими сходами банальної “хрущівки”, щодня спускався Василь Симоненко. Тут виношував “Ти знаєш, що ти людина?” чи “Перехожого”. Нашвидкоруч фотографую проліт на останньому п’ятому поверсі та вузькі двері і цілком задоволений спускаюся вниз.

“На цвинтарі розстріляних ілюзій”
Шістдесятники – тема моїх наукових досліджень вже не перший рік. Позаду успішний захист дисертації, попереду – видання книжки. У моєму розумінні це був не лише “культурний феномен” чи “початок національно-визвольного руху”, як можна прочитати в багатьох книжках. А передусім невелика когорта молодих людей, в певному сенсі компанія друзів: переплетення історій, талантів та прагнень яскравих особистостей. Це літературні вечори у Клубі творчої молоді Леся Танюка, посиденьки в Алли Горської чи Івана Світличного, подорожі Україною і вивчення власної культури. Хрущовська відлига раптово створила простір для яскравих, талановитих та ідеалістично налаштованих шістдесятників. 

Василь Симоненко вирізняється на тлі цієї когорти. Не лише виразним поетичним словом. На відміну від Миколи Вінграновського, Івана Драча чи Ліни Костенко, воно завжди залишалося прямим і “простим”. Це навіть в час відлиги дозволяло деяким офіційним критикам говорити про “народність” поета.

Симоненко, як і абсолютна більшість його однолітків, у певний період був “заряджений оптимізмом доби”: юнацький ідеалізм та віра в світле майбутнє були притаманними молодій повоєнній генерації. Важко сказати, чи був Симоненко щирий, коли в юні роки писав “Завжди ми, Росіє, з тобою”. Однак він був цілковито відвертий, коли у зрілому віці прогримів віршем “Нехай мовчать Америки й Росії, коли я з Тобою говорю”, присвяченим Україні. 

Пошук історичної правди і справедливости завів його влітку 1962 року разом з Лесем Танюком та Аллою Горською у Биківню. Для когорти шістдесятників це був один із ключових моментів. 

Невдовзі після цього Василь Симоненко написав один з найкращих і найбільш жорстких своїх текстів: 

“Гранітні обеліски, як медузи, 
повзли, повзли і вибились із сил – 
на цвинтарі розстріляних ілюзій, 
уже немає місця для могил […]. 
Коли б усі одурені прозріли, 
коли б убиті ожили, 
то небо, від прокльонів посіріле, 
напевно б репнуло від сорому й хули”.

Власних ілюзій Василь Симоненко позбавлявся поступово, що в умовах тотальної пропаганди та інформаційного вакууму було справжнім інтелектуальним подвигом.  Хрестоматійним є Симоненків вірш “Курдському братові”, у якому поет натякає на підневільне становище свого народу, адже вороги прийшли “забрати ім’я твоє, мову”, а “наш найлютіший ворог – шовінізм”.

Уже тоді молоді українські інтелектуали поступово усвідомлювали фактичне колоніальне становище України в рамках радянської імперії. Теоретично ці думки вже незабаром обґрунтували Євген Сверстюк в есеї “З приводу процесу над Погружальським” та Іван Дзюба в знаменитому “Інтернаціоналізмі чи русифікації?”. У Симоненка це виходило в поетичній формі, радше на рівні відчуттів. 

Ось один з останніх записів в щоденнику поета: “Часто сумніви нищать будь-яку впевненість у своїй мужності. Я не знаю, як триматимуся, коли посиплються на мою голову справжні випробування. Чи лишуся людиною, чи жах засліпить не лише очі, а й розум? Втрата мужності – це втрата людської гідності, котру я ставлю над усе. Навіть над самим життям. Але скільки людей, розумних і талановитих – рятували своє життя, поступаючись гідністю і, власне, перетворювали його в нікому не потрібне животіння. Це найстрашніше”.

Життя Василя Симоненка обірвалося в грудні 1963 року, коли йому було лише 28 років. Малохто навіть з когорти шістдесятників, дозволяв собі настільки різкі тексти, як “Гранітні обеліски” чи “Народ мій є, народ мій завжди буде”. Громадянсько-поетичної відваги Симоненкові аж ніяк не бракувало, і найкраще мало бути попереду.

симоненко 2.jpg
Одна з останніх світлин Василя Симоненка. У робочому кабінеті редакції "Молодь Черкащини", 1963 рік


КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ
Львів, Технічна 6/1, 79007
+380961268726 +380961268726
© 2020 ЛОКАЛЬНА ІСТОРІЯ. ВСІ ПРАВА ЗАСТЕРЕЖЕНО!

https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/28-korotkikh-rokiv-vasilia-simonenka-podorozh-mistsiami-poeta-do-iogo-dnia-narodzhennia/

9:45 02.02.2022

Юрій Шевчук: Мовна шизофренія – нова, потужна форма русифікації

Дуже цікава стаття про стан української мови в Україні. Сам неодноразово їдучи за кордон дивувався як навіть в країнах де дві, три чи навіть чотири державні мови влада вміло орієнтується на використання та розвиток всіх мов. І тільки українці не поважають свою мову. Якщо ти в Україні розмовляєш українською на тебе дивляться як на якусь диковинку ...
  
Здавалося б, методи прямої заборони української мови, – Емські укази, Валуєвські циркуляри тепер не є можливими. Але реальність українська є такою, що їх замінили заборони неоголошені, які діють на рівні м’якої, символічної влади, коли створюються ситуації, впроваджуються правила, ніким не підважені, за якими україномовному стає некомфортно працювати, скажімо, у бізнесовій компанії.

Про це сказав Юрій Шевчук, викладач української мови у Колумбійському та Єльському університетах, який нещодавно у Львові у книгарні «Є» прочитав лекцію про «Політику мовної шизофренії в Україні. Джерела, форми, наслідки». Це та тема, про яку багато хто думає, але не кожен наважується висловитися. Юрій Шевчук у своїй лекції розгорнув перед слухачами певне історичне тло, без якого годі зрозуміти те, що відбувається, які форми має і, головне, які наслідки має для українців мовна шизофренія. А також він проаналізував і окреслив коротко форми, яких набирає змішування української з російською і які це має наслідки насамперед на мову, а через неї на інші галузі суспільного життя.

Кожна сучасна нація найперше осмислює себе у термінах, у координатах ідентичності. Ідентичність однією з координат передбачає мовну, і Юрій Шевчук розповідав про мову, ділився як науковець, певним способом думання про проблему мови, – як можна аналізувати те, що, на його думку, одразу впадає у вічі кожному, хто приїжджає в цю країну, хто має певну мовну компетенцію ідентифікувати ту мову, яку людина чує навколо себе.

