Зібравшись ми рушили в дорогу. Перехід нам дався досить важко, бо день випав не по травневому спекотним. Жодного струмка по дорозі ми не зустріли, тож всі і Чак в тому числі потерпали від спраги. Десь по обідню пору ми спустилися в селище Рибаче. Першим до моря прибіг Чак, він дуже хотів пити, і вже знав, що у водоймах вода цілком придатна до пиття, він кинувся до моря і жадібно почав дисками воду, поті він фиркав, плювався, і Піднявши на нас ображені очі, ніби хотів сказати, що хіба ж можна так жорстко шуткувати над чесними собаками! Нас цілком, влаштовувало, адже з цього селища ходив автобус до Сімферополя. Наступний автобус мав відправитися тільки вранці. То ж до ранку треба було діждатися, тобто треба було шукати місце для ночівлі.
Ми відвідали місцевий магазин, там придбали пляшку горілки та пляшку хорошого вина, але там ще продавалося ще і пляшкове пиво, що в ті часи було страшенним дефіцитом, та курортний сезон ще не розпочався, от воно і потрапило у вільний продаж.ми з Юрчиком випили по дві пляшки, і залили вільні баклаажки, тобто пива у нас було біля п'яти літрів.
Місце для ночівлі було знайдено, дрова для багаття зібрані, намет поставлений.
Оскільки похід закінчився, а Юрчик та ще дві дівчини були у поході перший раз, їм вирішили влаштувати веселу посвяту в туристи. Сутність посвяти, треба відповісти на теоретичне питання і виконати практичне завдання. Юрчику дісталося питання, що треба зробити, коли дівчина скаже, роздягни мене, або зроби мене метеликом! (допомогти зняти рюкзак) Потім з зав'язаними очима знайти на столі чарку горілки і маленький бутерброд щоб закусити. Доки Юрчик обмацував стіл, шукаючи закусь Лилька щедро посипала бутерброд чорним перцем, але Юрчик мужньо його з'їв. Тобто, іспит витримав. Посвята закінчилася, всі почали моститься спати. Я сказав, яке спати? Остання ніч біля моря, коли ще доведеться? Хто як хоче, а я до багаття, дрова є! Скласти мені компанію погодився лише Юрчик. Ми забрали залишки горілки та вина, дівчат присвячували не горілкою, а вином, ніхто не заперечував, коли ми взяли з собою і пиво. Ми сіли біля вогнища і повели тиху дружню розмову, час від часу проголошуючи негучні тости. Наші вже спали, коли біля на зупинився білий Москвич, з якого вийшов молодий чоловік і запитав дозволу посидіти біля багаття. Ми ясна річ запросили його присісти до вогнища і пригостили чим було. Він подякував і повідомив, що в машині сидить його дівчина, то клич то клич її сюди! Дівчина підійшла, сіла на камінець. Що питиме гарна пані? А що є? Горілка, вино і пиво! О, який вибір! Якщо можна то вино! Звісно можна! Поступово ми прикінчили наші запаси, та раптом хлопець сказав, стійте у мене ж у багажнику трилітрова банка домашнього вина, зараз принесу! Вино виявилось смачним, хоча на мій погляд досить молодим. За дружніми бесідами ми не помітили як настав ранок. Лягати спати вже не було сенсу. Нас з Юрчиком вирубило прямо біля вогнища. Групу це занепокоїло, особливо дівчат, ой, нам же ще до автобуса йти, а вони ж не підуть! Спокійно, вони підуть, це Лілька вставила свої п'ять копійок.
Рівновагу мені і правда тримати було важко, Юрчику, здається, теж. На нас наділи рюкзаки і так сяк ми зловили баланс. Всі пішли, пішли і ми. Чак біг поруч і з тривогою поглядав на нас.
До зупинки дійшли нормально, автобус уже стояв. Ми сіли на вільні місця біля задніх дверей, людей було досить багато, але задній майданчик залишався практично вільним. Як нам потім наші пояснили, від вас був такий перегар, що знаходиться поруч було неможливо.
Так і доїхали до Сімферополя. До відправлення нашого потяга було ще кілька годин, які я використав щоб хоч трохи поспати. Дорога додому пройшла без пригод, навіть Чак проспав всю дорогу. Втомився пес добряче! Потім, коли хтось з учасників походу приходив в гості до Костюка і Наталки, Чак залазив на коліна, клав голову на плече, обіймав лапами за шию і не хотів відпускати. Ось так здружилися!

