хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Олег Сенцов: "Я ненавиджу Радянський Союз"

  • 22.05.20, 09:59
За те, що вони брехали своєму населенню десятиліттями.

За те, що при утворенні цієї держави поклали мільйони життів у громадянську війну, щоб спробувати здійснити утопічну ідею.

Я ненавиджу Радянський Союз за те, що ця  ідея виявилася оманою, створивши кривавий режим. За те, що заганяли людей до колгоспів, забираючи їх майно, а хто вмів заробляти на землі, слали у Сибір на загибель.

Я ненавиджу ту прокляту державу за десятки мільйонів загублених душ у репресіях, Голодоморі, Другій світовій війні, коли спочатку вона ліквідувала практично весь командний склад армії, а потім закидала ворожі кулемети тілами своїх бійців.

За те, що вона знайшла винних у вигляді кримських татар, чеченців, калмиків та інших.

За те, що всі сили ця держава витрачала не на те, щоб її громадяни жили щасливо та у достатку, а щоб розповсюджувати свій вплив по всьому світу, продовжуючи утворювати рабські країни-сателіти.

За те, що ми і досі не можемо позбутися його наслідків. За те, що він досі у голові більшості росіян, які бажають його відтворення і тому підтримують агресію Путіна проти України.

Я ненавиджу совєцького монстра за те, що його тіні ходять по нашій державі, не даючи їй перетворитися на щось краще, не відпускаючи її з болота корупції, популізму та брехні. Що наші люди, на жаль, не всі вичавили з себе цей совковий спосіб мислення.

Як наслідок ми гальмуємо у русі до Європи та справжніх реформах.

Замість будівництва чесної держави, створюються мутні схеми, вбиваються та переслідуються активісти, а головне-знову прикидаються і брешуть.

Скорая дистанционная помощь вашему компьютеру

 Специалист дистанционно, без приезда к Вам, программой удаленного доступа обслужит Ваш компьютер.       Удалит надоевшую рекламу, нейтрализует работу потенциально опасных программ, обезвредит вирусы и шпионские модули, ускорит работу зависающего или тормозящего компьютера, установит качественную защиту от кибератак и нужные Вам программы, даст необходимые Вам консультации по компьютерной безопасности.    Кроме этого Вы можете заказать индивидуальные компьютерные уроки онлайн. Возраст обучающихся значения не имеет.

БЕЗ ВЫХОДНЫХ И ПРАЗДНИКОВ

Подробности по телефону +38 098 730 55 14 или электронной почте [email protected]

Забутий геноцид

Замовчана історія знищення угорцями 40 тисяч українців у роки Другої світової

У роки Другої світової угорці — союзники Третього рейху — під час каральних операцій на півночі України знищили близько 40 тис. мирних жителів. У повоєнний час Москва і Будапешт стали партнерами по соцтабору і вирішили всю цю історію забути.

«Сьогодні ми йдемо пакувати зібрання епохи палеоліту в Лаврському музеї. Ледве стримуємо свою радість. Відчували себе, напевно, як злодій-початківець, що пішов на своє перше значне завдання, — записав у щоденнику 20 грудня 1941 року угорський вчений Нандор Феттіх через тиждень після приїзду до Києва, окупованого німцями. — Ми боялися, що хтось зі співробітників музею зайде, дізнавшись, що ми працюємо тут, і тоді станеться неприємна ситуація».

Ще не минуло й року, як Феттіх став директором Угорського національного музею. А тепер він і Ласло Дьюла, провідний на батьківщині фахівець із середньовічної археології, приїхали до української столиці рятувати тутешні музейні фонди, пише історик Олег Шама в журналі НВ. 

Завдання вченим випало цікаве, але, як пізніше виявилося, дещо сумнівне. Вони мали описати і спакувати фонди Музейного містечка, влаштованого в 1920-х у Києво-Печерській лаврі. Тисячі його експонатів німці потім вивезуть до Рейха, про що Феттіх і Дьюла навряд чи здогадувалися.

У Києві Феттіх почувався, як вдома. Він вільно володів російською, а в місті залишилися його українські колеги, з якими познайомився ще до війни. Тут же розмістився штаб угорської окупаційної групи: як виконання союзницьких обов’язків перед Німеччиною співвітчизники Феттіха в перші тижні війни брали участь у боях під Уманню і Києвом у складі 17-ї армії вермахту.