Подаємо вашій увазі лекцію Юрія Шевчука з незначними скороченнями.

Немає досліджень послідовної політики змішування двох мов, яка має місце на рівні держави

Говорячи про мовну шизофренію, одразу хочу сказати, що у самому цьому виразі присутня більше метафора, ніж наукова прецизійність, яку би належало мати науковому терміну. Як відомо, шизофренія означає роздвоєння психіки. В даному випадку йдеться не про роздвоєння розуму, а про роздвоєння мови. Хоча можна говорити про те, коли роздвоюється мова, то роздвоюється і психіка людини. У науці існує кілька термінів, які означують феномен, коли в одному і тому самому місці вживаються принаймні дві мови. Одні користуються терміном білінгвізм (двомовність), соціологія також знає термін шизоглосія.

Є «гори» літератури про це, але майже немає докладних досліджень послідовної політики змішування двох мов, яка має місце на рівні держави, тому що цю політику проводить ціла низка інституцій, – радіо, телебачення, парламент, інші державні установи.

Знищити колонізованих, втручаючись в саму систему їхньої мови, – це винахід совєцької системи

Користуючись відомим підходом в історії української мови, який свого часу озвучив у своїх працях Юрій Шевельов, історія української мови, історія колоніалізму знає два типи асиміляційних тисків на мову колонізованого (в нашому випадку – на українську) з боку мови-колонізатора (в нашому випадку – російської). Шевельов пише про це у своїй відомій книжці «Українська мова у першій половині 20-го століття», яка спочатку вийшла англійською мовою в Гарварді, а потім була перекладена тут українською.

Перший такий тип є класичним, притаманним всім колоніальним імперіям, – це зовнішній тиск на мову. Знайомий усім нам виявом зовнішнього тиску на мову є Валуєвський циркуляр, Емський указ, тобто пряма заборона на те, щоб українська мова вживалася у переліку царин людської комунікації. Зовнішній тиск забороняє вживання української мови насамперед в системі освіти, книгодрукуванні з певними винятками, у театрі, сфері політики, економіки, торгівлі.

Якщо говорити про прямий тиск на мову, то потрібно пам’ятати, що значно пізніше в 70-х роках в соціолінгвістиці завдяки працям французького соціолога і філософа П’єра Бурдьє виникло поняття символічна влада або м’яка влада, тобто непрямі заборони, насаджена соціально домінантною групою форма поведінки підкореному класові чи групі, яка підтримується і посилюється найперше через систему освіти. Засоби внутрішнього тиску, про які пише Шевельов, – це практично винахід російських імперіалістів. Як пише Шевельов, класичні імперії – британська, французька, португальська, іспанська тощо, – не додумалися до того, щоби намагатися знищити мову і культуру колонізованих тим, щоби втручатися в саму систему їхньої мови і впроваджувати в неї такі зміни, які б в результаті підривали саму її життєздатність, здатність до самовідтворення самодостатнього живого організму. Це винахід совєцької системи.

І такі втручання почалися масивним способом наприкінці 20-х років, коли почалися переслідування української інтелігенції, погром всієї української школи мовознавства, чистки і терор проти провідних українських лінгвістів. Масивне втручання в систему української мови охоплювало всі, без винятку, рівні її організації, починаючи з фонології і графічної системи, коли певні літери оголошувалися націоналістичними.

Шевельов пише: якщо голосну позбавити того, щоб вона зустрічалася в початковій, середній і фінальній позиції, вона починає розхитуватися у психосвідомості носіїв мови і вони починають переставати її відчувати так чітко, коли би вона з’являлася у їхній мовній практиці у всіх трьох позиціях.

Я спостерігаю момент втрати української питомої голосної «и», – тієї, яка робить для українців англійську вимову в десять разів легшою, ніж для росіян. Заміна українського «и» на «і», – у Львові чомусь кажуть кафе «Амерікано», так ніби є Амеріка, а не Америка, – це елемент заміни, витіснення «и» на «і». Я чую, наприклад, у вимові дикторів київських телеканалів таку перебільшену українську вимову, на їхній погляд, коли вони замість «и» кажуть таке дуже глибоке «и». Російське «и» дуже напружене, цієї напруженості бракує українському «и». Як людина з тренованим фонетичним слухом, я це одразу ідентифікую. Ви можете подивитися передачу «Ранок по-київськи» і там ведуча постійно так говорить українською мовою, замінюючи послідовно «и» на «и-». Це такий приклад фонетичних маніпуляцій, які русифікатори робили лише на фонетичному рівні. А йдеться також про вилучення десятків і сотень слів з українського словника, оголошених націоналістичними, і заміну цих слів російськими словами. Наприклад, я з великим подивом дізнався, що слово філіжанка ніякий не галицизм. Це слово вживав Валер’ян Підмогильний, який був родом з Єлисаветграда (Кіровограда). Є така книжка «Українська мова у 20 сторіччі: історія лінгвоциту». Там подаються цікаві ілюстрації маніпуляції з мовою на всіх рівнях, включно з цілими списками заборонених моделей словотвору. Не можна було казати цегельня, бо це економно і занадто привабливо у порівнянні з російською мовою, – кирпичный завод. Не можна було казати броварня, дротярня, електровня, – ціла модель словотвору, яка має інший агентивний суфікс на –ар. Ми зараз потихенько до нього повертаємося, – новинар, фільмар. Це теж дуже продуктивна модель, яку ми майже забули. І зараз зусиллями одиниць людей, які не втратили почуття і любов до питомих речей в мові, намагаються це повернути. Ця маніпуляція – втручання у внутрішню систему мови, торкалася всієї мови.

Які ж цілі ставила перед собою ця масивна маніпуляція мовою?

Підірвати мову зсередини, скомпрометувати, зруйнувати її механізми самовідтворення;
Уподібнити українську мову до мови колонізатора як збідненої, поверхневої нецікавої копії останньої;
Узалежнити її від мови колонізатора у термінології, словотворі і навіть в тому, як мова означує світ (тобто мовна картина світу). Скажімо, коли вам треба полікуватися, ви йдете в лікарню, а росіяни – в больніцу. Тобто, ми лікуємося, а вони болять. Це є банальний приклад того, які дві різних мови дивляться на одне і те саме явище. І в цьому полягає невід’ємна внутрішня привабливість кожної мови, її здатність зачарувати кожного, хто починає її вивчати. Те, що мова вербалізує, ословлює світ по-своєму, відображаючи таким чином світопогляд її носіїв;
Унеможливити її самостійне функціонування і повнокровне самовідтворення від покоління до покоління мовців у свідомості самих мовців, – коли мовці починають формувати думку про власну мову, що їй щось бракує, що вона не є самодостатньою, що вона не може стояти сама без того, щоб опиратися, паруватися, обійматися з мовою колонізатора. Ця тема так само звучить у мовній шизофренії, коли нам пропонують, що це нормально – українська і російська. І ніколи не можна української без російської;
Через примітивізацію мови примітивізувати всю культуру українців, деінтелектуалізувати, а самих колонізованих подавати як екзотичних, цікавих, безневинних, відданих імперії дикунів, не здатних на самостійне існування, – стихійних, хаотичних, таких, що потребують цивілізаційної присутності колонізатора.