Перший день походу найтяжчий, плечі не звикли до лямок рюкзака, ноги до довгого навантаження і взагалі зміна ритму життя. Всім тяжко, але всі тримаються. Один Чак гасає вздовж групи туди сюди. Доки дійшли до місця, де вирішили заночувати добряче упріли, чим і скористалися комарі, які почали нас нещадно кусати. Доки ми йшли це було не так помітно, а от коли зупинилися, то відчули на собі всі радощі життя, бо крилаті кровосісі накинулись на нас як навіжені, при чому ні одеколони ні інші парфуми не допомогали. Комарі відчувають запах поту з далеку. Перебити його так, щоб комарі не їли майже неможливо, хіба що нафтою намаститися, що і робили в Сибіру геологи.
Ми швидко поставили намети і назбирали хмизу для вечірнього багаття. Я, як завгосп походу, (людина, яка відповідає за харчування групи протягом походу) видав черговим продукти для приготування вечері. Комарі жеруть несамовито. Що робити? Я запропонував хлопцям скупатися. Як і де? У струмочку, який протікав біля нашого табору, місце так обрали спеціально, бо вода потрібна завжди і для пиття та приготування їжі та чаю, і для гігієнічних потреб. Як же купатися у маленькому струмочку дебелим хлопцям? Беріть всі баклажки, мило та рушники, зараз дізнаєтеся. Купатися погодились Юрчик та Валера. Почнемо з мене, доки я роздягаюся ви наповнюєте баклажки, потім поливаєте мене водою, я намилююся, а ви знову набираєте води у баклажки, змиваєте з мене мило, далі мені зосталося обтертися рушником та одягнутися. Все, наступний в тій самій послідовності. От так ми і скупалися. Чи було холодно? Перші кілька секунд так, а потім ні. Потім навіть жарко було. Хто не вірить спробуйте самі, вам сподобається. Доки ми хлюпалися, вечеря вже була готова. Підчас вечері комарі ігнорували тільки нашу трійцю, на заздрість всім іншим. Ніч минула без пригод. Настав ранок, а там сніданок і новий денний перехід. Під час сніданку стався ще один інцидент. Справа в тому, що хто і які продукти бере у похід призначає завгосп, чого, скільки та яка фасовка, щоб було зручно для приготування та розподілення, бо це все має значення. Коли з'їли кашу і почали пити чай з печивом одна дівчина раптом дістала з рюкзака дебелий шмат твердого сиру і зробила вигляд, що зараз буде його їсти, на правах завгоспа я сказав, щоб вона прорізала половину сиру на всіх, а решту відала Юрчику, він здоровий, нехай несе. Не віддам, це моя ніучтьонка, вдавано занила дівчина. Тепер це учтьонка, бачиш блокнот, я пишу, Лілька, сир 1 кг, бачила? Та в мене тільки пів кілограма! Ага, значить половину вже з'їла? Так, Лілька до кінця походу без сиру! Молодець, тест на завгоспа здав на відмінно, сказав керівник походу.