Але вже в жовтні їх відкликали з передової, і надалі в Україні угорські дивізії несли жандармську службу. Точніше — здійснювали каральні рейди проти партизан і мирного населення, яке могло підтримувати радянське підпілля. Таким чином, на Чернігівщині гонведи — так угорці називали своїх солдатів (дослівно — захисники вітчизни) — по-звірячому знищили десятки тисяч мирних жителів.

Повідомлення про ці операції доходили навіть до Феттіха під час його київського відрядження. Але він і уявити не міг, наскільки жахливими були злочини його земляків. Про них у світі стало відомо лише в листопаді 1947-го під час чернігівського процесу над угорськими генералами. Хоча невдовзі Москва і Будапешт стали союзниками, навіть військовими, і надовго забули про карателів.

«На підставі архівних матеріалів можна впевнено стверджувати, що угорська держава та її армія здійснили на окупованих радянських територіях геноцид», — пише сучасний угорський історик Тамаш Краус.

Угорські гонведи за роботою в селі на правому березі Дону, 1942 рік. Іноді селян за зв’язки із партизанами кидали в ями, які вони самі ж викопували, і влаштовували імітацію страти. Але частіше розстрілювали / Фото: FORTEPANСоюзники другого сорту

Регент Угорщини і, за суттю, її верховний правитель адмірал Міклош Горті на межі 193040-х років поводився до пари своєму сюзеренові в Берліні. Його режим здійснив аншлюс Південної Словаччини, частини румунської Трансільванії, Карпатської України та відібрав у Югославії область Бач-Бодрог. Це було своєрідне збирання земель, на яких серед інших народів проживали етнічні угорці. Легітимності такій політиці Будапешта додавало заступництво Третього рейху.

О тій порі Горті писав Гітлеру: «Чому це монголам, киргизам, башкирам та іншим треба бути росіянами? Якщо перетворити сьогоднішні радянські республіки в самостійні держави, питання було б вирішене. За кілька тижнів армія Німеччини зробила б цю найважливішу для всього людства роботу».

Але коли до цієї роботи Гітлер звелів долучитися і Горті, адмірал став всіляко опиратися, щоб не оголошувати війну СРСР. Він вважав, що достатньо було заборонити компартію у себе в країні і розірвати дипломатичні відносини з Москвою.

Карпатську групу угорських військ регент усе ж посунув на схід, але після того, як 26 червня 1941 року літаки, розпізнані як радянські, скинули бомби на місто Кошице (тоді входило до складу Угорщини). Насправді це була провокація Берліна.

Проте вже 1 липня 40 тис. солдатів Королівської армії під керівництвом генерала Ференца Сомбатхеї форсували Дністер і під Уманню приєдналися до 17-ї армії вермахту генерала фон Штюльпнагеля. У вересні угорські частини ввійшли в Київ, у жовтні як допоміжні сили німецьких військ зайняли Сталіно (Донецьк) і вийшли до Дону. За всю війну на східних фронтах було задіяно понад 200 тис. солдатів Горті.

На найвищому рівні Будапешт і Берлін до пори обмінювалися люб’язностями: наприклад, Гітлер подарував Горті в 1943-му на його 75-річчя розкішну яхту. Але на фронтах стосунки між союзниками одразу ж не склалися: угорці були погано підготовлені до масштабної війни, несли великі втрати, а німці всіляко демонстрували свою перевагу над ними.

Гітлерівське командування, не маючи можливості повністю забезпечити постачання всім військам у його підпорядкуванні, віддавало перевагу німецьким частинам. Робилося це за рахунок союзників, зокрема й угорців. Тим діставалося застаріле озброєння, а з морозами першої окупаційної зими почалися перебої з поставками на фронт.

Сомбатхеї, який очолив угорський генштаб у вересні 1941-го, згадував: зимовий одяг для його солдатів відправили з тилу вчасно, але доправити його в підрозділи завадили «труднощі, пов’язані з транспортом, який був у руках німецького командування».