Інститут української мови протягом 25 років є в стані паралічу

Здавалося б, що методи прямої заборони української мови – Емські укази, Валуєвські циркуляри тепер не є можливими. Але реальність українська є такою, що їх замінили заборони неоголошені, які діють на рівні м’якої символічної влади, коли створюються ситуації, впроваджуються правила, ніким не підважені, за якими україномовному стає некомфортно працювати, скажімо у бізнесовій компанії. Коли українець іде на співбесіду, претендуючи на вакансію, і знає, що він програє співбесіду, якщо буде говорити українською. З’являється елемент самокорекції, який можливо у Галичині не є такий виражений, але дуже виражений на Східній, Південній Україні. Мені свого часу два роки тому подарували два томи судових позовів з боку українців з приводу їхньої дискримінації на місці праці за мовною ознакою. Позовів, які у величезній більшості, ніколи не були задоволені.

Те, що було введено у 1933 році як нова орфографія української мови, – нова літературна норма, – 90 % цих русифікаторських правил залишаються неторканими і зараз. Цьому сприяє фактичний параліч Інституту української мови, який би мав виконувати функцію кодифікуючого і наглядового і нормоохороняючого органу, – інституції, яка диктує літературну норму, її регулює і каже, що є українською літераткою мовою, а що є поза стандартом. Інститут української мови протягом 25 років є в стані паралічу, бо він не має жодного впливу на кодифікаційні практики в українському просторі.

Мовна шизофренія передбачає певну густину наповнення ефіру і всюдисущість

Отже, мовна шизофренія – постійне поєднання української і російської мов. Я пропоную розрізняти дві основні форми мовної шизофренії: 1. Окремі мовці спілкуються кожен окремою мовою, але розуміють один одного. 2. Коли окремі мовці користуються одночасно, без розбору і правил, двома мовами. Соціолінгвісти це називають макаронізацією.

Поєднання двох мов відбувається в одному місці і в один час протягом короткого часу, – це може бути формат телевізійної програми, випуску новин, аналітичної передачі, популярних передач на кшталт «Україна має талант», «Голос країни», «Свобода слова» «Вечірній Київ» тощо. Так само це поєднання може бути в радіопередачах, у мережевих публікаціях. Дедалі більше я бачу елементи цього поєднання у друкованих виданнях.

Якщо дивитися на структуру лінгвошизофренічного посилання, – те, що в Україні модно називати месидж, – в ній присутні такі елементи:

1. Гегемонною мовою є російська, декоративно-симолічною – українська. Подивіться на «Вечірній квартал», «Розсміши коміка», Шустера. Євгенія Кісєльова і т.д. Для ведучого такої програми знання російської на екрані і поза ним є обов’язковим, а української – факультативним або декоративним, що вживається про людське око.

2. Російський мовець – монолінгв, тобто володіє однією російською, він думає і бачить світ через російську мову як рідну. Слухач, глядач одразу відчуває фальш, якщо людина говорить не рідною мовою. Російськомовець завжди говорить російською в таких передачах як рідною і звучить природно.

3. Україномовець у таких передачах, як правило, білінгв, тобто говорить і українською, і російською. Йому часто відводиться роль говорити українською. Він часто думає і бачить світ російською мовою і в цьому відчувається елемент фальші. Користується українською, що перекладена з російської мови, тобто ми відчуваємо російський синтаксис, ідіоматику, притягнену за волосся, і перекладену українською мовою. Як результат, споживач такого продукту отримує враження неповноцінності не мовця, а всієї мови, тобто української.

4. Російська звучить привабливою, повнокровною, часто з престижним московським акцентом. Зараз є практика на українському телебаченні запрошувати з Москви ведучих, дикторів, надавати їм високооплачувану престижну працю, давати їм навіть українське громадянство, щоб було комфортно.

5. Натомість українська штучна, збіднена, подібна на бліду копію російської. Її неприємно і нецікаво слухати, вона не викликає бажання наслідувати її як зразок. Заіснувала в Україні, за моїми спостереженнями, мова з таким ґламурним акцентом, який культивують в колах столичної київської журналістики. Я спочатку подумав, що люди це говорять для комічного ефекту. Але це говориться з певним апломбом і з такою свідомістю, що це така мода, – дзівчина, цільки, дзіти, сказаф, зробиф, і навіть акати, говорячи українською мовою.

6. Російська мова, зазвичай лунає довше у такому продукті. Часто програма має українською лише назву, – наприклад, «Вечірній квартал».

7. Українська завжди маргіналізована, вживається декоративно, про людське око.

8. Мовна шизофренія передбачає певну густину наповнення ефіру і всюдисущність.

Ми з вами в цій країні не можемо сховатися від мовної шизофренії – скрізь і всюди, ви не можете відгородити від неї своїх дітей. Ваша дитина може ходити до найкращої україномовної школи і в якийсь момент ви починаєте чути, що вона говорить «тоже», а не теж, «да», а не так і т. д. Це та всюдисущність мовної шизофренії і дуже густе наповнення нашого публічного простору оцим спарюванням української з російською, коли раптом зникає самий зразок літературної української мови, на який можна би було взоруватися, щоби вчити мову (для тих, хто хоче її вивчити). Всюдисущість і насичення мовною шизофренією запобігає навіть можливості використовувати мову, яку ви чуєте навколо себе, як допомогу у вивченні української мови. Студенти-американці, їдучи до Польщі з наміром вивчити польську мову, принаймні чують її скрізь. У нас це неможливо. Мої студенти протягом 20 років, що я викладаю українську в Гарвардському університеті на літній школі, а тепер в Колумбійському, незмінно повертаються з України, м’яко кажучи, спантеличені. А деякі відверто обурені і обмануті. Вони не сподівалися опинитися в дійсно мовно шизофренічному оточенні, яке руйнує навіть те, чого вони навчилися в Нью-Йорку від свого викладача.

