хочу сюди!
 

Наталія

40 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

З історії однієї газети

6 червня – День журналіста. У Радивилові це свято здебільшого пов’язують з історією газети «Прапор перемоги» та її авторами.

Організовувати випуск газети в передвоєнний Червоноармійськ (нині Радивилів) 1941 року був направлений В'ячеслав Георгійович Білоусов, але ще до випуску першого номера він загинув, їдучи на мотоциклі, поблизу села Башарівки.
Редактором призначили Григорія Григоровича Попова. До війни вийшло всього вісім чи дев'ять номерів газети під назвою «Соціалістичний шлях» (у редакції збереглися фотокопії 5, 6, 7 і 8 номерів, отриманих свого часу з київського архіву). Восьмий номер датовано 20 червня 1941 року. Якого числа вийшов перший, так і не встановлено, незважаючи на вжиті колись спроби з'ясувати це за допомогою Книжкових палат УРСР і СРСР.
Зважаючи на періодичність наявних номерів, ймовірно, що газета почала видаватися з кінця травня чи з початку червня, а останній, передвоєнний її номер побачив світ 22 червня 1941 року, тобто в день нападу гітлерівців на СРСР.
Відновився випуск газети лише через рік після вигнання німецьких нацистів – 31 березня 1945 року, під назвою «Більшовицька зброя». Першим повоєнним редактором стала Єфросинія Андріянівна Шинкаренко, яка прожила 94 роки і похована в Радивилові. До складу Червоноармійського району тоді входив Козинський, де з 10 червня 1945 року видавалася газета «Ленінська зірка» (редактор А. Гусар).
За розповідями місцевих ветеранів поліграфії, тексти для тиражування набиралися дрібними металевими літерами вручну, друкарську машину також доводилося корбою крутити вручну. Працівники редакцій за матеріалами в села ходили пішки, якщо пощастило – діставалися підводами. Доводилося зважати на небезпеки повоєнного часу. Робота над випуском газети у сталінські часи ускладнювалася і тим, що за смислову неточність, помилку можна було не тільки наразитися на звільнення, але й потрапити під суд, опинитися на засланні.
У 1959 році Козинський район приєднали до Червоноармійського. Після перейменування ВКП(б) на КПРС газета одержала іншу назву — «Прапор ленінізму», із якою випускалася до 1962 року, коли Червоноармійський район ліквідували і приєднали його територію до Дубнівського.
Але нежиттєздатність тодішньої адміністративної реформи призвела до того, що почалося розукрупнення районів. У 1966 році Червоноармійськ знову став райцентром, а 16 березня 1967 року вийшов перший номер відновленої районки з назвою «Прапор перемоги» (редактор Федір Фотійович Поліщук; помер і похований у Дубні). Цю назву газета зберегла досі – як свого роду товарний знак, бренд, за яким читачі впізнавали і впізнають давно знане видання.
З початку 1991 року «Прапор перемоги» став громадсько-політичним, із серпня того ж року, після проголошення незалежності України, – позапартійним виданням. Докорінно змінилися тематика та ідейна спрямованість публікацій. Позиція видання великою мірою визначалася матеріалами її громадських авторів, переконаннями депутатів обласної та районної рад.
Формат газети вже упродовж майже 80 літ незмінний, нині випускається як тижневик. Із 1995 року використовується комп'ютерна технологія її випуску, що суттєве поліпшило оформлення сторінок.
Крім згаданих, редакторами були Антон Маєвський, Лідія Ващук, Іван Даниленко, Володимир Садовенко-Черніговський, Антон Лісничий, Олена Кондратенко, Володимир Ящук, Василь Семеренко, Віктор Свідніцький, Людмила Антонюк. У газеті в різні часи працювали Федір Рубель, Юрій Виноградов, Микола Грицак, Віктор Топоровський, Роман Матвіїв, Євген Белей, Ярослав Пуківський, Іван Мирний, Василь Грицайчук, Юрій Пастух, Микола Крижанівський, Василь Бахно, Андрій-Тарас Багнюк, Анатолій Левицький, Тетяна Кожан, Валентина Блінова-Настіна, Степан Родич та інші.
Оскільки районка завжди представляла і позицію районної влади, її керівники та найвпливовіші люди активно підтримували видання, дбали про повноцінне фінансове його забезпечення. У колективі була хороша згадка про Миколу Похільченка, Бориса Ворожбита, Григорія Павлюка, Олега Ващука, з вдячністю оцінювався внесок у випуск видання багатьох місцевих керівників, серед яких згадаємо Володимира Варфалюка, Миколу Карапетяна, Анатолія Грисюка, Анатолія Тимошейка, Олександра Пастуха…
Багато років активно співпрацювали з газетою її громадські кореспонденти Йосип Крам, Микола Даниленко, Адам Лень, Григорій Мащук, Євстахій Янковський, Володимир Данилюк, Михайло Лиходій, Микола Ратинський, Данило Водяний, Володимир Повх, Василь Ралець, Валентина Герзун, Іван Мельничук, Володимир Боратинський, Олександр Міщенко, Федір Бортник, Микола Симчук, Григорій Камінський та інші. По десять-двадцять і більше років друкувалися в «Прапорі перемоги» Іван Дурда, Максим Будько, Євген Гудима, Север'ян Боровик, Ростислав Солоневський, Тетяна Блищик, Пилип Табачук…
«Прапор перемоги» неодноразово визнавався одним із найкращих видань Рівненської області. Його публікації вміщувалися на сторінках книг Миколи Сивіцького, Мирослава Олексюка, Володимира Ящука та інших авторів.
У 2018 році газета пройшла процедуру роздержавлення. З числа її засновників вийшла районна рада. З травня 2019 року видається під назвою "Наш прапор перемоги" як приватне видання, одне з кількох у Дубенському районі.
***
Нині в Радивилівській громаді діє осередок Національної спілки журналістів України, серед спілчан більш активно проявляють себе Наталія Янчин, Володимир Ящук, Михайло Казмірук, Володимир Мартинюк…
Роль засобів масової інформації за останні роки перебрали на себе й соціальні мережі, адже завдяки Інтернету з’явилися широкі можливості для вільного обміну думками, творчого самовираження через слово, фотознімок, відеосюжет. Оперативну інформацію про масові заходи, які проводяться в Радивилові і селах громади, можна знайти, наприклад, у Фейсбуці – в публікаціях груп «Радивилівська громада», «Радивилів – Radyvyliv», «На межі Волині і Галичини» та інших, у сюжетах Інстаграму, Тік-току, Вайбера.
Отож День журналіста нині – це свято не лише працівників газет, радіо і телебачення (тим паче, що своїх радіо і телебачення Радивилів не має), а всіх, хто прилучені до суспільно активного життя, обмінюються важливою інформацією через соціальні мережі. Творчого вам неспокою, наполегливості в утвердженні високих моральних принципів у спільноті.