А вже навесні наступного року генерал заявив у листі до Горті: «Як би пропаганді не вдавалося втовкмачити, що ліпше захищати вітчизну якнайдалі від її кордонів, те, що угорцю необхідно воювати на відстані 2 тис. км від його батьківщини, ніяк не вкладалося в його голові».

Нандор Феттіх (праворуч скраю) та Ласло Дьюла (поруч) у своїєму київському помешканні, січень 1942-го. Вчені були впевнені, що їхня робота у Лаврі допоможе врятувати її фонди від грабування. Однак німці вивезли з міста кілька тисяч музейних експонатів / Фото: FORTEPAN

 

Залишене напризволяще

Свою другосортність відчули в Києві і Нандор Феттіх із Ласло Дьюлою, досить відомі на той час в Європі угорські історики. Зігнорувати відрядженням вони не могли. Це було особисте прохання міністра культури Балинта Хомана.

Відтак із Будапешта вченим довелося їхати через Берлін. Там вони отримали німецьку військову форму — угорську не дозволили, навіть не дали пристебнути національний герб на мундири. Кілька днів учені провели в тренувальному таборі Орденсбурґ. Його облаштованість настільки вразила Феттіха, що він записав: «Ми усвідомили один із факторів сучасної німецької сили. Ми з Дьюлою перезирнулися: як далеко те, що ми побачили, від того, що маємо вдома».

У Києві вчені з вокзалу одразу пішли на бульвар Шевченка, 8. Там у двоповерховому особняку, що колись належав цукрозаводникам Терещенко, встиг оселитися оперативний штаб рейхсляйтера Альфреда Розенберга. Цей творець расової теорії наразі відповідав за відбір культурних цінностей на окупованих територіях для Музею фюрера. Його планували збудувати в австрійському Лінці, рідному місті Адольфа Гітлера, і з усієї Європи німці відбирали для музею найкращі зразки мистецтва і стародавні артефакти — насамперед ті, що натякали на германське походження.

Власне, для такого відбору і приїхали до Києва Феттіх і Дьюла. Хоча самі вчені наївно вважали, що мета їхнього відрядження цілком благородна — зберегти колекції тутешніх музеїв.

Про монастирський корпус, в якому була головна археологічна виставка, Феттіх писав: «Усі двері і вікна вибиті або відкриті навстіж. Повний розгром! Багато експонатів розтягли на сувеніри. Найкрасивіші бронзові фігурки скіфського періоду, оригінальні вази, жіночі прикраси, безліч срібних фібул — за кожну з них будь-який музей світу віддав би силу-силенну грошей. І все це залишено напризволяще. Тепер ми пакуємо фонди в міцні ящики, щоб некомпетентні руки до них не мали доступу».

У київському щоденнику Феттіх багато пише про цю роботу. Однак побіжно згадує, що якось йому довелося обідати з заїжджим керівником місцевого селянського господарства. Той розповів, що в селах неспокійно: угорські солдати постійно ведуть бої з підпільниками і днями вбили 250 людей.

Вчений і гадки не мав, з ким і як воюють його співвітчизники.

Угорський солдат торгується на київському Євбазі (зараз — площа Перемоги), 1942 рік. Розквартировані в місті гонведи отримували добрі пайки і були бажаними покупцями для напівголодних киян / Фото: FORTEPA
У полон не брати

Німці швидко просувалися углиб Радянського Союзу і залишили у себе в тилу неозорі ліси Чернігівщини та Брянщини. Їх практично цілком контролювали партизани. А оскільки через цю місцевість проходило залізничне сполучення, підпілля незабаром стало нищити ешелони із поставками для вермахту.

Німецьке командування визнало угорські підрозділи погано підготовленими для боїв на передовій і кинуло їх у тил для охорони доріг і мостів. Союзників також зобов’язали будь-якими засобами придушити партизанські вилазки.

Перший серйозний бій дала 105-а бригада Карпатської групи 2324 грудня у райцентрі Корюківка Чернігівської області. Сучасний угорський історик Крістіан Унгварі пише, що після цього командування отримало звіт: 200 партизан взяті в полон, від 700 до 1200 вбиті. Такі розбіжності в підрахунках зазвичай пояснювалися тим, що під час операцій гинуло безліч мирних жителів, чий зв’язок з партизанами до кінця не був доведений.

