Сергій був просто закоханий в гори. І хоч він мешкав на рівнинних просторах, але свої відпустки неодмінно проводив в горах. Мабуть тому йому частенько снився один дивний сон. Звичайно це були гори. А на полонині тих гір у затишному містечку у нього був власний дім. Але дивним було не це, а наявність у тому домі власної сім’ї.

  Дружиною Сергія там була інша жінка, і діти були інші. Одначе він їх любив не менше, ніж своїх з реального життя. В цьому було щось магічне. Тим більше, що містечко знаходилося в іншій країні. І мова там була інша, яку Сергію прийшлось вивчити у своїх снах. Йому тамтешня дружина Вероніка казала, що після автомобільної аварії  Сергію прийшлося з нуля вчити рідну мову. І це він пам’ятав у своїх снах.

  Інколи щось купуючи в магазині і замислившись, Сергій звертався до продавця на тій дивній мові з його сну. І йому приходилось вибачатися.

  Що то була за мова і країна, Сергій не знав. Але йому було добре там. То було подвійне щастя, щастя уві сні, і реальному житті. А його дружина Марічка казала, що він просто мрійник, і трохи  ревнувала до тієї жіночки з його сну.

  Його діти уві сні підростали і пішли до школи. І Сергій турбувався про них, як і про своїх реальних. Це було не складно, адже його сни були довгими. За один сон йому снився цілий тиждень того дивного життя.

  Якось по весні Сергій потрапив в автомобільну аварію. Наслідки були тяжкі. Помираючи, він провалився у свій сон, та й залишився там назавжди. Ще довго він скучав за своєю дружиною Марічкою і своїми дітьми. Але нове життя, таке знайоме по снах, з часом приглушило біль втрати. Тим більше, що його втрачене життя теж частенько снилося. Але воно завмерло на тій миті, коли Сергій його покинув.

  Дивно, але в своєму новому житті Сергій чомусь полюбив море. Тепер він свої відпустки проводив біля моря. І воно йому теж почало снитися. А однієї ночі Сергію приснився будиночок біля моря. Він здався йому знайомим. На ганок будинку вийшла незнайома файна жіночка і співучим голосом звернулася до нього.

– Сергію, забери сьогодні нашу Катрусю з дитячого садочка, бо я хочу сходити до своєї подруги в гості…

[ Читати далі ]

 В нашій країні є, на жаль, чимало шахраїв,  і багато з нас , як не всі , стикалися з цим  явищем , якщо не прямо ,то опосерадковано. І проблема  не тільки в тому  що є безсовісні люди , ай у  законодавстві , яке такі  речі по суті узаконює. Одна з таких схем шахрайства заснована на статті 96 цивільного кодексу, і іншими пов*язаними з нею статями (товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні і так далі) , яка говорить, що учасник ,засновник  юридичної особи не несе відповідальності за зобов*язаннями юридичної особи.

Не в прямом смысле блудной, а по аналогии с блудным попугаем. Никто не ждал, а я восстала, как феникс из пепла. И даже в эти нелёгкие времена я врубилась, что жить в кайф и дарить кайф не только можно — нужно. Если только грустить, то только хуже будет. Да и много у меня здесь френдов. Пипл, Кайфи снова с вами всеми, навсегда. Сколько носило, а я всё ж опять пришвартовалась к родным берегам. И в этом кайф.

[ Читати далі ]

Что лично я имею от тех природных ресурсов, которыми так богата моя Родина?
И какой частью из них я смогу воспользоваться, если вдруг окажусь в нужде?
. . .
Зачем мёртвому человеку те ценности, которые его просят защищать ценой своей жизни?
. . .
Если власть призвана не допускать разрухи, то почему нередко именно она становится её источником?
. . .
Если гражданство это привилегия, то почему от него практически невозможно отказаться?
. . .
Если естественным для человека является желание быть счастливым, то почему изо дня в день мы предпринимаем действия, которые нас таковыми не делают и не сделают?
. . .
Почему мы платим налоги не по факту получения блага, а за его перспективу?
И как часто этой перспективе суждено сбываться?
А если не часто, то почему продолжаем это делать?
И почему этот «благородный» процесс является принудительным?
. . .
Государство для человека или человек для государства?
И если первое, то почему от него нельзя отказаться в пользу человеческой жизни?
. . .
Самоидентификация.
Это ощущение принадлежности себя к Стране? Планете? Вселенной?
И если у нас есть такой обширный выбор, то почему мы выбираем первую, самую низшую ступень?
. . .
Как часто вами манипулируют через получение различных справок, свидетельств, дипломов, званий, наград?
И станете ли вы глупее или менее ценны, если вам их не дадут (или отберут)?
. . .
Какая разница в ощущениях у человека, который сам решает помочь другому, или когда его ставят в известность о том, что за его счёт будет «кому-то» оказана гуманитарная помощь?
. . .
Станет ли ребёнок умнее, если родители сделают за него домашнее задание?
А если нет, то кого такими своими действиями родители пытаются «ублажить»?
. . .
Если у знаний нет потолка, то почему мы самолично отдаём право другим людям устанавливать нам его высоту?
. . .
Если степень объективности информации которую мы черпаем из новостных каналов крайне сомнительна, то почему мы продолжаем на неё опираться?
. . .
Если завтра «законным» станет ношение ошейников мы продолжим так же прилежно чтить «закон»?
И если нет, то где та грань дойдя до которой вы будете готовы сказать «Стоп! Хватит!»

©