Всесвітній день Сидру


Всесвітній день Сидру

   Всесвітній день сидру (World Cider Day) відзначається 3 червня кожного року, щоб вшанувати історію та культуру приготування та вживання Сидру в усьому світі.

  Сидр — це ферментований напій, первинно виготовляємий з яблук або інших фруктів.

  Цей день є нагодою відзначити різноматність Сидру, які існують у всьому Світі, а також пропагувати традиційність та екологічно чисті методи виробництва.



День народження парашута


День народження парашута

3 червня 1785 року французький винахідник Франсуа Бланшар показав Лондону розроблений ним парашут. На пристрої було успішно приземлено собаку. 

Теоретичну основу застосування парашутів підвів ще Леонардо да Вінчі наприкінці XV століття. Але відсутність необхідності у таких пристроях не дала ідеї розвинутися – просто не було звідки стрибати.


Всесвітній день велосипеда


Всесвітній день велосипеда (World Bicycle Day) відзначається щорічно 3 червня.

Встановлено цю подію у 2018 році рішенням  Генасамблеї ООН.

Важко уявити сучасний світ без велосипедів — ми бачимо їх на асфальтованих вулицях великих міст і ґрунтових дорогах маленьких сіл, на бездоріжжі і олімпійських стадіонах.



Українська музика 2930







20%, 1 голос

20%, 1 голос

20%, 1 голос

40%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

.....

  • 02.06.25, 21:59
Когда ты потеряешь того, кто видел в тебе целую вселенную, с тобой не останется никого, кто способен видеть в тебе даже человека...


Вийшов у люди

Потрібно було владнати деякі справи. Накручував себе. Думав, що будуть задавати зайві питання. Але все відбулось нормально, навіть з користю. Тепер знову зможу купувати в інтернеті.

Йшов чигирями. По деяким вулицям пройшовся вперше у житті. Природа квітує: цвітуть і пахнуть жасмин, шипшина, акація. Кайф! Правда, на телефон то не сфоткати нормально. Ну і нехай. Головне, що почувався більш-менш нормально, хоч і дивився по сторонам.

Однак навіть такий невеличкий вихід із зони комфорту вибиває, бо останнім часом знизилась працездатність. Вважаю, що це якось пов'язано з психічним станом.

Второе пришествие Христа.

  • 02.06.25, 13:30
Мы веруем во второе пришествие Господа нашего Иисуса Христа (Деян. 1:11), и последующие события последнего времени, которые включают в себя:

Восхищение Церкви – это взятие Церкви и встреча ее со Христом на облаках (1Ин. 3:2; Флп. 2:16, 3:20-21, 1Фес. 5:23). При этом умершие во Христе воскреснут, а живущие изменятся (1Кор. 15:52-57; 1Фес. 4:16-17).

После восхищения спасенные предстанут перед судилищем Христовым для получения наград (1Пет. 5:4; 1Кор. 3:14, 9:24-25; 2Кор. 5:10; 2Тим. 4:7-8).

Великая скорбь – это период правления антихриста, сопровождающийся Божиими судами над нераскаявшимся человечеством (Мф. 24:29-31; Лук. 21:25-29; Отк. 12:12, 13:4-8).

Пришествие Иисуса Христа в силе и славе на землю (Мф. 24:27; 25:31; 26:64; 1Фес. 1:10; Отк. 1:7). Это открытое, видимое пришествие Господа до Тысячелетнего царства, которому предшествует правление антихриста (Отк. 20:1-6).

Тысячелетнее царство – это видимое правление Христа на земле в течение тысячи лет согласно обетованиям, данным Израилю (Ис. 11:6-9, 65:17-25; Дан. 7:13-14,27; Отк. 20:1-6)

Суд у Великого Белого престола – это окончательный праведный суд Божий над всеми не записанными в Книге жизни людьми (Отк. 20:11-15).

Затем наступит Вечность. Праведные войдут в вечное блаженство, а нечестивые будут брошены в озеро огненное на вечное мучение (Мф. 25:46; Ин. 5:29; Отк. 20:11-15, 21:7-8).

Св. Писание призывает верующих быть готовыми ко Второму пришествию Христа, ожидая и желая Его (Лук. 21:34-36; 2Пет. 3:12-14; Евр. 9:28; Отк. 22:20-21).

Українська музика 2929







0%, 0 голосів

25%, 1 голос

25%, 1 голос

50%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.