Надалі акції гонведів із допомогою місцевих поліцаїв, а іноді і загонів вермахту, переросли у каральні рейди. Українські історики часом називають цей період угорською окупацією Чернігівської області.

У ліси від лівого берега Дніпра було кинуто три угорські дивізії. Ще стільки ж орудувало на Брянщині, у Воронезькій та Курській областях. Також гонведи умиротворювали місцеве населення на правобережжі Дону.

У Москві 1 вересня 1942 року відбулася нарада керівників партизанських загонів. Виступаючи на ній, Йосип Сталін поставив нелюдське завдання: «Партизанський рух має бути всенародним. Слід повести справу так, щоб не було жодного населеного пункту на тимчасово окупованій території, де б не існувало бойових резервів партизанського руху. [Вони] мають бути чисельно необмеженими і залучати всіх чесних громадян і громадянок, які хочуть звільнитися від німецького гніту».

Російський історик Борис Соколов коментує цей виступ так: «Велика кількість завдань призводила до розпорошення сил. Якби партизани, забезпечені достатньою кількістю вибухівки, зосередилися на підриві і руйнуванні комунікацій противника, не відволікаючись на винищення поліцейських гарнізонів і не женучись за чисельним зростанням загонів, це, можливо, принесло б більше користі Червоній армії».

У відповідь до кінця 1942 го угорські пацифікатори перейшли до відвертих звірств щодо мирного населення, часто лише за підозру в зв’язках з партизанами. Одним із центрів розправ був райцентр Щорс на Чернігівщині.

«Масові розстріли проводили в Щорському міському парку, де виявлено 30 ям-могил, в яких поховані 3.028 людей. У молодому сосняку за парком відкирто 20 ям-могил із рештками 2.250 людей, — пише Тамаш Краус. — У багатьох місцях найчастіше застосовували страти через спалення живцем. У більшості випадків жертвами ставали люди похилого віку, жінки і діти, вбивали і грудних немовлят разом з їх матерями-годувальницями. Але Щорс був лише одним із багатьох місць страт».

Справжня трагедія розігралася 12 березня 1943 року в Корюківці. Напередодні партизанський загін Івана Федорова вчинив напад на поліцейську дільницю, аби звільнити з полону дружину і дітей одного зі своїх командирів — Феодосія Ступака. Сім’ю визволити вдалося, хоча сам Ступак загинув. Також були вбиті 78 угорських солдатів. Генерал Золтан Алдя-Пап, очільник угорської 105-ї дивізії, яка прийняла бій з партизанами, поклав відповідальність за диверсію на корюківчан. У наступні два дні гонведи розстріляли 6.700 місцевих жителів і спалили їхні тіла разом з усім містечком.

І це лише один з епізодів діянь карателів: за час окупації, за найскромнішими підрахунками, угорські війська спричинилися до вбивства 40 тис. мирних українців.

Уже під час контрнаступу в червоноармійців існувало неписане правило — угорців у полон не брати, а відстрілювати на місці.

Гонведи опинилися між двох вогнів. У середині січня 1943 года 2-а угорська армія відступала з-під Сталінграда. Замість організованого відходу почалася панічна втеча. Щоб зупинити солдатів, офіцери почали розстрілювати кожного десятого. Але коли і це не допомогло, начальник штабу армії Ковач по телефону зажадав: «Влаштувати сильнішу різанину!»

До того ж, як писав генерал Сомбатхеї: «Німці відтісняли угорців із хороших доріг, не давали їм місця для розквартирування або взагалі часом не впускали в населені пункти».

Полковник Золтан Фаркаш свідчив: «Німецька армія поводилася з нами майже як із ворогами. На гонведів і офіцерів, поодиноких чи в групах, німці часто нападали. Вони зривали пістолети з пасків угорських солдатів, силою забирали у них засоби пересування. Наших поранених німці зіштовхували з саней. Доходило навіть до того, що вони знімали з них пов’язки і забинтовували ними своїх».

