хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Прополка опозиції

09:33 15 червень Київ, Україна



«Путінський режим, зачищаючи простір від звичних йому опозиціонерів, сам готує ґрунт для нових фігур».
Путін вже не може видавати себе за «демократа». На це у нього немає ні часу, ні можливостей. На «носі» - чергові вибори до Державної Думи. Кремль розуміє мізерність шансів на збереження влади.Тому він запустив механізм тотальної «зачистки» опозиції, яка перед виборами представляє не абияку загрозу чинному режиму. Але знищення опозиції може привести до наслідків, про які зараз Путін не думає зовсім. Він – людина, яка живе виключно мріями про збереження влади. Сьогодні. А завтра – хоч потоп! Зміни, до яких обов’язково призведе така «зачистка», будуть повністю несподіваними як для самого путінського режиму, так і для значної частини громадян Росії.
Режим Кремля діє чисто рефлекторно, абсолютно природним для нього чином, ввівши явочним порядком громадянський терор, як єдиний доступний йому метод управління країною. На щось більше складне у нього вже немає ресурсу, технологій, компетенцій.
Влада Кремля живе у постійній нестачі кадрів. Проблеми «вертикалі» влади настільки катастрофічні, що стандартний підхід - збільшення чисельності чиновників, як компенсація падіння їхньої кваліфікації – вже не працює. Просто неможливо підтримувати падаючий рівень управління подальшим нарощуванням чисельності управлінців.
Межа досягнута. Далі тільки погіршення ситуації з механізмами управління країною. Тимчасове зникнення маркерів системної кризи, що частково компенсувалися збільшенням чисельності управлінського апарату, обов’язково призведе до різкого падіння показників і появи маркерів управлінської катастрофи. Рано чи пізно. В Росії – скоріше рано.
І коли настане цей момент, тоді й повною мірою проявляться наслідки тотальної «зачистки» простору від неугодних, тих, хто зараз заважає маренням Путіна про «довічність» свого статусу.
У людей завжди є запит на нове. Так еволюційно склалося. Все нове, як магнітом, притягує до себе. В тому числі – нові обличчя.
І це стосується не тільки обридлої «забальзамованої» фізіономії «беззмінного» Диктатора. Точно так же люди втомлюються і від одних і тих же борців з цим Диктатором. Тим більше - таких борців. Справжніх борців-невдах, які так і не змогли досягнути якогось значущого результату у своїй, такій доволі млявій, боротьбі незрозуміло «за що» і не зрозуміло «яким чином».
В цілому, вся сьогоднішня російська опозиційна тусовка - це ті, хто «піднявся» на подіях 2011 року, на Болотній і на «Білій стрічці». Але що дали російському суспільству такі опозиціонери за сім років своєї діяльності.Аж нічого! Нічого, крім стабільного значного погіршення ситуації з демократією в країні. Нічого, крім збільшення тиску з боку влади, яка вже навіть перестала приховувати свою справжню тиранічно-диктаторську суть. Нічого, крім швидкого наближення країни до межі.
В ході будь-якої революції або інших значущих соціальних подій спочатку з'являються звичні і знайомі обличчя. Але чим більш значущим є сама подія, тим швидше з'являються і нові. Ті, які ще мало відомі і не набридли широкому загалу.
Путінський режим «чистить» опозицію, вбиваючи, саджаючи, викидаючи з країни опозиціонерів - не розуміючи, що ця опозиція історично приречена, як і він сам. Ні режим, ні борці з режимом нічого не продемонстрували. У них немає синдрому переможців, вони вічно ті, «хто програв». Але у російському суспільстві вже «дозріває» запит на глобальні зміни. Так продовжуватися вже більше не може. Далі нікуди.
Путінський режим, зачищаючи простір від звичних йому опозиціонерів, сам готує ґрунт для нових фігур. І чим більш жорсткою та тотальною буде така «чистка», тим більш потужними та дієздатними такі нові фігури будуть. Тому у сучасної кремлівської влади практично немає шансів. Вона сама вперто готує суспільство до корінних незворотних змін.
https://myc.news/ua/kolonka_redaktora/propolka_oppozicii

Вакханалия

  • 16.06.21, 20:20

Журналист и блогер Денис Казанский опубликовал скандальный выпуск эфира ток-шоу Владимира Соловьева на государственном канале "Россия-1", во время которого гости студии призвали ко вторжению российских военных отрядов в Украину и оккупации нескольких крупных городов на востоке и юге страны.