Спостерігається параліч здатності української мови до творення термінології

Першим наслідком політики мовної шизофренії є параліч механізмів мовної творчості, коли мова втрачає здатність сама творити з власних мовних ресурсів нові слова, які потрібно для повсякденного нормального функціонування. Наприклад, нам треба сказати, що дана послуга існує в міжнародній мережі. Замість того, щоб сказати, що це є мережева послуга, ми чомусь кажемо – вона існує он-лайн. Досить легка семантична операція творення нового значення і слова мережа, мережевий і вживання його в дуже легко читабельному контексті для нас виявляється не наявною. Для нас наявне готове запозичення з англійської мови, якого багато хто навіть не розуміє. Таких прикладів дуже багато. По суті, параліч здатності української мови до творення термінології настільки глобальний і масивний, що у певному сенсі слова українці перестали перекладати з англійської і стали просто вживати неперекладені англійські запозичення. Слово drone, в сенсі безпілотний літальний апарат, у нас перекладають як дрони, хоча з англійської мови це слово означає – трутень. Чому українці не можуть називати цей апарат – трутень? Це ж семантичний розвиток слова, який використовується у всіх мовах для поповнення термінології. Механізм розв’язання потреби означення нових речей не притаманний для нас. Ми сягаємо по слово дрони. Хто знає, що таке дедлайн? В українській мові є відповідне слово термін. Але дедлайн це по-модному. Це той самий параліч. Цей параліч виявляється у розмовній мові, сленгу, жаргоні, які в українській мові відсутні в тій мірі, в якій сленг, жаргон присутній в російській, англійській, польській і в кожній іншій нерусифікованій мові.

Руйнацію системи мови на всіх рівнях внаслідок мовної шизофренії дуже добре описала професор Львівського університету ім. І.Франка Олександра Сербенська у книзі «Антисуржик». Мовна шизофренія є бар’єром, що не дає мовній творчості масового українця живити літературний стандарт новаціями. Наприклад, ми читаємо твори Юрка Винничука, Юрка Андруховича чи ще якогось автора, який має фантастичне відчуття живої української мови. Але тут наступає «стоп». Мовна шизофренія, оцей шум, який ми чуємо навколо себе, перекриває передавання мовної творчості на рівні індивідів нагору, там, де весь народ це чує. Література зараз не має такої масової дистрибуції як телебачення, кінематограф. Всі ці новації не потрапляють на телебачення. Пан Зеленський чи Шустер не повторить чудовий сленг від Винничука чи Андруховича. Такий сленг не з’явиться в українському фільмі.

Престиж мови колонізатора

Мовна шизофренія нав’язує україномовним російську мовну картину світу, психологічну потребу дивитися на світ крізь призму і образність російської мови. Мільйони українців відчувають глибоку трагедію власного існування через те, що окремих слів, які є в російській мові, не існує в українській мові. Наприклад, письменники один перед одним намагаються конечно видумати точний відповідник російського затребованный. Нікому не спадає на думку, якщо в українській мові немає слова затребованный, то й не треба. Ми так не кажемо. Немає цього слова в англійській мові в докладному перекладі з російської. Відомий український співак, який є моїм френдом у Фейсбуці, не без певного розгублення звертається до 3 тисяч своїх френдів із запитанняим: «Люди, як сказати українською мовою «воздушный поцілуй»?». Він не здає собі справи, якщо нема, то й не треба. В англійців нема слова воздушный поцелуй, вони кажуть to blow a kiss, буквально – дмухнути поцілунок, але не кажуть а blown kiss – дмухнутий поцілунок. Різниця лише в тому, що в українця від відсутності відповідника «воздушного поцелуя» починає хитатися і розвалюватися світ, починається паніка. А англійці знизують плечима в абсолютній байдужості, і для них немає значення, що вони точно не відповідають російському погляду на світ. Тому що для них мірилом цінностей є власна мова, а не російська.

Візьмімо модне тепер слово контент. Українською це є зміст. Але у нас кажуть контент тому, що в Росії це було сказано і перенесено сюди не без певного гламурного присмаку. Так само слово аккаунт, від якого можна задуситися при вимові. Це ж означає відкрити рахунок.

Трапляються такі дивні речі, які втрачають лінгвістичну логіку, роблять мову не придатною до використання, але все це виявляється слабшим, ніж одна річ – престиж мови колонізатора, який настільки сильний, що він виправдовує здавалося б такі комічні речі, які робляться там і запозичуються через культурні, мовні канали шустерів, кісєльових, всіх цих людей, які говорять на нашому телебаченні російською як рідною, а українською як ніякою.

Зараз новою нормою є відсутність літературної норми

Ще один наслідок мовної шизофренії – підрив самого інституту мовної норми. Навіть в совєцький час існував чітко окреслений, нехай зрусифікований, літературний стандарт української мови. Тепер цього стандарту де-факто не існує, – у пресі, ТБ, в мережі, для величезної більшості журналістів. Зараз новою нормою є відсутність літературної норми. Напишіть все, що завгодно, – газетна сторінка це витримає. Театр перестав бути зразком вимови, про ТБ я взагалі не говорю. Тобто всі інституції, які в інших країнах відіграють роль публічних платформ, де практикується літературна норма, в Україні відсутні з огляду на мовну шизофренію.

Деградація мовної культури підриває загальну культуру як таку, а з нею систему освіти, усуваючи професіоналізм, як передумову для професійної кар’єри. Ми можемо скільки завгодно апелювати до молодого покоління про те, яка мова наша солов’їна і калинова, але якщо наш студент бачить, що люди, які займають найвищі міністерські посади в державі, роблять собі карколомні кар’єри у владі, на ТБ, радіо, пресі, науці, не володіючи українською мовою, то вони сприймають свого професора, який до них звертається, базуючись нібито на цінностях української мови, як на брехуна, фальсифікатора. Мовна шизофренія підриває всю систему освіти. У нас зникає те, що існує в кожній іншій системі освіти, – коли багатогранна, вишукана мова відкриває вам двері скрізь. Я наприклад, зі свого досвіду знаю, скільки разів мені допомагало добре знання англійської мови. Гарна вимова справляє враження у всіх країнах, крім цієї.

Мовна шизофренія означає загальну деінтелектуалізацію культури колонізованого, її примітивізацію, зведення всієї різноманітності функцій мови до передачі простих і примітивних смислів. Принцип – «і так понятно».

Мовна шизофренія унеможливлює для української спільноти користуватися мовою як засобом солідарності так, як своїми мовами користуються інші мовні спільноти. Перший раз я потрапив до Польщі у 1988 році, я говорив доброю польською мовою з добрим акцентом, в таксі розговорився з водієм і сказав йому, що я з України. Він відповів, що це неможливо, щоб я так добре говорив польською. В результаті він з мене не взяв гроші. Пізніше я так само, звертаючись польською мовою, кілька разів отримував квитки до театру, де було оголошення, що все продано. Ця мовна солідарність, коли ви чуєте чужинця, який добре розмовляє вашою рідною мовою, підкуповує людину з потрухами. – в Італії, Франції, Пуерто-Ріко, Польщі тощо. Вас люблять за це, тільки не в нашій країні. Мої студенти приїжджають сюди, з радістю звертаються у Києві до когось, а у відповідь чують російську.