Німецька компанія Тодта будує міст через Дніпро на опорах, спроектованих Євгеном Патоном у 1939-му. Основні роботи виконували угорські інженерні війська і 30 тис. євреїв, відправлених в Україну режимом Горті. Фото 1942 року / Фото: FORTEPANВсе не влізло, далі тут https://artefact.org.ua/history/zabutyj-genotsyd-zamovchana-istoriya-znyshhennya-ugortsyamy-40-tysyach-ukrayintsiv-u-roky-drugoyi-svitovoyi.html

Обожаю сны:-)

  • 21.05.20, 21:10
Мне приснились три бога,я их назвала бог ума,он сидел за столом,как на переговорах,а я напротив него,потом видела бога любви,он стоял вдалеке в каком-то пространстве,и ещё видела бога тела , он интенсивно мыл голову под душем и был из чистого золота,но мягкого,обычный человек,только золотой...а ещё видела огромное поле в ангелах,а среди них шел их военачальник:-),скажите классно видеть,что-то такое,это непередаваемые чувства...а как-то спала без снов вообще,а наутро проснулась,как новорожденная,тоже хорошо:-)

Золотое море одуванчиков




Золотое море одуванное,
Майским светлым солнышком взращенное,
В нем цветочки хрупкие, желанные,
Холодами поздними крещенные

С простотой святой любить пытаются,
Не жалея доброты и нежности,
И в венки небрежные вплетается
Запах горьковато-терпкой свежести...

Пусть полны наивным обаянием,
Озорством кокетливым,  весенние...
Им еще цвести до понимания,
До седых пушиночек старения...

Ослепило щедрыми  подарками...
По волнам тепла Души скольжение...
Сверху - солнце лучиками яркими,
А внизу - цветы  их  отражение...


Одуванчик нарисован

10-хвилинний потік думок.

50 мг кофеїну і мозок запускається. Тільки треба пити постійно воду. В квартирі прохолодно і навіть шкарпетки з тапками не гріють, треба покласти під ноги кота. А де кіт? Певно знову лежить на ліжку. Ну його, лінь. Може знову поставити чайник? 5 чашкок чаю - це багато чи ні? Треба щось безкофеїнове, бо знову не засну. В голові думки, немов бджоли у вулику, (пфф, яка банальщина), як перемішані пікселі, які не можуть скластись в щось єдине (теж хєрота, аж бісить). Так чайник, точно. Пакетик "Поліського лугу", 9 трав. Цікаво, якого бур"яну туди намішали? Ладно без кофеїну і то добре.. В голові крутиться лампові "Я помню белые обоооиии".. Запускаю руки в волосся, і радісно згадую, що нарешті сьогодні підстриглась, тепер я не Чубака, чоловік сказав, що схожа на Бібера, я жодної його пісні наспівати не можу. Може Скайрім поганяти, нє, краще Героїв ІІІ, хоч певно теж ні, ооо..мені книженцію цікаву скинули. Стопудов, треба почитати. ...почитати. А потім курси, чи спочатку курси а потім книга. Хочу їсти, хочу но не буду. Лавка закрита, норму вже залопала. Які руки у мене холодні... "Заграє нам красень Травень" - згадались слова з дитячої казки. Заграє, на вулиці дубак і холод, щось пісенька не радує. Ладно, чайник вже свистить, буду пити бур"ян. Здибаємось.

За синім-синім льоном...

За синім-синім льоном,

За білим-білим днем,

Де небо б’є поклони,

Спливаючи вогнем,

Де сяє хмарне титло

Над стовбуром сосни,

Живуть надії світлі,

І добрі-добрі сни.

Квіти чумної весни

  • 21.05.20, 19:32

На хтозна-якому році життя, захоплення фотографією та, прости Господи, блоггєрства, я нарешті докотився до того, що почав фоткати квіточки. Власне, у Вінниці навесні їх вибір особливо багатий та різноманітний, тому це все одно лишалося питанням часу. А тут ще й всім відомі події позбавили можливості далеких подорожей і підштовхнули пильніше звернути увагу на матеріал, який залишається під рукою навіть в таких умовах. Матеріалу назбиралось багато, тож у результаті має вийти такий собі міні-путівник по квітковим локаціям Вінниці у двох частинах.

1.


[ Читати і дивитись далі ]