Предательство

.
Ты не бросай в собаку камень,
Пусть это лишь бездомный пес,
Но он и так до боли ранен,
Хоть и не знает горьких слез.

Какой хозяин вероломный
Его продал за медный грош?
Чтобы и этот пес бездомный
Узнал предательство и ложь.

Нет, он от боли не заплачет,
Но день за днем, за разом раз,
Он грусть свою собачью прячет
В разрезе умных добрых глаз.

Сидит собака под забором,
Страдая от сердечных мук,
Но не страдает от позора
Его, когда-то, бывший друг.
*
котя

Оксана Городинська сіє навколо себе любов – Олег Володарський

Персональна виставка знаної на Вінниччині мисткині Оксани Городинської проходила у виставковій залі Вінницького обласного краєзнавчого музею. У експозиції представлені 50 творів. Серед них живописні роботи, писанки, але найбільше – витинанок. Їх мисткиня створює усе своє життя, працюючи у різних техніках. Це витинанки як традиційного розміру – стандартного аркуша, так і більш масштабні роботи. Об’єднує їх тема – український орнамент, легенди та міфи. Свою цьогорічну виставку пані Оксана вирішила присвятити ювілею Лесі Українки і назвала її «Я – українка» на знак солідаризації з позицією поетеси.

Як розповідає завідувачка сектору виставкової роботи Вінницького обласного краєзнавчого музею Тетяна Журунова, з ім’ям Оксани Городинської на Вінниччині пов’язане відродження традиційного для українського народного мистецтва – витинанки. Орнаментальним композиціям майстрині притаманна динамічна пружність лінії, виразність силуету, афористична глибина змісту та особистісна авторська філософія. Літературне підґрунтя образотворчості знаходить продовження у поетичній творчості мисткині.

«Тематика і сюжетика представлених робіт співпадають із назвою і метою виставки. Оксана сама теж є поетесою і дуже принципова у своїх національних переконаннях, – відзначає Тетяна Журунова. – Назва виставки «Я – українка» – це своєрідний початок флешмобу, у межах якого ми, сучасні українки, можемо солідаризуватися з Лесею Українкою в тому, що розмовляємо українською, прагнемо, щоб відбулася українська державність, а також відстоюємо свої жіночі права і права дітей не тільки творчою позицією в мистецтві, а й у повсякденному житті також».

До слова, Оксана Городинська вже більше 20 років очолює Будинок народної творчості у Могилеві-Подільському. Заклад є одним з яскравих осередків національної культури у регіоні. Майстриня є громадським діячем, краєзнавцем. Працює у різноманітних техніках образотворчого та декоративного мистецтва: у її доробку витинанки, писанки, станковий живопис та графіка.

Оксана Городинська, художниця, майстриня народної творчості, директорка центру народної творчості м. Могилів-Подільський

Це була шоста, передостання зі «Сповідей», відзнятих в той день. Завершало той дивовижно насичений день знайомство з Оксаною Городинською – цікавою людиною, талановитою майстринею та переконаною, небайдужою українкою.

Дорога пішла під уклін і вивела нас в центр затишного та привітного прикордонного містечка Могилів-Подільський. Першими тут ми зустрілися з нашими воїнами, добровольцями, учасниками російсько-української війни Миколою Лавриком та Денисом Корольовим – потужними українцями зі сталевими принципами та характерами. Ця зустріч одразу струсила з нас втому та розмірену неквапливість довгої дороги та загартувала на плідну роботу.