Мовна шизофренія позбавляє українську мову захисної ролі у ситуаціях екзистенційних, коли є загроза вашому життю, і за мовою ви можете відрізнити свого від ворога.

Мовна шизофренія – це постійне паразитування мови-колонізатора на мові і культурі колонізованого.

Українська мова потрібна для усіх цих русифікаторських програм, яких тут повно, для того, щоб маскуватися за нею. Якби забрати українське, а залишити російське, то всім би було зрозуміло, що нас піддають русифікації, а як трошки посипати українське, то ми маємо те, що дуже подібне до гібридної війни у культурі, коли незрозуміло, хто ворог, а хто друг, хто підриває українську ідентичність, і хто її підтримує.

Мовна шизофренія унеможливлює для україномовного культурного продукту конкуренцію з російськомовним культурним продуктом. Не плекається споживач, який орієнтований на національний продукт. Українські споживачі без розбору звично споживають російську попсу, нібито український продукт.

Я не знайшов аналогів мовної шизофренії ні в США, ні Канаді, на в Каталонії. Для них змішування мов – це табу, ознака безкультур’я. А в Україні це подається як норма.

Отже, мовна шизофренія, за своєю логікою, – це нова, надзвичайно потужна, ефективна форма русифікації. Вона переслідує всі цілі, які ставила перед собою класична форма русифікації. На відміну від класичних форм асиміляційного тиску, мовна шизофренія як гібридний тип русифікаційної стратегії не викликає прямого масового опору. Українське суспільство у величезній своїй масі капітулювало перед нею, здалося, продовжує споживати її так, наче нічого не відбувається, тим самим беручи участь у руйнуванні власної мови, культури, цивілізації. Нам розгортають цілі нові ідеології нового патріотизму, коли русифікатори маніпулюють російськомовними патріотами України, які віддають свої життя на Сході, що, мовляв, через те, що ці люди говорять російською мовою, нам треба відмовитися від української. Я ніколи не чув такого від бійців, яких так використовують. Нам кажуть, що тепер все нормально, – коли для 67% населення в Україні рідна мова є українська, а 10 найпопулярніших радіостанцій України передають 4, 6% пісень українською мовою. Це ніби все в порядку.

Шевельов писав, що нації в історії людства зазнавали військових поразок. Це далеко не обов’язково закінчувалося їхнім зникненням, скажімо, Стародавня Греція, Римська Імперія. Натомість, поразка у війні цивілізаційній з Москвою, може призвести до зникнення українців як народу і цивілізації з карти світу.

Записала Галина Палажій

Довідка

Юрій Шевчук – кандидат філологічних наук, викладач української мови у Колумбійському та Єльському університетах. Автор найновішого інтерактивного підручника для американських університетів «Українська для початківців» (Beginner’s Ukrainian), член Американської асоціації славістичних досліджень, Американської асоціації викладачів слов’янських і східноєвропейських мов, Наукового товариства імені Шевченка (США), Української вільної академії наук (Нью-Йорк), Національної спілки кінематографістів України.

Засновник і директор Українського кіноклубу Колумбійського університету, єдиного постійного форуму українського національного кінематографа поза межами України (з жовтня, 2004 р.), http://www.columbia.edu/cu/ufc Активно популяризує українське кіно в Північній Америці та Західній Европі.

Працював кореспондентом Радіо «Свобода» в Нью-Йорку (1994-1999).

Перекладач, серед його опублікованих перекладів Джордж Орвел «Ферма тварин» (1989), Орест Субтельний «Історія України» (1991). Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2015/07/08/yuriy_shevchuk_movna_shyzofreniya__nova_potuzhna_forma_rusyfikatsii_605587

Слава Української мови в Інтернеті

Хто цікавиться функціонуванням інтернету, його розвитком та майбутнім, мовою та статистиками - ця стаття буде цікавою.

Це мої власні розуміння та інтерпретації двох попередніх текстів: Українська мова. Глобальний вимір та Реноме української мови в мережі Інтернет.

Перед прочитанням варто задати собі питання: яке враження мала б створювати українська мова в мережі Інтернет? Перш за все - враження на самих носіїв. Як на на мене - зараз українська мова створює враження говірки, якою на світі розмовляють не більше 10 мільйонів людей. Про це добре свідчить інтернет та його тренди. От наприклад пошукова система Google та її український підрозділ google.com.ua. Згаданий у двох поданих вище статтях рейтинг Alexa Rank (він хоч і не настільки популярний, але найбільший у своєму класі) визначає український google.com.ua на 205 місце на світі (дані за 1 грудня 2014 року). Порівняймо з польським google.pl  - тут вже 80 місце на світі (дані на 1 грудня 2014 року). Виходить, поляків майже у три рази більше, ніж українців? Та ні, просто українцям навіть лінь натискати на свої сторінки, не кажучи вже про процес мислення. І знову ж таки - я не хочу принижувати мільйони російськомовних, які живуть в Україні - будь-ласка - вам тут раді, просто ми (і я в тому числі) творимо свій контент і так би мовити Славу української мови в мережі :)

Тепер до справи. Чому я так прилип до цієї Alexa Rank? А покажіть мені тоді кращий світовий лічильний в цьому роді і класі!

Так ось, може слово Слава й асоціюється з чимсь героїчно-піднесеним, з чимсь епічним і не повсякденним, але у випадку "славності" мови в Інтернеті тут мова дещо про інше (ну люблю я мови - тому й люблю писати про них - мені ніхто за це не платить і я не хочу нікого образити, як це стало в тренді останнім часом - пишеш про українську мову - автоматично ображаєш російськомовних, але сподіваюся цей тренд вже пройшов). Славність мови в Інтернеті визначається наскільки якісно та кількісно вона наповнює контентом веб-сторінки, а також як часто цим контентом користуються. Візьмемо це тверднення за вихідне розумування цієї статті - хай це буде гіпотеза :) Тож українська мова в Інтернеті сказати відверто представлена СЛАБО. І не через те, що вона не виконує першої умови - тобто не "заповнює якісно і кількісно своїм контентом веб-сторінки", а саме через невиконання другої умови - нею не користуються! Аргументи, що українською мовою відсутній контент - неправда. Сайтів більше, ніж достатньо і на різноманітну тематику (перелік нижче).

