Несвятково і без подарунків — такого Дня народження ще не було! Якщо 40-річчя не святкував через те, що не прийнято відзначати таку дату, то тепер просто не до святкування. Мама вже тиждень не балакає. Правда не дорікає, тому, мабуть, нехай краще грає в мовчанку, ніж свариться. Тому не дивно, що навіть не привітала. Ну і не треба. Бо, наприклад, батько поздоровив, але потім посварився. Так я йому повернув подарунок(!). По-перше, гроші — банальний подарунок. Могли б подарувати футболки чи щось поїсти, що теж банально, але хоча б матеріальне. По-друге, якось не хочеться брати подарунок від того, хто псує нерви і навмисне роздратовує. По-третє, напевно спеціально подарували гроші від всіх.

А якщо не враховувати відсутність святкового столу (хоча мама щось приготувала), привітання від декого з родини і того, що віддав подаровані гроші від батьків, за атмосферою дуже схоже на попередні Дні народження. Так що все більше переконуюсь, що свято краще влаштовувати самостійно. Хоча у воєнний час не розгуляєшся.

Нажаль, здійснити те, що хотів, поки не наважився. Проте є задумки. Та й відсвяткувати можна пізніше. Ну а поки порадував себе смачненьким — купив торт. Можливо ще випру речі. А так, день, як день. Привітало декілька людей — і добре. Все одно і раніше не було пишних гулянок.

Не знаю, з чим це пов'язано, але з'явилась апатія і відчуття порожнечі. Хоча, в принципі, лютий й так вважаю найдепресивнішим місяцем року, оскільки це перехід від зими до весни, коли і снігу нема, і зелень теж відсутня. Але напевно це через складнощі з перевипуском картки, масштабний ремонт зубів, незрозумілий збій інтернету. Ну і додали нервувань непорозуміння і застій на роботі. А про страх через посилення мобілізації взагалі мовчу. Призначення нового головнокомандуючого ці страхи лише посилило. Плюс — щоденні нальоти безпілотників, які задовбали. Тому нічого не хочеться робити. Взявся за одне завдання, яке ніяк не можу доробити. А порожнеча через те, що лікування зубів і аврал на роботі тримали в тонусі, а скоро нічим буде зайнятись. Та й взагалі, замислювався над дозвіллям — так хочеться дещо (наприклад, відвідування деяких парків і виставки). Є взагалі божевільна ідея, але її буде важко реалізувати самостійно (розповідати не буду, бо захейтите, а допомагати все одно не будете).

Ось такі переживання.

Правда, цієї ночі, за довгий час, снився сон! Хоч щось приємне.

Аж не віриться, що добігає до завершення масштабний ремонт зубів, розпочатий ще наприкінці минулої осені. Це дійство настільки знакове, що вирішив написати і на Dreamwidth, хоча там текстові пости не вітаю.

Ремонт виявився цікавим, тому що за один період часу вирішив взятись аж за 6 зубів. Це багато. Причому з одним зубом провозилися довго (через організаційні питання), а інші зробили швидко. Виявилось, що окрім 2-х зубів, треба лікувати ще 4 (2 задавнені + 2 нововиявлені). Думав, що на це знадобиться багато часу, проте, ремонтували швидко: за один, максимум — в два прийоми. Найчастіше — за один раз видаляли нерв і пломбували. А без лікування каналів запломбували аж 2 зуби за один візит! Хоча раніше один прийом витрачався на закладання ліків, а другий — для пломбування каналів, на третій візит — основна  пломба. А тепер так швидко!

Звичайно, не завжди це безболісно і комфортно, але переважно ремонт виконувався без болю. Єдина незручність, те, що треба довго сидіти з відкритим ротом, особливо у важкодоступних місцях (я ціную те, що не примушують, але всидіти так важко). Нажаль, в процесі ремонту з трьох зубів видалили нерви (як дізнався на власному досвіді, депульповані канали ще не означають, що зуб не буде боліти). Але на якийсь час зуби ще поживуть. А найбільше тішить, що зберегли два претенденти на видалення. Найімовірніше, це і посприяло бажанню пролікувати всі зуби.

Зараз залишилось пролікувати (точніше, поремонтувати) ще один зуб — складний і важкодоступний. Якщо ставити міст, можливо, ремонт ще затягнеться на місяць (поки підготують вставку, поки обточать під яснами, поки знімуть зліпок, поки виготовлять коронки). Ймовірно, ще доведеться зробити обстеження декількох зубів, які, на мою думку, претенденти на видалення. Однак найбільшу частину робіт вже зробили.