Центр народної творчості м. Могилів-Подільський привітно відчинив перед нами свої двері, а на порозі на нас вже чекала його директорка, хоча влучніше буде сказати берегиня, пані Оксана. Затишні зали зачаровували цікавими експозиціями й поки ми роздивлялися їх, нам зігріли душу запашною кавою, запропонованою з такою щирою турботою.

Так розмова за кавою ледь помітно для нас самих перейшла у «Сповідь» і ми розпочали знімати програму. Чим більше пізнаю культуру та творчість нашої неймовірної країни, тим більше закохуюся і в нашу Батьківщину і в ті дивовижні душі, котрі збирають, вивчають, примножують та розвивають культурне багатство нашої Нації.

При першому знайомстві символи, орнаменти, візерунки чи рядки можуть здатися простими чи навіть наївними. Але коли почуєш їх своєю українською душею, одразу почнеш відчувати ту потужну силу та глибину, котра закодована в цій простоті.

Це заповіти наших предків, котрі передали їх нам у піснях та віршах, у писанках та ляльках, у гончарних виробах та картинах. Цими барвами душа нашої країни говорить до нас, а ті, в кому є Божа іскра, щоб чути цей голос, своєю творчістю та майстерністю передають нам цей шепіт Неньки-України.

Оксана Городинська живе, відчуває і творить душею. Саме тому з такою любов’ю та турботою присвячує себе Центру народної творчості. Її наповнює, надихає та зачаровує краса українського народного мистецтва, тому вона з такою усвідомленістю та відповідальністю день за днем намагається зробити якомога більше для того, щоб люди долучалися до нашої рідної культури.

Для неї самої, як для митця, осяяного Божою іскрою таланту, творити – так само природно, як дихати. Але до власних робіт вона ставиться дуже принципово і відкриває їх світові лише тоді, коли душа підкаже, що час саме цієї роботи настав. Саме через те, що Оксана Городинська стільки душі вкладає у творчість, їй вдається торкатися людських душ. Та водночас через це вона настільки близько до серця приймає проблеми нашої культури, що вони спричиняють їй справжній біль.

Розповідаючи про цю дивовижну українку не можна не сказати про те, що ця любляча Матір подарувала Нації сина, котрий боронив нашу країну в цій війні. Сама вона досить стримано та обережно говорить про це, ніби боїться розплескати той біль, що оселився в материнському серці, коли її дитя ризикувало життям на фронті. Тихі слова, але стільки любові, сили та болю вирує в очах, коли вони звучали. Досі пам’ятаю, що я не витримав і відвів погляд в ту мить і подякував Богу за цю дивовижну душу, котра відкрилася Нації у цій «Сповіді».

Вона сіє навколо себе любов. Носить її в серці та водночас щедро ділиться нею. В ній стільки материнського, стільки істинно-жіночного, стільки України, що від краси цієї душі перехоплює подих. Ми завершили діалог і я вийшов на подвір’я, врешті видихнувши цей насичений день. Ми йшли до машини, а я, озирнувшись на будівлю Центру народної творчості, подумав, що поки у нас, українців, є такі люди, як вона, ми сильні, ми живі, ми – назавжди.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Оксана Городинська, художниця, майстриня народної творчості, директорка центру народної творчості м. Могилів-Подільський

Боже мой, как хочется мужчину...

  • 16.06.21, 17:42
О, Боже мой, как хочется мужчину.
Но не просто так, а по душе.
Что б просто спрятаться за спину.
Идти по жизни налегке.

Что б был «Подругой» и Любимым.
Что б был добытчиком, в семье.
Что бы хранил и Богом был хранимый.
Что бы такой один, на всей Земле.

Законный Муж, Любовник — в одночасье.
Для деток папа, самый лучший и родной.
Такое, женское ведь, счастье.
Что бы за МУЖЕМ, как за каменной стеной.

©перто из сети