І тут входить в гру Alexa Rank. Якщо подивитися в цьому рейтингу на Україну, то в іноземного спостерігача (та й в самого українця, як в мене) складеться враження, що Україна - це російськомовна країна. Тут не питання - добре це чи ні? Це нейтрально. Але на мою думку, цей образ потрібно виправляти і почати виконувати другу умову вищенаведеного твердження чи гіпотези - потрібно почати користуватися УКРАЇНСЬКИМ КОНТЕНТОМ. Більше того, потрібно ділитися цікавими сторінками з іншими учасниками мережі, з якими ми не зустрінемося вживу ніколи, але у віртуальному світі - будь-ласка. Ось тут дуже допоможе рейтинг Alexa. 

Alexa Rank надає певний показник відвідуваності різних веб-сторінок, якими користуються у глобальному вимірі. Перші позиції в рейтингу ТОП-500 займають американські, англійські, російські, німецькі, французькі, китайські, арабські та японські сайти (і саме ці мови є світовими лідерами). З українських сайтів у глобальному рейтингу (станом на 1 грудня 2014 року) є тільки Yandex.ua (423 місце) та Google.com.ua (205 місце), які мають лише українські домени, а за своєю суттю є дочірніми сайтами іноземних компаній. Наприклад Польща представлена у глобальному рейтингу ТОП-500 наступними сторінками: google.pl (80 місце), onet.pl (204 місце), allegro.pl (197 місце) та wp.pl (277 місце). Не дотягує gazeta.pl (532 місце). Для порівняння можна взяти й менші держави, такі як Чехія, яка також представлена у  глобальному рейтингу власними порталами (наприклад чеський seznam.cz (332 місце)), який в Чехії займає перші місця за відвідуваністю разом з гігантами Google, Youtube та Facebook. Це викликає повагу. І це унікальне явище, яке стає причиною питання - чи в Україні гірші сайти чи контент? Зовсім ні. Тоді чому наші сайти плазують лише у другій двадцятці, у світовому рейтингу немає ЖОДНОГО українського сайту? Відповідь - бо не виконується друга умова гіпотези про про славу мови в інтернеті.

Найближче до світового рейтингу ТОП-500 (на 1 грудня 2014 року) наблизилися такі українські портали як ukr.net (Україна – 10 місце, світ – 1252), ex.ua (Україна – 16 місце, світ – 2127), pravda.com.ua (Україна – 22 місце, світ – 1654), rozetka.com.ua (Україна – 15 місце, світ – 2058), i.ua (Україна – 17 місце, світ - 1947), censor.net.ua (Україна – 21 місце, світ – 1343), korrespondent.net (Україна – 33 місце, світ – 2157), bigmir.net (Україна – 39 місце, світ – 3018), tsn.ua (Україна – 49 місце, світ – 3505). Переважно це українські, але російськомовні сайти, в яких є лише одна версія сторінки - російською мовою. І навіть з російськомовними інтерфейсами ці сайти не увійшли у ТОП-1000 світового рейтингу. Для заявлених у світі носіїв української мови приблизно у 50 мільйонів вищенаведені позиції підходять для народу, чисельність якого не перевищує 10 мільйонів. Але чомусь чеські, польські і навіть словацькі сайти представлені в рейтингу Alexa краще, ніж українські. Причина - та ж лінь користувачів. Їх потрібно лише розбудити, щоб вони почали користуватися українським контентом і ділитися ним з іншими, тим самим поширюючи Славу української мови в мережі інтернет.

Якщо поглянути на Україну в рейтингу Alexa, то виникають не найкращі почуття і не найпозитивніші думки. Лідерами тут виступають російські та американські портали. Українські сайти з’являються лише в ТОП-20. Єдиний ukr.net ледве посів 10 сходинку, та й то інколи опускається на 11 або 12 сходинки, при цьому ніколи не займаючи 9 або вищої. Якщо цей рейтинг візуалізувати, то Україна опиняється в російському інформаційному тілі і вже ніяк нікому в світі не докажеш що ми не Russians. Alexa також показує географію відвідуваності сайту. Так от російські сайти завжди поповнюються українськими користувачами, поширюючи при цьому Славу російської мови, при цьому український контент припадає порохом. 

Причина повільного росту Слави української мови в мережі інтернет - це, як не парадоксально, - її носії, їхні смаки та налаштування їхніх браузерів. Рейтинг Alexa рахує відвідуваність лише в тому випадку, коли в браузері є встановлене розширення Alexa Sparky. Якщо Ти не бажаєш далі залишатися користувачем, а стати Творцем і поширювати Славу української мови, український контент та українські веб-сторінки, то встанови до свого браузера розширення Alexa Sparky, яке працює у фоновому режимі. Кажу з власного досвіду - після інсталяції цього розширення – всі мої улюблені сайти (як вже казав - перелік нижче), які я регулярно відвідую, почали рости в українському та світовому рейтингах Алекси. Не вагайтеся - встановлюйте додаток! Просто наберіть в пошуку Alexa Sparky.

Коли додаток Alexa Sparky вже активний, то при відвідувані будь-якого сайту відсилається інформація до Alexa Rank і його рейтинг росте. Наприклад, якщо у Тебе встановлено цей додаток і Ти відвідуєш щодня i.ua, то приноситимеш цьому сайту невидиму користь в якості рейтингу, що може потенційно зацікавити інших україномовних користувачів відвідувати цей сайт.

Alexa Rank популярний на Заході і користуються ним в переважній більшості західні користувачі, хоча наприклад Росія, Іран, Індія, Бразилія та Китай теж досить часто представлені у цьому рейтингу. Так США, Західна Европа, Японія та Китай масово користуються цим рейтингом, бо їм залежить на маркетинговій складовій. Українські ж користувачі, які раніше й зараз перебувають в активній орбіті російського інтернету, практично майже не користуються цією системою. Виходить, навіть російськомовні користувачі України більш активні - цим самим вони формують образ України як ПОВНІСТЮ російськомовної країни. І не потрібно українцям плакатися (особисто в мене до таких одразу прокидається люта зневага), що "в нас немає преси, книжок, фільмів та музики". Просто вам шановні, не те, щоби лінь щось купити (або купувати - бо зараз ситуація значно змінилася - цьому потрібно віддати належне), - вам лінь навіть натискати клавіші. Українці, які проживають за кордоном, відвідують українські сайти, тому можна спостерігати їхню популярність в Польщі, Німеччині та США.  Тож щоб не бути лінивим і далі не плакатися, варто вже зараз поставити додаток Alexa Sparky і світ почине потрохи дізнаватися про Україну та про українську мову. Ми зможемо доказати, що й в інтернеті на щось здатні і що наша мова теж Славна! Це відбудеться не відразу, але підняти той самий google.com.ua до світового ТОП-100 разом буде не важко.