Замислювався над імплантацією, однак за умов воєнного часу не впевнений, що варто розпочинати. Відсутність декількох зубів підряд планую компенсувати коронковим мостом, а що робити з одиночними відсутніми зубами не знаю. В усякому разі, про необхідність встановлення імплантів на даному етапі лікування не кажуть.

Дивуюсь, що захотів зробити санацію (лікування всіх проблемних зубів), а не лише "аварійний ремонт". Можливо, колись таке і було, але, в основному, займався ліквідацією гострого болю або якщо відвалювалась пломба чи обламувався зуб — а цього разу вирішив пролікувати всі зуби, які цього потребують. Правда, стоматологія — дорога медична послуга. Наприклад, один зуб зі складним і тривалим (не з моєї вини) лікуванням обійшовся майже в 9 тисяч гривень.

Не знаю, що мене змусило поремонтувати всі хворі зуби. Напевно, щоб мати можливість насолоджуватись дегустаціями (причина 1) — єдиним доступним зараз задоволенням; чи тому, що при загрозі війської служби ремонт зубів ввижається проблематичним (судячи за пацієнтами у військовій формі, у них немає часу на зуби, а який ремонт у військових частинах і на полігонах — та мабуть хріновий) (причина 2). Ну а може захотів позбутись додаткового джерела роздратування, щоб хоча б зуби не боліли на фоні постійних ракетно-дронових атак (причина 3). А ще є така гіпотеза, що на підсвідомому рівні захотілось зберегти свої зуби подовше (причина 4). Але це на мене зовсім не схоже, враховуючи схильність до інстинкту самознищення (просто за допомогою зубів нашкодити собі майже неможливо):) Хіба шо максималізм або альтер-его взяли гору.

Сподіваюсь, що після такого масштабного ремонту, зуби хоча б рік не потребуватимуть лікування.

Вчора вдень все було нормально, аж ні з того, ні з сього завис інтернет. Перезавантажив роутер — wi-fi працює, роздає сигнал. Смартфон бачить мережу. А на комп чомусь не йде. Поліз подивитись під блок — а порт мережевої карти знизу горить червоним, а зверху миготить помаранчевий світлодіод.

Погуглив, начебто це може через шнур. Але він новий. Пробував переставити в інші порти на роутері — без змін. Коротше, не знаю, що робити. Добре, що поки немає завдань по роботі... Також радує, що є ноут. Однак комп юзати зручніше.

Не виключаю, що могла гавкнутись мережева карта. Але не хочеться про це думати.

Отже, що робити?

Є варіант купити шнур-патчкорд (хоча малоймовірно, що проблема в ньому).

Другий варіант — одразу замовляти нову мережеву картку. Але перед тим хочу перевірити налаштування карти (диспетчер пристроїв і стан мережі), щоб пересвідчитись, що проблема в ній.

Картинка поцієнта.

"Веселіше" від того, що ця прблема додалась до ремонту зубів.

Сьогодні 05.02.2024 рік. Я не у Фейсбуці, а тут, але моя "чуйка" зі мною, де б я не була.

До чого це? А до того, що цього разу я свою "чуйку" послухалась і, навчена гірким досвідом, який коштував мені майже 4500 грн, я не втрапила у цю халепу знову. Проте, людей у поліцейській формі таки прийняла у себе вдома. Що правда, вже з Нікопольського відділення.

Тож, моя порада залишається незмінна - слухайтеся своєї "чуйки" (вона ж інтуїція. внутрішній голос, здоровий глузд) і не втрапляйте у такі халепи, як я.

P.S. Приємно бачити, що в поліції служать молоді люди.

Коли ми щось робимо - голова не залишається порожньою. Ми або думаємо про ті дії і справи, що робимо, або думаємо про щось інше. У будь-якому випадку - голова зайнята думками.

От і я, опускаючи жалюзі, подивилася у небо і подумала про сьогоднішній день. І чомусь... ні не чомусь, а просто пригадалося, що десь читала, наче люди звикли до війни. І одразу сама дала відповідь: "Не звикли, а адаптувалися".

Так, саме адаптувалися. Це слово найбільше підходить до того життя у Нікополі, яке я зараз веду. Та й не тільки я. Так, ми живемо, прокидаємося вранці (якщо пощастить), збираємося на роботу, займаємося своїми справами, ходимо і їздимо у гості, бачимося з друзями, навчаємося, плануємо, народжуємо. Живемо звичайним життям, як і колись. Тільки є одна невеличка... величезна відмінність - обстріли і сирени. Кожне місто України, якщо воно не зруйноване до найменшого камінчика, живе адаптованим життям.

