Звичайна людина не може відчувати всі процеси, які відбуваються в її тілі. Однак клітини імунітету кожну хвилину ведуть боротьбу з вірусами, серце справно качає кров, а в мозку утворюються нові нейронні зв’язки. Завдяки винаходу потужних електронних мікроскопів вчені змогли відкрити найпотаємніші таємниці нашого тіла. І тепер ви теж про них дізнаєтеся.
У статті уважно вивчені роботи фотографів і дослідників, які займаються макро- і мікрофільмуванням. Ці знімки дозволяють поглянути на наш організм з несподіваного ракурсу.
1.Вірус свинячого грипу атакує клітину людини
2. Руйнування зубної емалі при 1200-кратному збільшенні
[ Читати далі ]
А потім буде…
Потім буде все,
Чого хотілось
Літом голосистим,
Покриються туманами шосе,
І стане світ
Палаючо-барвистим.
І те, що віком
В прірву не змело,
Покинути ніколи не посміє.
І буде чай,
І споминів тепло.
І будеш ти.
І затишок.
І мрія.


Озлоблена потвора підкралася зі спини, тому добряче мене налякала. Вона з глухим гарчанням вчепилася в пляшку з водою у моїй руці із явним наміром забрати її собі. Але вода тут на вагу золота, тому я так просто її не відпустив, а почав видирати з пащі, попутно завдаючи тварюці ударів по голові. Зрештою вона здалася і відступила – звичайна куца псина з випуклими на худих боках ребрах, із гниючими очима й пошматованим лівим вухом. Пляшка була вся потрощена і в слині, тому нічого не залишалося, як кинути псині її заслужену здобич і йти далі так.
Я роззирнувся по сторонам.
Світ загублених речей виглядав так само, як і всі віки, що я бачив його раніше. Над землею гасав лихий посушливий вітер, здіймаючи куряву зоряного пилу та щедро обсипаючи ним перехожих. Тож всі вони однаково намагалися прикрити лиця, не збавляючи проте ходу й діловито роззираючись на всі боки. Такі різні ззовні, вони ставали однаковими у цій своїй монотонній згорбленій ході, і виглядали хворими. Той цілий прикрий світ здавався геть хворим та невиліковним.
Треба було йти далі, хоча останні сили я розгубив кілька років тому. Щодня прикриватися від зоряного пилу, ухилятись від літаючих риб, що можуть ненароком знести голову своїми кістяними крилами-плавцями, і обходити загублені речі. Вони ліниво перекочувались у цій вічній піщаній бурі, деякі перебігали з місця на місце на тоненьких волохатих ніжках, ховаючись від своїх колишніх господарів у кущах, що кишіли червою та павуками. Але зрештою вони не мали значення, як і всі ці худі постаті навколо. Адже шукав я в тому світі тільки тебе.
[ * * * ]