Не одразу стає зрозуміло - навіщо цей додаток? Ще раз роз'ясню – це один з багатьох інструментів популяризації української мови та сайтів з українським контентом. Поки що цей рейтинг чітко свідчить про те, що в Україні домінують російські та американські сайти. Але на прикладі тих же Польщі та Чехії ми знаємо, що можемо щось змінити ВЖЕ ЗАРАЗ! Мета статті моєї статті – донести до свідомих користувачів (а напевно на сайті i.ua збираються найкращі зі свідомих), що цей рейтинг варто поправити і внести до нього саме українські сайти.

Але чи дійсно справа полягає в самому рейтингу? Реального впливу на сайт (наприклад підвищення його відвідуваності, поведінковий фактор, заробіток тощо) не відбудеться. Наприклад, що приносить порталу i.ua те, що він буде знаходитись в Alexa Rank? Чи це вплине на його світову та українську відвідуваність та залучення нових користувачів?

Інтерес лежить трохи в іншій площині, аніж у заробітку та інвестиціях. Явище рейтингу пов’язане з популярністю сайтів. Політичні партії теж намагаються бути лідерами у багатьох рейтингах, якщо не у всіх. Alexa Rank може й не передовий генератор світових рейтингів, але згідно з нею домінують в Україні саме російські та американські сайти. Тут першочергове цивілізаційно-культурологічне питання, а потім вже інвестиційне. Перегляньте ще раз Alexa Rank Ukraine і поставте собі питанням – чому згідно з ним в Україні не домінують українські сайти, а українська мова тим більше? Може тому що російськомовні користувачі України встановлюють собі додаток Alexa sparky і користуються російськими сайтами, створюючи враження, що Україна повністю російськомовна держава? Невже вони це роблять свідомо і цілеспрямовано? Ні, вони просто це роблять і не потрібно їх за це звинувачувати. Звинувачувати потрібно себе і виправляти цю маленьку провину тут, вже і зараз шляхом вищезгаданого додатку! Alexa Rank нічого не рекламує, тому популяризація українських сайтів не відбувається автоматично. Будь-хто зі світу, поглянувши у цьому рейтингу на Україну зрозуміє, що це “just a part of Russia or somewhere in Russia”. Тому якщо Ти і Твої друзі користуються українськими сайтами, то варто встановити цей додаток і поправити Alexa Rank, а потім братися й за інші. Так, це виглядає як волонтерство. І що дає цей рейтинг поталу i.ua? Те, що він в рейтингу Alexa постійно наближатиметься до сторінок, які мають великий вплив на думку Українців в Україні та світі. Повторюсь - це питання в першу чергу цивілізаційно-культурологічного характеру.

Відбувається загальнодержавний вплив – для іміджу України та для Слави української мови, а не лише для окремого сайту. Впевнений, що є багато сайтів саме українською мовою, про які ми навіть не здогадуємося, але які будуть для нас цікавими і дізнатися про них можна або по посиланню від друга або з рейтингів.

Українські інтернет-портали існують та справно функціонують, ними лише потрібно активніше користуватися, так би мовити "обживати" їх і тоді світ дізнається про нас – про нашу мову, про наш сектор IT, про наші можливості тощо. Не гайте часу – встановлюйте простий додаток Alexa Sparky і піднімайте рейтинг своїх улюблених сайтів як в Україні, так і в світі. Користуючись Alexa Rank Ви підтягнете деякі україномовні сторінки, яким не вистачає зовсім трохи, щоб увійти в ТОП-500 та деякі, які чекають на ТОП-10. Спільними діями нам вдасться внести українські сторінки в глобальний рейтинг ТОП-500.

Тож яка Твоя думка з приводу написаного? Встановлюй додаток Alexa Sparky і через декілька днів побачиш, як ростуть в рейтингу Твої улюблені сторінки, які Ти відвідуєш щодня :)

Для інсталяції набери в Google – Alexa Sparky і встанови цей add-on в залежності від браузера. Функціонує у фоновому режимі.

А ось перелік моїх улюблених сайтів (в алфавітному порядку):

ar25.org - Народний Оглядач
aratta-ukraine.com - Національний портал АРАТТА. Вікно в Україну
artvertep.com - Найбільший on-line центр сучасної Української культури
brodiahy.org.ua - Невгамовні бродяги. Подорожі Україною та Світом
chtyvo.org.ua - Чтиво. Електронна бібліотека
chytanka.com.ua - Книги для дітей
chytomo.com - Культурно-видавничий проект
cultprostir.com.ua - Culprostir. Мистецтво бути сучасним
day.kiev.ua - Газета День
ecotown.com.ua - Альтернативна енергетика в Україні
espreso.tv - Еспресо TV - Завжди новини!
etno-net.com - Інститут Світової Української Формації
finance.ua - Фінанси України
google.com.ua - Пошукова Система Українською Мовою
h.ua - Портал Громадянської Журналістики
hromadske.tv - Громадське Телебачення України
hurtom.com - Сайт підтримки всього українського!
i.ua - Твоя Пошта. Блоги. Відео
inspired.com.ua - Джерело Натхнення
kinostrichka.com - Національний кіно-портал
knyhobachennia.com - Український видавничий портал
korysne.co.ua - Енциклопедія Корисного
litopys.org.ua - Ізборник. Історія України
maidanua.org - За вільну Людину у вільній Країні!
mesoeurasia.org - Портал етноантропології, геокультури та політфілософії
mil.gov.ua - Міністерство Оборони України
mova.ga - Чиста мова. Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя
myslovo.com - Словник, який пишеш Ти!
nakachka.org.ua - Простими словами про складні речі в бодібілдингу
nashformat.ua - Інтернет-магазин "Наш формат"
navsi100.com - Інформаційно-розважальний музичний портал
neprote.com - Неформально Гуртом про техніку
novi-slova.blogspot.com - Нові Слова та Українська Латиниця
online.ua - Всеукраїнський веб-портал
osvita.mediasapiens.ua - Медіаграмотність
ridna.ua - Рідна Країна. Світоглядний Портал
rozum.org.ua - Словники он-лайн: орфографічний, тлумачний, синонімів
rukotvory.com.ua - Українське народне мистецтво/Рукотвори
svit.in.ua - Руське Православне Коло
telekritika.ua - Телекритика. Вся правда про медіа
tereveni.org - Теревені форум
terytoriya.com.ua - Територія Твого Розвитку
texty.org.ua - Тексти для думаючих людей
torrents.net.ua - Національний Біт Торрент Трекер України
turystam.in.ua - Туристична Україна
ua-ekonomist.com - Український Журнал Економіст
ukr.net - Всі Новини України (відкрийте свою поштову скриньку тут!)
ukrinform.ua - Новини України та світу. УКРІНФОРМ
uz.gov.ua - Офіційний веб-сайт Укрзалізниці
veselyk.com - Гуртом Форум
vidia.org - Медіа-портал української діаспори
vinsee.com.ua - Про ґаджети українською!
vnebi.com - Новини авіації і світу. Український авіацентр 
watcher.com.ua - Про маркетинг, піар та комунікації в інтернеті
webdigest.com.ua - Українські мотиви в блогосфері
world-geographic.com - Світова Географія. World Geographic
zbroya.info - Українська Асоціація Власників Зброї
      
Post Scriptum. Ось так еволюціонували мої думки:
1. Alexa Rank. Український вимір
2. Українська мова. Глобальний вимір
3. Реноме української мови в мережі Інтернет
4. Слава Української мови в Інтернеті
5. Далі буде...