Наше місто розташоване на березі Каховського водосховища (вже колишнього ), а навпроти ЗАЕС, де ховаються російські упирі. І кожного дня, кожної ночі з того берега на наше місто, на наші домівки, голови, на наше життя летять снаряди. Більшість нікопольців виїхало - хтось напочатку березня 2022 року, коли окупанти зайшли на ЗАЕС, хтось залишив місто, коли його почали обстрілювати. Проте ми усі не звикли, а адаптувалися до життя у місті, яке під постійним обстрілом. (А тепер окупанти з того берега ще й дрони зі снарядами запускають на наше місто.)

Неможливо звикнути до того, що не можеш вийти на двір, бо там над головою літають ворожі дрони. Неможливо лягати спати ввечері під звуки ворожої артилерії і не думати, що черговий снаряд може і не оминути твій дім. Неможливо звикнути до цього. До такого життя лише можеш адаптуватися і пристосуватися.

Декілька днів тому писав про складнощі з перевипуском банківської картки. Так ось, псіханув. Думаю: що буде, те буде. Якщо не знайду способу замовити пластикову картку, чи зроблю щось не так, все одно доведеться йти в банк. Тому трохи погуглив, трохи пошарився по налаштуваннях — і знайшов, як замовити фізичну картку. Тішить, що для цього не треба йти в банк (на щастя, про таку можливість дізнався заздалегідь) і оплачувати доставку. Проте це не все — картку треба було активувати. Однак зручний спосіб виявився не надто очевидним. Тож нервував недаремно.

P.S.: Фото вирішив не публікувати, бо й так занадто відвертий.

Часто чув, що 8-і зуби важко видаляти, а лікувати ще складніше. Тепер відчув на собі. Колись видаляли 8-ку, так пригадую, що навіть накладали шви на ясна і відходняк був жорсткий. А лікування взагалі не уявляв. Так ось, знеболення не охоче роблять, однак довелося. Ледве вмовив. Як і будь-який зуб з нервами, сведління по-живому — тортури. Одразу згадав шкільні роки і дитячу шкільну стоматологію. Жахіття! На другий візит ремонтували без знеболення (після видалення нервів). Але побачили карієс в декількох місцях. Тому довелося терпіти. Потім біля ясен — то окрема тема. Хто ставив коронки, знає — під ясна обточується зуб. Біль, звичайно, не такий, як від свердління зуба з нервами, але все одно боляче. Ще й зудить (хочеться чухати). Але і це не все: рвотний рефлекс. Оскільки зуб крайній, то і глибоко біля язика. Ну і язиком мимоволі виштовхується все, що кладуть під язик. Третя проблема — те, що треба широко відкривати рот. Заїди гарантовані.

Проте, відходняку не було. Лише набряк ясен, який особливо не відчувається через прийом ліків, і заїди на губах.

Ось такі справи. Складний зуб і складне лікування.

Є ще одна "вісімка", яку треба лікувати. Але вони дуже уражена карієсом, тому не впевнений, що лікарка погодиться лікувати, а захочу терпіти. Можливо, доведеться звертатись в приватну стоматологію. Хоча перед тим, як щось робити, треба розробити хоча б який план, бо тоді вийде, що крайніх зубів взагалі не буде. А це дуже погано.

Закінчується термін використання картки, тому в банку попросили перевипустити цифрову картку. Мовляв, це можна зробити самостійно. Причому, написалди, що після перевипуску карти в цифровій версії буде працювати і стара фізична карта. 

Отож, я зробив, як просили. Але виявилось, що фізична карта тепер не працює, оскільки новий номер карти, а стару закрили. Тому виникає два питання: 

1) нафіга брехати? 

2) як тепер замовити ще й фізичну картку (якщо вже сталась така нагода, то хочу з власним дизайном)?

Батьки кажуть, що треба йти в банк. Але відділення не працює по вихідним, а у будні робочий день короткий — а там і раніше були величезні черги. Плюс, виходити зайвий раз на вулицю не хочеться (самі розумієте чому).

От я і думаю, що робити? З ким не радився  — ніхто толком нічого не знає.

Звичайно, можна підключити NFC. Але я з пересторогою ставлюсь до такого.