Тим часом похід продовжувався своїм чином. Поденний графік був такий: підйом, сніданок, перехід, легкий перекус, короткий відпочинок, знову перехід, вибір місця для ночівлі, облаштування табору, вечеря, посиденьки біля багаття, ночівля. Потім все з початку. Весняний Крим дуже гарний, краєвиди просто захоплюючі, тобто походом всі задоволені. Погода сонячна, тільки вечори ще прохолодні. Чак кардинально змінив свою поведінку, він більше не гасав вздовж групи туди сюди, а спокійно тупцював десь у середині, далася взнаки втома. Коли наставала пора збирати хмиз, він теж знаходив суху гілку і тягнув її до загальної купи, усвідомивши, що хмиз це багаття, багаття це тепло і комфорт, а також їжа і нарешті відпочинок.
Одного разу, прокинувшись, ми побачили захоплюючий краєвид, ввечорі роздивитися його було неможливо. Зате вранці ми роздивилися чудову зелену галявину на якій паслись з пів сотні овечок. Ну овечки та й овечки. Нам що до того? Але Чак думав інакше. На якийсь час він зник, та скоро знайшовся, пригнавши до нашого табору невеличкий гурт овець, десь десятка півтора. Нам вони були не потрібні, та і не дикі вони, тобто мають господаря. Невдовзі знайшовся і господар, це був єгер місцевого заказника, (так він нам назвався), переконавшись, що ми і не думали красти його овечок, що все сталося випадково, він повідомив, що ми зайшли на територію державного заказника, і знаходитися тут нікому не можна. Але ж ми не завдаємо ніякої шкоди, багаття виключно з гілок, що самі впали! Заказники для того існують, щоб спостерігати як поводить себе природа без впливу людини, тобто гілка впала, вона повинна перегнати природнім шляхом. Це стосується тварин і рослин. Так що, коли будете залишати це місце, будь ласка залиште все так, наче б то вас тут і не було. Добре, згода! Ми, як і домовились, прибрали всі сліди нашого перебування і наділи рюкзаки, щоб рушити далі. Тільки Чак дивився на нас сумними очима і наче б то хотів сказати, що, знову йти? А може ну його, тут добре, до того ж мої овечки! Та ні, таки ходімо, бо це мабуть останній перехід до моря!

После Нового года у нас начался ледникоавй период. Температура скатывалась все ниже и ниже.
Снег шел и  переходил в дождь и снова в снег....
А накануне целый день лил дождь....Тут же замерзая на дорогах, домах и деревьях....
Ночбю притрусило немного снегом.....
Утром была метель.....
Я пошел....
Люблю бродить когда холодный ветер бьет снежинками в лицо, когда замерзают пальцы...
И мир становится не таким как был...



][ Читать дальше ]

Ішов 1980 рік, я щойно закінчив школу і навчався в технічному училищі √5
від шинного заводу на слюсаря-ремонтника. Якось батько мені сказав
Хочеш послухати як твій тато лекцію читає? (тато працював фельдшером на швидкій допомозі і одночасно був лектором)
Він провів мене в палац машинобудівників, де і відбувалася лекція про міжнародне положення. Народу в залі було не дуже багато, читав батько цікаво, в міру емоційно, слухачі навіть не спали. Закінчивши лекцію він спитав, чи є в когось питання?
Підняла руку солідна жіночка, з тих, у кого як тоді казали КДБшні погони на лобі намальовані.
Таваріщ лєктар, что ви думаєте за рєвалюцию в Іранє?
Ця революція реакційна!
Как так, рєвалюция і рєакционная?
В результаті цієї революції скинули шаха, шах не був святим, він більше рівнявся на Сполучені Штати, а не на СРСР, але запровадив низку цікавих та корисних реформ, націлених на освіту та технічний розвиток іранського суспільства. Після цієї революції до влади прийшло вище духовенство найбільш радикальних поглядів. А це значіть, що всі реформи, що сприяли свободі та розвитку будуть згорнуті, тобто розвиток іранського суспільства буде зупинено, бо розвиток без свободи неможливий. Бо неможливо жити у 20 столітті по законах середньовіччя. На іранське суспільство, яке тільки відчуло смак свободи посиляться заборони та обмеження, спершу це торкнеться освіти, потім повсякденного життя. Тому я вважаю цю революцію реакційною.
Батьку! Ти знову як у воду дивився! Саме так все і склалося. Зараз у іранців з'явився шанс виправити давню помилку. Сподіваюсь вони таки ним скористаються, от тільки втрачені на дурниці 47 років не повернути.