Рідна Мова - Русский Язык

Ниже изложенный текст я посвящаю всем, кто хочет запихнуть мне таблетку под названием "Рідна мова - Українська мова".


Я говорю исключительно по-русски, сны снятся на русском, сквернословлю по русски, даже язык показываю на русском языке. Люблю его, хоть и проучился в украиноязычном интернате, где царил сплошной национализм с жесткой пропагандой украинизации. Но я не о том хочу сказать. Мне очень нравится украинский язык, не даром он признан одним из самых красивых языков мира. В 1934 году в Париже, был проведен конкурс красоты языков. Украинский язык занял третье место, уступив лишь французскому и персидскому. Судили по таким критериям, как фонетика, лексика, фразеология, структура предложений.
Но любой рояль, как бы красиво не выглядел, и более красиво не звучал, его звучание всегда может испортить не ловкий пианист. И меня очень раздражает суржик, для меня он звучит, как пенопласт по стеклу. Я не в коем случае не виню этих людей. Это это естественные факторы, которые сказываются от окружения, воспитания, и прочих факторов. Но меня очень часто радуют люди, которые приезжают из какого-то захудалого села, и ломают себя. Поначалу они просто выплевывают слова, стараясь сказать хоть одно предложение на одном языке. И это очень радует, потому что часто человек выезжает из села, а вот село из человека никак, и это раздражительно печально. Но это уже совсем другая тема.
У меня есть друзья, которые живут в Полтаве. Когда я слушаю их речь, то просто заслушиваюсь как на пение соловьев. Все же давно известный факт, что самый чистый украинский язык, именно в Полтаве. Так утверждают языковеды, и я с ними полностью согласен. 

Богат каждый язык, он становится богаче от того, как мы общаемся, как мы поем, как мы пишем романы или стихи, он богатеет от наших с вами красивых вербальных эмоций.




Русский язык в умелых руках и в опытных устах - красив, певуч, выразителен, гибок, послушен, ловок и вместителен. (Куприн) 

Уважайте ваш язык, не уродуйте его!

Митрополит Епіфаній вітає зі святом української мови


Український народ Промислом Божим має свою, рідну та надзвичайно милозвучну, мову. «Скiльки, наприклад, рiзних слiв у свiтi, а жодного з них немає без значення» (1 Кор. 14: 10) – читаємо в Посланні до коринф’ян святого апостола Павла. Зі Священного Писання дізнаємося, що для кожного народу мова є тим даром Господнім, завдяки якому можливе пізнання Слова Божого та спілкування зі Всевишнім. Рідна мова допомагає нам розбудовувати і дбати про Українську державу, а також про її історичну, культурну та духовну спадщину. Для українського народу питання мови є особливо важливим і болючим після століть відвертих імперських спроб привласнити культуру та стерти нашу душу – нашу українську мову – з лиця землі. Це питання набуває все більшої ваги зараз, коли ми шостий рік поспіль переживаємо російську анексію Криму та неоголошену війну на Сході України.
Сьогодні, в День української писемності та мови, ми маємо ще одну нагоду наголосити, що рідна мова є не лише засобом спілкування одне з одним, а й ключем до взаєморозуміння. З покоління в покоління ми за її допомогою передаємо духовні цінності. На цьому наголошував видатний мовознавець та громадський діяч митрополит Іларіон (Огієнко). «Рідна мова – найголовніший наріжний камінь існування народу як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу», – наголошує науковець та ієрарх. Він закликав дбати про серце нашого народу – українську мову – та її розвиток, адже вона є живильною силою українців.
Попри численні заборони та перешкоди українська мова продовжувала лунати з уст та сердець нашого народу до Всемилостивого і Всемогутнього Бога, щоби Він благословив його мати свою незалежну державу, а в ній і незалежну Українську Церкву. У цей день ми радіємо з того, що маємо можливість молитися в помісній Православній Церкві України рідною мовою. Щиро подякуймо українським воїнам, які продовжують захищати нас із вами та цінності нашого народу, а також всім людям, хто оберігав та не припиняє дбати про рідну українську мову.



Всі не диктант національної єдності



9 листопада В`ячеслав Кириленко візьме участь у Всеукраїнському радіодиктанті національної єдності до Дня української писемності та мови
 

9 листопада на Українському радіо реалізується  спецпроект Національної радіокомпанії України - Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, приурочений до відзначення  Дня української писемності та мови.

Вперше місцем проведення написання диктанту стане найбільша аудиторія Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

До участі у  Всеукраїнському радіодиктанті національної єдності  запрошені відомі українські митці, науковці,  державні та громадські  діячі, політики  і всі бажаючі, хто прагне зберігати і розвивати рідну мову. Також до написання радіодиктанту національної єдності долучиться Віце-прем’єр-міністр – Міністр культури України В’ячеслав Кириленко.

Цьогорічний радіодиктант має на меті, окрім традиційного його написання, встановити у цей день радіомости із українцями у Австралії, Китаї, Польщі, Росії та Португалії.

Пряма трансляція спецпроекту розпочнеться о 10:10  і  здійснюватиметься на Першому Національному телеканалі України («UA: Перший») з сурдоперекладом для людей з вадами слуху, на Першому каналі (УР-1) та на каналі «Культура» (УР-3) Українського радіо. Написання радіодиктанту розпочнеться об 11:00.

Довідково

Всеукраїнський радіодиктант національної єдності уже п’ятнадцятий рік поспіль збирає тисячі українців, як в Україні, так і за кордоном, демонструючи солідарність тих, хто любить і шанує рідне слово і мову. Це не лише перевірка знань української мови, а й заохочення до вживання, популяризації, захисту і сприяння розвитку державної мови. Архів організаторів нараховує безліч диктантів, написаних як пересічними українцями, так і відомими культурними і державними діячами, науковцями, політиками та простими громадянами нашої держави.

 

 

 
« повернутисьПостійна www-адреса статті:
http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=248613890