Молодий хлопець сидів з сусідом біля його
подві’я і вів з ним розмову про життя
– Знаєте,
Пилиповичу, так набридли ці всі негаразди і турботи, що хочеться тихого
спокійного життя. Але воно, мабуть, тільки в раю існує.
– Чому ж тільки в
раю? Є така місцина, і навіть не далеко від нас.
– Жартуєте,
дядьку?
– Недалеко від
нашого села є з’їзд з дороги до райцентру. Та лісова дорога веде до одного
села. Ось в тому селі і протікає таке життя, про яке ти мрієш.
– Та я тією
дорогою десятки разів проїжджав і не бачив ніякого села. Вона просто виходить
до іншої дороги, що веде до райцентру. Ви ще скажіть, що ваша племінниця з того
села. А то вона завжди така весела і безтурботна, ніби проживає в раю.
– Ти вгадав,
Петре, вона дійсно з того села.
Потрібно сказати, що племінниця Пилиповича
Марічка дуже подобалася Петру.
– Ви мене
заінтригували. Все, переїжджаю жити в рай.
– Ти, Петре, не
жартуй, бо з того села немає вороття. Але в тебе є можливість відвідати на один
день село для знайомства з ним. Потрібно тільки палке бажання туди потрапити. Заодно і мою
племінницю провідаєш.
– То давайте
разом з’їздимо до неї в гості.
– Мені туди
дорога закрита. Воно для мене існує тільки в моїх спогадах. Для тих, хто там
народився по досягненню повноліття потрібно прийняти рішення залишатися там
назавжди, чи покинути його теж назавжди і не мати змоги його відвідати. А от ті, хто прийняв рішення там залишитись
назавжди, мають змогу на один день його полишати.
– Ви мені,
Пилиповичу, розказуєте якісь казки.
Як би там не було, та одного дня Петро
вирішив все ж таки перевірити сусідові вигадки. Палке бажання туди потрапити,
як необхідна умова, в нього було, бо він
давно не бачив Марічку і добряче за нею скучив.
Та лісова дорога на превелике здивування
Петра привела його в дивне село. Незважаючи на дощ в лісі, над селом в блакитному небі сяяло
яскраве сонце. І неймовірний спокій наповнив душу Петра, коли він зайшов в
село. А ось і Марічка його зустрічає, ніби знала про його приїзд. І через
деякий час вони сиділи на ганку чепурненького будиночка і за чаєм вели приємну
бесіду.
– А ти б не
хотіла до мене переїхати? Жили б разом у злагоді і щасті.
– Я не можу цього
зробити, навіть якщо б побажала. Я прийняла рішення і закріпила його підписом в
Книзі села. Але ти можеш для себе прийняти рішення залишитись тут назавжди. Для
цього в День Прийняття Рішень потрібно поставити свій підпіс в Книзі села. А до
того часу ти не зможеш тут залишатись більше одного дня.
– А ти не
жартуєш? От залишусь в тебе до завтра і
зустріну ранок в цьому ж селі.
– Ну, спробуй.
Марічка постелила Петру на дивані, що стояв
на ганку, та проснувся він наступного дня в себе вдома. Мурашки пробігли по
його спині і він довго не міг прийти до тями.
Пройшов деякий час, потрібний Петру для
осмислення свого життя і тієї казки, з якою він познайомився. Кохання до
Марічки зробило свою справу, і в День Прийняття Рішень він стояв на майдані
того дивного села поруч з Марічкою і в присутності всієї громади поставив свій
підпіс в Книзі села.
І отримали вони довге щасливе життя у злагоді
і спокої, бо в раю турботи бувають тільки приємні і бажані.
