У краплі прозоро дзеркалиться осінь, Гойдається дощ на деревах рудих. Уп'ється нарешті вологою досить Усе, що прохало все літо води. Так хочеться долі, і хлопців додому, І теж, як природа, напитись з ключа... Коли ж карми-кари чи бурі та шторми Спіткають усіх, хто війну розпочав? Під шапкою даху бундючно і тихо, Уткнувши між пір'я носи і дзьоби, Десятий сон бачать про просо і крихти (Чи, може, про небо-таки?) голуби. Сирена? Байдуже? Від долі не дітись – Хронічна...

Читати далі...

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]

Дріботить дрібота дощова. Сивий ліс по маківку умитий. В мокрім світі губляться слова Про тепло. Про сонечко. Про літо. Світить яр шипшиновим вогнем. Дотліває вечір неквапливий. Жовтих днів малесенький Едем. Жовтих снів нерукотворне диво.фото з мережі[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка] [Приєднана картинка][ Читати далі ]

[Приєднана картинка][ Читати далі ]

Нет, не показывай мне, осень,свою отжившую листвуи неба плачущую просинь,и речки грустную волну…вдали прощальный ключ той птицы,что по весне опять домойчрез расстояния слетится,чтоб здесь умножиться собой. Не открывай мне в грустных краскахродных просторов красоту,в которых шлешь глазам огласки,к снегам ведя всю суету.Побалуй, осень, Бабьим летом,а в нём усладою-теплом…Вот ты об этом мне, об этом…А уж потом, с последним днем…

" - Українці, отче добродію, все були, позвольте собі це сказати. - Прошу дуже. - Тільки не знали, що вони українці, І загалом не знали, хто вони такі. Тут називали себе русинами, а там малоросами, а бо й прямо православними. А я довідався, хто такий, і тепер вважаю своїм обов'язком боронити свого національного імені і освідомлювати других. - А хіба, на вашу гадку, "русин" - то щось обидливого? - Борони Боже! Я того не кажу, але слово "українець&quot...

Читати далі...

Осінній феншуй[Приєднана картинка]